«Наша Парафія»

Поля́нський Ю́рій (6 березня 1892, Жовтанці, Кам’янка-Бузький район, Львівська область — † 19 липня 1975, Буенос-Айрес, Аргентина) — український геолог, географ і археолог. Старшина УГА, перший крайовий комендант УВО.

Славетні сторінки1 минулого викликають зрозумілий інтерес до І історичних досліджень. Не знаючи своєї минувшини, віддаючи свої таланти іншим народам, годі сподіватися, що в майбутньому Україна буде мати своїх вірних народові подвижників. Це є надзвичайно важливим для молодої української незалежної держави, адже радянська система впродовж декількох десятиріч, починаючи з 30-х років, керуючись виключно ідеологічними настановами, унеможливила для своїх громадян отримання інформації та знань, якими користувалися в усьому світі. Йдеться про замовчування та вилучення будь-якої інформації не лише про національно свідомих вчених, а й про тих науковців світового виміру, які були далекі від політики, але в силу власних переконань не сприйняли радянську політичну систему.

Варто тут згадати Постанову загальних зборів Академії наук Радянського Союзу від 22 березня 1990 року, в якій зокрема відзначалося, що «…в період сталінського режиму (зауважимо: а хіба лише сталінського?) вітчизняна наука зазнала непоправних втрат: велике число видатних вчених стали жертвами масових репресій, беззаконня, наруги над людською гідністю. Поставлені у нестерпні умови для творчої праці і нормального життя вчені змушені були емігрувати. За грубого політичного натиску, якому Академія наук не могла протистояти, цілий ряд вчених було безпідставно виключено з її складу…» і додамо: згодом — знищено. Прикладом такого безпідставного вилучення з пам’яті народу може бути ім’я всесвітнього рівня вченого Георгія Антоновича Ґамова, який, до слова, народився в Одесі 4 березня 1904 року і, вже будучи визнаним серед наукового співтовариства, в жовтні 1933 року посмів не повернутися із закордонного відрядження. Зазначимо, що Георгій (Джордж) Ґамов був піонером у розвитку таких трьох напрямків науки, як ядерна фізика, космологія і біофізика. Його видатні досягнення (щонайменше два з них — теорія альфа-розпаду в ядерній фізиці та теорія Великого Вибуху в космології) поза всяким сумнівом гідні Нобелівської премії. А ще Георгій Ґамов запропонував першим принцип розшифрування генетичного коду ДНК. І ця людина, як бачимо, була позбавлена права на Батьківщину!..

Добре, що Російська Академія наук поновила Георгія Ґамова в членах Академії. Але чи багато хто знає про цього вченого в Україні? До речі, його дід по лінії матері був митрополитом Арсенієм Лебединцевим, настоятелем Одеського собору… Як зазначав сам Ґамов, прізвище було зросійщене від первісного Лебединець. На жаль, цього вченого краще знає Захід, ніж ми. Але скільки ще є не знаних сьогодні українських вчених, безперечно великого виміру, про яких нічого теперішньому поколінню співвітчизників невідомо, і не знати, коли їхні імена ввійдуть до золотої книги Великих Українців (та не тієї, що сьогодні так гучно рекламують на нашому телебаченні).

І сьогодні наша розповідь про ще одного славетного вченого-українця. Сподіваємося, що у багатьох наших краях, мовлячи словами доктора філологічних наук Миколи Тимошика, «ствердиться чуття не хохла з вихолощеною національною свідомістю, не малороса з принизливим комплексом меншовартості, а Українця з великої літери». Мова про українського вченого, геолога, географа і археолога Юрія Полянського.

Хоч зробив він вагомий внесок у вивчення геології і археології України, Аргентини, викладав у найпрестижніших навчальних закладах, брав активну участь у визвольних змаганнях за державну незалежність України, але ще й досі залишається майже невідомим як для фахівців у цій ділянці науки, так і для широкого загалу українського люду. Та й звідки будуть знати про цього вченого, коли в енциклопедичних виданнях радянського періоду це ім’я не згадувалось?

Звернемося до «Енциклопедії Українознавства» Володимира Кубійовича: «Полянський Юрій — геолог, географ і археолог родом із Жовтанців біля Львова. Старшина УГА і визначний член УВО (1920), у 1921-37 — учитель Академічної гімназії у Львові, 1937-39 — професор Греко-Католицької Богословської Академії у Львові і директор Природничого музею НТШ, 1939-41 роки — професор фізичної географії Державного університету імені Івана Франка. У липні 1941 року — голова Тимчасового Управління м. Львова. З 1944 року на еміграції у Австрії, Німеччині (1945-47 — професор УВУ) і з 1947 року в Аргентині — геолог Державного Геологічного Інституту, з 1956 року — професор Державного університету в Буенос-Айресі, дійсний член НТШ, почесний член Аргентинського Геологічного Товариства та член ряду наукових товариств, є дійсним членом Аргентинської Академії наук…» І далі подається солідний список праць вченого.

Сьогодні маємо ще кілька наукових джерел, де можна віднайти відомості про Юрія Полянського, аби пізнати вченого, великого сина української землі, одного з близьких помічників Володимира Кубійовича.

***

Юрій Полянський народився 6 березня 1892 року в селі Жовтанці на Львівщині у сім’ї священика. Середню освіту здобув у місті Ярославі (тепер Польща) у 1910 році. Далі навчався у Віденському і Львівському університетах на філософських факультетах. Таким був шлях до науки галицьких дітей тодішньої Австро-Угорської імперії.

Але почалася Перша світова війна, і Полянського було спершу мобілізовано до австрійської армії, а вже влітку 1918 року він разом з іншими українськими патріотами веде величезну підготовчу роботу щодо здійснення 1 листопада 1918 року Листопадового здвигу і проголошення ЗУНР.

У 1920 році Полянський разом з іншими старшинами УГА у Львові й Празі створюють осередки Української Військової Організації, завданням якої було продовження визвольної боротьби, звільнення України від нових її поневолювачів. Зазначимо, що з УВО у 1929 році виросла Організація Українських Націоналістів (ОУН).

Того ж 1920-го року Юрій Полянський влаштовується вчителем у Першу Академічну гімназію у Львові, водночас його зараховують у штат Музею НТШ і згодом, 1928 року, він стає директором Природничого відділу музею.

Мета наукових досліджень Юрія Полянського у цей довоєнний час визначена була так: «У першу чергу устійнити й розбудувати стратиграфію плейстоцену (плейстоцен — льодовиковий період. — В. Ш.), устійнити чергові зміни флори і фауни, клімату і палеоліту, а відтак, спираючись на новім фактичнім матеріалі, розв’язати головні питання морфогенези Поділля».

Юрій Полянський уже в цей період активно досліджує Поділля частково Західне Поділля. Він працює на межі геології (вивчає походження лесів, вапнякових порід), палеогеографії (досліджує характер клімату, фауни і флори у льодовиковий період), геоморфології (обстежує яри і тераси Дністра та його приток), археології (розкопує палеолітичні стоянки людини). Юрій Полянський, зокрема, відкрив близько 70 палеолітичних стоянок, охарактеризував усю Подільсько-Бесарабську провінцію пізнього палеоліту.

Зібраний матеріал дозволив вченому встановити вікову послідовність нашарувань всіх вивчених ним лесових, річкових і травертинових (вапнякових порід) осадів, побудувати стратиграфічну схему плейстоценових відкладів південного Поділля.

Результати своїх досліджень Юрій Полянський опублікував у понад 20 статтях. Назвемо основні праці цього періоду: «Геологічні і морфологічні помічання в районі Новосілки — Костюкової», монографія «Подільські етюди: тераси, леей і морфологія Поділля над Дністром».

За короткий період (1931-1932) Юрій Полянський на запрошення Бюро Меліорації Поділля склав три листи геологічної карти цього регіону у масштабі 1:100000.

Не менш яскраво проявив себе Юрій Полянський і в археології. Він висунув низку важливих тверджень стосовно класифікації палеолітичних стоянок, виявив взаємозв’язки давнього населення Поділля і Центральної Європи, що здійснювалися через так званий Татарівський перевал у Східних Карпатах.

Такий висновок базується на ґрунтовних дослідженнях терену Городенківщини, де саме Юрієм Полянським у 1923 році було виявлено найдавніші сліди людського перебування. Відкопане крем’яне знаряддя вказує на мисливський спосіб життя цих перших, ще кочових поселенців Городенківщини, які приблизно 30-25 тисяч років тому прийшли були Дністром з околиць Кам’янця-Подільського і зупинилися у пригожому місці над багатою на воду і рибу рікою. Була це друга міжльодовикова доба. Великою сенсацією була його знахідка біля села Валяви залишків щелепи людини кроманьйонського типу.

«Кроманьйонці, — читаємо в УРЕ, — представники давнього антропологічного типу сучасного виду людини, що жили на території Центральної і Південно-Західної Європи в епоху пізнього палеоліту. Назва походить від гроту Кро-Маньйон у департаменті Дордонь (Франція), де 1868 року були виявлені рештки людських кістяків разом з крем’яним знаряддям… Для кроманьйонця властиві високий зріст, … широке обличчя, прямий виступаючий ніс, добре розвинуте підборіддя.» Цей опис підтверджується тією сенсаційною знахідкою.

Хочу зазначити, що село Валява зовсім близько в кількох кілометрах від мого рідного села Заставна, в якому, до слова, колись народився великий художник-баталіст Микола Івасюк. Перша згадка про село Валява є в документі 1413 року. В селі збереглася архітектурна пам’ятка XVIII століття — дерев’яна церква та дзвіниця. Поблизу села виявлені поселення Трипільської культури (III тисячоліття до нашої ери) та давньоруські поселення ХІІ-ХІІІ століть.

У 1923—39 роках Юрій Полянський провадив насичене науковою і педагогічною діяльністю життя в Академічній українській гімназії. З приходом та встановленням у Львові радянської влади його призначають завідувачем кафедри географії Львівського університету. З цього часу маємо спогади про вченого, що їх залишив у своїй книзі професор Альфред Ян.

Ось як він пише: «… цю посаду обійняв місцевий українець Юрій Полянський. Ми всі його знали, він навчав у гімназії, деякий час був шкільним візитатором. Мав досить добрий науковий доробок. Дослідник Поділля, добре сформований геолог і географ, ґрунтовно заслуговував на титул професора вищого закладу, що врешті отримав у найкоротшому часі від нової влади. Новий керівник інституту був зичливим до поляків… Полянському даю якнайвищу оцінку. Ненавидів нову владу і нових пришельців, так само, як і ми, але з цим мусів більше ховатися, ніж поляки. У хвилини одкровення говорив нам, що йому дуже тяжко виконувати ту роль охоронця насправді виключно польського інституту…».

Юрію Полянському насправді було дуже нелегко. Почалося насадження компартійного духу у навчальний процес, а вже згодом в університеті почалися арешти. У вересні 1940 року було арештовано 59 студентів, а в січні 1941 року 42 з них було засуджено до розстрілу.

«Процес 59-ти» — це була одна з дивовижних за своїм ходом акція боротьби молодих українців Галицького Заходу з більшовицькою машиною репресій. Процес був підготовлений і проведений більшовиками у Львові безпосередньо після «золотого вересня». Мав рацію професор, дійсний член НТШ Іван Горбачевський, що з цією справою наше громадянство не обізнане зовсім. І про події того часу можна докладно дізнатися з книги «Процес 59-и», яку написала пані Любов Комар, тодішня студентка, засуджена до смертної кари. (Вона чудом вціліла у московській м’ясорубці і сьогодні проживає в Нью-Йорку). Ті спогади, що базуються на автентичних записах юних років, нещодавно опубліковані за океаном.

Отож, за цих умов Юрій Полянський проявив себе з якнайкращого боку. Той самий професор Ян згадує: «… У Географічнім інституті не було арештів, бо нас оберігав Полянський…» Та незабаром почалася війна… Знову незгоди, боротьба. Врешті Юрій Полянський входить до найавторитетніших членів в Українському Центральному Комітеті, який з 1940 року очолював Володимир Кубійович. У квітні 1945 року Полянський виїхав до Баварії. Після перенесення Українською Вільного Університету з Праги до Мюнхена він стає у ньому професором, бере участь у відновленні НТЩ.

Варто згадати, що УВУ постав в екзилі за ініціативи Товариства Українських Журналістів та Письменників Українського Соціологічного Інституту та Товариства Прихильників Освіти у Відні з метою розвою вільної української науки і високошкільних студій поза впливами панівних режимів на Україні. Виник він паралельно до Львівського (таємного) Українського Університету. Першим ректором УВУ став визначний український мовознавець й історик літератури Олександр Колесса. Датою заснування університету вважається день інавгурації 17 січня 1921 року. Складним виявився історичний шлях цього українського вузу в екзилі. Сьогодні університет територіально розміщений у Мюнхені, а його ректором є професор Леонід Рудницький.

У 1947 році Юрій Полянський виїздить до Аргентини у Буенос-Айрес. Тут він працює майже десять років у різних геологічних інституціях. З 1956 по 1967 рік він працює звичайним професором Аргентинського університету. Його обирають академіком Академії наук Аргентини. За майже тридцятилітній період праці Юрій Полянський опублікував близько двадцяти книг та понад 50 статтей. Саме тут, в Аргентині, якнайповніше розкрився науковий талант вченого. «Моя позиція тут міцна, бо маю доволі широке знання природничих наук», — писав він.

Полянський здійнює експедиції у багатьох провінціях Аргентини. Особливо його приваблюють Анди. Він докладно вивчив їхню будову, дослідив форми й осадки зледеніння, ерозійні процеси, що дало йому можливість запропонувати оригінальну модель їх походження.

Попри все Юрій Полянський вболіває за долю своєї України, долю відновленого НТШ в Європі.

«Дорогий Влодку, — пише Юрій Полянський в листі до Володимира Кубійовича, — дуже тішуся, що ти живеш спокійно, але все ж таки треба думати, де осісти! (це у листі 1949 року). Що робити з НТШ? З твого листа виходить, що в Європі немає місця — треба думати за Америку. Мені видається, що вже пора! Бо чи скорше, чи пізніше, там будуть у Вас приятелі зі Сходу. Це, за тутешніми міркуваннями, тільки питання часу. З хвилею, коли Китай до решти буде опанований червоними, прийде черга на збіднілу Європу. Пізніше буде запізно тікати. Май це на увазі і не рахуй надто на бомбу цих наївних американців».

І ще цікавий лист від 8.09.1950 року до Володимира Кубійовича. «Може Бог дасть у недалекій будуччині буде треба твоїх сил для конкретно творчої роботи. Подумай про це! Порада ця іде від Твоіх приятелів. Не зуживай своїх сил та імені на дрібні справи! Бо таких організаторів, як Ти, у нас мало».

Так, певно Юрій Полянський у творчій співпраці з Володимиром Кубійовичем творили на географічній ниві найпродуктивніше. Це вони ще до війни підготували «Атлас України…», «Географію» у двох томах, цілу низку геологічних карт, докладали своїх наукових сил для створення української та англомовної «Енциклопедій Українознавства». Славне ім’я великого вченого, українця Юрія Полянського. Та чи згадується його доробок у сьогоднішній Україні? Чи згадують його ім’я бодай на уроках географії в школах та на географічних факультетах?

Прикро, але Юрій Полянський належить до когорти забутих. Щоправда, у грудні 1992 року у Львові зусиллями вчених Географічної комісії НТШ та Львівського відділу Українського географічного товариства було проведено засідання, присвячене пам’яті вченого Юрія Полянського. Оце й усе.

Помер Юрій Полянський 19 липня 1975 року. Похований у Буенос-Айресі. Там же померла і його дружина Марія, а дочка виїхала з чоловіком до США.

Ще одна видатна українська людина знайшла своє останнє місце на чужині. І хто знає, чи навідується хто до тієї могили, на надгробку якої іспанською мовою написано: «Професор, доктор Юрій Полянський. Учитель, вчений, патріот і гуманіст, який боровся за його рідну Україну. Збагатив геологію Аргентини своїми працями про провінцію Мендоза у Високих Кордильєрах. Звичайний професор і консультант на факультеті точних і природничих наук. Лауреат Національної геології у 1964 році.»

Ніхто нам не поверне імен славетних українців до нашої національної нам’яті, коли ми самі цього не зробимо. Пам’ятаймо про це.

Література:

1. Шаблій О. Володимир Кубійович. Енциклопедія життя і творення — Париж-Львів. – 1996. — 704 с.
2. Енциклопедія Українознавства. / Гол. ред. проф. д-р Кубійович. — Молоде життя. — 1970. — Т. 6. — С. 2229.

1. Передача прозвучала в ефірі 23 грудня 2001 року. [↩]