«Наша Парафія»

1. Велика буря, але вона не завадила ретельності тих, котрі прийшли сюди. Великі спокуси, але вони не знищили вашої прихильності. Церква не перестає переживати напади і перемагати, зазнавати підступів і переборювати. Чим більше нападають на неї, тим більше вона зростає, — хвилі розбиваються, а камінь стоїть нерухомо. Вдень повчання, вночі всеношні пильнування — день змагається з ніччю. І там зібрання, і тут зібрання, ніч перетворює торговище на церкву, ретельність сильніша за вогонь. Для вас не потрібні умовляння, ви самі виявляєте ретельність. Хто не здивується? Хто не вразиться? Присутніми є не тільки ті, котрі були з нами, але й ті, котрі раніше не були присутніми.

Такою є користь від випробовування. Як дощ, падаючи на землю, пробуджує насіння, так і випробовування, входячи в
душу, пробуджують ретельність. За словами Божими, Церква непохитна: «Ворота пекла не здолають її» (Мф. 16, 18). Хто нападає на неї, той губить самого себе, а Церкву виявляє сильнішою. Хто нападає на неї, той руйнує власні сили, а наш трофей робить більш сяючим. Славним був Іов і раніше, але потім став ще більш славним. Не таким славним він був тоді, коли мав здорове тіло, як став славним тоді, коли був увінчаний гнійними ранами. Ніколи не бійся випробовувань, якщо душа твоя приготовлена до них. Скорбота не шкодить, адже «від скорботи походить терпіння» (Рим. 5, 3). Як вогонь не псує золота, так і скорбота не шкодить доблесті. Що робить вогонь із золотом? Очищає його. Що подає скорбота тому, хто її переносить? Терпеливість. Вона піднімає його, проганяє лінощі, зосереджує душу, робить розум обачнішим. Вороги влаштували гоніння для того, щоб розігнати овець, а вийшло протилежне: вони привели пастиря.

В якому стані наші справи? У благополучному. У якому їхні справи? У безславному. Де їхні справи? їх і не видно. По торговищу ходжу і нікого не бачу. Було листя, але подув вітер, і воно обпало; була полова і розвіялася, а дозрілі плоди відкрилися; було олово і розплавилося, а золото залишилося чистим. Хто жене їх? Ніхто. їхній ворог — це совість, яка супроводжує гріхи. Вони знали, що робили. Так і Каш хотів убити свого брата. Коли він хотів убити, тоді діяла пристрасть, а коли вчинив злочин, тоді став ходити по всьому світу «вигнанцем і мандрівникам» (Бут. 4, 14). І вони, якщо не вбили насправді, то вбили наміром. Убивство звершене настільки, наскільки виявлена ними злоба, а життя збережене з милості Божої. Кажу це для того, щоб пробудити вашу ревність, шоб ви ніколи не боялися випробовувань. Ти камінь? То не бійся хвиль, бо «на цьому камені, — сказав Господь, — Я збудую Церкву Мою, і ворота пекла не здолають її» (Мф. 16,18). Війни інколи бувають ззовні інколи — всередині, однак цей корабель ніщо не потопить.

2. Однак, щоб не витратити весь час на осуд ворогів, віддамо їх їхній совісті — нехай цей кат мучить їхню душу і розум з нечестивими побажаннями, нехай вони тікають, коли ніхто не жене їх, нехай відчувають сором, коли ніхто не ворогує проти них. А ми запропонуємо звичайну трапезу. Несправедливо витрачати час на викриття ворогів і залишати дітей виснажуватися голодом.

Отже, вчора нам пропонував трапезу Павло, а сьогодні Матфей; учора виготовлювач наметів, а сьогодні митар; учора ганьбитель, а сьогодні викрадач; учора гонитель, а сьогодні користолюбець. Але ганьбитель не залишився ганьбителем, а став Апостолом, і викрадач не залишився викрадачем, а став Євангелістом. Я згадую про їхні колишні вади і про наступні чесноти для того, щоб ти знав, якою є користь від покаяння, щоб ти ніколи не впадав у відчай щодо свого спасіння. Наші вчителі колись були відомими через гріхи, а згодом прославилися праведністю. Митар і богохульник — це крайня міра безчестя. Справді, що таке звання митаря? Узаконене хижацтво, зухвале насильство, несправедливість, яка захищається законом, — митар гірший за розбійників. Що таке звання митаря? Насильство, яке прикривається приписами закону, яке перетворює лікаря на ката. Чи розумієте, що я сказав? Закони — це лікарі, а тут вони стають катами, бо не лікують рани, а збільшують. Що таке звання митаря? Безсоромний гріх, злодійство, яке нічим не виправдовується, — це гірше за грабіжництво. Грабіжник, принаймні, соромиться, коли краде, а цей викрадає із зухвалістю.

І такий митар раптом став Євангелістом. Як і яким чином? «Проходячи звідти, — йдеться в Євангелії, — Ісус побачив чоловіка, що сидів на митниці, на ймення Матфей, і каже йому: іди за Мною» (Мф. 9, 9). О, сила слова! Закинута вудка і полоненого зробила воїном, перетворила бруд на золото. Закинута вудка, і митар тут же «встав і пішов за Ним». Він був у глибині безчестя і піднявся на висоту чеснот. Тож, улюблені, нехай ніхто не впадає у відчай щодо свого спасіння. Гріх не в нашій природі, ми нагороджені волею. Ти митар? Можеш стати Євангелістом. Ти богохульник? Можеш стати Апостолом. Ти розбійник? Можеш отримати рай. Ти волхв? Можеш поклонитися Владиці. Немає такого гріха, який не згладжувався б покаянням. Для того Христос і обрав крайні ступені безчестя, щоб при кінці будь-хто зміг чим-небудь виправдатися.

3. Не кажи мені: я загинув, що мені залишається робити? Не кажи мені: я згрішив, що маю робити? У тебе є Лікар, Який вищий за хвороби, у тебе є Лікар, Який перемагає силу хвороби, у тебе є Лікар, Який лікує одним помахом, у тебе є Лікар, Який зціляє однією волею, Який і може, і хоче лікувати. Якщо він створив тебе із небуття, то тим більше може виправити тебе, вже існуючого й спотвореного. Хіба ти не чув, як Він, узявши пороху від землі, створив людину? Як зробив землю плоттю? Як улаштував нерви, як — кістки, як — шкіру, як — жили, як — ніс, як — очі, як — вії, як — брови, як — язик, як — груди, як — руки, як — ноги, як — все інше? Взята була земля, одна речовина, і появилася творчість, і створила різноманітні витвори. Ти не можеш сказати, як саме ти створений? Так само не можеш сказати, яким чином знищуються гріхи. Якщо вогонь, падаючи в тернину, знищує її, то тим більше воля Божа знищує і з коренем вириває наші гріхи і грішника робить подібним до безгрішного. Не запитуй, як це буває, не досліджуй, як це відбувається, а віруй чудові.

Ти скажеш: я згрішив багато, і гріхи мої великі. Але хто ж без гріха? Ти скажеш: я згрішив тяжко, більше і гірше за всіх людей. Але для тебе достатньо принести таку жертву. «Говори ти, щоб виправдатися» (Іс. 43, 26). Зізнайся в тому, в чому ти згрішив, і це послужить початком твого виправлення. Ремствуй, розчулься, проливай сльози. Хіба щось інше пролила (євангельська) блудниця? Нічого, крім сліз каяття. Вона взяла собі за керівника покаяння і прийшла до Джерела.

4. Але послухаймо, що говорить митар і Євангеліст. «І, вийшовши звідти, Ісус пішов у землі Тирські і Сидонські. І ось жінка…» (Мф. 15, 21-22). Дивується Євангеліст: «Ось жінка», стародавнє знаряддя диявола, яка вигнала мене з раю, мати гріха, провідниця злочину, така жінка, тієї ж природи, приходить до Ісуса. Нове і надзвичайне чудо! Юдеї тікають, а жінка йде за Ним. «І ось жінка-хананеянка, вийшовши з тих місць, закричала Йому: «Помилуй мене, Господи, сину Давидів». Жінка робиться благовісницею, сповідує і Його Божество, і домобудівництво. Словом «Господи» (сповідує) як Владику, а словами «сину Давидів» — прийняття Ним плоті.

— Помилуй мене. Глянь на смиренну душу. Помилуй мене, — говорить вона, — я не маю добрих справ, не маю відваги у своєму житті; прибігаю до милості, до загальної пристані грішників; прибігаю до милосердя, де немає судилища, де спасіння подається без іспиту.

Отже, будучи грішницею і беззаконною, вона насмілилася приступити до Ісуса. Глянь ще на мудрість жінки: вона не просить Якова, не благає Іоана, не звертається до Петра, не звертається до їхнього сонму.

— Мені не потрібний посередник, обравши своїм посередником покаяння, я приступаю до самого Джерела. Він для того і прийшов, для того і прийняв плоть, щоб і я розмовляла з Ним.

Угорі херувими тремтять, а внизу блудниця розмовляє з Ним! «Помилуй мене», — просте слово, але в ньому вона знаходить невичерпне море спасіння.

— Помилуй мене! Для цього Ти прийшов, для цього Ти прийняв плоть, для того Ти зробився Тим, що і я.

На небі трепет, на землі відвага!

— Помилуй мене! Для мене не потрібний посередник. Ти Сам помилуй мене.

Що тобі потрібно?

— Шукаю милості.

Чим ти страждаєш? «Дочка моя тяжко біснується» — моя природа мучиться, збуджує жаль. Так, вона прийшла клопотати за дочку. Не хвору принесла, а принесла віру. Він — Бог і все бачить.

— Дочка моя тяжко біснується. Жахливе страждання, природне відчуття жалю, наче жало, мучить мою утробу, тривожить внутрішність. Що мені робити? Я гину.

Чому ж ти не кажеш: помилуй дочку мою, але: помилуй мене?

— Вона хвора нестямою, не усвідомлює свого страждання, не відчуває свого болю. Відсутність свідомості чи, точніше, нечутливість для неї є завісою нещастя. Помилуй мене, свідка щоденних страждань. У мене в домі видовище горя. Куди мені піти? У пустелю? Але я не смію залишити її одну. Чи вдома залишитися? Але туг я маю внутрішнього ворога, хвилі в пристані, видовище горя. Як мені назвати її? Мертвою? Але вона рухається. Живою? Але вона не усвідомлює, що робить. Не можу знайти слова, щоб виразити цю хворобу. Помилуй мене. Якби померла дочка моя, то я не так страждала б. Я віддала б її тіло в надра землі і з часом забула б про горе, і рана зажила б. А тепер в мене постійно перед очима труп, який ятрить мої рани, який підсилює мої страждання. Як мені дивитися на її перевернуті очі, викручування рук, розпущене волосся, піну, що виходить, на цього ката, що знаходиться всередині і не показується, на мучителя, котрого не видно, а тільки видно його удари? Я поставлена глядачкою горя інших, поставлена через природну необхідність. Помилуй мене. Ця буря жахлива: страждання разом зі страхом, страждання природи і страх перед бісом. Я не можу ані підійти, ані доторкнутися до неї. Жаль спонукує мене, а страх відганяє мене. Помилуй мене.

5. Усвідом мудрість жінки. Вона не пішла до волхвів, не покликала чаклунів, не робила прив’язок, не стала наймати жінок-ворожок, котрі викликають бісів і підсилюють рани, але, залишивши справи диявола, звернулася до Спасителя наших душ. «Помилуй мене…, дочка моя тяжко біснується». Ви розумієте це страждання (ті з вас), котрі стали батьками, допоможіть моєму слову і ви, котрі стали матерями. Я не можу виразити словами те горе, яке терпіла ця жінка. «Помилуй мене…, дочка моя тяжко біснується». Чи бачиш мудрість жінки? Чи бачиш її твердість, мужність, терпіння?

«Але Він не відповідав їй ні слова» (Мф. 15, 23). Дивні справи! Вона просить, благає, оплакує своє горе, напружує своє бідкання, висловлює страждання, а Людинолюбець не відповідає, Слово мовчить, Джерело не відкривається, Лікар не подає ліків. Що за незвичність, що за дивна справа? До інших Ти Сам приходиш, а цю, що прийшла до Тебе, відганяєш? Але подивися на мудрість Лікаря: «Але Він не відповідав їй ні слова». Чому? Тому, що звертав увагу не на слова, а знав таємні думки. «Але Він не відповідав їй ні слова». Що ж учні? Оскільки жінка не отримувала відповіді, то вони підійшли до Нього і сказали: «Відпусти її, бо кричить нам услід».

— Але ти чуєш зовнішній голос, а Я — внутрішній. Великий крик її вуст, але ще сильніший крик душі.

«Відпусти її, бо кричить нам услід». Інший Євангеліст говорить: «Прийшла і припала до ніг Його» (Мк. 7, 25). Слова протилежні, але несуперечливі, бо вона робила те й інше. Спершу вона кричала ззаду. Коли ж Він не відповідав, тоді вона підійшла спереду, як пес, що лиже ноги свого господаря. «Відпусти її», вона створила видовище, зібрала народ. Вони мали на увазі людську скорботу, а Господь — людинолюбство і спасіння жінки. «Відпусти її, бо кричить нам услід». Що ж Христос? «Я посланий, — говорить Він, — тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого» (Мф. 15,24). Своєю відповіддю Він ще сильніше роз’ятрив рану. Він був Лікарем, Який розсікає не для того, щоб розділити, а щоб поєднати.

6. Тут слухайте мене уважно і зосередьте свої думки, бо я хочу розглянути глибокі речі. «Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого». Невже це все? Невже Ти став Людиною, прийняв плоть, звершив такі справи домобудівництва для того, щоб спасти тільки оцей кут (землі), і притому такий, що гине? А весь світ: скіфи, фракійці, індійці, маври, киликійці, каппадокійці, сирійці, фінікійці — вся земля, яку освітлює сонце, невже втратить це? Хіба Ти прийшов тільки задля юдеїв, а язичників залишаєш у зневазі? Хіба Ти не дивишся на сморід, не дивишся на дим, не звертаєш уваги на образу Твого Отця, на поклоніння ідолам, на вшановування бісів? Однак пророки не так говорили.

А що, наприклад, говорить Твій праотець по плоті? «Проси у Мене, і дам Тобі народи у спадщину Твою і краг землі у володіння Твоє» (Пс. 2,8). І Ісая, який бачив херувимів: «І буде в той день: до кореня Іесеєвого, який стане, як знамено для народів, навернуться язичники» (Іс. 11, 10). І Яків: «Не відійде скіпетр від Юди і законодавець від стегон його, доки не прийде Примиритель, і Йому покірність народів» (Бут. 49, 10). І Малахія: «Краще хто-небудь з вас замкнув би двері, щоб дарма не тримали вогню на жертовнику… Бо від сходу сонця до заходу велике буде ім’я Моє між народами, і на всякім місці будуть приносити фіміам імені Моєму, чисту жертву» (Мал. 1, 10-11).
І знову Давид: «Всі народи, заплещіть руками, вигукніть до Бога гласом радості. Бо Господь Всевишній страшний, — великий Цар усієї землі… Зійшов Бог при окликах радості, Господь — при звуках сурмних» (Пс. 46,2-3,6). І ще інший: «Веселіться, язичники, з народом Його» (Втор. 32, 43).

І Ти Сам, прийшовши, хіба не призвав відразу ж волхвів, цю твердиню язичників, силу диявола, могутність бісів, і з поблажливості хіба не зробив їх провісниками? Ти призиваєш волхвів, пророки говорять про язичників, і після воскресіння з мертвих Ти говориш учням: «Ідіть, навчіте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа» (Мф. 28,19). А коли прийшла ця нещасна, бідна, з проханням про дочку і благає полегшити її горе, Ти кажеш: «Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого»? Коли прийшов сотник, Ти кажеш: «Я прийду і зцілю його» (Мф. 8, 7); коли говорив розбійник, Ти відповідаєш: «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23, 43); коли принесений розслаблений, Ти кажеш: «Устань, візьми постіль твою та йди» (Мф. 9, 6); коли помер Лазар, Ти сказав: «Лазарю! Вийди геть» (Ін. 11, 43), і чотириденний вийшов. Ти прокажених очищаєш, Мертвих воскрешаєш, розслабленого укріплюєш, сліпих зціляєш, розбійників рятуєш, блудницю робиш цнотливішою за діву, а цій не відповідаєш нічого? Що за новина, що за надзвичайність, що за дивна справа?

7. Уважно слухайте, щоб зрозуміти непохитність цієї жінки, і мудрість та піклування Господа, щоб побачити, як зволікання приносить користь, щоб побачити, як відмова приносить багатство, щоб і ти, коли будеш молитися і не отримаєш бажаного, ніколи не залишав молитву. Слухай же з особливою увагою.

Коли юдеї були звільнені від панування єгиптян і, уникнувши рук фараона, пройшли через пустелю і мали намір вступити в землю хананеїв, ідолопоклонників і нечестивців, які поклонялися камінню, вшановували дерева і виявляли в житті велике безчестя, тоді Бог дав їм такий закон: «Не вступай з ними у споріднення: дочки твоєї не віддавай за сина його, і дочки його не бери за сина твого» (Втор. 7,3). Тобто не давай їм золота, не бери з ними участі в трапезі, не живи разом і не роби нічого подібного, бо ці народи, до яких Я вводжу тебе, щоб ти опанував ними, нечестиві. Отже, майже сам закон наказував юдеям: не купуй, не продавай, не укладай шлюбів і договорів, а будь, хоч і близько до них за місцем проживання, однак далеким за способом життя. У тебе з ними не повинно бути нічого спільного: ані договорів, ані продажу, ані купівлі, ані сватання, ані заміжжя, щоб необхідність родинних взаємин не утягнула тебе в безчестя, щоб, даючи й отримуючи, ти не став для них товаришем, а будь завжди їхнім ворогом. У тебе не повинно бути жодного спілкування з хананеями: не приймай від них ані золота, ані срібла, ані одягу, ані дочки, ані сина, ані будь-чого іншого подібного, а живи сам по собі. У тебе є мова, яка відрізняє тебе від них. Я дав тобі цей закон, тому закон і називається огорожею.

Як виноград обгороджується огорожею, так юдеї — законом, щоб вони, переступивши його, не змішалися з хананеями. А в тих були незаконні змішання, перекручення законів природи, поклоніння ідолам, обоготворення дерев, що ображало Бога, приношення в жертву дітей, приниження батьків, безчестя матерів — усе спотворено, все перекручено, вони жили бісівським життям. Тому юдеї не мали з ними жодного спілкування, ані договорів, ані торгівлі. Закон, через погрозу тяжкими карами, забороняв шлюби з ними, договори, сватання. Юдеї не мали з ними нічого спільного. Отже, законом було заборонено мати взаємини з хананеями, давати їм золото чи будь-що інше, щоб дружні взаємини не стали причиною безчестя. Закон оточував юдеїв, подібно до огорожі: «Виноградник, — сказав Господь, — насадив і обніс його огорожею» (Іс. 5, 2), тобто законом, який складається не з гілок, а із заповідей, які захищали їх і відокремлювали.
Тож хананеї були людьми відкинутими, знехтуваними, нечестивими, розпусними, злочинними, нечистими, тому юдеї, виконуючи свій закон, не хотіли навіть слухати їх. А оскільки ця жінка була із хананеїв, як говорить Євангеліст: «Ось жінка-хананеянка, вийшовши з тих .місць…» (Мф. 15, 22), — оскільки ця жінка була із хананеїв і приступила до Христа, то Він (і вчинив з нею так, щоб мати право) сказати: «Хто з вас викриє Мене у гріху?» (Ін. 8, 46). — Чи порушував Я закон? Ставши людиною, Він сповняв і людські справи.

8. Слухайте ж уважно мої слова. Ця жінка була хананеянка, з тих країв, де панували розпуста, несамовитість, безчестя, влада диявола, бісівські бенкети, де зневажали природу і принижувалися до безтями безсловесних, до шаленства бісів. А закон наказував: «Не май нічого спільного з хананеями, не давай і не приймай від них, не бери жінки, не приймай сина, не укладай ані договорів, ані умов», — захищаючи юдеїв, наче огорожею. А оскільки Сам Христос, прийшовши на землю й одягнувшись у все людське, був у свій час обрізаний, приносив жертви і приношення та все інше, хоч Він мав припинити закон, та, щоб не сказали, що Він знищив закон, бо не мав сили його сповняти, тому Він спершу виконує його, а потім уже припиняє. Щоб ти не подумав, що Він неспроможний, тому виконував усе за звичаєм і говорив: «Хто з вас викриє Мене у гріху?» (Ін. 8, 46). Оскільки, кажу, за законом не повинно було бути жодного спілкування з хананеями, то, щоб юдеї не стали обвинувачувати Його і говорити: ми не віримо Тобі тому, що Ти беззаконник, Ти порушуєш закон, пішов у країну хананейську, спілкувався з хананеями, тоді як закон забороняє спілкуватися з ними, — саме тому Він спочатку і не говорить їй нічого.

Поглянь, як Він закон сповняє і жінку не позбавляє спасіння, юдеям закриває вуста, а її навертає до Себе. «Але Він, — сказано, — не відповідав їй ні слова», мовби наставляючи:

— Не шукай причини, щоб Мене обвинувачувати. Глянь: Я не розмовляю, не вступаю у спілкування. Ось горе, а Я не виявляю Своєї дії; ось аварія корабля, а Я, керманич, через вашу безрозсудність не приборкую бурі, щоб ви не мали причини обвинувачувати Мене. Ось ця жінка зібрала навколо Мене глядачів і не отримує відповіді, щоб ви не сказали: Ти віддався хананеям, порушив закон, і тому ми не можемо вірити Тобі.

Бачиш, як Він не відповідає жінці, щоб відповісти юдеям. Його мовчання до жінки було голосом викриття безрозсудності юдеїв.

9. Це робив Він не за власною гідністю, а із поблажливості до немічності юдеїв. Так і тоді, коли очистив прокаженого, сказав: «Принеси дар, який повелів у законі Мойсей» (Мф. 8, 4). Ти очистив і відсилаєш його до Мойсеевого закону?

— Так. Для чого?

— Через юдеїв, щоб вони не стали обвинувачувати мене в порушенні закону.

Тому, коли Він зцілив прокаженого, то зцілив незвичайним чином, а як, послухай. «І ось підійшов прокажений і, кланяючись Йому, сказав: «Господи, коли хочеш, можеш мене очистити». Ісус, простягти руку, доторкнувся до нього і сказав: «Хочу, очистись» (Мф. 8,2-3). Однак, за законом, не дозволялося доторкатися до прокаженого. Так, коли прийшов до пророка Єлисея воєначальник Неєман, заражений проказою, то учень сказав йому:

— Ось прокажений воєначальник стоїть надворі. Пророк наказує учню вийти і сказати йому: «Піди, омийся в Йордані» (4 Цар. 5, 10), а сам не зважився вийти, подивитися на прокаженого і доторкнутися до нього. Оскільки і Єлисей очистив прокаженого, то, щоб не сказали юдеї, що Христос очищав подібно до Єлисея, який не зважився торкнутися прокаженого, Христос торкається і говорить: «Хочу, очистись». «… Простягти руку Свою, доторкнувся до нього». Для чого доторкнувся? Для того, щоб показати тобі, що Він не раб, підлеглий законові, а Владика, Який стоїть вище закону. Чим же Він звершив закон? Тим, що не тут же доторкнувся до нього, а сказав; «Хочу, очистись». Передувало слово, прогнало хворобу, а потім Він доторкнувся до нечистого і сказав: «Хочу, очистись». Як? «І він у ту ж мить очистився від прокази». Євангеліст не знайшов слова, оскільки слова «у ту ж мить» (негайно) виражають не настільки швидку дію, — не знайшов виразу, який відповідав би швидкості дії. «У ту ж мить», тобто як? Відразу ж, як тільки було вимовлене слово, хвороба зникла, проказа пропала, і прокажений став чистим. Потім Він говорить: «Покажися священикові і принеси дар, який повелів у законі Мойсей, на свідчення їм». Кому?

— Юдеям, щоб вони не говорили, що Я порушив закон. Я зцілив і кажу: принеси законний дар, щоб прокажений того дня обвинуватив їх, сказавши: Він повелів мені принести дар за законом.

І як багато чого Христос робив заради юдеїв, щоб зробити їх у всьому безмовними, так Він учинив і тут. «Помилуй мене, Господи, сину Давидів, дочка моя тяжко біснується». Але ВЫ не відповідав їй ні слова. І підійшли учні Його і благали Його: «Відпусти її, бо кричить нам услід». Що ж Він? «Я посланий, — каже, — тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого». Щоб не сказали юдеї: Ти залишив нас і пішов до чужих, а тому ми не віруємо в Тебе, Він говорить:

— Ось приходять із язичників, і Я не приймаю їх, а вас, що тікаєте від Мене, призиваю: «Прийдіть до Мене всі струджені» (Мф. 11, 28), і ви не йдете, а цю відганяю, однак вона залишається.

«Народ, якого я не знав, — сказав Господь, — служить мені. Лише почувши про мене, народи підкоряються мені» (Пс 17, 44-45). І в іншому місці: «Я відкрився тим, що не запитували про Мене; Мене знайшли ті, що не шукали Мене» (Іс. 65, 1).

«Відпусти її, бо кричить нам услід». Погляньмо ж, що відповідає Христос. «Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого». Чи не були це слова відмови? Він наче говорить: відійди, між тобою і Мною немає нічого спільного, не задля тебе Я прийшов, а задля юдеїв. «Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого». Почувши це, вона сказала: «Господи! Допоможи мені», і, кажучи це, поклонилася Йому. Він же спочатку не відповідав їй, а потім, глянь, якою була відповідь: «Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам» (Мф. 15, 25-26). О, турботливість лікаря! Він навертає її до Себе самою відмовою. «Недобре взяти хліб у дітей». У яких дітей? У юдеїв «і кинути псам», тобто вам.

10. Воістину Господь сказав це для посоромлення юдеїв, бо вони, будучи названими дітьми, стали псами. Тому і Павло говорить: «Стережіться псів, стережіться лихих працівників, стережіться обрізання, бо обрізання — ми» (Флп. 3, 2-3). А язичники, яких називали псами, стали дітьми. «Діти мої, для яких я знову в муках народження, доки не відобразиться у вас Христос!» (Гал. 4,19). Ця похвала є обвинуваченням для юдеїв. «Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам». Що ж жінка? Так, Господи!, сила жінки, о, ревність душі! Лікар каже: «Ні»; а вона каже; «Так». Господь каже: «Ні», а вона каже: «Так», не обвинувачуючи Його і не докоряючи, а очікуючи спасіння. «Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам». — «Так, Господи!» Ти називаєш мене псом, а я називаю Тебе Господом. Ти принижуєш мене, а я прославляю Тебе. «Так, Господи! Але і пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх» (Мф. 15, 27).

О, мудрість жінки! На ці слова вона дає належне підтвердження.

— Ти називаєш мене псом, то я і буду їсти, як пес. Не відмовляюся від цього приниження, не уникаю цієї назви, прийму їжу пса. Вона так говорить, як про звичайну справу: Ти стоїш на Своєму, Ти назвав мене псом, то дай мені крихту. Ти зробився захисником мого прохання, то вияви при відмові поблажливість. «Так, Господи! Але і пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх».

Що ж Той, Котрий відмовляв, відкидав, відганяв, говорив: «Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам», також говорив: «Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїаевого»? — «О, жінко, — каже Він, — велика віра твоя!» (Мф. 15, 28). Ти раптом став хвалити, прославляти жінку? Уже не відганяєш, не відкидаєш її?

— Заспокойся, задля цього Я і не спішив. Адже якби Я відразу ж відпустив її, то ти не побачив би її віри. Якби вона відразу отримала, то тут же й пішла б, і ніхто не побачив би її скарбу. Для того Я і не спішив з даром, щоб усім показати її віру.

«О, жінко!» Бог говорить їй: «О, жінко!» Нехай вислухають це ті, котрі моляться без ревності. Коли я говорю кому-небудь: проси Бога, молися Йому, прибігай до Нього з молитвою, то він відповідає:

— Я просив раз, двічі, тричі, десять, двадцять разів, і ще не отримав.

Не переставай просити, брате, поки не отримаєш. Кінець молитви — це отримання того, що проситься. Тоді перестань, коли одержиш, чи, правильніше, і тоді не переставай, але й тоді перебувай у молитві. Якщо ти не одержав, то молися, щоб одержати, а коли одержав, то дякуй за те, що одержав. Багато хто приходить до церкви, вимовляє тисячі слів молитви і виходить, не знаючи, що говорив, — уста рухаються, а слух не чує. Ти сам не чуєш своєї молитви, то як же хочеш, щоб почув твою молитву Бог? Ти говориш: я схиляв коліна, але розум твій блукав деінде; тіло твоє було в церкві, а думка твоя — деінде; вуста вимовляли молитву, а розум обчислював доходи, договори, умови, поля, володіння, зібрання друзів. Диявол злий, він знає, що під час молитви ми отримуємо великі успіхи, тому тоді він і нападає на нас. Часто, лежачи спокійно на постелі, ми ні про що не мислимо, а коли приходимо молитися, тоді є тисячі помислів, щоб ми вийшли без користі.

11. Отже, улюблений, знаючи, що так буває під час молитов, наслідуй хананеянку. Хоч ти чоловік, однак наслідуй жінку, чужоземку, немічну, знедолену і зневажену. Ти не маєш біснуватої дочки? Але ти маєш грішну душу. Що сказала хананеянка? «Помилуй мене, дочка моя тяжко біснується». Так і ти скажи: «Помилуй мене: душа моя тяжко біснується». Гріх — це великий біс. Біснуватий викликає жаль, а грішник — ненависть; той спокутує, а цей не має виправдання. «Помилуй мене», — коротке слово, але воно знайшло море людинолюбства, бо де милість, там усі блага.

Навіть, коли ти будеш поза церквою, волай і говори: «Помилуй мене». Говори, хоч не рухаючи вустами, зате волаючи розумом. Бог чує і тих, котрі мовчать. Для цього потрібне не місце, а насамперед настрій. Єремія був у брудній ямі і залучив до себе Бога. Даниїл був у лев’ячому рові і прихилив до себе Бога. Три юнаки були в печі і, оспівуючи, умилостивили Бога. Розбійник був цвяхами прибитий до хреста, і хрест не завадив йому, а відкрив рай. Іов сидів на гноїщі і користався Божою милістю. Іона був в утробі кита, і Бог слухав його. Чи будеш ти в умивальниці — молися; чи будеш у дорозі, чи на постелі, чи де б ти не був, — молися. Ти — храм Божий, тому не шукай місця, необхідне тільки натхнення душі. Хоч би ти стояв перед суддею, — молися; коли гнівається суддя, — молися.

Колись попереду було море, позаду — єгиптяни, а посередині — Мойсей, тоді були чималі перешкоди для молитви, однак молитва була великою і неосяжною. Позаду гналися єгиптяни, спереду було море, а посередині потрібно було молитися. Мойсей нічого не промовляв, а Бог говорить йому: «Чого ти волаєш до Мене?» (Вих. 14, 15), Його вуста не говорили, зате волав розум. Так і ти, улюблений, коли стоїш перед суддею гнівним, нещадним, який погрожує найтяжчими карами, чи перед іншими катами, які роблять те ж саме, то молися Богу; і коли ти будеш молитися, хвилі затихнуть. Суддя проти тебе? Ти прибігай до Бога. Начальник нападає на тебе? Ти призивай Господа. Хіба Він людина, щоб тобі треба було шукати Його в якомусь місці? Бог завжди поруч. Якщо ти хочеш просити людину, то спочатку запитуєш, що вона робить, чи не спить, чи не зайнята, а слуга не відповідає тобі. А в Бога немає цього: куди б ти не пішов і став кликати Його, Він чує. Ані заняття, ані посередник, ані слуга не відокремлюють Його від тебе. Скажи: «Помилуй мене», і Бог миттєво стає присутнім, «Заволаєш, — говорить пророк, — і Він скаже: «Ось Я!» (Іс. 58, 9). О, слово, сповнене ласки! Він не очікує завершення молитви, а ще до того, як закінчиш молитву, ти вже одержуєш дар. «Помилуй мене».

Тож заповідаю вам: будемо наслідувати цю хананеянку. «Помилуй мене, дочка моя тяжко біснується», — говорила вона. Господь же говорить їй: «О, жінко! Велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш» (Мф. 15, 28). Де єретик? Не сказав Він: «Я буду просити Отця Мого»; не сказав: «Я буду молити Того, Хто породив Мене». Чи була тут для Нього потреба у молитві? Ні. Чому? Тому, що була велика віра, була велика посудина, тому і вилилася велика благодать. Де ще потрібна молитва, там — немічна посудина. «О, жінко! Велика віра твоя». Ти не бачила мертвого, що воскресає, ані прокаженого, що очищається, ти не слухала пророків, не вивчала закону, ти не бачила розділеного моря, не бачила жодного іншого знамення, звершеного Мною, а навіть була принижена Мною і доведена до зніяковіння. Я відкинув твоє страждання, однак ти не відійшла, а залишилася. То отримай же нарешті і від Мене гідну і належну похвалу: «О, жінко! Велика віра твоя».

Ця жінка померла, але похвала її залишається, сяє світліше за діадему. Куди б ти не пішов, скрізь чуєш Христові слова: «О, жінко! Велика віра твоя». Ввійди до церкви персів, і почуєш Христа, Який говорить: «О, жінко! Велика віра твоя».

Так само як і в церкві готів, варварів, індійців, маврів і в будь-якій країні, яку тільки освітлює сонце. Христос промовив одне слово, і це слово не вмовкає, а голосно сповіщає про її віру, волаючи: «О, жінко! Велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш». Не сказав: «Нехай зцілиться дочка твоя», але: «Нехай буде тобі, як ти хочеш». Ти зціли її, ти будь лікарем, тобі довіряю ліки, піди, приклади їх і «нехай буде тобі, як ти хочеш». Нехай твоя воля зцілить її.

Так хананеянка зцілила (дочку) своєю волею, то хіба Син Божий не зціляє Сам Собою? «Нехай буде тобі, як ти хочеш». Жінка не веліла і не забороняла бісу, а тільки захотіла, і бажання жінки зцілило хвору і вигнало бісів. Де ті, котрі насмілюються говорити, що Син творив чудеса молитвою? «Нехай буде тобі, як ти хочеш». Подивися і на велич Його слів, ними Він наслідує Свого Отця. Коли Бог творив небо, то сказав: «Нехай буде» небо, «нехай буде» сонце — і було сонце. «Нехай буде» земля — і була земля. Він приводив до буття велінням (Бут. 1 розд.). Так і Христос говорить: «Нехай буде тобі, як ти хочеш». Подібність виразів підтверджує спільність їхньої природи. «Ізцілилася дочка її». Коли? «У ту ж мить» (Мф. 15, 28). Не тоді, коли її мати прийшла додому, а ще до того, як вона прийшла. Вона прийшла, щоб побачити її біснуватою, а знайшла здоровою, зціленою за її бажанням. Будемо ж за все це дякувати Богові. Йому належить слава навіки-віків. Амінь.

Опубліковано: 24.09.2010; востаннє змінено: 27.07.2011.