Бесіда перед відправленням у заслання
1. Багато хвиль і сильна буря, зле ми не боїмося затоплення, бо стоїмо на камені. Нехай бушує море — зруйнувати каміні воно не може. Нехай піднімаються хвилі — потопити корабелі: Ісуса вони не в змозі. Чого, скажи мені, боятися нам? Смерті? «Для мене життя — Христос, і смерть — надбання» (Флп. 1, 21). Укаже, заслання, скажи мені? «Господня земля і все, що наповнює її» (Пс. 23, 1). Може, втрати майна? «Ми нічого не принесли у світ: явно, що нічого не можемо і винести з нього» (1 Тим. 6,7). Усе страшне у світі я відкидаю, а сприятливе є смішним. Я не боюся вбогості, не прагну багатства, не боюся смерті, не бажаю жити, хіба що для вашого успіху. Тому я, згадуючи нинішнє, переконую вашу любов зберігати мужність. Ніхто не може розлучити нас: що Бог поєднав, того людина розлучити не може. Адже жінці і чоловікові сказано: «Заради цього залишить чоловік батька свого й матір і з’єднається з жінкою своєю, і будуть обоє однією плоттю. Тож вони вже не двоє, але одна плоть. Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає» (Мф. 19,5-6). Якщо ти не можеш розірвати шлюбу, то тим більше чи зможеш зруйнувати Церкву Божу? Ти повстанеш проти неї, не маючи можливості зашкодити Тому, проти Кого ворогуєш.
Війною проти мене ти робиш мене більш славним, а власну силу руйнуєш. «Важко тобі йти проти рожна» (Діян. 26, 14). Вістря ти не притупиш, а ноги обагриш кров’ю. І хвилі не руйнують камінь, а тільки самі перетворюються на піну. Немає, чоловіче, нічого сильнішого за Церкву. Припини війну, щоб ти не зруйнував свої сили, не внось війну до неба. Коли ти воюєш з людиною, то або перемагаєш, або буваєш переможеним, а коли воюєш з Церквою, то перемогти її неможливо, адже Бог сильніший за всіх. «Чи посміємо ми гнівити Господа? Хіба ми сильніші за Нього?» (1 Кор. 10, 22). Бог утвердив: хто насмілиться похитнути? Ти не знаєш Його могутності. «Він гляне на землю, і вона тремтить» (Пс 103, 32).
Велить, і те, що хитається, утверджується. Якщо Він укріпив місто, яке хиталося, то тим більше може утвердити Церкву. Церква сильніша за небо: «Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть» (Мф. 24, 35). «Я кажу тобі: ти Петро, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і ворота пекла не здолають її» (Мф. 16, 18).
2. Якщо не віриш слову, то повір ділам. Скільки було тиранів, котрі хотіли здолати Церкву?! Скільки сковорід?! Скільки печей, звіриних зубів, вигострених мечів?! І не здолали. Де ті, котрі ворогували? Вони замовкли і забуті А де Церква? Вона сяє світліше за сонце. їхні діла зникли, а її діла безсмертні. Якщо християни не переможені тоді, коли були нечисленними, то як ти можеш здолати їх, коли благочестям наповнений весь світ? «Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть» (Мф. 24, 35). І цілком справедливо, бо для Бога Церква миліша за небо. Він не прийняв небесне тіло, а прийняв плоть Церкви. Небо для Церкви, а не Церква для неба.
Нехай ніщо із того, що сталося, не бентежить вас. Нагородіть мене цим — незмінною вірою. Хіба ви не знаєте, що Петро, коли йшов по воді, як тільки трохи засумнівався, тут же почав тонути не через безладний рух води, а через немічність віри? Хіба за людським визначенням ми прийшли сюди? Хіба людина привела нас, щоб людина могла і знищити? Це я кажу не з гордості — цього не буде — і не з марнославства, а бажаючи утвердити те, що у вас хитається. Диявол після того, як заспокоїлося місто, захотів похитнути Церкву. Проклятий і підступний дияволе, ти стін не здолав, а сподіваєшся похитнути Церкву? Але хіба Церква — це стіни? Церква — це безліч віруючих. Ось скільки твердих стовпів, які не залізом зв’язані, а скріплені вірою! Не кажу, що така безліч сильніша за вогонь. Але якби навіть був один, ти не здолав би його. Ти знаєш, які рани завдані тобі мучениками. Нерідко (на муки) віддавалася ніжна, незаміжня дівчина, вона була м’якшою за віск і ставала твердішою за камінь. Ти стругав її ребра, а віри її не викрав. Єство плоті слабшало, а сила віри не зменшувалася. Тіло виснажувалося, а душа молоділа; (тілесний) склад виснажувався, а благочестя залишалося незмінним.
Ти не здолав однієї жінки і сподіваєшся здолати такий численний народ? Хіба не чуєш, що говорить Господь: «Бо де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я посеред них» (Мф. 18, 20)? А де зв’язаний любов’ю такий численний народ, то невже немає там Його? Я маю від Нього заставу, бо хіба я на власну силу сподіваюся? Я володію Його Писанням. Це — мій жезл, це —моя опора, це — моя безтурботна пристань. Хоч би збурювався весь світ, я тримаюся Його Писання, я читаю його. Ці письмена — це моя стіна і безпека. Які письмена? «Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь» (Мф. 28, 20). Христос зі мною і кого мені боятися? Хоч би хвилі піднімалися проти мене, хоч би моря, хоч би лють правителів, — усе це для мене є мізерніше за павутиння. Якби не утримувала мене любов до вас, я не відмовився б іти будь-куди навіть сьогодні. Я завжди кажу: «Нехай буде воля Твоя» (Мф. 6, 10). Нехай буде не те, чого хоче той чи цей, а чого хочеш Ти. Це — моя твердиня, це — мій камінь нерухомий, це — мій жезл незламний. Якщо Бог хоче, щоб це було, нехай буде! Якщо ж Він хоче, щоб я був тут, дякую Йому. Як Він хоче, — я за все дякую.
3. Нехай ніхто не бентежить вас, щиро моліться. Це зробив диявол, щоби припинити вашу старанність щодо священнослужіння. Але успіху в цьому він не домігся. Ми побачили вас ще більш ревними і полум’яними. Завтра я вийду на богослужіння з вами. Де я, там і ви; де ви, там і я: ми — одне тіло; тіло від голови, і голова від тіла не відокремлюється. Ми розділені місцем, але поєднані любов’ю, і сама смерть не зможе розлучити нас. Хоч би й померло моє тіло» зате живе душа і пам’ятає про народ. Ви для мене є батьками, — як я можу забути вас? Ви для мене є батьками, ви моє життя, ви моя похвала. Коли ви досягаєте успіхів, тоді я прославляюся. Моє життя, моє багатство зберігається у вашій скарбниці. Тисячу разів я готовий був бути убитим за вас і вважаю це не заслугою з мого боку, а виконанням обов’язку, адже «пастир добрий душу свою покладає за овець» (Ін. 10, 11). Тисячу разів я готовий був бути убитим і тисячу разів піддаватися відсіканню голови. Для мене ця смерть — перехід до безсмертя; цей підступ — для мене засіб для досягнення безпеки. Хіба я через гроші піддаюся підступам, щоб терпіти прикрощі? Хіба через гріхи, щоб нарікати? Ні, через любов до вас, через те, що я все роблю задля того, щоб ви були у безпеці, щоб ніхто не проникнув у паству, щоб отара перебувала непошкодженого.
Цього для мене досить, щоб заслужити вінець. Чого тільки не витерпів би я заради вас? Ви мої співгромадяни, ви мої батьки, ви мої брати, ви мої діти, ви мої члени, ви моє тіло, ви моє світло і то набагато приємніше за це світло. Хіба можуть подати мені сонячні промені дещо таке, що подає ваша любов? Сонячні промені приносять мені користь у цьому житті, а ваша любов сплітає для мене вінець для майбутнього. Це говорю я у вуха тим, котрі слухають, а які вуха є ще більш уважні для слухання, ніж ваші? Ви стільки днів пильнували, і ніщо не втомило вас: ані тривалість часу, ані страхи, ані погрози не викликали у вас ослаблення — у всьому ви виявилися мужніми. Але що я кажу: виявилися? Ви зробили те, чого я завжди бажав: знехтували справами земними, відмовилися від землі, переселилися на небо, звільнилися від тілесних пут, змагались у блаженній любові до істини. Ось мої вінці, ось підбадьорення, ось розрада, ось моє помазання, ось життя, ось запорука безсмертя!
4. Але я бачу деяких з тих, котрі вмовляли мене залишатися при своїх переконаннях[Цей і наступний параграфи викликають сумніви щодо автентичності]. Багато хто від позитивних справ повертається до протилежних, і проти мене вже виявляють озлоблення ті, котрі вважали мене ревнителем. Одні, нападаючи на спосіб життя, своїми нападками досягають перемоги завдяки розмаїтості поглядів (на ці речі). Інші, щоправда, не загрожували самі, однак ставали на бік перших. Тепер час сказати про мою скорботу.
Закон залишається в силі, але законодавець переможений» Діти! Закликаю у свідки вашу любов: я бачу підступи, які піднімають війну й ображають Бога; бачу боротьбу втраченою і подвижника скорботним; бачу воістину ослаблене переконання, а підступи торжествуючими. Мені кажуть: ти хрестив після прийняття їжі. Якщо я робив це, то нехай буде анафема, нехай не вважаюся на чолі єпископів, нехай не буду разом з ангелами, нехай не буду милий для Бога. Однак, якщо я і хрестив, споживши їжі, то не зробив нічого негідного. Вислухай уважно, що я кажу і що говорити не перестану. Говорити — це для мене не обтяжливо, а для вас — корисно. Але повернемося до основного.
Кажуть, що я хрестив, споживши їжі. Тоді нехай скинуть Павла за те, що він звершив хрещення темничного сторожа після вечері. Насмілюся сказати: нехай скинуть і Самого Христа за те, що Він дав Своїм учням Причастя після вечері. Ні, це в нас у належному порядку і повазі; це — світлі справи світу; це — похвала народу. Це — мій вінець, а ваша плоть.
Ви знаєте, улюблені, за що ще хочуть скинути мене. За те, що я не розстеляв килимів, не одягався у шовковий одяг і не сприяв переїданню інших. Поріддя аспида ще процвітає, ще залишилося насіння Єзавелі але ще несе подвиг і благодать Іллі Згадаймо дивного і багатого вісника життя, тобто Іоана, бідняка, у якого не було навіть світильника, але який мав лампаду Христову, голови якого забажала співслужителька Єви, котра була перешкодою для святих, котра гнала пророків, котра підступно проповідала піст, котра вміла танцювати, котра заслуговує назви єхидни, котра танцювала під час ще не завершеного бенкету. Вона не забажала життя, не забажала безлічі грошей чи царської гідності, чи достатку в будь-чому іншому. То скажи мені, людино, чого вона забажала? Голови чоловіка. Що я кажу? Не просто чоловіка, а благовісника. Однак, і отримавши голову, вона не здобула перемоги. Вона зажадала голови і відтяла її, отримавши на блюді задоволення беззаконного бажання.
Поглянь же і подивуйся силі Божій. Безвинний викривав, і був усічений. Однак усічений — у правиці Христовій, а вона отримала неминучу кару. (Тепер) знову насіння тієї (Єзавелі), ця терниста рослина з’являється і процвітає. Але тоді, як Іродіада вимагає голови Іоана, ми радіємо не тією радістю, що виражається рухом ніг, а натхненною радістю Маріамни. А Іоан знову волає і говорить: «Не годиться тобі мати жінку брата твого» (Мк. 6, 18).
5. Що ще сказати? Теперішній час — це час сліз. Усе прагне до безславності, і все підлягає суду часу. Все оцінюється золотом, тоді як святий Давид говорить і волає: «Коли багатство примножується, не віддавайте йому серце» (Пс 61, 11). А скажи мені, хто був тим чоловіком, шо висловив ці слова? Хіба не сидів він на висоті царського престолу? Хіба не був він наділений царською владою? Однак він не схилявся на розкрадання, його думки не були спрямовані на винищування благочестя, піклувався він не про скарби, а про військові дружини, і не догоджав жінці.
Уникайте ж ви, жінки, негідних зібрань, не нав’язуйте чоловікам недобрих порад і не утверджуйтеся в тому, що сказано. Чи загасили ми ваше полум’я? Чи зм’якшилося ваше серце? Однак я знаю, що дочки Маріамни отримають користь. А інші переситилися без вина й упилися сріблолюбством, як волає і проповідує блаженний Павло: «Бо корінь усього лихого є сріблолюбство» (1 Тим. 6, 10). Так божевільні жінки закривають свої вуха і замість доброго насіння вирощують терня. Але закликаю вас, не допускайте, щоб наше насіння було кинуте мовби на каміння. Ми — Христова нива, від Якого почуємо: «Добрий і вірний рабе…! Увійди в радість господаря твого». Тільки щоб замість цього не було сказано: «Лукавий рабе» (Мф. 25, 23, 26)! Застерігаю ж вас, нехай просвітиться життя ваше перед людьми, щоб ми не втратили своєї солі, а будемо прославляти і дякувати: багаті — багатому, вбогі — людинолюбному і люблячому вбогих Христові, сильні — могутній руці Його. Це щодо вас. А мені Бог допускає терпіти те, що задумують проти мене, можливо, для того, щоб залякати мене прикрощами, адже перемога неодмінно супроводжуєгься трудами, а вінець приготовляється подвигами. Так і божественний Павло говорив: «Свій біг закінчив, віру зберіг; а тепер готується мені вінець правди» (2 Тим. 4, 7-8). Цього вінця нехай сподобить Владика всіх вас навіки! Амінь.
