«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвт. Іоан Золотоустий. Вибрані твориСвт. Іоан Золотоустий. Листи до різних осіб

До Інокентія, єпископа Римського

  • Улюбленому брату Іоанові Інокентій
  • Сакра Гонорія Августа, послана до государя сходу Аркадія

    Іоан — у Господі радуватися1.

    Тілом кожний із нас прив’язаний до однієї місцевості, зате на крилах любові може вільні літати по всьому світу. Так і ми, незважаючи на те, що відділені від Вас такою далекою відстанню, завжди близькі до Вашого благоговіння і щодня присутні з Вами, бачачи очима любові Вашу душевну мужність, щирість Вашої прихильності, Вашу твердість, непохитність, Ваше велике, безупинне і постійне прагнення нас утішити. Чим вище здіймаються хвилі, чим більше відкриваються підводні камені та скелі, чим частіше налітає буря, тим більше зростає ваша невсипність; й ані величезна відстань, ані тривалість часу, ані скрутне становище справ не могли породити у вас безтурботності. Ви з невтомною бадьорістю наслідуєте кращих з керманичів, які особливо тоді надихаються, коли бачать, що хвилювання досягло крайньої межі, море бушує, сплески хвиль оглушливі і день перетворюється на найглибшу ніч.

    Тому ми глибоко вдячні Вам і бажали б посилати до Вас незліченну безліч листів, отримуючи в тому для себе найбільше задоволення. Та оскільки пустельність місцевості нам не дозволяє цього, бо ніхто не тільки з тих, котрі відправляються туди, але навіть з тих, котрі живуть навколо нас, не може легко до нас добратися через віддаленість місця, у якому ми ув’язнені, яке знаходиться на крайніх кордонах, і через небезпеку з боку розбійників, які осаджують усі дороги; тому ми просимо Вас, чим триваліше наше мовчання, тим більше співчувати нам, а не робити з того висновок про наше недбальство. А що ми справді мовчали не через недбалість, то ось, як тільки після тривалого часу трапилася для нас нагода побачити чеснішого й улюбленого пресвітера Іоана та диякона Павла, ми негайно пишемо і безмежно дякуємо вам за те, що ви своєю прихильністю до нас і ретельністю виявили себе велелюбними отцями.

    Що тільки було під владою вашого благоговіння, — все зроблено належно, так що плевели зла і спокуси вже повинні були б вирватися, церкви — отримати мир і світлу тишу, всі справи — бути впорядкованими, потоптані закони і порушені постанови отців — бути відомщеними. Та оскільки насправді нічого цього ще не сталося, і ті, котрі раніше чинили беззаконня, продовжують підсилювати свої попередні беззаконня новими, тому я вже не хочу в подробицях розповідати про все, що було вчинено ними після того, бо така розповідь перевершила б межі історії, а не тільки листа, тож я прошу Вашу невсипну душу, щоб, коли сум’яття, яке всюди поширилося, буде нерозкаяним і невиліковно триматися своєї хвороби, тоді ті, котрі зважилися вилікувати зло, не впадали у розпач і не відступали, постійно маючи на увазі високе значення цієї важливої справи. Майбутня ваша боротьба йде майже за весь світ: за попрания церков, за розсіювання пастви, за напади на кліри, за заслання єпископів, за порушення постанов отців. Тому знову і знову незліченне число раз благаємо Вашу дбайливість, чим сильніша буря, тим більше виявляти ревності.

    Ми сподіваємося, що справа поправиться на краще. А якби цього і не сталося, то в будь-якому випадку за ваш подвиг вам приготовлений вінець у людинолюбного Бога, а неправедно гнаним такий прояв вашої любові послужить чималою втіхою. Ось уже третій рік ми живемо в засланні, будучи приречені стати жертвою голоду, виразки, воєн, безупинних облог, невимовної пустельності, ісаврійських мечів і смерті, яка загрожує щодня. Але навіть нам сталість і твердість вашої прихильності і відваги, щедрість вашої багатої і щирої любові подає не скороминуще полегшення і втіху. Це — наша стіна, наша твердиня, наша затишна пристань, наша скарбниця незлічимих благ, наша радість і основа нашого задоволення. І якби нас знову перевели звідси в країну ще більш пустельну, ми відправилися б, несучи із собою в наших стражданнях цю велику втіху.

    Улюбленому брату Іоанові Інокентій

    Хоча людині безвинній належить очікувати всіх благ і просити милості від Бога, однак і ми, радячи терпіти, відправили з дияконом Киріаком належне послання, щоб образа з її нападами не була сильнішою за чисту совість з її надіями. Тебе, вчителя і пастиря безлічі народу, не потрібно наставляти в тому, що всі кращі люди завжди і постійно випробовуються, — чи вони перебувають в силі терпіння і чи не падають під тягарем трудів і страждань; і що совість є міцним оплотом проти всіх незаслужених прикрощів, і хто не подолав їх терпінням, той подає підставу для несприятливих суджень про себе. Все повинен переносити той, хто покладається насамперед на Бога, а потім на власну совість. Добрий муж може бути випробований у терпінні, однак бути переможеним не може. Його думка охороняється Божественним Писанням, бо читання з Божественних книг буяють прикладами, на які ми вказуємо народові і які свідчать, що майже всі святі всіляко і часто були гноблені і зазнавали ніби якихось випробовувань, і таким чином отримали вінець терпіння. Нехай утішає любов твою, дорогий брате, сама твоя совість, яка у прикрощах повинна служити відрадою для чесноти. Перед очима Господа Христа чиста совість нехай утверджується в пристані миру.

    Інокентій, єпископ, пресвітерам, дияконам і всьому кліру та народу Церкви Константинопольської, які підлеглі єпископу Іоану, улюбленим браттям — радуватися.

    З листа любові Вашої, посланого з пресвітером Германом і дияконом Касіяном, я із тривогою і занепокоєнням ознайомився з видовищем зла, яке Ви змалювали перед моїми очима. Неодноразово перечитуючи листа, я побачив, від яких великих лих і прикрощів страждає віра. Тут може допомогти одна розрада — терпіння. Бог наш скоро дасть кінець таким прикрощам, а їхнє перенесення послужить для блага. Цю необхідну розраду ми бачимо викладеною на початку листа любові Вашої і звеличуємо похвалами Вашу думку, супроводжувану багатьма свідченнями, які спонукають до терпіння. Так що розраду, яку ми повинні були дати Вам своїм листом, Ви самі передбачили у Вашому листі.

    Господь наш зазвичай дає стражденним це терпіння для того, щоб навіть у скорботах раби Христові самі утішали себе, роздумуючи над тим, що страждання, які переносять вони, вже були раніше зі святими мужами. Навіть і ми самі з Вашого листа можемо почерпнути розраду, бо ми не далекі від співучасті у Вашій скорботі і самі співчуваємо вам. Та й хто зміг би перенести злодіяння людей, яким насамперед належало б бути ревнителями спокою, миру і злагоди? Тепер же, на противагу цьому, невинні єпископи виганяються із займаних ними у своїх церквах кафедр. Брат і співслужитель наш Іоан, Ваш єпископ, перший несправедливо відчув це, не будучи вислуханим і на суді, — жодного обвинувачення не пред’являється і не вислуховується. І що за пагубна вигадка?! Щоб там не було, без причини для суду на місце живих ієреїв ставляться інші. Начебто люди, котрі почали з такого злочину, могли бути ким-небудь визнані як такі, що мають добру мету і поступають справедливо.

    Ми не знаємо, щоб так коли-небудь чинили наші отці. Навпаки, такі дії заборонялися і нікому не дозволялося на місце кого-небудь, хто був живим, висвячувати іншого. Незаконне висвячення не може відняти в іншого його достоїнства. Не може бути єпископом той, хто несправедливо ставиться на місце іншого. Що стосується дотримання канонів, то ми говоримо, що потрібно підкорятися тільки тим, які визначені в Никеї, — тільки їх повинна дотримуватися кафолична (вселенська) Церква і тільки їх визнавати. Якщо ж ким-небудь будуть запропоновані інші канони, які відрізняються від никейських, і коли б виявилося, що ці канони сформовані єретиками, то кафоличні єпископи повинні їх відкинути. Те, що вигадане єретиками, не можна об’єднувати з кафоличними канонами — вони завжди прагнуть послабити думку никейських отців чим-небудь супротивним і недозволеним.

    Отже, ми говоримо не тільки те, що не слід триматися цих канонів, але й те, що їх необхідно засудити разом з єретичними і схизматичними вченнями, як це і колись зробили на Сардинському соборі єпископи, які жили ще до нас. Всечесні браття, краще, якщо вчинене буде засуджене належним чином, ніж те, що вчинене всупереч канонам, має отримати деяку впевненість. Але що проти цього зробимо ми зараз? Необхідне розслідування, проведене собором, про необхідність скликання якого ми говорили вже давно. Тільки він міг би заспокоїти ці бурі. Для того, щоб собор відбувся, корисно буде очікувати лікування зла від волі великого Бога і Христа Його. Усі хвилювання, спричинені сьогодні заздрістю диявола для випробовування вірних, уляжуться. Ми, будучи твердими і стійкими у вірі, не повинні втрачати надію на отримання від Бога чого б то не було. Ми багато роздумуємо про те, як мав би відбутися Вселенський собор, щоб волею Божою заспокоїлися тривоги та сум’яття. Отже, поки що будемо чекати і, захистивши себе стіною терпіння, будемо сподіватися, що за допомогою Божою все буде відновлено. А про все, що Ви перенесли, ми вже раніше все довідалися через розпитування від єпископів, котрі втекли до Рима, хоч і в різний час, а саме від Димитрія, Киріака, Євлісія і Палладія, які тепер перебувають з нами.

    Сакра2 Гонорія Августа, послана до государя сходу Аркадія

    Хоч щодо жіночого зображення, яке у новій копії пущене провінціями і через розмови недоброзичливих людей стало відомим у всьому світі, я нагадував в іншому листі, що внаслідок жалю щодо такого факту і через те, що таке припущення не здійснилося, заздрісний поголос слабшає, і людські язики не мають матеріалу для своїх викриттів, — та хоч і щодо загибелі Іллірії ми зі щирістю виразили перед вами свій жаль стосовно того, чому ви не хочете визнати це збитками для держави, через що це стало відомим з інших джерел, а не з листа вашої любові, — однак не личить нам приховувати перед вашою світлістю і те, що недавно сталося не без небезпеки для держави у церковних справах і про що швидкий поголос, повсякчасний вісник всього недоброго, не змовчав і, відповідно до людської природи, яка завжди збуджується до лихослів’я свіжими випадками, вона, як тільки появиться привід для осуду, через пристрасть до жорстоких пересудів направляє свою злість на нещасні випадки.

    Недавно передавали, що в Константинополі, у священний день великої Пасхи, коли богослужіння, яке повинно звершуватися в присутності імператорів і зібрало в одному місці майже все населення сусідніх міст, раптом кафоличні (вселенські) церкви були замкнені, священнослужителі забрані під варту, щоб саме в той час, коли милістю імператора відкриваються для злочинців печальні замки в’язниць, жахлива в’язниця заклала в собі служителів благочестивого закону і миру. Звершення всіх таїнств зустріло перешкоди, наче у воєнний час. Деякі вбиті саме в церковних святилищах, біля вівтарів лютувало таке насилля, що навіть високоповажні єпископи були відправлені у заслання, і кров людська — страшно сказати! — обагрила небесні Таїни.

    Раптом почувши про це, ми, признаюся, були стривожені. Та й хто при такому кривавому злочині не побоявся б гніву всемогутнього Бога? Або як він міг би вважати себе поза крайньою небезпекою, яка загрожувала римському світу і всім людям, коли — о, великі государі, брате і племіннику, високоповажні Августи! — Сам Засновник нашої імперії й Управитель довіреної нам держави, всемогутній Бог, гнівається на згубні й огидні злочини!? І якби між представниками Церкви йшлося про будь-яке релігійне питання, то мала б відбутися нарада єпископів, оскільки їм належить тлумачення предметів віри. Однак нехай піклування цареве пошириться трохи далі — на таємничі і кафоличні питання. Невже невдоволення, що виникло, мало доходити до вигнання священнослужителів, до вбивства людей, і там, де приносяться чисті молитви, даються щирі обітниці, звершуються жертвоприношення, там же мав оголитися меч, який не так просто спрямовується навіть на горло злочинців? Нарешті самі факти показують, якими очима дивився на це Бог. Насамперед саме це було ознакою майбутнього нагадування, але, якби тільки це! Людський страх, викликаний усвідомленням такого великого злочину, спричиняє те, що, переживши жахливу помсту, ми боїмося чого-небудь більш тяжкого, від чого нехай захистить всемогутній Бог.

    Чую, що святий храм, прикрашений багатими дарами багатьох імператорів, знаменитий коштовними прикрасами, величний завдяки молінню в ньому царів, горів, і ця незрівнянна прикраса Константинопольської Церкви, через Боже допущення, перетворилася на попіл: Бог залишив осквернені Таїни і відвернув Свої очі від того місця, яке вже наситила кров, щоб ніхто не міг звертатися з благаннями до небесного милосердя біля закривавлених вівтарів. Священні будівлі, які славилися не меншою пишнотою, через пожежу, що лютувала, коли полум’я поширилося далі, також були знищені вогнем. Так само згоріли і влаштовані нашими предками прикраси громадських місць, — начебто настав кінець світу. Хоч я, який досить часто зазнавав несправедливості, повинен був би мовчати й улюбленому братові своєму і співучаснику в царстві не вказувати на це з такою достеменністю, однак, ставлячи сповнення родинних обов’язків вище за муки безмовної скорботи, я переконую і благаю, щоб усе це, якщо можливо, було в скорому часі виправлене на краще і щоб Божественний гнів, який, як видно із обставин, збуджений, старанними молитвами був погашений.

    Прийміть від мене найвищий доказ щирості. Саме тому вважаю за потрібне вказати на це Вашій милості, щоб моє мовчання не зробило мене перед ким-небудь підозрілим, начебто я безмовно все схвалюю, щоб хто-небудь не подумав, що я з цим згідний, і щоб не здавалося, що я, який часто нагадував, щоб цього не трапилося, не печалюся, коли це сталося. Хто не забув, що він є християнином, міг би не відчути скорботи, побачивши хвилювання, які раптово проникли в область релігії настільки, що вся основа кафоличної (вселенської) віри цілковито захиталася? Зазначена справа була внутрішньою справою єпископів, і вона мала б завершитися після скликання собору. Після відправлення тією й іншою стороною послів до єпископів вічного міста й Італії, на підставі загального розгляду, очікувалося рішення, яке визначило б правила дисципліни. Тому, поки вироблялося визначення, варто було б бути неупередженими і нічого нового не починати. Однак з’явилася якась дивна поспішність, так що, не дочекавшись листів від єпископів, до яких звернулися за порадами обидві сторони через своїх послів, не дослідивши справи, відправляють у вигнання предстоятелів, засуджених на покарання ще до того, як стало відоме рішення єпископського суду. Нарешті, наскільки передчасним був цей осуд, виявила сама справа. Ті, котрих очікувалося відкликати, попередньо повідомивши єпископові Іоану про єднання в мирі, вирішили затвердити це єднання і постановили, що раніше суду ніхто не повинен бути відлучений від єднання.

    Що ще тепер залишається, як не те, щоб кафоличну віру роздирали схизми, щоб на ґрунті такого різнодумства виникали єресі, завжди ворожі єднанню, щоб для народу вже не ставилося провиною його поділ на негідні секти, якщо сама державна влада дає привід для незгод і якщо нею роздувається палаючий жар розбрату. Щоб цього знову не сталося на велику пагубу роду людського, необхідно молитися, щоби Бог, зглянувшись на людські гріхи, направив негідні справи до доброго завершення і благополуччя. Що стосується нас, то ми можемо боятися тільки земного. Що ж стосується милості завжди милосердного Бога, то звільнення від кари буде свідчити не про заслуги, а про поблажливість.

    1. Написаний, імовірно, 406 року. []
    2. Тобто Sacra epístola — найсвітліше (імператорське) послання. []

    Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

    Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


    Пошук

    Сторінки

    Важливе

    Останні відгуки

    Канали RSS

    Нагору