Бесіда 9. Його ж бесіда, про те, що не годиться ходити на іподроми ані на видовища. І засмутивши їх, потім на зібранні, що було після тієї неділі, надав слово єпископу, що прибув із Галатії, і, помовчавши, так само й під час цього зібрання засмутив і виголосив цю бесіду у Великій церкві на слова: «Отець Мій донині робить, і Я роблю» (Ін. 5, 17)
1. Недавно в бесіді про видовища й іподроми я сильно зачепив вас, тому радію й тішуся, за словами Апостола, який свідчить: «Бо коли я засмучую вас, то хто звеселить мене, як не той, хто засмучений мною?» (2 Кор. 2, 2). Бо саме тому я бачу великі плоди, що виростають від цієї печалі. І ліки, які зціляють рани, спочатку так само кусають нариви, а потім звільняють від гною. Так і слово, коли уражає слухача, стає початком виправлення. Як у нашому тілі омертвіла частина нечутлива ні до розрізання, ні до ліків, ні до припікання, тому, хоч би було безліч (ліків), вони не можуть повернути здоров’я, втративши початок й основу лікарського огляду. А те, що відчуває залізо, вогонь, ліки, — може швидко повернутися до здоров’я. Так і душі: одні, знаходячись у бездушному стані, не швидко можуть змінитися, а інші, які вміють соромитися і червоніти, тужити й засмучуватися під час осуду, подають нам найбільший доказ того, що вони будуть швидко звільнені від гріховності.
Тому й блаженний Павло, знаючи це, дуже засмучених схвалював і радів за них, а налаштованих інакше, відкидав, кажучи: «Вони, дійшовши до бездушності, віддалися розпусті так, що чинять усяку нечистоту з ненаситністю» (Еф. 4, 19). Як може бути виправлений той, хто не вміє тужити, якщо тільки він наперед не навчиться цього? Оскільки в цьому ви досягли успіху, то ми дуже спокійні за вас, улюблені, бо коли одна бесіда так уразила і спричинила таку тривогу, що ви турбуєтеся, хвилюєтесь і бентежитесь, то цілком зрозуміло, що долучені друга й третя звільнять від всієї хвороби. І знайте, що кажу це, не лестячи вам: тим, що ви виявили недавно, ви засвідчили істину, висловлену нами. Справді, будучи так ураженими, такими засмученими, знаходячись у такій скорботі й неспокої, ви наступної неділю влаштували для нас більш сяюче видовище, зібрання більш численне і більш старанне, і всі ви були в захопленні, всі прихилялися до нашої проповіді, наче пташенята ластівки, що вчепилися за своє гніздо. Потім, ушановуючи нашого брата, що прийшов з Галатії, і за церковним законом, що наказує так приймати гостей, і, зважаючи на його поважну сивину, поступилися словом, ви з галасом відходили, скаржачись на нещастя, наче ті, що пережили тривалий голод, бажаючи нашої бесіди, яка різала, осуджувала, уражала, засмучувала, чинячи те ж саме, що робить дитя, яке, незважаючи на удари і на сварку, не може відійти від матері, а йде з вереском, тримаючись збоку за одяг матері й тягнучись за нею зі сльозами.
Тому я радію, окрилений задоволенням, і кажу, що щасливий, трудячись між такими любителями, між вами, які так учепилися за мою бесіду. Це для мене солодше навіть за це проміння, це приємніше за світло. Бути з такими розсудливими слухачами, охочими не просто аплодувати, а виправлятися, які не тікають від осуду, а прихиляються до того, хто осуджує, — це життя. Саме тому і я сам з більшою готовністю беруся за проповідь для вас і хочу сьогодні віддати те, що недавно не сказав вам, залишивши тепер осуд, щоби, знову звинувачуючи недбайливих і використовуючи всю бесіду для їхнього викриття, не заподіяти шкоди старанним. Якби нами навіть нічого не було сказано, оскільки вже було достатньо сказано вчора, щоб навіть тих, що надто безумствують і шаленіють щодо цирку, відвернути від цієї негідної пристрасті. Убивство, що сталося вчора в цирку, наповнило наше місто трагедією, привернуло натовпи жінок, наповнило площу неабияким криком, коли саме посеред народу несли в такому жалюгідному вигляді розітнутого колісницями. Він, як я почув, наступного дня мав намір запалити весільні світильники, опочивальня була вже заквітчана і все було готове для весілля. Й ось, перебігаючи внизу іподром, за наказом податкового начальника 1, коли несподівано появилися візники, що змагалися один з одним, він потрапив у середину і зазнав цього насилля та жалюгідної смерті, позбувшись голови та кінцівок.
2. Чи бачиш плід цирку? А як, запитаєш, це стосується нас, які сидимо вгорі? Вас у неабиякій мірі: якби ви всі не старалися бігти (туди), то не відбувалося б цього і внизу. Але, щоби знову не зробити слово дуже важким і не роз’ятрювати рану, постараюся, передавши це вашій совісті, доповнити те, що залишається від сказаного вам недавно.
Отже, про що було сказано недавно? Я говорив, що Христос називається основою, оскільки Він носить усе, тримає і зважує. Тепер хочу показати це і в інших апостольських словах. Сказавши так, пояснюючи цей вислів, він каже: «Цей, будучи сяєвом слави й образом іпостасі Його і тримаючи все словом сили Своєї, здійснивши Собою очищення гріхів наших, сів праворуч престолу величі на висоті» (Євр. 1, 3). Що означає «тримаючи»? Управляючи, як візник, керуючи, як керманич, розпоряджаючись, наче домом, стримуючи, тримаючи, зважуючи. Не тільки приводить все з неіснуючого в існуюче, а навіть наперед знає те, що відбувається, як і Отець, Який народив Його. Тому і пояснюючи це, Він каже: «Отець Мій донині робить, і Я роблю» (Ін. 5, 17). Тому і юдеї ще більше намагались убити Його не тільки за те, що Він порушував суботу, але й за те, що Отцем Своїм називав Бога, роблячи Себе рівним Богові.
Де тепер єретики, які безумствують на шкоду своєму спасінню і заперечують Його рівність з Отцем? Нехай вислухають голос Євангеліста, — а коли я кажу: Євангеліста, то розумію Христа, Який налаштовує його душу, — нехай вислухають, посоромляться і припинять це своє божевілля. Як юдеї переслідували Його за те, що Він називав Себе рівним (Отцеві), так і ці готові удавити себе через те, що ми, навчені Ним, віддаємо Йому цю славу. Але, кажуть, це була думка не Його і не Євангеліста, а юдеїв. Якщо навіть і юдеїв, то це й виявляє твою найбільшу провину і неабиякий осуд, що ти сам, бажаючи бути сліпим, не бачиш того, що невдячні юдеї відразу зрозуміли значення цих слів. Не від себе вони це додали, а роблячи висновок з того, що говорив їм Христос. А щоб ти знав, що це слова не юдеїв, а Євангеліста, як думки, так і слова, — а коли я кажу: Євангеліста, то розумію Христа, Який надихає його думки, — то досліджуй ці слова.
«Отець Мій». Хіба не є очевидним для кожного, навіть для дуже безрозсудного, що Він сказав: «Отець Мій», щоб оголосити (Його) Своїм, власним? А що Він додав знову: «…донині робить, і Я роблю», то невже (це не слова), що засвідчують рівність? І не сказав: робить Він, а «Я роблю», робить Він, а Я допомагаю, але: Він «робить, і Я роблю». Чи бачиш, чому сказане не було думкою юдеїв, а висновком із Його слів? Якби те, що Він робить Себе рівним Богові, було деяким оманливим припущенням і думкою юдеїв, якби Він Сам не хотів бути запідозреним у цьому, а юдеї, коли Він не хотів цього, підозрювали б, думаючи інакше, а не так, як Він Сам хотів засвідчити, то Євангеліст не залишив би цього так без указівки, а відзначив би і сказав про це відкрито. Адже звичай так чинити властивий їм, — і їм, і Ісусові. Одним-двома прикладами я спробую зробити це для вас зрозумілим, тобто, що коли щось скаже Христос, але інакше скаже це Він, а інакше це сприймають юдеї, тоді Євангеліст виправляє.
Щоб ти це добре зрозумів, послухай самого Іоана, який пояснює це. Коли Він увійшов до храму Божого і, зробивши бич, вигнав міняйл, кажучи: «Візьміть це звідси і не робіть дому Отця Мого домом торгівлі» (Ін. 2, 16), то книжники й фарисеї, підійшовши, говорили: «Яке знамення покажеш нам, що маєш владу так чинити?» А що Він? «Зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його», — кажучи так про Своє тіло. Але вони цього не зрозуміли і що кажуть? «Сорок шість років будувався храм цей, а Ти за три дні поставиш його?» (Ін. 2, 18-20), — розуміючи юдейський храм, споруджений із каміння, оскільки його будували впродовж сорока шести років після повернення із Вавилона, коли будівельники зазнавали труднощів через підступи іноземців. Тому будівництво цього храму було завершене через тривалий час. Отже, коли Ісус говорив про Своє тіло, оголошуючи про Свій хрест і воскресіння, — а це й означає: «Зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його», — то вони думали про храм юдейський, а тому й говорили: «Сорок шість років будувався храм цей, а Ти за три дні поставиш його?» Чи бачиш, як Євангеліст не оминув це, а додав зауваження, кажучи: «Він же говорив про храм тіла Свого» (Ін. 2, 21). І не сказав Він: зруйнуйте це тіло, але «храм», щоби вказати на Бога, Який перебуває (в ньому), — зруйнуйте Церкву, набагато кращу, ніж юдейська. Той (храм) мав закон, а цей — Законодавця, той — букву, що вбиває, а цей — Дух Животворчий, той — жезл Ааронів, а цей — жезл Ієссєїв.
3. Знову в іншому місці, після звершеного Ним чуда над хлібами, відпливши з ними (учнями), Він переправився на (інший) берег і говорив учням: «Пильнуйте і стережіться закваски фарисейської та саддукейської» (Мф. 16, 6). А вони, почувши про закваску, думали про хліб. Однак Він говорив не про хліб, а про вчення фарисеїв. Оскільки Він сказав про одне, а вони думали про інше, то поглянь, як Він виправляє це, кажучи: «Що помишляєте про себе, маловіри, що хлібів не взяли? Хіба ще не розумієте і не пам’ятаєте про п’ять хлібів на п’ять тисяч, і скільки кошиків ви зібрали? Ані про сім хлібів на чотири тисячі, і скільки кошиків ви зібрали?» (Мф. 16, 8-10; 16, 11-12). Тобто про вчення фарисеїв, щоб його уникали. Чи бачиш, що як Євангеліст про храм, так тут Він Сам виправляє припущення тих, що помилялися? Так і в тому, що Він називає Себе рівним Богові: якби Він не називав Себе рівним Богові, а юдеї це припускали на підставі сказаного, то Євангеліст виправив би це припущення і сказав би, що юдеї думали, що Він робить Себе рівним Богові, а Він не робив цього і не подавав мотиву. Щоб ти довідався із самих слів, що це (рівність із Богом) Він особливо хотів укоренити у свідомості людей, то повернемося до попереднього слова і побачимо, від якого звинувачення Він так колись захищався.
Що (таке) колись було, за що Його звинувачували? Що в суботу чинив справи. «І шукали, — сказано, — як Його вбити за те, що творив такі діла в суботу» (Ін. 5, 16). Які саме «такі»? Що Він зцілив розслабленого, наказав йому взяти свою постіль і йти до свого дому. Тому й говорили, запитуючи його: хто наказав йому робити це в суботу? А він відповів: «Хто зцілив мене, Той сказав мені: візьми постіль твою і ходи» (Ін. 5, 11), — йди до свого дому. Переслідували Його, обурюючись, що Він наказав у суботу робити те, що здавалося злочином і руйнуванням закону. Що говорить Христос, захищаючись? «Отець Мій донині робить, і Я роблю», — хоча багато іншого Він міг би сказати, якби тільки хотів захищатися, а не вказати на Свою рівність. Часто субота порушувалася, а насамперед у місті Єрихоні. Коли вони підступили до стін, їм було наказано сім днів із сурмами обходити стіни, і так місто було зруйноване. А що між цими сьома днями, хоч би звідки ми починали, неодмінно мусила бути субота, — це є очевидним для кожного. Отож видно, що субота була порушена. І ще: (Бог) наказав обрізуватися чоловікові восьмого дня, отож і тут знову необхідно порушувати суботу, адже той, хто народився в суботу, мусив бути обрізаний наступної суботи. А священики навіть незрівнянно більше порушували її, коли, знову ж таки, за наказом, приносили жертву в суботу, а де була жертва, там необхідно було знімати шкіру, палити, класти на жертовник, носити воду, колоти дрова, виносити золу і робити багато іншого, — а це порушення суботи.
Крім цього, і саме створіння порушувало суботу: працює в суботу сонце, місяць звершує свій шлях, з’являється різнобарвний хор зірок, дмуть вітри, витікають джерела, течуть річки, хвилюється море, насіння і рослини ростуть, земля народжує, — все нерозумне і людський рід. Коли жінка народжує в суботу, то природа ніколи не дотримується цього закону, не чекає, щоби минула субота, і тоді відбулися б пологи, але робить свою справу і в суботу. І небесні сили служать у суботу, виконують своє служіння безперервно. Отже, навіщо, скажи мені, маючи стільки прикладів для захисту, Він не користується жодним із них і не говорить: за що ви Мене звинувачуєте, що Я порушую суботу? І священики в Єрихоні порушили, і порушують у храмі. За що ви Мене звинувачуєте, що Я порушую суботу? І сонце порушує, місяць, зірки і все створіння небесне і земне. Чому Він, залишивши все це, вказує на Отця, кажучи: «Отець Мій донині робить, і Я роблю»? Він хотів не тільки захиститися, але й указати на Свою рівність. Тому не сказав: Я роблю, оскільки й створіння робить, бо Він не належав до створіння. Але сказав: Я роблю, бо й Отець робить, — оскільки Він мав таке ж єство і владу.
4. Тому Він захищається не як такий, що належить до створіння, а як істинно народжений. А щоб ти знав, що сказане, — це не здогадка, то й учні Його так само колись порушили суботу, зриваючи і споживаючи колоски, однак, коли юдеї звинувачували й говорили: чи не бачиш, що вони роблять у суботу? — Він там ніде не згадав про Отця, але що говорить? «Хіба ви не читали, що зробив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним? Як він увійшов у храм Божий і їв хліби принесення, яких не можна було їсти ні йому, ні тим, що з ним були, а тільки одним священикам? Або хіба ви не читали в законі, що по суботах священики в храмі порушують суботу, однак невинні?» (Мф. 12, 3-5). Чи бачиш, коли Він повчає про рабів, тоді й рабів наводить для прикладу, Давида і священиків; а коли про Себе, тоді говорить про Отця? Якщо Він інколи користується й іншим захистом, наприклад, коли сказав: «Якщо в суботу приймає чоловік обрізання, щоб не порушити закону Мойсеєвого, — то чому на Мене ремствуєте за те, що Я всього чоловіка зцілив у суботу?» (Ін. 7, 23); і знову: «Чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого або осла?» (Лк. 13, 15), — то (це) зовсім не дивно, бо Він інколи розмовляє не зовсім як Бог, але і як людина, оскільки був і Богом, і Людиною. Тут, звичайно, Він голосно заявляє про Свою гідність, кажучи: «Отець Мій донині робить, і Я роблю». Тому й каже Євангеліст: переслідували Його юдеї, не тільки за те, що Він порушував суботу, але й за те, що Бога називав Своїм Отцем, роблячи Себе рівним Богові.
Я із задоволенням запитав би єретика: називав Він Бога Своїм Отцем чи не називав, було це юдейським припущенням чи словами Христа? І хоч би він був тисячу разів безсоромним, викриє себе істиною. Він говорив, що «Отець Мій донині робить, і Я роблю», — порушував суботу чи не порушував? Цілком очевидно, що порушував, — роблю, каже, і Він робить. Отже, і порушення суботи, і те, що Він називає Бога Своїм Отцем, — ні те, ні інше не було юдейським припущенням, а словами і свідченням Христа. То чому, називаючи це свідченням Христовим, ти називаєш те, що Він сповістив, що сповіщене Євангелістом, припущенням юдейським? Все це є сповіщенням Євангеліста, який пояснює сказане Христом. Тому так само, коли юдеї звинувачували, то він говорив, що переслідували Його не тільки через те, що Він порушував суботу, а ще й через те, що Отцем Своїм називав Бога, роблячи Себе рівним Богові. Але для викриття єретиків достатньо.
А коли хочете знати і про роботу, в чому полягає те, що робить Отець і що робить Син, то я можу назвати це піклуванням про те, що існує, утриманням його, турботою про нього. Все видиме появилося за шість днів, «і спочив (Бог) у день сьомий» (Бут. 2, 2), а піклування про це не припинялося. Отже, це піклування Христос називає роботою, кажучи: «Отець Мій донині робить, і Я роблю», піклуючись, турбуючись, утримуючи, каже, слідкуючи за порядком, не допускаючи, щоби щось розсіялося. Отже, отримавши свідчення істинних догматів і зі сказаного, поєднаймо належно з догматами і життя, оскільки для спасіння нам недостатньо тільки знання істинних догматів, а ще необхідне і найдосконаліше життя, щоби, всіляко віддаючи славу Богові, досягти нам обіцяних благ. Йому слава і держава на віки віків. Амінь. 2
Бесіда 8. Його ж бесіда, виголошена в церкві ап. Павла, коли готи прочитали і готський пресвітер виголосив проповідь раніше | Зміст | Бесіда 10. Його ж бесіда, виголошена в церкві Апостола, після того, як перед цим проповідував єпископ, на слова: «Жнива багато, а женців замало» (Мф. 9, 37)
- Έπαρχος τελών, в обов’язок якого входило завідування збором податків (φορολογία). [↩]
- У цій бесіді Святитель користується трьома термінами, які важко передати українською, тому для них необхідні пояснення. Це — κατασκευή зі своїм дієсловом κατασκευάζω, що в нас відповідає слову «висновок»; ψήφος — як певна думка, але не висловлена; і άπόφασις — як висловлена думка, певний висновок. [↩]
