«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСлова

Слово 37

На євангельські слова: «Коли Ісус скінчив слова ці, то вийшов з Галілеї і прийшов у землі Юдейські, що за Йорданом…» та ін. (Мф. 19, 1)

Святитель Григорій Богослов Архієпископ Константинопольський

1. Ісус, обравши спочатку рибалок, потім Сам закидає сіті й міняє місця одне за одним. Для чого ж? Не для того тільки, щоб Своїм пришестям більше здобувати боголюбців, але, як думаю, і для того, щоб освятити більше місць. Він робиться для юдеїв Іудеєм, щоб придбати юдеїв, для підзаконних підзаконним, щоб відкупити підзаконних, для немічних немічним, щоб спасти немічних. Він робиться усім для всіх, щоб усіх придбати. Але що кажу: усім для всіх? Чому Павло не захотів про себе сказати, те, як знаходжу, поніс на Собі Спаситель. Тому що Він не тільки робиться Іудеєм, не тільки приймає на Себе всякі непристойні для Нього й принизливі найменування, але, що найнепристойніше, називається навіть гріхом (див.: 2 Кор. 5, 21) і клятвою (див.: Гал. 3, 13). Хоча не такий Він насправді, однак же іменується. Бо як бути гріхом Тому, Хто звільняє і нас від гріха? Як бути клятвою Тому, Хто викупляє і нас від прокляття Закону? Але Він іменується так, щоб і до цієї міри показати Своє смирення, а тим навчити нас смиренню, яке веде на висоту. Отже, Він робиться, як сказав я, рибалкою, для всіх принижується, закидає сіті, все терпить, щоб тільки витягти із глибини рибу, тобто людину, яка плаває в непостійних і солоних хвилях життя.

2. Для цього й тепер «закінчив слова ці, вийшов з Галилеї й прийшов у межі Іудейські, Зайорданської сторони» (Мф. 19, 1). Приходить у Галілею — і на в благо, щоб «народ, що сидів у темряві, побачив світло велике» (Мф. 4, 16). Переходить в Іудею, щоб переконалися відійти від букви і піти за духом. То вчить на горі, то розмовляє на рівнинах, то сходить на корабель, то забороняє бурям, іноді й сон використовує, щоб і сон благословити, іноді клопочеться, щоб і працю освятити, іноді й плаче, щоб і сльози зробити похвальними. Переходить з місця на місце Той, Хто не вміщається ніяким місцем, Безлітний, Безтілесний, Необмежений, Який один і той же і був, і починає буття, був вищим за час і приходить, підкорюючись часу, був невидимим і стає видимим. Спочатку був, у Бога був, і Бог був; третє був самим числом підтверджуване, Той, Який був, виснажив, а Те, чим не був, сприйняв, не склавши через це двох, але благозволив із двох зробитися Єдиним, тому що Бог є те й інше; те, що і прийняло, й прийняте; два єства, що в єдине зібралися, але не два Сини (нехай не ганьбиться хибним тлумаченням це з’єднання!). Такий великий Він! Але що зі мною? Знову спускаюся до людських висловлювань. Бо як можна назвати просте таким? І некількісне стільким? Але вибачите слову — знаряддю малому; я говорю про Найвищого! Великий і Довготерпеливий — Єство невимовне й безтілесне, потерпить і те, що говоримо про Нього, як про тіло, і використовуємо вислови, що далеко не відповідають істині. Бо якщо Він прийняв плоть, то не посоромиться і подібних слів.

3. За Ним пішло багато людей, і Він зцілив їх там (Мф. 19, 2), де була велика пустеля. Якби Він перебував на своїй висоті, якби не спустився до немочі, якби залишився тим, ким був, залишаючи Себе неприступним і незбагненним, то, можливо, небагато пішли б за Ним, навіть не знаю, чи пішли б і деякі; хіба один Мойсей, і той настільки, щоб ледь побачити Бога позаду. Тому що, хоча Мойсей і розірвав хмару, коли був поза тілесною вагою, і привів у бездіяльність почуття, але тонкість і безтілесність Божу (або, не знаю, як інакше назвав би це інший) чи міг бачити він, все ще будучи тілом і проникаючи чуттєвими очима? Але оскільки Бог заради нас виснажується і сходить (під виснаженням же розумію виснаження як ослаблення і применшення слави), то і робиться через це збагненним.4. Вибачте мені, що знову зупиняюся і впадаю в людську неміч. Я сповнююся гнівом і скорботою за мого Христа (розділіть і ви мої почуття!), коли бачу, що ганьблять мого Христа за те саме, за що найбільше вимагає шанувати Його справедливість. Скажи мені: чи тому Він плотський, що упокорився заради тебе? Чи тому Він творіння, що піклується про творіння? Чи тому під часом, що відвідує тих, які перебувають під часом? Втім, Він усе терпить, усе переносить. І що дивного? Він зазнав побоїв, перетерпів обпльовування, спожив жовч за моє споживання. Терпить і нині побиття камінням не тільки від наклепників, але навіть від нас, які вважаємо себе побожними. Бо розмірковуючи про безтілесного, вживати найменування, властиві тілесному, виходить, можливо, те ж, що обмовляти, те ж, що побивати камінням; але, повторюю, нехай буде дано вибачення нашій немочі! Ми не самовільно кидаємо каміння, але тому, що не можемо висловитися інакше, використовуємо слова, які маємо. Ти іменуєшся Словом і вище за слово, Ти вище від світла й називаєшся світлом, іменуєшся вогнем не тому, що віддаєшся почуттям, а тому, що очищаєш легку і негідну речовину! Називаєшся мечем, бо відтинаєш зле від доброго; лопатою, тому що очищаєш тік і, відкидаючи все пусте і легке, одне повноваге вкладаєш у небесні житниці; сокирою, тому що після довготерпіння зрубуєш безплідну смоківницю, тому що знищуєш саме коріння зла; дверима, через вводження; шляхом, тому що ми йдемо прямо; агнцем, тому що Ти жертва; Першосвящеником, тому що приносиш у жертву тіло; Сином, тому що Ти від Отця! Знову приводжу в рух язики злоречиві; знову шаленіють деякі проти Христа або, краще сказати, проти мене, який визнаний гідним бути проповідником Слова; роблюся, як Іоан, голосом волаючого в пустелі — у пустелі раніше безводній, але нині дуже заселеній. 5. Втім, як сказав я (повертаюся до мого слова), за Ним пішло багато людей; тому що Він принижується до наших немочей. Що ж потім? Сказано:

І приступили до Нього фарисеї, і, спокушаючи Його, говорили Йому: чи за всяку провину дозволено чоловікові розлучатися з жінкою своєю (Мф. 19, 3)? Знову фарисеї спокушають, знову ті, які читають Закон, не розуміють закону, знову тлумачам Закону не вистачає нових наставників! Недостатньо було саддукеїв, які спокушали про воскресіння, законників, які запитували про досконалість, іродіан — про кінсон й інших — про владу: хтось ще й про шлюб запитував Того, Хто не спокушається, запитує Того, Хто Сам творець подружжя, Хто від першої Причини створив увесь цей рід людський.

Він сказав їм у відповідь: «чи не читали ви, що Той, Хто створив на початку, чоловіком і жінкою створив їх» (Мф. 19, 4)? Він знав, які питання вирішити і при яких закривати вуста тих, що запитують. Коли запитують Його, «скажи нам, якою владою Ти це робиш, або хто дав Тобі цю владу?» (Лк. 20, 2), тоді, через крайнє неуцтво розпитувачів, Сам запитує: «хрещення Іоанове з небес було чи від людей» (Мф. 19, 4)? І обопільною неможливістю дати відповідь зв’язує тих, що запитують. Тому й ми, наслідуючи Христа, можемо іноді закривати вуста розпитувачів і їх недоречні запитання вирішувати питаннями ж ще більш недоречними. Бо ми й самі мудрі на пусте (якщо можна іноді похвалитися нерозумними ділами). Але коли Христос бачить, що питання вимагає роздумів, тоді запитувачів удостоює мудрих відповідей. 6. Він каже: питання, запропоноване тобою, показує в тобі повагу до цнотливості й вимагає поблажливої відповіді. А стосовно цнотливості, як бачу, багато хто має неправильне поняття, та й закон у них нерівний і неправильний. Бо чому закон приборкав жіночу стать, а чоловічій дав свободу, і дружина, зловмисниця проти ложа мужнього, перелюбствує, і за те суворо переслідується законом, а чоловік, який перелюбствує із дружиною, не підлягає відповідальності? Я не приймаю такого законодавства, не схвалюю звичаю. Чоловіки були законодавцями, тому й закон направлений проти дружин, тому й дітей віддали під владу батьків, а слабша стать залишена в зневазі. Навпаки, Бог же установив не так, «шануй батька твого і матір твою» (Вих. 20, 12) — ось перша заповідь, з’єднана з обіцянками: «і благо буде тобі», і «хто лихословить на батька свого, або свою матір, того слід віддати на смерть» (Вих. 21, 17).Бачиш, однаково й добро вшанував, і зло покарав. Ще: «благословення батька утверджує доми дітей, а клятва матері руйнує дощенту» (Сир. 3, 9). Бачите, яке рівне законодавство. Один Творець чоловіка й дружини, одна плоть — обоє вони — один образ, один для них закон, одна смерть, одне воскресіння, однаково народжуємося від чоловіка й жінки, один борг зобов’язані віддавати діти батькам. 7. Як же ти вимагаєш цнотливості, а сам не дотримуєшся? Вимагаєш того, чого не дав? Чому, будучи сам плоттю такої ж гідності, не рівно законопокладаєш? Якщо ти звертаєш увагу на гірше, то дружина згрішила, згрішив і Адам, змій спокусив обох; не виявився один слабшим, а другий міцнішим. Але візьми до уваги краще. Обох спасає Христос стражданнями. Заради чоловіка Він став плоттю, але також і заради дружини. За чоловіка помер, і дружина смертю спасається. Христос від насіння Давидового іменується (чому, можливо думаєш, вшанований чоловік), але й від Діви народжується, — це вже честь жінкам!

«І будуть обоє, — сказано, — однією плоттю» (Мф. 19, 5), а єдина плоть нехай має й однакову честь. Павло ж вселяє цнотливість і прикладом. Яким прикладом і як? «Тайна ця велика; я говорю щодо Христа і Церкви» (Еф. 5, 32). Добре дружині шанувати Христа в особі чоловіка, добре й чоловікові не ганьбити Церкви в особі дружини. Дружина, каже він, так убоїться чоловіка свого, тому що боїться й Христа, але й чоловік нехай любить свою дружину, тому що й Христос любить Церкву. 8. Вникнемо в ці слова з великим старанням. Збивання молока робить масло (Притч. 30, 33), досліджуй і, можливо, знайдеш у них щось поживніше. Мені здається, що тут слово Боже не схвалює двоєженства, бо якщо два Христа, то два й чоловіки, дві й дружини, а якщо один Христос, одна глава Церкви, то й плоть одна, а всяка інша нехай буде відкинута. А якщо застерігає від другого шлюбу, то що сказати про третій? Перший є закон, другий — полегшення, третій — беззаконня. А хто переступає і цю межу, той подібний до свині й небагато має прикладів такого сорому. Хоча Закон дає розлучення з будь-якої причини, але Христос — не з усякої причини, а дозволяє тільки розлучатися з перелюбницею, все ж інше наказує переносити любомудрено, і перелюбницю відлучає тому, що вона шкодить роду. Стосовно ж усього іншого будемо терплячі й любомудре-ні, або, краще сказати, будьте терплячі й любомудрені ви, що прийняли на себе ярмо шлюбу. Чи бачиш, що дружина прикрасилася або підфарбувалася — зітри; або в неї язик досить зухвалий — уцнотлив; або сміх неблагопристойний — зроби скромним; або помічаєш непомірність у витратах і в питві — обмеж; або невчасні виходи з дому — поклади перешкоду; або розсіяний погляд — виправ, але не відсікай, не відлучай від себе поспішно, бо невідомо, хто зазнає небезпеки, той, хто відлучає, чи той, хто відлучається. Джерела твої, сказано, нехай будуть належати тобі одному, а не чужим з тобою; улюбленою ланню і прекрасною сарною насолоджуйся постійно (Притч. 5, 17-19). Отже, не будь рікою чужою і не намагайся подобатися іншим більше, ніж своїй дружині. А якщо прагнеш в інше місце, то й члену своєму законно дозволяєш безсоромність. Так учить Спаситель. 9. Що ж фарисеї? Жорстоким здасться їм слово, тому що й усе добре не подобалося і не подобається і тодішнім, і нинішнім фарисеям. Тому що фарисеєм робить не тільки походження, але й спосіб життя, так ассиріянином і єгиптянином вважаю кожного, хто своїм волевиявленням ставить себе з ними в один ряд. Що ж фарисеї. Кажуть:

«Якщо такий обов’язок чоловіка до дружини, то краще не одружуватися» (Мф. 19, 10). Тепер тільки довідаєшся ти, фарисею, що краще не одружуватися? А раніше не знав, коли бачив вдівство, і сирітство, і передчасну смерть, і рукоплескання, що змінюється плачем, і гроби біля шлюбних чертогів, і бездітність, і нещастя від дітонародження, і ненародження, і дітей, які втратили матір при самому народженні, нарешті все, що буває при цьому і смішного, і болісного, тому що можна тут сказати і те, і інше. «Краще одружитися; і яз цим згідний, бо ложе непорочне, чесний шлюб» (Євр. 13, 4), але краще для помірних, а не для ненаситних, не для тих, які прагнуть виявляти плоті більше поваги, ніж треба. Коли шлюб є властиво шлюб і подружній союз, і бажання залишити після себе дітей, тоді шлюб добрий, тому що примножує число благодогоджаючих Богові. Але коли він розпалює грубу плоть, обкладає її терням і стає ніби шляхом до пороку, тоді і я скажу: краще не одружуватися. 10. Шлюб — добра справа, але не можу сказати, щоб він був вище від дівства. Тому що дівство не визнавалося б чимось високим, якби не було із кращого кращим. Нехай не засмучуються цим ті, що мають шлюб! «Богові треба коритися більше, ніж людям» (Діян. 5, 29). Навпаки, діви й дружини, з’єднайтеся разом, складіть єдине в Господеві і служіть один одному окрасою! Не було б і безшлюбних, якби не було шлюбу, тому що звідки б з’явився у світ і незайманий? Не був би шлюб чесний, якби Богові й життю не приносив плід незайманих. Шануй і ти1 матір свою, від якої походиш; шануй і ти2, що народився від матері, й матір, хоча вона й не мати, а наречена Христова. Краса видима не прихована, а невидима видима Богові, «вся слава дочки царя в ній самій, одежа її шита золотом» (Пс. 44, 14), тобто і ділами, і спогляданням. І та, яка вступила в шлюб, нехай належить Христу, і діва нехай буде цілком Христова! Одна нехай не долучається зовсім до світу, інша нехай не буде зовсім від світу! Що замужній належить частково, то діві належить цілком. Ти обрала життя ангельське, стала в чин безшлюбних, — не опускайся ж до плотського, не падай до матеріального, не з’єднуйся з речовиною, тоді як проводиш життя безшлюбне. Блудний погляд не вбереже цнотливості; блудний язик вступає в спілкування з лукавим; ноги, що йдуть безчинно, викривають хворобу або приводяться в рух хворобою. Нехай буде непорочною і думка, нехай не кружляє, нехай не блукає, нехай не носить у собі образів того, що лукаве (такий образ є вже частина перелюбства), нехай не творить в душі ненависних кумирів!

11. Він же сказав їм: не всі сприймають це слово, а кому дано (Мф. 19, 11). Чи бачите висоту цієї чесноти? Вона виявляється ледь можливою. Та й чи не вище плоті — народженому від плоті не народжувати в плоть? Чи не ангельська властивість — душі, пов’язаній з плоттю, жити не за плоттю і бути вище від самої природи? Плоть зв’язала її зі світом, а розум підніс до Бога; плоть обтяжила, а розум окрилив; плоть зв’язала кайданами, а любов визволила від них. Усією душею прагни, діво, до Бога! Один і той же закон даю чоловікам і жінкам. Не уявляй собі благом усього того, що здасться благом для багатьох, — ні роду, ні багатства, ні престолу, ні панування, ні краси, що є у величі і стрункості членів — цього ігрища часу й хвороб! Якщо ти всю силу любові виснажила перед Богом, якщо не два в тебе предмети любові, тобто скороминуще й постійне, видиме й невидиме, то чи вражена ти настільки обраною стрілою і чи пізнала ти красу Нареченого, щоб могла сказати словами шлюбного опису й шлюбної пісні: «вуста його — солодкість, і весь він — люб’язність» (Пісн. 5, 16)? 12. Бачите у свинцевих трубах потоки, як вони при сильному стисканні й устремлінні до одного місця, так часто відступають від природньої властивості води, що, стиснені постійно ззаду, спрямовуються вгору: так і ти, якщо зосередиш любов і цілком з’єднаєшся із Христом, то підніматимешся вверх, а не падатимеш вниз і не розливатимешся. Ти вся будеш Христова, поки нарешті побачиш і Самого Христа, нареченого твого. Зберігай себе недоступною і у слові, і в справі, і в житті, і в помислах, і в рухах сердечних; тому що лукавий звідусіль спокушає і до всього придивляється, де вразити тебе, якщо знайде що незахищеним і відкритим для удару. Чим більше бачить у тобі чистоти, тим більше підсилюється осквернити; тому що плями видніші на чистому одязі. Нехай не приваблює погляд — погляду, сміх — сміху, короткість обходження — нічних збіговищ, а ніч — погибелі! Бо потроху відібране і викрадене, хоча зараз і є шкодою невідчутною, однак згодом зовсім знищує річ.

13. Не всі, каже, — отримають це слово, а кому дано. Коли чуєш: кому дано, не впадай від цього в єресь, не вводь різні єства земні, духовні і середні, тому що деякі тримаються неправильних думок і вважають, що одні за самою природою призначені для повної погибелі, а інші — для спасіння, інші ж у такому стані поставлені, що їхня сваволя веде їх до злого або до доброго. І я згодний, що один, порівняно з іншим має більше або менше здібності; але однієї здібності недостатньо для досконалості, і розум має збудити здатність, щоб природа прийшла в діяльність, подібно до того, як камінь пірит, якщо вдаряють об нього залізом, сам робиться залізом. Коли чуєш: кому дано, то додавай, дано тим, що закликаються і мають до того налаштування, бо коли чуємо також не від бажаючого, не від, того, хто біжить, але від Бога, що милує (Рим. 9, 16), раджу тобі мати на увазі те ж. Оскільки є люди, які так високо думають про свої заслуги, що все приписують собі самим, а не Тому, Хто їх створив і умудрив, — не Подателю благ, то Слово Боже вчить таких, що потрібна Божа допомога й для того, щоб побажати добра, тим більше саме обрання відповідного є щось Божественне, дар Божого людинолюбства. Тому що потрібно, щоб діло спасіння залежало як від нас, так і від Бога. Тому сказано: не від бажаючого, тобто не від одного, хто хоче, не від того, хто подвизається тільки, але й від Бога, що милує. Потім, оскільки й саме бажання від Бога, то справедливо апостол все приписав Богові. Чи йдеш, трудишся — завжди маєш потребу в Тому, Хто дає вінець. «Коли не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі; коли не Господь береже місто, даремно пильнує сторожа» (Пс. 126, 1). Знаю, каже він, що не від легких у бігу залежить біг, не від сильних — війна, не від ратоборців — перемога і пристань не у владі майстерних плавців, але від Бога й перемогу влаштувати, й човен привести до пристані. 14. І можливо те, що говориться і мається на увазі в іншім місці, і що прийшло мені на думку із приводу сказаного, потрібно додати тут, щоб і з вами поділитися моїм багатством. Просила мати синів Зеведеєвих, яка страждала чадолюбієм, і не знала міри того, що просилася, однак, вибачена надлишком любові й благопобажанням, яке має мати до дітей, бо немає нічого сердобольніше від матері; і я кажу це, щоб поставити в обов’язок — шанувати матерів, отже, просила Ісуса мати синів Зеведеєвих, щоб одному сісти праворуч, а іншому ліворуч Його руки. Що ж Спаситель? Спочатку запитує, чи можуть пити чашу, яку Сам Він має пити? А коли вони сказали, що можуть, і Спаситель не заперечив цьому (тому що знав, що і їх та ж чаша веде, або, краще сказати, приведе до досконалості), тоді що каже? Чашу вип’ють, «а дати сісти від Мене праворуч і ліворуч — не від Мене залежить, а кому уготоване Отцем Моїм», — каже Він (Мф. 20, 23), але кому дано. Отже, нічого не значать ні владичний розум, ні праця, ні слово, ні любомудріє, ні піст, ні бдіння, ні лежання на голій землі, ні потоки пролитих сліз? Усе це нічого не значить? Але за якимось наперед обранням і Єремія освячується, і інші відділяються ще в утробі материнській? 15. Боюся, щоб не приєдналася до цього безглузда думка, нібито душа мала інше життя, а вона потім з’єднаналася із цим тілом, і за тамтешнє життя одні одержують тут дар пророцтва, а інші, які жили там зле, засуджуються. Але оскільки допустити це вкрай безглуздої невідповідно вченню Церкви (хоча інші й забавляються таким вченням, але нам забавлятися подібними розмовами небезпечно), то і в цьому місці до слів кому дано, додавай, тобто гідним, бо щоб стати гідними, не тільки вони отримали від Отця, але й самі собі дали.

16. Бо є скопці, що з утроби матері народилися такими (Мф. 19, 12). Дуже бажав би я сказати про скопців що-небудь сильне. Не високо думайте про себе, скопці від природи! Можливо, що ви й мимоволі цнотливі, бо ваша цнотливість не зазнала спокуси і не доведена досвідом. Що зроблено доброго через природній потяг, те не заслуговує схвалення; а що зроблено через свобідне волевиявлення, те похвальне. Яка честь вогню, що він палить? Палити — його природна властивість. Або воді, що тече вниз? Ця властивість дана їй від Творця. Яка честь снігу, що він холодний? Сонцю, що світить? Воно світить і мимоволі. Покажи мені ти, що бажаєш добра. А це покажеш, якщо, будучи плотським, зробишся духовним, якщо ти, що падаєш на землю через вагу плоті, окрилишся розумом, якщо ти, народжений земним, виявишся небесним; якщо ти, зв’язаний плоттю, з’явишся вищим від плоті. 17. Отже, оскільки не похвально розуміти це про одне тілесне, то вимагаю від скопців чогось іншого. Не перелюбствуйте щодо Божества! Ті, які з’єдналися з Христом, не ганьбіть Христа! Ті, які удосконалилися Духом, не робіть Духа рівночесним собі! «Чи в людей я шукаю тепер благовоління? — каже Павло, — Якби я і тепер догоджав людям, не був би рабом христовим» (Гал. 1, 10), якби служив творінню, не називався б християнином. Бо чому важлива назва християнин? Чи не тому, що Христос є Бог (якщо тільки приймаю це найменування не через страсті, як людина, прив’язана до Христа земною любов’ю)? Хоча й Петра шаную, однак не називаюся петріанином, шаную і Павла, але ніколи ще не називався павліанином. Я не згодний позичити найменування від людини, будучи створений Богом. Таким чином, якщо називаєшся християнином через те, що Христа визнаєш Богом, то й називайся, і будь християнином і ім’ям, і ділом. А якщо називаєшся іменем Христовим тому, що любиш Христа, то приписуєш Йому не більше, як якби привласнив Йому одне з інших імен, які даються людям за родом занять або промислу. 18. Бачите цих любителів кінських арен: вони одержують назву за кольором і за тією стороною, на яку стають. Але вам відомі імена ці й без мого нагадування. Якщо в такому ж сенсі називаєшся і ти християнином, то дуже неважливе твоє іменування, хоча б ти й пишався ним. А якщо називаєшся в тому розумінні, що Христа сповідуєш Богом, то доведи ділами своє сповідування. Якщо Бог творіння, то й дотепер ти служиш творінню, а не Творцеві. Якщо Дух Святий творіння, то дарма ти хрестився, і хоча двома частинами ти здоровий (краще ж сказати, і ними нездоровий), однак однією перебуваєш у крайній небезпеці. Уяви, що Тройця є одна перлина, яка звідусіль має однаковий вигляд і рівний блиск, якщо яка-небудь частина цієї перлини буде пошкоджена, то втратиться вся цінність каменю. Коли не славиш Сина, щоб вшанувати Отця, Отець не приймає твого вшанування. Не прославиться Отець безславністю Сина. Якщо син мудрий радує батька (Притч. 10, 1), то тим більше честь сина чи не буде честю і для батька? А якщо приймаєш і це: «Не шукай слави у нечесті батька твого, бо не слава тобі нечестя батька» (Сир. 3, 10), то так само й батько не прославиться безславністю сина. Якщо ганьбиш Святого Духа, то й Син не приймає твого вшановування, тому що хоча Дух і не як Син від Отця, однак від того ж Отця. Або все шануй, або ціле ганьби, щоб принаймні показати згодний із самим собою розум. Не приймаю твого половинчатого благочестя, хочу, щоб ти цілком був благочестивий (і як ще бажаю цього! вибач рух серця — уболіваю й за тих, що ненавидять!). Ти був моїм членом і хоча тепер відсічений, але можливо знову будеш членом, тому й говорю поблажливо. 19. Ось що для скопців, щоб зберігали цнотливість в роздумах про Божество; тому що блудом і перелюбством називається не тільки гріх у роздумах про тіла, але й усякий гріх, особливо ж беззаконня в роздумах про Божество. Можливо, запитаєш, чим це доведемо? Сказано: «Осквернили себе ділами своїми, блуд творили в ділах своїх» (Пс. 105, 39). Тут бачиш і безсоромну справу блуду. Сказано також: «І неприхованим блудодійством вона осквернила землю, і перелюбствувала з каменем і деревом» (Єр. 3, 9). Бачиш, що є і релігія (θρησκεία) перелюбна. Отже, зберігаючи тілесну цнотливість, не перелюбствуй душевно. Не змушуй робити висновок, що ти невільно дотримуєшся цнотливості плотської, бо не цнотливий у тому, у чому маєш можливість бути блудником. Для чого ви створили вище нечестя? Для чого всі прагнете до зла так, що вже стало те саме називатися або скопцем, або нечестивим? Долучайтеся до чоловіків, думайте, нарешті, як властиво чоловікові. Уникайте жіночих зборів, до ганебного імені не додавайте соромного вчення. Чи хочете, щоб ще я продовжив слово чи задоволені вже й сказаним? Втім, нехай будуть вшановані і скопці наступними словами Христовими, тому що служать на їхню похвалу.

20. Бо є скопці, — каже Христос, — що з утроби матері народилися такими; і є скопці, які оскоплені людьми; і є скопці, котрі самі себе зробили скопцями, заради Царства Небесного. Хто може вмістити, нехай вмістить (Мф. 19, 12). Мені здається, що слово, ухиляючись від тілесного, за допомогою тілесного зображає вище; тому що мало, навіть, можливо, вкрай слабко й недостойно було слова зупинятися тільки на тілесних скопцях, а ми маємо уявити собі дещо гідне духа. Отож, одні здаються від природи налаштованими на добро. Коли кажу: від природи, не принижую тим бажання, але припускаю те й інше, і схильність до добра, і волю, яка приводить в дію природню схильність. А інші такі, що їх очищає вчення, відсікаючи в них пристрасті, і їх саме розумію під скопцями, які оскоплені людьми; коли напоумлення, відокремлюючи добре від злого і, одне усуваючи, а інше пропонуючи (як, наприклад, у заповіді: «Ухиляйся від всього злого і роби добро» (Пс. 33, 15), творить у них духовну цнотливість. Хвалю і цей рід скопців, навіть дуже хвалю як наставників, так і тих, що наставляють, перших за те, що вміють відсікати, а останніх за те, що ще краще переносять відсічення. 21. І є скопці, котрі самі себе зробили заради Царства Небесного. Інші не мали наставників, але самі для себе зробилися похвальними наставниками. Не вчила тебе мати, чого треба, не вчив батько, ні священик, ні єпископ, ні хто-небудь інший з тих, кому доручено вчити, але ти сам, привівши в дію розум, свобідною волею запаливши іскру добра, спотворивши себе, відсік корінь, знищив знаряддя гріха, придбав таку навичку в чесноті, що для тебе стало майже вже неможливим спрямовуватися до зла. Тому хвалю і цей рід скопців, навіть ще більше, ніж інші роди.

Хто може вмістити, нехай вмістить. Обери, що завгодно: або слідуй за вчителем, або сам для себе будь учителем. Одне тільки ганебно, якщо не будуть відсічені пристрасті, а хоч ким би були відсічені, не роби в тому різниці. Тому що й наставник є творіння Боже, і ти від Бога. Хоча наставник передбачить в тобі шану, хоча добро буде твоєю справою, в обох випадках воно однакове добро. 22. Тільки відсічімо від себе пристрасті. «Щоб якийсь гіркий корінь, що виріс, не завдав шкоди і щоб ним багато хто не осквернився» (Євр. 12, 15), будемо тільки триматися образу, станемо тільки шанувати Першообраз. Відсічи тілесні пристрасті, відсічи й душевні, бо чим душа чесніша від тіла, тим чесніше очищати душу, ніж тіло. Якщо й очищення тіла є одне з похвальних діл, то дивися, наскільки важливіше й вище очищення душі. Відсічи Арієве нечестя, відсічи Савеллієве зловір“я і не з’єднуй більше належного, і не розділяй злочестиво; не з’єднуй у єдину Особу Трьох і не роби Трьох іншим за єством. Похвально сповідувати Єдине, якщо добре розумієш єдність; похвально сповідувати й Трьох, якщо правильно розділяєш, тобто допускаєш розділення Осіб, а не Божества. 23. Це пропоную мирянам, це заповідаю священикам, як і тим, яким довірено начальство. Допомагайте слову всі, кому дана від Бога можливість допомагати. Велика справа завадити вбивству, покарати перелюбство, приборкати хижацтво; незрівнянно вище вселити благочестя і дати здорове вчення. Не стільки сили матиме моє слово, що подвизається за Святу Тройцю, скільки твоя поведінка, якщо ти закриєш зловмисним вуста, допоможеш гнаним, зупиниш убивць, завадиш убивству; маю на увазі не тільки тілесне, але й душевне вбивство, тому що всякий гріх є смерть душі.

24. Цим нехай закінчиться слово, залишається ще прохання до тих, що зібралися тут. Чоловіки й жінки, начальники й підлеглі, старці, юнаки й діви, люди всякого віку! Переносьте всякі труднощі стосовно майна або тіла, одного тільки не терпіть, щоб зазнало шкоди вчення про Божество. Поклоняюся Отцеві, поклоняюся Синові, поклоняюся Духові Святому, краще ж сказати, я, який говорить це, поклоняюся і раніше за всіх, і після всіх вас, і з усіма вами, у самому Господі Христі нашому, Якому слава й держава навіки-віків. Амінь.

  1. Незайманий []
  2. Що зобов’язався шлюбом. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору