Псалом Давида про день восьмий
Восьмим Писання називає наступний день після седмиці цього життя, нове життя, яке ознаменувало обрізання восьмого дня. Про восьмий повчає і мудрий Соломон словами: «Давай частину семи і навіть восьми» (Еккл. 11, 2). Він ніби каже: в цьому віці тисячолітньої седмиці подумай про благу частину, восьму, про життя вічне, майбутнє і безконечне.
Погляньмо на початок самого псалма. «Господи, не суди мене в ярості Твоїй і не карай мене в гніві Твоїм» (Пс. 6, 2). Знаю, Господи, що мене чекає жахливе і страшне судилище перед обличчям ангелів і всього створіння, (коли) Суддя засяде на страшному і піднесеному Престолі, знайде і відкриє всі вчинені гріхи, знаю і не смію від безлічі моїх гріхів принести Тобі, Господи, моє сповідання. Гріх мій більший за те, що може бути мені відпущено, я згрішив перед Тобою тяжче за всяку людину, я надмірно образив Твоє ім’я, я жив розпусніше за блудного (сина), я винен Тобі більше за того, хто був повинен тисячу талантів. Гірше за митаря обібрав мене злий ворог, зліше за розбійника убив мене вбивець і розбійник. Я перевершив розпустою блудницю, глибше за ниневітян загруз у гріху без покаяння, зліше за хананеянку (згрішив). «Беззаконня мої перевищили голову мою і, як тягар великий, пригнітили мене… Пригноблений я і зовсім поник» (Пс. 37, 5, 7).
Святе ім’я Твоє я образив, заповіді Твої переступив, багатство Твоє негідно розтратив, скарб Твій погано витратив. Заставу, яку Ти дав мені, я розтратив з ворогами Твоїми; голосу заповідей Твоїх не дотримався; одяг, у який Ти одягнув мене, осквернив; світильник, приготований Тобою для мене, я загасив своєю байдужістю; обличчя своє, яке Ти просвітив, я затьмарив своїми гріхами; очі свої, яким Ти дав світло, я знову засліпив; уста мої, які Ти освятив, я знову осквернив. І я знаю, що Ти неодмінно викриєш те, що було вчинене мною, від цього я нікуди не заховаюся і неодмінно буду викритий. Але, «Господи, не суди мене в ярості Твоїй». (Я не кажу: не викривай мене). Це неможливо, але «не суди мене в ярості Твоїй». Тільки Ти, єдиний Людинолюбний, можеш дарувати мені це (милосердя). Ти Сам добре знаєш всі мої таємні падіння, але «не суди мене в ярості Твоїй». Не оголошуй їх, не виявляй перед усіма ангелами і людьми моє осоромлення. «Господи, не суди мене в ярості Твоїй». Якщо ніхто не може витерпіти гніву смертного царя, то тим більше, яке створіння встоїть перед гнівом Божим?
«І не карай мене в гніві Твоїм». Я не прошу: не карай (взагалі). Я витерплю напоумлення і покарання, але, напоумляючи, «не карай мене в гніві Твоїм». Я знаю, що розбійник просив й отримав від Тебе прощення. Знаю, що блудниця припала до Тебе всією душею й отримала прощення. Знаю, що митар плакав перед Тобою з глибини серця, і був виправданий. Але я не такий, як вони. Я не маю достатньо сліз, не маю істинного сповідання, не маю зітхання із глибини серця, не маю чистої душі, не маю нелицемірного посту, не маю любові до брата, не маю духовної вбогості, не маю співчуття, щоб бути гідним співчуття, не маю цнотливості плоті, не маю чистоти помислів, не маю належної волі. З яким, нарешті, лицем чи якою совістю я проситиму прощення? Господи, не раз обіцяв я Тобі покаятися і порушував свої обіцянки. Не раз припадав я до Тебе в церкві і тут же, вийшовши звідти, грузнув у гріхах. Багато разів Ти милував мене, а я відвертався. Скільки Ти терпів, а я не навертався? Скільки разів Ти піднімав мене, а я знову падав? Скільки разів Ти підбадьорював мене, а я залишався невдячним Тобі? Скільки разів я був почутий Тобою, а сам не слухав Тебе? Скільки разів Ти співчував мені, а я нічим не послужив Тобі? Скільки честі ти надав мені, а я не хотів віддячувати Тобі? Скільки разів мене, який грішив, Ти закликав як Батько, з любов’ю приймав як сина і як дитя звав, розкриваючи обійми?
Занепалому мені Ти сказав: «Встань, сплячий» (Еф. 5, 14). Прийди до Мене, Я не переслідую тебе, не покараю тебе, не осоромлю, не прокляну Свого створіння, не відкину, не зроблю Своє серце жорстоким до Свого чада. Я не хочу ненавидіти Мій образ, який звернувся до Мене, не схочу відкинути людину, яку Я створив Своєю рукою, яку Я вчинив, яку носив, за яку Себе принизив, за яку Кров Свою пролив. Як же Я не прийму того, хто звертається до Мене і припадає?
Отже, маючи невичерпну і безмежну безодню людинолюбства і море довготерпіння, «Господи, не суди мене в ярості Твоїй і не карай мене в гніві Твоїм», але ще і ще потерпи мені, не поспішай викинути мене з цього життя незрілим, не поспішай посікти мене як безплідну смоковницю, але як добрий і людинолюбний господар дай мені разом зі всіма і це літо на покаяння, потерпи моє лінивство і не забери мене звідси неготовим. Не візьми мене таким, що не маю весільного одягу; не виставляй голої душі на ганьбу біля Свого Престолу. Не візьми мене, нарешті, таким, що не маю що принести Тобі, але потерпи мені, будь людинолюбним, вияви співчуття мені, бідному, недбайливому, безтурботному, жалюгідному, вбогому, блудному, скверному, розпусному, невдячному, безсердечному, бездушному, печальному, загрузлому, затьмареному і безмовному, негідному жодного людинолюбства, негідному неба, гідному всякої кари і геєни.
Але, «Господи, не суди мене в ярості Твоїй і не карай мене в гніві Твоїм. Помилуй мене, Господи, бо я немічний» (Пс. 6, 3). Немічна моя совість, немічний мій розум. Дні мої минули в суєті, і вже наближається кінець течії. Але відчини мені, Господи, негідному, що стукаю, і не зачини дверей Своєї милості, відкрий мені двері і протягни Свою руку мені, що валяюся в безодні похоті, і не зачини переді мною. Якщо Ти не встигнеш, хто встигне? І якщо Ти не поспішиш, хто нам допоможе? Абсолютно ніхто. Але Ти, людинолюбний за природою, дай нам час життя, дай нам час для навернення. Подолай моє окаменіння і прийми моє виправлення. Дай мені ще трохи часу і вкажи мені спосіб спасіння. Бо коли Ти не допоможеш, то скільки б я не старався, все буде даремним і безглуздим. Господи, не покидай зовсім, але підніми Своє створіння. Ти сказав: «Без Мене не можете робити нічого» (Ін. 15, 5). Прискор же навернення моєї душі і мого життя. Я став рабом природи, а ще більше став рабом своїх поганих звичок.
«Помилуй мене, Господи, бо я немічний». Виснажив мене ворог мій, вороги мої зневажили мене, довели до слабості і виснаження. А немічний і виснажений не може сам себе зцілити, немічний не може підняти самого себе, не може сам допомогти собі, не може укріпити себе. Тож «помилуй мене, Господи, бо я немічний, і зціли мене, Господи, бо стривожилися кості мої» (Пс. 6, 3). Поламані й розбиті всі кості душі моєї. А з розбитими кістками не може людина шукати лікаря, не може бігти і захиститися від ворогів. Але Ти Сам, о Господи, знайди мене, Ти, що прийшов знайти загибле. Того, хто повторно потрапив до розбійників, Ти візьми і спаси. Не напівмертвим залишили вони мене, а цілком мертвим. Але Ти «зціли мене, Господи, і зціленим буду» (Єр. 17, 13). Зціли мене, Господи, бо підступний змій зробив мене всього безсилим і гнилим. Немічний і гнилий увесь я лежу на землі, весь покритий ранами, безсилий труп, (який) тільки голосом кличе лікаря, тільки волає і шукає Того, Хто може спасти. Ледь розплющує очі і оглядається, коли прийде, коли подасть допомогу Той, Хто укріплює розслаблених, спасає тих, що зневірилися і підбадьорює опечалених.
«Зціли мене, Господи, бо стривожилися кості мої. І душа моя дуже стривожена» (Пс. 6, 3-4). Тілесно і душевно, каже, охопило мене, Господи, сум’яття, плотські пристрасті мною оволоділи, тіло і душу зробили іграшкою демонів. «Зціли мене, Господи, бо стривожилися кості мої», які зв’язують і скріплюють мою внутрішню людину. Які це кості? Віра, розум, надія, любов, цнотливість, побожність, покірність, смирення. Ось які кості у мене поламані. «Зціли мене, Господи, бо стривожилися кості мої. І душа моя дуже стривожена». Бачу я, що краса душі моєї вже в’яне, кінець наближається, старість набирає сили, літо моє схиляється до кінця, минає. Мій жнець поспішає, показує серп, несе сокиру, погрожує зрубати мене, ось виявляється моя безплідність, і мене кидають у вогонь. «І душа моя дуже стривожена». Я вже бачу злодія: він наближається і поспішає викрасти мене, вкоротити дні мого життя. «І душа моя дуже стривожена». Бачу довгу і важку дорогу із цього життя до того і не маю для нього запасів. «І душа моя дуже стривожена». Бачу, наближається кредитор і хапає мене, мов здобич. «І душа моя дуже стривожена». Бачу, доповідач потрясає рукописом моїх гріхів, і в’язні скрегочуть зубами. «І душа моя дуже стривожена». Бачу я (довкола себе) багатьох обвинувачів і жодного захисника. «І душа моя дуже стривожена».
Страшуся і тужу, тремчу і трясуся, і не знаю, що мені робити. Просити (продовжити) термін життя? Але боюся, що нароблю нових гріхів на додаток до колишніх. Тоді якими очима я дивитимусь на Суддю? Я став безпорадним, бо бачу себе в останній крайності. А лукавий не перестає мене переслідувати, властиве плоті сум’яття не перестає мене бентежити, вороги не припиняють своєї війни проти мене, лукаві мої помисли ніяк не заспокоюються. «А Ти ж, Господи, доки?» (Пс. 6, 4). Чому Він не дає знака? Чому нічого не скаже? У крайній печалі і прикрощах пророк хотів сказати Богові дещо жахливе і зухвале, і ось, звертаючись до Нього, говорить: «А Ти ж, Господи, доки? Зглянься, Господи, і визволи душу мою, спаси мене ради милості Твоєї» (Пс. 6, 4-5). Не ради моїх діянь, бо вони злі, не ради моїх трудів, бо я немічний, але «ради милості Твоєї».
О Владико, якщо Ти хочеш судитися зі мною, то я сам винесу над собою вирок і визнаю, що я гідний смерті, але Ти — «спаси мене ради милості Твоєї». Я цілком покладаюся на Твою милість, бо свого не маю нічого. Я прошу милостині, тому не вимагай від мене за неї платні. Ніхто не купує милостиню, всі отримують її даром. Так і Ти «спаси мене ради милості Твоєї». Пригадай Твої слова, сказані Тобою у Твоїх святих Писаннях. Пригадай, Господи, що «помисли серця людського — зло від юності його» (Бут. 8, 21). Пригадай, Господи, що створений Тобою прах запалав і має кров. Пригадай, Господи, що «людина — як подих вітру» (Пс. 143, 4), що «не виправдається перед Тобою ніхто з живих» (Пс. 142, 2). Пригадай, Владико, що коли «на беззаконня наші зважатимеш, Господи, Господи, хто встоїть?» (Пс. 129, 3). Пригадай, Владико, «як людині бути правою перед Богом і як бути чистим народженому жінкою? Ось навіть місяць, і той не світлий, і зірки не чисті перед очима Його» (Іов. 25, 4-5). Пригадай, Господи, що «в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя» (Пс. 50, 7). Пригадай, Владико, що і саме небо, і навіть сили ангельські не чисті перед Тобою, адже навіть деякі з них із неба впали через свій гріх.
Тому «спаси мене ради милості Твоєї», мене, який прошу в Тебе милості. Адже ніскільки не буде дивним те, коли Ти помилуєш гідного; не буде нічого дивного, коли Ти помилуєш праведного, бо він гідний цього. І коли старанного прославиш, то не буде нічого особливого — це буде справою простої справедливості. А Ти яви Свою дивну милість на мені, негідному, щоб через мене прославилося Твоє людинолюбство. Так і лікар вважається талановитим, прославляється і схвалюється тоді, коли виліковує невиліковні і безнадійні хвороби. І цар тоді вважається добрим, коли дарує життя негідним. Ти як Творець знаєш немічність нашої природи. Ти знаєш її, бо Сам узяв її на Себе і спас її. Тому і тепер «спаси мене ради милості Твоєї». Нехай моя злоба не здолає Твого милосердя, нехай моя байдужість не виснажить Твоє невичерпне людинолюбство.
За скільки благодіянь повинен я бути вдячним Твоєму невимовному милосердю?! Ти привів мене із небуття в буття, розмножив, звеличив і все підкорив під ноги мої (Пс. 8, 8). Потім заблудного і загиблого Ти відкупив власною Кров’ю, голого прикрив, зубожілого збагатив. Ти зробив мене і сином, і братом, і наслідником, і співспадкоємцем. І що відповім я на все це? Не знаю. Тому «не входь у суд з рабом Твоїм» (Пс. 142, 2) і не посилай на гріхи мої Свої погрози, а «відверни лице Твоє від гріхів моїх» (Пс. 50, 11). Не встановлюй терези зі суворою справедливістю, а будь людинолюбним: схили їх із того боку на цей, від мого тягаря у бік Свого милосердя. Не зважай на тягар мого беззаконня, не розголошуй безлічі моїх гріхів, а «спаси мене ради милості Твоєї», завдяки якій отримали спасіння всі спасенні. Чи назву я Мойсея? І він не безгрішний, за свідченням Писання. Чи пригадаю Аарона або навіть самого Петра, верховного і великого? І вони не безгрішні і не безвадні.
Тому я хочу вірою спастися, вірою, а не ділами, щоб і мені сказав Людинолюбний: «Віра твоя спасла тебе, іди з миром!» (Лк. 8, 48). Кому б Ти не прощав гріхи, нікому не сказав: «Твої діла спасли тебе», — бо перед Ним усяка людська правда, наче дрантя кровоточивої. Тому знову повторюю: «Спаси мене ради милості Твоєї». І: «Милість Твоя буде йти слідом за мною по всі дні життя мого» (Пс. 22, 6). «Милість Твоя буде йти слідом за мною», який негідно тікаю від Тебе і постійно поспішаю до гріха. «Милість Твоя буде йти слідом за мною» й утримає мене в наморднику, та в узді приведе мене, який ухиляється від Тебе, бо Ти — Бог, «що творить чудеса єдиний» (Пс. 71, 18). Тому «покажи дивну милість Твою, бо Ти спасаєш тих, що уповають на Тебе» (Пс. 16, 7).
Ти сповняєш наші надії і сподівання, то невже не виконаєш наших прохань про милість? Хтось був винен Тобі десять тисяч талантів і прийшов до Тебе просити ще невеликого відстрочення, а Ти, Людинолюбний, хотів цілком простити йому всі ті десять тисяч, якби він не образив після цього свого брата. Повернувся колись до Тебе блудний син, бажаючи бути одним із найманців Твоїх, а Ти зробив його сином і спадкоємцем. Просив Тебе розбійник тільки згадати про нього у Царстві Твоєму, а Ти удостоїв його самого раю. Прийшла до Тебе блудниця тільки з плачем без жодного прохання, а отримала від Тебе те, на що сподівалася і чого шукала. Плакав Петро, просячи прощення, а ти зробив його ключником Царства і Церкви. Такою є Твоя воля про тих, котрі впали у крайній відчай, котрі втратили всяку надію, котрі випереджають свої гріхи аж до самого дна пекла. Покажи на них велич Твого людинолюбства.
Тому знову кажу і не перестану говорити: «Спаси мене ради милості Твоєї. Бо хто ж після смерті буде згадувати Тебе? І в гробі хто ж буде славити Тебе?» (Пс. 6, 5-6). Через це я поспішаю, цього боюся, від цього печалюся, добре знаючи, що коли несподівано застане мене кінець мого життя, то з пекла я вже не зможу принести Тобі моє сповідання. У пеклі нема покаяння, нема визволення від смерті, нема жодної надії на полегшення. Наше життя є торжищем, — коли воно закрите, тоді вже ніхто не може торгувати. Коли змагання завершилося, ніхто вже не може змагатися і отримати вінець. Із настанням ночі припиняється збирання й отримання прибутків. Послухай, що говорить Писання про всяку людину, яка закінчила життя: «На що дано світло людині, якої шлях закритий, і якого Бог оточив мороком?» (Іов. 3, 23). Отже, коли Бог зачинив, то яке вже там може бути покаяння в гріхах? Це життя — для трудів, а те призначено для вінців. У цьому житті діє людинолюбство Боже, а в тому — істинний праведний суд. Тому «спаси мене ради милості Твоєї. Бо хто ж після смерті буде згадувати Тебе? І в гробі хто ж буде славити Тебе?».
Хто? Ніхто! Пророк, постійно згадуючи про той жахливий день і годину, мав нездоланний страх, знемагав від безупинного душевного болю, печалився і проводив ночі в риданні. Тому він і говорить: «Я втомився від зітхання мого; кожної ночі омиваю ложе моє сльозами моїми, зрошую ними постіль мою» (Пс. 6, 7), добре знаючи, що ті, які сіють зі сльозами, з радістю зберуть колоски небесного життя: «Ті, що сіють зі сльозами, пожнуть з радістю. Хто з плачем ніс сіяти зерно своє, той (у воскресінні) повернеться веселий, несучи снопи свої» (Пс. 125, 5-6). Як водою і Духом ми хрестимося, так і, хрестячись водою сліз і вогнем гарячого душевного болю, ми одержуємо очищення. Як хрещення, так й істинне слізне упокорення не бувають ніколи без Святого Духа.
«Висохло від печалі око моє. Змарніло від усіх ворогів моїх лице моє» (Пс. 6, 8), тобто загрузнув, виріс і постарівся в гріхах. Ось що означають слова «змарніло від усіх ворогів моїх лице моє». Але зверни увагу: загрузнувши і постарівши у гріхах, зжившись з ними, пророк не зневірився в собі, не втратив надії на милість Божу, а був спасенний через смирення, він очистився сльозами і рішуче говорить своїм ворогам: «Відступіть від мене всі, хто чинить беззаконня» (Пс. 6, 9). Перестаньте, посоромтесь, відступіть. «Почув Господь благання моє, Господь молитву мою прийняв. Нехай осоромляться й устрашаться всі вороги мої, із соромом побіжать і зникнуть дуже скоро» (Пс. 6, 10-11).
Ти бачив силу сліз? Бачив плоди покаяння? Бачив оновлення і відродження після постаріння у всіх гріхах? Тож не говори: я старий, немічний, заскнілий у всякому гріху і вже не маю сили виконувати заповіді Христові. Нічого подібного тепер ти не можеш сказати, не можеш відмовлятися всілякими гріховними причинами. А коли й станеш виправдовуватися, то я тут же доведу тобі, що коли тільки захочеш, то навіть і в старості зможеш виконувати заповіді Христові краще, ніж в юності. Тільки на мої запитання відповідай правдиво.
«Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне» (Мф. 5, 3). Коли дух людини більш схильний до смирення — в старості чи в юності? Звичайно, що в старості. А юності ніби природженою є гордість. «Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться» (Мф. 5, 4). Скажи ж мені: хто більш піддатливий на сльози і плач — юність чи старість? У будь-якому випадку старість. «Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю» (Мф. 5, 5). Хіба не всі згодні з тим, що в юності більш сильні і гарячі всякі забаганки душі, а старість перед юністю переважно схильна до всякої послуги і Божественних заповідей. Справді, в юності і тілесна любов запалюється, і полум’я сріблолюбства воює, і чимало інших пристрастей, а саме: пихатість, переїдання і злопам’ятність. У старості ж абсолютно не те: тут сльози смирення, що породжуються в нас страхом Божим, і думки про смерть та покарання. А коли ми будемо перебувати в цьому і докладемо трудів, то досягнемо і сліз духовних за благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на слова: «У тісноті Ти дав мені простір» (Пс. 4, 2) | Зміст | Бесіда на псалом 13
