Слово 36

Про себе самого й до тих, котрі казали, що Св. Григорій бажає Константинопольського престолу

Святитель Григорій Богослов Архієпископ Константинопольський

1. Дивуюсь! Що налаштовує вас настільки до моїх слів? Від чого бере над вами таку силу моє слово, слово чужоземця, можливо, слабке, яке й не має жодної привабливості? Навіть здається, що у вас таке ж до мене притягання, яке у заліза до магніту, бо ви тримаєтесь на мені, тримаючись і кожний взаємно один за одного, і всі за Бога, з Якого і у Якому усі (Рим. 11, 36). Справді, це дивовижний ланцюг і його сплітає Дух Святий, зв’язуючи нерозривними узами!

А якщо запитаєте про причину, то, наскільки усвідомлюю сам себе, не бачу в собі особливої перед іншими мудрості, хіба інший прийме за мудрість те саме, що визнаю себе й не мудрим, і не близьким до істинної й первісної Мудрості; як думати про себе дуже потрібно нинішнім мудрецям, бо найлегше обманювати самого себе й, надимаючись порожньою славою, вважати себе чимось, будучи нічим. Не я перший проповідував вам вчення Православ’я, за яке ви найміцніше тримаєтеся. Я йшов чужими слідами і (сказати правду) слідами вашими. Тому що ви учні знаменитого Олександра, великого поборника й проповідника Тройці, який і словом, і ділом викорінював нечестя, і пам’ятає ту апостольську молитву, яка начальника нечестя1вразила в місці, гідному нечистого цього язика, щоб за наругу покараний він був наругою і за несправедливу смерть спокушених ним душ був зганьблений смертю, яка праведно його спіткала. 2. Отже, ми не нове відкрили вам джерело, подібне до того, яке показав Мойсей у безводньому місці тим, що спасалися з Єгипту (див.: Вих. 17, 6), але розкопали закрите і засипане землею, наслідуючи рабів Ісаака великого, які не тільки копали нові колодязі води живої, але й очищали завалені филистимлянами (див.: Буг. 26, 16).

З іншого боку, я не з тих красномовців, не маю приємності в обходженні, не вмію викрадати прихильність пестощами, до чого здатних бачу багато між тими, що викликаються нині священствувати. Ці люди й наше благочестя, яке просте і якому чужа штучність, перетворили на штучне й на якийсь новий рід керування, перенесений з торговищ у святилище й з видовищ у недоступне поглядам багатьох тайноводство; так що в нас (якщо треба висловитися сміливіше) два позорища, і між ними та єдина відмінність, що одне відкрите для всіх, а інше для деяких; на одному збуджується сміх, на іншому повага; одне називається видовищним, а інше духовним. «Ви свідки і Бог», каже божественний апостол (1 Сол. 2, 10), що ми не належимо до цієї частини, навпаки, такі, що скоріше можна звинуватити нас у грубості і незнанні світських пристойностей, ніж у пестощах і раболіпстві; навіть і до тих, які досить до нас прихильні, виявляємося іноді суворими, як тільки вони вчиняють у чому-небудь, на нашу думку, незаконно. І це довела недавня подія зі мною, коли ви, народ, киплячи ревністю і гнівом, незважаючи на моє волання і сльози, поставили мене на цей престол, який не знаю як і назвати, мучительним чи першосвятительським, поставили, з любові порушивши закон. У цьому випадку я настільки засмутив деяких із найревніших, що вони залишили мене і любов перемінили на ворожнечу. Бо менше дивлюся на те, чим можна догодити, ніж на те, чим можна принести користь.

3. Тому яка ж причина такої любові до мене й до моїх слів? Чи хочете самі відкрити й пояснити її, зробити відомою вашу до мене любов, чи угодно вам, щоб виклав це я, якого й в інших випадках охоче приймаєте тлумачем? Наскільки роблю висновок з вашого мовчання, ви мені надаєте слово. Отже, слухайте й дивіться, чи поганий я відгадник у подібних справах.

По-перше, думається мені, тому що ви самі покликали мене, то й підтримуєте власним судом, а тому й бережете мене, як свій здобуток. І це точно в нашій природі, щоб любити все власне: чи то маєток, чи породження, чи слово, і щоб виявляти щиріше прихильність до своїх здобутків. По-друге, особливо поважаєте в мені те, що я не зухвалий, не нахабний, не тримаю себе як на видовищі й бундючно, але поступливий, скромний, навіть у суспільстві ніби ні з ким не маю спілкування, і живу пустельником, коротше ж кажучи: поводжуся любомудрено, і моє любомудріє не штучне й спритно вишукане, а просте і має духовний зміст. Бо не для того ховаюся, щоб мене шукали і щоб вважали гідним більшої шани, з якою думкою інші відкривають ненадовго красу і потім ховають, але щоб своєю безмовністю довести, наскільки уникаю головування і не домагаюся таких почестей. По-третє, ви бачите, скільки я терплю від зовнішніх ворогів і домашніх наклепів, коли скажу з Даниїлом, вийшло беззаконня з Вавилона від старійшин-суддів, які збиралися судити Ізраїля (Дан. 13, 41). Ви скаржитеся й обурюєтеся на це, не можете нічим допомогти пригнобленому, і замість всього приносите мені в дар один жаль. А жалість у поєднанні із соромом породила любов. Ось таємниця вашої до мене поваги! 4. А оскільки нападають на мене за мої слова, за цей рясний і тим збуджуючий заздрість язик, який спочатку ми навчили світської словесності, а потім облагородили Божим словом, і гірку Мерру усолодили деревом життя (див.: Вих. 15, 25), то ви дали в собі місце відчуттям, гідним людей шляхетних, і любите в мені те саме, за що зазнаю нападів.

Чому ж я не полюбив вченості безмовної, сухої і плазуючої по землі? Чому, бачачи багатьох, які задовольняються і такою ученістю, я присвятив себе любомудрію чужому й іноземному, звернувся до висловлювань спірних, коли належало сміливо тікати від усяких міркувань і вірою назвати таке зречення від розуму, яке б (запевняю в цьому) і я сам полюбив, будучи рибалкою (що також для багатьох становить готовий привід для вибачення неуцтва), якби моїм словом була сила чудотворіння? О, коли б знищилася між людьми заздрість, ця виразка для одержимих нею, ця отрута для страждаючих від неї, ця одна із найнесправедливіших і заразом справедливих пристрастей, — пристрасть несправедлива, бо збурює спокій усіх добрих, і справедлива, тому що живлять її! Бо не бажатиму зла тим, які спочатку хвалили мене. Вони не знали, який буде кінець цих похвал; інакше, можливо, приєднали б до похвал і осуд, щоб поставити перешкоду заздрості.

5. Заздрість затьмарила й ангела, занепалого від звеличування. Будучи божественним, він не стерпів, щоб не визнати себе богом, і викинув з раю Адама, оволодівши ним за допомогою сластолюбства і жінки (Бут. 3, 23), тому що запевнив його, що дерево пізнання заборонене йому на час із заздрості, щоб не став він богом. Заздрість зробила братовбивцею і Каїна, який не стерпів того, що інша жертва була святіша за його жертву. Заздрість і злочестивий світ покрила водами і содомлян потопила вогнем. Заздрість поглинула землею Дафана й Авірона, які піднялися проти Мойсея (див.: Чис. 16, 32), і вразила проказою Маріам, яка тільки обурилася на брата (див.: Чис. 12, 10). Заздрість обагрила землю кров’ю пророків і через жінок похитнула премудрого Соломона. Заздрість і з Іуди зробила зрадника, який звабився невеликим числом срібників, заслужив удавлення; вона зробила й Ірода — дітовбивцею, і Пілата — Христовбивцею. Заздрість принизила й розсіяла Ізраїля, який і донині не встав від цього гріха. Заздрість породила нам і цього боговідступного мучителя2, від якого ще й тепер залишається вугілля, хоча ми уникли полум’я. Заздрість розсікла й прекрасне тіло Церкви, розділивши на різні й протиборчі збіговиська. Заздрість породила в нас і Єровоама — цього служителя гріха3, і накладає пута на язик. Він не терпить сіяючої Тройці, Яка опромінює нас повнотою Божества й істинних Своїх проповідників робить для вас досточесними.

Чи не здається вам, що я пустословлю, пропонуючи свої здогади? Чи живописуюче слово досить точно зобразило причини любові? Що стосується цієї любові, я так розумію справу. 6. Але оскільки бачу, що деякі засмучуються образами і моє нещастя вважають власним нещастям, то полюбомудруємо коротко й про це.

Якби для яких-небудь людських і незначних задумів або для одержання цієї кафедри і спочатку я став перед вами з цією сивиною і з цими членами, згорбленими від часу й хвороби, і тепер би переносив стільки ганьби, то мені було б соромно неба й землі (яких звикли брати у свідки прадавні); соромно було б цієї кафедри, цього священного зібрання, цього святого й недавно з’єднаного народу, проти якого таке ополчення лукавих сил, щоб він, який уже почав утворюватися у Христі, був зруйнований до свого утворення й умертвленний до народження. Мені соромно було б моїх подвигів і трудів, і цього волосяного одягу, і пустелі, і самоти, до яких я звик, і безтурботного життя, і убогої трапези, яка хіба небагато була дорожчою за трапезу птахів небесних. Але нехай інші скажуть про мене правду, нібито я побажав чужої дружини4, тоді як не захотів мати своєї! Нехай візьмуть переді мною перевагу й гаваоніти, яких (наскільки знаю) не прийме Дух Святий, «і ті, які рубали дрова і черпали воду » (Нав. 9, 27), поки будуть приступати до святилища з такими плямами в житті й ученні! Але якщо я прийшов сюди захистити вчення, надати посильну допомогу Церкві, дотепер вдівствуюча і безмужня, бути ніби намісником і піклувальником, щоб уневістити її іншому, як тільки появиться хтось гідний цієї краси, і принести цій цариці найбагатше вино чесноти; у такому випадку чого я гідний, чи похвали за старанність, чи докорів за одну підозру, бо мене судять, відповідно до пристрастей інших? Тому, якщо захопленому бурею кораблю, або оточеному місту, або будинку, що пожирається полум’ям, подаємо допомогу, поспішаючи на човнах, або з воїнствами, або з вогнегасительними знаряддями, ти, найдобріший, без сумніву, назвеш нас або морськими розбійниками, або бажаючими заволодіти містом і домом, а не помічниками й захисниками.

7. Але скажеш: не так думають про тебе багато хто. Яка потреба в цьому мені, для якого бути, а не здаватися, найдорожче, краще ж сказати, становить усе? Те, що я сам у собі такий, або засудить мене, або виправдає, зробить нещасним, або блаженним, а те, яким я здаюся, нічого для мене не значить, так само як і чуже сновидіння. Ти кажеш, люб’язний, але не таким здаєшся для багатьох. Але чи земля здається нерухомою тим, у яких паморочиться в голові? Чи здається п’яним, що тверезі тверезі, а не ходять на голові і не кружляють? Чи не думають іноді хворі і ті, що втратили смак, що й мед гіркий? Але не такі речі самі по собі, хоча й такими здаються для страждаючих. Тому доведи раніше, що так думають про нас люди, які перебувають у здоровому стані, і потім радь нам перемінитися або засуджуй, якщо не слухаємося, а залишаємося при своєму судженні. Не таким видамся я для багатьох, але таким видамся для Бога, і не видамся, але весь відкритий перед Тим, Який все знає до народження людей, створивши «серця всіх, Він знає всі діла їхні» (Пс. 32, 15), рух й думки наші, і на звершуване по-іншому; від Якого ніщо існуюче не приховане й зникнути не може, Який інакше дивиться на нашу справу, ніж як дивляться люди. «Бо людина дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Цар. 16, 7). Так, чуєш, говорить Писання, і віруй. Той, хто має розум, має думати більше про Бога, ніж про думку всіх інших. Якщо й з людей маєш двох радників в одній справі, і один кмітливіший, а інший малознаючий, то чи будеш розсудливим, якщо, залишивши більш тямучого, робитимеш за порадою малознаючого? І Ровоам не був похвалений за те, що «і відповідав цар народу суворо, і, зневаживши пораду старців», виконав думку юних (3 Цар. 12, 13-14). Порівнюючи ж Бога з людьми, невже віддаси перевагу думкам людським? Звичайно, ні, якщо послухаєш мене й сам розсудиш уважніше.

8. Але ми соромимося, скажеш, завданих тобі образ. А мені соромно за вас, що соромитеся цього. Якщо терпимо це справедливо, то нам самим треба більше соромитися, і соромитися не стільки тому, що нас ганьблять, скільки тому, що ми гідні безчестя. Якщо ж терпимо несправедливо, то винні в цьому ті, що ображають нас, і тому про них слід більше вболівати, ніж за нас; бо вони терплять зло. Якщо я поганий, а ти вважаєш мене добрим, що мені після цього робити? Чи зробитися ще гіршим, щоб більше догодити тобі? Я не побажав би собі цього. Так само, якщо стою прямо, а тобі здається, що падаю, невже мені для тебе залишити пряме положення? Я живу не більше для тебе, ніж і для себе, і у всьому маю радниками розум і Боже виправдання, які часто викривають мене, хоча й ніхто не звинувачує, а іноді виправдовують, хоча багато засуджують. І неможливо втекти від цього одного — від внутрішнього нашого судилища, на яке дивлячись можна йти прямим шляхом. А щодо думки інших; якщо вона за нас (скажу трохи й по-людськи), приймемо її; якщо ж проти вас, дамо їй дорогу, і з того, чим ми є дійсно, нічого не зменшимо для того, щоб зробити щось напоказ.

9. Так і має бути. Хто вправляється в добрі з яких-небудь інтересів, той не твердий у чесноті, бо ціль зміниться і він залишить добру справу, подібно до того, коли хто пливе для прибутку, не продовжує плавання, якщо не бачить прибутку. Але хто шанує й любить добро заради самого добра, той, оскільки любить щось постійне й налаштування до добра має постійне, так що, відчуваючи в собі щось властиве Богові, може сказати про себе сказане самим Богом: я той самий і не змінююся (Мал. 3, 6). А тому він не буде перетворюватися, приймати різні види, згідно з обставинами й справами, робитися то тим, то іншим, міняти кольори, як поліп приймає колір каменю, до якого він пристав, але завжди перебуває той самий — непохитний серед коливань, постійний серед мінливостей, і, як уявляю собі, це скеля, яка при ударах вітрів і хвиль стоїть непорушно й розтрощує все, що вдаряється об неї. Але про це годі, бо не маю часу сперечатися на словах, і раніше сказане, можливо, перевищує вже міру.

10. Тепер до вас у мене слово, паство моя! Ви стали для мене, каже Павло, «слава, радість, вінець похвали» (1Сол. 2, 19-20). Ви виправдання моє перед тими, що мучать мене. Як зодчим і живописцям, коли вимагають у них звіту, достатньо указати на свої будівлі й картини, щоб звільнитися від усяких клопотів, бо справа говорить сильніше за слова, так і я, указавши на вас, відіб’ю все лихослів’я. Чим же відіб’ю? По-перше, тим, якщо ви зберігаєте неухильно й твердо сповідування Отця, і Сина, і Святого Духа, нічого не додаючи, не зменшуючи й не применшуючи в єдиному Божестві (тому що принижене в Ньому робиться приниженням цілого); а тих, які інакше думають і говорять, знищують або розмежовують Єдине через припущення поступовості єства, женете від себе як виразку для Церкви й отруту для істини, втім, без ненависті, а тільки шкодуючи за їхнє падіння. По-друге, тим, якщо покажете життя, відповідне правому вченню, так що й не тільки в чесноті, але й в іншому не матимете недоліку.

11. Царі! Шануйте свою порфіру (бо наше слово дає закони й законодавцям), пізнайте, наскільки важливе довірене вам і наскільки велике щодо вас звершується таїнство. Цілий світ під вашою рукою, стримуваний невеликим вінцем і короткою мантією. Небесне належить єдиному Богові, а земне і вам, будьте (скажу сміливе слово) богами для своїх підданих. Сказано (і ми віруємо), що «серце царя — у руці Господа» (Притч. 21, 1). У цьому має полягати ваша сила, а не в золоті і не в полчищах.

Наближені до царських дворів і престолів! Не дуже звеличуйтеся своєю владою і не вважайте безсмертним те, що не безсмертне. Будьте вірні царям, спочатку ж Богові, а заради Нього й тим, яким ви вручені й віддані. Ті, які пишаються шляхетністю! Облагороджуйте вдачу або скажу щось, хоча неприємне, однак шляхетне: тоді ваша шляхетність була б справді найблагороднішою, коли б у родовідних книгах не писалися і неблагородні люди. Мудреці й любомудрі, поважні по бороді й плащу, софісти й граматики, шукачі народних рукоплескань! Не знаю, за що назвати мудрими тих, які не тримаються першого вчення. Заможні! Послухайте того, хто сказав: «коли багатство примножується, не віддавайте йому серце» (Пс. 61, 11); знайте, що покладаєтеся на річ неміцну. Потрібно полегшити корабель, щоб легше було плисти. Можливо, віднімеш що-небудь і у ворога тим, що до нього перейде твоє майно. Ті, які годуються розкішно! Відніміть що-небудь у черева і дайте духу. Убогий біля тебе, дай допомогу хворому, вилий на нього що-небудь від надлишків. Для чого й тобі страждати від нетравлення, а йому від голоду; тобі — головним болем від вина, і йому — водяною хворобою; тобі відчувати обтяження від перенасичення і йому знемагати від недуги? Не нехтуй свого Лазаря тут, щоб він не зробив тебе тамтешнім багатієм (Лк. 16, 19-31).

Громадяни великого міста, безпосередньо перші після громадян першого у світі міста або ті, що навіть не поступаються їм! Покажіть себе першими не в пороках, а в чесноті, не в розпусті, а в побожності. Соромно панувати над містами й уступати над собою перемогу хтивості, або в одному дотримуватися цнотливості, а до кінських арен, видовищ і полювання з псами мати таку шалену пристрасть, що в цьому одному вважати все своє життя, і першому з міст, якому найпристойніше було б служити для інших прикладом усього доброго, стати містом граючих. О, якби ви відкинули це, зробилися Божим градом, живо написаними на руках Господніх, і світлі світлими стали разом з нами перед Великим Градобудівничим! Це на закінчення благовіщу вам про Самого Христа, Господа нашого, Якому слава, честь, держава навіки-віків. Амінь.

« Слово 35 | Зміст | Слово 37 »