Бесіда 34

БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том XІІ. Книга 1

«Слухайте наставників ваших і будьте покірні,
бо вони постійно дбають про душі ваші, як ті, що
зобов’язані дати звіт; щоб вони робили це з радістю,
а не зітхаючи, бо це для вас не корисно» (Євр. 13, 17)

1. Безвладдя — це зло в усьому, причина багатьох лих, початок безладдя і безчинства. Одне воно особливо небезпечне в Церкві, оскільки її влада більша й вища. Коли видалиш із хору диригента, то хор не буде злагодженим і придатним. Коли від загону воїнів забереш командира, то їхні дії не будуть злагодженими й належними. Коли корабель позбавиш керманича, то потопиш корабель. Так і тут: коли у пастви не буде пастиря, то все спотвориться і знищиться. Безвладдя — це зло і причина сум’яття. Однак не менше зло — це непокора підлеглих, бо від цього виникає те ж саме. Народ, який не підкоряється начальникові, — це те ж саме, що народ, який не має його, а можливо, й гірше. Тих (які не мають начальника) можна простити за безпорядок, а тут (ті, що мають його), не мають прощення і заслуговують покарання.

Але, скаже хтось, є ще третє зло — це коли начальник негідний. Знаю, це чимале зло і навіть набагато більше, ніж безвладдя, бо краще не управлятися ніким, ніж бути під управлінням поганого начальника. У першому випадку народ іноді наражається на небезпеку, а іноді й рятується, тоді як в останньому завжди знаходиться в небезпеці й котиться у прірву. То чому Павло каже: «Слухайте наставників ваших і будьте покірні»? Перед цим він сказав: «Дивлячись на кончину життя їхнього, наслідуйте віру їхню» (Євр. 13, 7), і вже далі каже: «Слухайте наставників ваших і будьте покірні». А що, скажеш, коли (начальник) негідний, тоді йому непотрібно підкорятися? А в якому значенні ти говориш, що він негідний? Коли стосовно віри, то біжи від нього і не спілкуйся з ним, хоч би він був не тільки людиною, а навіть ангелом, що зійшов з неба. А коли стосовно життя, то про це не турбуйся. Я наведу тобі приклад не від себе, а з Божественного Писання. Послухай, що говорить Христос: «На Мойсеєвому сидінні сіли книжники та фарисеї». Сказавши про них раніше багато викривального, Він далі каже: «На Мойсеєвому сидінні сіли книжники та фарисеї. Отже, все, що кажуть вам додержувати, додержуйте і робіть; а за ділами їхніми не робіть» (Мф. 23, 2-3). Вони мають, каже, гідність, але нечисті життям. А ви звертайте увагу не на життя, але на їхні слова, бо від поведінки (інших) ніхто не отримає шкоди. Чому? Бо вона відкрита для всіх, і такий, хоч би був тисячу разів негідний, ніколи не навчить поганому. Однак недоліки щодо віри невидимі для всіх, і негідний у цьому не посоромиться повчати (інших). Так само слова: «Не судіть, щоб і вас не судили» (Мф. 7, 1), стосуються життя, а не віри, про що свідчать наступні слова: «Чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш?» (Мф. 7, 3). «Усе, що кажуть вам додержувати, додержуйте і робіть, а за ділами їхніми не робіть», — це стосується діяльності, а не віри. Бачиш, що тут ідеться не про догмати, а про життя і діла?

Отож Павло спочатку показав їх із належного боку, а вже потім каже: «Слухайте наставників ваших і будьте покірні, бо вони постійно дбають про душі ваші, як ті, що зобов’язані дати звіт». Нехай почують це не тільки підлеглі, але й начальники, бо як підлеглі повинні бути слухняними, так і начальники повинні бути пильними і невсипущими. А ти що говориш? Начальник пильнує, накликає небезпеку на свою голову, підлягає покаранню за твої гріхи, переживає страх через тебе, а ти лінуєшся, опираєшся, гордишся і не хочеш підкорятися! Тому (Апостол) і додає: «Щоб вони робили це з радістю, а не зітхаючи, бо це для вас не корисно». Бачиш, що начальник, коли ним нехтують, не повинен мстити, бо кращою помстою є його сльози й зітхання? І справедливо. Так і лікар, зустрічаючи неповагу з боку хворого, не повинен мстити, а плакати й зітхати. Коли твій начальник буде зітхати, то за нього відомстить Бог. Бо коли ми, зітхаючи через власні гріхи, прихиляємо до себе Бога, то чи не тим більше, зітхаючи через гордість інших та зневагу від них? Бачиш, що Він не допустить начальникові терпіти образи? Бачиш, яке благочестя? Кого не поважають, зневажають, плюють, той повинен зітхати. Тож нехай підлеглий не сміє думати, що ти не будеш відомщений, — зітхання (начальника) гірше за всяку помсту. Коли той, хто зітхає, сам не може нічого зробити, тоді він закликає Владику. Як учитель і вихователь, коли дитя не слухається його, кличе іншого, більш строгого, саме так і тут.

О яка небезпека! Що сказати про тих нещасних, які самі себе кидають у таку безодню страждань? Ти (начальник), повинен дати звіт за всіх, над ким начальствуєш: за жінок, чоловіків і дітей, — у такий вогонь ти ввергаєш свою голову. Сумніваюся, чи може хтось із начальників спастися, і дивуюся, коли бачу, як з явною байдужістю перед такими загрозами деякі ще домагаються і прагнуть цього тягаря управління. Бо коли ті, що були спонукувані необхідністю (прийняти владу), не отримують прощення і виправдання, якщо погано й недбало виконують свою справу, — так Аарон вимушено прийняв владу і наражався на небезпеки, і Мойсей наражався на небезпеку, хоча неодноразово відмовлявся від влади, і Саул, отримавши особливу владу, після того, як відмовлявся від неї, наражався на небезпеку, бо погано розпоряджався нею, — то чи не набагато більше ті, які домагаються і самі прагнуть її? Така людина набагато менше заслуговує будь-якого виправдання. Потрібно боятись і тремтіти як через відчуття совісті, так і через обтяжливість влади. Не слід ані відмовлятися, коли закликають до неї, ані самому прагнути, коли не закликають, а тікати, усвідомлюючи велич гідності. А коли хтось наділений нею, то виявляти благоговіння. Ні в чому не повинно бути безладдя, але «все повинно бути благопристойно і статечно» (1 Кор. 14, 40). Раніше ніж стати (начальником), коли ти передбачаєш це, тікай, вважаючи себе негідним цієї справи. А коли наділений, то будь благоговійним, виявляючи в усьому розсудливість. «Моліться за нас, — каже (Апостол), — бо ми певні, що маємо добру совість, тому що в усьому бажаємо поводитися чесно» (Євр. 13, 18).

2. Бачиш, що він виправдовується, начебто звертається до таких людей, які були незадоволені ним, відверталися від нього, дивилися на нього, як на відступника, і не хотіли навіть чути його імені. Від тих, що ненавиділи його, він вимагав того, чого інші могли б вимагати тільки від люблячих, і тому говорить тепер таке: «Бо ми певні, що маємо добру совість». Не виставляй, каже, проти мене звинувачень, бо совість наша ні в чому не звинувачує нас, ми не усвідомлюємо за собою такого, щоби шкодили вам. «Тому що в усьому бажаємо поводитися чесно», тобто не тільки між язичниками, але і між вами. Ми нічого не робили з користолюбством, нічого — з лицемірством. Імовірно, що в цьому його звинувачували. А що його справді обмовляли, то послухай, як про це говорить Яків: «Вони ж наслухались про тебе, що ти всіх юдеїв, які живуть між язичниками, навчаєш відступництва від Мойсея» (Діян. 21, 21). Пишу це, каже (Павло), не як ворог і не як супротивник ваш, а як друг. Це видно і далі зі слів: «Особливо ж прошу робити це, щоб я скоріше був повернений вам» (Євр. 13, 19). Так просити, щоб вони молилися, властиво тільки тому, хто сильно любить їх. Не просто, каже, моліться, але зі всією старанністю, щоб мені швидше прийти до вас. Так бажати прийти до них і просити, щоб вони молилися за нього, властиво тому, хто за собою не усвідомлює нічого негідного.

Тому, виклопотавши собі наперед від них молитви, далі він сам просить для них (у Бога) всіх благ. «Бог же миру», — говорить так тому, що між ними були незгоди. Коли Бог є Богом миру, то не відділяйтеся від нас. «..Який підняв із мертвих Пастиря овець, — це сказано про воскресіння (Христове), — великою Кров’ю», — ще додано. Тут і далі до кінця він подає їм вчення про воскресіння. «Бог же миру, Який підняв із мертвих Пастиря овець великою Кров’ю завіту вічного, Господа нашого Ісуса Христа, нехай вдосконалить вас у всякому доброму ділі, на виконання волі Його» (Євр. 13, 20-21). Знову свідчить про їхні великі (достоїнства), бо звершується те, що має початок і продовжує сповнятися. І він молиться за це, отже, дуже бажає їм цього. І зверни увагу: в інших посланнях він молиться на початку, а тут у кінці. «Роблячи, — каже, — у вас благоугодне Йому через Ісуса Христа: Йому слава на віки віків! Амінь. Прошу ж вас, браття, прийміть це слово повчання; я ж небагато й написав вам» (Євр. 13, 21-22). Бачиш, що їм він написав те, чого нікому не писав? «Я ж, — каже, — небагато й написав вам», тобто: не турбую вас багатослівністю.

Мені здається, що (євреї) не були вороже налаштовані до Тимофія, тому (Павло) і називає його першим. «Знайте, що брат наш Тимофій визволений, і я разом із ним (якщо він скоро прийде) побачу вас» (Євр. 13, 23). «Визволений», — каже. Звідки? Думаю, що він був ув’язнений у темниці, а якщо ні, то «визволений» з Афін, про що йдеться в Діяннях (Діян. 17). «Вітайте всіх наставників ваших і всіх святих. Вітають вас ті, що в Італії. Благодать зі всіма вами. Амінь» (Євр. 13, 24-25). Поглянь, як (Апостол) повчає, що благочестя походить не тільки від Бога, не тільки від нас, і це він пояснює словами: «Нехай удосконалить вас в усякому доброму ділі», і мовби так каже: ви маєте благочестя, однак вам необхідно його вдосконалювати. А коли каже: «…в усякому слові й доброму ділі» (2 Сол. 2, 17), то повчає, що необхідно мати і життя праведне, і вчення. Він долучив тут прекрасні слова: «…роблячи у вас благоугодне Йому», — каже, бо найвище благочестя — це робити благоугодне перед Богом. Так говорить і пророк: «І воздає мені Господь за правдою моєю і за чистотою рук моїх перед очима Його» (Пс. 27, 25).

Написавши стільки, (Апостол) називає це малим, порівнюючи з тим, що хотів написати, як і в іншому місці каже: «Про що я раніш написав вам коротко, тому ви, читаючи, можете збагнути моє розуміння таїни Христової» (Еф. 3, 3-4). І поглянь на його мудрість. Не сказав: прошу вас, прийміть слово повчання, але: «Прийміть це слово повчання (втішання)»1, тобто підбадьорення, заохочення. Ніхто, каже, не може обтяжуватися об’ємністю сказаного. Як, невже і цим вони обтяжувалися? Ні, але він хоче наставити й сказати їм: ви малодушні, бо саме таким (малодушним людям) властиво обтяжуватися тривалою розмовою. «Знайте, що брат наш Тимофій визволений, і я разом із ним (якщо він скоро прийде) побачу вас». Цього було достатньо, щоб вони дотримувалися смирення, якщо вже він сам з учнем готовий був прийти до них. «Вітайте всіх наставників ваших і всіх святих». Поглянь, яку честь він надав їм, написавши послання до них, а не до цих (наставників). «Вітають вас ті, що в Італії. Благодать з усіма вами. Амінь». Те, що стосувалося всіх, він сказав після всього. А коли благодать буває з нами? Коли ми не ображаємо цього благодіяння, коли не нехтуємо цим даром. Справді, що таке благодать? Відпущення гріхів, очищення. Вона — з нами. Хто ж, ображаючи благодать, може зберегти її і не втратити її? (Бог) дарував тобі відпущення гріхів, то як же буде з тобою благодать, тобто поміч або дія Духа, коли ти не будеш утримувати її добрими справами? У цьому причина всіх благ, щоб завжди перебувала з нами благодать Духа, — вона спрямовує нас до всього (доброго). А коли вона відходить від нас, то ми залишаємося покинутими й гинемо.

3. Отже, не будемо відкидати її, — адже від нас залежить, щоб вона залишилася з нами, або віддалилася. Перше буває тоді, коли ми піклуємося про небесне, а останнє, — коли про земне. «Духа істини, — говорить (Господь), — Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його» (Ін. 14, 17). Світом Він називає гріховне й ганебне життя. Бачиш, що душа, віддана світові, не може мати Духа? Чимало старанності потрібно з нашого боку, щоби Він залишався з нами, влаштовував усі наші справи й зберігав нас у безпеці та досконалому спокої. Корабель, що пливе за попутним вітром, поки користується сприятливим і постійним вітром, не зустрічає перешкод і не тоне, а після плавання здобуває собі славу в керманичів і подорожніх. У перших, бо він дав спокій і звільнив від важкої праці веслами, а других звільнив від усякого страху, та й самим своїм плаванням дарував їм найприємніше видовище. Так і душа, керована Божественним Духом, стоїть вище за всі життєві хвилювання, проходить шлях, що веде до неба, швидше за всякий корабель, бо її вітрила чисті й наповнюються не вітром, а самим Утішителем, і відкидає зі своїх помислів все шкідливе і згубне. І як вітер, ударяючи в слабо натягнуте вітрило, не може діяти, так і Дух не може перебувати в душі слабій, а вимагає великої напруги і зусилля.

Тому нам необхідно мати розум полум’яніючий і звершувати свої дії завжди із зусиллям і напругою. Наприклад, коли ми молимося, то повинні робити це з великим старанням, напружуючи душу до неба, але не вірьовками, а великим старанням. Так само, коли чинимо справи милосердя, то повинні діяти із зусиллям, так щоб ані турбота про дім, ані піклування про дітей, ані догоджання дружині, ані побоювання впасти в бідність не ослабляли нашого вітрила. Коли ми зі всіх боків будемо напружувати це вітрило надією майбутніх благ, то воно буде добре приймати дію Духа, ніщо тлінне і швидкоплинне не ввійде до нього, а якщо й увійде, то ніскільки не пошкодить йому, а відразу відіб’ється його твердістю і буде відкинуте. Так, нам необхідна велика напруженість, бо й ми перепливаємо море велике і просторе, наповнене багатьма звірами і з багатьма скелями, що спричиняють нам безліч хвилювань і серед ясної погоди піднімають найжорстокішу бурю.

Тому, коли хочемо плисти щасливо й безпечно, то повинні натягувати наші вітрила, тобто нашу вільну волю: для нас достатньо і цього. Так і Авраам напружував свою відданість Богові, явив свою досконалу волю. І чи мав потребу в чомусь? Ні в чому, але «повірив Господу, і Він поставив йому це в праведність» (Бут. 15, 6). А віра походить від щирого наміру. Він привів сина і, хоча не заколов його, однак отримав нагороду як такий, що заколов, — хоча справу не вчинено, однак нагороду даровано. Нехай будуть наші вітрила чистими й новими, а не старими, бо все, що «занепадає і старіє, близьке до зотління» (Євр. 8, 13). І нехай не будуть розірваними, щоб вони утримували дію Духа. «Душевна людина, — сказано, — не приймає того, що від Духа Божого» (1 Кор. 2, 14). Як павутиння не може стримати подиху вітру, так і душа, віддана світові, і людина душевна ніколи не може прийняти благодаті Духа. Від цього (павутиння) нічим не відрізняються наші думки, які представляють тільки видиму послідовність, а насправді позбавлені всякої сили. Але наші (думки) такими не будуть, коли будемо пильнувати. Тоді, що б не трапилося, людина витерпить усе, буде вищою за все, сильнішою за всякий вихор.

Людина духовна і, хоч би нападали на неї незліченні прикрощі, вона не хитається і не піддається жодній із них. Але що я кажу? Нехай нападають на неї бідність, хвороби, образи, лихослів’я, наклепи, рани, всілякі покарання, всякі насмішки, ганьба і кривда, та оскільки вона живе поза світом і вільна від тілесних пристрастей, то над усім буде сміятися. А що ці слова не хвастощі, то для цього я можу подати тепер безліч прикладів, а саме: в особі людей, які віддалилися в пустелі. Але це, скажеш, зовсім не дивно. Тоді я скажу, що такі мужі є і в містах, хоча ти й не підозрюєш їхнього існування. А коли хочеш, то я можу вказати на деяких зі стародавніх. Щоб ти переконався в цьому, пригадай Павла. Яких тільки прикрощів він не пережив? Чому не піддавався? Бо все терпів мужньо.

Будемо наслідувати його і ми. Так ми зможемо і догодити Богові, і досягти тихої пристані з великим здобутком. Спрямовуймо наш розум до неба, переймімось цим прагненням, одягнімось у духовний вогонь і захистімо себе цим полум’ям. Хто несе з собою полум’я, той не боїться того, що зустрічається йому: чи то буде звір, чи людина, чи безліч сітей, — поки він оточений полум’ям, все поступається йому, все віддаляється від нього. Це полум’я нестерпне, цей вогонь нестерпимий і згубний. Тож одягнімо себе цим вогнем і будемо підносити славу Господу нашому Ісусові Христові, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Бесіда 33 | Зміст | Бесіда 1. Бесіда, виголошена в церкві св. Мучеників, біля «Стародавньої скелі»