«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвт. Іоан Золотоустий. Вибрані твори

Його ж листи до різних осіб (68 листів)

  1. До єпископів, пресвітерів і дияконів, ув’язнених у Халкідоні
  2. До Агапіта
  3. До Ісихія
  4. До Артемідора
  5. До Евфалїї
  6. До Адолії
  7. До пресвітера Іпатія
  8. До єпископів
  9. До Венерія, єпископа Медіоланського
  10. До Ісихія, єпископа Савойського
  11. До Гавденція, єпископа Брешийського
  12. До диякониси Пентадії
  13. До Аліпія
  14. До Прокопія
  15. До Маркеліна
  16. До Антіоха
  17. До Врисона
  18. До диякониси Ампрукли
  19. До Онисикратії
  20. До Пеанія
  21. До Гемелла
  22. До Клавдіана
  23. До Аетія
  24. До Студія, префекта міста
  25. До Ісихія
  26. До пресвітера Даниїла
  27. До Калістрата, єпископа Ісаврійського
  28. До Геркулія
  29. До єпископа Киріака
  30. До пресвітера Салюстія
  31. До Пеанія
  32. До Анатолія, чиновника префектури
  33. До диякона Феодула
  34. До готських ченців, у маєтку Промота
  35. До пресвітера Акакія
  36. До Салвіона
  37. До Феодора
  38. До пресвітера Тимофія
  39. До пресвітера Феофіла
  40. До пресвітера Филипа
  41. До пресвітера Севастіана
  42. До пресвітера Пелагія
  43. До Музонія
  44. До Валентина
  45. До пресвітера Євфимія
  46. До Северина і Ромула
  47. До Пеанія
  48. До пресвітера Констанція
  49. До Каста, Валерія, Диофанта і Киріака, пресвітерів Антіохійських
  50. До Ісихія
  51. До Маркіана і Маркеліна
  52. До пресвітера Констанція
  53. До Маркіяна і Маркеліна
  54. До Картерїї
  55. До лікаря Феодора
  56. До Севера
  57. До єпископа Елпідія
  58. До Адолїі
  59. До Картерії
  60. До (епископа) антіохійського
  61. До Врисона
  62. До Порфирія, єпископа Роського
  63. До ігемона Картерія

До єпископів, пресвітерів і дияконів, ув’язнених у Халкідоні

Лист 1611

Блаженні ви, виявляючи і свої кайданами, і тими почуттями, з якими терпите кайдани, апостольську мужність. Так і апостоли, будучи катованими, переслідуваними, закованими в кайдани, терпіли все з великою радістю. Але вони не тільки терпіли це з великою радістю, але й водночас у кайданах звершували свої справи, піклуючись про весь світ. Тому щиро прошу вашу любов і в цьому не відставати від них, але, чим більше ваші страждання заподіюють вам болю, тим більше виявіть ревність у повсякчасному піклуванні про церкви у всьому світі задля належного виправлення їхнього теперішнього становища і не покидайте надії, оглядаючись на свою нечисленність і на повсюдне переслідування. Ваші страждання принесуть вам більший доступ до Бога, — отже, принесуть і більше сили. Дійте ж ревно, користуючись нагодою, і як безпосередньо своїми зусиллями, так і через інших, через кого тільки буде можна, словом і ділом намагайтеся розвіяти бурю, що настала. Можливо, що ваша ревність принесе найбільшу користь. Але якби вона і нічого не принесла, — і тоді ви будете мати в людинолюбного Бога нагороду за добрий намір і старання.

До Агапіта

Лист 1622

Багато важких і безперервних трудів переніс господар мій, благоговійніший і чесніший пресвітер Елпідій, намагаючись звільнити горців, тобто жителів гори Аманона, від язичницького безчестя, яке їх охопило. І дійсно, він звільнив їх від нього, навчив віри, побудував церкви, заснував монастирі: усе це твоє благородство може довідатися від будь-кого. Знаючи, що ти щиро любиш побожних і доблесних людей, із цілковитою впевненістю в тому, що вчиню для тебе задоволення, представляючи тобі чоловіка, який звершив такий подвиг, а водночас відчуваючи нездоланне бажання вітати тебе при кожній зручній нагоді, я дав йому цього листа, в якому приношу належне вітання і рекомендую твоїй шляхетності цього чоловіка. Тож зустрінь його гідним для тебе чином, чесніший і вельмишановний мій Владико, і покажи йому насправді, що він недаремно і небезпідставно прийшов до тебе з нашим посланням, але що цей лист подав йому щастя отримати твою щиру любов і прихильність. Тоді ми будемо особливо вдячні твоїй прозорливості за ту втішливу думку, що, незважаючи на таку віддаленість нашого перебування, ми можемо ще за допомогою листа виявити твою любов тим особам, котрі щиро вважають за щастя нею скористатися. Цей чоловік є саме одним із таких і глибоко поважає твою статечність, а тому і просив у нас цього листа з великою наполегливістю.

До Ісихія

Лист 163

Нам хотілося б, щоб ти приїхав до нас побачитися й ощасливити нас своїм люб’язним і приємним спілкуванням, та оскільки це важко для тебе через незручності дороги, через численні справи і через немічність твого здоров’я, то нам приємно було б знайти втіху для себе в листуванні з тобою, якій уже не зможуть перешкоджати ані хворобливе здоров’я, ані гориста дорога. Зроби ж нам цю милість, легку і нічого не варту для тебе, однак здатну принести нам велике задоволення і чимало полегшити тягар печалі через тілесну розлуку з тобою. Якщо ти подаси нам цю втіху, то будемо думати, що ми постійно живемо з твоєю чесністю. Так, почуття любові в змозі саме по собі розбудити подібне уявлення, але це уявлення багато виграє у жвавості при сприянні переписування.

До Артемідора

Лист 164

Господар мій Антіох надіється досягти твого цілковитого благовоління, прийшовши до твого смирення з листом від нас. Доведи ж, чесніший мій Владико, що він не помилково так думав, — прийми його із властивою тобі прихильністю і, коли він шукає чогось грунтовно і справедливо, будь ласка, допоможи йому і покажи насправді, що він недаремно прийшов до тебе із цим нашим посланням, але що лист наш допоміг йому отримати з твого боку благовоління і справедливе сприяння. Цим ти виявиш для нього милість, але й для мене буде честь за те, що він досяг цієї милості.

До Евфалїї

Лист 1653

Особливо щирою і гарячою любов’ю, непідробною і нелицемірною прихильністю перейнятий твій лист. Засвідчуємо тобі велику вдячність як за нього, так і за великий прояв у ньому твоєї щирої дружелюбності до нас. Нехай за таку прихильність нагородить тебе Бог і тут, і в майбутньому віці, нехай захистить, нехай охоронить й утвердить тебе в непорушному спокої і благодушності. Ти знаєш, чесніша моя господине, яку велику радість приносить нам, незважаючи навіть на сумне життя в пустелі, постійно чути про твоє благополуччя. Повідомляй же нас завжди про нього і не переставай втішати вістками про своє здоров’я, адже, і живучи в пустелі, ми отримуємо від цього велику втіху.

До Адолії

Лист 166

Приїхати сюди, можливо, для тебе важко через немічність здоров’я. Іншої перешкоди нема, бо небезпека з боку розбійників зовсім минула. Але чому ж важко писати? Отут уже посилатися на розбійників не можна. Кажу це тому, що, посилаючи тепер тобі, здається, шостого листа, я отримав від твоєї шляхетності тільки два. Але чи будеш ти нарешті писати, чи будеш мовчати — ми свій обов’язок виконуємо. Ми ніколи не в змозі будемо забути твоєї давньої щирої дружби і, постійно зберігаючи її в повній силі, по мірі можливості пишемо. Але, щиро піклуючись про твоє становище, ми дуже хотіли б і від тебе отримувати листи з радісними вістками про твоє здоров’я. Не відбирай же в нас цієї розради, але, знаючи, скільки подаси нам задоволення, хоч би й важко було тобі писати, із поваги до нашої щирої любові до тебе візьми на себе цей труд і повідомляй нам про своє благоденство, про яке ми дуже хотіли б отримувати відомості щодня.

До пресвітера Іпатія

Лист 167

Ніколи не перестану звеличувати твою чесність за терпіння, мужність і ту велику непохитність, яку ти виявляв і виявляєш досі серед спокус. Я і в попередньому листі писав, що для тебе приготовлена подвійна, потрійна нагорода як за твою особисту непохитність, так і за ревність, яку ти збуджуєш в інших, виявляючи таке невтомне піклування гнаною паствою у такій глибокій старості. Нам приємно було б постійно писати твоїй чесності, та оскільки це незручно через зимову пору року, через страх, що наводиться розбійниками, нарешті, через пустельність місця нашого перебування, тому ми вітаємо твоє благоговіння по мірі можливості і щиро просимо тебе постійно писати нам і втішати нас вістками про своє здоров’я, яке ми дуже цінуємо. Величаємо також чесніших дияконів Євсевія і Лампротата, твоїх спільників у боротьбі з гоніннями. Ви знаєте, які вінці, яка нагорода і яка щедра відплата приготовлена вам за неї. Тож, знаючи це, стійте міцно і непохитно. Даруючи вам за терпіння щедру нагороду в майбутньому, Бог скоро припинить ці нещастя. Пишіть також нам постійно і втішайте нас вістками про своє здоров’я, що є предметом наших щирих побажань.

До єпископів

Лист 1684.

Жорстокими і різними є сум’яття, що охопили східні церкви, але і ревність, виявлена вашим благоговінням для його усунення, також велика і щедра. Хоча досі немає ще жодного успіху і ми можемо тільки жаліти невиліковно хворих, які не піддаються лікуванню, однак завжди будемо звеличувати і підносити вас за те, що, незважаючи на таку тривалу безуспішність у виправленні справ, ви не відступаєте перед труднощами і не залишаєте надії, а ще й підсилюєте свої старання, з особливим піклуванням надаючи залежну від вас допомогу для осуду тих, котрі не хочуть вас слухати, і для прославлення великої заслуги у вашій особистій ревності. Не тільки ми, але всі в усьому світі прославляють і величають вас за те, що при такій віддаленості від місця свого проживання, ані через далеку відстань, ані через тривалість часу ви не виявилися байдужим у порівнянні з іншими, а взяли зі свого боку таку безумовну участь, начебто були причетними до місця подій і своїми очима бачили беззаконня, що вчинилися. Нехай, кажу, ті, що стали винуватцями цього лиха, ще не хочуть відмовитися від своєї негожої запопадливості і від своєї нерозумної боротьби, — це не повинно вас бентежити і позбавляти бадьорості. Чим більшими будуть ваші труди, тим вищим буде і вінець, коли Бог визначить для вас ті невимовні, неосяжні нагороди, які перевершують усяке слово.

До Венерія, єпископа Медіоланського

Лист 169

Про вашу мужність, прямоту і сміливість у слові в захисті істини всі знали і раніше. Однак цей час особливо відчутно виявив ваше братолюбство, любов, пильну уважність, живе співчуття і піклування щодо становища церков. Керманича особливо виявляє буря на морі, кращого лікаря — жорстокі тілесні недуги, так само високоповажного мужа, який присвятив своє життя благоговінню, — важкий час. Так це сталося з вами, і з вашого боку вчинено було все для виправлення цього стану справ без найменшого недоліку. Та оскільки ті, що вчинили і досі чинять це сум’яття, дійшли до такого божевілля, що не тільки не соромляться своїх попередніх дій, а докладають нових зусиль на тому ж поприщі, тому я прошу всіх вас підсилити старанність і з часом не тільки не послабляти своєї ревності, а примножувати її все більше й більше, скільки б не виявилося нових труднощів. Чим більше трудів та зусиль вимагає звершення будь-яких доблесних і великих справ, тим більше це заслуговує нагороди в порівнянні зі звершенням тих же справ легко і зручно. «Кожний, — говорить блаженний Павло, — одержить свою нагороду за своєю працею» (1 Кор. 3, 8). Отже, численність трудів не повинна охолоджувати вас, а навпаки, повинна збуджувати, бо чим більше зростуть спокуси, тим збільшаться вінці і збільшаться нагороди, приготовлені для вас за ці добрі подвиги.

До Ісихія, єпископа Савойського

Лист 1705.

Хоча великою є відстань між нами і твоєю чесністю, і ми виселені аж на окраїни світу, однак ми близькі, ми не роздільні з тобою завдяки крилам любові, легко і зручно звершуючи всякі далекі подорожі. Приносимо тобі тепер письмово належне вітання і просимо виявити властиве для тебе піклування щодо становища східних церков. Ти знаєш, якою великою є заслуга подати руку тим церквам, котрі в біді, перетворити на тишу таке сум’яття і припинити таку жорстоку війну. Кажемо це не тому, що вам з нашого боку потрібно робити нагадування, — не очікуючи на наші листи, ви зі свого боку самі звершили належні заходи. Та оскільки прикрощі ще не завершилися, а навпаки, підсилюються, тому ми щиро просимо вас не залишати справи і не втрачати надії, а подавати зі свого боку ліки доти, поки будуть існувати ці рани, які роз’їдають тіло Церкви. Чим більше буде виявлено трудів для досягнення необхідної мети, тим більшою буде для вас нагорода.

До Гавденція, єпископа Брешийського

Лист 1716

Нам твої справи не є невідомими, а навпаки, ми знаємо про твою ревність, невсипність, дбайливість, старання і труди, звершені тобою задля захисту істини, так явно, начебто були очевидцями і глибоко вдячні тобі. Твоя гаряча і щира любов, незважаючи на сумне життя в пустелі, є нашою найбільшою розрадою. Отримавши її доказ тут, ми знаємо, що вона і там зберігається в повній силі і не ослабла ані від часу, ані від далекої відстані. Дуже дякуємо тобі за це і щиро просимо і надалі виявляти таку ж ревність. Ти знаєш, як багато церков, для блага яких вам належить тепер нести подвиг, і яким високим у майбутньому є значення цієї великої справи. Із цим переконанням, чесніший і благоговійніший мій Владико, будь ласка, не ослабляй своєї попередньої ревності. Короткочасними трудами ви готуєте для себе за ці добрі подвиги безсмертні нагороди на небесах.

До диякониси Пентадії

Лист 172 7

Довго ти мовчиш, хоча від вас приїжджає сюди багато. Що б могло бути причиною? Неспокійний стан справ? Не може бути. Ніколи не повірю в це: я знаю, що твоя висока і велика душа в змозі зберігати спокій навіть під час особливо бурхливого плавання і насолоджуватися цілковитою тишею серед хвиль. Ти довела це справами, поголос про твої великі подвиги дійшов аж до найвіддаленіших окраїн світу, й усі прославляють тебе за те, що, будучи прив’язаною до одного місця, ти збуджуєш і запалюєш своїм благоговінням ревність навіть у тих людях, які живуть далеко від тебе. Що ж за причина твого мовчання? Не можу зрозуміти. Замість того щиро прошу твою смиренність з подавцем твоєму благоговінню цього листа сповістити нас про своє здоров’я, про благодушність і спокій як свій особисто, так і всього твого дому. Незважаючи на те, що ми закинуті у таку далечінь, і на своє сумне життя в такій жахливій пустелі, ми отримаємо із цієї вістки велику втіху.

До Аліпія

Лист 1738

Починаючи першим писати нам, ти побоюєшся викликати проти себе докір у необачній поспішності, — це кажу твоїми ж словами. Але я настільки далекий від цієї думки, що скоріше готовий за зволікання обвинуватити тебе в байдужості, і похвалив би тебе набагато більше, якби ти надіслав листа ще раніше. Задля доказу знову вказую на твої власні слова. «Кого щиро любиш, — кажеш ти, — тому пишеш, незважаючи на його мовчання. Отже, побоювання необачності відкинуте і те, що даремно збуджувало його, визнане ознакою живої любові. Тож пиши нам тепер без рахунку. Ти знаєш, яку прихильність ми мали і маємо до твого смирення. Хоч нас заслали в це особливо пустинне містечко, нехай зашлють аж на край світу, твоєї непідробної і нелукавої любові ми ніколи не в змозі забути і щодня згадуємо про тебе, відтворюючи у своїй пам’яті твої душевні доблесті. Нам хотілося б вести з вами більш часте листування, та оскільки це для нас важко при такій віддаленості, тоді як легко для вас, тому ми просимо тебе постійно писати нам про здоров’я: своє і всього вашого дому. Це принесе нам і в чужій стороні велику втіху.

До Прокопія

Лист 1749

Недовго пробули ми в тебе там, високоповажний мій Владико, але отримали багато доказів твоєї щирої любові, добродушної уважності і щирої, гарячої прихильності. Нас заслали аж на край світу і кинули в жахливу пустелю, але образ твій закарбований у нашому серці буде з нами всюди, куди б нас не виселили. Тому, незважаючи на таку далечінь, ми пишемо тобі тепер, щоб принести належне вітання, а водночас просимо і твою смиренність, якщо буде не важко, виявити для нас милість і також потішити нас вісткою про своє здоров’я. Правда, ми отримуємо про нього відомості і без твоїх листів, розпитуючи в тих, що приїжджають з тієї сторони, тому що нам завжди дуже приємно чути про твоє благоденство і твої успіхи, але нам хотілося б знати про все це із твоїх слів і з твоїх власноручних звісток. Писати тобі й отримувати листи від твоєї шляхетності — це було б для нас подвійним задоволенням. Тому уваж наше справедливе прохання і вияви нам цю приємну послугу. Вона принесе нам велику радість.

До Маркеліна

Лист 17510

Нас ув’язнили в найбільш пустинному містечку — Кукуз. Але попри все, коли подумаємо про любов, яку ви до нас маєте, ми з великою розрадою відчуваємо себе багатими навіть у пустелі. Справді, чи не найбільший скарб — це мати людей, які тебе щиро люблять. Тому, розлучившись тілом, ми нерозлучні з вами душею завдяки путам найтіснішої любові. Через це, незважаючи на таку далечінь, тепер пишемо вам і приносимо належне вітання. Тобі відомо, високоповажний мій Владико, що ми вважаємо тебе серед наших друзів першим. Тож вияви і ти для нас таку послугу і постійно пиши нам, втішаючи нас вістками про своє здоров’я. В обопільному листуванні з тобою ми отримаємо велике підкріплення, радість і знайдемо велику втіху для себе у своєму житті серед пустелі.

До Антіоха

Лист 176

Чи зможемо ми коли-небудь забути твою душевну і гарячу прихильність, твою щиру і непідробну любов, твій високий і незалежний розум, твою відкриту душу? Хоч би нас заслали аж на край світу, ми і туди віднесли б у своєму серці тебе, нашого щирого друга, тісно пов’язаного з нами нерозривними взаєминами любові. Так і тепер, будучи засланими у саму глухомань нашої держави, у Кукуз, незважаючи на надзвичайну рідкість випадків для пересилання листів, після великих зусиль, ми попри все нарешті відшукали і знайшли чоловіка, який доставить тобі цього нашого листа, щоб обмінятися із твоєю високоповажністю словом і принести твоїй величності належне вітання. Нагадувати тобі про те, щоб постійно писати нам і втішати нас вістками про своє здоров’я після того, що ти вже робив, звичайно, немає потреби. Скажу тільки те, що, отримуючи від вас, наших щирих друзів, листи, ми отримуємо з ними надзвичайну розраду. Крім того, що вони дають нам знати про ваше благоденство, вони оживляють саму любов і кожного разу збуджують у нас відчуття, начебто ми особисто побачилися з вами. Часте листування між щирими друзями може, справді, деяким чином замінити для них задоволення взаємної зустрічі.

До Врисона

Лист 17711

Що це? Коли ми були там, ти без числа виявляв прихильність до нас і словом, і ділом, для всього міста чи, краще сказати, для всього світу став відомим своєю прихильністю до нас і не приховував її, а навпаки, при будь-якій нагоді виявляв це і в справах, і в словах. А тепер не зважився жодного разу написати нам, і це тоді, коли ми особливо жадаємо твоїх послань і чекаємо листів! Невже не відчуваєш, скільки втіхи принесли б нам твої листи, плід такої щирої душі, такої гарячої дружби? Кажу це не для твого осуду (я знаю, що чи ти пишеш, чи мовчиш, — ти однаково зберігаєш до нас живу прихильність), а через нетерпляче бажання твоїх послань. Правда, хоч ти не пишеш, однак ми постійно знаємо про твоє благоденство і благодушність, розпитуючи в тих, хто приїжджає звідти, і дуже раді, що постійно чуємо приємні вістки. Але нам хотілося б отримувати ці вісті з твоїх слів і від твоєї власної руки. Якщо наше прохання не важке і не скрутне, то, принаймні, тепер вияви для нас цю милість, яку ми приймемо з найбільшим задоволенням як особливо щиру і приємну послугу.

До диякониси Ампрукли

Лист 17812

Отримав твого другого листа, яким ти, моя чесніша і скромна господине, твоїми словами, знову першою відкриваєш листування з нами. І знову скажу: не називай це випередження нас листами зухвалістю і не вважай гріхом те, що є найбільшою похвалою. Навпаки, ми бачимо в цьому доказ твоєї щирої і гарячої любові, твоєї щирої, непідробної і більш гарячої, ніж полум’я, прихильності. Знаючи це, завжди зі щирістю виявляй для нас цю послугу, сповіщаючи про своє здоров’я, і з подібними вістками пиши нам незліченно. Якщо ми постійно будемо знати, що ви, наші друзі, щасливі, здорові і спокійні, то це не тільки принесе нам велику втіху в нашому вигнанні, але й найвищою мірою підбадьорить нас, незважаючи на життя в крайній глухомані. Цим ти можеш зробити для нас справжнє свято. Тож не скупися подати нам таке безцінне задоволення і безупинно, по мірі сил і можливості, втішай нас вістками про своє благоденство.

До Онисикратії

Лист 17913

Дуже печалимося і ми, отримавши вістку про твою блаженну дочку. Але попри все, знаючи мудрість твого розуму і висоту душі, ми цілком упевнені, що ти поставиш себе вище за ці хвиль Звичайно, не засмучуватися неможливо, але ми просимо тебе робити це до міри і пам’ятати, що людські справи тлінні, що такі нещастя загальні для усіх, що це — загальний закон природи і визначення Бога, спільного для всіх нас Владики. Це — не смерть, а відхід і переселення від гіршого до кращого. Роздумуючи таким чином, мужньо перенось своє горе і дякуй людинолюбному Богові. Правда, удар більш жорстокий тим, що ще не так недавно ти пережила інший подібний. Але тим більш сяючим буде і вінець за терпіння, тим вищою буде і нагорода для тебе, коли ти перенесеш горе із вдячністю і славослів’ям. Не змушуй і нас надто печалитися і подай нам вістку, що наш лист приніс тобі користь. Візьми на себе обов’язок повідомити нас про це та й так і напиши, що хмара твоєї глибокої печалі розвіялася і біль рани, що вразив тебе, значно затих. Отримавши таке повідомлення, ми тоді засиплемо тебе своїми листами, бо щиро цінуємо спокій твоєї шляхетності, маючи з боку твоєї скромності завжди щиру і непідробну шану, повагу і любов. Постійно пам’ятаючи про це, ми зберігаємо до тебе живу прихильність, хоч і вигнані аж на край світу.

До Пеанія

Лист 18014

Ти оживив мене і привів до захвату тим, що, повідомляючи сумні вістки, приєднав до них слова, які потрібно додавати до усіх випадків у житті, сказавши: «Слава Богу за все». Ці слова — фатальний удар для диявола. Хто їх використовує, для того вони є найбільшою запорукою недоторканності і радості серед будь-яких небезпек. Як тільки вимовиш їх, тут же розганяються хмари печалі. Тож не переставай повторювати їх завжди і навчай інших використовувати їх у всіх випадках. Тоді буря, що спіткає вас, хоч би якою суворою вона не була, перетвориться для вас на тишу, тоді охоплені нею не тільки збільшіться від її жахів, але й отримають від неї для себе порівняно вищу нагороду. Вони звеличили Іова. Вони, саме ці слова, змусили диявола втікати, змусили його із соромом відступити. Вони — відігнання всякого страху. Тож повторюй їх постійно у всіх випадках, що зустрічаються.

Що ж стосується місця нашого вигнання, то нехай поки що більше не клопочуться про нього. Так, Кукуз — глухе місце, але зате ми тут спокійні і, завдяки постійному проживанню на одному місці, встигли значно поправити своє здоров’я, розхитане в дорозі. А коли ви змусите нас знову переїжджати з місця на місце, то це буде для нас останній кінець, особливо тепер, коли біля воріт зима. Тож нехай ніхто і ніде не наполягає і не домагається щодо цього. Замість того пиши нам постійно про своє здоров’я, про тамтешнє життя, успіхи і про свою благодушність. Незважаючи на таку пустелю навколо себе, ми отримуємо велику втіху, отримуючи подібні вістки від твоєї чесності.

До Гемелла

Лист 181

Кукуз — це пустельне місце, в якому ми живемо, особливо пустельне у всій нашій державі. Але хоч би нас виселили аж на край світу, ми ніколи не в змозі забути твою любов. Навпаки, живучи в чужому краю, у глухомані, страждаючи ще залишками хвороби, терплячи постійний неспокій через облогу розбійниками (бо ісаврійці все ще займають усі дороги і всюди поширюють кровопролиття), ми постійно думаємо про тебе, згадуючи про твою мужність, прямоту, щиру і люб’язну прихильність до нас, утішаючись подібними думками. Тож пиши нам постійно, високоповажний Владико, про своє здоров’я, чи допомогли тобі теплі води, і як тепер твої справи. Щоб, і живучи вдалині, ми знали про твоє становище не менш докладно, як і ті, хто завжди з тобою. Ти знаєш, яким дорогим для нас є твоє благоденство, як щиро ми тебе любимо і як сильно прив’язані до твоєї величності

До Клавдіана

Лист 18215

Що це? Такий гарячий, такий щирий наш прихильник, який з нашого боку користувався такою любов’ю і постійно відданий нам, ти впродовж тривалого часу не сподобив нас навіть листа і дозволяєш собі так довго зберігати цілковите мовчання! Що за причина? Невже після нашого від’їзду ти викинув нас зі своєї голови і став байдужішим до нашої любові? Не думаю. Неможливо очікувати подібної переміни від людини з такою гарячою і люблячою душею. Чи не хвороба тебе затримувала? Але хвороба не може бути перешкодою послати листа. Припинивши своє мовчання, поясни нам його причину, про яку ми абсолютно нічого не знаємо, і скоріше прийшли нам листа із радісною вісткою про своє здоров’я. Ти подаси цим найбільше задоволення і взагалі подаси нам у нашій пустелі велику втіху, надсилаючи листи такого змісту. Тож не будь байдужим: якщо і після цього листа ти будеш, як і раніше, мовчати, тоді ми вже не вибачимо тобі і припишемо це твоїй крайній невдячності. А я знаю, що для тебе це тяжче за всяке покарання.

До Аетія

Лист 18316

Ніколи ми не зможемо забути твоєї гарячої, щирої, без домішок, непідробної і нехитрої любові і постійно пам’ятаємо про тебе, закарбувавши у своїй душі твій образ. Нам би навіть хотілося постійно бачити тебе, а оскільки це поки що неможливо, то, сповняючи своє бажання в межах можливості, ми письмово приносимо твоєму благоговінню належне вітання і щиро просимо тебе у свою чергу постійно писати нам. Хоч ми живемо в цілковитій глухомані, в облозі через страх, що наводиться розбійниками, і часто хворіємо, але попри все, отримуючи від твоєї шляхетності листа з радісними вістками про твоє здоров’я, ми знайдемо в них велику втіху для себе у своєму вигнанницькому житті. Тож не скупися на це задоволення для нас, знаючи, яку послугу виявиш, яку велику радість принесеш, і постарайся частіше писати нам, щоб частіше нас утішати.

До Студія, префекта міста

Лист 184 17

Знаю, що при своїй розсудливості і мудрості ти і без нашого листа смиренно перенесеш розлуку з блаженним братом твоєї величності, — кажу так, бо не можу назвати його відхід смертю. Та оскільки при цьому і нашим обов’язком є сказати зі свого боку слово, тому я щиро прошу твою високоповажність, предивний Владико, й у цьому показати себе не таким, щоб не печалитися, — це неможливо для людини, істоти, одягненої в плоть, до того ж при втраті такого брата, — але щоб мати міру в скорботі. Ти знаєш, що все людське — тимчасове, що наше життя — це потік річки, і що тільки того можна назвати вповні блаженним, хто з доброю надією залишив це життя. Такі відходять не до смерті, а від подвигів — до нагород, від боротьби — до вінців, від схвильованого моря — до затишної пристані. Тому втішай себе цією думкою, як і ми, так само глибоко сумуючи, знаходимо велике полегшення у своїй скорботі в чеснотах цього мужа, у яких, звичайно, і для тебе є велика втіха. Якби, справді, той, хто відійшов, був чоловіком негідним і злим, то варто було б журитися і плакати над його кончиною. Та оскільки він був таким і жив чесно, належно, постійно відстоюючи правду, про що все місто знає, чинячи все відкрито, незалежно, шляхетно, не дорожачи теперішнім і цураючись життєвих турбот, тому потрібно радіти і веселитися, як за нього, так і за твою високоповажність, оскільки тепер в тебе є там такий брат, і що всі блага, які він зібрав упродовж життя, помістив у недоторкану скарбницю. Тож не віддавайся, вельмишановний мій Владико, не вартим тебе роздумам і не знемагай себе скорботою. Покажи себе і тепер і, будь ласка, напиши нам, що і наш лист не залишився для тебе нічого не вартим. Живучи в такій далечині, для нас буде особливою честю те, що змогли простим листом чимало втихомирити це твоє горе.

До Ісихія

Лист 185

Що це? Так гаряче ти нас любиш (нам відомо це, бо гаряче люблячий не може заховатися від улюбленого), і не сподобиш нас листа, — дозволяєш собі мовчанням приховувати свою любов! Що за причина? Не можу сказати. Твоя справа, припинивши мовчання, пояснити і його причину. Ми першими пишемо тепер твоїй шляхетності саме для того, щоб у майбутньому вибачаючись, ти не зміг посилатися на це. Тож пиши нам постійно, вельмишановний і благородний Владико, і здійсни наше бажання. Зачарувавшись одним поголосом про тебе і через цей поголос прихилившись до твоєї шляхетності, ми не в змозі вже надалі ані самі мовчати, ані тобі дозволити мовчання, і нізащо не залишимо тебе в спокої доти, поки ти не почнеш писати нам часто і постійно, замінюючи частим листуванням твою особисту присутність.

До пресвітера Даниїла

Лист 186

Благословенний Бог, Який подає втіху набагато вищу за скорботи і дає вам стільки терпіння, що ви переносите прикрощі, які спіткали вас, з великою радістю! Подвоює ваші заслуги те, що ви не тільки переносите, але ще й радієте від того, що їх переносите. Це і нам приносить велику розраду, коли чуємо про вашу мужність, терпіння, твердість, про вашу непохитність у прийнятому вами рішенні, відкритій прямоті у словах і діях, непохитній наполегливості і щирій ревності. Тому, живучи в пустелі, перебуваючи в облоговому становищі через страх, що наводиться розбійниками, страждаючи, нарешті, від зимової пори року, ми не відчуваємо жодної із цих незручностей і тріумфуємо, радіємо, пишаємося через велич ваших успіхів і такої непохитності з вашого боку. Тож пишіть нам безупинно і як можна частіше як про це, так і про своє здоров’я, щоб цим нас постійно втішати. Цим ви принесете нам велику радість і задоволення.

До Калістрата, єпископа Ісаврійського

Лист 187

Хотілося б мені побачити твоє благоговіння тут у себе і відпочити душею у приємному спілкуванні з тобою — насолодитися твоєю щирою і гарячою любов’ю. Та оскільки це поки що неможливо через пору року і далеку відстань, то я письмово приношу тобі належне вітання і дякую твоєму благоговінню за те, що ти перший надіслав нам лист. Це — ознака гарячої і щирої дружби, і ти вчинив не тільки не непристойно, а навпаки, — вповні гідно себе. Вияви послугу, пиши нам так постійно і частіше повідомляй нам про своє здоров’я. А коли б твоєму благоговінню вдалося як-небудь, при всіх незручностях, добратися до нас, — це було б для нас найбільшою послугою, і ти надзвичайно втішив би нас Принаймні, я сподіваюся, що, коли наступить зручний для поїздки час, ти, поважаючи наше бажання побачитися з твоїм благоговінням, не залишиш нас без свого відвідування, тим більше, що звершення цього не спричинить тоді особливих труднощів. А до того часу, будь ласка, пиши частіше, щоби цим замінити для нас задоволення від твоєї особистої присутності.

До Геркулія

Лист 18818

Даремно намагаєшся вибачатися за своє тривале мовчання, вельмишановний і предивний мій Владико, посилаючись між іншим на рідкість випадків для пересилання листів. Чи пишеш ти, чи мовчиш, ми незмінно впевнені у твоїй любові. Ти виявив її самою справою так яскраво, що все місто знає тебе як гарячого і щирого нашого прихильника. Але попри все, звичайно, нам би дуже хотілося постійно отримувати листи від твоєї високоповажності із вістками про твоє здоров’я. Ти сам пишеш, що знати про наше здоров’я для тебе є найбільшою втіхою в розлуці з нами (і знаєш, як багато це значить для щиро люблячої людини, оскільки сам умієш щиро любити). Так само це є дорогим і для нас. Тож постарайся, зроби милість, задовольни наше бажання, тим більше, що при нашому житті в такій глухомані це принесло б нам чимало втіхи.

До єпископа Киріака

Лист 189

Чи можна це знести? Чи можна це витерпіти? Чи можлива тут бодай тінь вибачення? Серед таких сумних обставин, серед таких хвилювань, сум’яття, ударів і прикрощів, що спіткали нас, упродовж такого тривалого часу ти жодного разу не надіслав нам листа! Ми і раз, і два, і безліч разів пишемо тобі, а ти весь цей тривалий час мовчиш і думаєш, що з твого боку немає особливого гріха в такій нечутливості до нас! Ти мене надзвичайно здивував. Я, коли згадаю про ту гарячу і щиру любов, яку ти завжди до нас виявляв, абсолютно не можу осягнути причини твого мовчання. Не можу припустити ані безтурботності, бо знаю твою душевну невсипність, ані боягузтва, бо знаю твою мужність, ані лінивства, бо знаю твою жвавість і рухливість, ані навіть хвороби, бо і вона не в змозі була б тобі перешкодити, а крім того, я знаю через прибулих звідти, що ти здоровий і благоденствуєш. Що за причина, не можу зрозуміти. Тільки печалюся і сумую. Тож постарайся всіма засобами звільнити нас і від печалі, і від здивування. Якщо і після цього листа ти зараз же нічого не напишеш нам швидко, то так засмутиш нас цим, що згодом знадобиться чимало трудів, щоб вилікувати нас від цього горя.

До пресвітера Салюстія

Лист 19019

Дуже сумно було мені почути, що і ти, і пресвітер Феофіл, — обидва ви нічого не робите. Я довідався, що один із вас до жовтня місяця виголосив тільки п’ять бесід, а другий жодної не виголосив, і це стало для мене важчим за цю пустелю. Якщо це неправда, то звольте повідомити мені, а коли правда — виправіться, спонукуйте один одного. Цим ви мене дуже засмучуєте, хоч як безмірно я вас люблю. Але, що набагато гірше, це те, що, віддаючись такій бездіяльності і лінощам і не виконуючи свого обов’язку, ви викликаєте на себе великий осуд від Бога. Чим виправдаєте себе в тому, що, коли інших гонять, засилають, переслідують, ви не хочете навіть своєю появою чи словом наставляння виявити співчуття до пастви, котра страждає?

До Пеанія

Лист 191

Коли ти відчуваєш, вельмишановний і солодший від меду мій Владико, печаль і тягар розлуки з нами, то згадай, якими справами ти завідуєш, згадай, що ти намагаєшся ціле місто чи, вірніше, діючи через це місто, весь світ настановити на правий шлях, і втішся, звеселися. Той, хто приносить стільки користі, як ти, повинен чимало радіти. Якщо інші безмірно радіють, збираючи гроші, котрі гинуть і гублять їх, терплячи при цьому тривалу розлуку зі своїм домом, дружиною, дітьми і всіма рідними, то де покласти межу радості від того багатства, від того безцінного скарбу, який щодня збираєш ти тільки своїм перебуванням там? Кажу це не з лестощів перед тобою, — тут, заочно, це всі чують від мене, — але від почуття щирого задоволення, від почуття радості, в піднесенні від захоплення. Справді, для тебе достатньо тільки показатися там, щоб навернути багатьох на правильний шлях, укріпити, заохотити, згуртувати в одне ціле. Ти — мій справжній полководець. Я знаю твої доблесні подвиги там, твою ревність, пильність, турботливість, душевну тривогу, безстрашність, волю, з якою ти повставав навіть проти єпископів, коли того вимагали обставини, з належною, звичайно, стриманістю.

Я і раніше високо цінував тебе за це, але набагато вище ставлю зараз, коли, не маючи там для себе жодного помічника, бо одні втекли, других прогнали, треті ховаються, ти один стоїш тепер, очолюєш стрій, прикрашаючи його собою, і не тільки не даєш нікому перебігти на інший бік, але навіть із рядів супротивників щодня залучаєш кого-небудь у ряди свого смирення. Однак це ще не все. Не менше дивує мене те, що ти, постійно залишаючись на одному місці, водночас простягаєш своє піклування на весь світ: на справи в Палестині, у Фінікії, у Киликй, — справи яких вимагають із твого боку особливого піклування. Палестинці і фінікійці, як я достеменно довідався, не прийняли посланого туди нашими супротивниками і навіть не удостоїли його відповіді, але, як я чув на їхньому боці, Егський і Тарсійський (єпископи), і Каставальський20 писав сюди одному з наших друзів, що констан-тинопольці примушують їх21 узяти участь у своєму беззаконні, однак вони поки що противляться.

Отже, тобі необхідно особливо постаратися, особливо подбати, щоб і цю частину впорядкувати, і написати своєму двоюрідному брату, владиці моєму, єпископу Феодору. Що стосується Фаретрія, то гірко і вкрай сумно: попри все те, оскільки його пресвітери не сходяться з нашими супротивниками, як ти пишеш, і не наважуються мати з ними спілкування, кажучи, принаймні, що тримаються ще нашої сторони, то ти не сповіщай їм про це нічого, — те, що зробив проти нас Фаретрій, справді, вже не допускає будь-якого вибачення. Весь його клір печалився, ремствував, плакав і був усією душею за нас. Але, кажу, щоб не відвернути їх і не зробити неприязними до нас, ти, довідавшись про все із повідомлення чиновників префектури, утримай те в собі і спілкуйся з ними як можна м’якше, — я знаю твою розсудливу спритність. Скажи їм, що ось і ми чули, що він дуже печалився через цю подію і готовий був би все перенести, щоб тільки виправити цю негідну справу.

Здоров’я наше цілком задовільне, минулися й останні залишки хвороби. Та, коли згадаємо, що це також викликає в тебе турботу, то тільки ця думка, що в нас є такий щирий і відданий друг, додає нам чимало сил. Нехай нагородить тебе Бог за таку щирість до нас, за таку любов і невсипущу ревність, як у цьому житті, так і в майбутньому віці, — нехай захистить, нехай охоронить, нехай утвердить тебе в непорушному спокої і сподобить Своїх невимовних благ. Дай, Боже, і нам скоріше побачити тебе, насититися ароматами твоєї ніжної душі і дочекатися цього особливо радісного свята. Ти знаєш, що щастя сподобитися твого приємного і жаданого спілкування і знову, як і раніше, користуватися ним, є для нас істинним святом і торжеством.

До Анатолія, чиновника префектури

Лист 19222

Мало і рідко пишу я та й давно вже не писав твоїй шляхетності. Однак не байдужість була причиною цього мовчання, а моя тривала хвороба. Що ж стосується нашої душевної прихильності, то, знаючи щирість твоєї любові до нас, незалежність, прямоту і чистоту спрямування твоїх думок, ми любимо тебе незмінно. Ми постійно говоримо кожному про ту відданість, яку завжди мали з боку твоєї шляхетності, і не тільки під час нашого перебування там, але і заочно, бо нам відомо, з якою ревністю і після нашого від’їзду ти намагався словом і ділом допомогти нам. Нехай нагородить тебе Бог за твоє добре почуття і тут, і в майбутньому віці. Нам приємно писати тобі, але було б ще більш приємно водночас отримувати листи і від твого смирення. Тож пиши нам, будь ласка, і втішай нас вістками про своє здоров’я, щоб утішити нас у нашому сумному житті серед цієї пустелі. Листи твоєї любові, даючи нам знати про твоє благоденство і благополуччя всіх твоїх рідних, незважаючи на життя в чужій стороні, принесе нам чимало втіхи.

До диякона Феодула

Лист 19323

Хоч яка жорстока буря, хоч як високо піднялася вона, і як не намагалися люди, котрі бажають заплямувати готські церкви, досягти своєї мети, проникаючи всюди, — ви робіть свою справу так, як і раніше. І хоч би всі ваші старання залишилися безуспішними, про що я не думаю, у будь-якому разі ви за своє старання і намір заслужите для себе в людинолюбного Бога цілковиту нагороду. Тож постарайся, мій улюблений, вияви старанність, подбай усіма силами і сам, і через інших, через кого тільки зможеш, не допускати туди сум’яття і хвилювань. А насамперед моліться щиро, з ревністю, безперестанно просіть людинолюбного Бога, щоб Він припинив лихо, яке спіткало нас нині, і подав Церкві цілковитий і глибокий спокій. А поки що, як я і раніше писав, докладайте всіх зусиль, щоби бодай якось уповільнити справу. Пиши нам постійно, поки там будеш.

До готських ченців, у маєтку Промота

Лист 19424

Ще до отримання вашого листа я довідався, які прикрощі, які підступи, які спокуси, яке образливе ставлення ви переживаєте, а тому особливо звеличую вас, маючи на увазі ті нагороди, відплату і вінці, що очікують вас за це. Як ті, котрі влаштовують вам підступи і тривожать вас, зазнають тяжкого осуду і викликають на свою голову вогонь геєнський, так ви, перетерпівши це, сподобитеся великої відплати, великої винагороди. Не бентежтеся ж і не тривожтеся цим, а навпаки, радійте і веселіться, надихаючись почуттями Апостола, які виразилися в його словах: «Нині я радію в стражданнях моїх» (Кол. 1, 24), або ще: «І не цим тільки, але хвалимося і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння, від терпіння —досвідченість» (Рим. 5,3_4). Отже, зробившись спокушеними і поступово багатіючи багатством небесним, радійте тим більше, чим жорстокішими будуть ваші страждання, коли вам доведеться пережити ще більш сильне гоніння: «Нинішні тимчасові страждання нічого неварті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас» (Рим. 8, 18).

Нам відомо, скільки ви виявили терпіння, мужності, твердості, щирої і гарячої прихильності до нас, непіддатливості, незмінності і непохитності у спрямуванні своїх думок. Засвідчуємо вам велику вдячність за це і зі свого боку. Ми постійно від усієї душі піклуємося про вас і далека відстань ніскільки не робить нас байдужішими до вашої любові. Дякую вам також за ту ревність, з якою ви потурбувалися не допустити до Готської Церкви жодного сум’яття і відвернули ті справи. Не тільки не засуджую вас за те, що ви нікого не послали, а хвалю і звеличую. Особливо похвальним є те, що всі ви разом не захотіли тепер прийняти цю пропозицію. Намагайтеся й надалі, наскільки це буде залежати від вас, як самі безпосередньо, так і через інших, через кого тільки зможете, відкласти цю справу до часу. Чи досягнете успіху в цьому, чи ні, у будь-якому разі ви заслужите цим належну нагороду за свій намір і старання.

До пресвітера Акакія

Лист 19525

Такий ревний наш прихильник, настільки щиро прихильна до нас людина, ти жодного разу не надіслав нам від себе листа. Ми писали тобі і раз, і двічі, однак ти став від цього ще більш нерухомий. Однак з твого боку було б найбільшою послугою повідомити нам про своє здоров’я. Тож напиши нам, будь ласка, скоріше. Для нас є великою втіхою постійно знати про здоров’я людей, котрі так люблять нас, як ви.

До Салвіона

Лист 19626

Чи пишеш ти, чи мовчиш, я добре знаю, що ти нас любиш. Тиг не міг залишитися невідомим, будучи настільки нашим ревним прихильником. Усі це говорять про тебе, і багато хто із тих, що приїжджають до нас, розповідають нам про полум’яність і щирість твоєї любові. Однак нам приємно було б також постійно отримувати листи від твоєї шляхетності з вістками про твоє здоров’я, так само як про здоров’я господині моєї, твоєї благородної дружини, і всього твого дому, чого ми щиро бажаємо. Хоч виконати наше прохання і важко зараз через зимову пору і рідкісні випадки, коли хтось їде до нас, але, знаючи наше бажання, не вважай за труд, чесніший мій Владико, писати нам по мірі можливості і сповіщати те, про що просимо. Ваше здоров’я і благоденство ми вважаємо нашим власним скарбом, щастям і благополуччям. Тож не залишай нас у незнанні про те, у чому полягає наше благополуччя, і за нашу щиру любов до тебе подай нам у вістках, яких просимо, розраду, яка може нас неабияк підбадьорити.

До Феодора

Лист 19727

Дивуюся, як це сталося, що від інших, а не від тебе, довідався я про недбальство пресвітера Салюстія. А саме мені відомо, що до жовтня місяця він ледве виголосив тільки п’ять бесід, і ані він, ані пресвітер Феофіл, — один через лінощі, а другий через боягузтво, — не ходять до церкви. Феофілові я послав різкий докір за його поведінку, а що стосується Салюстія, те пишу твоїй чесності, знаючи, як гаряче ти його любиш, що мені дуже приємно і втішливо. Однак скаржуся і на твою чесність, що ти не сповістив мені про це, і тоді, як повинен був не тільки довести це до мого відома, але й виправити, не зробив ані того, ані іншого. Щиро прошу тебе, принаймні тепер заради тебе самого й задля великої послуги нам розбуди його наскільки можна сильніше і не давай йому аш засинати, ані забуватися в бездіяльності. Якщо він тепер, шл час негоди і бурхливих потрясінь, що наступили, не виявить належної мужності, то чи будемо ми мати таку потребу в ньому тоді, коли настане мир і тиша? Тому прошу тебе в ім’я твого особистого обов’язку, спонукай і його і всіх інших бути більш старанними й уважнішими до потреб пастви, яка страждає. Однак я цілком упевнений, що ти і без нашого листа турбуєшся про це за власним бажанням і спонуканням.

До пресвітера Тимофія

Лист 198

Ми писали вже і тобі, і господареві моєму, чеснішому трибуну Маркіянові. однак ти ані від нього не постарався надіслати нам листа, ані сам не пишеш. Попри все, залишаючись вірними собі, ми не перестаємо постійно згадувати про вас і по мірі можливості писати вам, що робимо і тепер, засвідчуючи вам безмежну вдячність і звеличуючи вас за ту ревність, яку ви виявляєте, і за ті небезпеки, які терпите. Цим ви готуєте для себе велику славу і дорогою короткочасної скорботи досягаєте нескінченних нагород на небі, які незрівнянно перевищують велич самих заслуг ваших: <em>«Нинішнітимчасові страждання нічого не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас»</em> (Рим. 8,18).

До пресвітера Феофіла

Лист 199

Дуже прикро було мені почути, що і ти, і пресвітер Салюстій не постійно ходите до церкви. Це мене незвичайно засмутило. Щиро прошу вас: якщо це неправда, то постарайтеся мені повідомити, а коли правда, — покиньте таке недбальство. Чим вищою має бути для вас нагорода, якщо ви особливо в цих обставинах виявите належну мужність, тим, навпаки, суворішим буде осуд, якщо будете тремтіти, ховатися і не виконувати свого обов’язку. Вам відомо, чого зазнав той, хто зарив талант, який йому був даний. Не будучи винним у будь-чому іншому, він був засуджений тільки за це і мусів неодмінно отримати кару. Тож постарайтеся скоріше зняти з мене печаль. Як багато відчуваю я втіхи і підбадьорення, коли чую, що ви з належною ревністю оберігаєте всю нашу паству, котра страждає, так навпаки, коли довідуюся, що хто-небудь з вас виявляє байдужість, тоді важко печалюся через байдужих. Так, що стосується самої пастви, то благодать Божа постійно підтримує її, як ви бачите це насправді; однак наставники, які через недбальство не виконують свого обов’язку, своїм недбальством викликають на себе великий осуд.

До пресвітера Филипа

Лист 200

Дивуюся, чому ти не писав нам упродовж такого довгого часу і, виявляючи, незважаючи на наше виселення, цілковиту любов до нас, не надіслав нам жодного листа. То принаймні тепер не вважай за труд написати нам і повідомити про своє здоров’я. Ми зі свого боку, і не отримуючи від тебе вістей, із живим інтересом стежимо за твоїми справами. Так нам відомо, що ви за виявлену вами належну відвагу відсторонені тепер від школи28. Це ваша заслуга, це небесне надбання, це ваш нев’янучий вінець, це для вас джерело безлічі нагород. Так роздумуючи, мужньо переносите подібні випадковості. У Бога завжди вистачить засобів, щоби припинити ці спокуси, миттєво встановити тишу і дарувати вам за ваше терпіння велику нагороду й у цьому житті, і в майбутньому віці.

До пресвітера Севастіана

Лист 20129

Хоча тілесно ми розлучені з твоєю чесністю, зате любов’ю нерозривні і, де б не були, завжди пам’ятаємо про тебе, хоч би нас виселили аж на край світу. Нітрохи не сумніваюся, що і ти, звичайно, так само зберігаєш про нас незабутню пам’ять. Я знаю щирість твоєї прихильності, силу твоєї любові і незмінність твоїх почуттів. Тому просимо тебе постійно писати нам і втішати нас вістками про своє здоров’я. Воно для нас дуже цінне і, отримуючи про нього постійні відомості, ми отримаємо з цих вісток, незважаючи на своє життя в пустелі, велику втіху.

До пресвітера Пелагія

Лист 202

Я знаю твою лагідність, скромність, чесність, доброту, полум’яність твоєї любові і щирість твоєї прихильності до нас. Тому з великим задоволенням вітаю твою поважність і запевняю тебе, що, де б мені не довелося бути, ти завжди будеш у моєму серці. Але якщо нам приємно писати тобі, то не менш приємно було б і від тебе отримувати вістки про твоє здоров’я. Тож збільш, прошу тебе, нашу радість і повідомляй про нього постійно. Хоч би нас заслали в пустелю ще жахливішу за цю, листи з такими звістками від вас, друзів наших, завжди принесуть нам багато радості.

До Музонія

Лист 20330

Ми вже писали твоїй шляхетності, чесніший і благоговійніший мій Владико, пишемо ще й тепер і, хоч ти жодного разу не писав нам, будемо писати вам постійно, виконуючи свій обов’язок. Нам хотілося б навіть ще частіше це робити, та оскільки ми живемо у великій глухомані і місто, яке стало місцем нашого перебування, знаходиться в постійній облозі від страху, що наводиться розбійниками, а крім того, зимова пора перепиняє зв’язок з нами, та коли попри все це деякі можуть повсякчасно до нас їздити, то ми по мірі можливості посилаємо належне вітання твоєму благоговінню, як тільки випадає нагодаз ким-небудь відправити свого листа. Ми впевнені в щирості твоєї любові, у твоїй гарячій прихильності, незмінностіспрямування твоїх думок, у твоїй шляхетності і нелицемірстві. Тому, де б ми не були, завжди пам’ятаємо про тебе і ніколи не в змозі забути твоєї смиренності. Але якщо нам приємно писати тобі, то ще більш радісно було б отримувати листи від тебе із вістками про твоє здоров’я. Тож подай нам цю радість і повідомляй нам про себе постійно. Незважаючи на дальність свого ув’язнення, ми таким чином отримаємо для себе з подібного листування велике підбадьорення, як тільки будемо знати, що ви, наші віддані і щирі прихильники, перебуваєте в спокої та здоров’ї.

До Валентина

Лист 20431

Я знаю твою щедрість, твою гарячу любов, що виявляється в допомозі вбогим і живу ревність, з якою ти завжди готовий жертвувати для цієї доброї справи і робиш це не тільки для того, щоб надати допомогу, а робиш це із задоволенням, готуючи для себе таким чином подвійний сяючий вінець людинолюбства, — як щедрістю милостинь, так і настроєм думок, від яких бере початок ця щедрість. Отримавши тепер від чеснішого пресвітера Домеціана, якому доручено піклування про тамтешніх вдовиць та дів, повідомлення, що вони терплять майже голод, ми вдаємося до твоїх обіймів, як до пристані, з надією, що ти припиниш катастрофу на цьому морі голоду. Отже, молю тебе, і молю щиро: будь ласка, поклич до себе згаданого пресвітера і допоможи їм, скільки зможеш. Милостиня, яку ти вчиниш тепер, заслуговує тим більшої нагороди в порівнянні з милостинею, що подається за інших обставин, чим жорстокіша буря і негода, яку тепер терплять нужденні, не маючи звичайного джерела допомоги. Тож, узявши до уваги спасенність цієї справи взагалі та її особливу заслугу зокрема, тепер через особливості обставин, будь ласка, зроби, що зможеш. Немає потреби більш говорити, звертаючись до чоловіка настільки людинолюбного і добросердного, як ти. Однак ти знаєш, що ще винен нам у сплатіспортул32, але ми вже прощаємо тобі цей борг на користь тих бідних. Тож, будь ласка, напиши нам, чи зволив ти прийняти наше прохання, і потіш нас вісткою про своє здоров’я та всього твого благословенного дому.

До пресвітера Євфимія

Лист 20533

Не журіться, що вас відсторонили від школи34, а навпаки, маючи на увазі, яку велику нагороду ви заслужили через це і як це підніме сяйво ваших вінців, радійте і веселіться серед цих прикрощів та підступів. Вони принесуть вам вищий достаток благ на небі, прославлять вас і примножать ваше блаженство. Тісним і вузьким є шлях, що веде до вічного життя. Не вважай за труд постійно писати нам про своє здоров’я. Тобі відомо, наскільки міцними є ті пута любові, якими ми зв’язані з тобою, і як незмінно, де б ми не були, я пам’ятаю про тебе, завжди гаряче тебе люблю. А тепер, коли ти став більш знаменитий своїми стражданнями, ще більше.

До Северина і Ромула

Лист 206

Якби я не був цілком упевнений у щирості вашої любові і незмінності ревності, яку ви завжди виявляли до нас, то обвинуватив би вас у цілковитій байдужості до себе за те тривале мовчання, що ви зберігаєте, незважаючи на численне і постійне отримування вами наших листів. Та оскільки я знаю, що чи пишете, чи мовчите, ви незмінно прихильні до нас, тому не буду засуджувати вас за це мовчання, хоч мені дуже хотілося б частіше отримувати від вас листи зі звістками про ваше здоров’я. Ви не можете навіть виправдовуватися труднощами щодо пересилання листів, бо найдобріший і люб’язний друг наш Салюстій, я впевнений, завжди готовий виявити для вас у цьому послугу. Однак я знову ж таки ніскільки не засуджую вас, бо ніскільки не сумніваюся у вашій любові. Я, знаючи вашу щиру і гарячу прихильність до нас, зі свого боку в будь-якому разі не перестану писати вам постійно по мірі можливості.

До Пеанія

Лист 207

Ми ожили, ми встали і вже не відчуваємо тягаря вигнанницького життя на чужій стороні, довідавшись, що твоя високоповажність повернулася до міста, яке терпить такі страждання. Для нас особливо приємним є не те, що ти отримав підвищення в почестях: твоя справжня почесть — це твоя душевна чеснота, яку ані колись ніхто не зміг відняти в тебе, ані тепер ніхто тобі її не повернув (хіба можна повертати те, чого неможливо відняти?), — ми в захваті від того, що ти приніс із собою до цього міста найбільшу втіху всім гнаним, приреченим на заколення, закованим в кайдани, ставши для усіх загальним благодійником і постійно відкритою пристанню. Ти вмієш здобувати те, що здобувати необхідно. Тож напиши нам тепер про свої великі подвиги і скажи виразно, скільки лежачих ти підняв, скільки тих, котрі впали, поставив на ноги, скільки тих, котрі завагалися, укріпив, скільком із тих, що весь цей тривалий час страждали, подав допомогу, кого з байдужих перетворив на старанних, кого зі старанних зробив більш старанними, — взагалі опиши докладно кожен свій подвиг у цій твоїй боротьбі. Я знаю все і без твого листа, бо знаю твою душу, мій доблесний атлете і дивний воїне, але мені хочеться почути все це і з твоїх милих для мене вуст. Тож задовольни це наше прохання. Ти знаєш, яку послугу звершиш для нас, виконавши його.

До пресвітера Констанція

Лист 20835

У четвертий день місяця Панема36, під час збирання для відправлення з Никеї посилаю цього листа твоєму богочестю, щоб знову попросити тебе про те, про що завжди постійно просив, — незважаючи на будь-яку жорстокість бурі, що тепер вибухнула, і посилення хвиль, невідступно виконуй свій обов’язок щодо прийнятого тобою на себе від самого початку служіння, тобто щодо знищування язичництва, будівництва церков і навернення душ: не відступай перед скрутними обставинами і не залишай справи. Керманич, бачачи, що море лютує і бушує, не покидає стерна; і лікар, зауважуючи, що недуга хворого підсилюється, не припиняє лікування: навпаки, той і другий у подібних випадках особливо напружують своє вміння. Так і ти, чесніший і благоговійніший мій господарю, використай усю свою ревність і не послабляй своєї діяльності, відступаючи перед печальними обставинами. За те негідне, що підносять проти нас інші, ми не дамо звіту, а ще й отримаємо нагороду. Та коли не будемо виконувати свого обов’язку і станемо недбайливими, тоді скрутні обставини ніскільки не захистять і не вибачить нас у цьому. Павло, знаходячись у в’язниці і будучи забитим у колодки (Діян. 16, 24), робив свою справу, так само Іона в утробі морського чудовиська, і три юнаки в печі. Усі ці різні прикрощі ні в кому з них не послабили ревності. Маючи це, Владико мій, на увазі, не припиняй свого піклування ані про Фінікію, ані про Аравію, ані про церкви на Сході, і будь упевнений, що тим більше отримаєш нагороду, чим наполегливіше, незважаючи на таку безліч перешкод, будеш виконувати свій обов’язок.

Водночас не вважай за труд постійно писати нам, і навіть наскільки можливо частіше. Як ми тепер довідалися, нам наказано відправитися вже не в Севастію, а в Кукуз, куди для тебе буде ще зручніше писати нам. Тож пиши нам, скільки збудовано щороку церков, скільки святих мужів перепроваджено до Фінікії і чи був деякий успіх. Знайшовши тут одного ченця-затворника, а умовив його піти з Никеї до твого благоговіння і потім відправитися у Фінікію. Постарайся повідомити мені, чи прибув він дотебе. Щодо Саламіна, міста, яке знаходиться на Кіпрі й охоплене єрессю Маркіонітів, а говорив, з ким треба, і все б завершив, якби на той час не приспіло моє вигнання.

Якщо довідаєшся, що господар мій, єпископ Киріак. знаходиться а Константинополі, то напиши йому про це, і він зможе все це завершити. Особливо проси всіх, хто має ревність перед Богом, молитися більше і зі всією ревністю про припинення цієї катастрофи світу. Нестерпні прикрощі осягли а Азію та різні інші міста і церкви. Не вдаючись тепер щодо цього в подробиці, щоб не обтяжити тебе, скажу одне тільки, що потрібно багато молитися і щиро просиги.

До Каста, Валерія, Диофанта і Киріака, пресвітерів Антіохійських

Лист 209

Ви пишете нам, ви перші посилаєте нам листа, ви просите нас писати вам і благаєте не обмежуватися при цьому звичайною міркою листа, — усе це показує, що ви ненаситно і гаряче любите нас Після того пустеля, в якій ми живемо, вже не може здаватися пустелею; після того ми не можемо не підбадьоритися серед різних прикрощів, що постійно осягають нас Що, насправді, може зрівнятися з любов’ю? Ніщо, Це — корінь, джерело і матір усіх благ; це — чеснота, далека від будь-яких прикрощів, чеснота, поєднана із задоволенням, яка приносить тільки постійну радість для тих, котрі належно засвоїли її. Щиро дякуємо вам за те, що ви дотримуєтеся такої щирої прихильності до нас. Зі свого боку і ми, де б нам не довелося бути, хоч би нас послали аж на край світу, у країну ще більш пустельну, ніж ця, — скрізь підемо з думкою про вас, закарбувавши вас у своїй пам’яті й заховавши в серці. Тож ані далека відстань, ані тривалість часу, ані оглушливий шум прикрощів не зробили нас байдужими до вашого смирення: очима любові ям бачимо і споглядаємо вас перед собою так, начебто тільки но і нерозлучно були з вами, як це і справді є.

Такою є любов! Вона не розривається відстанями простору. не блякне від давнини років, не долається збігом сумних обставин, а постійно росте вгору і розливається, мов полум’я. Однак ви самі знаєте це краще за всіх, бо краще за всіх умієте любити, за що ми так щиро вас звеличуємо. Нехай ми жалюгідні і вбогі, але Бог має достатньо засобів, щоб винагородите вас за цю любов ще вище і набагато більше, бо Вів завжди з великим надлишком винагороджує за кожну добру справу ї слово.

Мені хотілося б особисто побачити вас, насолодитися перебуванням з вами і насититися живими виявленнями вашої любові, та оскільки це неможливо не черев лінощі чи недбальство з мого боку, а через вимушені умови мого життя в засланні, тому не позбавте мене, принаймні іншого засобу спілкування з вами і пишіть нам. наскільки можна частіше, повідомляючи нам про своє здоров’я. Якщо ми постійно будемо отримувати від вас такі повідомлення, то, незважаючи на життя в чужому краю, отримаємо від них для себе велику втіху. Тож не скупіться на таке задоволення для вас, знаючи, як цим ви нас задовольните і скільки принесете нам радості. При письмовому спілкуванні з вами нам буде здаватися, що ви тут, з нами, і наше уявлення про ваше перебування з нами через почуття взаємної любові буде тоді набагато живішим.

До Ісихія

Лист 210

Для мене було б приємно, не писавши першим твоєму смиренню, отрим ати листа від тебе-це було б безсумнівною ознакою твоєї палкої любові до нас. Однак ми недочекалася твого листа і тепер пишемо першими той, бажаюча бодай цим виявити ту гарячу любов, яку маємо до тебе. Але дякуємо тобі і за це. Я впевнений, що ти допустив це не зі зневаги до нас, а через свою крайню скромність. Так не соромся тепер виражати свою любов до нас пиши якомога частіше і повідомляй нам про своє здоров’я. Отримуючи подібні листя, ми отримаємо в цих свідчень вашої любові до нас велику втіху для себе, хоч би нас виселили аж на край світу, у країну більш пустельну, ніж ця. Ніщо так не полегшує душу і не приносить стільки радості, як відчуття щирої взаємної любові. Ти розумієш це сам краще за всіх, бо і краще за усіх вмієш любити.

До Маркіана і Маркеліна

Лист 211

Що це? Маючи до нас таку любов (як нам відомо, незважаючи на розділяючу нас відстань, завдяки саме силі і полум’яності вашої любові), ви мовчите і не напишете нам жодного разу! Цим ви робите для нас справжню загадку. Причина, на яку ви вказуєте у своєму листі до господаря мого, благоговійнішого пресвітера Констанція, зовсім не достатня. Але я не звертаю на неї конкретної уваги. Нехай буде так, і нехай такою була причина вашого мовчання. Але ось і вона тепер відкидається. Ми пишемо вам першими, засвідчуючи вдячність за щиру любов, збережену вами до нас з такою незмінністю, і щиро просимо вас по мірі можливості писати і нам постійно. В тому, що ви не забарилися б і самі особисто прибути сюди до нас, якби не трапилося для вашої скромності перешкод, на які ви вказуєте, я ніскільки не сумніваюся. Навіть готовий сказати, що зі своєю прихильністю ви мовби вже й прибули до нас. Та оскільки насправді це поки що неможливо виконати, то подайте нам втіху своїми листами, повідомляючи радісні вістки про своє здоров’я, як і про здоров’я всього вашого дому. Постійно отримуючи від вас такі повідомлення, ми знайдемо у ваших листах велику втіху для себе, хоч би жили в глухомані ще більш жорстокій, ніж ця.

До пресвітера Констанція

Лист 212

Я дивуюся, чому, так гаряче люблячи нас і будучи завжди готовим не тільки допомогти нам і словом, і ділом, але й постраждати за нас (як нам відомо це, бо не могло бути невідомим при моїй щирій любові до тебе), ти жодного разу не написав нам, незважаючи навіть на те, що ми тепер недалеко від вас, і мій поважний і славнозвісний брат Ливаній прибув сюди. Кажу це тобі не для осуду, а від почуття печалі. Я щиро прихильний до твого благоговіння не через будь-що інше, а насамперед тому, що ти зі всією ревністю піклуєшся про свою душу і став загальною пристанню для тих, котрі страждають у крайній нужді, усуваючи вбогість, допомагаючи вдівству, полегшуючи становище сиріт і заміняючи для всіх батька. Отже, гаряче люблячи тебе за це, я і бажав би мати листування з твоїм благоговінням. Зроби ж для нас це задоволення і задовільни наше бажання. Отримуючи від такого милого для нас чоловіка, як ти, власноручні листи із вістками про твоє здоров’я і добробут усього твого дому, ми знайдемо в них для себе серед прикрощів свого життя в пустелі надзвичайну втіху.

До Маркіяна і Маркеліна

Лист 213

Тепер ви розв’язали загадку. А те, що причина, на яку ви тоді вказували, була справді несуттєвою, це ви самі довели цим своїм вчинком, зважившись написати нам ще до того, як встигли отримати нашого листа. Такою є любов за своєю природою — вона не терпить мовчання і шукає можливості виразитися навіть тоді, коли можна побоюватися осуду за сміливість. Але ми настільки далекі від думки засуджувати вас за те, що ви зважилися першими написати нам, що, навпаки, величаємо, прославляємо вас за це. І тепер більше, ніж будь-коли, вважаємо вас своїми щирими друзями не тільки тому, що ви надіслали нам листа, а саме тому, що надіслали його, не очікуючи нашого. Як Бог дасть, і ви позбудетеся хвороби і будете зовсім здорові, тоді для вас буде досить легко й особисто побачитися з нами. Нам і тепер приносить велику втіху вже те, що ми отримуємо листи від людей, котрі так щиро прихильні до нас, як ви. Тим приємніше буде особисто побачитися, і ми бажали б дочекатися цього як можна скоріше, оскільки це буде для нас найбільшим святом.

До Картерїї

Лист 214

Що ти кажеш? Постійні хвороби не дозволяють тобі прийти до нас? Але ти прийшла, ти з нами, ти, якщо судити із прихильності твоєї волі, все зробила для нас, і для тебе немає найменшої потреби вибачатися за це. Твоя гаряча і щира любов, яку ти постійно зберігаєш у такій силі, може замінити нам багато радості. Ти тепер, повідомивши про свою хворобу, дуже стурбувала нас Як тільки позбудешся її (дасть же Бог, позбудешся і будеш знову цілком здоровою), то негайно сповісти, щоб зняти з нас печаль. Що я завжди писав, те і тепер знову кажу: де б нам не довелося бути: хоч би нас виселили в країну ще більш пустельну, ніж ця, — ми ніколи не перестанемо співчувати тобі і твоєму становищу. Ти показала нам такі докази своєї гарячої і щирої любові, що вони ніколи не зможуть ані зникнути, ані поблекнути від часу. І чи будемо ми близько біля твоєї шляхетності, чи далеко» ми завжди збережемо до тебе цю любов, знаючи про щирість і непідробність прихильності, яку завжди незмінно виявляла нам.

До лікаря Феодора

Лист 215

Ти вказуєш на безліч справ і цим виправдовуєшся в тому, чому не приїхав до нас. А мені здається, що для тебе немає найменшої потреби вибачатися. Ти приїхав до нас і, що стосується нашої любові, нічого не втратив у цьому порівняно з іншими, котрі приїхали, бо ми судимо, звертаючи уваїу на прихильність, і тому, віддаючи тобі таку ж честь, як і їм, вважаємо тебе серед перших наших друзів і дякуємо тобі за те, що ти, провівши з нами небагато часу чи навіть менше, ніж небагато, виявився таким же люблячим нас, як і люди, котрі довго з нами жили. Щиро дякуємо тобі за це і просимо постійно писати нам. Нам би хотілося особисто побачити тебе тут, але, щоб не бути несправедливими до безлічі тих, котрі потребують твоєї допомоги і твоїх порад, і не позбавити їх такої рятівної пристані, не сміємо насильно кликати тебе сюди. Замість того просимо тебе по мірі можливості постійно писати нам і втішати нас вістками про своє здоров’я. Отримуючи від твого смирення такі вістки, ми, і будучи далеко від тебе, візьмемо з них для себе чимало втіхи.

До Севера

Лист 216

Ніколи я не бачив твоєї шляхетності тілесними очима, але очима любові бачу тебе краще за всіх, бо відстань, що є між нами, якою б вона не була великою, ніскільки не перешкоджає такому зору. Мій люб’язний господар Ливаній, описавши нам ревність твоєї шляхетності до правдивої віри і твою старанність, дуже підбадьорив нас. Незважаючи на те, що ніколи не бачили тебе, ми першими звертаємося з листом до твого благоговіння і просимо тебе також написати нам, коли буде можливість. Отримавши від твого смирення листа із повідомленням про твоє здоров’я і добробут усього твого дому, ми отримаємо від цього серед сумного життя на чужині велику втіху для себе, бо немає нічого дорожчого за любов.

До єпископа Елпідія

Лист 217

Дуже вдячний я моєму люб’язному господарю Ливанію за те, що він залишив свій дім, прибув сюди і тепер знову відправляється до твого благоговіння, за що особливо дякую йому. Для мене надзвичайно дорогим є те, щоб ти від усіх мав належну шану і повагу. Але не тому, що це потрібно тобі, а тому, що це корисно для блага церков як охоплених бурею, так і тих, котрі не зазнали її. Тож прийми його прихильно, чесніший і боголюбивий мій Владико, і, довідавшись від нього про все докладно, як про справи в Антіохії, так і про наше становище (бо він, трохи пробувши з нами і побачивши, як ми живемо, може розповісти тобі і про це), відпусти його назад радісним і веселим. Він відданий твоїй побожності, але щиро любить і нас. Передай, будь ласка, від нас вітання люб’язному і чеснішому владиці моєму, пресвітеру Асинкритію з його улюбленими дітьми і всьому твоєму кліру, якому ти за короткий термін передав свою любов до нас. Нам відомо, до якої міри всі його члени люблять нас і готові для нас зробити все і всім пожертвувати. А це — справа твоєї побожності.

До Адолїі

Лист 218

Часто ми пишемо твоєму благоговінню. Але для нас замало цього «часто» — нам хотілося б писати тобі щодня, — ти знаєш, наскільки ми прихильні до твого смирення. Та оскільки це неможливо, тому з почуттям живого задоволення посилаємо тобі своє вітання всякий раз, як тільки з’явиться можливість, висловлюючи водночас бажання постійно і безупинно мати вістки про твоє здоров’я і благодушність. Тож прошу тебе: знаючи, яке задоволення ти приносиш нам, коли повідомляєш нам про це, будь ласка, зроби цю послугу, — пиши нам про це постійно. Наприклад, цього разу нам дуже сумно від того, що, коли збирався від вас їхати сюди чесніший господар мій Ливаній, чоловік, так би мовити, усім відомий, який користується нашою любов’ю, ти не написала з ним до нас листа, не знаючи, імовірно, про його від’їзд. Але якраз це і є для нас печальним, що ти не знаєш, хто від вас їздить до нас. Ми, навпаки, постійно всіма засобами розвідуємо і дізнаємося, хто звідси їде до вас, щоб при можливості через тих осіб виконати своє бажання, тобто неодмінно написати твоєму смиренню.

До Картерії

Лист 219

Якби ти вповні знала, яке задоволення приносиш для нас тим, що пишеш нам і пишеш постійно, завжди присолоджуючи свої листи медом своєї любові, то ти використовувала б усі засоби, щоб мати можливість надсилати нам по листові щодня. Ми навіть забуваємо, що знаходимося в Кукузі, що проводимо життя в глухомані, — стільки радості приносять нам твої листи і твоя щира любов! А яка прихильність до нас, скільки ніжної дбайливості з твого боку видно в тому, що ти не тільки пишеш нам, але переконала ще зібратися в дорогу і відправитися до нас сюди господаря мого, улюбленого брата нашого Ливанія? Ми в захопленні, ми тріумфуємо після цього, бо немає нічого дорожчого за щиру любов. Ти просиш, щоб ми зберігали таку ж прихильність, яку виявляли до твого смирення від початку. Але ми не можемо задовольнятися цим, тому із почуттям щирого задоволення зауважуємо, що наша прихильність до тебе щоденно зростає. Ми постійно роздумуємо про шляхетність твоєї душі, про твою прямоту, незалежність, відданість в любові, не вдаваній щирості, і ці думки приносять нам найбільшу насолоду.

Тому просимо тебе: не засумнівайся в нашій любові і не ображайся на нас за те, що ми повертаємо тепер назад прислане нам твоєю чесністю. Що стосується твоєї ревності, то ми аж ніяк не відкидаємо її і щодо цього прийняли все, тобою прислане. Та оскільки зараз не відчуваємо ні в чому жодної потреби, тому й вирішили, щоб усе це залишалося в цілості у твоєї шляхетності. Якщо ж колись виникне потреба, тоді ти побачиш, як сміливо і довірливо ми напишемо тобі, щоб надіслати нам це. Отже, ми виконуємо твої власні слова. Наприкінці листа ти пишеш: «Покажи, що ти маєш свою довіру до нас і користуєшся нашим, як своєю власністю». Отож, якщо ти хочеш, а ти справді цього хочеш, щоб ми так довірялися тобі і користувалися твоїм, як своєю власністю, то пришли мені це тоді, коли я напишу. Висловлюючи бажання, щоб це було прислане мені тоді, коли я захочу, а не тоді, коли мені не потрібне, я даю тобі цим очевидний доказ, що дивлюся на це саме так, як на свою власність. Тож і тепер покажи свою щиру любов і свою повагу до нас: уступи нам у цьому і пришли скоріше листа із вісткою, що це тебе не засмутило. У протилежному випадку ти завдаси нам безперервної турботи, і ми постійно будемо думати, чи не засмутили чим-небудь тебе, адже ми високо цінуємо твою любов і спокій твоєї шляхетності. Довго ми перепрошували, тож сповісти, як ти прийняла наше вибачення. Потрібно би знати твоєму смиренню, що у ставленні до інших, котрі так само присилали нам і так само дуже щиро прихильні до нас, нам зовсім не було потреби вибачатися, а достатньо було просто відіслати прислане ними назад. Перед твоєю ж чесністю ми вибачаємося, просимо не ображатися на нас і будемо постійно повторювати це прохання доти, поки ти не повідомиш нам, що ніскільки не ображаєшся. Коли ми отримаємо таке повідомлення, тоді воно буде для нас удвічі, втричі, у багато разів дорожчим за те, що тепер було прислане, бо це буде найбільш очевидним свідченням тієї шани і поваги, яку ти маєш до нас.

До (епископа) антіохійського

Лист 220 37

Варто було б вашомублагоговінню не змінювати свої думки стосовно того, що наговорюють інші, а серед безлічі неправди зі всією обачністю вияснити істину. Якщо ти всі плітки будеш сприймати за правду, то кожний злякається. Якщо ж темне буде розслідуватися судом і за законами, то я охоче став би перед вашим судилищем, якщо тільки хто-небудь знову не наведе на мене нових стріл наклепу. З огляду на те, як ви судите, я боюся, боюся врешті-решт тіней і примар. Друзі відреклися від дружби, <em>«родина моястала осторонь мене»</em>(Пс. 37,12), і далекі вигострюють стріли наклепу. Ви вчинили так, що я посеред пристані зазнав аварії. Але нехай виганяють мене з міста і відлучають від Церкви: я готовий підкоритися всякому покаранню. Я зволів філософствувати і мужньо переносити неприємності. Упевнений, цілком упевнений, що пустеля буде для мене надійнішою за місто і дикі звірі більш смиренними, ніж друзі. Вудь здоров.

До Врисона

Лист 22138

Провівши майже сімдесят днів у дорозі, з чого твоя високоповажність може зрозуміти, скільки нам довелося перенести всіляких лих та ще й при постійному побоюванні нападу з боку ісаврійців і безупинній боротьбі з нестерпною гарячкою, ми вже нарешті прибули в Кукуз, — місце особливо пустельне у всьому світі. Кажуце не з наміром просити, щоб ви клопотали перед ким-небудь про переміщення нас звідси, найстрашніше ми вже пережили — це муки в дорозі. Ні, вказуючи на це, я прошу у вас милості — постійно писати нам і через те, що нас переселили від вас так далеко, не позбавляти нас цієї втіхи. Ви розумієте, якою втіхою буде для нас у нашому печальному і сумному становищі знати, що, принаймні, ви, друзі наші, живете в спокої, у здорові та цілковитій безпеці. Тож пиши вам про це постійно, щоб ми могли отримувати від цього чимало радості. Ти не тільки підбадьориш нас, але подаси нам цим велике підкріплення. Крім того, тобі відомо, як ми цінуємо твоє благополуччя.

До Порфирія, єпископа Роського

Лист 22239

Я знаю, що твоя любов до нас сильна, незмінна, непохитна, і що будь-які важкі обставини не в змозі похитнути п. Ти довів це стгра вами. Тому і ми, незважаючи на ув’язнення в Кукуз,найбільш пустельне місце у всій нашій державі, і на постійне побоювання нападу ісаврійців, при всіх своїх сумних обставинах пишемо тобі і приносимо належне вітання твоєму благоговінню, будучи розділеними з тобою тілесно, але нерозривно зв’язані душею. Це приносить нам найбільшу розраду. Хоч і дуже важко тут жити, то, принаймні, дуже приємно, що ми тепер сусіди з вами, і при незначній відстані між вами можемо постійно самі писати вашому благоговінню і від вас отримувати листа. Насолоджуючись таким святом (бо я бачу в цьому свято, торжество і джерело найбільшого для себе задоволення), ми зовсім забудемо і про пустелю, і про побоювання, і про хвороби

До ігемона Картерія

Лист 223 40

Надзвичайно пустельне місце — Кукуз. Але попри все він не стільки засмучує вас своєю пустельністю, скільки радує тишею і цілковитим спокоєм. Ми знайшли в цій пустелі начебто свого роду пристань і тепер, живучи тут, відпочиваємо від дорожніх прикрощів і, користуючись спокоєм, намагаємося загладити сліди хвороби та інших лих, які довелося нам пережити. Говоримо це твоїй світлості з цілковитим переконанням, що тобі приємно буде довідатися про полегшення нашого становища. Водночас ми ніколи не в змозі забути того, що ти зробив для нас там, відвернувши ту безрозсудну і безглузду метушню, і в той же час доклав зі свого боку всі зусилля і використав усі засоби, щоб надати нам безпеку. Прославляючи тебе за це перед усіма і скрізь, де б ми не були, приносимо тобі, вельмишановний мій господарю, щиру вдячність за таке піклування. Але, щоб ми не тільки користувалися твоєю любов’ю, але й втішалися вістками від тебе про твоє здоров’я, — зроби для нас і цю милість.

Незважаючи на життя на чужині, ми не залишимося ще без радості і розради, коли будемо отримувати від твоєї вельмишановності листи з такими вістками.

  1. Написаний, вірогідно, у дорозі до Кукуз 404 року []
  2. Написаний із Кукуз 404 року, як і два наступні листи []
  3. Написаний із Кукуз 405 року, як і два наступні листи []
  4. Вірогідно, що лист написаний 406 року, як і три наступні листя []
  5. Ісихій, єпископ міста Салона в Далматії, відомий своїм листуванням із блаж. Августином, похвально згадує про нього у своєму творі «Про місто Боже». Йому приписують тлумачення на книгу Левит []
  6. Гавденцій був обраний на кафедру Брешийської церкви собором північно-італійських єпископів під головуванням св. Амвросія Медіоланського біля 387 року заочно під час своєї подорожі по Сходу, через що був негайно викликаний. Він приніс із Кесарії Кагшадокійської у Брешию частину мощів св. сорока мучеників. Згодом він їздив до Константинополя у справі св. Іоана Золотоустого. Відомий він також і як письменник. []
  7. Вірогідно, 405 року. []
  8. Написаний із Кукуз 404 року. []
  9. Написаний між 404 і 407 роками. []
  10. Цей лист і три наступні написані із Кукуз 404 року. []
  11. Євнух імператриці Євдоксії, який деякий час управляв хором Константинопольської церкви. Йому було доручено імператором повернути св. Іоана Золотрустого після першого його заслання. []
  12. Фронтон Дюк вважає, що це та сама диякониса, яку Палладій у життєписі св. Іоана Золотоустого (розд. 10), називає Проклою або Прокулою. Своє припущення він обґрунтовує головним чином на співзвуччі імен. []
  13. Написаний із Кукуз, вірогідно, 405 року. []
  14. Написаний із Кукуз 404 року, як і наступний лист до Гемелла. []
  15. Написаний між 404 і 407 роками. []
  16. Написаний із Кукуз 404 року, як і чотири наступні листи. []
  17. Тобто Константинополя. У життєписі св. Іоана Золотоустого Палладій говорить про Студія, що він був серед тих, котрі активно захищали єпископа Іоана від тих наклепів, що зводилися проти нього. Фронтон Дюк цілком справедливо зауважує, що це не той Студій, котрий 459 року, за царювання імператора Лева, побудував церкву в ім’я св. Іоана Предтечі для ченців так званого Статуту неусипаючих і цим допоміг заснуванню Студійського монастиря, який отримав величезну популярність за часів преподобного Феодора Сгудита. []
  18. Написаний між 404 і 407 роками. До цього часу відноситься і наступний лист, написаний єпископу Киріаку. []
  19. Написаний із Кукуз 404 року, як і наступний лист до Пеанія. []
  20. Тобто єпископ міста Каставал, що належало, так само як і міста Еги і Таре, до Кіликійської провінції. []
  21. Тобто Каставальську єпископію — каставальців []
  22. Написаний із Кукуз 405 року. []
  23. Написаний із Кукуз 404 року, як і наступний лист до готських ченців. []
  24. Св. Іоан Золотоустий створив у Константинополі громаду ченців з готських уродженців, які під його керівництвом готували себе до місіонерської діяльності серед готів. Із цією метою готські ченці займалися вивченням Священного Писання і вправлялися в проповідуванні слова Божого готською мовою. Із бесіди, виголошеної Золотоустим у присутності численного зібрання константинопольців у церкві св. Павла, після того як на Літургії, що звершувалася готами, де були прочитані по-готськи читання з Апостола та Євангелія і готський пресвітер виголосив своєю мовою проповідь, видно, наскільки близькою була ця справа для душі Святителя. Деякі із приготовлених ним місіонерів завдяки своїм трудам уже отримали популярність між готами і в Готській Церкві. Однак св. Іоан ЗолотоустиЙ був засуджений церковним судом і вигнаний. Його відлучення й осуд повинно було бути визнане і Готською Церквою, про утвердження якої він так по-батьківськи піклувався. Тим більше, що готські місіонери, які більш-менш знаходилися під юрисдикцією константинопольського єпископа, повинні були діяти за вказівками єпископа Арсакія, спадкоємця св. Іоана Золотоустого. Однак це відлучення Святителя могло вочевидь викликати у церквах, які були ним засновані, а також серед християн, які були ним навернені до віри, спокусу і зашкодити поширенню Православ’я серед готів. Особливо печальним було те, що знаряддям для звершення цієї печальної справи мали послужити саме ті особи, які вже були відомі в Готській Церкві і своєю освітою були зобов’язані незаконно відлученому архіпастирю. У життєписі св. Іоана Золотоустого Палладій згадує про Марсу, вдову Промота, котра була серед осіб, ворожих щодо Святителя. Цілком імовірно, що готські ченці-місіонери мали свій монастир на її землі або якісь угіддя в її маєтку, і володарка, через наклепи інших чи навіть через наполегливу вимогу влади, співзвучну із її власними почуттями, за їхню прихильність до св. Іоана Золотоустого чинила їм всілякі прикрощі, щоб спонукати їх відправитися до готів насамперед, звичайно, для продовження своєї місіонерської діяльності, але водночас і для того, щоби там офіційно проголосити відлучення їхнього Просвітителя. Принаймні, беручи до уваги такі близькі за змістом вище подані уривки історичних вказівок, можна конкретно визначити зміст недоговорених виразів як у цьому, так і в попередньому листі. []
  25. Написаний між 404 і 407 роками, як і наступний лист. []
  26. В інших текстах: «До Галвіона». []
  27. Написаний із Кукуз 404 року, як і три наступні листя. []
  28. Крім навчальних закладів, школами називалися в Константинополі також загони імператорської охорони, стражі палацу та різні інші військові установи, так само як і самі казарми чи місця, де вони знаходилися. []
  29. Написаний між 404 і 407 роками, як і наступний лист до пресвітера Пелагія. []
  30. Написаний із Кукуз 404 року. []
  31. Написаний із Кукуз 404 або 405 року. []
  32. Фронтон Дюк щодо цього слова зауважує. Σπόρτονλα — слово латинського походження, означає: козуб, плетений із лози кошик, у яких римляни в давнину ховали свої гроші Згодом спортулой стали називати порції страви, що (in sportellis) у кошиках відпускалися клієнтам замість обіду. Далі з часом цим словом стали визначати всякого роду платню, допомогу, грошову винагороду за працю, як наприклад: винагорода суддям за розгляд судових справ між суперниками. Нарешті, у листах св. Кипріана Карфагенського спортулами називається платня, яку отримували пресвітери і взагалі всі члени кліру, подібно як левита в Старому Завіті отримували десятини плодів від народу. Подібне значення мас це слово й у цьому випадку в листі св. Іоана Золотоустого. []
  33. Написаний із Кукуз 404 року, як і два наступні листи. []
  34. Див. вище у листі до пресвітера Филипа. []
  35. Написаний із Никеї по дорозі до місця заслання 404 року. Цей лист є в Никифора Калліста (див. кн. 13. гл. 27). []
  36. Тобто 4-го липня. []
  37. Тобто до Порфирія, єпископа антіохійського, спадкоємця св. Флавіана, котрий був серед непримиренних ворогів св. Іоана Золотоустого. Зважаючи на стиль мови і судячи із самого змісту цього листа, Тильмон вважає, що воно належить не св. Іванові Золотоустому, а пресвітеру антіохійському Констанцію, якому належать листи, поміщені нижче, і який, будучи вимушений Порфирієм залишити Антіохію, добровільно розділяв зі св. Іоаном Золотоустним його життя у вигнанні. Ця думка вважається цілком імовірною, оскільки й інші листи Констанція збереглися між листами св. Іоана Золотоустого. []
  38. Після приїзду в Кукуз 404 року. []
  39. Написаний із Кукуз 404 рову, які наступний лист до Картерів. []
  40. Ігемонами називали голів суду певного округу, наприклад: ігемон Лівії, ігемон Карії, ігемон Неокесарії. Прп. Макарій Єгипетський, роздумуючи вад поступовістю морального удосконалення, між іншим говорить, що так буває й у приватному житті: спочатку людина вивчає азбуку, потім проходять римську школу; пройшовши її знову стає новачком, вступаючи до школи граматиків; осягнувши найкращі успіхи у цій школі, стає софістом і таким чином знову стає новачком і нижчим чином серед тих, що займаються судочинством .Ставши першим серед софістів, стає ігемоном. []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору