Листи пресвітера Констанція
Лист до матері
Перековувати1 сина, щоб він, коли того вимагає потреба, тікав зі свого дому, смиренно зустріти розлуку з ним і навіть неодноразово дякувати йому за від’їзд, — усе це властиве тільки матері істинно ніжній і люблячій. Звелівши нам проміняти місто на пустелю, безпеку на страх від ісаврійців, життя з вами на розлуку, ти перемогла силу природи, щоб тільки не змусили нас піти проти обов’язку. Приносимо тобі глибоку вдячність не за те, що народила, а за те, що так виховуєш нас, будучи такою матір“ю, якою повинна бути, тоді як інші, піддаючись немічності і більше піклуючись про те, щоб утримати дітей біля себе, ніж про їхнє істинне благо, справедливо можуть бути названі не матерями, а дітовбивцями. Але як у цьому випадку ти виявила себе мужньою і більш твердою, ніж саме залізо, приготувавши собі таким настроєм душі невимовну нагороду від людинолюбного Бога, тож просимо і благаємо тебе: і в інших випадках тримайся тієї ж мудрості і будь упевненою, що є тільки єдине нещастя — гріх, а все інше: влада, слава, людські почесті — це тільки міф.
Шлях, який веде до неба, — це переважно шлях, засіяний скорботами. «Багатьма скорботами, — говорить Писання, — належить нам увійти в Царство Боже» (Діяв. 14, 22). І всі святі як у Старому, так і в Новому Завіті, йшли цим шляхом, постійно терплячи наклепи, гоніння, будучи вимушеними рятуватися втечею і жити у вигнанні, не маючи ані рідного краю, ані дому, або зазнаючи передчасну смерть, і причому від тих, від кого найменше сподівалися. Що, скажи мені, може бути більш болючим чи жорстокіш, як бути вбитим рукою брата і зазнати передчасну і насильницьку смерть після піднесення н отримання надзвичайно високої честі? Що може бути більш болюче, як єдиному синові, дарованому в глибокій старості, довідатися про веління бути закаленим батьківською рукою, або його батькові, — що він має бути виконавцем цього заколення? Не кажи мені про те, що він після всього отримав свого сина здоровим і непошкодженим. Праведник ніскільки не передбачав цього. Він вивів його на гору, спорудив жертовник, поклав дрова, взяв ніж, — і все з цілковитим переконанням, що неодмінно умертвить сина. 1 встромив вістря… Так він вже і встромив його, наскільки це залежало від його волі, за що і прославляє його весь світ.
Чи вказати тобі на його внука? Побачиш, що знову через заздрість брата він вимушений був тікати, залишити рідний край, стати рабом, найманцем у чужій землі і побоюватися за своє життя. Чи на Иосифа? Він був проданий, служив рабом, був стільки років у кайданах, перетерпів незліченні прикрощі. Чи на Мойсея? Так багато зла перетерпів він від юдеїв! А прикрощі апостолів навіть словами зобразити неможливо. Пригадуючи все це і маючи на увазі нагороду за терпіння, мужньо перенось прикрощі, приносячя цим жертву Богові, і прославляй Бога за все. Іов увінчаний за такі слова. Сподівайся також на переміну на краще, молися за це безперестанно Богові і, якщо не хочеш засмутити нашу радість» то постарайся написати нам, що наш лист приніс тобі користь щодо душевного заспокоєння.
Ми живемо тут досить приємно, насолоджуючись співтовариством святішого єпископа, тишею цих місць та абсолютною безтурботністю. Страх від ісаврійців припинився, бо зима прогнала їх у їхню землю. Тож не бентеж такого приємного нашого життя. Якщо від твоєї чесності прийде до нас лист із повідомленням, що ти переносиш засмучення, як належить із притаманною гідністю для твоєї високої душі, то це ще більше підніме наш душевний настрій. Плідне співтовариство святішого єпископа надзвичайно підбадьорило нас, зробило майже іншою людиною і змусило зовсім забути про те, що ми в чужому краю. Такою надзвичайною радістю переповнює нас щастя бути з ним, таке духовне багатство тече навколо нас, і ми постійно і безперестанно дякуємо за це Богові!
Його ж лист до своєї сестри
Нас поєднують з тобою любов’ю закон природи й одночасна поява на світ. Але не тільки за це, а з іншої, набагато більш поважної причини ми шануємо і любимо твою чесність, а саме за те, що ти не дорожиш нічим земним, що ти відігнала від себе цей дим, стряхнула цей пил, потоптала цей порох, полегшила свої крила для польоту до неба, й ані думка про чоловіка, ані турботи про виховання дітей, ані піклування про домашнє господарство, ані турботи, що спричиняються цим, не в змозі зупинити чи уповільнити твого прагнення, а навпаки, — саме ці удавані перешкоди служать тобі тільки для збільшення швидкості твого польоту. Навіть убогість, яка упокорює відважних людей («убогість, — сказано, — чоловіка упокорює»2(Притч, 10, 4)), не змогла тебе принизити, а зробила ще більш високою. Такою могутньою є чеснота: її не можуть зв’язати ці павутинні пута. Розриваючи їх легше, ніж справжню павутину, вона здобуває завдяки цьому ще більше слави.
Ми пишемо це твоїй чесності не без мети. Припускаючи, що наш від’їзд і безладне становище тамтешніх справ дуже бентежать і засмучують тебе, хочемо сказати таким чином твоєму благоговінню, щоб ти, маючи на увазі, що наше життя, якщо воно доброчесне, — це шлях тісний, а коли порочне, — широкий, — ти не заздрила тим, котрі розкошують у гріхах» а ще більше плакала над ними (бо якраз їхнє розкошування є для них передоднем майбутніх мук), і не жаліла тих, котрі йдуть шляхом тісним, а вважала їх блаженними. Якщо тільки вони йдуть, не відстаючи від чесноти, бо так само і для них ця скрутність теперішнього їхнього становища послужить входом і примноженням їхньої слави і вінців. Так багач горів у вогні не тільки за те, що був злим і нелюдяним, але й за те, що користувався надто великим багатством і тішився розкішною трапезою. Так і Лазар увінчаний за те. що, крім свого великого терпіння, переносив жорстоку боротьбу з ранами, вбогість, безпорадність, зневагу, презирство, надання його поживою для собачих язиків.
Хоч ти знаєш це і без нашого листа, однак ми визнали за необхідне нагадати і написати тобі про це і зі свого боку, щоб ти не збентежилася під гнітом печалі. Я не хочу про все розповідати на папері, але, добре знаючи, скільки прикрощів вас спіткало, тому і посилаю цього листа. Якщо хочеш, щоб ми, незважаючи на життя в чужому краю, почували себе дуже приємно, то напиши нам у відповідь і повідом, що це умовляння наше зробило свою дію» як ми того хотіли і бажали. Тоді» і живучи далеко від вас, ми отримаємо від цього чимало радості. Переносячи» у свою чергу, стільки прикрощів, ми не відчуваємо їх ніскільки» бо маємо на увазі нагороду за те, що переносимо, і сподіваємося дочекатися досить скоро зміни справ на краще, як це вже видно від самого початку.
Дивися і ти на речі так само і не розслабляйся під тягарем терпіння: займайся й іншими своїми дітьми (заслуга, яка за цих обставин зарахується тобі, набагато вища), і свою милу Епіфанію намагайся виховати милою для Бога. Ти знаєш, якою великою є нагорода за виховання дітей. Так, між іншим, прославився Авраам, за це увінчаний Іов, і блаженний Павло постінно заповідав це батькам, кажучи: «Ви, батьки, не роздратовуйте дітей ваших, а виховуйте їх у вченні і наставлянні Господньому» (Еф. 6,4). У тебе є заняття, яке може відвернути тебе від зайвих і недоречних клопотів та від непотрібної печалі, заняття досить прибуткове, здатне принести тобі щедрі плоди чесноти, якщо тільки захочеш присвятити себе цій справі Про государиню, мою матір, звичайно, немає потреби тобі нагадувати, бо між іншими достоїнствами я визнаю за тобою і ту добру якість, в ній, — заслугу невимовної нагороди, що ти у догляданні за нею перевершуєш будь-яку служницю. Та оскільки мені випало сказати тобі слово і про це, то послухай, що зауважує блаженний Павло, кажучи про шанування батьків: «Це перша заповідь з обітницею» (Еф. б, 2). Якщо ти будеш так поводитися, то як для себе приготуєш велику славу, так і для нас зробиш велике задоволення. Тоді, після всіх наших прикрощів, нам буде здаватися, що з нами не трапилося нічого тяжкого, і, будучи піднесеними великою радістю при думці про твої чесноти, будемо уявляти собі, що ми вдома, що живемо нерозлучно з вами й усе в вас йде цілком благополучно.
Його ж лист до пресвітерів Валерія і Диофанта
Якби3 я навіть не писав вам, то ви в будь-якому разі мали б писати мені: таким є закон любові. Люблячі не допускають випередити себе, а завжди намагаються з більшою любов’ю стати вище улюблених. Однак я писав вам і раз, і двічі, а ви попри все не удостоюєте мене своїх листів і так завзято мовчите у ставленні до чоловіка, якому хотілося б отримувати їх від вас у незліченній кількості. Кажу це не для вашого осуду, — я не забув настільки своєї міри, — а від почуття болю і печалі. Чим з більшим нетерпінням чекаю на ваші листи, тим мені болючіше, що їх усе ще немає. Невже, думаєте, що ми, розлучившись із матір“ю і сестрою, розлучившись з рідним краєм, утративши можливість бачитися з численним колом своїх знайомих, живучи в пустелі, жахливішій за всі пустелі, і в постійній не безпеці з боку ісаврійців, не потребуємо втіхи? Але не кажу тільки про своє особисте становище. Щодня чуєш, що і загальне лихо все більше й більше розростається по всьому світу і з кожним днем збільшується у своїх розмірах, загрожуючи якоюсь страшною катастрофою.
Якби я зміг виразити словами весь тягар печалі, яка гнітить мене, то ви і без моєї бесіди покаялися б тоді самі у своєму мовчанні. Крім того, сумно, що ви так чините зі мною, не маючи навіть можливості послатися на брак випадків для пересилання листів. Це означає…, але я не хочу сказати нічого неприємного і гадаю, вам самим краще знати, означає це чи ні, — вашу цілковиту зневагу і презирство до вас. Я і не скаржуся на те, чи зневажаєте ви мене, чи нехтуєте нашою мізерністю. — я прошу тільки ваше благочестя, як би ви на мене не дивитися, втішите мене вашими особливо втішними посланнями. Постійно прибувають до нас то один, то другий, як і тепер — господар мій. чесніший брат Ливаній, а ви не передаєте нам своїх листів. Не додавайте ж, благаю вас. до моєї печалі нову печаль. Однак, якщо і після цього листа ви не звалите написати нам чи то через небажання взяти на себе такий труд, чи з байдужості то ми й тоді не перестанемо вам писати й у своїх листах скаржитися і ремствувати на ваше мовчання. На це вже наша воля. Нам і це буде трохи втішним.
Але, крім цього, нас особливо підбадьорює те, що навіть до нашої пустелі, до самого краю землі (бо ми живемо тепер майже на самому краю) дійшла голосна слава про ваші великі подвиги. Усі проставляють, величають, звеличують, підносять вас за вашу мужність, за твердість, що ви виявляєте задля звершення слів Писання:«Подвизайся заістину до смерті і Господь Бог поборе за тебе» (Сир. 4.32). Принаймні хоч яю вже піднялися хвилі, яка повстала буря, однак ніхто не зміг ані збентежити вас, ані бодай трохи вам зашкодити. Ті, котрі бажали вчините вам зло, невільно ставали тільки винуватцями примноження вашої слави. Тому радійте, прошу вас, і веселіться, а водночас безперестанно моліть Бога. Який усе творить і все перемінює, бо Він Своєю благітю може скоре і з надлишком сповнити все, про що ми просимо, чи тільки думаємо (Еф. 3, 20).
Його ж лист до пресвітера Каста
Як яскраво висловлюється і як не може заховатися гаряча душевна любов, а для прикладу тут можна вказати на твою чесність. Ти ще не знав, чи писали ми твоєму благоговінню (хоч ми вже послали тобі листа), однак сам робиш своє і пишеш нам. Це засвідчує щирість твоєї прихильності і приносить нам чимало радості та втіхи. Будь ласка, пиши постійно, по мірі можливості, щоб таким чином постійно підтримувати в нас цю радість і задоволення. Ми знаємо, що в цьому відношенні незручним є те, що нелегко сюди до нас добратися, — це найбільш глухе місце у всьому світі, але для люблячих і незручне стає зручним. Якщо тільки захочеш пошукати і поклопотатися, то ти завжди зможеш знайти там у себе кого-небудь, хто їде до нас сюди через свої потреби, і ніколи не матимеш нестачі в попутниках. Тому, чесніший мій Владико, пиши нам постійно. Для тебе це не буде важко і не вимагатиме трудів, а нам принесе радість, яка нас оживить і посприяє нашому підбадьоренню.
Його ж лист до пресвітера Киріака
Я бачу в цьому новий досвід твоєї гарячої, щирої і непохитної любові, яким ти довів, що не тільки в очі, але й заочно високо нас цінуєш. Ти кажеш, що ми не писали твоїй чесності. Однак це не було для тебе достатньою підставою також зберігати мовчання, але, незважаючи на впевненість у тому, що ми тобі не писали, ти шлеш нам три листи. Але ж ми писали тобі і раз, і двічі, і тричі, і багато разів. Таким чином щасливо виявилися разом і твоя любов, яка для збудження не потребує наших листів, і наша співчутливість. Знаючи тепер, як ми прихильні до твоєї чесності за те, що ти багатий найвищою зі всіх чеснот, —«сукупність довершеності» (Кол. 3, 14), — будь щедрим, приносячи нам цю радість. Скільки б ми не отримали від тебе листів і якою б великою не була їхня кількість, через нашу щиру прихильність до твоєї чесності ми не наситимося ними в достатній мірі.
- Цей і чотири наступні листи антіохійського пресвітера Констанція збереглися разом з листами св. Іоана Золотоустого. Будучи в деякій мірі доповненням до джерел, що подають відомості про життя Святителя у вигнанні, вони у всіх виданнях займають місце поряд із його власними листами. [↩]
- Переклад за церковнослов’янським текстом. [↩]
- Написаний із Кукуз 404 року. [↩]
