«Наша Парафія»

Олекса́ндр Теодо́рович Смаку́ла (9 вересня 1900, Доброводи, Австро-Угорщина — †17 травня 1983, Обурн, США) — український фізик, відомий передусім як винахідник антирефлексійного покриття лінз.

Час виховувати нові покоління не на історії наших втрат, поразок і руїн, а на історії звершень і слави нашого народу.

Наука — явище інтернаціональне, а українська наука — складова частина цього велетенського всесвітнього здобутку людського розуму. Аби належно поцінувати внесок України у розвій цивілізації людства, ми повинні знати історію науки і тих її корифеїв, які творили впродовж століть на рідних теренах і в зарубіжжі.

Має допомогти нам в цьому і наша програма1 «Нехай не гасне світ науки». Її назва — це рядок з «Молитви» Пантелеймона Куліша, яку ми взяли як благословенне напуття нащадкам. Багато славетних наших співвітчизників дбали про незгасимість цього світла, яке осявало людству шлях до прогресу в усіх сферах буття.

Сьогодні мова про одного з них — видатного фізика XX століття Олександра Смакулу. Його винахід — те, чим повсякденно користується нині весь світ, наука визнала як епохальне відкриття і дарунок Олександра Смакули людству. А називається він «просвітленням оптики». Проте десятиліттями українські студенти-фізики, вивчаючи оптику, посилалися на російського вченого Гребенщикова і навіть не здогадувалися, що автор цього відкриття наш земляк, українець.

Цитати з листів на Батьківщину:

«Я уже понад сорок літ скитаюсь на чужині, але своєї Батьківщини не забув і повік не забуду».

«Звертаєте мені увагу аби я не загубився для української науки, про се і сам я часто думаю. Друкувати свої праці мушу в німецьких журналах, бо вони доступні для наукових робітників і то не тільки німецьких, але і всяких других. Не беріть мені, будь ласка, сього за зле, буду поміщувати свої праці і в Записках Наукового Шевченківського Товариства». Цей лист Олександр Смакула писав колезі — вченому-математику Олександрові Левицькому.

Живучи далеко від рідного Тернопілля, почував тоді кревний зв’язок і линув до нього серцем. Проте годі шукати його ім’я в російськомовних енциклопедіях та довідниках радянських часів. Немає згадки про нього і в Українській Радянській Енциклопедії, як першого, 1963-го, так і другого 1983-го року видання. І лише в Енциклопедії Українознавства доктора Володимира Кубійовича 1976 року значиться: «Смакула Олександер (1900) фізик, родом із села Доброводів, біля Збаража, Галичина».

Далі, коротко, як то і належить енциклопедичним виданням, звідомляється про його наукову діяльність. Але ні читати, звісно, Енциклопедію Українознавства Кубійовича, ні похвалитися іменем славетного земляка Олександра Смакули радянським українцям було не велено, то й не згадувала про нього Радянська Україна.

То хто ж він, цей таємничий Олександр Смакула, столітній ювілей якого відзначатиме наступного року ЮНЕСКО? Чим заслужив право числитись у плеяді велетів розуму людського?

Спочатку про речі, як на сьогодні, цілком банальні. Багато з нас сьогодні користується фотоапаратами, ми вживаємо терміни «просвітлена оптика», мікроскопи, телескопи і багато інших, де є лінзи або сочки. Всі вони мають пряме відношення до отого відкриття, яке зробив Олександр Смакула 1935 року, будучи вже директором дослідної лабораторії в Німецькій оптичній фірмі «Цайсс» у місті Єна. Противідбивний шар став взагалі невід’ємною частиною усіх кращих оптичних приладів, як того часу, так і тепер. Всі, хто користується так званою цайсівською оптикою, а передовсім отими чудовими окулярами, сьогодні й не згадують вченого Олександра Смакулу. Але ж саме він додумався на лінзи, що є в цих приладах основним елементом, нанести тонкий шар плівки, товщиною 1/4 довжини падаючої хвилі. Німеччина одержала на цей винахід патент, який увійшов ув історію науки під номером 6885767.

Простежуючи життєвий шлях видатного вченого, згадаємо, що є така цікава і перспективна наука — статистична геоетнологія.

Чому, скажімо, саме Полтавщина і Тернопільщина народили так багато світочів нашої культури? Це явище заслуговує на увагу цієї науки. Певно, сама природа формувала у цих людей допитливість, вдумливість, творчу вдачу, наполегливість. Але шлях Олександра Смакули почався саме на Тернопіллі.

***

Народився майбутній вчений 9 вересня 1900 року в селі Доброводи Збаразького району на Тернопільщині в селянській родині Теодора і Марії Смакул. Мати, з дому Юзвів, ходила молитися до сусіднього села. Повертаючи якось теплого вересневого дня додому, на лісовій стежині вона й породила хлопчика — з Божого благословення.

Вже в юнацькі роки виявив Олександр успадковану від батьків любов до свого краю, до його славного історичного минулого. Він поширює у ріднім селі твори Шевченка й Франка, організовує вистави за п’єсами Карпенка-Карого та Старицького, за що не раз зазнає утисків від польської влади. Війна 1914-го та події 1918 року спонукали юнака до безпосередньої участі у встановленні національної влади у Доброводах. Він разом з такими ж свідомими земляками стає вояком Української Галицької Армії. Згодом продовжує навчання у Тернопільській гімназії, яку закінчує з відзнакою 1922 року. Зазначу, що в гімназії було багато свідомих молодих українських гімназистів, що організували підпільну організацію «Студентська українська громада». Головним девізом діяльності цих гуртківців було: «Де б ми не були, що б ми не робили, але головним повинно бути служіння своєму українському народові».

За порадою свого вчителя, відомого українського математика Мирона Зарицького, Смакула вирушає до німецького міста Геттінґена, вступає до знаменитого університету Ґеорга Августа. На той час там працювали видатні вчені Вернер Гайзенберг, Макс Борн, Роберт Поль та інші. У 1927 році Олександр Смакула склав докторський іспит і успішно захистив дисертацію. Використавши поняття квантових осциляторів, Олександр Смакула зміг пояснити радіаційне забарвлення кристалів і вивести кількісне математичне співвідношення, відоме в науці як «формула Смакули». Цю працю було надруковано 1930 року в журналі «Zeitschrift fur Physik».

Ця «формула Смакули» за значимістю в науці не поступається відомій всім фізикам «формулі Планка». Формула дає зв’язок між концентрацією дефектів в кристалі, довжиною падаючого радіаційного променювання і забарвленням кристалів після такого їх опрацювання. Це те явище, яке дуже плідно використовувалося свого часу в біжутерії. Згодом, вже працюючи в Массачусеттському інституті, Олександр Смакула певний час займався продукуванням штучних дорогоцінних кристалів.

Маючи добру наукову перспективу, Олександр Смакула думав про Україну, його все-таки тягнуло на рідну землю. А тут ще радянська пропаганда про світле майбутнє. На запрошення колишнього вчителя і земляка, відомого літературознавця професора Андрія Музички Олександр приїздить 1928 року до Одеси, працювати в університеті. Але невдовзі вчений збагнув всю оману пропаганди щодо перспективності розвитку науки у тоталітарній державі. Тож скориставшись умовною телеграмою про відкликання до свого керівника професора Роберта Поля, йому вдалося повернутися до Німеччини.

Повернувся Олександр до Гайдельберґа в Інститут медичних досліджень Кайзера Вільгельма, де працював разом з Ріхардом Куном і став керівником оптичної лабораторії. Тут, досліджуючи стероїди, вітаміни, органічні кристали, він стає фактично фундатором квантової органічної хімії. Процес трансформації кристалічного вуглеводу електричними збудженнями р-електронів називають тепер «інверсією Смакули». 1934 року Олександр Смакула стає директором дослідної лабораторії у всесвітньовідомій фірмі Карла Цайса в Єні. Тут він створює такі оптичні кристали, як фтористий літій та натрій, а також оригінальні мастила, придатні до використання за високих і низьких температур. Винаходить також унікальну сполуку — бромйодид талію, яка і сьогодні широко використовується в приладах нічного бачення.

Під час війни Олександр Смакула продовжував працювати у фірмі Карла Цайса, Нобелівським лауреатом (1938), над розв’язанням проблеми противідбивних шарів. Наприкінці війни американська окупаційна влада вивозить вченого разом з іншими видатними фізиками та інженерами до США, де його змушують працювати у військовому форті-лабораторії у штаті Вірджінія на потреби військово-промислового комплексу, досліджуючи матеріали для інфрачервоної техніки.

1951 року Смакулу запрошують на посаду професора Массачусеттського інституту технологій (МІТ), при якому згодом він заснував і очолив лабораторію фізики кристалів. Цей науковий заклад вважається найкращою вищою технічною науковою інституцією в Америці. Тут він почав займатися найактуальнішими проблемами твердотільної електроніки, дослідженням технології і властивостей електрооптичних матеріалів і пристроїв, феромагнітних і п’єзоелектричних матеріалів, лазерів на рідкоземельних елементах, тонких плівок, нових нелінійних напівпровідникових кристалів, органічних та надпровідних структур. В МІТ тоді працювали науковці світової слави, такі як творець кібернетики Норберт Вінер, творець математичної теорії пересилання інформації Клод Шеннон, визначні фахівці: з квантової механіки Джон Слейтер, з теорії інформації Джеральд Віснер, з комп’ютерної лінгвістики Ноа Хомський та багато інших.

І поряд з ними працював Олександр Смакула, експерт у використанні оптичних приладів у різних системах. Ця багаторічна праця вченого над вивченням фізики монокристалів була згодом оформлена як монографія «Монокристали: вирощування, виготовлення і застосовання», обсягом більше 500 сторінок, яка вийшла 1962 року в Берліні у видавництві Шпрінґера. Цінність цієї книги як посібника для студентів та молодих науковців не втрачена й на сьогодні.

В 1964 році Олександер Смакула стає директором лабораторії фізики монокристалів в Массачусеттському інституті технологій. Можна послатися на висловлювання вчених, які працювали на той час у цьому інституті, щодо оцінки талановитості нашого земляка. Так, професор Фано писав: «Олександр Смакула — це геній, людина, яка знає все, що стосується таких матеріалів, як напівпровідники, матеріали, що використовуються в електроніці». Зокрема, він перший почав займатися органічними напівпровідниками, проблемою створення лазерів та мазерів. Його авторитет в цьому інституті був надзвичайно великим. Як результат — Олександра Смакулу обирають повним професором цього найвизначнішого у світі технологічного інституту. Лише він один серед українців був визнаний повним професором цього закладу.

За цей період наукової праці Олександр Смакула опублікував понад 80 робіт, в яких проаналізував не лише традиційні методи вирощування монокристалів, а й нові на той час методики вирощування, розробив методи рекристалізації, очищення кремнію для застосувань у напівпровідникових транзисторах та інтегральних схемах, досліджував властивості кристалів під впливом радіаційного променювання. Слід зазначити, що Олександр Смакула опікувався молодими вченими-українцями, які працювали в цьому технічному закладі. Таке спілкування з молодими співвітчизниками підносило дух вченого. Згодом він стає почесним головою Товариства українських інженерів Америки, дійсним членом НТШ та інших наукових товариств, членом Нью-Йоркської Академії наук, стає добре знаним вченим у всьому світі.

Олександр Смакула бере участь в конференціях. Одна з них відбулася в Європі, 1971 року у Вірменії, місто Цахкадзорі. І лише на особисте прохання та за сприяння Президента Академії наук тодішнього Радянського Союзу академіка Мстислава Келдиша, Олександрові Смакулі вдалося (єдиний раз) побувати в Україні й у себе вдома у Доброводах. Тоді йому вдалося побувати і в Києві (хоча поїздка була всього на три дні). В Київському аеропорту Олександр Смакула навіть пішки йшов від літака до приміщення аеропорту. А в своєму селі побував, звісно, у всіх своїх родичів, відвідав всі з дитинства знайомі місця, гору, яку сьогодні називають Смакуловою. То був єдиний приїзд на свою Батьківщину, бо цьому не сприяли ідеологічні перепони того часу. На заваді напевно стояло і те, що Олександер Смакула у 1918-20 роках був у лавах Української Галицької Армії, тож КДБ тодішнього Радянського Союзу йому це ставило на карб. Хотів би зазначити, що Олександр Смакула дуже любив свою землю. «Я щасливий, що в мене така доля: у мене є світове визнання в науці, є дім, є дружина, але, на жаль, як діти, так і дружина не мають того почуття великої любові моєї до української землі», — з гіркотою говорив він на схилі літ.

Своє земне життя Смакула завершив таки ж бо на чужій землі 17 травня 1983 року. Там і похований — у місті Обурн, штат Массачусетс, США.

Сьогодні є радісним те, що в Тернополі, на його Батьківщині, ентузіастами-вченими, земляками вже кілька років, як створено Фонд імені Олександра Смакули. Очолює його відомий фізик-оптик професор Ярослав Довгий зі Львова, виконавчий директор Фонду — науковець з Тернополя Василь Липовецький. Фондом проведено перший Міжнародний симпозіум, присвячений пам’яті Олександра Смакули, а нині ведеться робота по підготовці другого. Започатковано періодичний вихід журналу «Вісник Фонду Олександра Смакули». Провадиться велика робота по поверненню славного імені вченого та його наукової спадщини, а це понад 100 наукових праць, велика монографія про монокристали, авторські патенти на відкриття та винаходи. Сподіваємося, що будуть реалізовані задуми видати три томи праць Олександра Смакули. Можливо, реалізації цих задумів буде сприяти Національна Академія наук, відповідні міністерства, адже Олександр Смакула гідний того, щоб належним чином визнала його Батьківщина. А весь науковий світ під егідою ЮНЕСКО буде відзначати наступного року 100-літній ювілей видатного вченого XX століття.

Нехай не гасне світ науки! І нехай сонячним ореолом сяє у плеяді славетних ім’я нашого великого співвітчизника.

Література:

1. Фізичний збірник. — Львів: НТШ. — 1997. — T. 2. — 338 с.
2. Смакула Олександер. Монокристали. / За ред. В. Козирського і В. Шендеровського. — К.: Рада. — 2000. — 428 с.
3. Довгий Я. О. Формула Смакули. // Аксіоми для нащадків. / Упорядник О. Романчук. — Львів: Меморіал. — 1992. — 544 с.
4. Шендеровський В. Нелегкий шлях повернення великого українця. // Українське слово. — 2001. — Ч. 20. — 17-23 травня.
5. Козирський В., Шендеровський В. Батько сучасної оптики та космічних технологій. // Вечірній Київ. — 1999. — 14 жовтня.

1. Передача прозвучала в ефірі 26 грудня 1999 та 5 березня 2000 року. [↩]