«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Видатний вчений і державотворець — Іван Фещенко-Чопівський

Іва́н Адрія́нович Фе́щенко-Чопíвський (20 січня 1884, м. Чуднів, Житомирщина — †2 вересня 1952) — вчений-металург, громадський і політичний діяч, міністр Центральної Ради та Директорії.
Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ! Пощезнуть всі перевертні й приблуди І орди завойовників-заброд!
Василь Симоненко
Нове століття в шибку заглядає, Той самий чад, ті ж самі казани, Лиш інший диявол дрова підкидає…
Ліна Костенко

За кілька днів ми переступимо1 не просто межу століть, а й межу тисячоліть. Цілком природне для всього людства в такий історичний момент є бажання переглянути свої набутки, озирнутися в минуле і спробувати заглянути у майбутнє. Що чекає нас, людей розумних, за тією межею?

Ідея згармонізованого благоустрою залишається мрією, естафетою, що передається від однієї епохи до іншої і ще довго будитиме творчу потугу мислячих людей. Живемо, звісно, в теперішньому, але проблема пам’яті історичної залишатиметься актуальною для кожного народу, який прагне сягнути своїх глибин. Ця пам’ять потрібна і нам для духовного відродження, для усвідомлення своєї гідності, свого місця серед інших народів.

Проти нашого усвідомлення, хто ми є, і були спрямовані укази, постанови, директиви. Мета цього бестіяльства — перетворення народу на безпам’ятну масу рабів, упоратися з якою набагато простіше. Чи не тому ми сьогодні так живемо і не можемо піднятися до рівня цивілізованих країн світу? Чи не тому нам сьогодні бракує на терені культури, науки, на державному рівні постатей національне свідомих?

Виходячи з цього, на порозі XXI століття мусимо якнайшвидше переробити, доповнити наші довідники і енциклопедії, щоб справді вони стали універсальним зібранням інформації з найрізноманітніших галузей сучасної науки, техніки й культури, своєрідним зведенням найважливіших надбань людської цивілізації, і повернути на їх сторінки сотні, тисячі славетних імен, які були вилучені з суто ідеологічних міркувань.

Інакше нашого самоусвідомлення як нації не станеться.

Ми вдячні вам, шановні радіослухачі, за розуміння і підтримку ідеї передачі, дякуємо, що надсилаєте матеріали, підказуєте, про кого хотіли б дізнатися. Про багатьох славних співвітчизників ми, як і ви, відшукуємо свідчення по різних джерелах, як і ви, робимо для себе відкриття, не перестаємо дивуватися, як багато було зроблено для того, щоб ми позбулися власної пам’яті.

От скажіть, чи багато вам розповість таке прізвище: Іван Фещенко-Чопівський? Певно, що небагато. То ж познайомтесь із цим напрочуд талановитим нашим краянином у сьогоднішній нашій передачі.

Професор Іван Фещенко-Чопівський належить до когорти видатних учених в галузі фізико-математичних наук та природознавства, що створювала надійні підвалини для з’яви науки про металознавство. Годі шукати це прізвище в енциклопедичних довідниках радянського періоду. Ще і сьогодні немає наукового дослідження доробку вченого. І лише в збірнику нарисів «Аксіоми для нащадків», Львів, 1992 рік є невелика розвідка про вченого. Написав її Олег Романів на основі неопублікованого автобіографічного нарису «Хроніка одного життя», який був переданий до НТШ у Львові донькою вченого Іреною Богун. На архівних матеріалах значилось: «Відчинити по моїй смерті».

А в «Енциклопедії Українознавства» Володимира Кубійовича читаємо: «Фещенко-Чопівський Іван визначний металург, громадський і політичний діяч, родом з міста Чуднова на Житомирщині, асистент катедри металургії Київського політехнічного інституту з 1909 року, діяч Української Партії Соціалістів-Федералістів, член Центральної Ради і Малої Ради з 1917 року, з кінця лютого 1918 року — міністр торгівлі й промислу в уряді Всеволода Голубовича…».

[Цікаво зазначити, що Всеволод Голубович в січні 1918 року очолював українську делегацію на мирних переговорах в Бересті, згодом у 30-х роках був засланий і доля цього 40-річного будівничого української держави далі невідома. Хоча ще цікавим є той факт, що син Голубовича Юрко був одружений з онучкою Івана Пулюя, донькою Наталії та Василя Барвінських.]

Але повернемось до постаті Івана Фещенка-Чопівського.

Народився Іван Чопівський 20 січня 1884 року в місті Чуднові на Житомирщині в сім’ї поштового службовця. Сім’я Чопівських походила зі старого козацького роду. Щоправда, існують матеріали, що засвідчують непересічність їхнього родоводу. Предки Чопівських володіли правом на землі в Чоповичах на підставі грамот удільних Київських князів.

Іван рано втратив батька. Отож з матір“ю вони переїздять з Чуднова до Житомира. Тут навчається в гімназії, після закінчення якої вступає на хімічний факультет Київського політехнічного інституту. Вибирає спеціальність — цукрове виробництво.

Але непередбачувана поїздка на Донбас змінює його захоплення і він вирішує присвятити себе металургії.

Характерно, що юнак активно включається в українське суспільне життя: активно працює в Київській «Просвіті», «Українській Громаді», Українському Науковому Товаристві.

Зауважимо, що діяльність київської «Просвіти» імені Т. Шевченка була започаткована 26 травня 1906 року, головою ради був Борис Грінченко, заступником Леся Українка, членами ради — Сергій Єфремов, Ольга Косач, Іван Левицький… На відкритті Товариства Борис Грінченко сказав, що «Просвіта» повинна «вернути нашому культурному центрові те сяйво культурної поваги, яке одне тільки дає надії право на місце серед інших націй. Повинність почесна й велика, але тяжка й відповідальна». А згодом він напише, що «у нас справа просвіти є разом і справа нашого національного відродження «.

Напевно заклик Грінченка до інтелігенції «з усієї сили стати до просвітньої роботи» був сприйнятий молодим Іваном Чопівським з глибоким розумінням справи.

Але на першому місці було навчання. 1907 року він з відзнакою закінчує інститут, отримує диплом інженера-металурга. Згодом отримує в цьому ж інституті посаду асистента відомого українського вченого-металурга професора Василя Іжевського. Пише перші наукові праці, до речі, праці українською мовою, друкується в Записках Українського Наукового Товариства. 1913 року Фещенко-Чопівський після складання спеціальних іспитів отримує ступінь ад’юнкта (вчене звання). І, як відзнаку блискучих успіхів — дворічну стипендію у Бреслав для роботи в дослідному осередку одного із провідних металургів Заходу професора Обергоффера. Але вибухає Перша світова війна, і Фещенко-Чопівський повертається до Києва. Викладає неорганічну хімію та веде факультатив з металургії у Київському політехнічному інституті. Багато читає. Відвідує всі акції українського клубу, утвореного Миколою Лисенком після заборони «Просвіти».

Він стає одним із активних діячів української партії соціалістів-федералістів. Ця партія об’єднувала українських інтелігентів, її членами були письменники, вчені, професори. Головою партії був Сергій Єфремов. Від цієї партії Фещенка-Чопівського делегували спочатку до складу Київської міської думи, а вже 1917 року його обрали головою Київської губерніальної ради. Як її представник, він увійшов до складу Центральної Ради. Його призначають керівником Промислового відділу Генерального секретаріату промисловості і торгівлі. Михайло Грушевський висловлює прохання підготувати Фещенкові-Чопівському звіт про природні багатства та господарські можливості України.

Не забуває Фещенко-Чопівський і про наукову діяльність. Протягом 1918-19 років він випускає двотомну працю «Природні багатства України», а 1921 року — двотомну «Економічну географію України».

1918 року Фещенка-Чопівського призначають у державному кабінеті УНР під головуванням Голубовича на пост міністра промисловості і торгівлі. У період Гетьманату його арештовують і ув’язнюють у Лук’янівську тюрму, згодом випускають з вимогою залишити Україну.

В добу Директорії Фещенко-Чопівський — заступник міністра народного господарства, а з лютого 1919 року — міністр і заступник прем’єр-міністра в кабінеті Сергія Остапенка (якого теж згодом у 1931 році заарештують і він зникне безвісти).

Проте доба Української державності, на яку так активно працював Іван Фещенко-Чопівський, вступала у завершальну фазу. Польсько-російські переговори призвели до примирення з більшовизмом, і понад 50-тисячна армія Української Народної Республіки разом з державним апаратом відкотилася на польську територію. Симон Петлюра видає закон про створення у січні 21-го року своєрідного екзильного парламенту — Ради Республіки з місцем осідку у місті Тарнові (Польща). І от його Головою було призначено Фещенка-Чопівського — безкомпромісного патріота і талановитого лідера. Але через 220 днів діяльності Рада Республіки припинила свою роботу 15 серпня 1921 року.

Так закінчився в житті Фещенка-Чопівського державотворчий період. Він відходить від політичної діяльності. Розпочинається в його житті яскравий етап наукової творчості, що приніс йому славу найвизначнішого металознавця міжвоєнної Польщі у 30-40-х роках. Йому як добре знаному фахівцеві з міжнародним авторитетом пропонують посаду старшого асистента кафедри металургії та металографії у Варшавській політехніці, а вже з 1922 року він — професор металургії і металографії Гірничо-гутничої Академії у Кракові.

У 1927 році за дослідження проблем дифузії різних елементів у залізі, нікелю та кобальті отримує у Варшавській політехніці докторський ступінь, а в 1931 році — звання професора Краківської гірничої академії.

Розширюючи скупі рядки Енциклопедії Українознавства, дізнаємося, що високий фаховий авторитет українця зумовив численні пропозиції. Він погоджується у 1927 році створити і очолити дослідний осередок на металургійному заводі «Фріденсгітте», стає постійним радником польських зброєвих заводів, у 1931 році бере участь у створенні великого дослідного центру на металургійному заводі Бельдон (Baildon) у Катовицях.

Він продумує безліч ідей, формує власну наукову школу.

Внаслідок такої активної діяльності Івана Фещенка-Чопівського обирають членом-кореспондентом Польської Аакадемії наук, членом ряду зарубіжних наукових металургійних товариств Англії, США, Німеччини. Він очолював наукові делегації на міжнародних наукових форумах.

Не пориває він зв’язків з українськими науковими центрами. З 1926 року він дійсний член НТШ, регулярно друкує наукові праці українською мовою в «Збірнику математично-природничо-лікарської секції НТШ». Тут він вперше формулює нові прогресивні методи гартування криці, став співредактором журналу «Технічні вісті», активно розробляє українську технічну, зокрема металургійну, термінологію.

А ще в 1922-23 роках читає лекції з технології металів у Львівській таємній політехніці. І це зрозуміло, адже за тодішніми польськими порядками все українське переслідувалося.

Але почалася Друга світова війна. Фещенко-Чопівський працює технічним консультантом на металургійному заводі Бельдон в Катовицях. Він успішно досліджує явища нерівномірності охолодження чавунних виробів. Представляє цю роботу для доповіді у Шлеське відділення Союзу німецьких металургів. Але сталося те, що мало статися — директор заводу Кукля та два помічники вченого Кінтер і Зайош присвоїли собі висліди цієї праці, надрукувавши її без участі вченого в журналі «Шталь унд айзен» за 1942 рік.

«Моє ім’я зникло, а добутий і опрацьований матеріал присвоїли собі інші», — з гіркотою згадував Фещенко-Чопівський у своїй «Хроніці». Його ім’я навіть викреслили із списків членів Союзу німецьких металургів, заліза і сталі, куди його як знаного фахівця прийняли ще 1911 року.

А вчений Фещенко-Чопівський зробив значний внесок у теорію хімічно-термічної обробки. Він провадив металографічні дослідження процесів навуглення заліза, займався дифузією азоту, бору, цини, сірки, титану в залізі та інших металах, над спаюванням металів, вивчав діаграми стану багатокомпонентних металевих систем, легування криці та її механічних властивостей. Він заклав основи так званої кермованої металургії — зміцнення криці з прокатного нагріву. Він автор близько 140 наукових праць, опублікованих німецькою, польською, українською, російською, французькою та англійською мовами.

Фундаментальною його працею є тритомна монографія «Металознавство», обсягом понад 1100 сторінок, якій він віддав майже Ю років своєї праці. Вийшла ця книга у світ 1930-1936 pp. Польські вчені високо цінують вклад Фещенка-Чопівського у польську науку та становлення шкіл в Польській Гірничо-гутничій Академії, вважають його патріархом польського металознавства. Навіть в часі війни громадська діяльність Фещенка-Чопівського не припинялася: він очолює Український Допомоговий Комітет, згодом переоформлений у філію Українського Національного Об’єднання. Все це викликало негативну реакцію німецької влади, і на початку 1944 року він вдруге зазнає арешту з боку гестапо.

При підході до Катовиць Червоної Армії учений відмовився від виїзду на Захід. Наслідки не забарилися. У березні 1945 року його арештовує НКВС і перевозить до Києва. Це один із численних прикладів широкомасштабного полювання карних органів Радянської держави на українських діячів, які перебували в країнах Європи після війни. Як в’язень він працює на розчищенні Хрещатика.

Тут, у Києві, Фещенка-Чопівського засуджують до 15 років позбавлення волі і засилають до концтабору Вяртсиля в Карельській АРСР, де він і помер (як зазначає в Енциклопедії Кубійович). Про останні роки життя вченого дізнаємося зі спогадів одного в’язня, доля якому дарувала можливість залишитися живим. Десь у 50-му році в Інті, біля Вологди, до нього (а він працював на складі), зачувши українську мову, підійшов виснажений чоловік, років 70-ти. Назвався професором Академії в Кракові і повідомив, що має призначення в Абезь — табір смертників. На прощання написав землякові у щоденнику такі слова: «Старші покладають надії на молодих, віддають їм пошану і спадок» і підписався повним ім’ям та прізвищем — Іван Фещенко-Чопівський.

А ось про що довідуємось зі статті письменника Юрія Хорунжого «Інтинський «Мінлаг» — вимушена «батьківщина» українців»: «1948 рік, коли Інтинський «Мінлаг» став місцем ув’язнення майже виключно політичних, більшість контингенту складали українці з усіх областей України: гуманітарна і технічна інтелігенція, робітники, колгоспники, священослужителі, члени ОУН, бійці УПА. Серед в’язнів — колишній міністр торгу і промисловості, міністр народного господарства і віце-прем’єр уряду УНР Іван Фещенко-Чопівський, відомі згодом українські письменники Григорій Кочур, Дмитро Паламарчук, Іван Савич, Григорій Полянкер, Андрій Хименко, Микола Сарма-Соколовський, Микола Василенко, Орися Матещук, Пантелеймон Василевський та інші, актор Олександр Гринько, педагог Михайло Хорунжий, дослідник історії «Мінлагу» Леонід Рябченко…

А очолював «Інтлаг» полковник держбезпеки Михайло Халеєв, який перебував на цій посаді 10 років і відзначався особливою винахідливістю в експлуатації в’язнів.»

Видана «органами правосуддя» родині довідка засвідчує, що смерть Івана Фещенка-Чопівського настала 2 вересня 1952 року.

Так трагічно завершилося життя вченого та державотворця, одного із мільйонів українців, які боролися за національне визволення, за свою незалежну Україну.

А похований він, певно, в одній із тих незліченних братських могил імперського безмежного ГУЛАГу, серед тисяч і тисяч відомих, маловідомих і невідомих українців.

Нині настав благословенний час для повернення слави і честі вірних синів України — серед яких був Іван Фещенко-Чопівський. Його науковий і громадянський подвиг — зразок для наслідування нашому молодому поколінню, служінню науці і Україні. Наш обов’язок вивчити наукову спадщину вченого, його наукові досягнення належним чином запровадити до навчальних програм з матеріалознавства, саме ж ім’я Фещенка-Чопівського має бути записане золотими літерами в Книгу пам’яті відродженої незалежної України.

Література:

  1. Енциклопедія Українознавства. / Гол. ред. проф. д-р Володимир Кубійович. — Молоде життя. — 1980. — Т. 9. — С. 3495.
  2. Романів О. М. Творець криці та української державності. — У кн.: Аксіоми для нащадків. / Упорядник О. Романчук. — Львів: Меморіал. — 1992. — 544 с.
  1. Передача прозвучала в ефірі 14 квітня та 12 травня 2002 року. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору