«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том V. Книга 2

Бесіда на слова: «У тісноті Ти дав мені простір» (Пс. 4, 2)

1. Хто захоплюється розмаїтістю мов і бажає вивчити чужу мову, той не може навчитися її сам від себе, але переймає вміння говорити від тих, які знають ту чи іншу мову, — єврейську, римську чи варварську. Так і той, хто хоче зрозуміти мову пророків, повинен закликати Бога пророків, щоби Той, Хто надихнув їм Свої слова, відкрив для нього їхнє значення.

Отже, вірне та однодумне зібрання, яке проходить з нами один і той же шлях життя, яке разом з нами пливе на одному кораблі по цьому солоному і гіркому життєвому морю, яке одним духом і єдиним серцем прославляє Тройцю і поспішає до однієї пристані Небесного Царства, киньте мені, благаю вас, якір вашої молитви! Чому я прошу про це? Бо щойно чув, як кожний із вас говорив: «Господь почує мене, коли я взиватиму до Нього» (Пс. 4, 4). Тож, коли Бог справді чує ваші відозви, і ваші голоси не тільки наповнюють повітря, але прихиляють до вас Бога за вашою вірою і побожністю, то допоможіть усі ви, начальники корабля і мандрівники, веслярі і плавці, архієреї і священики, клір і народ, допоможіть вашими молитвами всякому проповіднику, наче керманичу, щоб його слова були спрямовані у пристань істини.

Отже, чому надписаний цей псалом словами: «В кінець, у піснях, псалом Давида»? 1 Оскільки в житті Давида був поганий початок і добрий кінець, тому він і надписав: «В кінець, у піснях». Він почав погано дивитися, коли побачив жінку, яка купалася, — вона купалася, а він занурювався у бруд, вона очищалася, а він осквернявся, вона використовувала воду для зовнішнього очищення, а він запалав зсередини. Це заслуговувало не пісень і похвал, а осуду й докорів. Іскра пристрасті запалила вогонь перелюбу, а перелюб породив убивство. Будучи охопленим гріховною любов’ю, погубивши вівцю, він убив і її пастуха. Дві пристрасті вчинили два вбивства. Похіть і гнів, озброївшись, — перша принесла в жертву, мов вівцю, жінку, а другий убив її чоловіка. Так, він приніс у жертву жінку, наче вівцю, оскільки перелюб — це смерть для цнотливості. Тому Писання і назвало її вівцею, що вона зберігала себе для чоловіка незаплямованою і неоскверненою. Пророк Нафан говорив у притчі: «Прийшов до багатої людини подорожній, і той пошкодував узяти зі своїх овець або волів, щоб приготувати [обід] для подорожнього, який прийшов до нього, а взяв овечку бідняка і приготував її для чоловіка, який прийшов до нього» (2 Цар. 12, 4), називаючи жінку овечкою завдяки непорочності ложа. «Шлюб у всіх нехай буде чесний і ложе непорочне» (Євр. 13, 4). Заколенням називає перелюб, оскільки безчестя для цнотливої є тим же, що вбивство і заколення.

Та оскільки цей свій перелюб Давид омив постом, сліди крові загладив сльозами і після того, як невчасно побачив жінку, що купалася, щоночі омивав сльозами свою постіль, тому на початку — ганьба, а «в кінець» — «пісня», на початку — очі, що горіли пристрастю, а в кінці — очі, що виливають потоки сліз. «В кінець, у піснях, псалом Давида». Діла покаяння — плоди спасіння. І оскільки правда непохитно встановилася там, де до цього панував гріх, тому Давид і говорить: «Коли взиваю я, почуй мене, Боже правди моєї» (Пс. 4, 2). Скинувши тиранію гріха, він повернувся під законну владу правди: «Почуй мене, Боже, правди моєї». Справою правди було навернути мене, який заблукав, і підняти занепалого, як написано: «Сім разів упаде праведник і встане» (Притч. 24, 16). Падінням правда була порушена, а покаянням — відновлена, тому й волає: «Почуй мене, Боже, правди моєї».

Правдою Давид називає тепер своє покаяння. Бо як згрішити і не покаятися є подвійним гріхом: по-перше, через те, що впав, а по-друге, через те, що не захотів устати (і на Каїна Бог розгнівався не стільки через те, що він убив, як через те, що, вчинивши вбивство, не покаявся), так той, хто згрішив і покаявся, в самому своєму покаянні отримує плоди — виправдання. Або краще сказати: саме покаяння ставиться йому за виправдання. Тож, коли Бог прийняв покаяння Давида як виправдання, тоді Давид і говорить: «Почуй мене, Боже, правди моєї». Бог побачив, що його душа очистилась, і прийняв його молитву. Ця молитва була написана сльозами, і цар підписався сльозами сорому.

Ще в попередньому псалмі він оплакував своє гоніння від Авессалома, коли із соромом тікав від свого сина і не міг воювати із власною утробою. Тоді молитва, ставши посередницею, повісила гонителя і звільнила гнаного. Після цього, коли його запитували, як він переміг Авессалома, як позбавив влади цього другого Голіафа, відповідав:

 —  Як я переміг супротивника? Озброївшись молитвою: «Коли взиваю я, почуй мене, Боже, правди моєї». Молитва підносилася вгору, а гонитель повис на дереві вниз. Як за мій гріх Бог підняв його проти мене, так через моє покаяння кинув його під ноги мого війська.

Так і тепер, коли ми грішимо, Бог налаштовує проти нас ворогів. Однак ми, зазнавши з їхнього боку нападу, не маємо потреби воювати з ними. Просто нам необхідно перевірити себе, і коли за нами виявиться будь-який гріх, тоді виправмося, і наші вороги впадуть на наших очах. Ось саме тому, коли Бог часто піднімає проти нас ворогів за гріхи наші, нам і заповідано не захищатися від ворогів. Все одно ми нічого не досягнемо, воюючи проти тих, кого підняв проти нас Бог. Але ти бажаєш бачити поразку тих, які нападають на тебе? Покайся в тому, в чому ти згрішив, і вороги твої впадуть.

2. Богом і Господом Давид називав Христа: «Від Нього і ви в Христі Ісусі, Який став для нас премудрістю від Бога, праведністю й освяченням та відкупленням» (1 Кор. 1, 30). Отже, якщо Христос праворуч Бога і клопоче за нас, і якщо за Його клопотанням була почута молитва Давида, то (очевидно) не до себе, а до Христа Давид відносив ці слова: «Почуй мене, Боже, правди моєї». Чому ж було почуте волання Давида? Чому? Бо, будучи викритим пророком Нафаном, він негайно схилився до покаяння. Як він слухняно сприйняв напоумлення, так була почута і його молитва. Він не барився із покаянням, і Бог не примусив його чекати на Свою милість. Коли раб благає про що-небудь господаря або воїн просить царя про милість, то і господар, і цар зважають на заслуги: перший — раба, другий — воїна, звичайно, коли раб не зрадник і не зловмисник для свого господаря, а воїн за царя наражався на небезпеку і цілком відданий йому. Так і той, хто любить Бога, коли він подібно до раба і воїна вдячний Богові і скоро виконує Його веління, так само скоро буде вислуханий у своїй молитві. І це говорю не я. Послухай, як Бог говорить через Ісаю:

 —  Хочеш, щоб Я почув тебе тоді, коли ти закликаєш? Гляди, чітко виконай те, що Я говорю тобі: «Зніми кайдани неправди, розв’яжи пута ярма і пригноблюваних відпусти на волю, і розірви всяке ярмо; розділи з голодним хліб твій і подорожніх бідних уведи у дім; коли побачиш нагого, одягни його, і від єдинокровного твого не ховайся… Тоді ти взиватимеш, і Господь почує; заволаєш, і Він скаже: «Ось Я!» (Іс. 58, 6-7, 9).

О людино, будь такою і тоді отримаєш можливість сказати: «Коли взиваю я, почуй мене, Боже, правди моєї». Звернулася глина, і почув гончар, заволала земля, і слухало небо. А Давид, розповівши ближнім, як скоро почув його Бог, продовжує розмову і віддає подяку Тому, Хто його почув, кажучи: «В тісноті Ти дав мені простір» (Пс. 4, 2). Двояко задовольнив його Бог: і тим, що почув його, і тим, що почув скоро. Бо як важко не бути скоро почутим, і це є половина милості, так відрадно бути скоро почутим, і це є подвійна милість. Отже, скоро, негайно бути почутим в скорботі — це він назвав простором. «В тісноті Ти дав мені простір».

Спокій скоро усмирив хвилі скорботи, пінисте море зробилося гладким, мов дзеркало, бурі й урагани перетворилися на росу, вороги й супротивники стали прохачами і прихильниками. «В тісноті Ти дав мені простір». Я, наче немовля, ще не відкрив уст, а Провидіння Боже вже, ніби мати, дає мені груди. «В тісноті Ти дав мені простір». Мене, який знемагав від голоду, ти збагатив плодами, хлібом, вином і єлеєм, і цим зберіг життя не тільки мені, а всім, які знаходилися зі мною. Про це далі він говорить так: «Ти дав веселість у серці моїм; від плоду пшениці, вина та єлею вона примножилася» (Пс. 4, 8). Достаток всього цього приніс мені радість. «В тісноті Ти дав мені простір».

Історично Господь у скорботі опікувався Давидом таким чином. Під час гоніння з боку Авессалома, ховаючись у горах і пустелях, він водночас терпів голод і потребу. Тоді-то, в нужді і голоді, Бог послав, як потім Іллі воронів, так йому двох мужів-хлібоносців. Перший із них — Сива, із дому ворога його Саула, приніс йому двісті хлібів, вина, смокв і винограду. А потім Верзеллій галаадитянин привіз йому десять постель, щоб йому не доводилося спати на землі, килимів так званих постільних, посудини з вином, пшениці, ячменю, муки, бобів, чечевиці, масла, овець і молодих телят (2 Цар. 16, 1-2; 17, 27-29). Отже, коли в тісноті і скорботі, в голоді й переслідуванні Бог дав йому достаток із насолодою, тоді (псалмоспівець) із вдячністю говорив: «В тісноті Ти дав мені простір». Коли голод тіснив мене сильніше за Авессалома, тоді Бог перетворив для мене пустелю на землю, що тече молоком і медом.

Отже, хай ніхто з нас, будучи переслідуваним ради Бога, не боїться голоду. «Не допустить Господь терпіти голод душі праведного» (Притч. 10, 3). Гнобленим був Давид, і Господь дарував йому простір. Так і лик мучеників, будучи катованим, гнобленим, водночас піднісся, наче увінчаний переможець; був гноблений, засіяний ударами бичів, однак піднісся, мов зрілий хліб, що збирається в небесних обителях; був гноблений, зневажений, мов болото, однак піднісся, стаючи небом; гнобився, як розплавляється срібло, однак піднісся, наче фіміам, що підноситься перед Богом. «В тісноті Ти дав мені простір».

Міг і розбійник, страждаючи на хресті і роблячись учасником раю, сказати: «В тісноті Ти дав мені простір». Убивця на дорогах — пастир у раю, знедолений на землі — житель раю, прицвяхований на хресті — громадянин неба, сподвижник тирана — слуга Царя, гідний вогню — учасник Царства. Справді, «В тісноті Ти дав мені простір». Через розбійника і хрест почалося спасіння. Перша людина, скуштувавши від древа, була вигнана з раю, подібно до розбійника. І ось тепер розбійник, увірувавши на дереві, першим вводиться до раю. Від древа почався гріх, і від древа розцвіло спасіння.

3. Той, Хто був розіп’ятий на хресті, Христос, дарував розбійникові вхід до неба. Чому? По-перше, щоби навчити світ і всіх людей, що коли, подібно до розбійника, будуть сповідувати Розіп’ятого Господом і Царем, то удостояться такої ж честі, як і розбійник; по-друге, щоби, побачивши, що Христос на хресті простив розбійникові гріхи, всі увірували, що Ним знищений на хресті рукопис (гріхів) усього світу. Як землероб, зробивши щеплення на одній маслині і переконавшись, що вона почала квітнути і приносити кращі плоди, тоді, судячи з неї, стає впевненим і щодо інших. Так і Христос прищепив розбійника, наче дику маслину до доброї, через нього запевняє, що Він може всі народи прищепити і пересадити до раю. Той, Хто колись викинув Адама з раю, мов бур’ян, тепер Сам пересадив до раю розбійника, мов троянду. І ось тут, мов подвижник в обителі, співає: «В тісноті Ти дав мені простір».

Розбійникові завдавало скорботи не те, що він був прицвяхований до древа, а те, що Син Божий був розіп’ятий з розбійниками, а тому він і говорив: «Ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали, а Він нічого лихого не вчинив» (Лк. 23, 41). Цілком мають належати розбійникові й такі слова (псалма), бо саме так він міг сказати на хресті, коли молився до Христа як до Бога: «Помилуй мене і почуй молитву мою» (Пс. 4, 2). «Помилуй мене», прости мені мої розбійницькі злочини. Ти як суддя переді мною на піднесенні, а я як осуджений вишу на древі. «Помилуй мене». Я сказав: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!» (Лк. 23, 42). «Почуй молитву мою».

Далі, побачивши, що й створіння співчуває Творцеві, і весь світ трясеться, ніби будинок (оскільки страждала основа, тому разом з нею страждала і будівля, і коли висів Будівничий, тоді хиталося і Його створіння), коли небо і земля повстали проти вбивць Господа, а вони не зворушилися від цього, тоді розбійник дорікає їм: «Сини людські! Доки будете ганьбити славу Мою?» (Пс. 4, 3). Хай так: побачивши (повсталим) із гробу чотириденного Лазаря, ви не увірували, то хоч повірте тепер, коли гроби розпадаються і багатоденні мерці, почувши голос Розіп’ятого, повстали з гробів. Мертвих розбудив землетрус, а ви занурені в безвір’я. «Доки будете ганьбити славу Мою (жорстокосерді)?» Каміння розпадається, мов павутиння, а ви не уражені страхом? «Доки будете ганьбити славу Мою (жорстокосерді) ?»

Чому — «жорстокосерді»? Тому, що, по-перше, не зворушилися чудесами, а по-друге, бо через своє безумство тяжко гнівалися на Бога. Про це свідчить Писання: «Важкий камінь, вагомий і пісок; але гнів дурня важчий за них обох» (Притч. 27, 3). «Важкий камінь», але він піддається силі безлічі рук і, мов пір’їна, піднімається в повітрі. «Вагомий і пісок», але він перевозиться по морю у човні. «Гнів дурня» — це єврейського народу — «важчий за них обох», бо не тільки не піддається напоумленню, а ще й, побачивши чудеса, перетворюється на лють. «Нащо любите марноту», віддаючи перевагу Вараві перед Христом, убивці — перед Подателем життя? «Нащо любите марноту», віддаючи перевагу царству кесаря перед Царством Небесним? Навіщо ви залишили джерело живої води, яка звільнила самарянку спраги (навіки) (Ін. 4, 9), і викопали «водоймища розбиті» (Єр. 2, 13)? «Нащо любите марноту«? Ви наслідували учня-зрадника і замислили зло проти Учителя. «Нащо любите марноту» та ще й «шукаєте неправди», відмовляючись від істини?

Коли вони шукали неправди? Тоді, коли виставляли проти Господа найманих лжесвідків, коли оплачували наклепників. Про це свідчить євангеліст Марк: «Первосвященики ж і весь синедріон шукали свідчення на Ісуса, щоб віддати Його на смерть» (Мк. 14, 55). «І шукаєте неправди». «І почали звинувачувати Його, кажучи: ми знайшли Цього, Який розбещує народ наш і забороняє давати податок кесареві» (Лк. 23, 2). Але як забороняв Він, коли вчив: «Віддавайте кесареві кесареве» (Мф. 22, 21)? «І шукаєте неправди». «Наполягали, кажучи, що Він розбещує народ» (Лк. 23, 5). «І шукаєте неправди». «Якби Він не був злочинець, ми не видали б Його тобі» (Ін. 18, 30). Що ж злого Він зробив? Те, що зціляв хворих, виганяв бісів, воскрешав мертвих, що п’ятьма хлібами наситив стільки ж тисяч народу? Ще їжа в горлі, а брехня на язиці. «І шукаєте неправди».

Улюблені, будемо уникати неправди. Неправда — це меч для душі, бо «вуста, що зводять наклеп, убивають душу» (Прем. 1, 11), — душу не того, хто терпить наклеп, а самого наклепника. Не настільки важливим є волосся для варвара і плащ для воїна, як для християнина вірною ознакою є стриманість від неправди. І як на війні для розрізнення своїх і чужих служить гасло (пароль), так і в круговороті людських справ друзі Божі відрізняються перебуванням у правді і стриманістю від неправди, а обманщики раняться власним язиком, ніби мечем. Уста, які не знають обману і клятв, швидко прихиляють Бога своєю молитвою. Якщо ми поважаємо і не відмовляємо у проханнях слузі чи товаришеві, які не обманюють, то тим більше Бог із милосердя до того, хто не обманює, подає йому всі блага, бо, побачивши вуста, які люблять істину, чистими і незаплямованими, Він приймає його слова, як пригощання на блюді.

Неправда є настільки поганою, що й самі обманщики ненавидять того, хто обманює. Відкидай брехню від своїх уст, як горючу речовину від дому; гаси на своєму язиці неправдиву клятву, як вогонь в спальні. Коли загориться дім, то загине дерево і тіло, а неправдива клятва, запалавши, губить у геєні і душу, і тіло. Якщо я скажу: «Не сварися», ти посилаєшся на гнів; якщо скажу: «Дай грошей бідним», ти посилаєшся на бідність і прожиток для дітей. А не присягатися або не обманювати — це не витрачати гроші з кишені — ця чеснота не вимагає витрат. Чому ж нам не придбати її? Не так пасує цареві порфіра і вінець, як християнинові стриманість від неправди. За це його поважають і родичі, і друзі, і сусіди, і знайомі. Такого християнина бояться біси, а ангели люблять його і з радістю відкривають йому двері Царства Небесного з Христом Ісусом, Господом нашим, Якому слава навіки-віків. Амінь.


Бесіда про псалми | Зміст | Псалом Давида про день восьмий

  1. Це надпис за церковнослов’янським текстом, що відповідає грецькому тексту «Септуагінти». []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору