«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
Дитяча сторінка

«Небесний ліхтарик»

Пізнавальний християнський журнал для діток «Небесний ліхтарик» № 1

Валерія Лесюк, о. Микола Лесюк
Зміст

Божа наука

Там, де Бог

 — Доню, що ти малюєш? — запитала мама Катрусю.

 — Чарівний сад, у якому ростуть найгарніші дерева та квіти, а також щебечуть прекрасні пташки. — Відповіла дівчинка.

 — Як в Едемському саду? — Здивувалась мама.

 — Майже. У моєму саду нема людей. Люди ж там не захотіли жити, — задумливо відповіла Катя. Цей сад ще кращий, ніж той. У ньому вміють говорити квіти, дерева та пташки. Їм там дуже добре і весело.

 — Вони щасливі усі там, доню?

 — Так, дуже щасливі.

 — Перші люди не послухалися Бога і тому втратили свій райський дім. Знаєш, Катрусю, але ми зможемо жити у такому саду, як ти малюєш або ще й у кращому. Щодня наші слова і вчинки можуть або тішити Бога, або Його засмучувати. Якщо ми будемо старатися виконувати Заповіді Божі, любити людей, добрі вчинки переважатимуть у нашому житті, то Бог винагородить нас, дозволивши жити в раю, поряд з Ним.

Як відкритися Богу?

Щоб очистити свою душу від того, що непокоїть, людина приходить до храму посповідатися й причаститися.

Як же побудити в собі такий стан, щоб мати бажання прийти до сповіді? Як не боятись? Як відкрити своє серце Богу?

Страх прийти до сповіді пов’язаний із деяким нерозумінням цієї таємниці. Церква називає сповідь словом Таїнство і для нас воно справді є таємницею. Адже в той момент Сам Бог приймає наше покаяння й дає сили протистояти у майбутньому тим гріхам, які ми робили.

У сповіді ми маємо можливість очистити свою душу від проступків. А ще радісніше є те, що Господь знає про наші недобрі вчинки, але через свою любов до людей закликає нас до добра. Він знає нас дуже добре, а також й те, що іноді людині дуже важко втриматись від спокуси. Тому Бог завжди радіє нашому покаянню.

Після сповіді, причастившись Тіла і Крові Христової, ми отримуємо велику благодать. Тоді вже Сам Господь діє в нас, допомагає нам пізнавати Його Любов і Святість. Він надихає і спонукає нас на добрі справи й побожне життя.

Коли ми будемо пам’ятати про це, тоді ми зовсім не будемо соромитись і боятись сповіді. І з радістю в серці будемо підходити до цього Таїнства, щоб ставати ближчими до Божої любові.

Покаяння — це коли совість нам підказує, що ми вчинили щось погане і спонукає змінитися на краще.

Утаємничений період

 — Дмитрику, чи знаєш ти, який зараз час настав? — запитала бабуся 8-річного онука.

 — Дванадцята рівно. — Не задумуючись відповів хлопчик.

 — Ні, я не про годину питаю, я говорю про особливий період у нашому житті. Не знаєш? І змін ніяких не помітив? Тоді я тобі підкажу. А те, що телевізор вимкнений теж не побачив? А те, що тато з тобою в ігри настільні бавиться замість перегляду стрічки у Фейсбуці? А те, що мама стала готувати смачні корисні страви з овочів та фруктів замість смажених котлет, теж не зауважив?

 — Бабусю, ну, як не звернув уваги? Я ж з вами живу. Якось не дуже комфортно не грати в ігри на комп’ютері увечері, та й тістечка з кремом я ж так люблю! Але мама не купує мені чомусь. Сказала, піст. Не можна всього цього.

 — Ти засмутився, Дмитрику? Стривай! Я тобі зараз поясню усе. Зараз триває Великий піст. Це — не заборона чогось. Це, навпаки, наша стежинка до Бога, Який на Небі. Він заради спасіння кожного з нас на землю послав Сина Свого, Ісуса Христа. Деякі люди не вірили Йому й розіп’яли на хресті. Цей піст тому і називається Великим, що ми співстраждаємо разом з Ним, адже Господь такі страшні муки перетерпів. Ми ж не можемо вдавати, що нічого не знаємо про Ісуса, про Його хресну дорогу, правда ж?

 — Так, а до чого тут піст, бабусю?

 — Це утаємничений період, де є ти й Бог. І тобі лише треба бути трішки уважнішим до інших, добрішим, спокійнішим, незлобивим. Якщо надкусиш своє найсмачніше тістечко — це не означатиме, що ти зробив щось погане. Бог любить тебе вже таким, який ти є. Але Він хоче, щоб ти був ще кращим. Тому Церква для користі нашого тіла й душі й запровадила піст. Для тіла — обмеження в їжі, для душі — посилена молитва вдома та церкві. Все це для того, щоб бути кращими й ближчими до Бога.

 — То, виходить, що піст — це не смуток, а час для вдосконалення?
Бабуся лагідно обняла Дмитрика.

 — Ой, бабусю, дякую тобі!

Так добре стало їм, так любо!

Найсмачніший хлібчик

 — Я перший!

 — Ні, я перший!

Дмитрик і Олег не могли встояти на місці після Причастя. Кожному хотілося якнайшвидше з’їсти проскурочку, і не одну, а щоб побільше. Але ж у черзі треба постояти. Інших же не поштовхаєш людей, тож чубилися між собою.

 — Діти, ну що ви робите? Хіба ви забули, де ви є? — Мама зробила зауваження синам.

Ті на мить заспокоїлися, перестали говорити, але все ж товклися один поперед одного.

 — Як ті проскурки такі смачні? — жуючи, запитав Дмитрик в брата. Ніби як хліб, але набагато чомусь смачніші.

 — Не знаю, але й справді, з’їв би десять відразу, якби можна було б.

 — Хлопці, виходимо! — гукнула мама. Ото ви вже в мене шибайголови! Хто так поводиться у церкві? Хіба ви голодні такі?

 — Голодні, а проскурки ми любимо дуже.

 — Просфори й справді смачні. — сказала мама. — А знаєте чому? Бо це — не простий хліб. Просфора  — своєрідно спечений хлібець, який використовується для здійснення Богослужіння та Причастя. Просфора зображує хліб Таємної Вечері, який Христос розділив між своїми учнями, розломив і дав їм, проказуючи: «Це тіло Моє, що за вас віддається; Це чиніть на спомин про Мене» (Лк, 22:19). Так було встановлено таїнство Євхаристії (Причастя), де християни, як ми з вами, під виглядом хліба і вина споживають Тіло і Кров Спасителя і стають єдині з Ним. Участь в цьому таїнстві — необхідна умова перебування в Церкві для кожного християнина. Тому до просфори потрібно ставитися, як до святині.

Діти усвідомили: щойно вони стали причетні до божественної таємниці. І проскурка — це не звичайний хлібчик, але щось таке, що є освячене Господньою любов’ю.

 — Ми тепер розуміємо, що біля святині не варто бешкетувати, — відповіли братики.

Мама лагідно обняла своїх синочків і всі весело пішли додому.

Усе моє!

 — Мамо, Оля сьогодні на перерві в школі показувала всім дівчатам наймоднішу, за її словами, ляльку Арніку, зі сріблястим волоссям та у сріблястому одязі. Тримала її з такою насолодою й так міцно у руках, як скарб, і лиш хизувалась нею, а гратися нікому не давала. А з моєї Лалунки сміялася. А ще в Русі забрала браслета, сказала, що їй такий треба. Та розплакалась. У неї, мамо, стільки іграшок, а вона хоче ще і ще, і все новіших та новіших. І мені, мамо, хочеться хоча б одну таку, як у неї, дорогу, щоб за тисячу гривень.

 — Донечко моя золота! Не може людина мати всі речі, які є на планеті. Уяви: звідусіль летять на тебе іграшки. Їх так багато, що не вміщаються вже у квартирі, завалений двір, дороги, усе місто. Ти цього напевно не хотіла б. Насправді, людина лише відчуває потяг до якихось нових речей, а коли отримує те, що хотіла, розуміє, що не таке воно вже й бажане, бо принесло задоволення лише на мить. Через день-два вже хочеться чогось іншого, нового, моднішого. І взагалі, хіба варті якісь речі, нашого поганого настрою, нервування, сліз, образ? Це ж просто лялька або машинка, кульчики чи олівці. Але є люди, які нестримні у своїх бажаннях, яким хочеться всього і якнайбільше. Щоб це було лише у них і ні в кого більше, і навіть ні з ким не поділяться, а лише хизуватимуться напоказ.

Ти, навпаки, не будь такою. Іграшками ділися, з дівчатками грайся, чужого без дозволу не бери. Не ображайся на жадібних дітей, може їм не вистачає любові та уваги. А коли ти поділишся чимось, то це буде приємно і тобі, і іншим. З часом і вони так само будуть робити. Все ж таки, доню, давати набагато приємніше, ніж отримувати.

Справжнім друзям потрібна ТИ, а не дорогі іграшки чи солодощі. Повір, тобі достатньо бути привітною, доброю, чесною аби сподобатися іншим, а не з дорогими забавками. Будеш такою — й біля тебе будуть такі ж діти, як ти.

Чи можна розбити стіну?

У дитинстві бабуся часто казала мені, що треба боятися гріха. Будеш грішити — в пеклі будеш, говорила вона. Гріх мені видавався тоді як вогонь, у якому вічно горітимуть грішники.

Чи то лякала так бабуся мене, чи то й справді так страшно грішити? Давайте поміркуємо!

Бувало, побачиш, як у селі хлопці на яблука біжать сусідські. Лізуть на дерева, видряпуються. Хизуються, хто більше зірвав, доки господаря нема. А бува, не вспіє хтось зіскочити з дерева, то й прутиком від діда отримає. А той навздогін усім: от крадії, і кляне усякими лихими словами. А діти малі ще. Але вже розуміють, що щось не так зробили. Дехто регоче, а декому й соромно. Совість мучить? Чули, що гріх красти чуже. Тож і розуміння вже є, що зробили погане.

От що таке гріх? Дехто каже, що це поганий вчинок, інший — що це заборона чогось. У книзі «Закон Божий» написано, що гріх — це зло і переступ волі Божої. Як же люди почали грішити, і хто першим порушив волю Божу?

До створення світу і людини Бог створив ангелів.

Один із найсвітліших і найдужчих ангелів не забажав любити Бога і виконувати волю Божу, а захотів сам стати як Бог. Цей ангел перестав слухатися Бога, зробився ворогом Божим. Він потягнув за собою і деяких інших ангелів. Через такий спротив Богу вони втратили своє ангельське світло і блаженство (тобто радість), і зробилися злими духами. Вони навчили людей не слухатися Бога — грішити. Він спокусив, тобто хитрощами й обманом навчив перших створених Богом людей — Адама і Єву — порушити волю Божу, зірвати заборонений плід із дерева і з’їсти його.

Слово Боже навчає нас робити правильний вибір. Якщо ніхто з людей не бачить ваших поганих вчинків, — Бог бачить. І тоді добро і Божа турбота віддаляються від нас. Гріх — це не тільки погані вчинки, а й усе те, що засмучує нашого люблячого Отця Небесного. Завжди треба просити прощення у Бога, а тоді і в людини, яку ми образили. Бог завжди чує молитву покаяння і обов’язково пробачить. І тоді Боже добро і турбота знову повертаються до нас.

Що таке гріх? Це стіна, яка відгороджує нас від Бога.

Святійший Патріарх Київський і Всієї Руси-України Філарет

Батьківська сторінка

Вчитися довіри

Бути мамою чи подругою, татом чи другом? Як знайти золоту середину у стосунках батьків з дітьми? Як зробити так, щоб діти нам довіряли?

З маленького діти вчаться довіряти батькам. Адже саме батьки для них — це цілий Всесвіт. Їхнє слово для них — найважливіше, їхня турбота — неоціненна, їхня любов — найдорожча.

Буває, як діти підростають, вони стають замкнутими, надто вимогливими, часом обманюють. Що їх спонукає до цього?

Ми, батьки, для своїх дітей — взірцевий приклад. Які у нас моральні цінності, такі й у них. Має чоловік з дружиною лагідні, привітні стосунки, діти теж будуть хотіти бути такими. Вони не дуже чують те, що ми хочемо їм сказати, але дуже добре бачать, що ми робимо. Найбільше, що можуть дати тато і мама своїй дитині, — це любов між собою.

Важливо, щоб діти мали повагу до батьків. Можна бути з дітьми друзями. Але діти мають пам’ятати, що ми — батьки. У таких стосунках не місце зневазі, страхам, підозрі, обману. Найперше, що ми маємо своїм дітям показати — це любов. Є любов — є довіра. Діти будуть нас любити тоді, коли бачитимуть, що ми їх любимо.

У прикрій для дитини ситуації ми маємо бути для неї підтримкою і довіряти їй.
Щоб дитина була щасливою, за неї треба молитися, приходити з нею до храму, разом причащатися. Буде довіра до Бога, матимете довіру й між собою.

«Слово чемне — кожному приємне»

Українське прислів’я

Чи часто ми, дорослі, задумуємось над тим, як спілкуємося зі своїми дітьми? Чи помічаємо, як зі злістю зриваються з уст нецензурні слова? А те, що діти повторюють за нами наші ж слова, звертаємо увагу? Певно, не так вже і зважаємо, але бачимо дії інших, інколи й звинувачуючи в цьому когось, не себе.

 — Уявляєш, приходить Світланка зі школи й слово «блін» говорить? Де вона таке почула, блін?

Помітили підступність у цьому реченні? ;) Так ось в чому може бути причина! Самі, не задумуючись, говоримо погані слова. Не дивно, що діти їх повторюють. Їм властиво у шкільному віці чимось виділятися, інколи діти думають, що «лаючись», вони стають популярними, авторитетними, а ще коли мама чи тато так говорять, — вважають нормою.

У Біблії ж читаємо: «Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений». (Мф. 12:36 — 37)

Це означає, що перш ніж вимовити слово, ми маємо подумати. З гнівом сказане слово й буде злостивим, а в поміркованості сказане — буде розважливим.

Діти хочуть бути такими, як їхні батьки. Тож гарний приклад — завжди чудовий крок до наслідування.

Говоріть один одному добрі й привітні слова! Тоді іншим завжди буде приємно спілкуватися з вами!

Як навчитись прощати?

Пробачити когось — зовсім нелегко. Бо тебе образили, тобі нашкодили, тебе зневажили. А буває, ти й сам винний, але визнати це — означає отримати поразку. У такий момент хтось відчуває приниження, злість, інший удає, ніби нічого не сталось. Але вибачення потрібне усім, вміння перепрошувати дозволяє уникнути зайвих образ і ворогів. Важливо пробачити людину. Сам Ісус Христос навчає нас цьому в молитві «Отче Наш». «… І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

Так він вчив Своїх учнів, і нас вчить. «Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то й Отець ваш не простить вам провин ваших». (Мф, 6:14 — 15)

«А скільки разів треба прощати, до семи разів?» Так колись запитав Ісуса апостол Петро. «До сімдесяти разів по сім». (Мф. 18:21-22) Тобто, завжди треба прощати. Бо коли ти простив комусь насправді, то не будеш рахувати та пам’ятати образи. Саме так Христос вчить прощати нашому ближньому, котрий проти нас згрішив. Коли ми усім серцем прощаємо людині, то відчуваємо в душі мир, спокій Господній. І цей стан умиротворення й любові передається від нас і нашим близьким, і людям, з котрими ми спілкуємось. Тому прощення примножує добро і приносить користь для нас самих.

Крик

 — Мамо, ти чому на мене кричиш? — запитав Сашко.

 — Хіба я на тебе кричу, сину?

 — Ну, не кричиш, але ти таким тоном говориш, як кричиш.

 — Ти хочеш, синок, щоб мама була ангелом на землі? Як же до тебе говорити, щоб ти зрозумів мене?

Знайома вам картина, любі мамусі й татусі? Що ж робити, коли діти нас не слухаються, вередують, бешкетують? Як не накричати? Чи можливо це взагалі?
Ми, дорослі, маємо вміти себе контролювати.

Якщо ти зірвався на крик, чи ще гірше — на побої, то ти — слабка людина, так кажуть психологи. Крик сприймається дитиною як насильство, навіть якщо він спрямований не на неї, викликає страх й порушує душевну рівновагу.

Уміння спокійно спілкуватися з дитиною показує їй, що ми її любимо і цінуємо.
І що найважливіше — дитина тоді розуміє те, що ми хочемо їй донести. Можна говорити вимогливо, але спокійно.

Ми — приклад для своєї дитини. Якщо ж ми не стрималися й накричали, найкраще попросити вибачення. Ми не принижуємо себе у той момент, а навпаки, показуємо, що кожен може помилятися, а на помилках вчаться.

У Біблії говориться: «I ви, батьки, не роздратовуйте дітей ваших, а виховуйте їх у вченні і наставлянні Господньому». (До Ефесян, 6:4). Тобто, старатися бути спокійними, доступно роз’яснювати усе дітям, навчати Божим істинам, які будуть дуже корисними у спілкуванні батьків зі своїми дітьми.

Коли Бог чує твою молитву?

Бог чує твою молитву завжди.

Коли ти стоїш навколішки перед іконами, і коли ти граєшся, — ти завжди перед очима Божими.

Якщо молишся, май добрі помисли й чисту душу. Усю увагу зосереджуй на молитві, на тому, про що ти просиш Бога або з чим до Нього звертаєшся.

Як учив колись людей святий Йоан Золотоустий: «Під молитвою ж розумію не те, що на вустах, а те, що виходить із глибини серця. Бо як дерева, що пустили коріння глибоко в землю, не падають і не валяться, які б сильні вітри не нападали на них, бо коріння міцно тримає їх у землі, так і молитви, що їх із глибини серця засилають, закорінившись там, безпечно простираються вгору, не зазнаючи перепон у своєму напрямку від жодних нападів помислів».

Така молитва завжди є почута Богом і Він дарує нам те, чого потребуємо і те, що є для нас добрим і корисним.

А ти можеш бути Супергероєм?

Усім відомі Супергерої у кіно чи в мультиках: Бетмен, Супермен, Людина-павук, Жінка-кішка, Халк та інші. Усі вони мають якісь здібності або суперсилу й борються зі злом. Тобі здається, що ти не можеш бути таким, бо це вигадані персонажі? Адже люди — це не герої кінофільму.

Тобі зовсім необов’язково мати таку ж маску чи плащ, чи Бетмобіль, як у твого улюбленого героя. Тобі треба лиш відчути, що ти можеш бути таким же самим. Навіть, якщо ти носиш окуляри або маленького зросту.

Кожен може бути відповідальним, справедливим, чесним, розумним. Але тут головне зрозуміти, чого ти хочеш насправді, що тобі до душі, чим би ти хотів зайнятися й отримувати від того радість. Бо мріяти стати таким, як твій герой — не означає вміти бути щасливим. Але ти завжди зможеш зробити когось щасливим, якщо цього захочеш. Навіть, без суперздібностей.

Уже сьогодні ти можеш бути дуже привітним з батьками (вони будуть неймовірно щасливі).

Уже сьогодні ти можеш перевести через дорогу бабусю (вона буде дуже вдячна).

Уже сьогодні ти можеш пограти з молодшим братиком у футбол, він тебе так давно про це просив (він буде дуже радий).

Уже сьогодні ти можеш піти з сестричкою в парк (їй буде дуже весело).

Уже сьогодні ти можеш бути волонтером, наприклад, можеш написати лист військовому (він буде довго носити твої слова у серці).

Ти можеш теж стати для когось Супергероєм вже сьогодні!

Про Супергероїв у Біблії

Може здатися дивним, але в Біблії є свої Супергерої, люди з надзвичайними здібностями.

Ми хочемо познайомити вас з декількома з них, які жили в прадавні часи, задовго до народження на землі Ісуса Христа.

Самсон

Був дуже сильним чоловіком. Свою силу він використовував для захисту свого народу. Сам міг виступити проти ворожого війська і воно втікало від нього.

Одного разу Самсон заночував в одному місті, а вороги вирішили скористатися цим і схопити його. Вони закрили ворота міста, які були дуже великими й важкими. Коли Самсон підійшов до закритої брами, він просто зірвав ворота із завіс, звалив собі на плечі й відніс далеко від міста на вершину гори.

Ілля

Завжди щиро бажав, щоб люди не робили поганих вчинків, щоб жили так, як говорить Бог. Щоб були милосердними та прощали один одному, і все, що люди мають, вони отримують від Бога. На підтвердження своїх слів, він помолився Господу, щоб люди побачили силу Божу. І на три роки перестав йти дощ.

За його молитвою Бог воскресив сина однієї вдовиці, і весь час, що Ілля жив в їхньому домі в їх глечиках не закінчувалась їжа. Сам пророк Ілля не помер, а живим був взятий на Небо «у вогняній колісниці». Про нього говориться, що Бог поверне його проповідувати на землю перед другим приходом Ісуса Христа у світ.

Давид

В юності був пастушком. Був добросердним і смиренним, але коли приходила небезпека — Давид завжди був рішучим і сміливим. Неодноразово на його овечок нападали вовки, але Давид без страху відганяв їх і рятував свою отару.

Одного разу Давид рішуче виступив проти ворожого велетня, який тримав в страху багатьох досвідчених воїнів. Насміхаючись, викликав на бій усякого, хто готовий з ним битися. Чий воїн виграє, те військо й отримає перемогу. Цим сміливцем виявився юний Давид. Він відмовився від обладунків, меча, став на бій із велетнем Голіафом — і переміг його із тією зброєю, якою обороняв овець від вовків.

Суперсила цих людей не була якоюсь магічною, але отримана від Бога по вірі їхній для добра і захисту тих, хто страждає або кого поневолюють.

Тема номера: Супергерой

Пончик, Кузя, Булька, Модік, Тьома, Бубочка, Тяп, Зеня, Нуна, Вовчик, Валюшек, Жужа, Бабайка

Смішні імена? А вони і мають бути такими! Так називають себе сучасні Супергерої. Є вони у Рівному, Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Миколаєві, Вінниці. Знаєте, хто це? ЛІКАРНЯНІ КЛОУНИ!

Ці клоуни — не звичайні, вони не працюють в цирку. Та й роботою не назвеш те, чим вони займаються. Лікарняні клоуни лікують хворих дітей сміхом. Не чули про такі ліки? Сміхотушкіні пігулки дуже помічні. Від них у дітлахів покращується настрій, з‘являються посмішки на обличчях, зникають дратівливість і сором’язливість.
Ми познайомимо вас сьогодні з лікарняними клоунами з м. Рівне. Вони відвідують хворих діток у десяти відділеннях Рівненської обласної дитячої лікарні.
Як вони працюють? Зазвичай, вони підстрибуючи, влітають, вбігають у відділення, а потім розбігаються по окремих палатах.

Хворі дітки просто стрибають від радості, коли помічають цих веселунів. А вони ж не ходять тихенько по палатах. Вони з’являються несподівано і чудернацько. Вбрані у білі розмальовані халати, яскраве вбрання й черевики, обов’язково з червоними носиками. Ці носи вони завжди мають із собою, бо ж треба й з дітьми поділитися. І кульки повітряні у вигляді песиків, квіточок, котиків мусять бути у лікарняних клоунів, треба ж ними дітей потішати. А мильні бульбашки! Це справжнє свято у похмурій палаті.

Шість років нещодавно минуло, як лікарняні клоуни вперше завітали до дітей в лікарню.

У чому їхня суперсила, подумаєте ви? У звичайному житті всі вони звичайні люди. Працюють десь, вчаться, навіть серед них є один військовий. Вони приходять у лікарню до дітей зазвичай увечері, після свого звичайного робочого дня. Навіть, якщо хтось втомлений або мав важкий день, у той момент, коли вони переступають поріг відділення у лікарні, у них з’являється суперсила, супернастрій, суперрадість, якими вони готові ділитися з дітьми.

І діти це відчувають! Особливо, суперсила лікарняних клоунів передається важкохворим діткам з онкогематологічного відділення! Вони радіють, навіть тоді, коли почувають себе зле й намагаються якнайшвидше одужати! А деякі випускники цього відділення, старші діти, які вилікувались, теж стали лікарняними клоунами. Вчились на тренінгах, працювали разом з клоунами  — і навчились дарувати свято та посмішки іншим! Тепер вони теж приходять до хворих дітей разом з іншими лікарняними клоунами.

Лікування сміхом, виявляється, дуже ефективне! 

Віра дитини

Часто ми чуємо: «Виросте дитина — тоді все сама зрозуміє і навчиться».
Коли ми починаємо так думати, тоді ми самі позбавляємо своїх дітей дива.
Для нас, дорослих, дива майже не існує. Кожен думає, що якщо воно і є, то зроблене його руками. Дітки ж відчувають диво повсякчас. Вони живуть почуттями — радості, любові, казковості. От якби хтось із дорослих побачив зараз Христа, що би було? Злякався б або розгубився. А дитина — зраділа б. Для неї все, що відбувається навколо — реалістично-містичне і прийнятне.

Чи можемо ми позбавити своє дитя Божого покровительства? Чи можемо не розповідати про Бога, не читати історії з Біблії, не водити до церкви?

Можемо, якщо ми атеїсти, але, як усім відомо, атеїзм — теж різновид релігії, антирелігія. Однак, дитина не може бути агностиком. У ній є паростки кольорового сприйняття духовного світу. Дитя може бачити ангелів в церкві. Може відчувати Бога, навіть не знаючи про Нього, бо це почуття закладене в серці.

Коли ж треба розповідати дитині про Бога? Коли вперше прийти до церкви?
Ще в утробі матері маля відчуває Бога, коли мама молиться або йде на богослужіння. Тож, народившись, немовля вже знайоме з Божественним.

У Хрещенні дитині дається від Бога Ангел-Хоронитель, який за Божим велінням, допомагає і опікується дитятком.

Коли минає 40 днів після народження, мама з дитинкою йде до церкви вперше, щоб причаститись Тіла й Крові Христових. Тоді над мамою і дитиною читається молитва, в якій вони вводяться до церковної спільноти. За прикладом Матері Божої, Яка у 40-й день по народженні Ісуса Христа принесла Його до храму представити Господу Нашому.

Від цього часу й аж до 7 років дитина може приступати до Таїнства святого Причастя без попередньої сповіді.

Бажано якомога частіше приводити дітей до Причастя і на кожній Літургії можна причаститися.

Чи правильно забороняти дитині шуміти у храмі?

Одного разу апостоли не дозволяли дітям підходити до Ісуса, вони вважали, що діти будуть заважати Христові. Але побачивши це, Спаситель сказав Своїм учням: «Облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне». (Мф. 19:14)

Ми йдемо до церкви — як в гості до Бога. Про це треба дитині сказати. А в гостях як себе поводять? З повагою до господарів. Дітки можуть бігати по храму, бавитись іграшками, малювати, можуть сидіти на східцях перед алтарем. Вчити треба єдиного: бути вихованими і чемними діточками. Малесеньких діточок потрібно лиш притримувати, щоб не впав підсвічник, щоб полум’я від свічки не опекло рученята тощо.

Дітям радісне перебування в церкві, якщо не боронити їм бути у ній, бо багато для них там цікавого, незвичайного, дивовижного.

Дітям потрібен Божий захист.

Сторінками Біблії

Хто твій ближній?

Один юдей запитав Ісуса Христа, кого Він вважає ближнім (юдеї ближніми вважали лише юдеїв, інших народів не визнавали). У відповідь Господь розповів притчу.

Вискочили зненацька

Одного разу розбійники напали на юдея, який ішов по дорозі з одного міста в інше. Вони побили його, пограбували, залишивши ледь живим.

Поряд завжди є хтось добрий

Повз цього нещасного чоловіка пройшли священик і ще один духовний служитель. Усі вони були юдеями, але пройшли повз, не допомігши нещасному.

Тією ж дорогою йшов якийсь самарянин. Самаряни і юдеї раніше, в давнину, були одним народом, але з часом почали ворогувати між собою. Юдеї самарян дуже зневажали, не вітались з ними, не сідали разом до столу.

Цей самарянин зупинився біля постраждалого, обмив і перев’язав йому рани, посадив на свого віслюка, і повіз до найближчого готелю, де піклувався про нього, а на наступний день дав гроші господарю, щоб той подбав про хворого. І сказав, що коли господар витратить більше грошей на недужого, то він поверне йому ті кошти, коли буде повертатись назад додому.

Самарянин не був такий, як юдеї. Він був іншим. Добрішим.

Роби так само

Після цього Ісус Христос запитав того юдея, який цікавився про ближнього: «Кого з тих трьох вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників?»

Чоловік відповів: «Того, який змилосердився над ним (тобто самарянин)».

Тоді Ісус сказав йому: «Іди і ти роби так само».
(Див.: Лк. 10, 29 — 37).

Христос такою притчею дав відповідь людині: твій ближній — це кожен, хто страждає, хворіє, сумує. І говорить далі такі слова: «Іди і ти роби так само». (Луки 10:37).
Бог учить нас бути доброю людиною. Не легко допомагати тому, хто тебе не любить, але якщо йому необхідна допомога — треба допомогти. І, побачивши доброту з нашого боку, можливо той, хто ворогував проти нас, стане нашим другом. Господь вчить нас робити добро, навіть тоді, коли це важко робити!

Притча — невеличка історія, у якій Ісус розповідає про Царство Боже.

Хто ще так може?

В одному царстві жили люди, які не вірили в Бога і робили погані вчинки. Столицею цього царства було місто Ніневія. У той час жив один чоловік, пророк. Звали його Іона. Одного разу Господь сказав йому йти у це місто й закликати його мешканців до покаяння, щоб вони навернулись до Бога.

Буря на морі

Йона не послухав Бога і втік. Сів на корабель й поплив до іншої країни. Раптом піднялася буря. Усі злякалися. Тоді Іона зрозумів, що це сталось через нього і велів морякам кинути його у море. Відразу після цього буря стихла.

У череві кита

Коли Іона впав у море, його проковтнув великий кит. Там, у череві кита, він пробув три дні й три ночі. Він дуже просив Бога його помилувати. Через три дні кит викинув його на берег цілим і неушкодженим.

Милосердя Боже

Після цього Іона пішов у місто Ніневію для виконання Божої волі. Увесь день він ходив містом і розказував його жителям, що з ними буде лихо, якщо вони не перестануть робити погані справи. Люди повірили пророкові Іоні й покаялися перед Богом. Стали разом постити й молитися. І Господь помилував їх.

Тільки Бог може проявити такі чуда, бо Він — милосердний.

Пророк — людина, що сповіщає людям слова Бога.
Історію про Іону та кита можна прочитати у Книзі пророка Іони в Біблії.

Християнські свята

15 лютого — Стрітення Господнє

Найбільшим церковним святом у лютому є Стрітення. У перекладі слово стрітення означає зустріч. І оскільки лютий — це останній зимовий місяць, то в народі цей день називають зустріч зими із весною.

Але день Стрітення є церковним святом і має набагато глибший зміст і значення.
Не так давно ми святкували зі своїми рідними Різдво Христове.

В давні ті часи був такий звичай, щоб із першим сином, якого Бог дарував сім’ї, приходити до храму для благословення та подячної молитви. Отже, після того, як минуло 40 днів від народження Ісуса, Пресвята Діва Марія із Йосифом принесли маленького Ісусика до храму. І далі відбуваються для Матері Божої дивні речі. Один старенький чоловік на ім’я Симеон підійшов до Діви Марії, і з радістю взявши Немовля Ісуса на руки, дякував Богові, що нарешті дочекався цього часу — побачив Спасителя. А чекав Симеон дуже довго — цілих 300 років.

У свій час він був перекладачем біблійних текстів і йому довелось перекладати пророцтво про народження Спасителя від Діви. Святий Симеон подумав, що в текст закралась помилка, бо народити дитя може лише жінка, а не дівчина і хотів виправити слово «діва», замінивши його словом «жінка».

Але його зупинив ангел і сказав, що така є воля Бога, а Симеону сказав, що він сам на власні очі побачить те, про що пише пророцтво. Так, в той час, коли Симеон зустрів Марію із Немовлям Ісусом, йому було вже 360 років.

Бог привів Симеона в цей день до храму, щоб показати йому і нам, що Свого слова Господь завжди дотримується. Щодо нас із вами Бог також дотримає Свого слова і дарує спасіння, якщо ми будемо вірити в Нього, молитись Йому, приходити до храму.
Отже, в справжньому і повному розумінні свято Стрітення — це зустріч людини із Богом і ця зустріч відбулась в храмі. Тому й для нас важливо приходити до церкви, де ми зможемо почути Слова Ісуса Христа в Євангелії, де душею також можемо зустрітись з нашим Спасителем.

Святими можуть бути усі

Святі Божі угодники не були святими від народження. Вони стали такими упродовж свого життя.

Святість — те, чого має прагнути людина з дитинства. Вона розпочинається з послуху та поваги до батьків, з любові, добра та милосердя до ближнього. І це не є дар, який Господь дає вибраним людям, але здатність самої людини сприйняти те, що Господь дарує всім.У міру своїх власних бажань, ми самі вибираємо те, до чого звикли, те, чим наповнене наше серце.

Нема святих кращих чи величніших. Є люди, які своє життя віддали в руки Божі й намагалися змінити світ на краще, випромінюючи любов до всіх людей: і добрих, і поганих. Про таку чисту любов часто говорить Ісус Христос у Біблії. «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: «Люби ближнього твого, як самого себе». (Євангеліє від Матфея, 22: 37 — 39)

Такі праведники, сповнені Божої любові, діляться нею зі світом і після своєї смерті вони стають нашими небесними покровителями.

Бог вислуховує прохання святих, тому ми й звертаємось до святих по допомогу, щоб вони молилися за нас перед Богом.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору