Похвала святій першомучениці рівноапостольній Феклі
Дні пам’яті святих повинні нагадувати нам
про їхні діяння. Св. Фекла — діва і мучениця.
Висота дівоцтва. Небезпека, що загрожувала
св. Феклі на шляху до ап. Павла. Надія на Бога
Благодать Духа впродовж року піднесла нам прекрасні образи святих у дні їхньої пам’яті і завдяки цьому постійно зберігає свіжими їхні діяння, які з часом забуваються. Кожен, зустрічаючи день їхньої пам’яті, мов якусь картину, бачить красу діянь і споглядає справи, написані на цьому зображенні, яке виставляється в день пам’яті. Так і сьогодні мені здається, що я бачу цю блаженну діву, яка, наче на картині, що виставляється в день пам’яті, тримає в одній руці вінець за боротьбу із задоволеннями, а в другій — за боротьбу з небезпеками, і приносить Владиці всіх однією рукою дівоцтво, а другою — мучеництво. Отже, у неї були і подвиги дівоцтва, які обізнані вважають у певному розумінні великим мучеництвом ще до мучеництва.
І справді, задоволення — це для тіла наче якісь жорстокі кати, а вірніше, вони жорстокіші за катів, бо зв’язують нерукотворними путами, скоблять душу за допомогою очей, за допомогою слуху підносять смолоскип хтивості до непохитності думок, бичують розум своїм колючим бичем, піднімають проти нас напади одні за одними. Коли хтось накаже очам бути сліпими до краси, тоді закритий притулок для задоволення відкривають вуха, відкривають його хтивими піснями. Коли вуха закриті для блудних пісень, тоді нападають помисли, хтиво прикрасившись. Коли все ж таки ми переможемо їх, виявляючи постійну пильність, тоді вони нападають на нас сновидіннями уві сні. Такою є постійна круговерть боротьби, яка ані із сонцем не зникає, ані вночі не заспокоюється. Якщо ж вони охоплюють юність, тоді вогонь поєднується з вогнем, палаюча піч торкнулася хмизу. Юність, будучи більше за олію здатною до запалення, легко запалюється задоволеннями, а для подвигів цнотливості надто ніжною.
Саме це і робило дівоцтво для блаженної діви деяким затяжним мучеництвом. Вона билася із задоволеннями, як мученик із дикими звірами, боролася з помислами, як той зі смертними карами, боролася із хтивими думками, як з тортурами катів, і однак у такій різноманітній і сукупній війні залишалася непереможною, оскільки вогонь її волі був святим і більш полум’яним, ніж вогонь природний. І природа підкорялася діві. Якщо над іншими вона панувала і спонукала до подружнього єднання, то Феклі служила вправою у цнотливості. Однак її батьки, не знаючи обітниці дівоцтва своєї дочки, ані того, що Христос Господь обручився з нею, подавши їй з неба правицю, наполегливо подавали їй чимало настанов щодо шлюбу. Але для діви звучала пісня Павла: «Незаміжня турбується про Господнє…, щоб бути святою і тілом, і духом» (1 Кор. 7, 34). Ось вінець дівоцтва, ось її найперша турбота. Вона піклується турботою, наповненою благословенням, піклується думою, яка вільніша за всяку безтурботність: «щоб бути святою і тілом, і духом».
У неї нема нічого спільного із землею, нічого спільного із подружніми турботами, наприклад, (з необхідністю) терпіти невірність чоловіка, терпіти даремні підозри, не мати волі при потребі вийти з дому, піклуватися про їжу, прикрасившись, зазнавати заздрості, до народження (дитяти) переживати насмішки, ніби вона ще незаміжня, а народивши, зустрічати дорікання за народження. Народилася дівчинка? Чоловік дивиться похмуро, що не хлопчик. Додався хлопчик? Народилося дитя? Начебто не красиве. Приємні обоє вродою? Через вродливих можуть виникати важкі думки. Відняті вони від молока? Знову тривога про виховання. Коли вони здорові, страх про те, щоб не захворіли. Коли захворіють, острах, щоб не померли. Коли помруть, страх, щоб потім не зазнати зневаги через бездітність. А якщо не помруть, тоді ще тяжчі думки про живих: звідки засоби для освіти дітей, як улаштувати їм подружнє життя, як (дотриматися) пристойності в одязі, як розділити між ними рабів, скільки виділити з майна старшому, як заспокоїти заздрість молодшого.
«Незаміжня турбується про Господнє…, щоб бути святою і тілом, і духом». Я не ганьблю сутності шлюбу, адже це загальний спосіб збереження роду, однак усім сповіщаю про турботи шлюбного життя і ставлю піклування про небо вище за турботи тілесні, надаючи перевагу кращому перед гарним. Діва стоїть вище кар, визначених для Єви, бо слова «до чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою» не мають відношення до тих, котрі непідвласні чоловікам, і слова «у болях будеш народжувати дітей» (Бут. 3, 16) не стосуються дів. Та, котра не народжує, не підлягає вироку про прикрі болі народження. Ти, діво, вже насолоджуєшся обітницями про майбутнє, ти вже живеш зі святістю воскресіння. «Бо після воскресіння, — сказав Господь, — не женяться, не виходять заміж» (Мф. 22, 30). Оскільки в цьому досить великий успіх, то і падіння дуже велике. Тому розпуста діви мерзенніша, ніж блудниці, бо неоднаковим є розтління діви і блудниці, неоднакове розтління простої жінки і цариці, неоднакове викрадення священного сосуда і звичайного. Адже діва — це священний сосуд, порфіра, яку не дозволено одягати нікому, крім Царя всіх, — наречена, яка постійно перебуває у дівственному шлюбі.
О, блаженний шлюб, ложем якого є дівоцтво! Заради нього перед блаженною мученицею (були) небезпеки. Вона бачила красу нареченого і не відверталася від нього. Наполягала мати, спонукуючи до шлюбу, але вона волала до небесного Нареченого: «До Тебе, що перебуваєш на небесах, зводжу очі мої» (Пс. 122, 1). Часто приходив наречений, спокушав розмовами про шлюб, але вона в собі линула до Христа, промовляючи: «Прилипла душа моя до Тебе» (Пс. 62, 9). Приходили родичі і використовували ласки, але вона уявляла собі свідчення Павла: «Я заручив вас єдиному мужу, щоб представити Христу вас чистою дівою» (2 Кор. 11, 2). Зі сльозами благали слуги, але вона з любов’ю співала своєму Нареченому: «Хто відлучить нас від любові Христової» (Рим. 8, 35). Лякали і судді карами, але вона зневажала все, великодушно волаючи: «Начальники страшні не для добрих справ, а для злих» (Рим. 13, 3).
Та оскільки мучениці треба було поставити ознаки дівоцтва і на своєму шляху, то з цією дівою трапляється така спокуса. Будучи відпущеною із суду, вона поспішила на ловитву слідами Павла і, будучи веденою поголосом, сміливо йшла дорогою, яка веде до Павла. Але диявол підстерігав дівчину і, підстерігши її на дорозі, налаштував проти неї нареченого, наче розбійника в пустелі, щоб позбавити її дівоцтва. Коли вона сміливо йшла, тоді розпутний наречений, який підглядав ззаду, вже тріумфував, начебто її захопив. Зі всіх боків безвихідне становище: той, хто нападає, сильний, а та, на котру нападають, немічна. Де знайти бодай який захист, коли захисту немає? Звернувшись до неба, дівчина з криками викликувала до Того, Хто скрізь присутній і чує всіх, котрі до Нього кличуть: «Господи, Боже мій! Я на Тебе надіюся» (Пс. 7, 2)…
