Бесіда 18
«Сказавши перше, що ні жертви, ані принесення,
ні всеспалення, ні жертви за гріх, — які приносяться
за законом, — Ти не захотів і не благозволив, потім
додав: «Ось іду виконати волю Твою, Боже».
Скасовує перше, щоб настановити друге. За цією-то
волею ми освячені одноразовим принесенням тіла
Ісуса Христа. І всякий священик щодня стоїть у
служінні та багаторазово приносить одні і ті самі
жертви, які ніколи не можуть знищити гріхів. Він
же, принісши одну жертву за гріхи, назавжди сів
праворуч Бога, чекаючи далі, доки вороги Його
будуть покладені до підніжжя ніг Його» (Євр. 10, 8-13)
1. Попередньо (Апостол) довів, що для досконалого очищення жертви даремні, що вони були тільки прообразом і є недостатніми. А оскільки тут йому висловлювали заперечення. якщо вони прообраз, то чому із прийняттям істини не перестали приноситися, не припинилися, але ще приносяться (юдеями), — то тут він і вирішує це, вказуючи, що вони вже не приносяться, як прообрази, і Бог не приймає їх. Він знову доводить це, не посилаючись на Новий Завіт, а на пророків, наводячи із старовини сильніше свідчення про те, що (жертви) відмінили й припинили, що (юдеї) абсолютно даремно приносять їх, завжди опираючись Святому Духові. Водночас наполегливо доводить, що вони припинилися не тепер, а саме з пришестям Христовим або, точніше, ще раніше Його пришестя, — не Христос відмінив їх, але спочатку їх було відмінено, а вже потім Він прийшов, спочатку їх припинили, а тоді вже було Його пришестя. Щоб вони не сказали: ми могли і без цієї Жертви (Христової) служити Богові, — то Апостол указує, що Він чекав, поки жертви стануть нікчемними самі собою, і тоді вже прийшов, бо «ні жертви, — каже, — ані принесення Ти не захотів». Цим він відкинув усе і, сказавши взагалі, вказує і зокрема: «Ні всеспалення, ні жертви за гріх, — які приносяться за законом, — Ти не захотів і не благозволив». Принесенням було все інше, крім жертв. «Потім додав: «Ось іду виконати волю Твою, Боже». Про кого це сказано? Не про когось іншого, а саме про Христа.
Тут (Апостол) ніскільки не звинувачує тих, що приносили, вказуючи, що (Бог) не приймає жертв не через їхні гріхи, як сказав він в іншому місці, а тому, що нарешті відкрилася недостатність самої жертви і виявилося, що вона не має ніякої сили і стала даремною. Як же узгодити це з частим приношенням жертв? Не тільки, каже, видно з частого (приношення їх), що вони немічні й не приносять ніякої користі, але й з того, що Бог не приймає їх, бо вони безплідні й даремні. Те ж саме висловлено і в іншому місці, де сказано: «Бо коли б Ти жертви забажав, приніс би я: всепалення Ти не бажаєш» (Пс. 50, 18). Звідси видно, що не хоче їх. Отже, не жертв хоче воля Божа, а відміни жертв. Отож немає волі (Божої) на те, щоб вони приносилися. Що означає «виконати волю Твою»? Означає: віддати Себе самого, — на це воля Божа. «За цією-то волею ми освячені». Тут він ще інакше доводить, що не жертви очищають людей, а воля Божа.
Отже, невже немає волі Божої на принесення жертв? А що дивного, що тепер немає на це волі Божої, коли й спочатку на це не було Його волі? «Хто, — говорить (Бог), — вимагає від вас (жертв)?» (Іс. 1, 12). А чому Він Сам установив (жертвопринесення)? Через поблажливість. Так само й Павло висловлюється, коли каже: «Бо бажаю, щоб усі люди були як і я», стриманими (1 Кор. 7, 7); а в іншому місці пропонує таку пораду: «Я хочу, щоб молоді вдови заміж виходили, народжували дітей» (1 Тим. 5, 14). Він представляє два бажання, але не обидва належать йому, хоча заповідає він: перше від нього, тому й представляє його без причини, а друге не від нього, хоч і воно не суперечить його волі, тому додає і причину, а саме: сказавши спочатку проти молодих вдів, що їх охоплює «пристрасть, противна Христові», далі каже: «Я хочу, щоб молоді вдови заміж виходили, народжували дітей». Так само і (Бог) заснував тут жертвопринесення із поблажливості, а спочатку не було Його волі, щоби приносилися жертви. Так і про смерть Він говорить: «Хіба Я хочу смерті беззаконника?.. Чи не того, щоб він повернувся від шляхів своїх і був живий?» (Єз. 18, 23). А в іншому місці говорить, що Він не тільки хоче, але й дуже бажає цього (Єз. 18, 30), хоча те й інше (вочевидь) взаємно суперечать одне одному, оскільки сильне бажання — це напружене хотіння. Як же Він і не хоче, і бажає, і водночас дуже бажає? Те ж саме треба сказати й тут.
«За цією-mo волею ми освячені», а як ми «освячені», сам пояснює, додаючи: «Одноразовим принесенням тіла Ісуса Христа. І всякий священик щодня стоїть у служінні та багаторазово приносить одні і ті самі жертви». Стояти властиво тому, хто служить, отож сидіти властиво Тому, Кому служать: Він же, принісши одну жертву за гріхи, назавжди сів праворуч Бога, чекаючи далі, доки вороги Його будуть покладені до підніжжя ніг Його. Бо Він одним принесенням назавжди вдосконалив тих, що освячуються. Про це свідчить нам і Дух Святий» (Євр. 10, 12 -15). Сказавши, що (жертви) вже не приносяться, підтвердивши це з Писання і не з Писання, вказавши і на пророчі слова: «Ні жертви, ані принесення, ні всеспалення, ні жертви за гріх, — які приносяться за законом, — Ти не захотів і не благозволив», тепер говорить, що Бог уже відпустив гріхи. Тут він знову вказує на свідчення Писання: «Про це свідчить нам, — каже, — і Дух Святий, бо сказано: «Ось Завіт, який заповідаю їм після тих днів, говорить Господь: вкладу закони Мої в серця їхні, і в думках їхніх напишу їх, і гріхів їхніх та беззаконь їхніх не згадаю більше». А де відпущення їх, там не потрібне принесення за гріхи» (Євр. 10, 15-18).
Отже, (Бог) відпустив гріхи, коли дав (Новий) Завіт, а дав Він цей Завіт через Жертву (Христову). А коли Він відпустив гріхи тільки заради цієї Жертви, то вже немає потреби в іншій. «Назавжди сів праворуч Бога, чекаючи далі». Навіщо це очікування? «Доки вороги Його будуть покладені до підніжжя ніг Його. Бо Він одним принесенням назавжди вдосконалив тих, що освячуються». Але, можливо, хтось скаже: чому Він не відразу поклав їх? Через вірних, які мали народитись і відродитися. А звідки видно, що вони будуть покладені? З того, що Він «сів». Тут (Апостол) знову пригадує свідчення, в якому сказано: «Доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх» (Пс. 109, 1), а вороги Його — юдеї. Далі, після того, як сказав: «Доки вороги Його будуть покладені до підніжжя ніг Його», — а (ці вороги) сильно повставали, — він висловлює все те, що стосується віри. Хто вороги Його, як не всі невіруючі, а так само й демони? Так, не тільки юдеї. І щоби вказати на вищу міру їх підкорення, не сказав: будуть підкорятися, але «будуть покладені» під ноги Його.
Тож не будемо належати до ворогів Його, бо ворогами Його є не тільки ті, тобто невіруючі та юдеї, але й ті, життя яких наповнене нечистотою: «Помисли плотські є ворожнеча проти Бога; бо законові Божому не підкоряються, та й не можуть» (Рим. 8, 7), А що, скажеш, хіба це не докір? Докір і навіть великий: зла людина, поки вона є злою, не може підкорятися, але розкаятися і зробитися доброю — вона може.
2. Тож відкиньмо плотські мудрування. А які саме: плотські? Ті, які відгодовують і потішають тіло, але заподіюють шкоду душі, наприклад: багатство, розкіш, слава, плотська любов, — усе це стосується плоті. Тож не будемо любити примноження багатства, а будемо завжди шукати бідності, бо вона є великим благом. Але, скажеш, вона робить людину приниженою і жалюгідною. Це нам і потрібно, оскільки приносить велику користь. «Убогість, — каже Премудрий, — упокорює чоловіка» (Притч. 10, 4)1. Так і Христос (каже): «Блаженні убогі духом» (Мф. 5, 3). Чи через те ти тужиш, що стоїш на шляху, який веде до благочестя? Хіба ти не знаєш, що вона (бідність) приносить нам велику відвагу? Але, скажеш: «Мудрість бідняка зневажається» (Еккл. 9, 16); і в іншому місці сказано: «Убогості й багатства не давай мені» (Притч. 30, 8); і ще: «Випробував тебе у горнилі страждання» (Іс. 48, 10) Чи може бути злом бідність або багатство, коли «бідність і багатство — від Господа» (Сир. 11, 14)? Чому так сказано? Це було сказано у Старому Завіті, коли багатство вважалося дуже важливим, а бідність була в зневазі: одне було прокляттям, а інше — благословенням.
А тепер не так. Чи хочеш чути похвалу бідності? Її переносив Христос: «Син же Людський немає де голови прихилити» (Мф. 8, 20). Водночас учням Він говорив: «Не беріть з собою ні золота, ні срібла, ані міді у пояси свої» (Мф. 10, 9). І Павло говорить у посланні: «(Ми) як ті, що нічого не мають, але всім володіємо» (2 Кор. 6, 10). І Петро сказав кульгавому від народження: «Срібла й золота у мене нема» (Діян. 3, 6). І в Старому Завіті, коли захоплювалися багатством, скажи мені, хто були ті дивні мужі? Чи не Ілля, який нічого не мав, крім плаща? Чи не Єлисей? Чи не Іоан? Тому ніхто не повинен вважатися низьким через бідність, — не бідність принижує, а багатство, яке примушує відчувати потребу багато в чому і спонукає догоджати багатьом. Хто, скажи мені, був біднішим за Якова, який говорив: «Якщо Бог буде зі мною.., і дасть мені хліб їсти й одяг одягнутися» (Бут. 28, 20)? Хіба не мали відваги Ілля та Іоан і подібні до них? Хіба не викривав один Ахаава, а другий — Ірода? Цей говорив: «Не годиться тобі мати жінку брата твого» (Мк. 6, 18). А Ілля з відвагою говорив до Ахаава: «Не я бентежу Ізраїля, а ти і дім батька твого» (3 Цар. 18, 18). Чи бачиш, яку відвагу подає бідність?
Багатий є рабом, він терпить збитки й надає можливість будь-кому заподіяти йому шкоду. А той, що не має нічого, не боїться (втрати майна) ані на ринку, ані через вирок суду. Якби бідність позбавляла відваги, то Христос не заповідав би бідність Своїм учням, посилаючи їх на справу, яка вимагала великої відваги. Бідний є людиною досить сильною, він нізвідки не може отримати кривди або зазнати шкоди. А багатий відкритий для нападів зі всіх боків, і з ним буває те ж саме, начебто хтось тягнув за собою безліч довгих вірьовок, — його легко може впіймати кожен, а людину роздягнену впіймати не легко. Так буває і з багатим: раби, золото, поля, безліч справ, тисячі турбот, обставин, потреб — це робить його легко вловимим для всіх.
3. Отже, нехай ніхто не вважає бідність причиною безчестя. Перед благочестям усі багатства світу гірші за бруд, менші за соломинку. Тож будемо прагнути її, коли хочемо ввійти до Царства Небесного. «Продай, — сказав (Господь), — добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах» (Мф. 19, 21); і ще: «Тяжко багатому ввійти у Царство Небесне» (Мф. 19, 23). Чи бачиш, що навіть потрібно шукати (бідності), коли її немає? Таким благом є вона! Вона — провідниця на шляху, що веде до неба, помазання для боротьби, велике і дивне училище, безпечна пристань. Але, скажеш, я маю потребу багато в чому і не хочу ні від кого приймати милостиню? У цьому багатий нижчий за тебе. Ти, можливо, просиш милостині для прожитку, а він безсоромно (просить) незліченної безлічі речей через жадібність. Багаті потребують багато кого. Але що я кажу: багато кого? Часто навіть таких людей, які негідні їх самих. Наприклад, вони часто потребують воїнів і рабів. А бідний не потребує і самого царя. А коли він у чомусь і має потребу, то йому дивуються, що він сам поставив себе в таке становище, тоді як міг би бути багатим.
Отже, нехай ніхто не звинувачує бідність, наче причину безлічі лих, і не суперечить Христові, Який назвав її досконалістю благочестя, коли сказав: «Коли хочеш бути досконалим» (Мф. 19, 21). Це Він висловив і показав ділами і передав через учнів. Отож будемо шукати бідності. Вона — найбільше благо для уважних. Можливо, деякі зі слухачів і упереджені проти цього. Охоче вірю. Такою сильною є ця хвороба у багатьох людей і такою великою є влада багатства, що багато хто не може терпіти відречення від нього навіть словами, і ставиться до цього з упередженою думкою. Тож нехай відійде така думка від душі християнина. Немає нікого багатшого за людину, яка обрала бідність добровільно й охоче. Чи це так? Я стверджую це і, коли хочете, поясню, що той, хто добровільно обрав бідність, багатший за самого царя. Той відчуває потребу багато в чому, піклується і боїться, щоб не виявилося нестачі для утримання війська. А цей має всього вдосталь, не боїться нічого, а коли й боїться, то не в такій мірі. То хто багатий, скажи мені: чи той, хто щодня піклується, прагне зібрати якомога більше і боїться, щоби в чомусь не виявилося втрати, чи той, хто нічого не збирає, живе в повному достатку і нічого не потребує?
Чеснота і страх Божий подають відвагу, а не гроші. Гроші доводять і до рабства: «Частування і подарунки, — говорить (Премудрий), — засліплюють очі мудрих і, ніби вузда в устах, відкидають викриття» (Сир. 20, 29). Поглянь, як бідний Петро покарав багатого Ананію. Хіба не багачем був цей і хіба не бідняком був той? Але з якою владою той звертається до нього і каже: «Скажи мені, чи за стільки ви продали землю? А цей боязливо відповідає: «Так, за стільки» (Діян. 5, 8). Але чи можу я, скажеш, бути Петром? Можеш і ти бути Петром, коли захочеш покинути те, що маєш: розділи, віддай бідним, іди за Христом, — і будеш таким же. Як, скажеш, адже він творив чудеса? А скажи мені: хіба це зробило Петра дивним, чи відвага, придбана життям? Хіба не чуєш, що Христос каже: «Тому не радійте, що духи вам коряться» (Лк. 10, 20); і ще: «Коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах» (Мф. 19, 21)? Так само послухай, що каже Петро: «Срібла й золота у мене нема; а що маю, те даю тобі» (Діян. 3, 6). Отже, хто має золото й срібло, той не має цього.
А чому, скажеш, багато хто не має ні того, ні іншого? Бо вони бідні не добровільно, а хто обирає бідність добровільно, той має всі блага. Якщо вони не воскрешають мертвих і не зціляють кульгавих, то в них є благо, яке важливіше за все, — вони мають відвагу перед Богом і почують того дня блаженні слова: «Прийдіть, благословенні Отця Мого..», — що краще від цього? — «…успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу. Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене» (Мф. 25, 34-36). Тож будемо уникати користолюбства, щоб нам отримати Царство Небесне. Будемо годувати бідних, щоб нагодувати Христа, щоб стати співспадкоємцями Його, з Христом Ісусом, Господом нашим, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Бесіда 17 | Зміст | Бесіда 19
- Переклад за церковнослов’янським текстом (М.М.). [↩]
