«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСлова

Слово 34

До тих, що прийшли з Єгипту

Святитель Григорій Богослов Архієпископ Константинопольський

1. Скажу вітання тим, що прийшли з Єгипту (що буде й справедливо, бо вони зібралися охоче, подолавши заздрість ревністю), що прийшли з того Єгипту, який збагачує, щоправда, і ріка (висловлюся і сам, наслідуючи щедрих на такого роду висловлювання), ріка, що дощить із землі, як море, що наводнює околиці, але більше збагачує Христос мій, Який колись втік у Єгипет, а нині забезпечує з Єгипту; тоді втік від Іродового дітовбивства, а нині обдаровує дітолюбністю батьків — Христос, нова спожива для прекрасно жадаючих, пшениця, що роздається щедріше, ніж коли-небудь за відомими і достовірними оповіданнями історії, «хліб Божий, який сходить з небес і дає життя світові», негинучий і нескінченний (Ін. 6, 33). Про нього (як і тепер здається, чую) каже Отець: «з Єгипту викликав сина Мого» (Ос. 11, 1). 2. «Бо від вас рознеслося слово Господнє» (1 Сол. 1, 8) до всіх людей, право сповідувне й проповідуване, ви кращі з усіх вирощувачі плодів, особливо нині право віруючих, наскільки я знаю, не любитель тільки, але й роздавач такої споживи, і роздавач не тільки у своїй батьківщині, але вже й за її межами. Як тілесно ви годуєте народи й міста, на які тільки поширюється ваше людинолюбство, так духовно годуєте не один народ і не те чи інше місто, що займає невеликий простір, хоча й вважається дуже славним, але ледь не цілий всесвіт; вгамовуєте не голод хліба, не спрагу води, в чому й голод терпіти не важливо, і не терпіти зручно, але «спрагу слухання слів Господніх» (Ам. 8, 11), який і терпіти дуже тяжко, і вгамовувати в цей час важко, бо беззаконня помножилося, і небагато знаходжу людей, які дійсно лікують його.

3. Такий Йосиф ваш, а можна сказати, і наш житомір, який завдяки мудрості вмів і передбачити голод, і допомогти в голоді домобудівними розпорядженнями, за допомогою гарних і повних корів лікуючи потворних і худих. А під іменем Йосифа розумій кого хочеш: або співіменного безсмертю, любителя і творителя безсмертя1, або спадкоємця його престолу, вчення і сивини, нового нашого Петра — Петра стільки ж чеснотою, скільки й ім’ям. Ними посічена й знищена сама середина, хоча вона й виявляє ще невеликі і слабкі тріпотіння життя, подібно до хвоста розсіченого змія. Один з них, у старості добрій розлучившись із життям, після тривалої боротьби і подвигів, з горнього світу (у цьому абсолютно я певен) нині споглядає на наші справи, і тим, хто подвизається за добре, подає руку допомоги, тим зручніше, що він вільний від пут. Другий поспішає до такої ж кончини, або звільнення, і після таких же подвигів; і хоча уже близький до небесного, однак в такій ще мірі не відійшов від плоті, що може дати останню допомогу слову й зібрати багату настанову для вступу на шлях. 4. Ви вихованці й породження цих великих наставників і подвижників істини, і переможців, яких ні час, ні володар, ні слово, ні заздрість, ні страх, ні звинувач, ні наклепник, ні явний ворог, ні таємний наклепник, ні той, хто видається нашим, ні чужий, ні золото — цей невидимо діяльний мучитель, яким багато чого нині буває розкидане й переставлене, ні пещення, ні погрози, ні вигнання тривалі і багаторазові (тільки позбавленню майна вони не могли піддатися через велике багатство — некористолюбство), нарешті ні все інше, і минуле, і теперішнє, і очікуване, не надихнуло й не переконало зробитися гіршими, зрадити в чому-небудь Тройцю й нашкодити вченню про Божество. Навпаки, вони зміцнювалися через небезпеки, більше й більше прагнули до благочестя. Так страждати за Христа — це підсилює любов і для мужів високого духу ніби слугує заставою наступних подвигів!

5. Такі нині розповіді й чудеса твої, Єгипте. Але ти вихваляв мені козлів мендисійських і мемфіського Апіса — якогось угодованого й великорослого тельця, і таїнства Ісиди, і роздирання Озіриса, і поважного твого Сераписа — дерево, якому, за міфом, через давність і божевілля кланялися як невідомій і небесній речовині, але все-таки як речовині, хоча неправда й була узята на допомогу. Ти хвалив також (що й ще більше соромно) різні зображення морських чудовиськ і плазунів. Але над усім цим заторжествував Христос, заторжествували Христові проповідники, як інші, в інші часи, і кожний сам по собі засяявши, так і згадані тепер отці, через яких ти, дивна країно, стала нині відомішою, ніж усі інші країни, прославлені всіма й прадавніми, і новими оповіданнями.

6. Тому обіймаю і вітаю тебе, кращий з народів, народ христолюбивіший, що палкий благочестям, гідний своїх вождів. Нічого не можу більше сказати й нічого іншого не маю, щоб запропонувати вам на частування. І хоча дещо пропоную вустами, однак багато чого зберігаю для вас у сердечному налаштуванні. Народе мій! Бо називаю своїм народом єдиномисленим і єдиновірним, який вчився в тих же отців і поклоняється тій же Тройці. Народе мій! Бо дійсно мій, хоча не подобається це заздрісникам; і нехай ще більше терзаються ті, що страждають цією недугою! Ось я даю руку спілкування при стількох свідках, видимих і невидимих, і прадавній наклеп відкидаю новою прихильністю. Народе мої! Бо дійсно мій, хоча й привласнюю собі народ дуже великий — я, людина щонайменша, тому що така благодать Духа — єдиномислених робить рівночесними! Народе мій! Бо дійсно мій, хоча й віддалений від мене; тому що ми з’єднані божественно, інакше, ніж істоти грубі. Тіла з’єднуються місцем, а душі з’єднуються духом. Народе мій, любомудрів якого колись полягало в тому, щоб страждати за Христа, а нині має полягати, якщо послухаєш мене, у тому, щоб не діяти, а вважати достатнім надбанням тільки владу діяти і визнавати служінням Христу, як за старих часів — терпіння, так у теперішні — праводушіє! Народ, якому «Господь визначив покарати вас і зробити добро Єрусалиму» (Зах. 8, 14-15)! Народ, серед якого «Господь обрав Собі Якова, — обрав Ізраїля у насліддя Собі» із усіх Ним покликаних (Пс. 134, 4)! Народ, написаний на руках Господніх (див.: Іс. 49, 16), якому Господь говорить: «ти Моє благовоління»; «ворота твої — слава» (Іс. 60, 18), і що ще сказано тим, що спасаються! Народе! Не дивуйся моїй непомірності, коли багаторазово звертаюся до вас, я насолоджуюся безперестанним повторенням вашого імені, як інші без міри віддаються розгляданню або слуханню. 7. Але народ Божий і наш! Хоча прекрасним було і недавнє ваше торжество, яке ви зробили на морі, і не знаю, чи можливе видовище приємніше за те, коли я бачив море, покрите деревами і рукотворною хмарою, бачив красу й швидкість кораблів, ніби для торжества споряджених, і легкий вітер, який, дмучи в корму, ніби навмисно супроводжує й посилає до столиці це пливуче місто, однак видиме нині і прекрасніше, і величніше! Ви не змішалися з народною юрбою, не почали вимірювати благочестя чисельністю, не погодилися походити більше на заколотну чернь, ніж на Божий народ, очищений словом. Навпаки, віддавши, скільки належало, «кесареве кесареві, а Боже — Богові» (Мф. 22, 21), — кесареві — данину, а Богові — страх, і наситивши народ своїми надлишками, самі прийшли годуватися від нас.

Тому що й ми роздаємо пшеницю, і наше роздавання, можливо, не гірше за ваше. «Приходьте, їжте хліб мій і пийте вино, мною розчинене», разом із премудрістю закликаю вас до своєї трапези (Притч. 9, 5). Хвалю вашу щиросердість і зустрічаю ретельністю, тому що, прийшовши до подібного, ви ввійшли ніби у власну пристань, вшанували спорідненість віри й визнали непристойним, що коли сваряться над небесним єдиномислені і згодні між собою й думають окремі свої недоліки виправити згодою цілого, подібно до того, як тонкі мотузки робляться міцними, будучи сплетені разом, — визнали, кажу, негідним для себе не знати цього і не вступити в союз із однодумцями, що набагато пристойніше вам; тому що ми сповідуємо єдність і в Божестві. І щоб ви знали, що прийшли до нас не дарма, що вступили не до чужих і іноземних, але до своїх, і що прекрасно вказував вам путь Дух, полюбомудруємо з вами коротко про Бога. Довідайтеся, що ми ваші, як розпізнають своїх по клеймах зброї.

8. Дві найголовніші відмінності бачу в істотах: панування і рабство; не те панування і рабство, які в нас або насилля розмежувало, або бідність роз’єднала, але які розрізнені єством (якщо хто хоче назвати так, бо Перше вище і від єства). І одне є щось творче, начальницьке й нерухливе; а інше є щось створене, підлегле і таке, що руйнується, і ще стисліше сказати: одне вище від часу, інше під часом. Панування називається Богом, хоча складається із Трьох найвищих: Винуватця, Творця і Звершувача, тобто Отця, і Сина, і Святого Духа. Ці Три не так роз’єднані між Собою, щоб ділилися за єством, і не так стиснуті, щоб були в одній Особі (першому вчить аріанське буйство, а останньому — Савеллієве безбожництво); навпаки, Вони й одиничніші за всі розділені, і множинніші за всі одиничні. А рабство при нас і називається творінням, хоча одне творіння перевершує інше в міру близькості до Бога.

9. Але якщо так, то кожний, чиє серце звернене до Господа, нехай з’єднається з нами, і поклонимося єдиному в Тройці Божеству, не надаючи неприступній Славі жодного принизливого імені, але завжди «маючи хвалу Богові в устах» (Пс. 149, 6), єдиного в Тройці Бога. Бо як приписати що-небудь принизливе такому Єству, велич Якого через безмежність і нескінченність не може бути названа власним іменем? А хто відчужений від Бога і тому єдину Сутність, Яка вище всього сущого, розсікає на нерівність природ, у роздумах те дивніше, якщо він не буде розсічений мечем і частина його не піддасться одній долі з невірними (Лк. 12, 46); дивно, якщо він не пожне злий плід лукавого мудрування, і нині, і згодом.

10. Але чи потрібно щось казати про Отця, Якого не стосується, за взаємною згодою все, що керується здоровим глуздом; хоча Він перший і в перший раз поніс наругу, коли старими нововводителями був розділений на Благого і Сотворителя? А про Сина і про Святого Духа дивіться, як просто й коротко будемо розмірковувати.

Якби хтось сказав, що в Синові й у Дусі є щось перетворюване, або змінюване, або стосовно часу, місця, сили і дії вимірюване, або не за єством благе, або не самовдоволене, або не свобідне, або службове, або піснеславляче, або найстрашніше, або визволене, або незчисляєме2, то нехай доведе це, і ми задовольнимося, славлячись честю рабів, хоча й зазнаємо шкоди, втративши Бога3. Якщо ж Синові належить все, що має Отець, крім причини; і все, що належить Синові, належить Духові, крім синівства і того, що говориться про Сина тілесного, заради моєї людини й мого спасіння (тому що Він прийняв моє, щоб через це нове співрозтворення дарувати мені Своє), то перестаньте, хоча пізно, божеволіти ви, винахідники суєтних висловів, які самі собою розпадаються! «Навіщо вам помирати, доме Ізраїлів?» (Єз. 18, 31)! Оплакувати вас буду словами Писання.

11. А я наскільки благоговію перед чисельними, високими й великими найменуваннями Слова, яких соромилися і демони, настільки благоговію і перед рівністю Духа, боюся ж певної погрози тим, що хулять Його. А хула — не богослів’я, а відчуження від Божества, і слід помітити, що хулили Господа, помста ж сповіщена за Духа Святого, мабуть, як за Господа.

12. Не хочу бути непросвітленим після просвітлення, перекручуючи поняття про Одне із Трьох, в Яких я хрестився, і дійсно бувши похованим у воді, хрестячись не для відродження, а для умертвіння. Насмілюсь сказати щось, о Тройце! (Пробач моє божевілля, бо в небезпеці моя душа!) Я і сам — образ небесної слави Божої, хоча й поставлений долу, тому не вірю можливості спастися через рівночесного мені. Якщо Дух Святий не Бог, то нехай раніше сам зробиться Богом і вже тоді обожить мене — Йому рівночесного. А тепер, який обман у благодаті, або, краще сказати, в тих, які дають благодать — вірувати в Бога і піти безбожним! Одне сповідувати, іншому навчатися! Які сплетіння слів, яка омана, питанням про одне і сповідуванням одного вони приводять до іншого! О жалюгідне моє просвітління, якщо після обмивання роблюся чорнішим, якщо бачу, що неочищені світліші за мене, якщо я ігрище зловір“я того, хто хрестив; якщо шукаю кращого духа і не знаходжу! Дай мені іншу купіль і після того думай погано про першу. Для чого заздриш мені в звершеному відродженні? Для чого робиш обителлю творіння мене, який став храмом Духа, як Бога? Для чого інше в мені вшановуєш, а інше безчестиш, злочестиво думаючи про Бога, щоб припинити для мене дар, або, краще сказати, мене самого відсікти від дару? Або все вшановуй, новий богослове, або все безчесть, щоб тобі бути хоча нечестивим, але у згоді із самим собою і не думати про безтілесне єство неоднаково.

13. Але скажу головне: слав з Херувимами, які з’єднують три Святості в єдине Господство і стільки відкривають Першу Сутність, скільки трудолюбні можуть бачити з-під крил. Просвітися з Давидом, який каже Світлу: «В сяйві Твоїм ми бачимо світло» (Пс. 35, 10), тобто ніби в Дусі Сина, за Якого чи може що бути світлосяйніше? Грими з Іоаном, сином громовим, кажучи про Бога не що-небудь низьке й земне, але тільки високе й величне; Сущого на самому початку, Сущого в Бога, і Бога-Слово визнаючи Богом і Богом істинним, від істинного Отця, а не благим співрабом, який вшанований тільки одним найменуванням Сина, й іншого Утішителя визнаючи, безсумнівно, іншим від Промовляючого, який є Боже Слово. І коли читаєш: «Я і Отець єдине» (Ін. 10, 30), зосереджуй думку на єднанні Сутності. А коли читаєш: «Ми прийдемо до Нього і оселю сотворимо у Нього» (Ін. 14, 23), тоді уявляй роздільність Іпостасей. Коли ж знаходиш «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мф. 28, 19), уявляй три особисті властивості. 14. Сповняйся Духом з Лукою, уважно читаючи Діяння Апостольські. Для чого ставиш себе поряд з Ананієм й Сапфіром — цими новими зломовцями (якщо викрадення своєї власності справді є щось нове), і ставиш поряд не через привласнення собі срібла й чогось іншого малоцінного й неважливого, наприклад, золотого сосуда або одягу, або дидрахми, як колись корисливий воїн (див.: Нав. 7, 21), але обкрадаєш саме Божество і говориш неправду «не людині, але Богу», як чув (Діян. 5, 4). Чому не поважаєш владу Духа, Який дихає на кого, коли й скільки Йому завгодно (див.: Ін. 3, 8)? Він сходить на домашніх Корнилія до хрещення, а на інших — після хрещення через апостолів, так що в обох випадках — і тим, що сходить владично, а не рабськи, і тим, що потребується для вдосконалення, свідчиться божество Духа. 15. Богословствуй з Павлом, піднесеним до третього неба. Іноді він перераховує всі три Іпостасі й притім по-різному, не дотримуючи одного порядку, але ту саму Іпостась називаючи то на самому початку, то в середині, то наприкінці (і для чого ж? щоб показати рівночесність єства), а іноді згадує то про три, то про дві, то про одну Іпостась, ніби інші розуміючи в згаданих; іноді ж дії Божі приписує Духові, ніби в цьому не було ніякої відмінності; іноді замість Духа ставить Христа, і коли розрізняє Іпостасі, каже: «один Бог Отець, від Якого все, і ми для Нього, і один Господь Ісус Христос, через Якого все, і ми через Нього» (1 Кор. 8, 6); а коли зводить їх в одне Божество, каже: «Тому що все з Нього, Ним і для Нього» (Рим. 11, 36), — Ним, тобто Духом Святим, як видно з багатьох місць Писання. Йому слава навіки-віків. Амінь.

  1. Св. Афанасій. []
  2. Тобто з Отцем. []
  3. Тобто Бога Сина або Бога Духа, коли буде доведено, що котрий-небудь з Них не є Бог, рівний Богові Отцю. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору