«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Творець географічної науки в Україні — Степан Рудницький

Степа́н Льво́вич Рудни́цький (3 грудня 1877, Перемишль, Австро-Угорщина — †3 листопада 1937, урочище Сандармох, Карельська АССР) — український географ і картограф, академік НАНУ. Основоположник української політичної та військової географії.
Убієнним синам твоїм
І всім тим,
Що будуть забиті,
Щоб повстали у безсмертнім міті,
Всім їм — Осанна

Евген Плужник. «Галілей»
Підійметесь, розіллєте
Кривавії ріки.
А прийде час, провалитесь
В страшну тьму навіки.

Пантелеймон Куліш. «Великі проводи»

Тримаю в руках1 чудове видання «Україна. Наука і культура», випуск 28, 1994 рік. Є тут стаття Лесі Матвеєвої, Елли Циганкової і Олександра Янковського «Трагічні сторінки. (З історії Академії наук України)». Прочитайте — і вам відкриються воістину величні постаті видатних вчених, перших академіків УАН, справжніх фахівців, дослідників в усіх галузях науки, з якими жорстоко розправилася система, «віддячивши» Соловками, засланнями, репресіями. А в матеріалах Всеукраїнської конференції сумної пам’яті великого терору 1937 року «Злочин без кари», Київ, 1998 рік читаємо: «Рівно шістдесят років тому, 3 і 4 листопада 1937 року, більшовики розстріляли в урочищі Сандормох на околиці Медвежогорська, що в Карелії, закопали 515 доставлених із Соловецької тюрми політв’язнів, з них — 189 синів і дочок України. Серед розстріляних були академіки, професори, відомі українські письменники…»

Так, 3 листопада — це чорний день розстріляного відродження України. Розправа над членами Спілки Визволення України була спрямована на фізичну ліквідацію проводу української творчої інтелігенції.

Сьогодні наша розповідь про академіка ВУАН з 1929 року Степана Рудницького. 21 березня 1933 року органами ДПУ УРСР його було заарештовано, «як члена котрреволюційної організації, що займався шкідництвом та шпіонажем». Він також був розстріляний 3 листопада 1937 року, на відзначення 20-х роковин Жовтневої революції.

Дивлюсь на фото, вміщене у щорічнику «Наука і культура». Відкрите обличчя, високе чоло, вдумливий, глибокий погляд. Справді інтелігентна людина. А яка жорстока і несправедлива доля! Яка цинічна розправа над науковою спадщиною! Епоха невігласів не визнавала і не любила талантів.

Степан Рудницький — визначний український географ і картограф, засновник і директор Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, вчений, який заклав фундамент географічної науки в Україні, розробив українську географічну термінологію.

Рудницький перший створив українську національну географію всіх українських земель. Він був піонером у створенні загального курсу «Географії України». Ця книга кілька разів перевидавалася і вийшла у перекладі багатьма мовами світу. Він належав до грона вчених-географів, девізом яких було: «В огонь підемо, горіти будемо, але від своїх переконань не відмовимось». Цією плеядою міг би пишатись будь-який народ: академіки Степан Рудницький, Юрій Полянський, професори Геринович та Кубійович, доктори географії Дольницький та Іваничук. Більшість з них пройшла тернистими дорогами більшовицького ГУЛАГу. А імена і науковий спадок цих подвижників української географічної науки належало забути…

***

Степан Рудницький народився в місті Перемишлі 3 грудня 1877 року в сім’ї учителя гімназії. Батько викладав історію та географію. Це була високоосвічена родина. Початкову освіту хлопець здобув у Тернополі, куди перевели його батька, професора гімназії.

В сім’ї було четверо дітей, які рано залишилися круглими сиротами.

Але і Степан, і всі троє інших отримали вищу освіту. Старший брат Левко став висококваліфікованим юристом, молодший брат Юрій — професором Львівської академічної гімназії. А ще він відомий як письменник Юліан Опільський, який писав на історичну тематику.

Наймолодша Софія закінчила Львівську консерваторію та Віденську музичну академію, стала дружиною професора Львівського університету Станіслава Дністрянського, який згодом був обраний академіком ВУАН. Отже, родина Рудницьких залишила помітний слід в українській культурі.

Степан продовжував навчання у Львівському університеті і і б грудня 1899 року склав випускні іспити. Отримав право викладати географію та історію українською, німецькою та польською мовами.

А вже через рік він здобув ступінь доктора філософії. На вибір професії великий вплив зробив, як і на вибір Володимира Кубійовича, не хто інший як Михайло Грушевський. Саме під його керівництвом Степан Рудницький у 1895 році написав низку статей з історії України, що не залишилося непоміченим. Так, Іван Франко 1904 року зазначав, що «ряд молодих робітників по історії України (С. Томашівський, С. Рудницький та ін.) …дали вже цінні внески для вивчення української історії…»

У тому ж році Степан Рудницький для поглиблення знань їде до Відня, де вивчає геологію, гідрографію, геоморфологію. Він стає сформованим спеціалістом. Першою його книгою стала «Нинішня географія» (1905, Львів). В 1908 році він захистив магістерську дисертацію і став доцентом кафедри географії Львівського університету. Незабаром він видає науково-популярну книгу в двох томах «Коротка географія України» (1910-1914), а ще «Начерк географічної термінології» (1908), який і досьогодні не втратив свого значення. Великої ваги надавав Рудницький вивченню морфології, польовим географічним дослідженням, 1914 року у Відні видає перший том основоположної праці німецькою мовою «Україна і українці». Другий том вийшов у 1915 році в Берліні. Наступного року Рудницький видає другу важливу працю «Розселення українців'». Ці дві праці слугували для написання фундаментальної монографії «Україна, країна і народ», яка вийшла німецькою та англійською мовами відповідно у 1916 і 1918 роках.

Ці праці Рудницького відіграли важливу роль в популяризації України як держави у світовій науці. Варто пригадати тут і другого великого українського вченого світової слави фізика Івана Пулюя, який також у цей час (1915 року) написав ґрунтовну працю «Україна і її міжнародне політичне значення». Вчені такого рівня, будучи великими патріотами, розуміли важливість донесення до світової наукової громадськості знань про Україну і її народ, адже то були часи, коли йшов переділ Європи…

Процитую деякі думки Степана Рудницького: «І стратиграфічні, і тектонічні особливості підтверджують дуже чітке визнання України як самостійної географічної одиниці серед інших країн Східної Європи…».

«Україна — це земля, суцільно заселена українцями, або як ще кажуть, українська національна (етнічна) територія… Україна, зокрема її лісостепова і лісова зони виховали український народ, що творить цілком самостійну й окремішню антропогеографічну одиницю в Східній Європі. Головні політико-географічні риси українського народу характеризують його як народ, що осів споконвіку на окраїні лісів і сусідніх лісостепів, які повільно переходили у степову зону. Там він виріс і укріпився, щоб потім розширити І свою територію вздовж рік до берегів Чорного моря. Культурні впливи, що йшли туди від середземноморського культурного круга, дали українському народові основи вищої культури й державне життя».

Ще один надто важливий висновок робить Степан Рудницький у своїх працях: «Україна — це передусім велика Європейська держава… Як держава, Україна є суб’єктом міжнародного права, а, отже, є самостійною, політичною одиницею на карті світу. Її державна територія обмежена міжнародно визнаними кордонами, які є недоторканими. В історичному процесі державотворення державна територія часто змінювалася. Але основним правилом було наближення за обрисами державної території до української національної території».

Цей висновок, на мій погляд, є надто важливим і актуальним сьогодні, коли наша незалежна українська держава вирішує питання відновлення кордонів після розпаду Радянського Союзу.

Про права українського народу на політичне самовизначення Степан Рудницький написав ще цілу низку праць під псевдонімом Левенко.

Під загрозою репресій 1919 року з боку польської окупаційної влади, Степан Рудницький залишає Львів. Він виїздить до Кам’янця-Подільського, де викладає в університеті географію. А 1920 року його запрошують у Відень викладати економічну географію в Академії світової торгівлі.

Саме тоді прогресивні українські вчені вирішили створити Український Вільний Університет. А з переведенням університету до Праги, в 1921 році, туди переїхав і Степан Рудницький — ординарним професором. Тут він викладає географію також у Вищому педагогічному інституті імені Драгоманова, читає лекції в Кардовому університеті.

Як бачимо, до Рудницького прийшло визнання. З другої половини XIX — початку XX століття для України постала проблема визначення її національної території. Найбільший внесок у її наукове розв’язання зробив Рудницький, а продовжив справу Володимир Кубійович. Так, Степан Рудницький у своїй праці «Огляд національної території України» (1923 р.) писав. «Ми, українці, поставили своїм кличем самостійну українську державність в етнографічних границях.., …національна територія, історія нашої державної будучини мусить, одначе, все бути нерушимою святістю, яку мусить оберігати кожен український громадянин, не то уряд чи який-небудь його представник».

У Празі Рудницький опублікував ще одну ґрунтовну двотомову монографію — «Основи морфології і геології Підкарпатської Руси та Закарпаття взагалі». Аналізуючи ці праці, можна по праву вважати Степана Рудницького основоположником української політичної географії, а також української національної картографії. Це йому належить серія перших настінних карт України.

Очевидним є те, що Степан Рудницький був добрим політиком і розумів ситуацію, що склалася в Європі після Першої світової війни та революційної вакханалії 1917 року. Передбачав він і майбутнє створеної нової імперії — Радянського Союзу.

Рудницький пише: «…на мою думку, не було б іще безпосередньої небезпеки розвалу для Російської імперії, коли вона схотіла б одбудуватись на федеративних основах… Одначе швидше чи пізніше мусітимуть центрофуґальні сили довести до конечного розпаду Російської світової держави».

Справді, пророчі слова великого вченого.

Але в його серці ніколи не згасало бажання творити для свого народу, для України, яку палко обстоював. Тож охоче прийняв офіційне запрошення Народного комісаріату освіти УРСР переїхати на Радянську Україну.

У жовтні 1926 року Степан Рудницький приїхав до Харкова, де був призначений завідувачем кафедри в Геодезичному інституті. За учителем переїхало і троє його учнів: Баб’як, Будура, Іваничук.

За безпосередньої участи Рудницького, в 1927 році в Харкові було засновано Український науково-дослідний інститут географії та картографії. Першим директором інституту став саме він. А вже у 1928 році Степана Рудницького було одностайно обрано академіком ВУАН.

Очолюваний академіком Рудницьким інститут мав за головне завдання провадити фундаментальні і прикладні дослідження в галузі української картографії і картографії України. Сам учений розробив методологію всього комплексу проблем української картографії, наукові і методичні основи створення географічних карт, розробив карти та атласи для народної і середньої шкіл, розробив і видав багато оригінальних карт.

Як багато він працював! Про це можна довідатися з його листа до сестри Софії Дністрянської: «Я такий перевантажений роботою, що як кожного дня не напишу дві сторінки друку й протягом тижня не зредагую одної мапи, то попадаю у безнадійний прорив…»„. І далі: «Мене роблено без мого старання редактором географічного відділу, що обіймає 11% матеріалу до 5 томів (мова йде про створення УРЕ) і кілька сот мап. Можете собі уявити, яке це навантаження, коли спогадаємо, як мало у нас тут дійсних географів! Але взятись за неї мушу, бо нема нікого, дійсно нікого, хто міг би мене заступити. І треба показати світові, що й «хохли» щось путнього потрафлять зробити».

Іронія долі… Саме ця Українська Радянська Енциклопедія не вмістила жодного слова про Степана Рудницького! А він очолював три найважливіші географічні заклади Академії: кафедру географії ВУАН, Комісію краєзнавства та Музей антропології і етнографії імені Федора Вовка. Водночас йому було доручено очолити відкриття в Києві Відділення Харківського інституту географіїі.

Степан Рудницький був членом і фундатором Інституту прогресу Заходу і Сходу у Відні, Географічного товариства у Відні, почесним закордонним членом Чеського географічного товариства у Празі, Німецького географічного товариства у Берліні.

Світ визнавав ученого. А от у себе на Батьківщині він став ворогом народу.

Титанічна праця Степана Рудницького була перервана його арештом в січні 1934 року за доносом і за звинуваченням в контрреволюційній діяльності. Його виключили зі складу академіків ВУАН і засудили до 15 років заслання.

Із Соловецького списку, який упорядкував професор Микола Роженко, дізнаємось, що Степана Рудницького засуджено 9 жовтня, а розстріляно 3 листопада 1937 року. В цьому списку — його учень Баб’як, і Ірчан, і Курбас, і Підмогильний, і ще 300 невинних жертв комуністичного тоталітарного режиму.

Майже через 30 років, 11 травня 1965 року Степана Рудницького було реабілітовано „в связи с отсутствием состава преступления». Неможливо собі уявити цинізм цього свідчення. Але тоді було знищено національну еліту України, і ніхто не відповів за цей злочин.

Сьогодні ми здобули шанс на третє Відродження. «Чи скінчиться воно тим же, що і перші два, — Соловками», — запитує себе і, напевно, нас професор Микола Роженко у своїй статті «З листопада — чорний день розстріляного відродження України» у книзі «Злочин без кари», Київ, 1998 рік.

Від нас залежить.

30 березня 1990 року було поновлено академіка Степана Рудницького (посмертно) в складі Академії наук України. Але наукова спадщина Степана Рудницького, що охоплює понад 70 наукових праць і статей з обсягу географії, в тому числі кілька з методики й історії географії та кілька з історії України (як, наприклад, «Козацько-польська війна 1625 року», «Українські козаки в 1630-35 роках»), його філософсько-соціологічні та політичні напрацювання потребують глибокого наукового вивчення.

Дехто і сьогодні жалкує за «старими добрими часами». Але не даймо забути нашому народові події 20-30-х років, забути жертовне подвижництво академіків Степана Рудницького, Михайла Кравчука, Сергія Єфремова, професора Петра Демчука і багатьох-багатьох інших, іменами яких наповнений мартиролог української нації.

«… народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців», — говорив Олександр Довженко. Пам’ятаймо про це.

Література:

  1. Демедюк М. С., Ровенчак І. /., Штойко П. І. Степан Рудницький — основоположник географії України. — У кн.: Аксіоми для нащадків. / Упорядник О. Романчук. — Львів: Меморіал. — 1992. — 544 с.
  2. Циганкова Э. Г. Степан Львович Рудницкий. // Очерки истории естествознания и техники. — 1989. — В. 37. — С. 110-112.
  3. Матвеева Л., Циганкова Щ Янковсышй О. Трагічні сторінки (з історії Академії наук України). // Наука і культура. — Київ. — 1994. — В. 28.
  1. Передача прозвучала в ефірі 23 липня і 17 вересня 2000 року. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору