Бесіда 11
«Бог, даючи обітницю Авраамові, оскільки не міг
ніким вищим клястися, клявся Самим Собою,
кажучи: «Істинно благословляючи, благословлю
тебе і, розмножуючи, розмножу тебе». І так Авраам,
завдяки довготерпінню, одержав обіцяне.
Люди клянуться вищим, і клятва на запевнення
закінчує всяку суперечку їхню» (Євр. 6, 13-16)
1. Сильно зачіпаючи євреїв і достатньо навіявши їм страх, (Апостол) утішає їх спочатку похвалами, а потім, — що набагато дієвіше, — тим, що вони неодмінно отримають очікуване. Цю втіху він запозичив не від сучасних подій, а від тих, що вже минули, і це було для них більш переконливим. Як під час погроз покаранням він особливо лякає сучасними подіями, так, обіцяючи нагороди, втішає подіями минули, вказуючи на те, як Бог зазвичай чинить, тобто, що Він не відразу виконує обіцянки, а через тривалий час. А чинить Він так для того, щоби явити більш сильніший доказ Своєї могутності й укріпити віру в нас, щоб люди, які проводять життя в скорботі й не отримують ані обіцяного, ані нагород, не знемагали в подвигах. Маючи нагоду вказати на багато кого, (Апостол) залишає інших і вказує на Авраама як на особу особливої ваги, так і тому, що з ним це трапилося, про що говорить у кінці послання: «Усі ці померли у вірі, не одержавши обітниць, а тільки здалеку бачили їх і раділи… Не одержали обіцяного.., щоб вони не без нас досягли досконалості» (Євр. 11, 13.39-40).
«Бог, даючи обітницю Авраамові, — каже, — оскільки не міг ніким вищим клястися, клявся Самим Собою, кажучи: Істинно благословляючи, благословлю тебе і, розмножуючи, розмножу тебе». І так Авраам, завдяки довготерпінню, одержав обіцяне». Як же в кінці він говорить: «Не одержали обіцяного», а тут: «Завдяки довготерпінню, одержав обіцяне? Як саме «не одержали» й «одержав»? Не про одне і те ж він говорить тут і там, а подає двояку втіху. Обіцяв (Бог) Авраамові й через тривалий час звершив обітницю, про яку тут ідеться. А та (обітниця), про яку там сказано, була не такою. «І так Авраам, завдяки довготерпінню, одержав обіцяне». Бачиш, що не тільки обітниця звершила все, але й довготерпіння? Так він вселяє їм страх, указуючи, що обітниця часто не звершується через легкодухість (людей). Це він довів прикладом (ізраїльського) народу, який був малодушним і тому не отримав обіцяного, а прикладом Авраама доводить протилежне. У кінці він повчає ще дечого більшого: каже, що (інші), хоч і довго терпіли, не отримали, однак не віддалися скорботі.
«Люди клянуться вищим, і клятва на запевнення закінчує всяку суперечку їхню. Тому і Бог, бажаючи істотніше показати спадкоємцям обітниці незмінність Своєї волі, вжив клятву» (Євр. 6, 16-17). Правильно. Але Хто був Тим, що присягався Авраамові? Чи не Син? Ні, кажеш ти. А чому так кажеш? Навпаки, саме Він. Але я не стану сперечатися. Коли Він присягається тою ж клятвою: «Істинно, істинно кажу вам», то хіба не видно, що це через відсутність когось вищого, ким би міг присягатися? Як присягався Отець, так і Син присягається самим Собою: «Істинно, — каже, — істинно кажу вам». Тут (Апостол) нагадує їм про ті клятви, які часто вимовляв Христос, коли говорив: «Істинно, істинно кажу вам» (Ін. 10, 1). Що означає: «І клятва на запевнення закінчує всяку суперечку їхню»? Тобто цим вирішується непорозуміння у будь-якому суперечливому випадку: не в тому чи тому, але в будь-якому. Богові необхідно вірити і без клятви. Але «і Бог, бажаючи істотніше показати спадкоємцям обітниці незмінність Своєї волі, вжив клятву» (Євр. 6, 17). Тут (Апостол) має на увазі й віруючих, тому й згадує про такі обітниці, які стосуються всіх нас. «Вжив, — каже, — клятву». Знову і тут він говорить про Сина, Який є Посередником між людьми і Богом. «Щоб у двох непохитних речах, у яких Бог не міг говорити неправду» (Євр. 6, 18). Яких і котрих? Тих, що сказав і обіцяв, і тих, що до обітниці приєднав клятву. Оскільки у людей вважається більш достовірним те, що підтверджене клятвою, тому й долучив клятву.
2. Чи бачиш, що (Бог) не зважає на власну гідність, але заради того, щоби переконати людей, щоб засвідчити, допускає говорити про Себе й таке, що негідне Його. Щодо Авраама, то (Апостол) указує, що все було справою Божою, а не справою його довготерпіння, бо коли Бог благоволив приєднати клятву, подібно до того, як люди присягаються, то Він присягнувся Самим Собою. Люди присягаються Ним, як більшим, а Він присягався не як більшим, однак виконав. Клятва самим собою не однакова в людини і Бога, оскільки людина не має влади над собою. Отже, як бачиш, це сказано (Апостолом) не стільки про Авраама, як про нас. «Щоби.., — каже, — тверде втішання мали ми, що прийшли взятися за подану надію». Попередньо він сказав: «Завдяки довготерпінню, одержав обіцяне», і тепер каже («щоби тверде втішання мали ми»), але не додав: оскільки присягався (Бог). А в чому полягає клятва, це Він пояснив словами «присягаються вищим». Оскільки рід людський недовірливий, то (Бог) зволив виконати те, що властиве нам: Він присягається заради нас, хоча недовірливість негідна Його, так само, як і те, що Він «стражданнями звик до послуху» (Євр. 5, 8), — однак люди вважають більш достовірним те, що звершилося насправді.
Що означає «за подану надію»? На підставі тих (обітниць), каже, ми чекаємо майбутнього, бо якщо вони через тривалий час звершилися, то і це неодмінно звершиться. Так те, що було з Авраамом, переконує нас щодо майбутнього. «За подану надію, яка для душі є неначе якір безпечний і міцний і входить аж до середини за завісу, куди предтечею за нас увійшов Ісус, зробившись Первосвящеником навік за чином Мелхиседековим» (Євр. 6, 19-20). Нас, які живемо в цьому світі й ще не відійшли від життя, (Апостол) показує такими, що вже досягли обіцяного, бо надією ми вже на небі. Надійтеся, каже він, бо це неодмінно звершиться. А для переконання говорить: краще сказати, що надією ви вже досягли цього. Не сказав: ми входимо всередину (за завісу), але: вона ввійшла всередину, що є більш справедливим і переконливим. Як якір, спущений з корабля, не дозволяє йому носитися хвилями, хоч би які вітри хитали його, але, прикріпившись до нього, робить його нерухомим, так і надія. І поглянь, яке близьке порівняння він подав: не вказав на основу, яка тут є не настільки відповідною, але на якір. За його допомогою корабель, що знаходиться у відкритому морі й начебто не закріплений, стоїть на воді, ніби на суші: хитається і не зрушується.
Про людей особливо непохитних і мудрих Христос відповідно використовує вислів про основу: «Який, — каже, — збудував будинок свій на камені» (Мф. 7, 24). А про людей, не зовсім твердих і вимушених керуватися надією, Павло справедливо використав цей вислів (якір). Хвилювання і сильна буря хитають кораблем, але надія не дозволяє йому носитися хвилями, хоч би які вітри нападали на нього. Отже, якби ми не мали її, то давно потонули б. І вона надає велику силу не тільки у справах духовних, але й у життєвих, а саме: в торгівлі, в землеробстві, на війні, — хто не керується нею, той і не візьметься за справу. (Апостол) назвав її не просто якорем, а безпечним і міцним, щоби вказати на безсумнівність її для спасіння тим, які укріплюються на ній. Тому й додає: «Входить аж до середини за завісу». Що це означає? Те ж саме, що досягає до неба. Далі додає і переконання, щоб вона була не тільки надією, але надією абсолютно істинною.
Після клятви наводить ще дещо інше, тобто те, що засвідчено насправді: «…куди предтечею за нас увійшов Ісус». Предтечею є той, хто йде перед кимсь, як наприклад, Іоан — (Предтеча) Христа. І не просто «ввійшов», але «предтечею за нас увійшов», тому і ми повинні йти за ним, оскільки між предтечею і тим, хто йде за ним, не повинно бути великої відстані, бо інакше він не був би предтечею. Предтеча й ті, що йдуть за ним, повинні бути на одному й тому ж шляху, де справа першого — йти попереду, а останніх — іти за ним. «Зробившись, — каже, — Первосвящеником навік за чином Мелхиседековим». Ось ще інша втіха — вона в тому, що наш Первосвященик вищий і набагато кращий за (первосвящеників) юдейських не тільки за способом (обрання), але й силою, і скинією, і Завітом, і Особою. Отож це сказано (про Христа) у плоті.
3. Отже, необхідно бути кращими і перед тими, у кого Він був Первосвящеником: наскільки великою є відмінність між Аароном і Христом, настільки ж великою має бути відмінність між нами і юдеями. Поглянь, ми маємо на небі жертовного Агнця, на небі — Первосвященика, на небі — Жертву. Тому ми повинні приносити такі жертви, які могли б бути покладені на такому жертовнику, — не овець і волів, не кров і жир. Усе це припинилося, а тепер замість того введено словесне служіння. Що таке словесне служіння? Душевне, духовне. «Бог, — сказано (в Писанні), — є Дух, і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною» (Ін. 4, 24). Таке служіння, для якого непотрібне ані тіло, ані знаряддя, ані місце, а таким є лагідність, цнотливість, милосердя, незлобливість, довготерпіння, смирення. Такі жертви ще у Старому Завіті здавна провіщені. «Приносьте [Богу], — каже Давид, — жертву правди» (Пс. 4, 6); і далі: «Тобі принесу я жертву хваління» (Пс. 115, 8); і ще: «Хто приносить жертву хвали, той прославляє Мене» (Пс. 49, 23); і далі: «Жертва Богові — це дух упокорений» (Пс. 50, 19); і ще: «Чого жадає від тебе Господь: діяти справедливо, любити діла милосердя і смиренно ходити перед Богом тво’ім?» (Мих. 6, 8). «Жертви і принесення Ти не захотів, але Ти відкрив мені вуха. Всепалення і жертви за гріх Ти не бажав. Тоді я сказав: «Ось іду; у свитку книжному написано про мене. Я бажаю виконати волю Твою, Боже мій, і закон Твій у серці моїм» (Пс. 39, 7-9); і ще: «Для чого Мені ладан, який іде із Сави?» (Єр. 6, 20); і інший (пророк): «Віддали від Мене шум пісень твоїх, бо звуків гуслів твоїх Я не буду слухати» (Ам. 5, 23). Але замість того: «Я милості хочу, а не жертви» (Ос. 6, 6).
Бачиш, якими жертвами потрібно служити Богові? Бачиш, що ті жертви давно вже припинилися, а ці введені замість них? Їх ми і будемо приносити. Ті жертви людей багатих і славних, а ці жертви — благочестя; ті — зовнішні, а ці — внутрішні; ті може приносити кожен, а ці — небагато. Наскільки людина краща за вівцю, настільки ця жертва (вища) за ту, бо тут ти приносиш у жертву свою душу. Є і ще жертви, які є воістину цілопаленням, — це тіла святих мучеників, у них святими є і душі, і тіла, вони наповнені великими пахощами. І ти, коли захочеш, можеш приносити таку жертву. Як саме, коли ти не можеш віддавати свого тіла на спалення? Ти можеш (віддавати себе) іншому вогню, наприклад, вогню добровільної вбогості, вогню скорботи. Коли хтось, маючи можливість жити розкішно і прекрасно, вбиває себе життям подвижницьким і скорботним, то хіба це не є цілопаленням? Убий своє тіло, розіпни його, і ти так само отримаєш вінець мучеництва. Що там чинить меч, те тут нехай чинить старанність. Нехай ти не запалав сріблолюбством і воно не опанувало (тобою), але нехай спалюється і винищується ця божевільна пристрасть духовним вогнем, нехай відсікається мечем Духа. Це добра жертва, для якої не потрібен священик, а тільки той, хто приносить її, — жертва прекрасна, яка звершується на землі, але відразу ж приймається на небі. Хіба ми не дивуємося, як колись зійшов вогонь і винищив усе (3 Цар. 18, 38)?
І нині може вогонь сходити, і більш дивний, і винищувати все запропоноване, або, точніше, не винищувати, але підносити до неба, бо він не на попіл перетворює дари, а приносить Богові. Такими були приношення Корнилія: «Молитви твої, — сказано (йому), — та милостині твої згадалися перед Богом» (Діян. 10, 4). Ось прекрасне поєднання! Тоді й ми почуті, коли самі чуємо вбогих, які приходять до нас. «Хто затикає, — сказано (в Писанні), — вухо своє від волання бідного», молитви того не слухає Бог (Притч. 21, 13). «Блаженний, хто дбає про [вбогих і] бідних, у день скорботи спасає його Господь»(Пс. 40, 2). Це не якийсь інший день, а той день, який буде важким для грішників. Що означає «дбає»? Розуміє, хто такий убогий, хто вникає в його біду, бо хто розуміє його біду, той, звичайно, відразу виявить йому милість. Коли ти побачиш убогого, то не відвертайся від нього, а відразу подумай, яким був би ти сам, якби опинився на його місці, чого хотів би ти отримати від усіх? «Дбає», — каже.
Уяви, що і він вільний так само, як ти, має однакову з тобою благородну природу, і все в нього спільне з тобою. І водночас його, який нічим не гірший за тебе, ти часто не рівняєш навіть зі своїми собаками: ці досхочу насичуються хлібом, а той нерідко засинає голодним, — і вільний стає нижчим за твоїх рабів. Але раби, скажеш, надають нам послуги. Які, поясни мені? Вони тобі добре служать? Але коли я доведу, що й він надає тобі послугу набагато більшу за них, то що ти скажеш? Він з’явиться в день Суду і звільнить тебе від вогню. Чи можуть усі раби зробити щось таке? Коли померла Тавіфа (Діян. 9), то хто воскресив її? Раби, що оточували її, чи бідні? А ти не хочеш поставити вільного нарівні навіть з рабами. Ось сильний холод, убогий лежить на помості, вдягнений у дрантя, помираючи від холоду, скрегочучи зубами, викликаючи співчуття і виглядом, і одягом. А ти, одягнений тепло й оп’янілий, проходиш мимо (не звертаючи на нього уваги). Як же ти хочеш, щоби Бог допоміг тобі, коли опинишся в біді? Ти часто говориш: якби я був у такому становищі, що хтось багато згрішив би проти мене, то простив би йому, — хіба Бог не простить мені? Не кажи цього, адже ти сам зневажаєш того, який ні в чому не згрішив проти тебе, і якому ти міг би допомогти. А коли ти зневажаєш такого, то як Бог простить тобі твої гріхи проти Нього? Хіба це не заслуговує геєни?
І ось що дивне: нерідко тіло мертве, нерухоме, яке вже не відчуває почестей, ти прикриваєш безліччю різноманітного позолоченого одягу, а тіло, яке страждає, хворобливе, змучене і виснажене голодом та холодом, ти зневажаєш, — більш догоджаєш писі, ніж страху Божому. Але якби тільки це! Тут відразу (починаються ще) докори біднякові, що підходить. Чому, кажеш ти, він не працює? Навіщо їсть хліб, не працюючи? А ти сам, скажи мені, хіба своїми трудами придбав те, що маєш? Хіба не отримав батьківський спадок? А хоч би ти й трудився, то невже через це ти можеш дорікати іншому? Хіба ти не чув слів Павла: «Ви ж, браття, не сумуйте, роблячи добро»? І це говорить після того, як сказав: «Якщо хто не хоче трудитися, то нехай і не їсть» (2 Сол. 3, 13.10). Але він, кажеш ти, обманщик.
4. Що ти говориш, людино? Тільки через хліб та одяг ти називаєш його обманщиком? Але він негайно ж продасть його, кажеш ти. А хіба ти сам добре розпоряджаєшся всім своїм майном? Як, невже всі бідні стали такими через неробство? Невже ніхто не постраждав через корабельні аварії, ніхто — через суди, ніхто — через злодіїв, ніхто — через нещастя, ніхто — через хвороби, ніхто — через якісь інші обставини? Однак ми, почувши бідного, що скаржиться на такі нещастя, волає гучним голосом, підносить очі до неба, з відкритою головою, зі скуйовдженим волоссям, одягненого в дрантя, відразу називаємо його обманщиком, шахраєм, лицеміром. Чи не соромно тобі? Кого ти називаєш обманщиком? Коли не хочеш нічого дати, то хоча би не ганьби людину. Але, кажеш, він має засоби і прикидається. Це є осудом для тебе, а не для нього. Він знає, що має справу з людьми жорстокосердими, швидше зі звірами, ніж людьми, і, скільки б він не вимовляв жалісливих слів, нікого не зворушить, а тому й вимушений робитися ще більш жалюгідним, щоби прихилити твою душу. Коли ми побачимо, що хтось підходити до нас в охайному одязі, то не говоримо: він обманщик, бо підходить із таким виглядом, щоби показати, що він з благородних. А коли побачимо когось в одязі протилежної якості, то дорікаємо і йому.
Що ж ним робити? О жорстокість! О нелюдяність! Навіщо, кажеш ти, вони оголяють понівечене тіло? Для тебе. Якби ми були співчутливі, то їм не було б необхідності вдаватися до таких засобів. Якби вони могли зворушити з першого погляду, то не хитрували б так. Який нещасний захотів би так волати, так огидно виглядати, разом з роздягненою дружиною ридати перед усіма, разом із дітьми посипати себе попелом? Що може бути гірше за таку крайність? А ми за це не тільки не виявляємо їм співчуття, а ще й осуджуємо. Як же після цього можемо обурюватися, що Бог не вислуховує наших молитов? Як можемо нарікати, що Він не задовольняє наші прохання? Хіба це не жахливо, улюблені? Але ти кажеш: я часто подавав. А хіба ти не щодня приймаєш їжу? Хіба ти відштовхуєш дітей, коли вони часто просять тебе? О безсоромність! Ти називаєш убогого безсоромним. Сам, викрадаючи чуже, не вважаєш себе безсоромним, а той, що просить хліба, безсоромний? Невже не знаєш, яка сильна потреба шлунка? Хіба ти не робиш все для нього? Хіба не залишаєш заради нього духовні речі? Тобі обіцяне небо і Царство Небесне, а ти, підкоряючись його насиллю, хіба не терпиш усе і не нехтуєш тим (обіцяним)? Ось істинна безсоромність! Хіба не бачиш покалічених старців?
Але яке лихослів’я! Цей, кажете ви, дає у борг по стільки золотих, а той по стільки, однак ще випрошують (милостиню). Ви розповідаєте байки й казки малих дітей, які вони завжди чують від своїх няньок. Я не думаю, не вірю, що таке може бути. Він дає гроші в борг із відсотками, а сам зі своїм достатком просить милостиню? Навіщо, скажи мені? Що може бути більш ганебне, як просити милостиню? Краще померти, ніж просити. Але доки ми будемо такими жорстокими? Як, невже всі вони дають гроші в борг із відсотками? Невже всі обманщики? Невже немає жодного справді вбогого? Є, кажеш, і багато. То чому ти не допомагаєш їм, якщо добре знаєш їхнє життя? Ні, це відмовки і слова. «Тому, хто просить у тебе, дай; і від того, хто хоче в тебе позичити, не відвертайся» (Мф. 5, 42; Лк. 6, 30). «Нехай не буде рука твоя розпростертою до прийняття і стисненою при віддачі» (Сир. 4, 35).
Ми не поставлені бути суддями життя інших, бо тоді нікому не подамо милостині. Коли ти молишся Богові, то хіба не говориш: «Гріхів юності моєї і несвідомості моєї не поминай» (Пс. 24, 7)? Так і про вбогого, хоч би він був великим грішником, думай те ж саме і не згадуй його гріхів. Нині час людинолюбства, а не строгого суду, милості, а не осудження. Він хоче їсти: коли хочеш, дай йому, а коли не хочеш, то відмов, але не досліджуй, чому він бідний і нещасний. Чому ти сам не подаєш йому і тих, що хочуть подати, відвертаєш? Бо коли хтось почує від тебе, що цей (бідняк) обманщик, а той — лицемір, лихвар, то не подасть ані тому, ані іншому, думаючи, що вони всі такі. Так, ми легко віримо поганому і нелегко — доброму. Ми повинні бути не просто милосердними, але такими, «як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6, 36). Він годує і розпусників, і перелюбників, і обманщиків, і взагалі всяких лиходіїв. У цьому світі має бути і таких чимало. А Він всіх одягає, і ніхто ніколи не помирав з голоду, хіба тільки із власної волі.
Так і ми повинні бути милосердними. Коли хтось просить у тебе, бо опинився в нужді, допоможи йому. Але ми нині дійшли до такого безумства, що чинимо так не тільки з убогими, що ходять провулками, але й з тими, що в чернецтві. Він, кажуть, обманщик! Хіба не повчав я вас і раніше, що коли будемо подавати всім без розбору, то будемо постійно виявляти милосердя, а коли станемо досліджувати, то милосердя не виявимо ніколи? Що ти кажеш? Невже він прикидається заради того, щоб отримати хліба? Якби він просив талантів золота і срібла, або дорогого одягу, або рабів, або ще чогось такого, то його справедливо можна було б назвати обманщиком. А коли він не просити нічого, а тільки їжі та одягу, речей простих, то скажи мені, хіба це властиво для обманщика?
Відкиньмо цю недоречну, сатанинську, згубну розбірливість. Коли хтось стане говорити, що він належить до кліру, або називає себе священиком, тоді розвідай, розпитай, бо спілкування з такою людиною без дослідження є небезпечним, — тут велика небезпека. А коли хтось просить їжі, то не досліджуй, бо тут ти не стільки даєш, як сам отримуєш. Пригадай, коли хочеш, як Авраам виявляв гостинність до всіх, що приходили. Якби він розвідував про тих, що приходили до нього, то не прийняв би ангелів, бо, можливо, не вважаючи їх ангелами, він разом з іншими відмовив би і їм. Та оскільки він приймав усіх, то прийняв і ангелів. Хіба Бог дає тобі нагороду за життя тих, що приймають від тебе милостиню? Ні, за твою прихильність, за твоє милосердя, за велике людинолюбство, за доброту. Якщо буде вона, то й ти отримаєш усі блага, яких щоби сподобитися всім нам, за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Бесіда 10 | Зміст | Бесіда 12
