«Наша Парафія»

Зіно́вій (Зенон) Васи́льович Храпли́вий (15 березня 1904 — † 3 жовтня 1983) — український фізик-теоретик. Професор високих шкіл. Брат Євгена Храпливого.

Хочу почати нашу передачу1 думкою великого подвижника української культури Пантелеймона Куліша. Вона, на мій погляд, є дуже актуальною для нашого сьогодення: «Суспільство, підпавши під чужоплемінну владу, неминуче деморалізується, доки беззавітно не визнає в ній охоронних засад благоустрою або не повстане проти них зі всією енергією відчуження…» Зайве казати, що наша передача спрямована на те, щоб не сталося отого повного деморалізування. Думається, що ми частенько не знаємо своєї історії та тих наших земляків, які зробили помітний внесок у розвиток цивілізації. Серед них і лауреатів Нобелівської премії. Так нещодавно Шведська Королівська Академія наук 1992 року присудила цю премію відомому фізику-експериментатору Георгію Харпаку «за винахід та вдосконалення детекторів частинок…» Вчений народився в місті Сарни Рівненської області. Тут, на цій українській землі пройшли його перші вісім років життя.

Та навіть у таких Нобелівських лауреатів, як письменники Олександр Солженіцин, Михайло Шолохов, фізик Ігор Тамм, простежується, так би мовити, «український слід». Матері двох перших мають українське походження…

Упродовж багатьох століть російська культура творилася людьми, що з тих чи тих причин позбавлені були — тією ж імперією — можливості творити у власній національній культурі. Сьогодні вже ніхто не заперечить, що російська культура впродовж тривалого історичного часу живилась інтелектом українського народу. Ми неодноразово доводили це у наших передачах, про це пишуть нам і наші слухачі.

В листі кандидата хімічних наук Геннадія Гашка з Києва читаємо таке: «…Трагічна доля українського народу відобразилася і в долі всесвітньо відомого вченого Михайла Цвєта. Революційні успіхи природничих наук в 50-70-х роках нашого (тепер вже минулого) століття, особливо в хімії, біохімії, медицині, генетиці і навіть у технології розділення ізотопів радіоактивних елементів, стали можливими завдяки винайденому вченим-українцем Цветом надзвичайно потужного методу, який він сам назвав «хроматографією»…»

Зазначу, що в Українській Радянській Енциклопедії, том 12, за 1985 рік, подано: «Хроматографія (від грецького χρῶμα — колір, забарвлення і γράφειν — писати) — фізико-хімічний метод розділення близьких за властивостями речовин. Розробив 1903 року М. С. Цвєт…»

І тут же, через кілька сторінок надибуємо гасло: «Цвєт Михайло Семенович (14.05.1872, м. Асті, Італія — 26.06.1919, Воронеж) — російський фізіолог і біохімік… З 1896 року — доктор Женевського університету, … з 1902 — викладає у Варшавському університеті, з 1908 — в політехнічному інституті. З 1917 року — професор Юр’євського, з 1918 — Воронезького університетів…»

Те ж саме можна прочитати і в біографічному довідникові «Биологи», випущеному видавництвом «Наукова думка» 1984 року (російською мовою, звісно): «Цвєт Михайло Семенович — російський ботанік, фізіолог і біохімік рослин…»

Але у листі нашого слухача читаємо далі не відому раніше інформацію про цього вченого: «В 1972 році весь науковий світ відзначив столітній ювілей цього титана науки. І тільки в цей ювілейний рік московський дослідник-хроматографіст Сакодинський поставив крапку у змаганні трьох держав — Італії, Австрії, Росії за право вважатись батьківщиною М. Цвєта. Як тут не згадати змагання античних еллінських містдержав за право вважатись батьківщиною Гомера!

Насправді Михайло Цвєт… був українцем, прямим нащадком родовитих чернігівських козаків Колодинських… Колодинські підтримали задум гетьмана Івана Мазепи вирвати рідний народ з «братніх» пазурів. Після трагічної поразки цього повстання Колодинські, рятуючись від переслідувань, взяли собі нове прізвище — Цвєти…»

І далі читаємо в листі: «…Батько вченого був російським службовцем — послом в Італії, де одружився на безрідній дівчині-наймичці (реєстрація цього шлюбу відбулась в Італії)… на момент народження майбутньго вченого-винахідника сім’я знаходилася вже в Австрії, де і було проведено реєстрацію новонародженого малюка…»

Отакий цікавий лист.

Так, це ще один зразок привласнення чужого… Але, хоч наука є інтернаціональною, вона має бути об’єктивною: вчені, безсумнівно, належать до рідної культури, як і ті, що вже пізніше змушені були працювати не за власною волею на чужині.

Маємо згадати сьогодні ще одного талановитого блудного сина своєї Вітчизни, аби повернути пам’ять про нього на рідні терени і вписати його ім’я в пантеон України.

***

Отож, сьогодні наша передача про визначного фізика, професора, ім’я якого за радянського часу згадувати було «не модно», тому мало хто з фізиків середнього, ба навіть і старшого покоління (сам переконався) знає його прізвище. Це фізик-теоретик, дійсний член НТШ, з 1948 року професор університету в місті Сент-Луїс (США) Зенон Храпливий. Після довгого замовчування перша згадка про цього вченого прозвучала на загальних зборах НТШ у 1990-му році у Львові. І лише через чотири роки у Львівському університеті заходами фізичної комісії НТШ та фізичного факультету було проведено науковий семінар на тему: «Проблеми релятивістської квантової механіки системи частинок», присвячений 90-річчю від дня народження професора Зенона Храпливого, колишнього проректора Львівського університету.

В одному з чисел фізичного збірника НТШ за 1996 рік читаємо: «…Професор Зенон Храпливий був одним з перших українських фізиків-теоретиків, які вийшли на світовий рівень науки. Його праці публікувалися у престижних тодішніх журналах, таких як «Acta Physica Polonica», «Comptes Randus» (Франція), «The Physical Review» (США), а також у «Збірнику математично-природописно-лікарської секції НТШ». Він часто виступав на міжнародних наукових конференціях і був визнаний за океаном як ерудований європейський вчений. Він був членом Нью-Йоркської Академії наук, членом Американського фізичного товариства та дійсним членом американського НТШ…»

Спершу зазначу, що в українських довідниках з фізики, енциклопедичних виданнях про професора Храпливого будь-якої інформації марно шукати. Маємо певні відомості про вченого, як і про його брата Євгена, громадського діяча, агронома, розбудовника сільськогосподарської освіти, професора ВУАН, засновника наукового журналу «Український агрономічний вісник» у «Енциклопедії Українознавства» Володимира Кубійовича.

Народився Зенон Храпливий 15 березня 1904 року в селі Лисівцях Заліщицького повіту Тернопільської області в родині сільського вчителя. Батько Василь Храпливий скоро помер, а мати Софія з родини Ганкевичів залишилася з чотирма синами. Всі сини згодом стали визначними представниками української інтелігенції. Спочатку родина переїздить до Тернополя, де хлопець закінчує народну школу.

Але наступають буремні часи в Європі — Перша світова війна. Братів мобілізують до австрійської армії, мати емігрує до Відня. Тут Зенон продовжує навчання спочатку у гімназії, але згодом їм було заборонено жити у столиці, і вони переїздять до Західної Австрії, де можна було вчитися заочно. Після війни у 1918 році мати з сином повертаються до Збаража. [Старші сини опинилися в полоні. Добре, що з італійського фронту повернувся син Роман. Він бере активну участь в утвердженні української влади на Збаражчині, як представник регулярної армії ЗУНР, так званої Української Галицької Армії.] 1923 року Зенон Храпливий здає заочно іспит зрілості в Тернопільській гімназії.

«Гімназійна молодь того часу виростала у тяжкий переломний повоєнний період, — читаємо в книзі «Українська гімназія в Тернополі» за редакцією Степана Яреми, виданій до сторіччя гімназії в 1998 році. — Свіжими залишилися в пам’яті спомини про Українську державу й Українську Галицьку Армію. З жалем і болем переживала вона невдачу наших визвольних змагань, відступ УГА за Збруч. І цій молоді судилося бути під польською окупацією, бачити знущання над українським народом, масові арешти провідних людей. Усі ці події мали немалий вплив на її духовне формування, зміцнювали її національну свідомість».

Живучи в матеріальній скруті, Зенону вдалося продовжити регулярне навчання лише 1926 року в Львівському університеті. Через три роки він складає іспит на вчителя математики та фізики. Розпочинає педагогічну працю, спочатку в Перемишлі у приватній гімназії, а опісля у чоловічій державній гімназії. В 1936 році повертається до Львова на посаду вчителя фізики І Академічної української гімназії.

Зі спогадів академіка Остапа Парасюка довідуємося, що це був педантичний лектор, який користувався авторитетом учнів — єдиний педагог гімназії, що не мав прізвиська. Був вимогливим і суворим. Коли учень отримував три двійки підряд — він був приречений у цього професора.

Розуміючи катастрофічну нестачу української книжки в школах, професор Зенон Храпливий видає 1938 року перший український гімназійний підручник «Нарис фізики». Важливим є те, що в ньому подано в кінці українсько-польський словничок фізичної термінології.

Паралельно з педагогічною роботою Зенон Храпливий займається науковою діяльністю. Він бере участь у роботі наукового семінару Інституту теоретичної фізики при Львівському університеті. Науковий рівень семінару був досить високим, адже учасниками семінару були знаний у Польщі та за її межами фізик-теоретик Войцех Рубінович, Стефан Щеньовський, який очолював кафедру теоретичної фізики в 1930-36 роках, Станіслав Лорія і асистенти Леопольд Інфельд та Василь Міліянчук.

Це був час бурхливого розвитку релятивістської квантової механіки. Досить сказати, що Василь Міліянчук, будучи ще студентом, опублікував у престижному журналі «Zeitschrift fur Physik» 1932 року дві наукові статті загальним обсягом 38 сторінок, присвячені релятивістській квантовій механіці Дірака. Зазначимо, що на сторінках цього журналу друкували свої статті такі великі вчені, як Планк, Айнштайн.

Не відстає від свого земляка Міліянчука і Зенон Храпливий. Він пише дві наукові статті: «Про від’ємні рівні в теорії Дірака» та «Про власний потенціал електрона у хвильовій механіці», які друкує в журналі «Acta Physica Роlоnica». Саме вони стали основою його докторату, який йому присвоюють 1932 року. В той час було важливим для теоретиків пояснити фізично незрозумілі розв’язки рівняння Дірака з від’ємними енергіями. Внезабарі сам Дірак геніально додумався, що існує частинка з додатнім зарядом. Саме Поль Дірак отримав 1933 року Нобелівську премію спільно зі Шредінґером за створення квантової механіки та релятивістської теорії руху електрона, що поєднали теорію відносності, кванти і спін. Важливим результатом теорії Дірака було передбачення існування позитрона. А ще 1933 року Дірак висунув гіпотезу про існування антиречовини. Так було на папері відкрито позитрон, який лише згодом знайшли експериментально. Отож, український вчений, як бачимо, перебував на той час на передньому краї теоретичної фізики, був близьким до відкриття позитрона та антиречовини.

Він і далі продовжує успішно займатися нелінійною електродинамікою Борна-Інфельда. З одним із них неодноразово зустрічався на семінарах у Львові.

Зазначимо, що Леопольд Інфельд — польський фізик, один з основоположників польської школи теоретичної фізики. Автор книги «Еволюція фізики» у співавторстві з Альбертом Айнштайном.

А Макс Борн — німецький фізик-теоретик, один із творців квантової механіки. Лауреат Нобелівської премії 1954 року.

На цій науковій ниві Зенон Храпливий отримує кілька важливих результатів з теорії нелінійної електродинаміки, з теорії спектрів водню та гелію. Він установив, що рівняння Лоренца руху електрона, які треба було додавати до рівнянь Максвела, виводяться з рівнянь нелінійної електродинаміки.

До вченого приходить наукове визнання у світі. 1934 року Храпливого обирають дійсним членом НТШ, а згодом членом Наукової ради НТШ. Але з приходом радянської влади в 1939 році діяльність НТШ припиняється. Прихід на Західну Україну Червоної Армії кваліфікувався як визволення українського народу від окупаційного польського гніту. До праці в університеті запрошено таких визначних українських науковців як педагог і літературознавець, дійсний член ВУАН з 1929 року Василь Щурат, академіки — етнограф і композитор Філарет Колесса, історик Іван Крип’якевич, професори Кирило Студинський, Володимир Левицький, Мирон Зарицький. Доктору Зенону Храпливому було запропоновано очолити кафедру теоретичної фізики і навіть призначено проректором університету з навчальної роботи.

Після приєднання 1939 року Західної України до УРСР Львівський університет справді було українізовано зі значними російськими впливами і переорганізовано: скасовано богословський факультет. У 1940 році університетові присвоєно ім’я Івана Франка. На викладацьку роботу прийшли зі Сходу багато викладачів на чолі з ректором і почалося запровадження радянського навчального процесу, почалася боротьба з будь-якими проявами українського патріотизму. Почалися репресії. Арешти національно налаштованої інтелігенції стали щоденним явищем і навіювали страх. Але вибухнула Друга світова війна і 1941 року до Львова прийшли німці.

Храпливий, щоби якось прожити, влаштувався редактором в одному з видавництв шкільних книжок. І вже перед другим приходом совєтів Зенон Храпливий, пам’ятаючи перший їхній прихід, зважився на еміграцію, спочатку до Відня, а потім до Мюнхена. Він добре знав, що вже багато членів НТШ були репресовані й розстріляні. Серед них і професори Кирило Студинський та Петро Франко.

Нагадаємо шановним слухачам, що літературознавець і громадський діяч Кирило Студинський був обраний дійсним членом УАН. У 1934 році його вилучили зі списків академії за «контрреволюційну діяльність», а наприкінці 1939 року відновили. Восени 1939 року Студинський очолив Народні збори, що ухвалили приєднання Західної України до УРСР. Як депутат Верховної Ради УРСР намагався захистити людей від репресій. У червні 1941 року органи НКВС вивезли його з дружиною. І подальша доля вченого невідома.

А Петро Франко, син великого письменника, педагог і письменник також був депутатом Верховної Ради УРСР і саме йому було доручено виголосити Заяву повноважних Народних зборів про приєднання до УРСР. Але на початку війни був вивезений радянською владою з Галичини. Загинув за невідомих обставин…

Ось так розправлялася нова влада з правдивими патріотами української землі на західних теренах України. Тому Зенон Храпливий прийняв правильне рішення: емігрував. Опинившись в Мюнхені, Храпливий певний час працює професором фізики Міжнародного вільногр університету, згодом — професором в Українському Технічно-Господарському інституті.

Український Технічно-Господарський інститут постав 1932 року як установа заочного навчання при Українській Господарській Академії в Подєбрадах. Після її ліквідації перебрав на себе також науково-педагогічну працю, мав три відділи, технікум сільськогосподарський. У 1940-45 роках число студентів зросло до семи тисяч.

Після війни, вже в 1948 році Зенона Храпливого запрошують на посаду професора фізики в місто Сент-Луїс у США. Саме тут, на американській землі, Зенон Храпливий знову віддався науковій праці в ділянці релятивістської квантової механіки. Публікує цілу низку робіт у вельми престижному журналі «Physical Review». Стає дійсним членом Американського фізичного товариства, дійсним членом американського НТШ, членом Нью-Йоркської Академії наук, що свідчить про його наукове визнання.

Ми вже не раз пересвідчуємося, які тяжкі часи доводилося пережити українській інтелігенції в ті передвоєнні та післявоєнні періоди: еміграція, табори, переслідування, проблеми з працевлаштуванням. Проживаючи поза рідним краєм, люди мусили пам’ятати свій національний обов’язок, не впадати у зневіру, зберегти себе, жити, творити. Багато хто вийшов, як бачимо, на світові обрії своїм талантом, своєю працездатністю, як і герой нашої розповіді.

А що можна сказати нашим слухачам про особисте життя Зенона Храпливого?

Зенон Храпливий ще перед від’їздом до США одружується зі своєю ученицею Марією Курилець. В сім’ї Храпливих було двійко дітей — син Андрій та донька Леся. Син Андрій пішов батьковими слідами — став фізиком, але експериментатором. Він фахівець у галузі оптичних хвилеводів, заслужений працівник компанії Ей Ті Енд Ті Белл-Лабораторії у США Кілька разів приїздив на Україну — вже в післярадянський період. Дочка Леся Храплива — відома в діаспорі письменниця і громадська діячка.

Наостанок можна сказати про професора Зенона Храпливого хіба ось що. Вже будучи з 1972 року на пенсії, вчений займається перекладами, укладає словник.

Помер професор Зенон Храпливий 1983 року, проживши на світі 79 років, похований на українському цвинтарі-пантеоні у Баунд-Бруку (США).

Сьогодні в Українській незалежній державі вся сім’я Храпливих заслуговує на повернення до пам’яті народу. їхня любов до рідного краю була неосяжною і вони мріяли про вільну українську державу. Згадаймо їх, чотирьох синів Василя Храпливого з села Лисівці, що неподалік Дністра — однієї з найдивовижніших річок, яку згадував Геродот у V столітті до нашої ери, Птолемей у ц столітті до нашої ери.

Саме тут палало тепле родинне вогнище, що зігрівало синів на всіх дорогах нелегкого життя. Найстарший Іван Храпливий став доктором філології, викладав класичні мови у Коломийській гімназії, був репресований. Роман був чотарем в Українській Галицькій Армії, загинув у вирі визвольної боротьби за Україну; Євген Храпливий був професором сільськогосподарських наук, спричинився до розвою галицького села, заснував Товариство Українських Агрономів, був дійсним членом НТШ. Про долю Зенона ми вам щойно розповіли.

Отож, пам’ятаймо, що серед тих українців, хто віддавав багато сил та знань своєму народові, працюючи в чужому середовищі, був видатний український учений, фізик-теоретик професор Зенон Храпливий. Він вартий свого почесного місця в пантеоні славетних.

Література:

1. Енциклопедія Українознавства. / Гол ред. проф. д-р Володимир Кубійович. — Молоде життя. — 1980. — Т. 9. — С. 3633.
2. Тацуняк П. Про життєвий і творчий шлях професора 3. Храпливого. //Фізичний збірник НТШ. — 1996. — Т. 2. — С. 269-274.
3. Тацуняк П. Український фізик із світовим ім’ям. // Спадщина. — 1996. — 11 червня.

1. Передача прозвучала в ефірі 10 червня 2001 року [↩]