«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвт. Іоан Золотоустий. Вибрані твори

Листи св. Іоана Золотоустого

До Хадкидії й Асинкритії

Лист 2241

Ніскільки не потрібно вам виправдуватися в тому, що ви не приїхали. Цінуючи ваш намір, я вважаю, що ви прибули, і в моїх думках ви нічим не нижчі за тих, котрі приїхали сюди насправді. Глибоко дякую вам за вашу щиру любов і цілком вибачаю за те, що не приїхали, через такі причини, як розлад здоров’я, пора року і побоювання розбійників. Постарайтеся замість того постійно писати нам і повідомляти про себе. Хоч ми далеко живемо, але піклуємося про ваш стан, і коли чуємо, що ви поза всякими небезпеками та неспокоєм насолоджуєтеся благоденством, то це приносить нам незвичайну радість. Знаючи це, втішайте нас постійно такими бажаними вістками, щоб, і в пустелі живучи, ми могли знайти в них для себе чималу втіху.

До ченця Кесарія

Лист 225 2

Читали ми листа твоєї чесності, але читали не без сліз, бо як не плакати і не журитися душевно, бачачи, що брат, який від юності обрав чернече життя і повністю присвятив себе благочестю, раптом упав під ударами єретиків?

[Ти, звичайно, скажеш, що від омани перейшов до кращого. і виявиш подяку тому, хто дав тобі ту дивну книгу, яку ти у своєму прекрасному листі називаєш дивною, бо вона ясно проповідує, що (в Ісусі Христі) звершилося істотне поєднання і богодостойне змішання Божества з плоттю, через що і є одне єство. Але це, високоповажний мій, є безглуздя божевільного Аполлінарія, це — нечестива єресь тих, котрі вводять злиття і розчинення], що нічим не відрізняється від продовження єресей Арія, Аполлінарія, Савелія і Манеса. За їхнім вченням, уже виходить, що страждання потрібно відносити і приєднувати до Божества Єдинородного. Однак це — далеке для християн.

Напоумся ж, улюблений, і знову повернися до попереднього стану, відмовившись від цієї нечистої думки, що належить Аполлінарію і так званим синусіастам3. Нечестиві вчення завжди впливають на людей невинних, котрі, як і ми, живуть у простоті. Ця книга належить їхньому вчителю Аполлінарію. Ти придбав її для себе і погано зробив. Однак, пам’ятаючи про попереднє життя твоєї чесності з нами і бачачи в листі твоєї любові, що ти, захопившись їхнім божевіллям, упав в оману не тільки щодо таїнства домобудівництва, а навіть і щодо загальних імен, ми зважилися тепер, з Божою допомогою нашій немічності, подати тобі яскраве розкриття вчення про це задля викриття облудних думок того, хто дав тобі єретичну книгу, і для виправлення твоєї чесності.

Отже, улюблений мій, коли ти називаєш (Ісуса Христа) Богом, то визнаєш у Ньому те, що за своєю природою є простим, нескладним, незмінним, невидимим, безсмертним, невимовним, незбагненним тощо. А називаючи Його Людиною, ти визначаєш у Ньому те, що є властивим для природи немічної: Його голод, спрагу, сльози над Лазарем, страх, пролиття поту і т. ін., що для Божества далеке.

[Якщо ж ти називаєш Його Христом, то водночас визнаєш в Ньому те й інше, тому Христос може бути названий і страждаючим, і безпристрасним: страждаючим — за плоттю, безпристрасним — за Божеством. Те ж, що про Христа, може бути сказане і про Сина, і про Ісуса, і про Господа, оскільки ці назви є одним і тим же і виражають собою дві природи], поєднання яких і вводить єретиків в оману, так само, як й ім’я Христос вони сприймають замість загального за власне. Однак, коли сповідуєш таїнство домобудівництва, тоді саме ці загальні імена і можна використовувати. Справді, якщо ти скажеш, що в деякому розумінні постраждав Бог, то скажеш неможливе, виразиш богохульство і впадеш у безчестя манихейства та інших подібних єресей. А коли, знову ж таки, скажеш, що постраждав чоловік, то буде видно, що в тебе храм плоті, – храм порожній. Якщо у храмі ніхто не живе, то він не може і називатися храмом, адже тоді він вже не є храмом.

Але, можливо, скажуть: як же Господь говорить: «Нині ж шукаєте, як убити Мене, Чоловіка, Який сповістив вам правду, почуту від Бога» (Ін. 8, 40)? Вірні і цілком правдиві слова: від того, що в Ньому перебувало Божество, Він не перестав бути Людиною і, бажаючи вказати на природу, яка підвладна стражданню, використав назву «Чоловік», бо Христос є і Богом, і Людиною: Богом — як безпристрасний. Людиною — як сраждаючий. Один Син, один Господь — це безсумнівно. Він один і Той же і в поєднаних природах має єдине господство, одну владу, але ці природи не є одноістотними4, — кожна з них зберігає без змішання свої властивості, оскільки вони незлитні. Як хліб до того, поки він освятиться, ми називаємо хлібом, а коли Божественна благодать за посередництвом священика освятить його, тоді він уже не називається хлібом, а називається велично Тілом Господнім, хоч природа хліба в ньому залишається. І ми називаємо його не двома тілами, а одним Тілом Сина.

[Так і тут, після поєднання Божественного єства з плоттю, те й інше разом склали одного Сина, одну Особу. Яка є неподільною і визначається не однією природою, а двома досконалими, котрі водночас є незлитними. У протилежному випадку, якби допускати існування однієї природи, то чи можна б було говорити про незлитість? Чи можна б було говорити про неподільність? Чи можлива була б тоді мова про саме єднання? Для однієї природи ані поєднання, ані злиття, ані розділення самого із собою неможливе. Яке ж пекло вивергнуло вчення, що в Христі одна природа? Або, маючи Божественну природу, вони відкидають людську, — отже, відкидають наше спасіння. Або, маючи людську природу, відкидають Божественну. То нехай тепер вони скажуть нам, яка природа втратила свої властивості? А коли ще йдеться про поєднання, тоді треба обов’язково допускати вже й ті особливості, які визначають єднання. Інакше — це буде не єднання, а злиття і зникнення природ].

Але, ухиляючись від відповіді на запитання, вони тут же повертають мову на дещо інше, що прямо не відповідає на запитання, і виражають непослідовність: «Бог постраждав, і не постраждав». Якщо їх запитати: «А як саме?» — вони посилаються на незбагненність і відповідають: «Як захотів». А про Христа їхня пам’ять не згадує! Отже, будучи осоромленими в цьому, вони все ж таки говорять: «Так, Христос є не тільки Богом, але і Людиною». Однак потім, [знову перескакуючи на інше, кажуть: «Але після поєднання не можна говорити про дві природи». Тож зрозумій зміст цих слів. Ти сказав: «Поєднання»? Однак поєднання одного єства (без другого) немислиме]5, як це ми вище сказали.«Слово стало плоттю» (Ін. 1, 14), — говорять вони. Але нехай же вони вникнуть у висоту думки Тайновидця, який додав:«І вселилося між нами» (Ін.1, 14). А хіба не є очевидним, що Той, Хто вселяється, відмінний від Того, Хто вселяє?«Якби пізнали, — говорять вони, —то не розіп’яли б Господа слави» (1 Кор. 2, 8). Але коли ти вимовляєш ім’я «Господь», то повинен пам’ятати, що це ім’я не власне, а загальне, яке виражає собою і схильність страждання, і безстрастність. [Зазвичай вони пропонують також заперечення: «Хіба не Божого Тіла і Крові ми причащаємося з вірою і побожністю?». «Так, — потрібно сказати їм, — але не тому, що Божество мало тіло і кров за Своєю природою ще до втілення, а сказано так тому, що Воно прийняло на Себе плоть». Яке безглуздя! Які нечестиві думки! Вони готові принизити гідність Божества, а з іншого боку не хочуть Господнє Тіло визнати істинним Тілом. Підводячи різні місця зі Священного Писання, вони уявляють, що воно перетворилося на Божество, і з цього роблять висновок, що природа (в Ісусі Христі) одна, однак, якою є ця природа (Божественною чи людською), не можуть сказати]6, щоб через це вслід за Аполлінарієм не приписати страждання Божеству і не відлучити себе від обіцяних благ. Невже ж вони не затремтять і не згадають про вічний Суд, почувши, що говорить Господь:«Я —Господь, Я не змінююся» (Мал. 3, 6). «Дух бадьорий, плоть же немічна…Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця... Сумна душа Моя смертельно…» (Мф. 26, 41, 39, 38).«Погляньте на руки Мої і на ноги Мої; це Я Сам. Доторкніться до Мене і роздивіться; бо дух тіла і кісток не має, як бачите у Мене» (Лк. 24, 39). Хіба все це відноситься до Божества? Нехай вони так само послухають, що говорить Петро:«Христос постраждав за нас тілом» (1 Петр. 4, 1), — не сказав: «Божеством». Або ще:«Ти є Христос, Син Бога Живого» (Мф. 16,16). Сказав: «Живого», а не вмираючого. І багато подібних місць подає нам Священне Писання, однак єретики завжди перекручено тлумачать його.

[Залишивши їхнє марнослів’я, повернемося, улюблений, до суті нашої розмови. Отже, благочестиво і надзвичайно благочестиво сповідувати, що Христос, Який заради нас перетерпів смерть, — досконалий Бог і досконалий Чоловік, що Він — один Єдинородний Син, Який не поділяється на двох синів, але водночас має в Собі незлитими особливі властивості двох нероздільних природ, — не Той і Цей, зовсім ні, а єдиний Господь Ісус Христос. Слово Боже взяло на Себе плоть, причому плоть не бездушну, як говорив нечестивий Аполлінарій. Цього будемо триматися. І навпаки, будемо тікати від тих, котрі ділять (Його). Хоч у Ньому і дві природи, однак єдність, яку ми сповідуємо в єдиній Особі синівства, у єдності Іпостасі неподільна і нерозривна. Але так само будемо тікати і від тих, котрі після єднання протиприродно проповідують одну природу. Припущенням однієї природи вони вважають за необхідне приписати страждання безпристрасному Богові, відкидаючи таким чином домобудівництво спасіння і передбачаючи собі геєну диявола. Не виходячи поза межі листа, думаю, що цього достатньо для утвердження твоєї любові, мій високоповажний]7.

Похвала єпископу Діодору,

який перед цим проповідував і вихваляв Іоана Золотоустого8

1. Недавно цей мудрий і доблесний учитель, залишивши хворобу тілесну і піднявшись на це сідалище, говорив на початку своєї бесіди про мене і назвав мене Іоаном Хрестителем, і гласом Церкви, і жезлом Мойсея, і крім того, багатьма іншими назвами. Він тоді хвалив мене, а ви вигукували. Я ж, сидячи вдалині, гірко зітхав. Він хвалив, виражаючи свою батьківську любов; ви викликували, виражаючи своє братолюбство, а я зітхав, будучи обтяжений тягарем тих похвал. Адже безмірність похвал звичайно мучить совість не менше за гріхи. Як той, хто, не усвідомлюючи за собою нічого доброго, але чуючи, як інші приписують йому чимало великих добрих справ, роздумує про справжній поголос і майбутній день, коли все стане явним і відкритим, і коли Суддя буде судити не з огляду на думки багатьох, а відповідно до істинних справ, бо Він«буде судити не за поглядом очей Своїх, — говорить пророк, —і не за слухом вух Своїх вирішувати діло» (Іс. 11, 3); — так і я, уявляючи це, печалюся при похвалах і добрій думці багатьох, бачачи велику розбіжність між цим і майбутнім вироком. Нині ми прикриваємося думкою багатьох, ніби якимись масками, а в той день, коли будуть зняті ці маски, ми, стоячи перед престолом Судді з оголеною головою, не зможемо отримати жодної користі від цих поголосок для тамтешнього вироку, але якраз тому і будемо ще більше покарані, що, отримуючи від багатьох чимало похвал і багато схвалень, самі від цього не стали кращими.

2. Отже, роздумуючи над цим, я гірко зітхав. Тому і тепер поспішно встав для того, щоб від вас, котрі чули ті похвали, відвести такий поголос. Адже і вінець, якщо він буває більший за голову, яку увінчує, не торкається скронь і не тримається на голові, а, будучи надто широким за своїми розмірами, падає через очі на шию і залишає голову неувінчаною. Те ж саме відчув і я, бо вінець похвал виявився більшим за достоїнства моєї голови. Однак, незважаючи на це, отець, із властивою для нього любов’ю, не втримався бодай чимось від покладання його на мене. Так часто роблять і царі: узявши приналежну їм діадему, покладають її на голови дітей; потім, побачивши, що дитяча голова менша за вінець, задовольнившись таким накладенням, простим і вчиненим будь-як, нарешті беруть і покладають її на себе.

3. Тож оскільки й отець поклав на мене вінець, який личить йому і виявився більшим за мою голову, і якого він не наважувався покласти на себе, то тепер я, знявши його із себе, покладу назад на голову отця, якому він належить. Адже хоч ім’я Іоана в мене, однак мудрість — у нього; хоч ім’я це отримав я, але мудрістю володіє він. Тому і це ім’я більш справедливо було б носити йому, ніж мені, бо спорідненість, звичайно, залежить не від подібності імен, а від спорідненості діл, хоч би імена були різними. І Писання мудро вказує на це не так, як ті, що знають світську філософію. Ті не вважають людей тезками, якщо не бачать у них разом із властивостями і подібності імен. А Писання не так. Якщо воно бачить велику подібність у мудрості, то, хоч би в людей, які ведуть однаковий спосіб життя, імена були різні, називає їх одним ім’ям. Доказу для цього не потрібно шукати далеко, бо можемо вказати саме на цього Іоана, сина Захарії. Коли учні запитали (в Ісуса Христа), чи прийде знову Ілля, то Він відповідав:«І коли хочете знати, він є Ілля, що має прийти» (Мф. 11, 14). Він називався Іоаном, та оскільки мав удачу Іллі, то й отримав однакове з ним ім’я. Оскільки володів духом Іллі, тому й отримав ім’я Іллі. Обоє вони жили в пустельних місцях, один одягався в плащ, а інший — у волосяний одяг; і трапеза в них була однаково убога і проста; один з них був служителем першого пришестя (Христового), а другий буде служителем майбутнього. Тож оскільки і спосіб життя, й одяг, і місцеперебування, і служіння були в них однакові, й усе в них було подібним, тому Христос і дав обом одне ім’я, засвідчуючи, що і той, хто носить інше ім’я, може бути тезкою дія того, кого він наслідує способом життя.

4. Отже, якщо таким безсумнівним є правило і є таке визначення щодо імен у Божественному Писанні, то, щоб ви знали, що більш справедливо можна було б приписати нашому мудрому отцеві й це ім’я, покажемо, що він наслідує і спосіб життя Іоана. У того не було ані стола, ані постелі, ні дому на землі і в цього нічого такого ніколи не було. Свідки — ви, як він проводив увесь час, виявляючи апостольське життя, не маючи ніякої власності, отримуючи їжу від інших, сам безупинно перебуває«в молитві та служінні слову» (Діян. 6, 4). Той проповідував за рікою, перебуваючи в пустелях, і цей виводив колись за ріку все місто і подавав здорове навчання. Той жив у в’язниці, і йому була відсічена голова за ревність щодо закону, і цього часто виганяли з рідного краю за ревність щодо віри, і йому з тієї ж причини часто відсікали голову, якщо не насправді, то в намірі. Вороги істини, не терплячи сили його слова, зі всіх боків влаштовували незліченні підступи, але від усіх спасав його Господь.

Тож будемо слухати ці слова, через які він і опинявся перед небезпеками, і спасався. Не погрішав би той, хто сказав би про нього те, що Мойсей сказав про землю обітовану. Що ж він сказав про неї?«Земля, де тече молоко і мед» (Вих. 3, 8). Те саме можна сказати і про його язик. Це — язик, який тече молоком і медом. Отже, щоб ми насолодилися цим молоком і наситилися цим медом, припинимо на цьому наше слово і послухаємо його ліру і сурми. Коли я уявляю приємність його слів, то називаю його голос лірою, а коли уявляю силу думок, то — деякою войовничою сурмою, яку мали юдеї, коли руйнували стіни Єрихона. Як тоді звук сурм, руйнуючи каміння сильніше за вогонь, усе руйнував і винищував, так і тепер його голос не менше, ніж ті сурми, уражаючи укріплення єретиків, «руйнує задуми і всяке звеличування, що повстає проти пізнання Бога» (2 Кор. 10, 5). Але щоб ви пізнали це не від нашого, а від його язика, тому припинимо наше слово, віддаючи славу Отцю, Який дає таких учителів, бо Йому слава навіки-віків. Амінь.

Слово на Святу Пасху

1. Усім нам сьогодні щасливий час викликнуть словами блаженного Давида:«Хто висловить могутність Господа, сповістить усі хвали Його?» (Пс. 105, 2). Ось настало у нас жадане і спасенне свято, день воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, запорука миру, початок примирення, припинення ворожих дій, руйнування смерті, поразка диявола. Сьогодні люди поєдналися з ангелами, й одягнуті в плоть разом з безтілесними силами тепер підносять пісні. Сьогодні скинута влада диявола, сьогодні зруйновані пута смерті, знищена перемога пекла. Сьогодні принагідно сказати також наступні пророчі слова:«Смерте! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога?» (1 Кор. 15, 55; Ос. 13, 14). Сьогодні наш Владика Христос «мідні двері розтрощив і запори залізні зламав» (Іс. 45, 1), і вразив саме обличчя смерті. Що я кажу — обличчя? Саме ім’я її Він змінив, бо вона вже не називається смертю, а упокоєнням і сном. До пришестя Христового і хресного домобудівництва (нашого спасіння) сама назва смерті було страшною. Так перший чоловік великою карою почув наступний вирок:«У той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш» (Бут. 2,17). І блаженний Іов назвав її тим же ім’ям, сказавши:«Смерть для людини —спокій» (Іов. 3, 23). І пророк Давид сказав:«Смерть же грішників люта» (Пс. 33, 22). І не тільки смертю називалося розлучення душі з тілом, але й пеклом. Послухай, що говорить праотець Яків:«Зведете ви сивину мою з печаллю в могилу» (Бут. 42, 38). Так само каже пророк:«Пекло розкрило пащу свою» (Іс. 5,14). Так само й інший пророк говорить:«Ти визволив душу мою від пекла найглибшого» (Пс. 85,13). І в багатьох місцях Старого Завіту побачиш, що переселення звідси називається смертю і пеклом.

Коли ж Христос Бог наш був принесений у Жертву і звершилося воскресіння, тоді людинолюбний Владика скасував ці назви і ввів у наше життя новий дивний устрій: переселення звідси вже називається замість смерті упокоениям і сном. Звідки це видно? Послухай Самого Христа, Який говорив:«Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його» (Ін. 11, 11). Як для нас легко розбудити і підняти сплячого, так для нашого Владики легко воскресити. І через те, що сказані Ним слова були надзвичайні і дивні, тому і Його учні не зрозуміли сказаного, доки Він, зглянувшись на їхню немічність, не виразив це більш зрозуміло. І вчитель світу, блаженний Павло, у посланні до солунян говорить:«Не хочу ж, браття, залишати вас у незнанні про померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії» (1 Сол. 4,13). І в іншому місці:«Тому і ті, що вмерли у Христі, загинули» (1 Кор. 15, 18). І далі: «Ми, які живемо і залишимося до пришестя Господнього, не попередимо померлих» (1 Сол. 4, 15). І ще:«Бо коли ми віруємо, що Ісус помер і воскрес, то й померлих в Ісусі Бог приведе з Ним» (1 Сол. 4, 14).

2. Чи бачиш, що смерть скрізь називається упокоениям і сном, і що вона, яка колись мала обличчя страшне, тепер, після воскресіння, стала зневаженою? Чи бачиш світлий трофей воскресіння? Через нього подані нам незліченні блага, через нього розсіяна бісівська спокуса, через нього ми сміємося над смертю, через нього ми нехтуємо цим життям, через нього ми одушевляємося надією на майбутні блага, через нього ми, одягнені в плоть, можемо бути ніскільки не нижчими за безтілесні істоти, якщо захочемо. Сьогодні звершилася блискуча перемога, сьогодні Владика наш, піднісши трофей перемоги над смертю і скинувши владу диявола, через воскресіння відкрив нам шлях до спасіння. Тож будемо всі втішатися, радіти і веселитися. Хоч переміг і підняв трофей перемоги наш Владика, але і для нас загальна радість і веселість, бо все це Він учинив задля нашого спасіння. І чим переміг нас диявол, тим же подолав його Христос. Він узяв ту ж зброю і нею уразив диявола, а як — послухай.

Діва, древо і смерть були знаками нашої поразки. Дівою була Єва, оскільки вона, коли піддалася спокусі, ще не пізнала чоловіка. Деревом було дерево пізнання добра і зла, а смертю була кара Адама. Чи бачиш, як діва, древо і смерть

були знаками нашої поразки? Поглянь же, як потім вони стали знаряддями перемоги. Замість Єви — Марія, замість дерева пізнання добра і зла — дерево Хреста, замість смерті Адама — смерть Господа. Чи бачиш, — чим диявол переміг, тим же він і переможений? Деревом переміг Адама диявол, Хрестом уразив диявола Христос. Те дерево скинуло людину до пекла, а це дерево, дерево Хреста, витягло з пекла тих, котрі були туди скинуті. Те змусило ураженого заховатися, як полоненого і нагого, а це показало всім оголеного Переможця розіп’ятим високо на Хресті. Та смерть віддала на осуд усіх, що жили після Адама, а смерть Христа воістину воскресила всіх, котрі жили навіть раніше за Нього.«Хто висловить могутність Господа, сповістить усі хвали Його?» (Пс. 105, 2). Через смерть ми зробилися безсмертними, після падіння встали, після поразки стали переможцями.

3. Такою є дія Хреста. Вона є найбільшим доказом воскресіння. Нині радіють ангели і веселяться всі небесні сили, втішаються спасінням всього роду людського. Адже коли через одного грішника, що кається, буває радість на небі і на землі (Лк. 15, 7), то тим більше — через спасіння всього світу. Нині Христос підніс до попередньої гідності людську природу, звільнивши її від влади диявола. Коли я бачу, що початок мій так переміг смерть, то вже не боюся, уже не страшуся боротьби і не зважаю на свою немічність, а роздумую про невимовну силу Того, Хто готовий допомагати мені в боротьбі. Той, Хто переміг панування смерті і знищив усю Ті силу, чого тільки не зробить для подібного до Себе, образ якого зі Свого великого людинолюбства Він зволив прийняти на Себе, і в цьому образі вступити в боротьбу з дияволом? Сьогодні у всьому світі радість і духовне піднесення, сьогодні сонми ангелів і лики всіх вишніх сил радіють спасінню людей.

Тож уяви, улюблений, велич цієї радості, коли і вишні сили тріумфують разом з нами, адже і вони втішаються нашими благами. Хоча благодать дарована Владикою нам, але вона приносить радість і їм, тому вони і не соромляться святкувати разом з нами. Але навіщо я говорю, що ці співслужителі наші (ангели) не соромляться святкувати з нами? Сам Владика їхній і наш не соромиться святкувати разом з нами. І що я говорю: не соромиться? Він бажає святкувати разом з нами. Звідки це відомо? Послухай, як Він Сам говорив:«Дуже бажав Я цю паску їсти з вами» (Лк. 22, 15). Якщо ж Він бажав їсти паску, то очевидно, — і тріумфувати з нами. Тому, коли ти бачиш, що не тільки ангели і сонми всіх небесних сил, але й Сам Владика ангелів святкує з нами, то чого ще бракує тобі для радості?

Отже, нехай ніхто сьогодні не печалиться через свою вбогість: адже це — свято духовне; нехай ніхто з багатих не звеличується багатством: адже від багатства це свято ніскільки не може збільшитися. На святах світських, життєвих, де велика пишність, світська вишуканість і розкішність трапези, там, вочевидь, убогому буває скорботно і сумно, а багатому приємно і весело. Чому? Тому, що останній одягається в пишний одяг і пропонує багату трапезу, а вбогому вбогість не дозволяє показати таку ж розкіш. А тут немає бодай чогось подібного: будь-яка нерівність знищена, одна трапеза для багатого і для бідного, для раба і для свобідного. Коли ти багатий, то отримаєш ніскільки не більше за бідного; коли ти бідний, то отримаєш ніскільки не менше за багатого, і від бідності ніскільки не зменшиться твій духовний бенкет, бо це — Божественна благодать, яка не розрізняє осіб. Що я кажу: для багатого і для бідного пропонується та сама трапеза? Навіть для того, хто носить діадему, одягненого в багряницю, котрий володарює над світом, і для бідняка, який просить милостиню, пропонується однакова трапеза.

Такими є дари духовні: Бог допускає до участі в них, дивлячись не на звання, а на внутрішній стан і спрямування думок. З однаковою відвагою і честю приступають до прийняття і причастя цих Божественних таїнств і цар, і бідняк. І що я кажу: з однаковою честю? Інколи бідняк навіть з більшою відвагою. Чому? Тому, що цар, будучи зайнятим турботами про справи і перебуваючи в оточенні безлічі обставин, зі всіх боків терпить навалу безперестанних хвиль, ніби знаходиться на морі, і стає причетним до безлічі гріхів. А бідний, будучи вільним від усього цього, піклуючись тільки про необхідну їжу, проводячи безтурботне життя, необтяжене справами, ніби сидячи в тихій пристані, приступає до цієї трапези з великим благоговінням.

4. І не тільки через це, але й через чимало інших причин бувають різні скорботи для тих, котрі відвідують світські бенкети. Бідному буває там сумно, а багатому весело не тільки через трапезу і розкіш, але й через красивий одяг і пишні наряди багача: що буває з ними щодо трапези, те саме буває і щодо одягу. Коли бідний бачить багатого, одягненого в дорогий одяг, то печалиться скорботою, вважає себе нещасливим і багато нарікає. А тут немає і цієї скорботи, бо тут у всіх один одяг, спасенне одіяння, про яке виголошує Павло, кажучи:«Усі ви, що у Христа хрестилися, у Христа одяглися» (Гал. 3,27).

Отже, застерігаю вас, не будемо ображати це свято, а будемо дотримуватися мудрості, гідної тих благ, які даровані нам благодаттю Христовою. Не будемо віддаватися пияцтву та переїданню, але, зважаючи на щедрість Владики, як Він однаково вшанував багатих і бідних, рабів і свобідних, і всім подав спільний дар, віддячуймо Благодійникові за Його благовоління до нас. А належна віддяка — це побожне життя і твереза та пильна душа. Для такого свята і торжества потрібні не гроші і не витрати, а тільки щира прихильність і чистий розум. Тут пропонується для придбання не дещо речовинне, а тільки духовне: слухання Божественних слів, молитви отців, благословення священиків, причастя Божественних і невимовних таїнств, мир та однодумність, дари духовні і гідні щедрості Того, Хто їх дарує.

Тож будемо святкувати це свято, в яке Господь воскрес. Він воскрес і воскресив із Собою світ. Він воскрес, розірвавши пута смерті, і нас воскресив, розірвавши сіті наших гріхів. Адам згрішив і помер, Христос не згрішив і так само помер. Це надзвичайно і дивно: той згрішив і помер, а Цей не згрішив і так само помер. Чому і для чого? Для того, щоб той, хто згрішив і помер, міг через Того, Хто не згрішив і помер, звільнитися від пут смерті. Так часто буває і з грошовими боржниками: хто-небудь винний кому-небудь срібло, але не має змоги заплатити, за що затримується; а інший, не будучи боржником, але маючи можливість заплатити, сплачує і звільняє винного. Так було і з Адамом і Христом. Адам став боржником, що заслуговує смерті, і був під владою диявола. Христос не був боржником і не знаходився під його владою, але прийшов і сплатив смертю за тих. котрі перебували під його владою, щоб звільнити людину від пут смерті. Чи бачиш дію воскресіння? Чи бачиш людинолюбство Владики? Чи бачиш велич Його піклування?

Отже, не будемо невдячними до такого Благодійника і через те, що минув піст, не будемо недбайливими, але тепер ще більше, ніж раніше, будемо піклуватися про душу, щоб вона тоді, коли розлучиться із плоттю, не зробилася немічною: щоб ми, піклуючись про раба, не зневажили господиню. Яка користь, скажи мені, розриватися від надмірного пересичення і переступати межі потреби? Це і тілу шкодить, і душу позбавляє шляхетності. Будемо задовольнятися помірним та необхідним, щоб і душі, і тілу подавати стільки, скільки необхідно, щоб раптом не розтратити все те добро, яке було надбане постом. Чи забороняю я насолоджуватися їжею і відпочинком? Я не забороняю цього, а перестерігаю обмежуватися необхідним й уникати великої розкоші, щоб, переступаючи міру, не зашкодити здоров’ю душі. Адже той, хто переступає межі потреби, потім уже не в змозі буде отримувати задоволення. Це особливо добре знають ті, котрі випробували це на собі, отримавши через це незліченні види хвороб і зазнавши чимало страждань. Однак я не сумніваюся, що ви послухаєтеся наших умовлянь, бо знаю вашу слухняність.

5. Тому, завершуючи це умовляння, я хочу звернутися до тих, котрі цієї світлоносної ночі сподобилися Божественного дару Хрещення, — до цих прекрасних рослин Церкви, до духовних квітів, до нових воїнів Христових. Три дні тому Владика був на хресті, а нині воскрес. Так і вони три дні тому були охоплені гріхом, а нині воскресли разом із Христом. Він помер плоттю і воскрес, а вони були мертві гріхом і воскресли від гріха. Земля пророщує для нас у цей весняний час троянди, лілії та інші квіти, а води виявили для нас нині луги більш приємні, ніж земля. Не дивуйся, улюблений, що з води появилися квітучі луги, бо й на початку земля не сама від себе породила рослини, а підкоряючись велінню Владики. І води тоді породили творіння, які рухаються, бо почули:«Нехай породить вода плазунів, душу живу» (Бут. 1, 20). І веління звершилося: нежива речовина породила одушевлених тварин.

Так і нині те саме веління звершило все. Тоді Бог сказав:«Нехай породить вода плазунів, душу живу», а нині з’являються не гади, а духовні дари. Тоді води породили безсловесних риб, а нині вони породили для нас риб словесних і духовних, упійманих апостолами:«Ідіть за Мною, — сказав їм Христос, —і Я зроблю вас ловцями людей» (Мф. 4, 19). Воістину — це новий спосіб лову. Рибалки витягають рибу з води і умертвляють пійману, а ми кидаємо у воду, і уловлені отримують життя. Була колись водяна купальня в юдеїв, але послухай, яку вона мала силу, щоб ти краще побачив убогість юдеїв і міг усвідомити наше багатство:«Ангел Господній, — сказано, —щороку сходив у купальню і збурював воду; і хто перший входив після збурення води, той одужував» (Ін. 5, 4). Зійшов Владика ангелів у струмені Йордану і, освятивши водну природу, зцілив увесь світ. Той, хто туди сходив після першого, вже не отримував зцілення, бо така (тільки) благодать була дана немічним юдеям, які плазували. А тут після першого сходить другий, після другого третій і четвертий, і хоч би ти назвав незліченну безліч, хоч би весь світ занурив у ці духовні струмені, благодать не висихає, дар не виснажується, струмені не оскверняються, щедрість не зменшується. Чи бачиш велич дару?

Послухайте ви, які сьогодні, цієї ночі записані в громадянство вишнього Єрусалима, виявляйте пильність, відповідну до величі дарів, щоб отримати ще більш щедру благодать, оскільки через вдячність за отримане прихиляється щедрість Владики. Не дозволено тобі, улюблений, надалі жити байдуже. Ти визнач для себе закони і правила, щоб все робити старанно і виявляти велику пильність навіть і щодо того, що вважається маловажним . Адже все це життя є подвигом і боротьбою, і той, хто раз став на це поприще чеснот, повинен бути стриманим у всьому. «Усі подвижники, — говорить Апостол, —утримуються від усього» (1 Кор. 9, 25). Хіба не бачиш, як у гімнастичній боротьбі чимало піклуються про себе ті, котрі виступають на боротьбу з людьми, і з якою витримкою вони тренують своє тіло? Так повинно бути і тут. Та оскільки в нас боротьба не з людьми, а зі злими духами, тому і вправи наші, і помірність повинні бути духовними, бо ж і зброя наша, в яку одягнув нас Христос, є духовною.

Отже, нехай і око має свої межі і правила, щоб не захоплюватися відразу всім, що побачить. І язик нехай має обмеження. щоб не випереджав думку. Для того створені зуби і губи, щоб охороняти язик, щоб він ніколи не виривався нестримно, відчинивши ці двері, а спочатку добре влаштовував усе, що стосується його, а потім виступав зі всією благопристойністю і вимовляв такі слова, які приносили б приємність слухаючим, і говорив те, що служить для повчання слухачів. Необхідно всіляко утримуватися і від безсоромного сміху, і ходити тихо і спокійно, й одягатися скромно, і взагалі той, хто вступив на поприще чесноти, у всьому повинен виявляти пристойність, бо благопристойність зовнішня є певним виявленням внутрішнього стану душі.

6. Якщо ми від самого початку засвоїмо таку звичку, то, йдучи потім легко цим шляхом, будемо без великих труднощів процвітати у всякій чесноті і придбаємо собі велику допомогу звище. Так ми зможемо безпечно переплисти хвилі цього життя і, ставши вище сітей диявола, отримати вічні блага через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Бесіда на Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа

Наше багатство, і скарб, і джерело вічного життя — це домобудівництво Спасителя. Саме про нього ми хочемо говорити і поспішаємо проповідувати, однак розтлумачити його належно ми не маємо сили. Переживаючи від бажання й усвідомлюючи своє безсилля, ми звертаємося, мов до якоїсь рятівної пристані, до пророчого слова:«Хто висловить могутність Господа, сповістить усі хвали Його?» (Пс. 105, 2). Навіть цей великий пророк, якому Бог«невідоме й таємне мудрості явив» (Пс. 50, 8) і який сподобився бути названим отцем Христа, Давид, блаженний і великий у пророках, славний серед царів друг Божий, настільки милий Його серцю, що Він Сам сказав:«Знайшов Я мужа по серцю Моєму, Давида, сина Єссея» (Діян. 13, 22), — саме такий і настільки великий муж говорив, звертаючи погляд на велич богопізнання:«Дивне для мене всевідання [Твоє]; високе воно для мене, і я не можу збагнути його!» (Пс. 138, 6). Як пророк не знаходить слів перед величчю сили Божої, так і Павло, богослов і труба небесна, викликує: «О, глибино багатства, і премудрості, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його!» (Рим. 11, 33). Якщо ж уста пророків і апостолів, які виливають потоки богопізнання, які наповнили всю землю, як безліч вод наповнює моря, — якщо вже такі і настільки великі потоки, які щедро наповнюють море благочестя, визнали своє безсилля показати силу Того, Кого проповідували, то що може значити перед цим морем премудрості росинка слабкого слова?

І все ж таки велич богослов’я не повинна доводити нас до безмовності. Навпаки, вникаючи в наміри Божі, ми надихаємося до рішучості (викладати) Божественне вчення. Адже Бог цінує не якість мови, а намір проповідника і любов слухачів. Як ніжно люблячі батьки, слухаючи своїх дітей, які лепечуть і запинаються у словах, не звертають уваги на недоліки мови, а (втішаються) природним потягом, і лепет дітей для них приємніший за будь-які риторичні красномовства та філософську пишномовність, так і для Бога милими є не наші вуста, які лепечуть про богослов’я, а бажання і прихильність, коли ми проповідуємо з вірою й оспівуємо з любов’ю. Звичайно, що людськими словами не можливо говорити про Бога зі всією точністю, — що б ми не сказали про Нього, все буде дитячим лепетом. Чому? А тому, що, як Павло виголошує, ми тільки «частинно знаємо і частинно пророкуємо» (1 Кор. 13,9). Але, хоч ми і лепечемо, Бог доручив нам проповідувати мир. Про це говорив Ісая:«І недорікуваті будуть говорити ясно» (Іс. 32,4). Ось і ми будемо лепетати про нашого Отця і Владику. Він зволив Своїм учням сказати:«Діти!» (Ін. 13, 33). А коли називає дітьми, то, звичайно, приймає і лепет дітей. Крім того, коли було проповідуване сповіщене Ним Самим Його славне Вознесіння, благодать не обмежується часом і богослов’я не обмежується днями.

2. Минулого разу, як відомо Христові, нам не вдалося здійснити своє бажання зійти на гору Єлеонську. Наш намір зустрів перешкоду через мінливість погоди і численність народу. (Кажу це для того, щоб у бажаючих даремно звинуватити мене відняти всякий привід). Тоді, зважаючи на те, що вже чимало було сказаного, ми відразу скоротили слова, щоб надлишком слів не обтяжити вашу пам’ять. Сьогодні ж ми заповнимо той свій борг. Так і закон велів тому, хто не звершить Пасху першого місяця, нехай сповнить свій обов’язок наступного. А ви, звичайно, повинні знати, що Слово Боже не обмежується ані часом, ані днями, але будь-якого дня може виголошуватися проповідь і про хрест, і про страждання, і про воскресіння, і про вознесіння, і про друге пришестя.

3. Насамперед ми розглянемо дещо з Божественних слів, які читалися сьогодні, а потім, вичерпавши євангельські джерела, поступово перейдемо до обіцяного. «Того ж першого дня після суботи, ввечері, коли двері дому, де зібралися учні Його, були замкнені з остраху перед юдеями, прийшов Ісус» (Ін. 20, 19). Після того, як Спаситель звершив для нас воскресіння, Він рідко являється Своїм учням в інші дні, крім дня Господнього. Як раніше, виконуючи закон, Він щосуботи приходив до синагоги, так від часу Свого спасенного воскресіння і дарування запоруки миру, Він переважно являється в день Господній, перший після суботи, затверджуючи основу святого дня Господнього. Тепер для святкування суботи наступив кінець, і покладено початок установленню дня Господнього, тобто саме неділі, як ви пам ятаєте із попередніх пояснень. Чому блаженний Матфей, вказуючи на суботу і вводячи початок святого дня Господнього, говорив:»Після ж суботнього вечора»? Тому, що це було завершення і вечір колишньої суботи:«Після ж суботнього вечора» (Мф. 28, 1). І саме цього першого дня після суботи, у самий день святого воскресіння, явився Воскреслий (Господь).«Коли двері дому, де зібралися учні Його, були замкнені з остраху перед юдеями, прийшов Ісус і став посередині» (Ін. 20,19).

Де панує страх, туди приходить Той, Хто звільняє від страху; де панує сум’яття, там запановує тиша; де корабель благочестя опиняється серед бурі, туди приносить (Господь) талант керманича. Той, Хто втихомирює бурю, Хто вводить корабель у тиху пристань, Він у найбільший розпал страху приносить ліки.«Став посередині», і що говорить? —«Мир вам». Нехай не бентежаться думки ваші, нехай не бентежиться серце, не піддавайтеся спокусам страху.«Мир вам». Мир припиняє війну, розсіює страх, виганяє ворожнечу. «Мир вам». Часто говорилося людям мир від Бога, але не через Особу, наділену владою, а через ангелів, пророків, суддів. Тільки Спаситель, явившись, дав мир від Своєї Особи. Даний був мир Даниїлові, але через ангела. Явився Даниїлові ангел і сказав:«Не бійся, муже бажань! Мир тобі; мужайся, мужайся!» (Дан. 10, 19). Так само Гедеонові явився ангел і сказав:«Мир тобі» (Суд. 6,23). Отже, звіщали мир ангели, однак — ніколи Сам Владика ангелів. Він посилав мир через них, а в Собі зберігав скарб миру євангельського. Нерідко пророки, які отримували мир через ангелів, жадали отримати його безпосередньо від імені Владики миру. Так Ісая волав:«Господи! Ти даруєш нам мир» (Іс. 26,12), — не через інших, а від Самого Себе дай нам мир.

І ось тепер (прийшла) відповідь на це моління:«Мир Мій даю вам» (Ін. 14, 27).«Сказавши це, Він показав їм руки, і ноги, і ребра Свої» (Ін. 20,20). Як полководець, що повернувся з війни, прикрашений отриманими в перемогах ранами, не соромиться цих ран, бо вони славніші за вінки, так і Спаситель, перетерпівши рани за істину і за весь рід наш, не ховає Своїх страждань, а показує (їхні знаки), щоб засвідчити Свою мужність. Показав руки, поранені цвяхами, показав і ребро, з якого вилив для нас таємниче джерело. Показав руки, щоб засвідчити воскресіння, щоб переконати тих, котрі сумніваються, що насправді Потерпілий встав, що насправді померле і поховане тіло воскресло.

4.«Учні зраділи, побачивши Господа» (Ін. 20, 20). Дарований мир, відкинутий страх, розцвіла радість.«Ісус же сказав їм удруге: мир вам!» (Ін. 20, 21). Чому ж «удруге! Де бажає (Господь) затвердити дари благодаті, там повторює і благословення. Як Авраамові сказав:«Благословляючи благословлю тебе і, примножуючи, примножу сім’я твоє» (Бут. 22, 17), так дає мир на мир ближнім і далеким.«Як послав Мене Отець, —Фома ж, один із дванадцятьох, який звався Близнюком, не був тут з ними» (Ін. 20, 24). Через велике Христове домобудівництво Фома був відсутній тоді, щоб його сумнів зробив більш достовірним воскресіння. Бо коли б Фома не був тоді відсутнім і не засумнівався щодо воскресіння, і Господь не зняв би його сумніву очевидним доказом, то чудо воскресіння ще продовжувало б спокушати багатьох. А його сумнів послужив ліками для усіх вірних. Потім, коли прийшов Фома, інші учні говорили йому: «Ми бачили Господа» (Ін. 20, 25). Ті з гордістю говорили про те, що вони бачили, а він, ніби охоплений (духом) протиріччя, але не невір“я (таким є сумнів), і щиро бажаючи переконатися, все ж таки не сказав: «Цього не може бути».

Уважно вникни: він не відкинув воскресіння, не сказав: «Ви говорите про неможливе, про незбутні речі розповідаєте», а шукав свідчення, кажучи:«Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20, 25).«Через вісім днів». Глянь — знову являється в день Господній: вісім днів минуло від першого дня Господня до другого. «Через вісім днів…, прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам!» (Ін. 20, 26). Там Він дворазово сказав: «Мир вам«, а тут один раз, щоб дар миру був цілковитим даром Святої Трійці.«Мир вам! Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди» (Ін. 20, 27). Благаю, будь уважним. Спаситель не чекає, щоб учні сказали Йому про сумнів Фоми: не навчається спочатку, а потім учить, але, щоб переконати його в тому, що й не будучи (видимо з ними), Він був між ними, і щоб той досліджував те, у чому сумнівався, говорить Фомі:«Дай палець твій сюди (як ти хотів), і подивися на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої і не будь невірним, але вірним» (Ін. 20, 27). Цим указує, що той, хто шукає доказів, є невірним, а хто служить вірі, — той вірний. Хіба одне і те ж — досліджувати ребра Христові і рани від цвяхів і запитувати: як Він народився? Скоріше — ні. Справді, Фома хотів побачити сліди від цвяхів, видимі на тілі і доступні для дотику, він хотів розглянути в дійсності Того, Кого бачив і колись. А ти, виявляючи цікавість щодо невидимої природи, незбагненної Особи, щодо

невимовного народження, щодо неосяжного Отця, щодо незбагненно Народженого, хіба не виявляєш велику зухвалість? Хіба ти не гірший за невірного? Якщо блаженний Фома за те, що досліджував ребра, почув:«Не будь невірним, але вірним», то (тим більше) ти, який досліджуєш безтілесну природу і незбагненну силу,«не будь невірним, але вірним».

Тож дякуймо Божій благості і довготерпінню за те, що палець Фоми став жезлом благочестя, який руйнує хитрування єретиків і закриває вуста тим, котрі насмілюються говорити, що Христос примарно втілився і примарно помер. Палець Фоми відкинув сумніви єретиків з такою ж силою, як той палець, проти якого були безсилими єгипетські волхви, котрі говорили:«Це перст Божий» (Вих. 8, 19). А святому Фомі тоді, після цілковитого переконання, випадало повторити слова Давида:«У день скорботи моєї шукав я Господа», а оскільки руками шукав, то додати й наступне:«Вночі підносив я руки мої і не опускав їх» (Пс. 76,3).«Не будь невірним, але вірним». І він, переконавшись через рани Потерпілого і завдяки Провидінню Божому, викликує:«Господь мій і Бог мій!» (Ін. 20, 28).

6. Нехай слухають єретики. Якщо Син насправді не хоче (цього) і не має рівної гідності з Отцем, то чому Він не відхиляє неналежної Йому честі? Коли Він почув від деякого: «Учителю Благий!», то негайно заперечив:«Чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог» (Мф. 19, 16-17), хоч іменування«благий» вживається і між нами. Чути«благий», на твою думку, Він відмовився. То чи не набагато більше Він повинен був відмовитися прийняти найменування «Бог» і «Господь»? Там сказано:«Учителю Благий!», і Він говорить:»Чому ти називаєш Мене благим?». А тут —«Господь мій і Бог мій», —і не сказав: «Чому ти називаєш Мене Господом і Богом?» Там через те, що звертання було негідним Його (адже було сказано не «Господи благий», а«Учителю Благий»), тому Він відхилив низьке, а тут славне прийняв. І тут докорив, але докорив, навпаки, за те, що сказано було пізно. Не за те докорив Господь Фомі, що він сказав:«Господь мій», а за те, що сказав це пізніше (ніж належало).«Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20, 29). Одному докоряв, а ми всі звеличені. Звичайно, що це звеличування поширюється і на всіх нас, і на тих, котрі будуть після нас, бо, не переживши чудес особисто, але маючи на віру, всі ми є учасниками цього великого і славного блаженства.

7. Від цієї розповіді, яку ми пробігли скорочено, перейдемо, якщо ви не стомилися обсягом сказаного, до інших пророчих слів. Яких же?«Прийдіть, і зійдемо на гору Господню» (Мих. 4, 2; Іс. 2, 3), адже з гори Єлеонської вознісся Спаситель. «Прийдіть, і зійдемо на гору Господню й у дім Бога Якова». І день цей9 Бог ушанував також півзвучністю у назві з горою. Там Спаситель вознісся з гори, яка називається Єлеонською, а тут росте так званий Оливковий гай, і близькістю до міста, і співзвучністю у назві, яка відтворює стародавню розповідь. Спаситель вивів Своїх учнів на гору Єлеонську біля Єрусалима. Зверни уваїу на подібність — і там, ітут. «Прийдіть, і зійдемо на гору Господню». Зійдемо бажанням і словом і подивимося, які плоди принесло нам спасенне вознесіння.

8. Я хочу взяти саму книгу Діянь і розглянути від початку по порядку, щоб разом з вами вичерпати Божественні джерела і, як дослідники істини, що бажають багатіти в благочесті, спільно досліджувати скарби Священного Писання.«Діяння, — сказано, —апостолів». Сама назва розкриває всю суть справи і заголовок є початком всього оповідання. Однак діяння не всіх апостолів містяться в цій книзі. Якщо досліджувати старанно, то початкові глави книги розповідають про чудеса і повчання Петра і тільки частково інших апостолів, а далі вся розповідь зосереджується на (справах) Павла. Але якщо розповідається про Петра і Павла, то як же книга називається «Діяннями апостолів» взагалі? Оскільки, за (апостолом) Павлом, якщо прославляється один член, то з ним прославляються і всі члени, тому письменник і не написав: «Діяння Петра і Павла», а використав загальний заголовок «Діяння апостолів».

Хто ж склав цю книгу Діянь? Зараз дослідимо. Чимало, не знаючи її письменника, розходяться між собою в думках і суперечать один одному. Одні приписують Діяння Климентові Римському, другі — Варнаві, треті — євангелісту Луці. Через

розбіжність цих думок ми звернемося за роз’ясненням до самого письменника, хто він і що зробив, і (подивимося), чи немає в нього вказівок на самого себе.«Першу книгу я написав тобі, Феофіле, про есе…» (Діян. 1, 1). Сказавши:«Першу», звертає нашу увагу на слово, яким визначає«першу», бо коли б написав тільки цю єдину книгу, то не міг би сказати: «Першу книгу я написав». Отже, розглянута книга виявляється другою, а перша була написана раніше. Яку першу книгу він написав, пояснює сам:«Першу книгу я написав тобі, Феофіле, про все, що Ісус творив і чого вчив від початку». Звідси видно, що не Діяння були його першою працею, а Євангеліє: «перша книга» не про те, що зробив Петро і Павло, а про те, «що Ісус творив і чого вчив».

Зрозуміло, що Лука, який написав Євангеліє, сам написав і Діяння. Однак подивимося уважніше, чи справді він. «Першу книгу я написав тобі, Феофіле, про все, що Ісус творив і чого вчив від початку до того дня, коли Він вознісся, давши через Святого Духа повеління апостолам, яких Він обрав» (Діян. 1, 1-2). Як би так говорить: «Я описав справи Спасителя та Його вчення до вознесіння. (Прошу вас, будьте уважними). Перший мій твір, — каже, — охоплює справи Спасителя і Його вчення, і доведена ця перша книга до вознесіння». А безсумнівно, що ані Матфей, ані Марк, (хіба почасти), ані Іоан не довели Євангелій до вознесіння, а тільки Лука. Матфей так завершує Євангеліє:«А одинадцять учнів пішли в Галилею, на гору, куди повелів їм Ісус. І, побачивши Його, поклонилися Йому… І, наблизивши, Ісус сказав їм:… йдіть, навчайте всі народи…, і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28, 16- 20). Таким є завершення Євангелія. Про те, як Господь вознісся, Матфей не сказав. Подібно говорить і Марк: «І, вийшовши, вони (жінки) побігли від гробу… І нікому нічого не сказали, бо боялися» (Мк. 16, 8). І після цього коротко говорить про вознесіння: «Господь же, після розмови з ними, вознісся на небо і сів праворуч Бога. Вони ж пішлиі всюди проповідували, а Господь допомагав їм і стверджував слово наступними знаменнями. Амінь» (Мк. 16, 19-20). Ось і кінець Євангелія.

Докладної розповіді про вознесіння не виявилося й у Марка. Іоан (наприкінці свого Євангелія) розповідає про явлення Спасителя учням біля Тиверіадського озера.«Ісус каже Симону —Петрові: Симон Іонин! Чи любиш ти Мене…?» (Ін. 21, 15), і (так далі) до кінця бесіди (між ними). Тут Іоан зупинився і не згадав про вознесіння, зате каже:«Багато й іншого сотворив Ісус; але, коли б писати про те докладно, то, думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг» (Ін. 21, 25).

Отже, Іоан і Матфей зовсім не згадали про вознесіння, а Марк згадав, але лише мимохіть. Тільки Лука продовжив розповідь вповні до вознесіння. На нього і посилається:«Першу книгу я написав тобі, Феофіле, про все, що Ісус творив і чого вчив від початку до того дня, коли Він вознісся, давши через Святого Духа повеління апостолам, яких Він обрав» (Діян. 1, 1-2).

9. Хто цей Феофіл? У той час він був ігемоном і, перебуваючи на посаді, прийняв проповідь (євангельську). Як колись проконсул Кіпру сприйняв проповідь Павла під час свого проконсульства, так і Феофіл, будучи ігемоном, був навернений (до Христа) проповіддю Луки. Він же просив блаженного Луку описати для нього діяння апостолів.

— Ти, — каже, — навчив мене справам Христа; навчи тепер і справам Його учнів.

Тому йому присвячує (апостол) і друге своє слово. Адже і Євангеліє було написане Лукою для Феофіла. Звідки це видно? Сам Лука говорить:«Оскільки багато хто почав складати оповіді про добре відомі нам речі, як передали нам ті, що від самого початку були очевидцями і служителями Слова, то спало на думку імені, старанно дослідивши все від початку, по порядку описати тобі, високоповажний Феофіле, щоб ти пізнав тверду основу того вчення, в якому був наставлений» (Лк. 1, 1-4), «Високоповажний» — те саме, що ясновельможний. Такий титул давався тоді ясновельможним. Звідки це видно? Ігемон Фест говорить Павлові:«Безумствуєш ти, Павле!» А він відповів ігемону:«Ні, високоповажний Фесте, —сказав він, — я не безумствую» (Діян. 26, 24-25). Так і тут:«Високоповажний Феофіл».

Отже, Лука, написавши спочатку Євангеліє і присвятивши його Феофілові, тепер тому ж Феофілові присвячує і свою другу працю. Яку ж саме?«Першу книгу я написав тобі, Феофіле, про все, що Ісус творив і чого вчив». І до чого довів ти свою розповідь?«До того дня, коли Він вознісся, давши через СвятогоДуха веління апостолам, яких Він обрав» (Діян. 1, 1-2). Іншими словами: «Я написав, — каже, — Євангеліє від початку до того дня, коли Він вознісся (на небо), давши наставления апостолам, яких обрав Собі раніше». Прошу тебе, зверни увагу:«Перед якими після страждань Своїх являв Себе живим» (Діян. 1, 3). Бачиш сміливість Євангеліста? І в Діяннях апостолів він не забуває про богослов’я. Не сказав: «Перед якими являвся», але —«Перед якими після страждань Своїх являв Себе живим», як і говорив Христос:«Зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його» (Ін. 2, 19).«Перед якими після страждань Сво’іх являв Себе живіш збагатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись ім і говорячи про Царство Боже» (Діян. 1, 3).

10. Зверни увагу, прошу тебе.«З багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм і говорячи про Царство Боже». Протягом сорока днів являвся (Спаситель) учням, (але) не щодня. Причому після воскресіння Він огорнув Свою плоть багатьма (ознаками) цілковитої вірогідності, щоб від постійного споглядання не ослабло (благоговіння перед) величчю сили. Тому було необхідно, щоб після воскресіння Він являвся в Божественному образі, а не у вигляді, звичному для спостерігачів. Про це і говорить (священний письменник):«З багатьма вірними доказами, протягом сорока днів». Це вже було не звичайне споглядання, а (підтверджуване) деякими безсумнівними ознаками Його буття. Так, Він являвся учням у різному вигляді, з різними голосами, із різною зовнішністю. Часто під час явлення вони Його не впізнавали (наприклад), явився Петрові і тим, що були з ним, під час рибалки і говорить їм:«Діти, чи є у вас яка їжа?» (Ін. 21, 5). Однак вони не впізнали Його ані за зовнішнім виглядом, ані по голосу. А Він говорить їм:«Закиньте сіті з правого боку човна і впіймаєте»(Ін. 21, 6). Вони закинули і впіймали безліч риби. Не впізнавши Його з вигляду, вони тут же впізнали через це явлення сили: тоді-то євангеліст Іоан говорить Петрові:„Це Господь», — будучи переконаним у цьому не зором, але явленням сили. Тому і Лука виголошує:«З багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм і говорячи» (Діян. 1, 3).

Не просто являвся, а будучи видимим певний час. Старанно дослідивши, ми бачимо, що після воскресіння Спаситель явився святим апостолам одинадцять разів, а потім вознісся до Отця. Оскільки після відпадіння Юди, котрий утратив своє місце і достоїнство через учинену ним злу зраду, Він мав одинадцять учнів, тому одинадцять разів і являвся апостолам. Однак не всім разом, а окремо, — то тим, то іншим. Наприклад, явився десятьом під час відсутності Фоми, а потім знову явився, коли Фома був з ними. Тепер дослідимо, як саме Він являвся одинадцять разів за кількістю одинадцяти апостолів. Перше явлення було Марії, яка була біля гробу, та іншим жінкам. Раніше за всіх І Іого побачили жінки, яких і блаженний Ісая закликає:«Жінки… прийдіть і сповістіть нам»((Переклад за церковнослов’янським текстом.)) (Іс. 27, 11).

Отже, явився жінкам. Хто потребує строгої точності, той може бачити, що ми дотримуємося рахунку. По-перше, явився (Господь) жінкам: Марії та іншим, потім — Петрові, потім — Клеопі із супутником на дорозі до Еммауса, де вони впізнали Його під час переломлення хліба. Але звідки видно, що раніше за цих двох явився (Господь) Петрові? Після вечері (в Єммаусі) Клеопа та його супутник поспішали сповістити учням, що бачили Господа, і знайшли апостолів, котрі говорили, що«Господь воістину воскрес і явився Симонові» (Лк. 24, 34). Отже, вістка про те, що Петро бачив Господа, прийшла скоріше, ніж ці двоє передали про своє видіння. На це і Павло вказує, кажучи:«Бо я передав вам спочатку те, що й сам прийняв, а саме: що Христос помер за гріхи наші, за Писанням, і що Він був похований, і що воскрес на третій день, за Писанням, і що явився Кифі, потім одинадцятьом» (1 Кор. 15, 3-5). Спочатку Петрові, потім — цим двом.

Отже, явився (Господь), по-перше, жінкам, по-друге, — Петрові, по-третє, — Клеопі із супутником, по-четверте, — десяти,«коли двері були замкнені», під час відсутності Фоми; потім одинадцятьом разом із Фомою — це вже вп’яте. Далі явився п’ятистам браттям, і на це вказує Павло, кажучи: «Потій явився більш як п’ятистам браттям одночасно, більшістьяких живуть і донині» (1 Кор. 15, 6), — це шосте (явлення). Потім явився семи на морі Тиверіадськім, які ловили рибу; потім, за словами Павла. Якову і. нарешті. — всім апостолам. Прошу тебе, стеж уважно. Отже, ти маєш насамперед жінок, Петра, Клеопу вдвох, явлення десяти, крім Фоми. явлення одинадцяти, п’ятистам браттям — ушосте, всьоме — семи, увосьме — Якову, вдев’яте — сімдесяти, вдесяте — на горі Галиленській, одинадцятий раз — на горі Єлеонській. Заради пам’яті вознесіння Спасителя. Який так часто подавав мир, для впевненості ми не можемо не повторити рахунку ще раз. Отже, маєш вперше — жінкам, вдруге — Петрові, втретє — Клеопі вдвох, вчетверте — десяти, вп’яте — одинадцяти, ушосте — п’ятистам, усьоме — сімом, увосьме — Якову, вдев’яте — сімдесяти, вдесяте — на горі Галнлейській. в одинадцяте — на горі Єлеонській.

11.«..Являючись їм іговорячи про Царство Боже. І, зібравши їх, Він звелів їм:«Не відлучайтеся з Єрусалима, а чекайте обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене» (Діян. 1, 3-4). О, велика милість Спасителя! О, неосяжна доброта! О, людинолюбство невимовне! Нехай до страждань Твоїх. Господи, Ти їв і лежав разом з учнями, навіщо ж після Свого воскресіння Ти так спілкуєшся з ними?

— Щоб цим, — каже, — переконати Фому в істинності воскресіння.

Якщо навіть тепер, коли все це відбувалося, є ті. котрі не вірують у воскресіння, то коли б цього не було, тобто, якби Він не їв і не пив з учнями, то хто зміг би закрити неприборкані вуста, які насмілюються легковажно говорити що завгодно про домобудівництво Спасителя? Це повчає нас вшановувати Божественну і тайну Трапезу. Часто трапеза робить те, що недоступне для слова. Часто незліченні радники не можуть примирити звичайної ворожнечі, а одна трапеза припиняє війни. Продовжимо взятий зараз приклад. Ми не перестаємо бути ворогами Богові, залишаючись ворогами Божественного Слова, як говорить Павло:«Бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Сина Його» (Рим. 5, 10). Ми були ворогами. Був дарований закон — і не примирив, прийшли пророки — і не переконали, як були ворогами і супротивниками Богові, так і залишилися. Багато було гонителів проти істини, багато борців проти благочестя, багато слів, багато наставлянь, але ніщо не припинило війну. Прийшов Христос, установив Свою Трапезу, дав Себе в їжу і сказав:«Прийміть, споживайте» (Мф. 26, 26), — і негайно припинив війну і встановив мир. У Єгипті карає богоборців — і ніхто не підкоряється, уражає мучителів — і ніхто не скоряється. Тут пропонує їжею Себе — і всі засоромлюються і коряться.

Ударами не переконав, а поживою переконує. Я маю на увазі Того, Кого споживаємо на Тайній Трапезі:«Я є хліб…, —говорить, —який сходить з небес і дає життя світові» (Ін. 6, 41, 33) — Розділяючи з учнями трапезу, (Спаситель) говорив їм «про Царство Боже. І, зібравши їх, Він звелів їм: «Не відлучайтеся з Єрусалима, а чекайте обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене» (Діян. 1, 4). Так, ми чули від Тебе, Господи, як Ти сказав:«Іду до Отця Мого» (Ін. 20,17), і ублагаю Його, і пошлю вам Духа істини, Утішителя. Ти справді сказав це, але колиобіцяв Отець? Не сказав (Господь): чекайте обіцяного Мною, але —«обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене». Так, — каже, —обіцяв Отець, а Я нагадав. Де ж обіцяв Отець? Ти можеш переглянути все Євангеліє, але не знайдеш слів Отця, Який обіцяє учням дати Духа Святого. Де ж Він обіцяв? Устами пророків, про що говорить Павло:«Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апостол, обраний для благовістя Божого, яке Бог раніше обіцяв через пророків Своїх, у Писаннях святих, про Сина Свого»(Рим. 1, 1-3).

12. Отже, Той, Хто провістив Євангеліє, обіцяв дати і Духа Святого. Де ж обіцянка Духа? Я шукаю разом з вами, як один із

вас з вірою і любов’ю до Христа. Я не раз говорив вам, улюблені, що вівці і пастирі — це за людським визначенням, а перед Христом усі вівці: і пастирі, і паства — усі мають єдиного верховного Пастиря. Отже, де обіцяв Отець Духа Святого? Говорить Бог устами пророка Іоїля: «І буде в останні дні, —говорить Господь, —виллю від Духа Мого на всяку плоть; і будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші» (Діян. 2,16-17; Іоїл. 2, 28). Ось обіцянка. Де ж звершення? У зішесті Духа Святого на апостолів, коли Він розділив між ними вогненні язики, і вони почали говорити (різними) мовами. (Тоді) їх запідозрили, що вони п’яні, і Петро говорить:«Мужі юдейські і всі жителі Єрусалима!… Вони не п’яні, як ви думаєте, бо зараз третя година дня; але це те, що провіщав пророк Іоїль: «І буде в останні дні, — говорить Господь, — виллю від Духа Мого на всяку плоть; і будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші» (Діян. 2,14-17; Іоїл. 2, 28). Ось обіцянка Отця.

Однак звідки видно, що ця обіцянка була від імені Отця? Якщо я знаю, що Син говорив через пророків, то як довідатися, чи Отець говорив у цьому випадку?«Виллю від Духа Мого на всяку плоть; і будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші… І покажу чудеса вгорі на небі і знамення внизу на землі, кров, і вогонь, і куріння диму» (Діян. 2, 17, 19). Я неодноразово говорив про кров, що витекла із ребра, бо це було найбільшим чудом, — бачити кров, що виходить з мертвого тіла; (пророк і провістив) кров, яка витекла із ребра, — це вогонь, що зійшов на апостолів.«Кров і вогонь, і куріння диму. Сонце перетвориться на темряву, і місяць —на кров, перш ніж прийде день Господній, великий і славний» (Діян. 2, 19-20). Переконайся, що говорить Отець із того, як сказано про Сина:«Перш ніж прийде день Господній». Не сказав: день Мій. Чому? Якщо Ти даєш знамення, то чому думку спрямовуєш до іншого, кажучи:«Перш ніж прийде день Господній, великий і славний»?

На цьому необхідно зосередити увагу. Чи, можливо, хто-небудь скаже, що пророк говорить від свого імені:«Перш ніж прийде день»? Однак пророк не міг би (від себе) сказати:

«Перш ніж прийде день Господній, великий і славний. І буде: всякий, хто призве ім’я Господнє, спасеться» (Діян. 2,20-21). Так міг говорити тільки Бог через пророків. А Павло додає до цього:«Один Господь у всіх, багатий для всіх, хто прикликає Його. Бо всякий, хто покличе ім’я Господнє, спасеться«. Далі, вказуючи, що це сказано про Христа, продовжує:«Але як покликати Того, у Кого не увірували? Як вірувати в Того, про Кого не чули? Як чути без проповідника? І як проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: які прекрасні ноги тих, хто благовістить мир, хто благовістить добро!» (Рим. 10, 12-15). Зверни увагу на це, прошу тебе.«Він звелів їм: «Не відлучайтеся з Єрусалима, а чекайте обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене, бо Іоан хрестив водою, а ви, через кілька днів після цього, будете хрещені Духом Святим» (Діян. 1, 4-5). Після сорока днів залишалося десять до дня П’ятидесятниці, коли явився Дух Святий і хрестив апостолів не водою, а вогнем.

13. Тут необхідно розв’язати питання, які затрудняють багатьох. А саме: чимало запитували, чи були апостоли хрещені євангельським хрещенням ще до страждань Спасителя? Ми не нав’язуємо своєї думки і не довіряємося людським міркуванням у цьому питанні, а твердо тримаємося Писання. (У Писаннях) ми знаходимо, що апостоли отримали хрещення до страждань Христових, — хрещення Іоанове. Спаситель же до Своїх страждань не дав їм іншого хрещення, щоб не скасувати Іоанової проповіді і не дати юдеям причини для нападок через те, що Він з гордості перед Іоаном Хрестителем увів своє особливе хрещення, а дозволяє учням мати запорукою воду, зберігаючи для них (на майбутнє) благодать Духа. Тому після воскресіння Він говорить їм як таким, що ще не мають Духа: «Прийміть Духа Святого» (Ін. 20, 22). А потім додає:Не відлучайтеся з Єрусалима, а чекайте обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене, бо Іоан хрестив водою, а ви, через кілька днів після цього, будете хрещені Духом Святим» (Діян. 1, 4-5). Не водою, бо вони вже отримали (хрещення водою), а Духом Святим. Не додає воду до води, а заповнює неповноту тим, чого вони не мали:«Ви, через кілька днів після цього, будете хрещені Духом Святим», замість того, щоб сказати: через десять днів.

Яка потреба в такій відстрочці? Навіщо відстрочка? Десять днів установлюється між обітницею і звершенням: це — для випробовування віри апостолів. Коли благодать не діяла і ніхто не являвся, їхня віра піддавалася випробовуванню: чи збережуть вони довіру до Того, Хто обіцяв. Обіцяв і сказав (Господь):«Через кілька днів». Конкретно (кількість) днів не визначив, а просто —«через кілька днів». Не все надає нам знати Спаситель, а вказує триматися міри Божественного визначення. Що чуєш — повчайся, чого не розумієш — не допитуйся.«Ви будете хрещені Духом Святим». Коли Дух Святий зійшов на апостолів у день П’ятидесятниці, то наповнив весь дім, де вони сиділи, щоби були хрещені Духом Святим, як у воді. І з невидимим поєднує видиме явлення, тобто розділення (вогненних) язиків. Отже, вони були хрещені Духом Святим. А те, що хреститися Духом Святим, — це те ж саме, що прийняти Духа Святого, підтверджує інша розповідь. Коли Петрові докоряли учні:

— Навіщо ти пішов до еллінів, проповідував їм і дав їм хрещення і таїнства?

Він відповів:

— Я був у місті Іоппії, і якийсь Корнилій, сотник, прислав за мною, і я, прийшовши, проповідував вчення. Але саме в той час, коли я говорив,«зійшов на них Дух Святий, як на нас спочатку» (Діян. 11, 15).

І щоб показати, що прийняття Духа Святого тими, котрі були з Корнилієм, було хрещенням, Петро тут же говорить: «Згадав я тоді слово Господа, як Він сказав: «Іоан хрестив водою, а ви будете хрещені Духом Святим» (Діян. 11, 16).

14. Отже, до страждань Спасителя апостоли були хрещені водою й обмиті. Але те обмивання було задля очищення від гріхів, а не поданням Святого Духа.«Явився Іоан, — говорить Євангеліст, —який хрестив у пустелі і проповідував хрещення на покаяння для прощення гріхів» (Мк. 1, 4). Однак треба пояснити, звідки ми знаємо, що апостоли отримали це хрещення. .Адже Господь не сказав: Іоан хрестив вас водою, а що він хрестив загалом, а звідси ще не видно, чи хрестив і апостолів. Звідки ж це відомо? Послухай уважно.

Каїн під час умивання ніг Петро заперечив, кажучи:«Господи!… Не вмиєш ніг моїх повік». Спаситель сказав:«Якщо не ачию тебе, нематішеш частини зі Мною». Петро заперечив: «Господи. не тільки ноги мої, але й руки, і голову». А Спаситель на це відповів: «Вмитому треба тільки ноги обмити» (Ін. 13, 6-10). Бачиш, як Він підтвердив хрещення Іоанове? Треба мати на увазі, що там, де не було заклику Отця, Сина і Святого Духа, там було тільки хрещення на покаяння, а де є заклик, там хрещення на всиновлення. Спаситель не скасував хрещення на покаяння, а доповнив закликом СвятоїТрійці і потім до цього хрещення в ім’я Святої Трійці приєднав хрещення Святим Духом. Єретики відкинули хрещення, встановлене в ім’я Святої Трійці, яке було в них, бо не мали, нещасні, поваги доголосу Владики: «Вмитому треба тільки ноги обмити» (Ін. 13, 6-10).«Ви, через кілька днів після цього, будете хрещені Духом Святим» (Діян. 1, 5).

І тут не забарилися виявитися властиві людській природі цікавість і суєтність. Людям завжди властиво запитувати: коли це буде? Коли прийде Христос? Через скільки років буде кінець? Коли наступить Його Царство? Так й апостоли, піддаючись людській пристрасті, починають запитувати Спасителя: «Вони, зійшовшись, питали Його, кажучи: «Чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлеві?» (Діян. 1, 6). Хоч Вінуже пояснював їм,»коли прийде СинЛюдський у славі Своїй» (Мф. 25, 31), вони все ж таки запитують:«Чи не в цей час?» Вони хотіли довідатися, чи вже близько очікуване Царство, чи не забариться спасіння? Але Спаситель відповідає:«Не ваша справа знати часи і терміни, які поклав Отець у Своїй владі» (Діян. 1, 7). Апостолам не дозволено знати про часи, то невже єретикам дозволено досліджувати предвічну природу й істоту премирну? Звичайно, що ні. І якби будь-який єретик став запитувати про подібні речі і сказав:

— Як родив Отець, і який спосіб божественного народження?

Ти направ проти нього слова Господа: «Не вашасправа знати часи і терміни». Не ваша справа знати народження і сутність Божу, і не тільки не ваша, але й не ангелів, не архангелів, ані будь-якої створеної сили. Хто ж може знати це? «Ніхто не знає Сина, тільки Отець; і Отця ніхто не знає, тільки Син» (Мф. 11, 27). І «глибини Божі» нікому не відомі, крім«Духа Божого». «Не вашасправа знати часи і терміни Ти не соромишся поміркованості апостолів? Співтрапезники Спасителя, яким Він і явився, Ним просвічені, не наважуються знати, а повчаються не переходити поза міру і чують: «Не ваша справа знати часи і терміни», а ти досліджуєш? Правда, Даниїлові було дано знати часи, і роки, і терміни. Йому було сказано: «Сімдесят седмин визначені для народу твого і святого міста твого… Січ седмин і шістдесят дві седмини» (Дан. 9, 24-25). Ось для нього було доступне знання часів, але згодом відвага приборкується, щоб люди навчилися, що коли не дозволено знати про часи, то тим більше не потрібно допитуватися про Божественне народження. «Не вашасправа знати часи і терміни, які поклав Отець у Своїй владі» (Діян. 1, 7).

А Син не поклав? Виходить, тільки у владі Отця часи і роки, а Син не має в цьому участі? Але якщо Син не має участь у часах, і роках, і віках, то виходить, що Павло обманює, кали говорить:«В останні ці дні говорив нам через Сина. Якого поставив спадкоємцем усього, що Нам івіки створив» (Євр. 1, 1-2)? Якщо Син — Творець віків, то вони і перебувають у владі Сина. Те, що говорить Павло, міститься й у словах:«Які поклав Отець у Своїй владі», оскільки владою Отця тут названий Син, як І Іого сила і мудрість:«Проповідуємо Христа, Божу силу і Божу премудрість» (1 Кор. 1, 24).

15.«Не ваша справа знати часи і терміни, які поклав Отець у Своїй владі, але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий» (Діян. 1,7-8).«Приймете силу» не для того, щоб розвідувати про часи і роки, а щоб вірити Владиці.«І будете Моіми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї і Самарії та аж до краю землі». Не досліджуй порядок слів, а силу влади. Він сказав: сповістите всюди, а це вказує на Його силу, коли слово перейшло в дію. Можу і я, не стільки з владою, скільки з марнославством, сказати тим, котрі стоять тут, чи деяким слугам і братам: ідіть до народів і навчайте всіх, усіх наверніть. здолайте варварів, уражайте всіх, котрі противляться царству. Слова виходять, але якщо за ними не йде діяльність, то я не тільки буду осуджений як обманщик, але й покараний як безрозсудний хвалько. Отже, про слова Спасителя треба судити не з того, що Він сказав, але з того, що зробив. Він сказав: «Навчайте всі народи» (Мф. 28, 19). Якщо слова не звершилися насправді, тоді це були хвастощі, а не Божественна влада. Сказав також: проповідуйте «аж до краю землі». Якщо є який-небудь край, куди б не дійшла проповідь, виходить, веління виявилося помилковим. Якщо ж сяйво справ затьмарило самі слова, то істинними є свідки й Істинний Той, про Кого свідчать.

«Сказавши це, Він вознісся перед їхніми очима» (Діян. 1, 9). Міг, звичайно, Господь вознестися не явно, та оскільки мав свідками воскресіння очі учнів, тому й тепер робить їх очевидцями вознесіння.«Він вознісся перед їхніми очима, і хмара взяла Його з очей їхніх. І коли вони дивилися на небо, під час вознесіння Його…» (Діян. 1, 9-10; Лк. 24, 51), — вознісся, піднявся, нісся нагору і зійшов.«Бо Христос увійшов не в рукотворне святилище…, але в саме небо, щоб постати нині за нас перед лице Боже» (Євр. 9, 24). І не тільки зійшов, але й перейшов.«Маючи Первосвященика Великого, Який перейшов небеса» (Євр. 4,14), — говорить Павло.

Зійшов, піднявся, вознісся, йшов, перейшов. Глянь: зійшов як Той, Хто має владу, щоб сповнилося пророче слово:«Зійшов Бог при окликах радості» (Пс. 46, 6). Про це говорить пророк із цілковитою впевненістю.«Зійшов Бог при окликах радості… Піднімайте, врата, верхи ваші, піднімайтеся, врата вічні, —і ввійде Цар слави!» (Пс. 46,6; 23,7). Увійшов:«Бо Христос увійшов не в рукотворне святилище…, але в саме небо — ввійде Цар слави». Але сталося дві речі. Як раніше земля була здивована, побачивши Спасителя, одягненого в плоть, і. як властиво нам, коли бачимо нове обличчя, запитувати: хто це (про знайомих зазвичай ніхто не запитує), так і земля, побачивши Спасителя, Який володіє Божественною силою і повеліває вітрам і морю, запитує: «Хто Цей, що і вітри, і море слухають Його?» (Мф. 8, 27). Отже, як земля з подивом виголошувала: «Хто це?», так тепер небо, бачачи в плоті Божество, із подивом говорить:«Хто є Цей Цар слави» (Пс. 23,8).

16. Ось ще гідне подиву. Прийшов Спаситель на землю і, прийшовши, приніс Духа Святого, а зійшовши на небо, підніс тіло святе, щоб дати світові запоруку спасіння, — силу Духа Святого. Іншою запорукою спасіння для цього ж світу християнин повинен вважати святе Тіло Христове. Кажучи так. я маю на увазі і тебе, і кожного християнина. Я християнин і Божий. На якій підставі? Я маю Духа Святого, Який зійшов з неба. Може, хочеш іншого доказу? Я отримав з неба Духа Божого, я маю вірну запоруку спасіння. Яку запоруку? Угорі — Його Тіло, внизу — Духа Святого в нас.

Ти сумніваєшся, єретику, що ми Божі? Бог і люди поєдналися в один рід. Як шлюб поєднує різні сторони і після поєднання чоловіка з жінкою дві родини стають єдиними, причому один виявляється племінником, а другий — дядьком, хоч би й ніколи не бачили один одного, так після втілення Христа через Його плоть уся Церква стала рідною Христові: і Павло родич Христові, і Петро, і всякий віруючий, усі ми, кожний, хто є благочестивим. Тому говорить Павло:«Ми, будучи родом Божим » (Діян. 17, 29). Однак я знаю, у якому розумінні це сказано, і не беруся досліджувати всю цю історію. Для моєї мети достатньо того, що Павло підтверджує про рід. І знову в іншому місці він говорить: «І ви —тіло Христове… Члени тіла Його, від плоті Його і від кісток Його»10. Іншими словами, за плоттю, яку прийняв Христос, ми рідні Йому. Отже, маємо Його запоруку на небі, а саме: Його Тіло, від нас запозичене; а на землі — Дуй Святого, Який живе з нами.

І ось, що є дивним: не можна сказати, що Дух зійшов з неба і Його вже немає на небі, не виміняли одне в одного: Тіло — небо, а Дух — землю. Дух є скрізь: і з нами, і на небі. «Куди. — каже псалмоспівець, —піду від Духа Твого?» (138, 7). І чому ти дивуєшся, що Дух і з нами, і на небі, і Тіло Христове і на небі, і з нами? Небо отримало святе Тіло, і земля прийняла Святого Духа. Прийшов Христос — і приніс Святого Духа, зійшов — і возніс наше тіло. І ось тут образ Адама, похований у гробі, є вже не серед ангелів, а вище ангелів, — сидить з Отцем, щоб і нас посадити із Собою. О, жахливе і дивне влаштування!

О, Великий Цар, Великий в усьому, Великий і дивний! І як сказав пророк:«Господи, Боже наш, яке величне ім’я Твоє по всій землі! Слава Твоя піднеслася вище небес!» (Пс. 8, 2).«Хмара взяла»Божество. Слово в слово:«Перед їхніми очима… хмара взяла Його»(Діян. 1, 9). Великий у всьому, Великий Бог, Великий Господь.«Великий Господь і вельми хвальний»(Пс. 47,2). Великий Бог, Великий Господь, Великий і Цар:«Великий Цар усієї землі» (Пс. 46, 3).«Велика радість усій землі —гора Сіон; з північного боку її —місто великого Царя» (Пс. 47, 3). Великий Пророк, Великий Священик, Велике Світло, Великий у всьому. І Писання завжди з наснагою називає Його Великим. Наприклад, Павло говорить:«Великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа» (Тит. 2, 13). Або Давид:«Великий Господь і вельми хвальний» (Пс. 47, 2). Великий Цар, Великий Пророк. Коли Ісус звершував чудеса, народи говорили:«Великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій» (Лк. 7, 16). І не тільки за Божеством Великий, але й за плоттю. Як за Божеством — Бог Великий, і Господь Великий, і Цар Великий, так з іншого боку — Великий Священик і Великий Пророк. Звідки це? Говорить Павло:«Маючи Первосвященика Великого, Який перейшов небеса, Ісуса Сина Божого, будемо твердо триматися сповідання нашого» (Євр. 4, 14). Якщо Господь — Великий Архієрей і Великий Пророк, то справді відвідав Бог людей Своїх і поставив Великого Пророка в Ізраїлі. Якщо Він Великий Пророк, Великий Священик, Великий Цар, то і Світло Велике: «Галилея язичників… Народ, що ходить у пітьмі, побачить світло велике» (Іс. 9, 2). Навіть день Ного називає

пророк великим:«Перш ніж настане день Господній, великий і страшний» (Іоїл. 2, 31). Скрізь чуючи про величне і велику справи Господні, задля чого, єретику, ти надумав розколювати й принижувати велике?

Отже, будемо мати запоруку нашого життя на небі, куди ми вознесені з Христом. І потім знову будемо піднесені на хмарах, якщо тільки будемо гідні зустріти на хмарах. Підсудний не влаштовує зустрічі судді, а приходить до нього з покірністю, — не влаштовує зустрічі, бо не має сміливості. Тож будемо, улюблені, і ми всі молитися, щоб змогли опинитися бодай в останніх рядах зустрічаючих. Бо, як при зустрічі царя, хоч би не всі учасники були однакової гідності, але вшановуються ним однаково, так буде й тоді. Не всі однаково потрудилися, і «кожний одержить свою нагороду за своєю працею» (1 Кор. 3, 8). Нехай не буде жодних перешкод для Слова Божого. Будучи розділені душами, але не роздільні в думках, будьмо всі сміливими в любові Христовій і нерозлучно з істиною будемо насичувати народ, зрошувати душі. Ворог миру має Суддю. Ми, хоч би и могли переконувати людей, та оскільки перед Богом відкриті у всій наготі, тому саме Його, Який бачить думки і спитає за всяке неправдиве слово, кличемо у свідки, що ми ніколи не хотіли і не хочемо бути ворогами миру. І коли б ми зруйнували мир. то були б ворогами тих, котрі чули від Христа:«Мир вам!» Але Свідком того, що ми хочемо, і намагаємося, і щиро прагнемо миру, є Той, Хто знає це. Про інше ми будемо мовчати.

Той, хто взяв за Посередника Бога, не ображає небесного Суду своїми виправданнями. А Бог має силу дати мир, утвердити мир, установити мир і серед проповідників, і серед тих, котрі слухають проповідь, і серед тих. котрі навчають, і серед учнів, щоб, почавши з миру й утвердившись у мирі, і наповнившись миром, ми піднесли від імені всіх славу Богові миру, Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

  1. Написаний із Кукуз 404 року. []
  2. У своєму повному вигляді цей лист дійшов до наших часів лише в середньовічному латинському перекладі, і тільки деякі виділені місця збереглися грецькою мовою в різних творах стародавніх грецьких письменників, а саме: Леонтія Єрусалимського (†596 р.), Анастасія Пресвітера, учня прп. Максима Сповідника (†662 р.), Іоана Дамаскіна (†78о р.) та Никифора, патріарха Константинопольського (†829 р.). Усі названі письменники, користуючись цим листом у своїх творах здебільшого проти монофізктів, указували на нього як на достовірний твір св. Іоана Золотоустого і цитували з нього уривки для доказу того, що і до Халкідонського собору отці й учителі Церкви учили про незлитість природ в Ісусі Христі так само, як учить Православна Церква після собору. Незважаючи на це, майже всі найвідоміші римсько-католицькі вчені, крім Гардуіна, відкидають його достовірність і вважають, що він належить якомусь невідомому письменнику, котрий жив після Халкідонського собору. Однак належних підстав для цього не знаходять. Повний заголовок цього листа як у латинському перекладі, так в грецькому уривку Никифора Константинопольського: «Лист до ченця Кесарія блаженного Іоана, єпископа Константинопольського, під час його повторного заслання». []
  3. Так називали аполлінаристів, як це можна бачити й у творах св. Григорія Богослова. []
  4. Йдеться проти синусіастів, котрі, як це видно із творів св. Афанасія Великого, Григорія Богослова, Єпіфанія та ін., учили, що до Свого явлення на землі Христос мав плоть небесну, предвічну і навіть одноістотну Божеству, у який і явився. []
  5. Із творів прп. Іоана Дамаскіна проти яковітів. []
  6. Із творів прп. Іоана Дамаскіна проти яковітів. []
  7. Із творів св. Анастасія, Никифора Константинопольського, Іоана Дамаскіна і Леонтія Єрусалимського []
  8. Тут мається на увазі Діодор, єпископ Тарсійський, який був колись учителем св. Іоана Золотоустого, а слово було виголошене Святителем, як похвала йому, вважають, 382 року. []
  9. У деяких рукописах: «І наше місто…». []
  10. Тут поєднано дві цитати: 1) «І ви —тіло Христове, а нарізно —члени» (1 Кор 12, 27); 2)«Ми члени тіла Його, від плоті Його і від кісток Його» (Еф 5, 30). []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору