Бесіда 2. Коли опівночі цариця прийшла до Великої церкви і звідси підняла останки мучеників, і супроводжувала через усю площу до Дрипія, мартиріума, що знаходиться за 9 симіїв від міста.
Коли опівночі цариця прийшла до
Великої церкви і звідси підняла останки мучеників,
і супроводжувала через усю площу до Дрипія,
мартиріума1, що знаходиться за 9 симіїв від міста.
Бесіда була виголошена в мартиріумі в присутності
її, всього міста і начальників2
1. Що мені сказати і про що говорити? Розчулююсь і впадаю в несамовитість, в несамовитість кращу за розсудливість, лечу, радію, високо мчу, надзвичайно сп’янілий цим духовним задоволенням. Що мені сказати і про що говорити? Про силу мучеників? Про старанність міста? Про ревність цариці? Про зібрання начальників? Про осоромлення диявола? Про поразку демонів? Про іменитість Церкви? Про силу Хреста? Про чудеса Розіп’ятого? Про славу Отця? Про благодать Духа? Про задоволення всього народу? Про радість міста? Про зібрання ченців? Про хори дів? Про ряди священиків? Про напружену уважність світських мужів, рабів, вільних, начальників, підлеглих, бідних, багатих, іноземців, громадян? Саме час про все це сказати: «Хто висловить могутність Господа, звістить усі хвали Його?» (Пс. 105, 2). Жінки, які живуть в неприступних теремах і ніжніші за віск, залишивши свої закриті палати, змагались у старанності з найсильнішими мужами, звершуючи пішки таку далеку дорогу. Не тільки молоді, але й старі, й ані природна немічність, ані зніжений спосіб життя, ані пиха знатності не стали перешкодою для цієї старанності. Водночас і самі начальники, залишивши колісниці, жезлоносців і списоносців, змішалися з простими.
Але що говорити про жінок або начальників, коли навіть та, яку осяває діадема, яка вдягнулась у порфіру, впродовж усього шляху не дозволяла собі відстати від останків навіть на малу відстань, а супроводжувала святих, як служниця, тримаючись за раку і покров, що лежить (на ній), і, будучи перед такою безліччю народу й посеред видовища, знехтувала всякою людською пихою, — та, яку навіть усім євнухам, що перебувають у царському палаці, недозволенно бачити. Але потяг до мучеників, необмежена (їхня) влада і полум’яна любов (до них) спонукали скинути всі ці маски й виявити ревність до святих мучеників відкритою щирістю.
І згадала вона про блаженного Давида, який так само був одягнений у порфіру, був з діадемою, зі скіпетром єврейського народу, та коли, залишивши всю ту скинію, підносив ковчег, то стрибав, танцював і скакав у великому захопленні й піднесенні, виражаючи стрибанням свою радість, яку відчував під час перенесення ковчега. То коли під час тіні й образу потрібно було, щоб виявлявся такий запал, то тим більше під час благодаті й істини, — адже й вона піднімала ковчег, тільки набагато кращий від того Давидового. Не кам’яні скрижалі в ньому, а скрижалі духовні, квітуча благодать, сяючий дар, кістки, світліші за саме проміння, або, точніше, видають із себе найблискучішу блискавку. Дивлячись на сонячне проміння, демони ніскільки не страждають, а від блиску, що витікає звідси, вони не переносять, а засліплюються, проганяються і тікають з великої відстані. Такою є сила навіть попелу святих, яка не тільки покоїться всередині, в останках, але і далі сягає, проганяє нечисті сили й щедро освячує тих, хто приходить з вірою.
Ось тому і ця христолюбива (цариця) йшла поряд із останками, постійно тримаючись (за них) і отримуючи для себе благословення, була для всіх учителькою в цьому прекрасному і духовному придбанні, повчаючи всіх почерпати з цього джерела, з якого завжди черпають, але яке ніколи не вичерпується. Як щедрі потоки джерел не містяться у власних надрах, а виливаються і течуть через край, так і благодать Духа, що перебуває у кісток і спочиває зі святими, так само виливається на інших, які з вірою супроводжують її, виливається з душі на тіла, з тіл — на одяг, з одягу — на взуття, із взуття — на тіні. Завдяки цьому звершували чудеса не тільки тіла святих апостолів, а навіть платки та пояси, і не тільки платки та пояси, а навіть тінь Петра виявляла дію могутнішу за живих. Колись навіть плащ, скинутий на Єлисея, звів на нього подвійну благодать, і не тільки тіло Єлисея, а навіть той одяг був наповнений благодаттю. Ось тому і єство полум’я присоромилося не тільки тіл трьох юнаків, а навіть самого їхнього взуття. І від Єлисея ця благодать не віддалялася навіть тоді, коли він помер, але сама смерть руйнувалася, коли був кинутий у могилу пророка інший померлий. Так було й сьогодні: під час несення останків, коли засяяло проміння від кісток і опаляло полчище супротивних сил, звідусіль піднялося уражання демонів, завивання і плач.
2. Я в захопленні й піднесенні від задоволення, що ви пустелю зробили містом, залишивши місто порожнім, що засвідчили нам сьогодні багатство Церкви. Ось скільки овець і ніде немає вовка, скільки виноградних лоз і ніде не видно терня; скільки колосків і ніде немає куколю. Море простяглося від міста до цього місця, море вільне від хвиль, без корабельної аварії, вільне від скель, — море, солодше від усякого меду, приємніше для пиття за питні води. Не помилився б той, хто назвав би це море рікою вогню, — так густо, безперервно й суцільно простягнулися вночі світильники аж до цього мартиріуму, представляючи перед глядачами видовище вогненної ріки. І це вночі, а з настанням дня появилися знову інші світильники: сонце, що сходило, їх приховувало, робило тьмяними, а ці, що в помислах кожного, виявляло з більшою яскравістю. Цей вогонь вашої старанності був гарячіший за той видимий вогонь. Тож кожен ніс подвійний світильник: звичайний вогонь уночі і вогонь старанності вночі і вдень. А врешті-решт я не назву ту (ніч) навіть ніччю, бо вона перемагає день, збираючи вас звідусіль, як синів світла, і являючи (вас) світлішими за безліч зірок і вранішню зірку. Як п’яні й день роблять ніччю, так безсонні й пильні й ніч роблять днем. Тому вони цілу ніч співали пророчі (слова): «Сказав би я: може, темрява сховає мене, то й темрява стане світлою перед Тобою. Не сховає від Тебе й темрява, бо й ніч перед Тобою як день; і пітьма перед Тобою як світло» (Пс. 138, 11-12).
Який день ще може бути світлішим за цю ніч, коли всі були в такому захопленні, духовно раділи, коли прийшло стільки народу, що заповнив і дорогу, і площу? Не було видно навіть голої землі, бо ви, покривши весь шлях людьми, явили собою всю подорож, наче один безперервний золотий ланцюг, одну ріку, що мчить шумно. І споглядаючи вгору, на небо, ми бачили місяць посередині й зірки, а внизу безліч віруючих і серед них царицю, що йде світлішою за місяць. Як зірки, які нижче, кращі за тих, що вище, так і ця набагато світліша за того (місяця). Хіба місяць настільки (світлий), як прикрашена вірою душа, що має таку гідність? Чому насамперед можна в ній дивуватися: чи ревності, (яка) палкіша за вогонь, чи вірі, яка твердіша за алмаз, чи упокоренню духу і смиренню, яким вона приховала все, відкинувши вповні царську гідність і діадему, а водночас всяку пиху, і, одягаючись замість порфіри в одяг смирення, стала ще світлішою? Чимало було цариць, які носили саме такий одяг і діадему і мали царську славу, але той вибраний наряд належав тільки їй, лише їй належав той переможний знак. Серед цариць тільки ця з такою честю супроводжувала мучеників, з такою старанністю і благоговінням, разом з народом, залишивши всіх охоронців, уповні відкинувши майже всяку нерівність життя. Цим вона принесла користь для народу не меншу за мучеників. Як усі дивилися на останки, так вражались і її піклуванням багаті й бідні, дивлячись на неї, як вона впродовж такої подорожі невідступно тримається останків, як не втомлюється, не залишає, а прихиляється до раки. Тому ми не перестаємо звеличувати тебе, і не тільки ми, але й усі майбутні покоління.
3. Те, що було тут, почують на краях світу, де тільки сонце освітлює землю. Почують ті, що будуть після нас, і ті, що після них, і ніколи не буде забутим те, що відбулося, бо всюди, в усьому світі й у всіх наступних поколіннях буде неабияк поширювати цю вістку Бог. Якщо Він учинив те, що справа жінки-блудниці досягла країв світу, і вкоренив у пам’яті назавжди, то неодмінно не допустить, щоби забулася справа благопристойної, поважної і розсудливої жінки, яка виявила таке благоговіння, маючи царську владу: всі будуть ублажати тебе, гостинну для святих, заступницю церков, наслідувачку апостолів. Справді, хоча ти й отримала жіночу природу, однак виявила можливість успішно наслідувати апостолів.
Так колись і Фива, та, яка прийняла вчителя світу і стала його заступницею, була жінкою, співучасницею твоєю в тій же природі, однак настільки засяяла, що той святий, гідний небес і більший за всіх апостолів, прославив її і сказав, що «вона була помічницею багатьом і мені самому» (Рим. 16, 2). І Прискілла отримала жіночу природу, але це зовсім не завадило її прославленню, і щоби пам’ять про неї стала безсмертною. Тоді був ще й інший численний сонм жінок, які проводили апостольське життя. Тому і тебе тепер зараховуючи до них, ми не помилимося, коли скажемо, що ти є пристанню для всіх церков, і, влаштовуючи церкви, шануючи священиків, викорінюючи оману єретиків, приймаючи мучеників не за столом, а в душі, не за традицією, а за бажанням, або, точніше, і за традицією, і за бажанням, скористалася цим царством для придбання майбутнього Царства. Колись Марія вела народ, несучи кістки Йосифа, і співала пісню. Але вона тоді, коли єгиптяни були потоплені в морі, а ти, коли демони задушені; вона, коли фараон потонув у морі, а ти, коли диявол скинений; вона з кімвалами, а ти думкою і душею, що звучить голосніше за сурми; вона після звільнення юдеїв, а ти після увінчання Церкви; вона, ведучи один одномовний народ, а ти численні народи й іншомовні. І ти нам привела численні сонми, що виголошують пісні Давида то римською, то сирійською, то варварською, то еллінською мовами. Видно, що різні племена й різні сонми, — всі мають одну кіфару, Давидову, і тебе увінчують молитвами.
Радість цього свята покликала і боголюбивого царя, який тягне з тобою плуг благочестя, однак і це було справою твоєї розсудливості, — утримати його сьогодні вдома і обіцяти пришестя (його) до ранку. Щоб ані юрби вершників, ані галас озброєних воїнів не образили дів, старих жінок та чоловіків і не зіпсували свято, вона, діючи згідно зі своєю розсудливістю, розділила торжество між ним і собою. Якби вони прибули сьогодні обоє, то сьогодні ж був би кінець свята. А щоб і в цей день учинити спокій, і доповненням завтрашнього щедро примножити радість, вона розділила з ним богослужіння і, сьогодні прибувши сама, обіцяла нам його прихід на ранок. Вона спільниця його як у царюванні, так і в благочесті, і не допускає, щоби він був без долі успіху, але всюди бере (його) співучасником.
Оскільки й наступного дня у нас повинно продовжитися духовне торжество, то знову виявімо таке ж саме своє завзяття, щоб, як сьогодні ми бачимо її христолюбиву разом з містом, так споглядали б завтра боголюбивого царя, що приходить з військом і приносить Богові таку ж саму жертву благоговіння, ревності, віри. І взявши спільниками у своїх молитвах святих мучеників, будемо благати їх про довге життя, поважну старість, про дітей і дітей їхніх дітей, а насамперед про продовження цієї ревності, примноження благоговіння і таке завершення цього життя, щоб і в нескінченні віки царювати разом з Єдинородним Сином Божим, бо, «коли терпимо, — сказано, — то з Ним і царювати будемо» (2 Тим. 2, 12), і щоб досягти вічних благ, яких щоби сподобитися всім нам, за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві слава зі Святим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Бесіда 1. Бесіда, виголошена в церкві св. Мучеників, біля «Стародавньої скелі» | Зміст | Бесіда 3. Його ж бесіда наступного дня, коли цар був у мартиріумі апостола й мученика Фоми
- Мартиріум (мартирій, мартирон) — культова споруда (храм, каплиця), побудована над місцем загибелі або поховання мученика (М.М.). [↩]
- Щодо заголовка слід зауважити: і) в Дрипії, що на відстані від Константинополя приблизно 6 верст (9000 кроків), була церква на честь апостола й мученика св. Фоми; 2) під царицею розуміє Євдоксію, дружину імператора Аркадія. [↩]
