Слово про те, що хто сам собі не шкодить, тому ніхто зашкодити не може
1. Знаю, що для людей грубих, пристрасних до земного, котрі приліпилися до землі і стали рабами чуттєвих задоволень, а до духовних речей не надто прихильні, це слово видасться незвичним і дивним. Вони будуть і гол осно сміятися, ізасуджувати нас, начебто ми від самого початку говоримо неймовірне. Однак ми не залишимо свого наміру, а якраз саме тому з великою ревністю і приступимо до доказів того, що запропонували. І якщо такі люди захочуть, не бентежачись і не тривожачись, дочекатися кінця бесіди, то я впевнений, що вони погодяться з нами і будуть засуджувати самих себе за колишню оману, почнуть говорити протилежне, перепрошувати і просити пробачення за те, що мали неправильне поняття про речі, і будуть дуже дякувати нам, як хворі дякують лікарям, позбувшись від хвороб, які мучили їхнє тіло. Тому не висловлюй мені того судження, яке в тебе є тепер, а почекай наслідків наших слів і тоді зможеш висловити непомильний вирок, оскільки тоді необізнаність уже не зможе стати на заваді істинному судженню. Так і судді, які розглядають життєві справи, хоч бачать, що перший оратор говорить сильно і все заливає своїм красномовством, не зважуються винести вирок раніше, аж поки з великою терпеливістю не вислухають іншого, котрий суперечить йому. І хоч би здавалося, що перший говорить правду, вони надають безсторонню увагу й іншому. У тому й полягає гідність суддів, щоб, розвідавши справу з кожного боку з належною достеменністю, потім виносити власне судження.
Так і тепер загальне людське упередження, яке з часом укорінюється у свідомості багатьох, стає таким же оратором і по всьому світу сповіщає і говорить: у людях усе спотворилося, скрізь велике сум’яття, щодня багато хто терпить образи, гноблення, утиски, збитки — слабші від сильніших, бідні від багатих. І як не можливо перерахувати морські хвилі, так і безліч скривджених, пригноблених, стражденних. Ані дія законів, ані страх перед судами — ніщо не зупиняє цієї зарази і хвороби — зло з кожним днем збільшується. Скрізь стогін, плач, сльози скривджених, і судді, які поставлені для виправлення цього, самі збільшують бурю і підсилюють хворобу. Тому багато хто з нерозумних і нещасних, коли бачать, що смиренного часто волочать, терзають, мучать, а зухвалий, нахабний, безчесний і той, кому допомогли безчесні, збагачується, наділяється владою, стає для багатьох страшним, заподіює незліченні прикрощі смиренним, і така несправедливість буває і в містах, і в селах, і в пустелях, і на суші, і на морі, — впадаючи в надзвичайну несамовитість, обвинувачують Боже Провидіння.
Отже, нам необхідно запропонувати це слово для спростування вищесказаного, виступивши на подвиг, хоч незвичайний і страшний, як я спочатку сказав, але необхідний, справедливий і корисний для тих, котрі хочуть слухати і повчатися. У ньому буде доведено (не бійтеся ж), що кожний ображений терпить шкоду не від інших, а сам від себе.
2. А щоб наші слова були більш зрозумілими, насамперед розглянемо, що таке шкода і якого виду речей вона зазвичай торкається, а також, у чому полягає досконалість людини, що їй шкодить і що начебто їй шкодить, а насправді не шкодить. Наприклад (слова необхідно підтвердити прикладами), кожна річ терпить шкоду від чого-небудь: залізо від іржі, вовна від молі, отари овець від вовків. Якість вина втрачається, коли воно міняє смак і прокисає, а якість меду — коли він утрачає властиву йому солодкість і перетворюється на гірку рідину. Хлібові на полі шкодить прілість і посуха, виноградним плодам, листю і гілкам — злий рій сарани, іншим деревам — черв’як, а тілам безсловесних — різні хвороби. Але щоб, перераховуючи все, надто не розтягувати слово, скажемо, що і нашому тілу шкодить гарячка, розслаблення та безліч інших хвороб. Отже, якщо для всіх цих речей є дещо таке, що спричиняє їм шкоду, то подивимося, що шкодить людському роду і від чого зазнає шкоди досконалість людини.
Багато хто вбачає різні і незвичайні причини. Нам потрібно висловити і помилкові думки і, спростувавши їх, потім указати на те, що насправді шкодить нашій гідності, і конкретно довести, що ніхто не зміг би вчинити нам несправедливості чи заподіяти шкоди, якби ми не видавали самі себе. Багато хто через свої помилкові думки вважає шкідливим для нашої гідності різне: одні — вбогість, другі — тілесну хворобу, інші — втрату майна, ще інші — лихослів’я, інші — смерть, і постійно цим журяться, плачуть і, жаліючи тих, що це переживають, оплакуючи їх та уражаючись, говорять один одному:
— Яке лихо трапилося із таким-то, — він раптом позбувся всього майна!
А другий говорить про іншого:
— Такого-то спіткала тяжка хвороба, і лікарі, які його відвідують, втратили надію на його життя!
Один печалиться і плаче над ув’язненими у темниці, другий — через вигнаних із рідного краю і відправлених у заслання, інший — над позбавленими волі, ще інший — над викраденими ворогами і взятими у полон, інший — над утопленим чи згорілим, ще інший — над задавленим будинком, що обвалився. Однак ніхто не плаче над тими, котрі живуть нечестиво, і що найгірше, часто навіть називають їх щасливими. Це і буває причиною всіх бід. Отже (але не бійтеся, про що я і просив спочатку), покажемо, що ніщо з вищесказаного не шкодить людині обережній і не може заподіяти шкоди її гідності. Справді, скажи мені, яка шкода заподіяна гідності людини тим, що вона позбулася всього майна, чи тим, що в неї все відняли наклепники, розбійники чи домашні лиходії? Однак, якщо бажаєте, наперед окреслимо, у чому полягає гідність людини, попередньо вказавши на інші істоти, щоб для багатьох слова були більш зрозумілі й сприйнятливі.
3. У чому ж виявляється цінність коня? У тому, щоб він мав залогу вузду і таку ж попругу, безліч попон із шовкових тканин, різнобарвні і золототкані килими, бляхи з дорогоцінним камінням і гриву, заплетену золотими стрічками, чи в тому, щоб він був швидким на бігу, міцним ногами, виступав струнко і мав такі копита, які мають бути в доброго коня, був обдарований великою силою, щоб міг пробігати великі відстані, бути придатним на війні, стояти в ладу з великою бадьорістю й у випадку втечі рятувати вершника? Хіба не очевидно, що цінність коня виявляється в останньому, а не в першому? Що також назвав би ти цінністю ослів і лошаків? Хіба не те, щоб вони могли легко носити тягарі, легко звершувати подорожі і мали ноги міцні, наче з каменя? Невже ми скажемо, що дещо зовнішнє, що є на них, збільшує їхню цінність? Ні Який виноград ми хвалимо: той, на якому багато листя та гілок, чи той, котрий обтяжений плодами? Чим визначаємо цінність маслини: тим, що вона має великі гілки і дуже багато листя, чи тим, що вона приносить рясні плоди і ними вся засіяна?
Так само вчинимо й щодо людей: визначимо гідність людини і шкідливим для неї будемо вважати тільки те, що їй шкодить. У чому ж полягає гідність людини? Не в багатстві, щоб ти не боявся бідності; не в тілесному здорові, щоб ти не боявся хвороби; не в думці народу, щоб ти не зважав на негідний поголос; не в житті розгульному і безцільному, щоб для тебе не була страшна смерть; і не у свободі, щоб не тікати від рабства, а в точному дотриманні істинного вчення і в побожному житті. А цього і сам диявол відняти не може в того, хто, маючи це, зберігає його з належною старанністю. Знає про це і біс лукавий і лютий.
Тому й Іова він позбавив майна не для того, щоби зробити його бідним, а щоб змусити вимовити бодай якесь богохульне слово; і тіло його вразив не для того, щоб зробити його хворим, а щоб похитнути чесноту душі. Але, незважаючи на те, що він використав усі свої хитрощі і зробив його з багатого бідним (що для нас здається найжахливішим), із багатодітного — бездітним і розтерзав усе його тіло набагато тяжче, ніж кати в судилищах (адже не так їхні пазурі мучать ребра тих. котрі потрапили до їхніх рук, як уста черв’яків гризли його плоть), і поширив про нього негідний поголос (адже друзі в його присутності говорили, що він недостатньо покараний за свої гріхи, і зводили проти нього чимало обвинувачень), і вигнав його не тільки з міста чи з дому і переселив в інше місто, а зробив для нього і домом, і містом сморідне гноїще, однак не тільки нічим не зашкодив йому, а своїми підступами зробив ще більш славним. Він не тільки не відняв в Іова нічого із майна, хоч і відняв стільки, а подав йому ще більше багатство — чесноти. Справді, Іов після того, як поніс надзвичайно тяжкий подвиг, отримав ще більшу відвагу.
Якщо ж той, хто стільки потерпів, і причому потерпів не від людини, а від лютішого за всіх людей біса, ніскільки не зазнав шкоди, то хто після того може мати вибачення, коли говорить: такий-то вчинив несправедливість і завдав шкоди? Якщо диявол, будучи сповненим такої ненависті, використавши всі свої знаряддя і випустивши всі стріли і всі нещастя, які бувають з людьми, із надмірністю направивши їх і на дім, і на тіло праведника, не вчинив цьому мужу жодної шкоди, але, як я сказав, приніс йому ще більше користі, то як можуть інші обвинувачувати того чи іншого, начебто вони від них потерпіли шкоду, а не від самих себе?
4. А як же, скажеш, хіба не диявол спричинив шкоду Адамові, не довів його до падіння і не вигнав з раю? Ні, не він зробив це, а байдужість того, хто впав, його неуважність до себе і непильнування. Той, хто, використавши стільки всіляких засобів, не зміг перемогти Іова, то чи зміг би з меншими зусиллями подолати Адама, якби цей через свою байдужість не видав себе сам? Як? Невже той, у кого через підступи наклепників віднятий маєток, позбувся всього майна, втратив батьківську спадщину, опинився у крайній убогості і не зазнав шкоди? Не зазнав шкоди, а ще й користь отримав, будучи уважним до себе.
Скажи мені, яку шкоду це заподіяло Апостолам? Хіба вони не з голодом, спрагою і наготою безупинно боролися? Але саме тому вони і були особливо славними й знаменитими й отримували велику допомогу від Бога. Якої шкоди заподіяли Лазарю хвороба, рани, вбогість і безпомічна самітність? Хіба не за це йому сплетені особливі вінці? Яка шкода була для Иосифа від того, що про нього ходив поганий поголос і в його власній землі, і в чужій? Його вважали і розпусником, і блудником. Чи зашкодило йому рабство? Чи зашкодило видалення з батьківщини? Чи якраз не тому ми і захоплюємося ним, і дивуємося йому? Але що я говорю про видалення з батьківщини, про бідність, негідний поголос і рабство? Яку шкоду заподіяла Авелю сама смерть, насильницька і передчасна смерть, учинена рукою брата? Хіба не тому він і прославляється у всьому світі? Чи бачиш, як моє слово довело більше, ніж я обіцяв? Воно показало, що не тільки ніхто не терпить шкоди від кого-небудь, але ті, котрі уважні до себе, ще й отримують велику користь.
— Для чого ж, — скажеш, — покарання і муки? Для чого геєна? Для чого стільки погроз, якщо ніхто не терпить шкоди і ніхто не спричиняє шкоди?
Що ти говориш? Для чого змішуєш слова? Я не сказав, що ніхто не спричиняє шкоди, але що ніхто не терпить шкоди.
— Як же, — скажеш, — таке може бути, щоб ніхто не терпів шкоди, коли багато хто робить шкоду?
Так, як я щойно сказав. Йосифові вчинили шкоду брати, але сам він не зазнав шкоди. І проти Авеля учинив зло Каїн, але він не зазнав шкоди від зловмисника. Для того і покарання, і муки. Бог карає не стражденних за чесноти, а визначає муки за безчестя грішників. Хоч ті, котрі страждають від зловмисників, і стають більш славними, однак це залежить не від наміру зловмисників, а від мужності тих, котрі піддаються їхньому злу. Тому для одних визначаються і готуються нагороди за смирення і мудрість, а другим кари за злобу. Чи втратив ти багатство? Говори: «Нагим я вийшов із утроби матері моєї, нагим і повернуся» (Іов. 1, 21). Додай і апостольські слова: «Ми нічого не принесли у світ: явно, що нічого не можемо і винести з нього» (1 Тим. 6, 1). Може, йде про тебе негідний поголос і обливають тебе незліченним лихослів’ям? Згадай такі слова: «Горе вам, коли всі люди будуть говорити про вас добре» (Лк. 6, 26). І ще: «Коли ганьбитимуть і знеславлять ім’я ваше…, радійте того дня і звеселіться» (Лк. 6, 22-23). Може, ти вигнаний за межі рідного краю? Уяви собі, що ти не маєш тут батьківщини, а коли хочеш бути мудрим, то знай, що і всю землю тобі заповідано вважати не своєю. Може, спіткала тебе тяжка хвороба? Скажи апостольські слова: «Якщо зовнішній наш чоловік і тліє, то внутрішній день у день оновлюється» (2 Кор. 4, 16). Може, хтось зазнав насильницької смерті? Уяви собі Іоана та його голову, відсічену в темниці, принесену на блюді і віддану в нагороду за танець блудниці. Уяви собі і нагороди за це: усі ці страждання, якщо вони заподіюються будь-кому несправедливо, очищають гріхи і подають праведність. Настільки великою від них є користь для тих, котрі переносять їх мужньо!
5. Отже, якщо ані втрата багатства, ані наклепи та лихослів’я, ані вигнання, ані хвороби і страждання, ані сама смерть, яка здається жахливішою за все, не заподіюють шкоди для тих, хто це терпить, а ще й приносять користь, то вкажи мені, від чого будь-хто може зазнати шкоду, коли він не зазнає жодної шкоди від цього? Навпаки, я постараюся довести, що особливо терплять шкоду, зазнають мук і невиліковно страждають якраз ті, котрі заподіюють це іншим. Хто може бути більш нещасним, ніж Каїн, котрий учинив таке із братом? Хто більш жалюгідний за жінку Филипа, котра відтяла голову Іоанові, чи за братів Иосифа, котрі продали його і вигнали поза межі рідного краю? Хто жалюгідніший за диявола, що навів на Іова такі прикрощі? Адже він не тільки за інші справи, але й за це зло понесе велику кару.
Чи бачиш, як і тут наше слово показало більше, ніж було обіцяно, тобто, що не тільки гноблені не терплять жодної шкоди від зловмисників, але й усе повертається на голову самих зловмисників? Справді, якщо не в багатстві, і не у волі, і не в проживанні в рідному краю, і не в будь-чому іншому із вищенаведеного виявляється гідність людини, а в чеснотах душі, то виходить, що коли шкода торкається тих благ, то людська гідність не зазнає жодної шкоди. А що, коли хтось утратить душевну мудрість? Тоді, отримуючи шкоду, він терпить її не від іншого, а власне сам від себе. Як, скажеш, власне сам від себе? Коли він, зазнаючи від кого-небудь бичування чи відібрання майна, чи інший тяжкий утиск, і вимовить богохульне слово, тоді терпить шкоду, і шкоду дуже велику, але не від пригноблювача, а від власної малодушності. Я і раніше говорив, і тепер скажу: жодна людина, хоч би вона була тисячократно злою, не може ні на кого напасти більш скажено і з більшою люттю, ніж злий біс і наш непримиренний ворог диявол. Однак і цей злий біс не зміг подолати і скинути людину, яка жила ще до закону і благодаті, хоч зі всіх боків пускав у неї стільки уїдливих стріл.
Такою є шляхетність душі! А Павло? Хіба не зазнав він стільки прикрощів, що їх і перерахувати важко? Він жив у в’язницях, був закутий у ланцюги, його водили з місця на місце, терпів катування від юдеїв, його побивали камінням, терзали по спині не тільки ремінням, але й палицями, тонув у морі, часто потрапляв до рук розбійників, терпів гоніння від одноплемінників, безупинно терпів від ворогів і від знайомих, зазнавав незліченних підступів, боровся з голодом і наготою, постійно й невпинно переносив й інші нещастя та скорботи. Але що багато говорити? Він щодня помирав, однак, переносячи стільки прикрощів, не тільки не вимовив жодного богохульного слова, а радів і хвалився цим. В одному місці він говорить: «Нині я радію в стражданнях моїх» (Кол. 1, 24). В іншому місці: «І не цим тільки, але хвалимось і скорботами» (Рим. 5,3). Якщо ж він у таких стражданнях радів і хвалився, то яке вибачення, яке виправдання будеш мати ти, коли не переносиш і найменшої частини від того, а богохульствует?
6. Але, скажеш, я терплю шкоду інакше — від того, що, не богохульствуючи, але, втративши багатство, стаю неспроможним подавати милостиню. Це — відмовка та пошуки причини! Якщо ти цим опечалюєшся, то твердо знай, що бідність не буває перешкодою для милостині. Хоч би ти був тисячократно бідний, однак не бідніший за ту, котра мала тільки жменю борошна (з Цар. 17,12), і за ту, у котрої було тільки дві лепти (Лк. 21, 2), коли та й інша, витративши все своє майно на бідних, сподобилися дивної похвали. Велика вбогість не стала перешкодою для такого великого людинолюбства, і милостиня, що складалася із двох лепт, була настільки багатою і значною, що затьмарила всіх багачів, і багатством прихильності та надміром щирості перевершила тих, котрі клали багато статирів1. Отже, і тут ти не зазнаєш шкоди, а ще й отримуєш велику користь, — завдяки незначному приношенню отримуєш вінці більш сяючі, ніж ті, котрі поклали багато.
Але, хоч би ми тисячу разів говорили це, душі тілесні, котрі люблять життєві задоволення і пристрасти л ися до земних благ, нелегко погодяться залишити ці в’янучі квіти (такими є насолоди земного життя) і не зважаться залишити ці тіні, і навіть кращі серед людей прагнуть тих та інших благ, а нещасні й жалюгідні у більшій мірі ганяються за цими благами, а за тими — надто мало. Тому зірвемо сяючу й красиву маску з мерзенного і потворного обличчя цих речей і покажемо мерзенність блудниці. Адже саме таким є життя, що проходить у сластолюбстві, сріблолюбстві і честолюбстві: воно огидне, потворне, сповнене великою мерзенністю, неприємне, важке і повне гіркоти. Справді, ті, котрі полонилися ним, цілком позбавлені прощення особливо тому, що для них милим і приємним є це життя, сповнене неприємностей і великої гіркоти, яке містить незліченне зло, небезпеку, кровопролиття, прірви, підводне каміння, вбивства, жахи, трепет, заздрощі, ненависть, підступність, постійний неспокій і турботи, яке не подає жодної користі і не приносить жодних плодів від таких прикрощів, крім мук, покарання і вічного страждання. І незважаючи на те, що воно є таким, для багатьох це здається блаженним і жаданим, що якраз служить ознакою не блаженства від володіння ним, а божевілля тих, котрі ним зачаровуються. Так і малі діти ганяються за іграшками і захоплюються ними, а про речі, властиві повнолітнім, і поняття не мають. Але для них вибаченням є недосконалий вік, а ці, маючи дитячий розум у досконалому віці і чинячи навіть безглуздіше за дітей, не мають жодного виправдання.
А чому, скажи мені, таким жаданим є багатство? Я повинен почати мову про нього, оскільки воно для багатьох, заражених цією жорстокою хворобою, здається ціннішим і за здоров’я, і за життя, і за народну похвалу, і за добру думку, і за рідний край, і за домашніх, і за друзів, і за рідних, і за все. Аж до хмар сягає полум’я цього багаття, і сушу, і море охопив вогонь цієї печі. Ніхто не гасить цього полум’я, а всі роздувають, — як ті, котрі вже полонені, так і ті, котрі ще не полонені, щоб бути полоненими. Кожний може бачити, як усі: чоловік і жінка, раб і вільний, багатий і бідний — кожен, відповідно до своїх сил, день і ніч несуть тягар, який подає цьому вогню велику поживу, тягар не дров і хмизу (не таким є це полум’я), а душ і тіл, неправди і беззаконня. Саме цим зазвичай і підтримується таке полум’я. Багаті ніколи не покидають цієї божевільної пристрасті, хоч би й опанували всім світом; бідні намагаються зрівнятися з ними, і якесь хворобливе змагання, неприборканий сказ і невиліковна хвороба охопили душі всіх. Ця любов вигнала геть з душі всяку іншу любов. Не дивляться ані на дружбу, ані на родинність, — що я кажу: дружба і родина, — навіть на дружину і дітей, миліше за яких для чоловіків немає нікого, — все кинуто і потоптано, бо ця жорстока і нелюдяна володарка опанувала душами всіх заполонених.
Справді, вона, мов нелюдяна володарка, мов жорстока господиня, наче лютий варвар, наче публічна і жадібна блудниця, осоромлює, мучить і наводить незліченні небезпеки й муки на тих, котрі віддалися їй у рабство. Однак, якою б вона не була страшною і суворою, якою грубою і лютою, хоч має варварське обличчя чи, точніше, звіряче і більш люте, ніж у вовка і лева, для заполонених нею вона здається лагідною, милою і солодшою за мед. Вона щодня кує на них мечі і зброю, риє прірви, тягне їх до безодні, стромовин та підводного каміння і сплітає для них незліченні пута мук. А тим часом її полонені і ті, котрі бажають бути полоненими, думають, начебто вона робить їх щасливими. Як свиня, валяючись у нечистоті і бруді, радіє й тішиться, як жуки, що безупинно риються в гною, так і віддані сріблолюбству бувають більш жалюгідними, ніж ці створіння, — тут мерзенність більша і бруд більш смердючий. Віддаючись пристрасті, вони надіються отримати від того велике задоволення, яке залежить не від властивості самої речі, а від душі, яка страждає таким божевіллям. А це гірше за тваринне божевілля. Як причиною того, що тварини залишаються в бруді і гною, є не бруд і гній, а нерозумність тварин, котрі туди потрапляють, так думай і про людей.
7. Але як зцілити нам таких людей? Для цього потрібно, щоб вони захотіли відкрити перед нами свій слух і прихилити свій розум для прийняття наших слів. Безсловесних тварин неможливо виправити і відхилити від нечистого життя, бо вони не мають розуму. А благородні істоти, які обдаровані і розумом, і словом, тобто людей, якщо вони захочуть, можна досить легко відхилити від цього бруду, смороду, нечистоти і мерзенності. Чому тобі, людино, багатство здається дорогоцінним? Що, через задоволення, яке отримується від трапези? Через почесті та безліч слуг, які догоджають тобі? Через те, що ти можеш мстити тим, котрі ображають тебе, і бути для всіх страшним? Інших причин, крім задоволення, лестощів, страху і помсти, ти назвати не можеш, бо зазвичай багатство аж ніяк нікого не робить ані мудрішим, ані більш цнотливим, ні більш смиренним, ані більш розсудливим, не робить ані добрим, ані людинолюбним, не ставить вище гніву, утроби, задоволень, не вчить ані помірності, ані смиренності, ані будь-якої іншої чесноти не вселяє і не насаджує в душі. Ти не можеш сказати, що шукаєш і бажаєш його через якусь із цих причин, бо воно не тільки не здатне насаджувати чи подавати щось добре, але якщо навіть знайде добро, яке вже є в людині, то його спотворює, зупиняє і висушує, а то й зовсім знищує і вносить протилежне — безмірну нестриманість, непристойну дратівливість, несправедливий гнів, гордість, пихатість, божевілля.
Однак не буду говорити про це, бо ті, що страждають такою хворобою, цілком віддавшись насолоді і ставши її рабами, не терплять слухати про чесноти і вади і водночас бачити себе засуджуваними й викритими. Залишимо ж розмову про це і зробимо інше зауваження: подивимося, чи приносить багатство будь-яке задоволення чи будь-яку честь. Я бачу тільки протилежне. По-перше, якщо хочете, звернемо увагу на трапези багатих і бідних і запитаємо в тих, котрі їдять: хто з них отримує особливо чисте й істинне задоволення? Чи ті, котрі цілий день лежать на лавах, поєднують вечері з обідами, переповнюють животи, притупляють почуття, надмірною вагою їжі занурюють свій човен й обтяжують свій корабель, потопляючи своє тіло, ніби при аварії корабля, зв’язують собі і ноги, і руки, і язик, і все своє тіло ланцюгами пияцтва і пересичення, які є важчими за залізні ланцюги, не мають належного здорового сну, не бувають вільними від страшних сновидінь, стають більш нещасними, ніж ті, що біснуються, добровільно приймаючи в душу якогось біса, стають посміховищем для рабів чи, краще, предметом жалю і сліз для найбільш лагідних серед них, не впізнають нікого з присутніх, не можуть нічого ані сказати, ані вислухати, а переносяться на руках інших з лави на постіль? Чи ті, котрі тверезі і бадьорі, знають необхідну міру (їжі і питва), пливуть за побіжним вітром і найбільше задоволення від їжі та питва знаходять у голоді і спразі? Адже ніщо не подає такого задоволення і здоров’я, як те, щоб братися за їжу і питво під час голоду і спраги, ситість вимірювати тільки необхідністю, не переступати її межу і не обтяжувати тіло понад його силу.
8. Якщо ти не віриш моїм словам, то подивися на тіло тих та інших і на душу кожного з них. Хіба не в тих, котрі живуть помірковано (не вказуй мені на рідкі випадки, коли хто-небудь через якусь другорядну причину буває слабкого здоров’я, а суди по тому, що відбувається завжди і постійно), — хіба не в тих, котрі живуть помірковано, тіло здорове, почуття світлі, і вони з великою легкістю виконують свої справи; а в непомірних воно немічне, м’якше за всякий віск і охоплене безліччю хвороб? У них скоро появляється і подагра, і неприємне трясіння тіла, і передчасна старість, і головні болі, і розслаблення, і розлад шлунку, і втрата апетиту, і постійно для них потрібні лікарі, постійні ліки і щоденні лікування. Скажи мені, хіба це задоволення? Хто так назве це із тих, котрі знають, що таке задоволення? Задоволення буває тоді, коли задоволення йде за апетитом. Коли ж задоволення робиться, а апетиту зовсім нема, тоді задоволення губиться і зникає. Тому-то хворі, хоч би перед ними лежала найсмачніша їжа, з відразою і мовби з неприємністю її споживають, бо в них немає апетиту, який робить задоволення приємним. Адже не властивість їжі і питва, але апетит тих, котрі споживають, зазвичай викликає бажання і спричиняє приємність.
Тому й один добрий чоловік, який добре знав задоволення і вмів судити про це, говорив: «Сита душа зневажає і стільник» (Притч. 27, 7), виражаючи цим те, що задоволення знаходиться не у властивості трапези, а в настрої того, хто споживає. Тому і пророк, перераховуючи чудеса, які були в Єгипті й у пустелі, між іншим сказав, що Бог «медом зі скелі насичував би їх» (Пс. 80, 17), хоч ніде не видно, щоб камінь виливав для них мед. Що ж означають ці слова? Оскільки євреї, втомившись від труднощів подорожі і сильно страждаючи від спраги, припадали до холодних потоків, отримуючи від цього через спрагу велику насолоду, то Він, бажаючи виразити це задоволення від пиття води, назвав воду медом не тому, начебто вона перетворилася на мед, а тому, що приємність води відповідала його насолоді, оскільки ті, котрі пили воду, приступали тоді до неї зі спрагою. Якщо ж це так І ніхто не може заперечити цього, хоч би був найбільш безглуздим, то хіба не є очевидним, що за трапезами бідних буває чисте, щире і велике задоволення і, як сказав мудрий чоловік, «усе гірке солодке» (Притч. 27, 7), а за трапезами багатих неприємність, відраза й огида.
9. Але багатство, скажеш, подає повагу тому, хто його має, і можливість мстити ворогам. Тоді скажи мені: багатство здається милим і бажаним для вас через те, що воно викликає найсильніші пристрасті, пускає в хід гнів, піднімає до найвищої міри славолюбство, підносить і доводить до божевілля? Але якраз тому й потрібно, не оглядаючись, тікати від нього, що воно вселяє в нашу свідомість деяких диких і лютих звірів, позбавляє істинної поваги у всіх, а замість неї подає обманутим повагу іншого роду, підфарбовану тільки його фарбами, і змушує вважати цю повагу істинною, хоч вона за своїми властивостями не така, а тільки на вигляд здається такою. Подібно, як притираннями та прикрасами наведена краса негідних жінок, які не мають краси, представляє для тих, котрі спокушаються, мерзенне і потворне обличчя гарним і вродливим, хоч насправді воно погане, так і багатство змушує приймати лестощі за повагу.
Не дивися на похвали, які висловлюються відкрито зі страху і з підлабузництвом, — це фарби і прикраси, а вникни в совість кожного, хто так лестить тобі, і побачиш тисячі обвинувачів, які внутрішньо говорять проти тебе, відвертаються і ненавидять тебе сильніше за злих ворогів та ненависників. Якби колись трапилася зміна обставин, яка б зняла і викрила цю маску страху, як сонце своїм гарячим промінням виявляє ті обличчя, тоді б конкретно побачив, що ти в усі попередні часи у своїх догідників був у крайній зневазі, вважаючи себе шанованим з їхнього боку; що вони надто ненавидять тебе, обсилають тебе в своїх думках незліченним лихослів’ям і бажають бачити тебе в крайній нужді Ніщо не приносить такої поваги, яку приносять чесноти, — повагу не вимушену, повагу не лукаву і не прикриту якою-небудь маскою обману, а істинну, щиру, яка не змінюється жодними важкими обставинами.
10. Ти хочеш помстити ся тим, котрі тебе образили? Але саме тому, як я вже сказав, якраз і потрібно уникати багатства. Воно зазвичай змушує тебе піднімати меч проти себе, віддає тебе найсуворішому суду в майбутньому і готує нестерпні кари. Помста є настільки великим злом, що через неї припинялося навіть Боже людинолюбство і вже дане прощення в незліченних гріхах через неї скасовувалося. Так той, котрому було прощено десять тисяч талантів і через просте прохання дарована була надзвичайно велика милість, коли він почав вимагати від подібного до себе раба сто динарів, тобто став вимагати покарання за провину перед ним, тоді через жорстокість до свого товариша виніс вирок собі І не за будь-що, а саме за це він був відданий мучителям, був покараний і повинен був сплатити безліч талантів; не отримав жодного прощення і виправдання, а зазнав найжорстокіших мук, і велено було стягнути з нього весь той борг, який колись Боже людинолюбство простило йому. Тож скажи мені, чи тому багатство є жаданим для тебе, що воно легко веде тебе до такого гріха? Навпаки, саме тому й необхідно відвертатися від нього, як від ворога, ненависника і страшного вбивці.
— Але бідність, — скажеш, — спричиняє скорботи, часто змушує вимовляти богохульні слова і зважуватися на низькі справи.
Ні, не бідність, а малодушність. І Лазар був бідним і дуже бідним, а до бідності приєднувалася хвороба, яка, будучи тяжчою за всяку бідність, робила цю бідність ще більш нестерпною. А до хвороби — ще безпомічність та відсутність благодійників, що робило і бідність, і хворобу ще більш гіркими. Кожне з цих нещасть і саме по собі було болісним, а коли немає і благодійників, тоді горе стає ще більшим, полум’я сильнішим, біль болючішим, буря лютішою, хвилювання страшнішим, ніч більш гарячою. Якщо ж вникнути конкретніше, то додасться до цього і четверта прикрість — ненаситність і розкіш багача, що жив по сусідству. Якщо хочеш знайти і дещо п’яте для збільшення полум’я, то добре побачиш, що й це було в нього.
Адже багач не тільки розкошував, але бачив двічі тричі чи, точніше, багато разів на день (Лазаря), бо він лежав перед дверима, являючи жалюгідне видовище горя, і тільки одним виглядом міг би зворушити навіть кам’яну душу. Однак, не зважаючи на це, багач через свою нелюдяність не спішив допомогти бідному, хоч сам мав сибаритську трапезу2, повні чаші, вино, що щедро розливалося, юрби прекрасних кухарів, дармоїдів та підлесників від самого ранку і хори співаків, (юрби) виночерпіїв і блазнів, вигадував усілякі надмірності, пиячив і пересичувався, розкошував і в одязі, і в трапезі та багато в чому іншому, проводячи так увесь час. А про цього бідного, щодня бачачи, як він мучиться від сильного голоду, від тяжкої хвороби, від безлічі ран, від безпомічного стану та всіх бід, які спричинялися від цього, і не думав. Дармоїди та підлесники лопалися від пересичення, а бідняк, такий убогий і так тяжко страждаючий, при всьому своєму бажанні не отримував навіть крихти від трапези.
І однак усе це не заподіяло йому жодної шкоди. Він не виразив обурення, не вимовив богохульного слова, але як золото, очищаючись у сильному вогні, більш світлішає, так і він, охоплений стражданнями, стояв над усім — і над пристрастями, і над багатьма прикрощами, які спричинялися від цього. Якщо прості вбогі, дивлячись на багатих, страждають від заздрощів, мучаться ненавистю і своє життя вважають не життям, маючи при цьому достатню їжу і благодійників, то цей бідняк, будучи настільки бідним, як ніхто інший, і не тільки бідним, але й хворим, і не маючи жодного благодійника й порадника, а лежачи серед міста, ніби в безлюдній пустелі, знемагаючи від надзвичайного голоду і бачачи, що у багача все ллється, ніби із джерела, а він не отримує будь-якої людської розради, а став постійною трапезою для язиків собак (тіло його було настільки в’ялим і немічним, що він навіть не міг їх відганяти), — як витерпів би це, коли б не був особливо мужнім і мудрим? Чи бачиш, що хто сам собі не робить шкоди, той не терпить нічого злого, хоч би й усі ображали його? Я знову повторюю ті ж слова.
11. Справді, якої шкоди завдали цьому воїну хвороба, відсутність благодійників, нападки псів, зле сусідство багача, його велика розкіш, пихатість і гордість? Чи став він від того слабкішим у подвигах чеснот? Чи захиталася його непохитність? Ніскільки. Навпаки, така безліч прикрощів і така жорстокість багача ще більше укріпили його і стали причиною для незліченних вінців, примножили нагороди, збільшили заслуги, послужили більшій відплаті. Він увінчаний не тільки за бідність, за голод, за рани, за лизання псів, а за те, що, маючи такого сусіда, який щодня бачив його і постійно нехтував ним, мужньо і з великим терпінням переносив цю спокусу — не малу, а таку, що надзвичайно підсилює і бідність, і хворобу, і його безпомічний стан.
А що було, скажи мені, із блаженним Павлом? Ніщо не перешкоджає знову згадати про цього мужа. Хіба не пережив він незліченні випробовування? А якої шкоди зазнав? Хіба не за те він особливо увінчаний, що терпів голод, страждав від холоду і ваготи, багаторазово отримував бичуванням, був побитий камінням і тонув?
— Але Павло, — скажеш, — був обранцем Христа.
І Юда був серед дванадцятьох учнів, і він був покликаний Христом, однак ані те, що він був серед дванадцятьох, ані саме покликання не принесло йому користі, бо його серце не було прихильним до чеснот. Павло, і борючись із голодом, і не маючи необхідної їжі, і щодня терплячи так багато прикрощів, з великою бадьорістю пробігав шлях, що веде до неба. А Юда, будучи покликаним раніше за нього, користуючись тим же, чим і він, будучи посвяченим у таїнства небесної мудрості, причастившись священної Трапези і страшної Вечері, отримавши таку благодать, що міг воскрешати мертвих, очищати прокажених і виганяти бісів, багаторазово чуючи повчання про жадібність, стільки часу спілкуючись із Самим Христом і маючи довірені йому гроші бідних, щоб цим він приборкував свою пристрасть (бо він був злодієм), попри все те не став кращим, хоч користувався такою поблажливістю. Христос, знаючи, що він грошолюбний і через любов до грошей загине, не тільки не покарав його тоді за це, але, щоб приборкати його пристрасть, довірив йому гроші для бідних, щоб він, маючи чим наситити своє користолюбство, не впав у страшну прірву, відвертаючи меншим злом більше.
12. Так скрізь тому, хто сам собі не захоче вчинити шкоди, ніхто не може зашкодити. І навпаки, хто не хоче пильнувати і виконувати належне зі свого боку, тому ніхто ніколи не принесе користі. Тому і дивна історія Писань, ніби на якійсь високій, великій і широкій картині описує для тебе життя стародавніх, продовжуючи розповідь від Адама до пришестя Христового, і представляє тобі як тих, котрі падали, так й увінчаних, щоб належно напоумити тебе в тому, що хто сам собі не робить шкоди, тому ніхто інший зашкодити не може, хоч би весь світ підняв проти нього жорстоку війну. Ані несприятливі обставини, ані зміни часу, ані гноблення сильних, ані хмари зловмисників, ані безліч прикрощів, ані сукупність усіх людських нещасть ніскільки не можуть похитнути мужньої, уважної і пильної людини. І навпаки, недбайливого, безтурботного, котрий не піклується про самого себе, ніщо не зробить кращим, хоч би були використані тисячі посібників. Саме це показує нам і притча про тих людей, з яких один побудував дім свій на камені, а інший на піску (Мф, 7,24-27). Це не для того, щоб ми уявляли собі пісок і камінь чи будівлі з каменю і покрівлю, чи ріки і дощ, і сильні вітри, що спрямовуються на будинки, а щоб через них повчалися про чесноти та гріхи і бачили, що хто сам собі не шкодить, тому ніхто не вчинить шкоди.
Отже, ані сильний дощ, ані ріки, які ринули з великою швидкістю, ані жорстокі вітри, що налягали сильними поривами, ніскільки не похитнули того дому, і він залишився міцним і непохитним, щоб ти знав, що хто сам не піддається, того жодні випробовування похитнути не зможуть. А дім іншого скоро розвалився не від сили випробовувань (інакше і з першим було б те ж саме), а через власне божевілля (будівельника), — він упав не тому, що подув вітер, а так трапилося з ним тому, що він був побудований на піску, тобто на недбальстві і злі. Адже він ще до того, як буря накинулася на нього, був слабкий і готовий до падіння. Такі будинки, хоч би їх і ніхто не торкався, самі руйнуються, бо їхня основа розвалюється і цілком розсипається. Як павутина сама собою розривається, хоч би ніхто не доторкався до неї, а адамант і під ударами залишається цілим. Так і ті, котрі не шкодять самі собі, хоч би переносили безліч ударів, стають ще більш твердими. А котрі зраджують самих себе, то хоч би ніхто не торкався до них, самі собою захоплюються, гублять себе і гинуть. Так загинув Юда, який не тільки не зазнавав будь-якого подібного випробовування, але й користувався великим піклуванням (Господа).
13. Коли хочеш, то я покажу тобі, як збуваються ці слова і на цілих народах. Якого Провидіння сподобився юдейський народ? Хіба не все видиме творіння готове було служити юдеям? Хіба не був у них новим і незвичайним спосіб життя? Вони не ходили на ринок і користувалися їстівними припасами, не витрачаючи срібла. Ані борозен не прокладали, ані плуга не тягнули, ані землі не обробляли, ані насінь не сіяли, ані дощу не потребували, ані вітру, ані пір року, ані сонячного проміння, ані плину місяця, ані доброго полоття, ані будь-чого іншого подібного, ані току не готували, ані хліба не молотили, ані віяти не потрібно було для відділення зерна від полови, ані жорен не крутили, ані сушильні не будували, ані дров і вогню не приносили в дім, ані вміння випікати хліб для них не було потрібне, ані заступа не брали в руки, ані серпа не точили, ані в будь-якому іншому мистецтві не мали потреби, наприклад, у ткацтві чи будівництві та шитті взуття, але все їм подавало слово Боже. Вони мали їжу готову, без поту і трудів — такою була властивість манни — вона була завжди новою, свіжою, не спричиняла для них жодних турбот і не розморювала працею. Навіть одяг у них, і взуття, і саме тіло не піддавалися властивій для них тлінності. За такий тривалий час їхній одяг не зносився, їхні ноги не покрилися мозолями, хоч вони так багато ходили. Про лікарів та ліки чи про будь-що інше щодо цього вони навіть не згадували, — настільки далекою була від них усяка хвороба! «І вивів ізраїльтян, — говорить Писання, — зі сріблом і золотом, і не було хворого в колінах їх» (Пс 104,37).
Вони так їли і так пили, мовби залишили цей світ і переселилися в інший, кращий. І спекотні промені сонця не уражали їхніх голів, оскільки спеку затінювала хмара, що скрізь висіла над ними і, пересуваючись, служила покровом для всього народу. І вночі для них не потрібний був світильник, який би розсівав темряву, бо вогненний стовп був для них джерелом невимовного світла, надаючи їм дві послуги: й освітлюючи, і вказуючи шлях, — він не тільки світив, але краще за будь-якого провідника водив цей численний народ по пустелі. Ходили ж вони не тільки по суші, але й по морю, мов по суші, долаючи межі природи, йдучи по страшному морю, ніби по твердому і міцному камінню. Коли ця стихія перебувала в них під ногами, тоді вона була подібною до суші, до рівних полів та нив. А коли в неї вступили вороги, тоді вона виявила дії, властиві морю, — для них була колісницею, а для їхніх ворогів — домовиною: тих з легкістю переправляла, а цих з великою лютістю потопляла. Безладні потоки вод виявляли порядок і покірність, властиві розумним і мудрим людям, виконуючи посаду то стража, то ката — за один і той же день виявляючи протилежні дії.
А що сказати про каміння, що виточували потоки вод? Що — про хмари птахів, які безліччю своїх тіл покривали всю землю? Що — про чудеса, які були в Єгипті й у пустелі? Що — про трофеї та перемоги, звершені без пролиття крові? Адже вони перемагали супротивників, ніби граючись, а не воюючи. І над своїми володарями (єгиптянами) вони отримали верх без зброї, боролися з ними після виходу із Єгипту і перемагали під звуки сурм і співу, так що ці дії виглядали більше радістю, ніж війною, більше церемонією3, ніж боєм. Так, усі ці чудеса були не тільки для того, щоб зробити для них потрібне, а щоб вони краще засвоїли вчення про богопізнання, яке дав їм Мойсей. Звідусіль лунали голоси, які сповіщали про Господа. Про це сповіщало море, роблячись то прохідним для піших, то стаючи знову морем. Те ж саме говорили і потоки Нілу, перемінюючись на кров. І жаби, і рої сарани, й оводи, і зараза говорили про це всьому народу. І чудеса в пустелі, і манна, і стовп, і хмара, і перепелиці, і все інше було тоді для них замість книги і письмен, які ніколи не стираються, постійно щодня служачи їм нагадуванням і відзиваючись у їхніх серцях.
Однак після такого провидіння щодо них, після невимовних благодіянь, після великих чудес, після невимовного піклування, після безупинного повчання, після напоумляння словами, після переконання справами, після знаменитих перемог, після славних трофеїв, після достатку їжі, після надлишку води, після невимовної слави, якої були удостоєні перед усім родом людським, вони були невдячними і бездушними, поклонилися тельцю, стали служити голові вола і шукали собі богів, тоді як ще мали у свіжій пам’яті звершені в Єгипті Божі благодіяння та чимало іншого від Нього.
14. Ниневітяни, навпаки, народ варварський і чужоземний, який не сподобився нічого такого, ані малого, ані великого, ані повчання, ані чудес, ані справ, ані слів, але як тільки побачили мужа, який врятувався від аварії корабля, який ніколи не бував у них, а появився вперше, прийшов і сказав: «Ще cорок днів (три дні)4, і Ниневія буде зруйнована» (Іона, з, 4), то від цих простих слів перемінилися, виправилися і, покинувши попереднє безчестя, навернулися через покаяння до чеснот, так що змінили Боже визначення щодо них, підтримали місто, що захиталося, відхилили небесний гнів і позбулися всякого зла. «І побачив Бог, — говорить Писання, — діла їхні, що вони навернулися від злого путі свого до Господа» (Іона, 3, 10).
Як, скажи мені, вони навернулися? Великими були їхні гріхи, невимовним безчестя, невиліковними рани, що пророк виразив, сказавши: «Злодіяння його дійшли до неба» (Іона, 1, 2), через відстань визначаючи тягар їхніх гріхів. І однак таке велике безчестя, яке настільки зросло і так високо піднялося, що досягало до самого неба, після деяких слів, що їх вислухали від невідомого чоловіка, чужоземця, який спричинив аварію корабля, вони за три дні, за такий короткий час, так його загладили, так винищили, так відкинули від себе, що сподобилися наступних слів: «І побачив Бог діла їхні, що вони навернулися від злого путі свого, і пожалів Бог щодо біди, про яку сказав, що наведе на них, і не навів» (Іона, 3, 10). Чи бачиш, що уважний і старанний не тільки не зазнає жодної шкоди від людей, але відхиляє і небесний гнів. А хто сам зраджує себе і шкодить собі, той небагато отримує користі, хоч би й сподобився безлічі благодіянь. Ані юдеям не принесла користі така безліч чудес, ані ниневітянам не зашкодило те, що вони не мали їх; та оскільки вони самі були схильні до добра, тому за короткий час зробилися кращими, хоч були варвари, чужоземцями, не чули жодних божественних слів і жили десь далеко від Палестини.
15. Так само, скажи мені, якої шкоди заподіяли чеснотам трьох юнаків ті прикрощі, що трапилися з ними? Хіба тоді, коди вони були ще молодими і дуже юними, у ранньому віці не зазнали страшної кари і полону, не були далеко відведені і, прийшовши в чужу землю, не були позбавлені і батьківщини, і дому, і храму, і жертовника, і жертв, і приношень, і зливань, і самих пісень? Для них був недоступним не тільки їхній дім, але водночас і різні види богослужіння. Хіба не були вони віддані до варварських рук, скоріше вовкам, ніж людям, і, що найтяжче, знаходячись у варварській землі й надзвичайно важкому полоні, не мали ані вчителя, ані пророка, ані начальника? «І немає в нас, — сказано в Писанні, — ні князя, ні пророка, ні вождя…, ні місця, щоб нам принести жертву Тобі і знайти милість Твою» (Дан. 3,38).
Причому вони були введені до царського дому, мовби на якусь скелю і стрімчак, наче в море, наповнене підводним камінням, і вимушені були плисти по цьому страшному морю без керманича, без стернового, без корабельників і без вітрил; були закриті в царських чертогах, наче у в’язниці. Вони любили мудрість, стояли вище життєвих справ, відкинули всяку людську гордість, були легкокрилими, а тому перебування там вважали збільшенням своїх нещасть. Знаходячись поза палацом, у приватному домі, вони могли б мати велику свободу, а ввійшовши до цієї в’язниці (адже вони вважали всю тамтешню пишність не кращою за в’язницю, стрімчаки та підводне каміння), вони тут же зустріли жахливі труднощі Цар велів їм їсти від його трапези: розкішної, нечистої і скверної, а це було для них неможливим і здавалося тяжчим за смерть, — вони залишилися самі, як ягнята серед безлічі вовків. Необхідно було або мучитися ндд голоду, або йти на смерть, або споживати заборонені страви.
Що ж роблять ці юнаки-сироти, полонені, прибульці, раби тих, котрі дають їм такі веління? Вони не думали про те, що достатнім оправданням для них може послужити необхідність і насилля владаря міста, а використовували всі засоби й зусилля, щоб уникнути гріха, хоч були цілком беззахисними. Ані грошима вони не могли нікого залучити на свій бік (хіба це можливо для невільників?), ані дружбою і знайомством (хіба це можливо для прибульців?), ані владою не могли змусити (хіба це можливо для рабів?), ані численністю подолати (хіба це можливо тільки для трьох?). Тому вони прийшли і стали переконувати словами того євнуха, який мав тут владу. Побачивши, що він боїться, тремтить і піклується про власну безпеку, і нездоланний страх смерті охоплює його душу: — «Боюся я, — говорив він, — господаря мого, царя»; якщо він побачить обличчя ваші худішими, ніж в отроків, однолітків ваших, то ви зробите голову мою винною перед царем» (Дан. 1, 10), — вони звільняють його від цього побоювання і переконують виявити для них милість. І через те, що вони все зробили зі свого боку, то й Бог після того зробив Своє: не тільки Божою справою було те, за що вони мали отримати нагороду, але насамперед це залежало від їхнього душевного настрою, який вони показали доблесним і непохитним. Тому вони й придбали для себе Боже благословення і довершили те, чого домагалися.
16. Чи бачиш, що ніхто не може заподіяти шкоди тому, хто не шкодить сам собі? Ось, ані молодість, ані полон, ані сирітство, ані вигнання в чужу землю, ані самітність, ані відсутність заступників, ані строге веління, ані великий страх смерті, що обіймав душу євнуха, ані бідність, ані нечисленність, ані перебування серед варварів, ані те, що їхні володарі були ворогами, ані те, що вони були віддані до рук самого царя, ані розлука зі всіма рідними, ані віддалення від священиків і пророків та інших, хто б піклувався про них, ані відсутність жертв та приношень, ані позбавлення храму і пісень, ані будь-що подібне не заподіяло їм шкоди, але саме тоді вони зробилися набагато більш славними, ніж коли користувалися цим у своєму краю.
Отже, звершивши перший подвиг, прикрасившись світлим вінцем, зберігши закон і в чужій землі, потоптавши веління тирана, перемігши страх перед месником і не зазнавши жодної шкоди, а вчинивши це з такою легкістю, начебто знаходилися в домі і користувалися всіма благами, вони потім були покликані до інших подвигів. 1 знову вони залишилися тими ж. Перед ними був подвиг ще тяжчий, ніж попередній: була розжарена піч, і проти них озброїлося варварське військо разом з царем. Усі перські сили прийшли в рух, і все було улаштовано для того, щоб звабити їх або примусити: різні види музики, різні способи тортур, погрози, страшні явища зі всіх боків, а ще більш страшні слова. Але, незважаючи на все, вони ніскільки не зазнали шкоди, а навпаки, прикрасилися вінцями ще світлішими за попередні, бо не зрадили собі, а зробили зі свого боку все необхідне. Навуходоносор зв’язав їх і кинув у піч, однак шкоди їм не заподіяв, а подав ще більше користі і зробив їх більш славними. Ті, котрі не мали ні храму (знову скажу те ж саме), ні жертовника, ні батьківщини, ні священиків, ані пророків, у чужій і варварській країні, навіть серед самої печі, серед усього війська, перед очима самого царя, який учинив це, піднесли блискучий трофей і здобули знамениту перемогу, заспівавши дивну і славну пісню, яку відтоді й донині співають по всьому світу і будуть співати в наступних поколіннях.
Так, хто сам собі не шкодить, той не може зазнати жодної шкоди від інших. Я не перестану постійно повторювати ці слова. Якщо полон, і рабство, і самітність, і віддаленість від рідного краю і від усіх рідних, і смерть, і спалювання, і таке велике військо, і такий жорстокий тиран трьом отрокам, юним невільникам, рабам, прибульцям, які були в чужій землі, не змогли заподіяти жодної шкоди їхнім чеснотам, однак таке насилля ще послужило для них приводом до більшої відваги, то що може зашкодити людині уважній? Ніщо не може, хоч би весь світ озброївся проти неї,
— Але тоді, — скажеш, — Бог став біля них і спас їх від полум’я.
Саме так. Але якщо і ти зробиш усе зі свого боку, то, звичайно, після того і Бог зробить усе зі Свого боку.
17. Однак я дивуюся цим юнакам, звеличую їх і вважаю гідними наслідування не тому, що вони зневажили жаром і перемогли дію вогню, а тому, що вони були зв’язані, кинуті в піч і віддані вогню за істинне вчення. Від цього всі їхні трофеї, і, як тільки вони були кинуті в піч, тут же на них був покладений вінець, який почав сплітатися ще до звершення справи, коли вони, ставши перед царем, з великою відвагою і відвертістю говорили: «Немає потреби нам відповідати тобі на це. Бог наш, Якому ми служимо, сильний спасти нас від печі, розжареної вогнем, і від руки твоєї, царю, визволити. Якщо ж і не буде того, то нехай буде відомо тобі, царю, що ми богам твоїм служити не будемо і золотому ідолу, якого ти поставив, не поклонимося» (Дан. з, 16-18). За ці слова я прославляю їх. Одержавши з цими словами переможну нагороду, вони пішли до світлого вінця мучеництва, приєднавши до сповідання словами сповідання ділом. А що вогонь засоромився їхніх тіл, вкинутих у піч, розірвав їхні пута, надавши їм можливість вільно ходити там, і забув про власну дію, і вогненна піч стала джерелом прохолодних вод, — це вже було чудом Божої благодаті і небесного чудодійства. Так ці воїни ще до того, як звершилося таке чудо, щойно ввійшли в жар, уже отримали трофей, здобули перемогу, прикрасилися вінцем, прославилися на небесах і на землі, і нічого не було вищого за їхнє прославляння.
Що ж можеш сказати на це ти? Ти відправлений в заслання і вигнаний з рідного краю? І вони так само. Ти потрапив у полон і під владу варварів? Те ж саме, як бачиш, було з ними. Ти не маєш нікого, хто б там був біля тебе, допомагав тобі, наставляв і навчав тебе? І вони були позбавлені цієї допомоги. Тебе зв’язали? Тебе палять? Тебе вбивають? Щось більш болісного ти нічого не можеш сказати. Але ось і вони, пройшовши через усе це, після кожних тортур ставали більш славними, знаменитими і збирали більше багатство на небесах. Юдеї, маючи і храм, і жертовник, і кивот, і херувимів, і очистилище. і завісу, і незліченну безліч священиків, і щоденні служби, і жертви ранкові та вечірні, постійно слухаючи пророків, живих і померлих, які оголошували їхній слух, зберігаючи спогад про чудеса, що були в Єгипті, у пустелі та про все інше, маючи їх написаними на своїх руках і на одвірках, переживши тодішні великі чудотворіння та інші благодіяння, не тільки не отримали будь-якої користі, але ще й зазнали шкоди, поставивши ідолів у самому храмі, заколюючи своїх синів і дочок під деревами, звершуючи ці беззаконні і нечестиві жертвоприношення майже по всій країні Палестинській та роблячи тисячі інших огидних справ. А юнаки, знаходячись серед варварів, у чужій і ворожій землі, в домі тирана, позбавлені всякого піклування, зазнаючи мук і дії вогню, від цього не тільки не зазнали будь-якої шкоди, ані малої, ані великої, але ще більше прославилися.
Отже, знаючи це і подібне до цього збираючи із богонатхненних і Божественних Писань (а багато можна знайти таких прикладів і в різних інших особах), не будемо думати, що завади часу чи обставин, необхідність чи вимушеність, або насилля володарів можуть служити для нас достатнім виправданням щодо наших гріхів. Про що я на початку говорив, тим же тепер і завершу слово: якщо хтось терпить шкоду й образи, той неодмінно терпить сам від себе, а не від інших, хоч би багато було людей, котрі кривдять та пригноблюють його. А коли хтось не терпить сам від себе, то, хоч би нападали на нього взагалі всі жителі всієї землі і моря, вони не зможуть заподіяти бодай малої шкоди пильному перед Господом й уважному. Тому застерігаю вас, будьмо уважними, будемо постійно пильнувати і мужньо переносити всі скорботи, щоб отримати вічні і нетлінні блага в Хрисгі Ісусі, Господі нашому, Котрому слава і держава нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
- Статир — монета вартістю чотири драхми. [↩]
- Сибарит — розбещена розкішшю людина. Назва походить від старогрецької колонії Сибаріс, що знаходилась на півдні Італії і проіснувала з 720 до 510 р до н.е., жителі якої славилися любов’ю до розкошів. [↩]
- Μυοταγωγια — тайнознавство, посвячення в тайни, церемонія. [↩]
- За церковнослов’янським текстом «три дні». [↩]
