Видатний геолог-дослідник кінця XIX та початку XX століття — Павло Тутковський
Ф. Прокопович
Перегорнімо разом іще одну сторінку української науки. Наша радіопередача1 живе в ефірі вже другий рік і цей випуск, можна сказати, ювілейний. 50 подвижників світової науки постали перед нами як сини українського народу. їхні імена, їхні творчі здобутки належать усьому людству, але їх породила і дала їм крила для злету наша українська земля. Довготривала її бездержавність ставала їм на заваді, змушувала віддати творіння свого генія на розвій чужих держав, шукати щастя в інших краях. І для багатьох з них це було і драмою, і трагедією. Але ми намагалися в своїх передачах повернути про них добру пам’ять, віддати їм належну шану.
Цьогорічний серпень дав нашому народові щасливу можливість переступити поріг другого тисячоліття разом з Українською державою. Так, десять років тому сповнилася віковічна мрія наших предків, які своїм трудом та кров’ю боролися за здійснення найвищого ідеалу кожного волелюбного народу — здобуття Незалежності. Український народ упродовж багатовікової неволі в країні «старшого брата» багато чого втратив, мало що здобув, але не впав на дно аморальності й дикості, зберіг свою душу, віру у свої сили, любов до своєї землі. І сьогодні той, хто бажає докоряти, картати свій народ, повинен спочатку подумати — чи все він зробив для того, щоб допомогти народу позбутися різних вад і самому стати гідним свого народу. Того народу, який дав світові велетів мислі і духу І дай Боже, щоби їхні не менш талановиті сьогоднішні послідовники не повторили хресної дороги своїх великих попередників. Нехай їхній талант служить насамперед практичному зміцненню та розвитку своєї незалежної держави. А ми у своїй програмі й надалі повертатимемо маловідомі і невідомі імена українських вчених світової слави. Відроджуймо вищі ідеали, інакше наше самоусвідомлення як нації буде неможливим.
Однією з найяскравіших постатей вітчизняної науки кінця XIX та початку XX століття є Павло Тутковський, який займався дослідженням геологічного минулого Землі. Він став одним з 12-ти перших академіків Української Академії наук, очолив у ній науки про Землю, організував кафедру геології, Геологічний музей, Науково-дослідний інститут геології, довгий час очолював фізико-математичне відділення Академії, практично заснував низку наукових установ у ділянці природознавства і техніки…
Без сумніву, причиною такого напівзабуття був ярлик, начеплений на нього ще у 20-ті роки — «націоналіст». Про це пише Олег Романчук у статті «Син землі». Виявляється, найбільшим криміналом, за який Тутковський потрапив під ковпак ДПУ, було козацьке походження і те, що цікавився геологію насамперед України, а не всього Радянського Союзу. Та про це трохи згодом. Додамо, що Павло Аполлонович був людиною неабиякою і великим патріотом своєї землі. Про це свідчить бодай ось який факт з його вже академічного життя. На чергових виборах академіків до Академії наук у червні 1929 року Тутковський знову виступив проти кандидатури в дійсні члени ВУАН професора Лебедева (як це було раніше з професором Соболевим), мотивуючи свою позицію тим, що той не знає і не хоче знати української мови. Але ж коли людина не знає мови народу, який здобув право на свій вищий науковий центр, то така людина не має підстав для обрання її дійсним членом цієї організації, — так вважав вчений. І правильно вважав! Він чинив по закону, відстоював, здавалося б, рекомендації Центральної комісії українізації радянського апарату при РНК, де йшлося:
«Центральна комісія ухвалила також постанову, що встановлює порядок приймання на роботу до радянських установ УРСР співробітників, у зв’язку з вимогами обов’язкового знання української мови. За цією постановою приймати на роботу в установи можна тільки тих осіб, що мають посвідку про знання української мови на першу і другу категорії… Комісія запропонувала Наркомвнусправ стежити за виконанням постанови про заведення на території УРСР вивісок, бланків, штампів і етикеток українською мовою, притягаючи винних за невиконання цієї постанови до відповідальності… Прокуратурі Республіки доручено притягати до відповідальності торговельний апарат за недостатню українізацію.., звільнити з посад співробітників, що не засвоїли української мови…»
Що не кажіть, а нам би сьогодні таку постанову та тих виконавців! А тоді Павлу Тутковському за цю позицію було непереливки. Обізвали націоналістом, а коли викликали згодом в ДПУ, то найперше було запитання «Хто ваші предки?»… Про це й розповімо у передачі.
***
Отож, народився Павло Тутковський 1 березня 1858 року в селищі Липовці теперішньої Вінницької області в родині службовця. Прадід був запорозьким козаком на прізвище Тутко. Батько Аполлон Лукич був випускником юридичного факультету Київського університету і працював суддею на Волині й Київщині. До речі, останнім місцем роботи батька було місто Полонне на Поділлі.
Дитинство маленького Павла, як і інших дітей, — старшого Миколи та сестри Софії, — пройшло під доглядом надзвичайно культурної і талановитої, музично освіченої матері Юлії Антонівни.
Зазначимо принагідно, що Микола Тутковський був непересічним талановитим композитором, піаністом-віртуозом, педагогом і музичним діячем, Героєм Праці (1924). Навчався у Миколи Лисенка та Володимира Пухальського, був професором у 1923-29 роках Київської консерваторії, автором опери «Буйний вітер», багатьох музичних творів, підручника «Керівництво до вивчення гармонії».
На той час на природничому відділенні фізико-математичного факультету давалася вельми солідна підготовка. Курси анатомії рослин і анатомії людини, зоології, морфології, ембріології, загальної фізики, органічної, неорганічної хімії читали видатні вчені. Так, знаменитий хімік Бунге викладав технічну хімію, фізику — професор Авенаріюс, ботаніку — Баранецький, морфологію і систематику рослин — Шмальгаузен, геологію і мінералогію — Феофілатов. Ціле сузір“я знаменитих викладачів.
Зазначимо, що родоначальником київської школи геологів був Феофілатов, видатний педагог, славетний геолог і мінералог. Він перший виявив і описав та картографував широко відомі тепер Київські дислокації, всупереч висловлюванням Мурчисона про відсутність на південь від девонської вісі юрських відкладів… Саме він став ініціатором розробки четвертинної геології на території України. Він встановив тут наявність льодовикових і післяльодовикових відкладень, захоронених ґрунтів, а також був визнаним археологом…
По закінченні навчання Феофілатов рекомендував здібного студента Тутковського на кафедру геології і мінералогії з метою підготовки до професорського звання. Через рік його призначають консерватором мінералогічного і геологічного кабінету. На цій посаді він пропрацював одинадцять років. Життя молодого вченого було нелегким, якщо згадати, що Павло Тутковський одружився ще на першому курсі. Дружиною йому стала Олена Дмитрівна Багалій, сирота, яка прийняла прізвище хрещеного батька — відомого українського історика, професора Харківського університету Дмитра Багалія. Згодом і він, і Павло Тутковський стали академіками першого складу Української Академії наук…
За дорученням Київського товариства природознавців Тутковський з 1884 по 1902 рік проводить геологічні дослідження практично всіх губерній на Україні, шукає нові шляхи в галузі палеонтології. Він захоплюється вивченням викопної мікрофауни і вперше в Росії друкує близько 20 оригінальних праць з цього питання.
У той самий час Павло Тутковський приділяє велику увагу вивченню підземних вод України, і 1895 року подає свій проект водопостачання Києва, який був вислідом його геологічних досліджень. Павло Аполлонович дійшов висновку, що геологічні відклади на певній глибині повинні складатися з юрських глин і залягаючих під ними водовмісних пісків. Він передбачив також пересічну глибину залягання в Києві потужного артезіанського горизонту.
Це було подвижництво молодого вченого. Він сам особисто доклав багато зусиль, грошей, незважаючи на гострі нестатки, щоби довести і виправдати висновки своїх наукових праць. І ось перед Новим роком з глибин землі вдарив джерельний струмінь — і Київ став одним із перших європейських міст, що забезпечило себе артезіанською водою. Це сприяло і вирішенню проблеми епідемій холери і тифу. Згодом Тутковський відкриває артезіанські води і карстові явища на Волині і в Білорусії.
Про цей період життя вчений писав у спогадах: «При моїх широких дослідах влітку на Поліссі завжди траплялося так, що по 3,5 місяці не мав обіду, живився тільки чорним хлібом та чаєм, бо в тих поліських нетрях і за гроші нічого не можна дістати. Та й часу для цього не було… Ця важка праця протягом довгих років пригадується не як прикрість, а як справжнісінька насолода».
Успішні роботи Тутковського та багатогранне їх спрямування не залишилося поза увагою в наукових колах: у 1883 році його обирають почесним членом Київського товариства природознавців, 1886 — дійсним членом Петербурзького мінералогічного товариства, 1888 — членом Бельгійського товариства геології і палеонтології в Брюсселі, 1889 року — почесним членом Товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті. Його слава сягнула далеко за межі України.
Наступні 18 років учений віддає педагогічній праці, викладає природознавство, географію, фізику в школах Києва, Луцька, Житомира, працює на посаді позаштатного співробітника Петербурзького Геологічного комітету, виконує низку визначних наукових досліджень з походження лесу, «викопних» пустель Північної півкулі. Саме у 1910 році Павло Аполлонович представляє фізико-математичному факультетові Московського університету свою монографію «Викопні порожнини Північної півкулі» як докторську дисертацію і наступного року блискуче її захищає. Йому було присуджено вчений ступінь доктора географії; того ж року Казанський університет присуджує Тутковському вчений ступінь доктора мінералогії і геології «гоноріс кауза» за комплект робіт з геології, мінералогії та палеонтології. 26 вересня 1913 року Тутковський стає приват-доцентом Київського університету, а навесні наступного — ординарним професором кафедри географії та етнографії.
Отже, до вченого прийшло визнання. Він по праву вважається основоположником четвертинної геології. Павло Аполлонович писав: «Я старанно зібрав майже всю всесвітню літературу про цей (тобто четвертинний) період і всі запропоновані теорії та досить великий фактичний матеріал з мо’іх спостережень на території України; на підставі всіх цих матеріалів опрацював декілька окремих питань четвертинної геології, зробивши при цьому цікаві висновки. Чимало часу і праці я присвятив далі проблемі лесу, в якій було ще багато неясного і сумнівного…, і запропонована мною… нова теорія еолового походження лесу не тільки дала задовільні відповіді на всі поставлені питання та строго логічні висновки, але передбачала нові факти, яких ще ніхто не спостерігав і які з’явилися в науці лише згодом». А ще Тутковський доклав своїх знань до проблеми дослідження та опису мінеральних багатств України…
Павло Аполлонович справді взірець не лише науковця, але й справжнього подвижника науки, який служить рідному народові. Він з перших днів утворення Української Академії наук активно працює як член Українського Наукового Товариства, заснованого в 1907 році з ініціативи Михайла Грушевського і під його головуванням, а в 1918-25 роках — як голова природничого відділу, а ще перед цим брав найдіяльнішу участь у роботі Комісії з розробки проекту самої Академії наук.
1919 року Павла Аполлоновича призначено головою Сільсько-господарського комітету України. Особливу увагу вчений приділяє розширенню вивчення найважливіших корисних копалин і в першу чергу кам’яного вугілля…
В 1924 році Павла Тутковського призначено головою науково-дослідної кафедри геології, яку в 1926 році перетворено в науково-дослідний Інститут геології. Того ж року здійснюється мрія вченого про створення Геологічного музею в Києві…
Сьогодні це найулюбленіший музей киян і всіх, хто приїздить до Києва. Його любовно називають музеєм природи і вважають одним з найкращих у країні та, можливо, і в усьому світі. Доцільно навести один із замислів Тутковського про експозицію петрографічного музею, вміщену на вході: «З геологічними зразками відвідувач знайомиться вже зі входу в Центрально-природничий музей. Тут лежать два величезних валуни з четвертинних відкладів околиць Києва. Дещо вище розміщено великий штуф залізної руди (джеспіліту) з Криворізького залізорудного родовища. Зліва від входу встановлено ствол закам’янілого болотяного кипарису, зарості якого покривали заболочені місця Поділля в міоцені (близько 20 мільйонів років тому). Вище, зліва і справа від входу, стоять вази, виконані з лабрадориту. У вестибюлі музею розміщено брили сірого і рожевого граніту з Житомирської області. А біля входу в Геологічний музей і на подіумі стенду «Походження і будова Сонячної системи» лежать великі штуфи: маріуполіту Приазов’я, кам’яної солі й кам’яного вугілля Донбасу, пегматиту Українського щита, гіпсу Поділля, скам’янілого дерева Донбасу, овруцького кварциту з хвилеприпливними знаками з Житомирської області й залізного кварциту Криворізького басейну». Ось вам ще одне підтвердження масштабності наукової діяльності Павла Тутковського. То ж зверніть увагу на цей музей на вулиці Богдана Хмельницького у Києві і не пройдіть мимо.
Активну участь брав Тутковський в організації бібліотеки Академії наук, Інституту наукової мови (от би нашій Україні сьогодні мати такий інститут в рамках Національної Академії наук!). Він був одним з ініціаторів й організаторів видання «Матеріалів до української природничої термінології та номенклатури». У 1923 році Павло Аполлонович видає укладений ним «Словник геологічної термінології». Ось що він зокрема писав:
«Визначаючи величезну могутність Слова як знаряддя людської мислі, ми почуваємо пекучу потребу у розробленні української природничої термінології. Унаслідок сумних історичних обставин на Україні в останні століття наукові українські терміни могли виробитися майже лише в обсязі наук гуманітарних; природничі науки, що їх розвиток почався наприкінці XVIII століття, залишилися у нас без добре розробленої національної наукової термінології. Тому й досі ми знаходимо в українській науковій і популярній природничій літературі багато термінів невдалих, невлучних, дуже негарних. Деякі автори поводяться дуже просто: беруть російські слова, трохи перекручують або змінюють їх (цілком довільно) і видають за українські терміни…» Ось так обґрунтовував учений необхідність і важливість наукової термінології тоді, у 20-30 роках. І як треба таких авторитетних вчених нам сьогодні для розв’язання цієї проблеми у нашій незалежній вже Україні!
А як боровся Тутковський за відстоювання прав української мови на зорі становлення Української Академії наук, за саму Академію наук, в організацію і зміцнення якої він вклав стільки серця й сил! Про це Павло Апполонович сам писав у автобіографії: «Не можна не згадати, що у всіх галузях моєї діяльності я частенько зустрічав великі перешкоди з боку людей, що принципово були моїми ворогами, з якими доводилося вести вперту боротьбу. Я ніколи не відмовлявся від такої боротьби, виступав відверто на принциповому грунті і витрачав на цю боротьбу чимало сил, але вважав це за свій моральний обов’язок і в багатьох випадках досяг перемоги своїх принципів.»
Ще сьогодні можна стверджувати, що наукові праці Тутковського відзначаються логічністю, ґрунтовністю опрацювання. Окремі праці, ідеї, гіпотези вченого здобули загальне визнання, стали класичними, не втративши актуальності і значущості сьогодні. Достатньо згадати його гіпотезу про існування викопних пустель в Північній півкулі, знамениту теорію еолового походження лесу, на основі якого утворився славнозвісний родючий український чорнозем, пояснення механізму перетворення льодовикових відкладів, створення мікропалеонтологічного методу вивчення осадових порід, що й сьогодні домінує в біостратиграфії. А ще наука про мінеральні багатства землі, артезіанські води.
Павло Аполлонович був видатною людиною. В особі його сполучалися риси справжнього патріота, відданого своїй Батьківщині, надзвичайно скромного в побуті. Його було в 1928 рощ обрано членом ВУЦВК і депутатом Київської міської ради. Але лише завдяки енергійним зусиллям академіка Михайла Грушевського, і то майже через рік, було відзначено 70-річчя вченого.
Подвижницьке життя великого українця. Він безмежно любив Україну, заради якої йому довелося перебороти стільки труднощів. Він широко популяризував геологічну науку читанням лекцій, друкуванням різних нарисів, заміток, газетних статей.
В листопаді 1929 року Павло Аполлонович переніс важку операцію. І навіть у такому стані вчений думав, складав плани подальших геологічних досліджень відповідно до своїх теорій. Оптимізм не залишав його. Але важка хвороба знесилювала організм і З червня 1930 року Павло Аполлонович Тутковський помер. Перед смертю просив близьких і рідних (а в сім’ї Тутковського буЛо восьмеро дітей) відвезти тіло його на кладовище на возі, запряженому волами. Волю покійного було виконано.
Вочевидь, ім’я Павла Аполлоновича Тутковського — академіка Академій наук України, Білорусії, геолога і етнографа, краєзнавця і географа, вченого-енциклопедиста, автора понад тисячі ста наукових праць і розвідок (вдумайтеся лише!), подвижника науки і культури повинне бути золотими літерами вписане в історію українського народу. Його ім’ям слід назвати навчальні та наукові установи, можливо, навіть Інститут геологічних наук Академії наук України, директором якого Тутковський був до останніх днів свого життя, видати ще й досі не опубліковані праці видатного вченого географії та геології. Академік Павло Аполлонович Тутковський великий подвижник української науки, гідний глибокої шани і поваги народу України.
Література:
- Павло Апполонович Тутковський. Бібліографічний покажчик. — К.: Наукова думка. — 1965. — 70 с.
- Оноприенко В. И. Павел Апполонович Тутковский. — М.: Наука. — 1987. — 156 с.
- Романчук О. К. Син Землі. // Знання та праця. — 1988. — № 7. — С. 10-18.
- Оноприенко В.И. Тутковский — исследователь и популяризатор неорганической природи Украины. // Популяризація науки в Україні. Історія і сучасність. — К.: Хрещатик. — 1992. — С. 76-92.
- Передача прозвучала в ефірі 13 травня та 2 вересня 2001 року. [↩]
