«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаІсторія, моваУкраїнський патріот із династії Габсбургів

У лавах Армії УНР

На домагання уряду УНР на початку вересня 1919 р. В. Вишиваного було звільнено і він прибув до Кам’янця-Подільського, де на той час розташувалися керівні установи Директорії. У мемуарах, які він розпочав 28 вересня 1919 p., останнім записом було: «По моїм безробіттю в полоні мені дуже хочеться працювати для України і я працюю, доки матиму змогу» (док. 1).

Вільгельм Габсбург призначається начальником відділу закордонних зв’язків головного управління Генерального штабу Армії УНР. За свідченням Н. Гірняка, він розпочав роботу над формуванням мережі військових шкіл для Армії УНР і залученням з цією метою військових місій низки держав Західної Європи, однак листопадова катастрофа української армії перекреслила ці наміри1.

Восени 1919р. В.Габсбург разом із Головним отаманом С.Петлюрою прибув у розташування бригади УСС, відвідати своїх товаришів по зброї. Січовики у складі УГА стояли на протиденікінському фронті під Уманню. Напередодні візиту ерцгерцога до них наблизилися загони Н. Махна і розпочалися переговори у справі налагодження спільних дій проти військових сил А. Денікіна. Зрештою, сам «гуляйпільський батько» прибув у штаб бригади УСС з тим, щоб на власні очі побачити «князя Василя Вишиваного», про якого стільки чув від селян Степової України. Не заставши ерцгерцога, Н. Махно повернувся до своєї армії. Почувши, що Н. Махно хотів його бачити, В. Габсбург сам вирішив зустрітися з ним. На зауваження офіцерів, які відмовляли його від зустрічі з «ватажком банди», ерцгерцог відреагував досить емоційно: «Чому банди? А мій предок Рудольф Габсбург, який був раубріттером і якого вибрали цісарем, не був бандитом у тих часах? Але він був індивідуальністю і він дав почин династії. Махно — по мойому — це теж індивідуальність, найздібніший ватажок в Україні»2. Ця зустріч, про яку згадує Н. Гірняк, так і не відбулася. Д. Донцов у своєму щоденнику «Рік 1918. Київ» (К., 2002. — С. 44) зафіксував цей факт під 3 червня 1918 р. як анекдот, що поширювався поряд з іншими поголосками про симпатії ерцгерцога В.Габсбурга до українських селянських виступів. Не виключено, що це могла бути вставка, зроблена автором щоденника вже після поразки національно-визвольних змагань. Попри розбіжність у датуванні цього епізоду, він характеризує В. Габсбурга як романтика, який захоплювався яскравими проявами нескореної стихії українського духу, переконливо продемонстрованої ватажком анархістів у роки визвольної боротьби в Україні.

Служба В. Габсбурга в Армії УНР була далеко не безхмарною. За словами Д. Дорошенка, «йому там не дали ходу; казали, що підозрілий і заздрісний С. Петлюра побоювався його популярності у військах, яку Вишиваний придбав іще в 1917-1918 роках, коли командував ними на Херсонщині й Катеринославщині»3. Попри певне відсторонення від політичного життя, у цей період В. Вишиваний мав популярність в українському суспільстві, й це тоді, коли Головний отаман військ Директорії все більше втрачав вплив у армії і серед селян. Відомий український діяч Є. Чикаленко, який тривалий час був впливовим конструктором українського національного руху, занотував у своєму щоденнику, що «майже всі військові Петлюри» стали прихильниками гетьманщини, «бо зовсім розчарувались в здатності його (С. Петлюри. — Авт.) вести якусь будівничу справу». За переконанням Є. Чикаленка, саме військові «подали думку Скоропадському знов попробувати щастя». Водночас він зауважує: «На гетьманство є ще й другий кандидат — Василь Вишиваний, тобто Вільгельм Габсбург, який давно марить про корону на Україні, а принаймні спочатку, хоч про гетьманство»4. Ці твердження Є. Чикаленка могли бути відгомоном гострого незадоволення політикою голови Директорії, яке супроводжувалося спробами окремих політичних сил усунути його від влади. Про одну з таких спроб згадує М. Василько у листі до В. Габсбурга 23 жовтня 1919 р. «Повідомляють мене приватно, — пише він, — що в місці перебування мого Уряду (уряду УНР. — Авт.)у відбулася на щастя невдала спроба перевороту, з метою скинути теперішній режим, а на його місце обрати Вашу Високість» (док. 60).

М. Василько вважав своїм обов’язком застерегти В. Габсбурга від необачних кроків і водночас звертався до нього з проханням застосувати увесь вплив, який той мав «заслужено в багатьох українських патріотів, лише і лише для того, щоб все гуртувалось коло останнього якоря і порятунку, якого ще має тепер Українська ідея — коло Петлюри й щоби передчасно не надуживали Вашої особи» (док. 60).

Більш органічними виявилися зв’язки ерцгерцога з галицькими політиками. У листопаді 1919 року В. Вишиваний разом з урядом диктатора Є. Петрушевича залишив Кам’янець і як старшина армії УНР отримав дозвіл виїхати до Відня через Румунію. Однак саме в цей час він захворів на тиф і був змушений залишитися в Бухаресті під наглядом посла УНР у Румунії К. Мацієвича. Як згадував Д. Дорошенко, «два місяці пролежав В. Вишиваний в посольстві, борячись між життям і смертю: були хвилини, коли лікарі не вірили вже в одужання; слабий уже сповідався й причастився. Але молодий організм переміг і за місяць слабий почав потроху одужувати»5. Д. Дорошенко, який часто відвідував хворого, свідчив, що В. Вишиваний говорив «дуже гарно по українськи, але з галицьким діалектом. Любив він над усе Галичину, де й перейнявся українськими симпатіями»6.

Перебування В. Вишиваного в Армії УНР не було сприйнято однозначно в українських політичних колах. Багатьом воно видавалося протиприродним. З боку соціалістичних чинників, насамперед, знову почастішали звинувачення у тому, що В. Габсбург претендує на владу. Не бракувало подібних закидів і в галицьких політичних колах. Відповіддю стала замітка із багатозначним заголовком «Грядущий хам», опублікована 10 лютого 1920 р. в «Українському прапорі» — пресовому органі диктатора Є. Петрушевича. І зміст замітки.на захист ерцгерцога, і самі напади критиків переконливо свідчили про неабиякі масштаби популярності Вільгельма Габсбурга в українському суспільстві. «Від якогось часу деякі наші часописи найшли собі новий предмет злишніх і дуже несмачних атак — особу б. арх. Вільгельма, повсюдно знаного під популярним іменем Василя Вишиваного, — писала газета. — Правду кажучи, ці атаки для нас незрозумілі. Що дешеві панове сатирики хочуть цим осягнути? В діяльності теперішнього полковника української армії, а б. австрійського архикнязя, кожна неупереджена людина може найти хіба тільки самі симпатичні риси. Не входимо в те, які моменти привели арх. Вільгельма, що зріс у чужім для нас і аристократичнім середовищі, до того, що він вірно, всім серцем та без застережень віддався українській справі. Фактом одначе є, що в найтяжчих для нас хвилинах під австрійською владою ми мали в нім гарячого оборонця і заступника. Після розвалу Австрії архикн. Вільгельм також не відрікся нас та за службу в українській армії діждався злобних наклепів зі сторони ненависної польської преси. Його ім’я місяцями не сходили зі стовпців різних польських органів. Діяльність архикн. Вільгельма в Галичині і на Великій Україні всім знана, — це діяльність найгарячішого українського патріота, льояльного громадянина української республіки. Панове сатирики повинні знати, що архикн. Вільгельм, зв’язуючись з нашою справою втратив далеко більше, ніж будь хто з них. Ми, що-правда, демократичний нарід, але слід нам тямити, що демократизм не може бути синонімом некультурного хамства, з якого мають втіху лише наші вороги…»7.

Відданість Україні й українській справі поєднувалась з різко негативним ставленням ерцгерцога до Польщі і до будь-яких компромісів з нею з боку українських політиків. Він різко засудив угоду УНР з Польщею, зініційовану С. Петлюрою. Це знайшло своє відображення і в його біографічних свідченнях на допиті в слідчих органах держбезпеки УРСР у вересні 1947 р. (док. 91).

Деякі подробиці про цей період із життя В. Габсбурга подає шведський журналіст, кореспондент однієї з берлінських газет Анрі Гелльссен 6 березня 1920 р. у статті «Король для України». Ця публікація вміщена також у «Бюлетені Українського пресового бюро в Копенгагені»144. Автор повідомляє, що ерцгерцог перебуває у Відні й «кожного пополудня його можна здибати у кав’ярні «Райхсрат» коло будинку парламентного, де бувають також українські політики. Разом з Вільгельмом є Дорошенко, колишній український міністр закордонних справ за часів гетьмана Скоропадського». Шведський журналіст стверджує, що ерцгерцогу хочуть підпорядкувати групу в 2000 озброєних вояків-українців з Італії, які «вичікують тут розвитку подій, так що майбутній король зразу буде мати маленький відділ до своїх послуг»8.

  1. Гірняк Н. Вказ. праця. — С. 31. []
  2. Гірняк Н. Вказ. праця. — С. 32. []
  3. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле. — С. 506. []
  4. Чикаленко Є. Щоденник. 1919-1920. — С. 208. []
  5. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле. — С. 506. []
  6. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле. []
  7. Онацький Є. Портрети в профіль. — С. 146. []
  8. ЦДАВО України. — Ф. 3542. []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору