Молитва Іоана Золотоустого, коли буває намір читати або слухати іншого, що читає
Господи, Ісусе Христе, Боже наш, відкрий вуха й очі мого серця, щоб я, Господи, слухав Твоє слово, розумів і чинив Твою волю, бо «я подорожній на землі, не приховуй від мене заповідей Твоїх. Відкрий омі мої, і зрозумію чуда закону Твого» (Пс. 118, 19. 18). Боже, на Тебе я надіюся, щоб Ти просвітив моє серце.
Друга молитва Іоана Золотоустого
Господи, Боже, великий, страшний і славний Творче всього видимого й невидимого творіння, Хоронителю Свого Завіту і Своєї милості для люблячих Тебе і тих, що дотримуються Твоїх велінь, нині і повсякчас дякую Тобі за всі Твої благодіяння явні і неявні, що були для мене. І донині хвалю, славлю і величаю Тебе, за те, що Ти здивував Твоїми багатими милостями щодо мене і Твоїм милосердям, коли взяв мене до Себе від утроби матері моєї, в усьому промишляв, оберігав і тільки зі Свого милосердя і людинолюбства управляв свято тим, що стосується мене. Ти не знехтував моєю низькістю через мою негідність і пристрасність, не залишив, благодіючи і піклуючись зі Свого людинолюбства і співчуття. «І до старості, і до сивини не покинь мене, Боже» (Пс. 70, 18), Ісусе Христе, — прекрасне Твоє ім’я, насолодо моя, бажання моє і надія моя. Ти заради нас втілився, перетерпівши хресну смерть, і все мудро влаштував і заповів для нашого спасіння. Сповідуюся Тобі, Господи, Боже, всім моїм серцем, схиляю коліна тіла і душі, висловлюючи Тобі, своєму Богові, всі гріхи свої.
А Ти прихили вухо Своє до мого благання і прости нечестя мого серця. Я грішив, діяв беззаконно, помилявся, ображав, засмучував Свого благого Владику, Годувальника і Заступника. І немає гріха, висловленого чи невисловленого, якого б я не вчинив ділом і словом, свідомо й несвідомо, бажанням і думкою, — згрішивши без міри і надміру. І часто обіцяючи покаятися, стільки разів знову впадав у те ж саме. Легше порахувати краплі дощу, ніж безліч моїх гріхів, — вони піднялися вище за мою голову і стали важкими, наче важка ноша. Відкривши двері для безумних бажань, я від юності своєї й донині підкорявся неприборканим і безладним поривам, осквернивши одяг свого святого хрещення, зітканий із неба, заплямував храм свого тіла, забруднив нечестивими пристрастями свою нещасну душу і вчинив усяке інше беззаконня і неправду; про що, коли б забажав пригадати хоча почасти, не вистачить часу, щоб розповісти. А оскільки Сам усе знаєш, бо немає створіння, яке могло би заховатися перед Тобою, а все обнажене й відкрите для Твоїх очей, (то) навіщо говорити Тому, Хто знає, начебто про невідоме для Тебе?
Засмучується моє серце і кістки душі, і весь занурююсь у глибину сумніву, думаючи про себе, що, будучи таким великим грішником, я зовсім не виявив дії розкаяння. Близька година мого відвідання, стоїть поряд визначена година смерті й немає жодного часу для покаяння. Тому збентежена моя душа, в сильній муці й наповнена соромом. Будучи неготовим і неприготованим, роздумуючи й обговорюючи своє, не знаходжу нічого гідного для захисту, ані будь-якого способу чи засобу, якими звільнився б від вічного вогню. Якщо праведний ледве спасеться (1 Петр. 4, 18), то де з’явлюся я, грішник? Якщо Царство Небесне подається гідним через багато скорбот (Діян. 14, 22), і шлях життя тісний та скорботний (Мф. 7, 14), то як я зможу отримати спасіння, — я, який витрачаю весь час на задоволення і постійну розпусту? І коли всяка правда людини, наче пов’язка нечистої жінки (Іс. 64, 6), то чим виявиться стільки нечистоти й неправди? Коли треба виправдатися навіть за даремне слово (Мф. 12, 36), то яке гідне виправдання буду мати за стільки гріхів? Горе мені, душе, що ми до такого дійшли! Коротке життя і дуже обмежене, швидко минає і наближається до смерті. Вічна кара для грішників, як і Царство для праведних, і життя тих та інших не припиняється смертю.
Отже, що мені робити? Що для себе вчинити? В яку безодню кинутися? Страшна смерть, а особливо для грішників, бо вона зла: «Смерть же грішників люта» (Пс. 33, 22). Страшні й жахи посмертні, але найстрашніше — це впасти в руки Бога Живого, звільнити себе з яких ніхто не може. Тож, коли Він прийде, (щоб) прославитися між Своїми святими і віддати кожному за діла його, коли будуть поставлені престоли, засяде непідкупний, страшний Судія, перед Ним потече вогненна ріка, будуть приготовані сяйво і радість для праведних, всі незчисленні ангели і всі люди, що були відвіку, всі разом створіння видимі й невидимі з’являться із трепетом, — що тоді вчиню для себе, переповнений ганьбою, осуджений совістю, позбавлений всякої відваги й оправдання? Стогони звідусіль. Горе мені через нечестя! Як буду оплакувати все це? Як буду зітхати потім? Про що говорити буду? Про позбавлення благ чи про скорботні муки? Про безмежність покарання чи про відлучення від Бога? Плач, нещасна душе, дуже тяжко й болісно, роздумуючи про це і (про те), що зустріне тебе після виходу, і волай: Боже сил, Боже Вічний, Боже співчутливості й милосердя, не покинь мене, не відкинь мене, не постав мене зовні Своєї милості, «поспіши на поміч мені, Господи спасіння мого» (Пс. 37» 23)!
Будучи в такому стані і так роздумуючи, не відмовляюся від благої надії, не зневірююся у своєму побоюванні. Знаю про співчутливість мого Владики, знаю про незлопам’ятність Людинолюбного, що Він бажає милості, не хоче смерті грішника, а навернення і життя його (Єз. 30, 11), хоче, щоби всі спаслися і приишли до пізнання істини (1 Тим. 2, 4), і особливо ті, що навертаються від гріха. Ти «прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння» (Мк. 2, 17); «не здорові потребують лікаря, а недужі» (Лк. 5, 31). «Ось я насмілився говорити Владиці, я, порох і попіл» (Бут. 18, 27), «я черв, а не людина, приниження в людей і зневага в народів» (Пс. 21. 7). Дай мені «слово» сповіщати «вустами моїми» (Еф. 6, 19), бо Ти даєш молитву тому, хто молиться, бо від Тебе «всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів» (Як. 1, 17), щоб я гідно молився і з користю благав. Щоб не був я відкинутий із приниженням і в соромі, а отримав те, на що сподіваюся, і так відійшов, радіючи від повноти свого серця. «Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї» (Пс. 50, 1), «бо на Тебе надіється душа моя» (Пс. 56, 1) «Помилуй мене, Господи, бо я немічний» (Пс. 6, 3).
Лікарю душ і тіл. Ніби стоячи біля страшного Твого престолу, ніби торкаючись Твоїх чистих ніг, так прошу, молю і благаю зі скрушеним і упокореним серцем: «Боже, будь милостивий домене, грішного!»(Лк. 18, 13), зглянься наді мною негідним і нікчемним, поглянь зі святої Своєї оселі на мою біду, подивися зі святих Своїх висот на молитву нікчемного раба Твого і не зневаж благання мого, відпусти мені, щоб укріпитися, перш ніж відійду туди, звідки вже не повернуся. Згрішив я, як людина, зглянься, як Бог. Ти знаєш, Владико, хиткість людської природи і що думки людини від юності вперто спрямовуються до зла. Пригадай, що ми порох, пригадай, що тільки Ти чистий, пречистий і незаплямований, а ми всі під покаранням. Згадай про Своє милосердя відвіку й милості Свої і не засуджуй мене з моїм беззаконням, не відплачуй мені за мої гріхи. Ти знаєш безліч беззаконь моїх, яких багато і їх неможливо перерахувати, але я знаю і про море Твого людинолюбства, що воно неосяжне й непереможне. Ти, Який береш на Себе гріхи світу (Ін. 1, 29), Який зійшов з неба на землю, щоб знайти заблукану й загиблу вівцю, прекрасний Пастирю, що віддаєш Свою душу за овець (Ін. 10, 11), Який прийшов у світ спасти грішників, між якими перший я (1 Тим. 1, 15). Помилуй, помилуй творіння рук Своїх, не відкинь мене, негідного, а змилосердься над Своїм створінням. Ти, що заради мене перетерпів хрест і прийняв рани в стражданнях, зціливши, загладь усе ліками співчуття і губкою Свого людинолюбства, бо «знаю, що Ти все можеш, і що намір Твій не може бути зупинений» (Іов. 42, 2). Пронизуй отверділе моє серце, полегши тягар совісті, прийми мої сльози і зітхання, як блудниці, як Петра, верховного між апостолами. Ти, Який прийняв на хресті розсудливість розбійника, прийми це мале моє сповідання і покаяння, прийми плід моїх уст, як жертву живу, приємну, як запах приємний.
Прошу: будь Таким, Якого можна ублагати; соромлюся — будь Таким, що соромишся. Згрішив і той цар, Манасія, але, покаявшись, не загинув. Раніше за нього згрішив і Давид, але після оплакування гріха був помилуваний. У мене багато є таких прикладів, які втішають і підбадьорюють мою легкодухість, які проганяють відчай і укріплюють мою надію на спасіння. Тож потіш моє серце, Отче милосердя і Боже всякої втіхи. Наверни душу і вияви для неї милість, Джерело милості й добра. Ти від вічності вчинив багато великого і дивного, славного й надзвичайного, якому немає рахунку. Та коли спасеш мене розпусного, коли поставиш поряд із Собою мене негідного, то будеш ще більш дивним, бо сила Твоєї милості й людинолюбства така велика, що навіть із бруду робиш перли й сина геєни перетворюєш на сина Царства. І ще звернуся до Господа мого і помолюся Богові моєму: управляй рештою мого життя за Своєю волею, укріпи мене у Своєму страху, зміцни мене у Своїй любові й у безмежності Свого милосердя, обдаруй мене кінцем добрим і гідним Твого людинолюбства, поглянь на кістки і м’язи мої, і на весь склад моєї основи, зі Своїй милості й людинолюбства, і, привівши мою нещасну душу в місце відпочинку й спокою, віднови її, бо в Тебе багато приготовлено осель для кожного, за гідністю (Ін. 14, 2).
Ще молюся і прошу: дай, Господи, зараз моїй негідності ще благодать розуміння, щоб розпізнавати для Тебе приємне, а для мене корисне, і не тільки розпізнавати, але й чинити, щоб не захоплюватися і не приліплюватися до нікчемного, не чинити непотрібного, щоби без пихатості принижуватися з приниженими, співчувати стражденним і бути милостивим до грішників. Знаю, що коли не прощу, то й не буду прощений. Тому прошу: будь милостивим до всіх, які грішать проти мене, бо не вони винні, а я, нещасний, який не чиню Твоєї волі й не дотримуюсь Твоїх наказів. А тим, що люблять нас, відплати Своїми багатими дарами. Змилосердившись людинолюбно, помилуй мого духовного отця і братів, яких Ти, Милосердний, дав мені зі Своєї волі. Нехай ці слова моєї молитви будуть моїм проханням і в житті, і смерті. Нехай це сповідання і сльози дійдуть до Тебе, як фіміам, а я щодня чекаю невблаганної смерті. І моє нещасне тіло, віддане похованню, знищиться, перетвориться на те, з чого було створене, і Ти, його Животворець, воскресиш нетлінним під час воскресіння. Віддаю духа мого в Твої руки.
Святий Владико, упокой у світлі живих, в обителі радіючих і моїх батьків, предків і братів, Твоїх вдячних рабів. Бо хоч і згрішили ми, але не відступили від Тебе, не простягнули рук своїх до бога чужого, але пізнали Тебе і перебуваємо в любові до Тебе, у вірі в Тебе і Тобі поклоняємося, Єдиному в Тройці Богові, до Тебе ми молимося і на Тебе покладаємо надію спасіння. Помилуй нас зі Своєї великої милості, спаси для Свого Небесного вічного Царства. Так, Господи мій, Господи, нехай буде це нам, які надіємося на Тебе, з Твоєї великої і непереможної милості, і з невимовного Твого милосердя і людинолюбства, за молитвами Преславної, Всехвальної, Преблагословенної і наділеної милостями нашої Владичиці, Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії, небесних і розумних сил, і всіх, що відвіку догодили Тобі. Амінь.
Порядок Божественної Літургії | Зміст | Про нове воскресіння і про апостола Фому
