«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвт. Іоан Золотоустий. Вибрані твориСвт. Іоан Золотоустий. Листи до різних осіб

До Інокентія, єпископа Римського

Високоповажному господареві моєму, боголюбивому єпископу Інокентію1, Іоан — (бажає) у Господі радуватися.

1. Ще до отримання нашого послання, Ваше Благоговіння, думаю, чули вже про те беззаконня, яке трапилося тут у нас. Лихо настільки велике, що навряд чи у всьому світі залишилося де-небудь місце, куди б не проникнув слух про цю сумну трагедію, і скрізь цей слух, що поширився аж до краю землі, викликав жаль і скорботу. Та оскільки потрібно не лише печалитися, а намагатися виправити справу і вжити заходів для того, щоб утихомирити цю печальну церковну бурю, то ми визнали за необхідне упросити вельмишановних господарів моїх, благоговійніших єпископів Димитрія, Пансофія, Паппу і Євгенія, залишивши свої пастви, відправитися в це неосяжне море, звершити такі далекі мандри, щоб нам звернутися до вашої любові і, роз’яснивши вам докладно все, таким чином, по можливості, прискорити виправлення того, що вчинилося. Разом з ними ми послали також всечесних й улюблених дияконів Павла і Киріака. А водночас і самі, ніби у вигляді приватного листа, хочемо коротенько викласти Вашій любові всю справу.

Саме предстоятель Александрійської Церкви Феофіл через різні скарги на нього, що дійшли до слуху благочестивішого імператора, отримавши наказ особисто з’явитися (до Константинополя) тільки своєю особою, прибув сюди, узявши із собою досить значну кількість єгипетських єпископів, і цим із самого початку наче хотів показати, що він прибув власне на війну, на битву. Потім, прибувши до великого і боголюбивого міста Костянтина, він не відправився насамперед до церкви, як того вимагав звичай і здавна заведений порядок, не відвідав і нас і не взяв з нами участі ані в слові, ані в молитві, ані в Причасті, але, висадившись із корабля і пройшовши повз церковні двері, зупинився на проживання десь за містом, і, хоч ми щиро проший і його, і прибулих з ним зупинитися у нас (бо для нього все було готове: і приміщення, і все необхідне), однак ані він, ані інші не погодилися. Бачачи це, ми надзвичайно збентежилися, тим більше, що ніяк не могли здогадатися про причину такої незаслуженої ворожості до нас. Однак зі свого боку робили все, чого вимагала від нас пристойність, настійно запрошуючи його завітати до нас і сказати, чому він із першого ж свого кроку повів проти нас таку рішучу війну і збурив усе місто.

Коли ж він не захотів пояснити причини свого невдоволення, а його обвинувачі з іншого боку наполягали на своїй вимозі, тоді благочестивіший імператор, покликавши нас, наказав нам переправитися на другий берег протоки, де він зупинився, і там розібрати подану на нього скаргу. У ній ішлося про насильницьке вторгнення, про вбивства та безліч інших подібних речей. Але ми, знаючи закони отців, поважаючи і шануючи (так високо поставлену) особу і, крім того, маючи вже від нього послання, де йшлося про те, що судочинства не повинні переносити поза межі єпархій і що в кожній єпархії єпархіальні справи повинні вестися своїм судом, то ми рішуче відмовилися і не взялися судити його. Водночас він, мовби продовжуючи свої перші напади, покликав до себе мого архидиякона і через нього з цілковитим самовладдям, начебто Церква вже повдовіла і не мала єпископа, переманив до себе весь клір. Церкви, звичайно, стояли порожніми, бо то з тієї, то з іншої кліриків водили до нього, налаштовували подавати проти нас прохання і заохочували до доносів. Улаштувавши це, він звернувся до нас і надіслав нам виклик на суд, ще сам не виправдавшись від звинувачень, котрі були проти нього, що цілком суперечило і церковним правилам, і всім законам.

2. Знаючи, що нас кличуть не в судилище (сюди ми тисячу разів готові були б з’явитися), а до ворога і супротивника, як це можна вже було бачити із попереднього, що і підтвердилося згодом, то ми послали до нього єпископів Димитрія Писинунтського, Євлізія Апамейського, Лупікіна Аппіарійського, а також пресвітерів Германа і Сівера, і відповіли із властивою нам поступливістю, сказавши, що суду не уникаємо, але уникаємо явного супротивника і відкритого ворога. Справді, хто ще до отримання на нас прохань чинив з нами так, як він, із першого свого кроку, хто відокремив себе від Церкви, від єднання, від молитви, хто заохочував обвинувачів, заманював до себе клір і доводив церкви до запустіння, чи має той право зійти на трон нашого судді, який жодним чином йому не личить? Та й це не відповідає (постановам), щоб той, хто прийшов із Єгипту, судив тих, котрі проживають у Фракії, причому той, хто прийшов, сам підлягає суду як ворог і супротивник. Але, незважаючи ні на що, він вирішив неодмінно виконати те, що задумав.

Хоч ми оголосили, що готові виправдовуватися щодо обвинувачень у присутності бодай сотні, бодай тисячі єпископів і довести, що ми не винні, бо справді не винні, однак він не хотів нічого чути і, незважаючи на нашу відсутність, на наше звертання до собору, відклик до правосуддя, незважаючи на те, що ми уникали не суду, а явної ворожості, прийняв (наших) обвинувачів, зняв заборону з тих, котрі були в мене позбавлені Причастя, прийняв на нас прохання від тих осіб, котрі ще самі не виправдалися від обвинувачень, і, діючи в усьому, від початку до кінця, протизаконно і невідповідно щодо церковних правил, склав протокол. Чи потрібно багато говорити далі? Використовуючи всі засоби, він не заспокоївся доти, поки насильно і самовладно не викинув нас із міста та з церкви, — пізно ввечері, коли за нами йшов весь народ. Міський куріос2 протягнув мене через усе місто, насильно привів, кинув мене на корабель, і я поплив уночі. І все це за те, що я насмілився зробити відклик до собору щодо правосуддя. Хто може вислухати це без сліз, хоч би мав кам’яне серце?

Але, як я вже сказав попередньо, оскільки треба не лише оплакувати трагічні тяжкі події, а намагатися їх виправити, тому благаю вашу любов зглянутися, перейнятися жалем і зробити все, щоб припинити це зло. Однак наші вороги на цьому не завершили свої злочинні справи, але й далі продовжували діяти, як і раніше. Після цього благочестивіший імператор з ганьбою вигнав тих, котрі під час нашої відсутності безсоромно ввірвалися до церкви, і багато хто з присутніх у місті єпископів, бачачи їхні беззаконні дії, поспішили вийти у свої єпископії, щоб не брати участі в їхньому насильстві, в якому вони все нищили, наче якась руйнівна пожежа. Тоді ми знову були покликані до міста й до церкви, з якої так несправедливо були вигнані, — більше тридцяти єпископів відводили нас, і боголюбивий імператор зі свого боку надіслав для цього нотарія. Той же (Феофіл) миттєво втік. Навіщо і для чого? Вступаючи, ми просили боголюбивого імператора скликати собор для відплати за все, що було. Отже, знаючи за собою (негідні) справи і побоюючись викриття, він, коли царські грамоти були вже розіслані всюди й звідусіль скликали всіх, таємно серед ночі сів на корабель і виїхав разом зі всіма своїми.

3. Однак ми, незважаючи на це, з повною впевненістю щодо чистоти нашої совісті, знову звернулися до благочестивішого імператора з настійним проханням про те ж саме. І імператор, діючи із належним йому благочестям, послав до нього грамоту, знову викликаючи разом зі всіма його поплічниками з Єгипту, щоб дав звіт про все, що відбувалося, і не думав, що того, що так несправедливо і свавільно, незважаючи на нашу відсутність, зроблено однією партією, було достатнім для його виправдання. Але він не послухався царської грамоти і залишився вдома, вказуючи на те, що начебто може статися збурювання з боку народу через недоречну, а то й обтяжливу прихильність до нього деяких його шанувальників, хоч до отримання царської грамоти той же народ неодноразово обливав його незліченною ганьбою.

Однак не будемо переказувати тепер усе, бо тим, що сказали, хочемо тільки показати, що він задихався в злодіяннях. Досить додати те, що і після цього ми не заспокоїлися і настійно просили, щоби був зібраний суд, на якому можна було б запитувати й відповідати. Ми говорили, що готові довести, що ми безневинні, а вони вкрай злочинні. Тут залишилося ще декілька сирійців, які тоді засідали з ним і були спільниками в усьому. Ми приступили до них, будучи готовими судитися
з ними, й неодноразово наполегливо вимагали цього, просячи передати нам протокол, звинувачувальні прохання або, принаймні, повідомити, у чому полягають ці звинувачення, або хто є обвинувачами. Однак нічого не домоглися і знову були викинуті з церкви.

Чи зможу тепер я розповісти про всі обставини, що супроводжували це, і вже перевершують усяку трагедію? Яке слово виразить це? Чий слух сприйме це без здригання?

У той час, коли ми робили такі звернення, як я перед цим сказав, раптом, у саму Велику Суботу, коли вже день схилявся до вечора, величезна маса солдатів увірвалася до церкви, силою розігнала весь клір, який стояв з нами, і зі зброєю в руках обступила вівтар. Жінки, які в цей час роздягнулися у молитовних домах для прийняття хрещення, зі страху тікали нагими від цього жахливого вторгнення, оскільки вони не мали часу, щоб подбати про належну для жінок пристойність. Чимало з них були виштовхнуті і навіть поранені — купелі наповнилися кров’ю, і свята вода в них зафарбувалася кривавим кольором. Але на цьому жахи не скінчилися. Солдати, серед яких деякі, як нам відомо, були зовсім нехрещеними, проникли навіть у місце, де лежали Святі Дари, оглянули усю внутрішність святилища — найсвятіша Кров Христова, як це буває при такому погромі, пролилася на одяг вищеназваних солдат, і все опинилося в такому страшному безладі, начебто сталася варварська навала.

Жителів гнали геть. Весь народ вибрався за місто. Церкви в таке свято залишилися порожніми, без парафіян, і більше сорока єпископів, які мають з нами спілкування, без приводу і без причини були вигнані разом з народом і кліром. Скрізь зітхання, крики, сльози — на площах, у домах, у потаємних притулках, і в усьому місті не залишилося місця, де б не було видно слідів цього лиха. Злочин був настільки великий, що нам співчували не лише потерпілі від нього, але й ті, котрі не стали його жертвою, не тільки єдиновірні, але і єретики, юдеї, язичники. Отже, місто було взяте, наче приступом, — у такому сум’ятті, хвилюванні і жаху все перебувало! І це було зроблено без відома благочестивішого імператора, під покровом ночі, за розпорядженням, а в багатьох випадках і під проводом єпископів, які не посоромились іти, маючи перед собою замість дияконів військових командирів. Коли настав день, усі жителі вже виселилися за стіни міста, розмістившись під деревами по лісах, і там проводили свято, наче розсіяні вівці.

4. За описаним тут вам легко догадатися про все решта, бо, як я вже сказав, словами неможливо охопити все до подробиць. Особливо печальним є те, що всі ці численні й настільки важкі прикрощі ще й тепер не завершилися, та й немає надії на те, що завершаться. Навпаки, зло з кожним днем поширюється, і ми стали посміховиськом для багатьох чи, точніше, ніхто не сміється, навіть найбільш аморальні, а всі оплакують цю, як я сказав, неосяжність зла, цю небувалу наругу над законами.

Чи в змозі хтось описати безладдя, які виникли в інших церквах? Зло, звичайно, не зупинилося тут, а проникло і на схід. Подібно, як сильно заболить голова, то й інші члени стають немічними, так і тепер, ледь тільки почалися описані нещастя в цьому великому місті, як сум’яття миттєво розлилося всюди, і скрізь кліри повстали проти єпископів, єпископи розділилися або мають намір розділитися з єпископами, паства — з паствою, скрізь страшне лихо і в усьому світі смерть.

Отже, чесніші і благоговійніші господарі мої, знаючи тепер усе, виявіть належну вам мужність і старанність, щоб зупинити цю наругу над законами, яка поширилася в церквах. Якщо цей звичай увійде в силу, якщо дозволено буде всякому бажаючому, незважаючи ні на яку відстань, вторгатися в чужі округи, викидати всіх, кого попало, чинити за власною сваволею все, що заманеться, то знайте, що все загине, своєрідна нещадна війна охопить весь світ, усі будуть викидати всіх і, у свою чергу, будуть викидатися іншими. Тому, щоб таке сум’яття не охопило все під сонцем, потрудіться оголосити через послання, що все те, що так протизаконно було вчинено під час нашої відсутності однією партією, коли ми аж ніяк не ухилялися від суду, не має будь-якої сили, як і насправді не має за сутністю справи. А викритих у такому злочині віддати покаранню за церковними законами. Нам же, оскільки ми в жодній провині не викриті і ніякої провини за нами не доведено, дозвольте постійно користуватися вашими посланнями, вашою любов’ю та всім іншим, як і раніше.

Якщо ж ці порушники закону надумають тепер висувати будь-які звинувачення, за якими нас несправедливо викинули, не ознайомивши нас ані з протоколом, ані зі звинувачувальними скаргами, навіть не вказавши, хто нас звинувачує, то нехай відбудеться непідкупний суд, і ми готові судитися, захищатися і довести, що ми не винні в тому, у чому нас звинувачують, бо й справді не винні. Тепер же вчинене ними абсолютно не відповідає ані законам, ані церковним канонам. Але що я говорю про церковний канон? Такої несправедливості ніколи не допускалося навіть у світських судах, і скажу більше — у будь-якому варварському судилищі. Звичайно, що ані скіфи, ані сармати ніколи подібним чином не виносили вироку, вислухавши справу тільки від однієї сторони, під час відсутності звинувачуваного, який ухиляється не від суду, а від ворожості, який згідний стати перед тисячею суддів, який говорить, що він не винний, що готовий перед усім світом спростувати обвинувачення проти себе і довести свою цілковиту непричетність до них.

Обговоривши все це і від господарів моїх, благочестивіших братів наших, згаданих єпископів, докладніше все дізнавшись, постарайтеся подати нам можливу зі свого боку поміч. Цим ви не тільки нам догодите, а всій сукупності церков і заслужите нагороду в Бога, Який усе чинить заради миру церков. Постійно перебуваючи в здоров’ї, молися за мене, чесніший і святіший Владико.

  1. Написано незабаром після Пасхи 404 року []
  2. Куріос — назва посади поліцейського начальника у столиці. Обов’язком куріоса було розслідувати злочини та провини, що відбувалися в столиці, і про винних доповідати вищому начальству. []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору