Бесіда після повернення із вигнання
Справді1, великі бурі і люті хвилі, але я не боюся затоплення, бо стою на камені. Нехай бушує море, однак похитнути камінь воно не зможе. Нехай зростають хвилі, однак корабель Ісусів потопити не зможуть. Для чого ж усе це? Хіба я боюся смерті? «Для мене життя — Христос, і смерть — надбання» (Флп. 1, 21). Чи боятися мені вигнання, коли я знаю, що: «Господня земля і все, що наповнює її» (Пс. 23, 1)? Чи боятися позбавлення майна, коли я знаю: «Негідних і бабських байок цурайся, а вправляй себе в побожності» (1 Тим. 4,7)? Що є у світі страшне, я ним нехтую; над тим, що є в ньому привабливе, я сміюся. Багатства я не прагну, вбогості не лякаюся, смерті не боюся. Самим життям я дорожу тільки задля вашого успіху і благаю вас, улюблені, щоб ви були спокійними. Ніхто не може розлучити нас з вами. Що Христос з’єднав, того людина не розлучить. Якщо про чоловіка і жінку сказано: «Тому залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї, і стануть (два) однією плоттю» (Бут. 2, 24), і якщо це подружнє єднання не може бути зруйноване людиною, то тим більше не може бути розлучена з пастирем Церква. Ти нападаєш на мене? Але яку шкоду заподіє мені твій напад, крім тільки того, що своїми нападами ти зробиш мене більш славним, а свою силу зруйнуєш? «Важко тобі йти проти рожна» (Діян. 9, 5). Вістря не притупиш, а свої ноги обагриш кров’ю. Хіба хвилі, які б’ються об каміння, досягають чогось більшого, крім того, що самі розбиваються і перетворюються на піну?
Немає нічого сильнішого за Христову Церкву. Хто з нею захоче боротися, той неминуче погубить свою силу — це те ж саме, що ополчити ся війною проти неба. Коли ти воюєш з людиною, то можеш або перемогти, або бути переможеним. «Чи посміємо ми гнівити Господа? Хіба ми сильніші за Нього?» (1 Кор. 10, 22). Господь заснував, а ти намагаєшся зруйнувати? Чи хочеш випробувати могутність Божу? «Він гляне на землю, і вона тремтить» (Пс 103, 32). Звелить, і землетрус припиняється. Хіба ти не бачив, скільки разів Він піднімав твоє зруйноване місто? Тим більше може Він захистити від потрясінь Свою Церкву. Церква вища за землю, вона перевершує навіть небо. «Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть» (Мф. 24, 35). Які слова? Ти Петро, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і ворота пекла не здолають її.» (Мф. 16, 18).
Якщо не віриш словам, то мав би повірити ділам. Скількома тиранами піднімалися гоніння проти Церкви Божої? Скільки використовувалося ними мук, хрестів, скільки багать, печей, диких звірів, вигострених мечів? І вони нічого не досягли. Де тепер ті, котрі робили це, і де ті, котрі мужньо перенесли все це. Тепер ті отримують вічні муки, а ці утішаються вічною радістю. Церква перевершила своїм сяйвом сяйво сонця, а її гонителі охоплені вічним мороком. Хіба ти не знаєш, що (колись) було тільки одинадцять, і вони не були переможені? Тепер, коли світ наповнений безліччю віруючих, як вони можуть бути переможеними? «Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть». І це, безсумнівно, так, бо для Бога Церква дорожча за небо. Не Церква для неба, а небо для Церкви.
Отже, прошу, нехай ніщо не бентежить вас з того, чого ви були свідками. Будемо мати перед очима приклад Петра: він ходив по воді, однак засумнівався і ледь не загинув, але не від сильних хвиль, а через немічність віри. Хіба з людської волі ми прийшли сюди, чи людиною можемо бути вигнані звідси? Це я говорю не з гордовитості чи самохвальства, а щоб укріпити ваші серця, охоплені тривогою. Згадаєте, як «затряслася, захиталася земля» (Пс 17, 8), а місто не було зруйноване.
Нечестивий дияволе, після того, як ти не зміг зруйнувати навіть стін, котрі хиталися, думаєш, що зможеш здолати Церкву? Церква — це не стіни, а безліч віруючих. Такими сильними є ви, так непохитно ви стоїте, будучи зв’язаними не жезлом, а вірою! Але що я говорю про таку безліч? Ти й одного вірного не можеш здолати. О, дияволе, хіба ти не знаєш, що заподіяли тобі мученики? Часто (на муки) виходила дівиця ніжного віку, юна роками і виявлялася міцнішою за залізо. Ти стругав її ребра, але віри похитнути не зміг. Часто в муках тіло виснажувалося, а міцність віри не слабшала; плоть розморювалася, а дух не піддавався; істота знемагала, а терпіння перебувало. Якщо так тебе перемагала одна дівиця, то як ти сподіваєшся перемогти віру цієї настільки великої і настільки вірної безлічі? Хіба ти не чуєш голосу Господа, Який говорить: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18, 20)? Що ж там, де узами любові зв’язана така безліч вірних?
Не на власні сили я надіюся мене підтримує Писання Господа мого. Я спираюся на Його руку, вона послужить мені надійною опорою і зробить мене безпечним і спокійним. Хоч би весь світ завагався, я буду триматися обітниці Господньої. Я «читаю Його руку» (у Писанні Господь подає мені руку, як тоді Петрові). Ось мій незламний захист. Ви хочете, щоб я нагадав вам цю Господню обітницю? «Язвами по всі дні до кінця віку. Амінь» (Мф. 28, 20). Зі мною Христос, — кого мені боятися? Хоч би хвилі шаленіли, і все море кинулося проти мене чи лють правителів — усе це для мене павутина, навіть мізерніше за павутину. І якби не ваша допомога, то я сьогодні ж не засумнівався б іти будь-куди. Я завжди повторюю: Господи, «нехай буде воля Твоя» (Мф. 6, 10), — не те, що хоче той чи інший, а що хочеш Ти. Твоя воля для мене сильніша за всяку вежу — це непохитна скеля, надійна опора. Якщо ти хочеш утримати мене тут, я дякую; якщо не хочеш, — все одно дякую.
Нехай ніхто не бентежить вас, браття, ви тільки моліться. Адже диявол тільки й робить усе це для того, щоб розсіяти вашу пильність і припинити ваші подвиги в молитві та пильнуваннях. Тож нехай не вдається йому викрасти вашу прихильність до Церкви, нехай він побачить вас пильними і ще більше розбудить вашу ревність. Завтра я вийду з вами на молитву, і де я, там будете і ви; де ви, там буду і я. Ми — єдине тіло, й ані голова від тіла, ані тіло від голови не може бути відділене. Хоч би розділяв нас простір, ми з’єднані любов’ю. Навіть смерть не розлучить нас з вами. Хоч помре моє тіло, однак душа моя жива і пам’ятає про вас. Ви для мене батьки, ви для мене мати, ви моє життя, ви мої друзі, — якщо ви процвітаєте, я буду радіти. Ви мій вінець і моє багатство, ви мій скарб. Тисячу разів готовий я принести себе в жертву за вас, і це не заслуга з мого боку, а борг. «Пастир добрий душу свою покладає за овець» (Ін. 10, 11).
Така смерть готує безсмертя. Не земні багатства і не який-небудь гріх спричинили ці підступи проти мене, бо тоді я справедливо зазнав би прикрощів, а моя любов до вас, а саме те, що я все роблю задля вашого успіху і нікому не дозволяю вторгатися в цю упоряджену отару, а тримаю вас у непорочній вірі.
Ось, у чому причина моїх прикрощів і цього мені досить для отримання вінця. Та й чого я не витерпів би заради вас? Ви мої громадяни, ви мої брати, ви мої діти, ви мої члени, ви моє тіло, ви для мене світло, навіть більш жадані за світло. Чи можуть промені сонця подати мені те, чим прикрашає мене ваша любов? За вашу любов мені готується вінець у майбутньому віці, а сяйво сонця подати цього не може. Це я говорю, щоб чули ті, котрі слухають. А що є більш уважне й охоче до слухання, як ваші вуха? Ось скільки днів ви вже пильнуєте, і нікого з вас не здолав сон, нікого не знесилила тривалість часу. Ніхто не піддався страху чи погрозам, але те, чим хотіли залякати вас, зробило вас ще більш сильними. Тепер я бачу у вас те, чого завжди бажав: ви зневажили земними неприємностями і від імені всіх об’явили, що тепер зовсім не піклуєтеся про землю і земні справи. Мені тепер уже здається, що ви переселилися на небо, звільнилися від пут тіла і процвітаєте в цій блаженній і небесній філософії. Тепер я спокійний за вас. Це моя втіха, це, мов бальзам, підкріплює мене в моєму подвигу, робить більш сильним для боротьби і підносить до безсмертної і вічної радості. За все це віддамо подяку Богові, Якому слава навіки-віків. Амінь.
- Ця бесіда дуже подібна до попередньої. У виданні Миня вона є тільки латинською мовою. [↩]
