«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСлова

Слово 35

На пам’ять про мучеників і проти аріан

Святитель Григорій Богослов Архієпископ Константинопольський

1. Чи можна висловити словом, що відкривається погляду? Яке слово буде відповідним благам, що відкриваються перед нами? Неймовірне видовище предстає перед нашими очима! Хоча й неодноразово ми бажали бачити це, однак воно вище й того, до чого сягали наші бажання.

Знову тут вшановування мучеників, які перед цим вже немало часу були залишені в зневазі, знову зібрання Божих ієреїв, знову ликостояння і духовні торжества, знову багатолюдні збори бажаючих святкувати, а не боротися! О чудо! Викинута з рук зброя, розсипалися ополчення, забули про боротьбу, не чутно більше голосів, що закликають до битв, а замість них святкування, веселощі, розкриті для миру серця радіють у всьому місті, яке за давніх часів було матір“ю мучеників, а в часи, що потім прийшли і чимало тривали, не брало участі у вшануванні своїх дітей. Нині ж ми «одержали все і маємо з достатком», як каже апостол (Флп. 4, 18). Хвала вам, мученики! І цей подвиг належить вам: ви закінчили переможно цю велику битву; добре знаю, що це благі наслідки тільки ваших подвигів, ви спорудили переможне знамення миру, ви залучили до себе ієреїв Божих, ви дали цьому зібранню вождів, які направляються Духом Святим. О, скільки втратили ті, чиє життя не протривало до цього видовища, щоб і їм після того, як переситилися бідами, можна було насолодитися благами миру! 2. Єретична омана, як туман, пройшла й зникла, розсіяна Духом Святим; засіяло ж чисте небо миру і серед нього з’явилися зірки цього міста, які блищать у ясному світлі істини; і не ночі, і не темряві дані вони в долю, але всі видимі вдень, засіявши істинним світлом правди. І оскільки, за словом апостола, «ніч пройшла» (Рим. 13, 12), точніше ж сказати, зовсім зникла, і все просвітлюється світлом дня, то тікають звірі, що шукають собі їжі вночі і збираються в лісах і печерах, із шумом тікають єретичні нетопири, що втрачають зір при світлі істини, і, тримаючись один за одного, ховають голови у кам’яних розщелинах. Припинилися з настанням цього дня зборища сластолюбців і винопійців, поменшало придорожних грабіжників, розкрадачів домів і злодіїв; які є справою тільки ночі, усі зникли, як засіяло світло миру.

А поки була ця ніч, що все затьмарила імлою обману, які звершувалися тоді справи? Гідні забуття і глибокого мовчання, щоб спогадом ненависного не осквернити приємність сьогодення. Та і як описати нещастя цієї ночі? Як і промовчати про них? У якій сумній події знайдеться стільки зворушливого? Який вимисел відтворить стільки нещасть? Який віршотворець виставою в театрі прославив такі страждання? І нещастя вищі за слова, і страждання над силу оповідача!3. Бійницею диявола було місце цього лику; тут він розташувався станом і в ньому поставив своїх зброєносців; тут були воїнства неправди, захисники обману, бісівські полчища, легіони нечистих духів. А якщо потрібно вжити язичницькі найменування — тут наступало на Церкву лукаве воїнство бісів — ериній, бо так змушений назвати тих жінок, які виявилися неприродно мужніми на зло. Одна була Єзавель у дні Іллі, яка жадала крові пророків Господніх; і богонатхненне писання буття виставляє її на ганьбу для того, думаю, щоб у згадці про неприборкану жінку знаходили урок для життя всі, що живуть після Єзавелі. А нині багато Єзавель виросли раптом із землі, як шкідливе зілля, і надміром своєї злості перевершили ту, що згадується в Писанні. Якщо не віриш слову, глянь на історію. Та зніженому Ахааву доставила Навуфеїв виноградник, щоб зробити з нього сад, місце веселощів, жіночу забаву; а ці намагалися зовсім знищити живий виноградник Божий, маю на увазі Церкву, і самі здійснювали злу справу.

Який знайду приклад для слова? Яке придумаю зображення для цих лихих вдач? Бачив я подібну картину на вибіленій стіні; підтримайте мої груди, що піднімаються при спогаді про нещастя, або, краще сказати, самі посумуйте зі мною про перенесені нещастя, бо розповідаю не про чужі, а про наші злостраждання! Яка ж це картина, яку уподібнюю описуваній події? Вона представляла потворний танець жінок, з яких кожна мала своє скривлене положення (у міфології такі жінки називаються менадами). Волосся розвівалося вітром, погляди виявляли шаленство, у руках були смолоскипи і від руху їх усе тіло видавалося у вогні, благопрстойністю одягу соромився тільки подих у грудях, ноги ледь торкалися землі і ніби висіли у повітрі, жоден з рухів не свідчив про благопристойну соромливість.4. Серед танцюючої юрби було зображення чоловіка, але це було заразом щось жіноче, невизначеної статі, зразок зніженості, щось середнє між чоловіком і жінкою. Представлений був у стані розслаблення, ніби приспаний або в захваті, лежав недбало на розкішній колісниці, яку по хороводу менад возили звірі, і на нього рясно лилося із чаші вино. Це зображення оточувало невмовкаюче чудище, з косматими обличчями, які скакали навколо нього.

Те ж потрібно сказати і про цю ніч. Жінки, відомі тільки тим, що знеславили рід свій, до загального приниження статі зганьбили звичайне благочиння жінок; урочисто ходили тепер по всьому місту, в своїй особі виставляючи на ганьбу спотворену природу, замість щитів озброїли руки камінням, шукаючи вбивства, вражаючи своїми безсоромними поглядами. І коли вступили в Божу огорожу, вони звели на священну кафедру свого Корибанта. Потім почалося пияцтво, потекло вино, з’явилися навіть із пустель і Пани. Уяви при цьому ніч, змішане суспільство й усе те, про що апостол забороняє навіть говорити, сказавши: «Бо про те, що вони роблять таємно, соромно і говорити» (Еф. 5, 12). Бо хто докладно опише вогонь, каміння, убивства, рани? Хто зобразить зусилля, з яким намагалися викорінювати служителів святих домів? Хто опише, як серед міста до смерті били ціпками одного ревнителя істини, і тільки передбачуване здійснення вбивства зупинило дійсне вбивство?

Але не знаю, як слово моє, затримавшись на земних розповідях, відійшло від пристойного обставинам насолоди. Тому й маємо ми повернутися до того ж, із чого почали, щоб слух, що осолонився обмити солодким словом, що легко п’ється. Бо сказано: у дні веселощів буває забуття про нещастя (Сир. 11, 25). Отже, знову повертаюся до того ж слова. Зникла ця ніч і імла, при чистому небі промені миру опромінюються світлом істини. А тому з огорож Божих викинуто все смердюче й мерзенне, на місце ж цього у дома благочестиві ввійшли веселощі. І для веселощів ні в чому немає недоліку, ні в бенкетуючих, ні в тих, що пропонують бенкет, трапеза наповнена добрими стравами.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору