«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Кирил Єрусалимський --- Повне зібрання творінь

Шосте оголошувальне повчання

До тих, що готуються в Єрусалимі до просвічення, сказане без приготування, про єдиновладність Божу, на слова: «Вірую в єдиного Бога», і про єресі; а також на слова Ісаї: «Оновлюйтеся переді Мною острови: Ізраїль же буде спасенний спасінням вічним; ви не будете посоромлені й осоромлені довіку…» та ін. (Іс. 41: 1; 45: 16-17).

1. «Благословений Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа» (2 Кор. 1: 3), благословенний і Єдинородний Син Його. Бо тоді, коли ми уявляємо в розумі Бога, повинні уявляти й Отця, щоб славослів’я Отця і Сина зі Святим Духом звершувалося не окремо. Бо не іншу славу має Отець, не іншу і Син, але одну й ту саму, так само, як і Святий Дух. Оскільки Син в Отця є Єдинородний, і коли прославляється Отець, то і Син разом приймає славу. Оскільки слава Сина походить з честі, що віддається Його Отцю, і коли взаємно прославляється Син, то велично вшанованим буває Отець такого благого Сина.

2. Розум дуже швидко уявляє, але язик має потребу в словах і в тривалому поясненні посередніх понять. Око миттєво обіймає численний сонм зірок, але якщо хтось захоче пояснити окремо, що таке денниця, що зірниця і що кожна зірка, той буде мати потребу в багатьох словах. Так само розум в одну мить обіймає землю і море, і всі межі світу, але те, що миттєво уявляє він, пояснює багатьма словами. Важливою є правда і цей приклад, але все ще немічний та недостатній. Тому що ми не все говоримо, скільки б належало говорити про Бога (бо це відомо тільки одному Йому), але скільки можливо для людського єства і скільки наша неміч зможе понести. Бо ми не пояснюємо, що таке є Бог, але щиро зізнаємося, що ми не маємо досконалого відання про Нього. Бо в Божественних речах великим є знання усвідомлювати своє незнання. Отже, «величайте Господа зі мною, і прославимо ім’я Його разом» (Пс. 33: 4), спільними зусиллями усі (бо одному неможливо); навіть якщо і всі з’єднаємося, то й тоді не зробимо цього так, як потрібно. Я не говорю про вас одних, що тут знаходяться, але навіть якщо б зібралися всі вівці всієї Вселенської Церкви, яка існує тепер і в майбутньому, то й тоді не змогли б вони достойно оспівати свого Пастиря.

3. Великим був і достойним честі Авраам, але великий між людьми, а коли являється перед Богом, тоді щиросердечно відкриває істину: «Я земля і попіл» (Бут. 18: 27). Сказавши, що він «земля», не зупинився, щоб не найменувати себе великою стихією, але додав, що він і попіл, щоб показати свою тлінність і слабкість. Чи є щось, говорить він, менше і нікчемніше від попелу? Порівняй, каже він, попіл з будинком, будинок з містом, місто з областю, область з Римською країною, країну Римську з усією землею і з усіма її межами, а всю землю з небом, що її в собі вміщує; вона таке саме має відношення до неба, яке ступиця до цілої окружності колеса: таке ж саме відношення землі до неба. Притому уяви, що це перше видиме небо менше за друге, а друге за третє, стільки їх найменувало Писання не тому, щоб їх було стільки, але тому, що стільки з них нам потрібно знати. І якщо б ти пізнав своїм розумом всі небеса, то й небеса не змогли б прославити Бога достатнім чином, якщо б і гучніше грому був їхній голос. Якщо ж небеса, які настільки просторі, не можуть достойно оспівати Бога, то невже земля і попіл, найменша і найнікчемніша річ, матиме змогу достойну пісню співати Богу або достойно сказати про Бога, «Який тримає коло землі і тих, що живуть на ній — як сарана» (Іс. 40: 22)?

4. Якщо хто має намір говорити про Бога, той спочатку нехай дослідить межі землі. Ти живеш на землі і не знаєш кінця землі — свого пристановища, як же тобі належним чином можна буде пізнати її Творця? Ти бачиш зірки, але Творця їх не бачиш. Перелічи зірки, які тобі видимі, і тоді повідай про Невидимого, Який «перелічує безліч зірок і всім їм нарікає імена» (Пс. 146: 4). Нещодавно ледь не потопили нас краплі, що впали від сильних дощів; перерахуй краплі, що впали на одне це місто, я навіть не кажу на місто, на один тільки твій будинок, притому, перерахуй краплі, які впали лише за одну годину, якщо можливо буде тобі. Але це неможливо; пізнай слабкість свою, а з цього пізнай могутність Божу. Бо «Він збирає краплі дощу» (Іов. 36: 27) по цілому світі не лише тепер пролиті, але й ті, що завжди проливалися. Сонце, насправді, є великим творінням Божим, але дуже мале відносно всього неба. Спершу подивися на сонце відкритими очима, і потім досліджуй про Господа його. «Понад міру для себе не шукай, і що понад сили твої, того не випробовуй; що заповідано тобі, про те розмірковуй» (Сир. 3: 21-22).

5. Але скаже хто-небудь: якщо сутність Божа незбагненна, то для чого ж тобі говорити про це? Але невже тому, що я не можу випити всієї річки, не буду і в міру для своєї користі брати воду з неї? Невже тому, що очі мої не в змозі вмістити всього сонця, і стільки, скільки потрібно для мене, не дивитися мені на нього? Невже тому, що я, увійшовши в який-небудь великий сад, не можу з’їсти всіх плодів, хотів би ти, щоб я вийшов з нього абсолютно голодним? Хвалю і прославляю Того, Хто сотворив нас. Бо на це є Божественне повеління, яке говорить: «Все, що дише, нехай хвалить Господа» (Пс. 150: 6). Прославляти Владику я хочу тепер, але не досліджувати (сутність Його). Знаю, що я не в змозі достойно прославляти Його; втім, вважаю справою благочестя і те, якщо всіляко буду старатися про те. Господь Ісус поблажливий до моєї слабкості, коли говорить: «Бога ніхто не бачив ніколи» (Ін. 1: 18).

6. А хіба як скаже хто-небудь, чи не написано: «Ангели малих цих на небесах повсякчас бачать лице Отця Мого Небесного» (Мф. 18: 10). Ангели бачать Бога не так, Який Він є Сам у Собі, але скільки вони можуть вмістити. Бо Сам Ісус говорить: «Отця не бачив ніхто, тільки Той, Хто від Бога; Він бачив Отця» (Ін. 6: 46). Отже, бачать Його ангели, наскільки можуть вмістити, і архангели, наскільки можливо для них, також престоли і господства бачать Його, хоч і більше за перших, але менше, ніж скільки належить. А бачити, як належить, може з Сином тільки Дух Святий. Бо Він «все досліджує» і пізнає «глибини Божі» (1 Кор. 2: 10). Також і Єдинородний Син пізнає Отця разом з Духом Святим, як і належить. Бо «Отця ніхто не знає,  — говорить Він, — тільки Син, і той, кому Син схоче відкрити» (Мф. 11: 27); бачить Він Бога, як належить, і відкриває Його разом з Духом через Духа, скільки кожен може вмістити. Оскільки Єдинородний Син так само, як і Святий Дух, спільне з Отцем мають Божество, то Народжений без зміни раніше за всі віки знає Того, Хто народжує, і Той, Хто народжує, знає Народженого. Отже, коли не знають ангели (бо Єдинородний Син разом з Духом Святим, через Духа Святого відкриває кожному в міру можливості кожного), то нікому з людей не треба соромитися — усвідомлювати своє невідання. Я говорю зараз, і всі говорять у свій час, але як говоримо, цього не можемо ми сказати, як же можна мені висловити Того, Хто дарував слово? Я маю душу, і не можу пояснити її властивостей, то як зможу висловити Того, Хто дарував душу?

7. Для благочестя досить нам знати те, що ми маємо Бога: Бога Єдиного, Бога, Який існує і Який завжди існував, завжди Собі Самому подібний, у Якого немає Отця, за Якого немає могутнішого, Якого ніякий наступник не позбавляє Царства, Бога багатоіменного і Всесильного, і Єдиного за Своєю Сутністю. Бо тому Він не різноманітний і не інший, що іменується Благим і Правосудним, і Вседержителем, і Саваофом. Але, будучи Одним і Тим Самим, відкриває незліченні дії Божества, Він не більший за тією властивістю, а менший за іншою, але у всьому подібний Самому Собі. Не тільки через чоловіколюбство Він великий і малий у премудрості, але чоловіколюбство має рівне премудрості. Не частково бачить Він і частково не може бачити, але весь є Оком, весь є Слухом, і весь є Розумом. Не так, як ми, частково розуміє і частково пізнає. Богохульна ця думка і не достойна Божественної Сутності. Наперед знає Він те, що буває; Він і Святий, і Вседержитель, і всіх перевершує добротою, більший за всіх і найпремудріший, ми не можемо пояснити ні початку Його, ні образу, ні вигляду. «Ні голосу Його ніколи не чули, ні лиця Його ніколи не бачили» (Ін. 5: 37), — говорить Божественне Писання. Тому й Мойсей говорить до Ізраїльтян: «Твердо дотримуйте в душах ваших, що ви не бачили ніякої подоби» (Втор. 4: 15). Якщо зовсім неможливо уявити подоби Його, то чи здатний розум осягнути Сутність Його?

8. Багато хто про багато що помишляли, і всі заблукали. Одні вогонь вважали Богом, а інші вважали Бога ніби крилатою людиною, ґрунтуючись на цих, добре написаних, але погано зрозумілих для них словах: «Під покровом крил Твоїх покрий мене» (Пс. 16: 8). Забули вони Господа нашого Ісуса Христа, Єдинородного, Який подібним чином і про Себе говорить Єрусалимові: «Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила, і ви не схотіли?» (Мф. 23: 37). Бо, не зрозумівши того, що під крилами розуміється сила Його, що зберігає, але судячи так, як про людські речі, незбагненну силу уявили собі людиноподібною. А інші наважилися стверджувати, що Він має сім очей, тому що в іншому місці написано: «Ті сім — це очі Господа, які обіймають поглядом всю землю» (Зах. 4: 10). Якщо говорити, що Він має сім очей, то зір Його буде окремий, а не всеобіймаючий, тому так стверджувати про Бога — це богохульство. Треба вірити, що Бог досконалий в усьому, за словом Спасителя, Який говорить: «Отець ваш Небесний досконалий є» (Мф. 5: 48). Досконалий у віданні, досконалий в силі, досконалий у величі, досконалий у передбаченні, досконалий у благості, досконалий у правосудді, досконалий в чоловіколюбстві, необмежений місцем, але Творець місць, у кожному з них знаходиться і в жодному не вміщується (перебуває). «Небо — престіл Його» (Іс. 66: 1), але Той, Хто сидить на Престолі цьому, вищий за нього, «і земля — підніжжя Його» (Діян. 7: 49), а сила Його простягається аж до підземних місць.

9. Один всюди перебуває, все бачить, все знає, все творить посередництвом Христа. Бо «все через Нього сталося, і без нього ніщо не сталося» (Ін. 1: 3). Величне і невичерпне Джерело всякого блага, ріка благодіянь, вічне світло, що безперестанно сяє, непереможна сила, поблажлива до наших немочей. Навіть імені Його не в змозі знести слух наш. «Або дослідженням знайти Бога, — як говорить Іов, — або зовсім пізнати Вседержителя?» (Іов. 11: 7). Якщо й останні з творінь незбагненні, то як може бути пізнаний Той, Хто все створив? «Око не бачило, і вухо не чуло, і на серце людині не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (Іс. 64: 4; 1 Кор. 2: 9). Якщо того, що приготував Бог, не може осягнути наша думка, то чи можливо осягнути розумом Того Самого, Який приготував це? «О глибино багатства і премудрості, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його» (Рим. 11: 33), — говорить апостол. Якщо суди та шляхи незбагненні, то чи може Сам бути збагненний?

10. Наскільки великий є Бог, і ще більше Він є (бо, якщо все єство моє оберну я в язик, і тоді не в змозі буду сказати про Нього, як належить; навіть якщо всі ангели з’єднаються, і вони не скажуть, як належить); настільки Бог благий та великий, але людина, витесавши камінь, насмілюється сказати каменю: «Ти Бог мій» (Іс. 44: 17). Велика сліпота — від такої величі дійти до такого приниження! Дерево, яке насаджене Богом, зрощене дощем, і потім, коли згорить, від вогню стає попелом, і це дерево всенародно оголошують богом, а істинного Бога зневажають. Накінець, зло ідолослужіння посилилося: і котові, і собаці, і вовку стали поклонятися замість чоловіколюбного Бога, поклонилися змію та дракону, який зображає собою того, хто скинув нас з раю, а Той, Хто насадив рай, став зневаженим. Соромлюсь говорити, однак скажу: навіть цибулі стали деякі поклонятися. Вино дане для того, щоб веселити серце людське (Пс. 103: 5), і вину поклонилися замість Бога. Пшеницю створив Бог словом Своїм: «Нехай вирощує земля зелень, що приносить за родом своїм плід» (Бут. 1: 11) для того, щоб хліб укріпляв серце людини (Пс. 103: 15), і чому поклонилися Церері? Вогонь до тепер виходить від взаємного вдарення камінням, і звідки явився творець вогню — Вулкан?

11. Звідки багатобожний еллінський обман? Бог безтілесний, чому ж викриваються в перелюбі ті, яких вони називають богами? Замовчую я про перетворення Юпітера в лебедя, соромлюся говорити про перетворення його у вола, бо мукання не достойне Бога — бог-перелюбник знайшовся в еллінів, і вони не соромляться. Якщо він перелюбник, то не повинен називатися богом. Розповідають про смерть своїх богів, про біди, про те, як блискавкою уражено їх; бачиш, з якої величі куди вони впали? Чи ж даремно Син Божий зійшов з неба — для того, щоб зцілити таку рану? Чи ж даремно прийшов Син, прийшовши для того, щоб пізнаний був Отець? Чи бачиш ти, що спонукало Єдинородного зійти з Престолу сущого праворуч Отця? Отець зневажався; належало Синові відвернути цю оману, бо належало, щоб Той, Хто створив усе, усе приніс Владиці всього, належало зцілити рану. Бо що було гірше тієї хвороби, як поклонятися каменю замість Бога?

Про єресі

12. І не тільки між язичниками намагався поширити це диявол, але багато хто навіть з лжеіменних християн, які недостойно носять найсолодше ім’я Христове, насмілилися нечестиво віддалити Бога від Його творінь. Я говорю про єретичних дітей, безчесних та безбожних дітей, які прикидаються, що люблять Христа, але насправді ненавидять Його. Бо хто хулить Отця Христового, той є ворог Сина. Вони насмілилися стверджувати, що існують два Божества: одне благе, а інше — зле. Велика сліпота! Якщо Божество, то, без сумніву, благе. А якщо не благе, то для чого називати його Божеством? Якщо Богові належить благість, Йому властиве чоловіколюбство, доброчинність, всемогутність, то має бути одне з двох, або Бога нехай іменують як по імені, так і за дією, або, якщо хочуть позбавити Його Божественних дій, то нехай не називають Його Богом навіть і по імені.

13. Єретики насмілилися говорити, що два боги і два джерела добра і зла і що вони ненароджені. Якщо обидва ненароджені, то, безсумніву, рівні, й обидва рівносильні; як же темрява поєднується зі світлом? Притому, чи разом вони знаходяться, чи окремо? Разом бути вони не можуть, бо «яке спілкування світла з темрявою» (2 Кор. 6: 14), — говорить апостол. А якщо знаходяться далеко один від одного, то, без сумніву, і той, і інший мають окреме місце; коли ж знаходяться в окремих місцях, то, без сумніву, що у відповідному місці ми знаходимося у володінні одного Бога, і у відповідному місці, без сумніву, одному поклоняємося, хоча б і поступилися ми їхньому безумству. Спробуємо дослідити, що говорять вони про доброго Бога. Чи сильний Він, чи безсилий? Якщо Він сильний, то як з’явилося зло проти Його волі? І як тоді входить зла істота, якщо Він не хоче цього? Якщо Він, знаючи це, не може перешкодити, то вони викривають Його в безсиллі. А якщо може і не перешкоджає, то викривають у згоді зі злим богом. Подивися на їхнє безглуздя; іноді говорять, що злий бог не має участі з добрим у керуванні світом, а іноді кажуть, що він керує тільки четвертиною. Також говорять, що добрий Бог є Отцем Христа, а Христа називають цим (видимим) Сонцем. Отже, якщо світ, за їхніми словами, походить від злого бога, а сонце знаходиться у світі, то як же Син доброго Бога проти волі служить у володінні злого бога? Ми осквернюємося, говорячи це, але говоримо це для того, щоб хтось із наступників не потрапив в єретичну скверну через незнання. Знаю, що оскверняю уста мої і слух тих, що слухають, проте для користі. Бо набагато краще чути безглузде при викритті інших, ніж через незнання впасти в оману; набагато краще для тебе знати скверну і ненавидіти її, ніж через невідання впасти в оману. Вчення єретичного безбожжя різноманітне. Бо коли зійде хтось з єдиного прямого шляху, тоді він великою частиною потрапляє на стримчаки.

14. Засновником всіх єресей є Симон волхв; той, який згадується в Діяннях апостольських; Симон, який захотів сріблом купити благодать Святого Духа, яку продавати неможливо, і який почув: «Нема для тебе в цьому ні частки, ні жереба» і т. д. (Діян. 8: 21). Про нього написано: «Вони вийшли від нас, але не були наші» (1 Ін. 2: 19). Він після того, як був відкинутий апостолами, будучи в Римі і водячи з собою Єлену, якусь блудницю, перший богохульними устами насмілився стверджувати про себе, що він явився на Синайській горі як Отець, потім з’явився в юдеїв як Ісус Христос не у плоті, але в примарі, і після цього як Дух Святий, Якого Христос обіцяв послати як Утішителя, і спокусив місто Рим, що Клавдій поставив йому статую, з надписом Римською мовою: Симону богу святому.

15. Коли омана поширювалася, то викрили її двоє добрих мужів, Петро і Павло, старійшини Церкви, які прибули туди, і вдаваного бога Симона, який звеличувався, уразили раптовою смертю. Бо коли Симон обіцяв піднестися на небеса і носився по повітрю на колісниці злих духів, тоді раби Божі, схиливши коліна і виявивши згоду, про яку сказав Ісус: «Якщо двоє з вас дійдуть згоди на землі про всяку річ, то, чого б вони не попросили, буде їм» (Мф. 18: 19). За допомогою молитви пустили на волхва стрілу однодумності, і скинули його на землю. І зовсім не дивно, хоча, втім, справа дивна. Бо Петро мав при собі ключі неба, недостойне здивування, бо й Павло був людиною, яка була взята до третього неба «в рай і чула невимовні слова, яких людині не можна переказати» (2 Кор. 12: 4). З повітря на землю скинули лжебога, який має бути зведений в пекло. Це був перший змій злоби, але після відсічення однієї голови корінь злоби знову став багатоголовим.

16. Керинф розбещував Церкву, так само і Карпократ, Евіоней і Маркіон, — безбожний язик. Він проповідував різних богів, одного доброго, іншого — справедливого, суперечачи Сину, Який говорить: «Отче Праведний» (Ін. 17: 25)! Звіщав притому іншого Отця й іншого творця світу всупереч цим словам Сина: «Коли ж траву на полі, яка сьогодні є, а завтра буде кинута у піч, Бог так зодягає» (Лк. 12: 28); також: «Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Мф. 5: 45). Він був винахідником другого зла. Другий змій злоби Маркіон. Його було викрито свідченнями Старого Завіту, що знаходяться в Новому Завіті, перший наважився спростовувати свідчення і сповіщуване вчення віри — залишити без свідчень, після того, як він залишив Бога; і, ніби не було більше проповідників, хотів послабити віру Церкви.

17. Після нього з’явився інший — Василід, чоловік нечестивий та аморальний, який проповідував розпусту. Це зло намагався поширити й Валентин, який проповідував тридцятьох богів. Елліни шанують не багатьох богів, а той, хто називається християнином, втім, не будучи таким, дійшов до такого заблудження, що допустив цілих тридцять. Він говорить, що Віт (безодня) (пристойно йому як безодні зла почати вчити від безодні) породив Сигену (мовчання) і від Сигени породив Логос (слово), що в еллінів є Юпітер. Його Віт, куди гірше, зійшовся з сестрою. Бо Сигена була дочкою Віта. Чи бачиш безглуздість, приховану під виглядом християнства? Почекай трохи, і зненавидиш нечестя. Він говорить, що від Віта народилися вісім еонів (віків), а від тих восьми — десять, а від цих десятьох — дванадцять, чоловічої та жіночої статі. Звідки походять вони? Зауваж марнослів’я у вигадках. Де знайдеш докази про буття тридцятьох еонів? Написано, що Ісус хрестився, коли мав тридцять років. Який доказ від цих тридцятьох років, хоча й у тридцять років хрестився Він? Він переломив п’ять хлібів для п’ятьох тисяч, невже через це п’ять богів? Або невже через те, що Він мав дванадцять учеників, дванадцять повинно бути і богів?

18. І це ще не є важливим порівняно з іншим вченням нечестя. Він говорить, що останнє Божество є чоловічої статі і жіночої, і це, як насмілюється говорити, є Софія (премудрість). О безбожництво! Бо премудрість є Христос, Єдинородний Син Божий, а він цю премудрість у своєму вченні вважає жінкою, тридцятою стихією й останньою з роду богів. Бо він говорить, що Софія захотіла побачити першого бога, і, не стерпівши його блиску, впала з неба, і була відкинута з числа тридцятьох; потім почала стогнати, і в стогонах своїх народила диявола, а, ридаючи через своє відпадіння, народила море. Чи бачиш ти нечестя? Як від мудрості народитися дияволові, від розуму злобі, від світла темряві? Валентин продовжує, що диявол породив інших дияволів, з яких деякі створили цей світ; говорить, що Христос зійшов для того, щоб відвернути людей від Творця світу.

19. Щоб тобі більше зненавидіти їх, вислухай, що вони говорять про Христа Ісуса. Вони вчать, що після відпадіння Софії для того, щоб число тридцятьох не загубилося, кожен з двадцятьох дев’ятьох еонів, склавши по найменшій частині, породили Христа, і говорять про Нього, що Він чоловік і жінка. Чи є щось нечестивіше від них? Чи є щось нещасніше від них? Я розповідаю тобі про їхнє заблудження для того, щоб ти більше зненавидів їх. Отже, уникай нечестя і не вітай такого чоловіка, щоб не прилучитися тобі до безплідних діл темряви. Навіть не цікався ними і не бажай вступати з ними в розмову.

20. Відвертайся від усіх єретиків, а особливо від того, який має найменування від манії (сказу) і нещодавно з’явився в царювання Прова (сімдесят років, як почалося це заблудження); нині ж ще є люди, які своїми очима бачили його. Проте ти не тому відвертайся від нього, що він жив нещодавно, але відвертайся від злочестивих догматів, відвертайся від винуватця зла, вмістилища всякої нечистоти, того, який прийняв скверну від усіх єресей. Він, поставивши собі за честь відзначитися у злі, зібрав усе і склав одну єресь, сповнену богохульства і всякого беззаконня, яка розбещує Церкву (а найбільше тих, що знаходяться поза Церквою), ходячи та поглинаючи, як лев. Не слухай їхніх облесливих слів, ні лукавого смирення. Бо вони змії, поріддя єхидни. Й Іуда говорив: «Радуйся, Учителю!» і зраджував Його. Не дивися на цілування, але бійся отрути.

21. І щоб не подумали, що я марно викриваю його, в коротких словах скажу, хто цей Манес і небагато про те, чого він навчає. Бо про все його мерзенне вчення не розповісти, як потрібно, за все життя. Треба згадати про те, що допомогло б тобі в потрібний час. Що сказав я раніше цього, те саме скажу і тепер, щоб ті, які цього не знають, дізналися, а ті, які знають, згадали про це. Не з християн Манес, ні! І не відлучений від Церкви, за прикладом Симона, ні він, ні ті, які того самого навчали раніше за нього. Бо він злодій чужих неправд, який привласнив собі їх; як же це і яким чином, про це потрібно вислухати.

22. Якийсь Скифіан був у Єгипті, за походженням сарацинянин; він нічого не мав спільного ні з юдеями, ні з християнами. Оселившись в Олександрії і проводячи життя за прикладом Арістотеля, склав чотири книги: одну, названу Євангелієм, яка містить не діяння Христові, але має тільки таке найменування; іншу, яка названа книгою Глав, третю — Таїнств, четверту — Скарбів, яку і тепер мають в руках. У нього був учень на ім’я Теревинф, але коли вищезгаданий Скифіан прийшов в Юдею і почав розбещувати цю країну, то Господь, хворобою умертвивши його, припинив дію цієї зарази.

23. А учень зла Теревинф, будучи спадкоємцем золота і книг, і єресі, коли прибув до Палестини і в Юдеї почали визнавати і викривати його, вирішив переселитися до Персії. Але щоб тут його не впізнали по імені, він назвав себе Вудою. Втім, він мав тут собі противників серед жерців Мифри 1 і після багатьох сперечань і змагань був викритий. І, нарешті, коли його гонили, то прибіг до якоїсь вдовиці. Потім, піднявшись на покрівлю будинку і закликавши повітряних духів, яких маніхеї і донині під проклятим деревом смоковниці закликають, будучи уражений Богом, впав з висоти будинку і віддав дух. Таким чином знищений був і цей другий звір.

24. Втім, залишилися пам’ятки нечестя — його книги; вдовиця була спадкоємицею і його книг, і майна. Але, не маючи ні родичів, ні когось іншого, вирішила купити на гроші отрока на ім’я Куврик і, усиновивши його, навчила перських наук як сина, і виточила злий меч проти людства. І Куврик, нечестивий раб, зростав серед філософів і після смерті вдови отримав у спадок і книги, і гроші. Потім, щоб рабське ім’я не безчестило його, він замість Куврика назвав себе Манесом, що на перській мові означає «бесіда». Бо оскільки він показував себе словесником, то й назвався Манесом, ніби якимось особливим співрозмовником. Втім, в той час, коли він хотів придбати собі славу на персидській мові, промисел Божий понад його наміри змусив його самого себе викрити: так що, думаючи вшанувати своє ім’я у Персії, грекам сповістив, що він взяв ім’я своє через сказ.

25. Насмілювався він називати себе утішителем. Написано: «Хто ж хулитиме Духа Святого, тому не буде прощено довіку» (Мк. 3: 29). Він сказав хулу цю, назвавши себе Духом Святим. Той, хто має спілкування з такими людьми, нехай подивиться, з ким він зв’язується. Раб збурив вселенну, оскільки від трьох трясеться земля, четвертого ж вона не може понести: «Якщо раб стане царем» (Притч. 30: 21-22). І, нарешті, виступив у зібранні, обіцяв неможливе для людини. Син персидського царя занедужав; лікарів було багато, а Манес обіцяв зцілити за допомогою молитви, ніби як людина благочестива. Лікарі припинили лікувати, разом з тим юнак перестав жити; виявилося нечестя людини, і цього філософа зв’язали і вкинули до в’язниці. Не за те, що викривав царя, захищаючи істину, не за те, що знищив ідолів, але за те, що обіцяв зцілити і обманув, або, краще, якщо сказати правду — за те, що умертвив юнака. Бо він погубив того, який стараннями лікарів міг би бути зцілений; він, віддаливши лікарів, убив його тим, що про хворого не потурбувалися.

26. При моїй розповіді про багато злодіянь згадай, по-перше, його богохульство, по-друге і рабство. Рабство не є ганьбою, але те погано, що, перебуваючи в рабстві, вважав себе свобідним. По-третє, обман в його обіцянці; по-четверте, умертвіння юнака; по-п’яте, ганебне ув’язнення. І не одне тільки ганебне ув’язнення, але і втеча з в’язниці. Бо той, який називав себе утішителем і подвижником істини, втік; він не був наступником Ісуса, який охоче йде на Хрест, але був Його противником, утікачем. Після того персидський цар наказав убити в’язничну варту. Манесова гордість була причиною смерті юнака, а втеча його була причиною смерті варти. Невже тому, який був винний у смерті, мають поклонятися? Чи не належало б йому, наслідуючи Ісуса, сказати: «Якщо Мене шукаєте, залишите цих, нехай ідуть» (Ін. 18: 8). Чи не належало сказати йому за прикладом Іони: «Візьміть мене і киньте в море, бо я знаю, що через мене осягла вас ця велика буря» (Іона. 1: 12).

27. Манес тікає з в’язниці і приходить до Месопотамії, але зустрічає його зі зброєю правди єпископ Архелай. Викривши його при суддях, вибраних з філософів, зробив зібрання слухачів з еллінів, щоб судді з християн не здалися поблажливими суддями. Скажи, говорить Архелай Манесу, що ти проповідуєш? А він, маючи уста, як гріб відкритий, почав промову спершу з хули на Творця всіх речей, кажучи: Бог Старого Завіту є винахідником зла. Він говорить Сам про Себе: «Я є вогонь, що поїдає» (Втор. 4: 24). Але мудрий Архелай спростував хулу цими словами. Якщо Бог Старого Завіту, за твоїми словами, називає себе вогнем, то чий Син Той, Який говорить про Себе: «Я прийшов вогонь звести на землю» (Лк. 12: 49)? Якщо ти противишся Тому, Хто говорить: «Господь умертвляє і оживляє» (1 Цар. 2: 6), то навіщо шануєш Петра, який воскресив Тавифу й умертвив Сапфіру? Якщо ти ганьбиш Його тому, що Він приготував вогонь, то чому не ганьбиш Того, Який говорить: «Йдіть від Мене прокляті у вогонь вічний» (Мф. 25: 41)? Якщо ганьбиш Того, Хто говорить: «Я є Бог, Який творить мир і тримає злих» (Іс. 45: 7), то поясни, чому Ісус говорить: «Не прийшов Я принести мир, але меч» (Мф. 10: 34). Отже, коли той і інший говорить одне й те саме, то треба обрати кого-небудь з Двох; чи той та інший добрі, оскільки згідно говорять, або якщо не достойний Ісус осудження за Свої слова, то чому злословиш Того, Який те саме говорить у Старому Завіті?

28. Потім Манес говорить йому: Який Бог засліплює? А Павло говорить: «У них бог віку цього засліпив розум невірних, щоб для них не засяяло світло Євангелія» (2 Кор. 4: 4). Архелай добре спростував, сказавши, прочитай попереднє: «Якщо ж закрите благовістування наше, то закрите для тих, що гинуть» (2 Кор. 4: 3). Бачиш, що воно приховано тільки тим, що гинуть? Бо не належить давати «святого псам» (Мф. 7: 6). Потім, невже один тільки Бог Старого Завіту засліпив розум невірних? А хіба Сам Ісус не сказав: «Тому говорю їм притчами, що вони, дивлячись, не бачать» (Мф. 13: 13)? Чи з ненависті до них Він хотів, щоб вони не бачили, чи через їхню недостойність, тому що «очі свої закрили» (Мф. 13: 15)? Бо де самовільне зло, там немає і благодаті. «Кожному, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те, що має» (Мф. 25: 20).

29. Можна, як деякі пояснюють (пояснення, до речі, не погане), сказати і те: якщо і засліпив розум невірних, то з благою метою засліпив, щоб вони почали звершувати святі діла. Бо він не сказав: засліпив їхні душі, але розум невірних. Сказане ж ось що означає: засліпи злі помисли перелюбника, і людина спасенна. Засліпи помисли розбійника до пограбування та розбою, і людина спасена. Але ти не хочеш таким чином розуміти. Є й інше пояснення. Осліплює і сонце людей, які мають тупий зір, і ті, що з хворими очима, засліплюються, будучи уражені світлом, не тому, що сонцю властиво засліплювати, але тому, що очі не бачать за своїм станом. Так і недужі сердечним невірством не можуть споглядати променів Божества. Не сказав він: засліпив розум для того, щоб не чути Євангелія, але для того, щоб не засяяти світлу благовістування слави Господа нашого Ісуса Христа. Бо слухати благовістування дозволено всім, але слава благовістування надана лише щирим Христовим служителям. Тим, які не могли слухати, Господь говорив у притчах, а Своїм ученикам на самоті пояснював притчі. Сяйво слави для просвічених є засліпленням для невірних. Ці тайни Церква нині відкриває тому, хто приходить з оголошених; немає звичаю відкривати їх язичникам. Бо ми не відкриваємо язичнику таїн про Отця і Сина, і Святого Духа. Навіть і перед оголошеними не говоримо відкрито про тайни, але про багато що зазвичай говоримо утаємничено, щоб вірні, які знають це, роздумували, а ті, що не знають, не отримали шкоди.

30. Цими та багатьма іншими словами відбитий був змій. Таким чином, сперечаючись, Архелай перемагав Манеса. Той, який втік із в’язниці, знову тікає і звідси, втікши від протиборця, приходить в незнатне село, за прикладом змія, який в раю залишивши Адама, приступив до Єви. Але добрий пастир Архелай, який піклується про овець, коли почув про втечу, негайно погнався за вовком, поспішав знайти його. А Манес, випадково побачивши свого супротивника, зник і втік; втік в останній раз. Бо воїни перського царя, які скрізь шукали його, схопили втікача. І той суд, який він повинен був прийняти перед Архелаєм, приносять йому царські воїни. Манеса, якому поклоняються його учні, беруть і ведуть до царя. Цар докорив йому в обмані і у втечі, висміяв його рабське становище, помстився за смерть юнака, звинуватив і в смерті варти. За перським законом Манесові повелівають зняти шкіру, тіло, що залишиться, віддати на поживу звірам, а вмістилище мерзенних думок, шкіра, за подобою мішка, була повішена перед воротами, тому що, називаючи себе утішителем і говорячи про себе, що він знає майбутнє, не дізнався про свою втечу і про те, що він буде схоплений.

31. У Манеса було троє учнів — Фома, Вада і Єрм. Ніхто не читай Євангеліє від Фоми, бо воно не є Писанням одного з дванадцятьох апостолів, але одного з трьох злих учнів Манеса. Ніхто не спілкуйся з душогубцями маніхеями, які видають себе за суворих посників, вживаючи з плівою приготовлену воду, які ганьблять Творця їжі, а кращу їжу поїдають, які навчають тому, що той, хто рве траву, сам в неї перетворюється. Якщо той, хто вириває трави або що-небудь із зілля, в те сам перетворюється, то у що повинні перетворитися землероби та садівники? Стільки дерев посік садівник, як ми бачимо, на яке ж з них перетворюється він? Воістину смішне вчення, достойне осудження та посоромлення! Одна й та сама людина, яка є пастирем овець, і вівцю заколола в жертву, і вовка убила. У що ж він має перетворитися? Багато хто з людей ловили птахів та риб. В яких же з них вони повинні перетворитися?

32. Нехай відповідають на це діти суєти — маніхеї, які самі не трудяться і поїдають приготоване тими, хто трудиться. Тих, хто приносить їм їжу, вони приймають радісно, і замість благословень проклинають їх. Бо коли хто-небудь нерозумний принесе їм що-небудь, то говорить (Маніхей), почекай трохи за дверима, і я благословлю тебе, потім, взявши в руки хліб (як зізналися в тому ті, що навернулися з них), говорить Маніхей хлібу: я тебе не створив, і проголошує прокляття на Всевишнього, і проклинає Сотворителя, і таким чином їсть створене. Якщо ненавидиш їжу, то навіщо з веселим виглядом дивишся на тих, хто приніс її? Якщо дякуєш тому, хто приніс, то чому промовляєш хулу на Бога, Який створив і приготував їжу? Потім говорить: я тебе не сіяв, нехай буде посіяний той, хто тебе сіяв. Я тебе не жав серпом, нехай буде спожатий той, хто косив тебе. Я на вогні не пік тебе, нехай же буде спечений той, хто пік тебе. Добре віддання подяки!

33. Великі і ці злодіяння, але не великі в порівнянні з іншими. При чоловіках та жінках я не смію говорити про їхнє хрещення, не смію говорити, у що вмочують вони смокви, і дають жалюгідним людям. Треба пояснити це, але тільки натяками. Чоловіки нехай уявлять те, що трапляється з ними уві сні, а жінки те, що буває при місячних очищеннях. Воістину осквернюємо уста, говорячи це. Чи більш достойні знехтування елліни? Чи безбожніші самаряни за них? Юдеї більше від них? Розпусники більш скверні за них? Той, хто зблудив в один час, чинить справу похоті, а осквернившись засуджує свій вчинок, і хоче омити себе, і усвідомлює мерзенність вчинку. А Маніхей покладає цю скверну на середину шанованого їм жертовника, і оскверняє і язик, і вуста, і з таких уст приймаєш ти, людино, вчення? Таку людину, зустрівши, обіймаєш її і цілуєш? Окрім іншого нечестя їх, чи не повинен ти тікати від скверни, тікати від людей, які гірше найрозпусніших, паскудніші за загальнонародну блудницю?

34. Про це сповіщає тобі Церква і навчає; і скверн торкається вона, щоб тобі не осквернитися. Говорить про рани, щоб ти не був уражений. Для тебе достатньо знати тільки це, бережися того, щоб дізнатися на досвіді. Бог гримить, ми всі здригаємося, а вони богохульствують. Бог посилає блискавку, ми всі падаємо на землю, а вони своїм язиком лихословлять небеса. Ісус говорить про Свого Отця, що Він «сонцем Своїм осяває злих і добрих, і посилає дощ на праведних і неправедних» (Мф. 5: 45). А вони кажуть, що дощі бувають від любовної шаленості; вони насмілюються говорити, що на небі є якась красива дівчина і красивий юнак, і що вони водночас, як і верблюди чи вовки, мають ганебне злягання; що в зимовий час юнак з шаленством набігає на дівчину, кажуть, що вона тікає від нього, а він женеться за нею, і від того потіє, а з його поту бувають дощі. Це написано в книгах Маніхейських, це ми читали, не довіряючи тому, що вони говорять. Бо для вашого застереження ми цікавилися їхнім згубним вченням.

35. Але нехай позбавить нас Господь від такого заблудження, нехай викличе у вас ворожнечу проти змія, щоб, як вони жалять вас у п’яту, так і ви потоптали голови їхні. Пам’ятайте про сказане: яка згода в тебе з ними? Що спільного у «світла з темрявою» (2 Кор. 6: 14). Що мають спільного чистота Церкви і маніхейська скверна? Тут порядок, тут благочинність, тут святість, тут непорочність, тут осуджується навіть «погляд на жінку» (Мф. 5: 28) для похоті, тут шлюб чистий, тут постійне стримання, тут дівоцтво в рівноангельському достоїнстві, тут споживать їжу з подякою, тут благоговіння до Творця всього, тут поклоняються Отцю Христа, тут навчають страху і трепету перед Тим, Який посилає дощ, тут возсилаємо славослів’я Тому, Хто гримить і посилає блискавку.

36. Приєднайся до овець, втікай від вовків, від Церкви не відлучайся, відвертайся навіть тих, які колись були підозрювані в цій справі. І якщо не дізнаєшся, що вони довгий час розкаюються, то швидко не ввіряй себе їм. Тобі передана істина про єдиновладність Божу; розпізнавай вчення, як трави. Будь майстерним купцем, «доброго тримайся, утримуйся від усякого зла» (1 Сол. 5: 21-22). А якщо колись і було в тобі це зло, то, зрозумівши оману, відвертайся від неї. Бо тоді вступиш на шлях спасіння, якщо виблюєш блювотиння; і якщо сердечно зненавидиш його, якщо відречешся від них не тільки устами, а й душею, якщо будеш поклонятися Отцю Христа — Богу закону і пророків, якщо пізнаєш, що Благим і Правосудним є Один і Той Самий Бог, Який всіх вас нехай охороняє, зберігаючи свобідними від заблуджень і спокус, і твердими у вірі, у Христі Ісусі Господі нашому; Йому слава на віки віків. Амінь.

  1. Так називалося поклоніння сонцю. []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору