«Наша Парафія»

Про милостиню і про десятьох дів

1. Чи знаєте, з чого в нас недавно почалося слово і на чому закінчилося, або від чого і до чого доведена попередня бесіда? Ви, думаю, забули, на чому в нас зупинилося слово, а я знаю і не звинувачую вас у цьому, не засуджую. Кожний з вас має дружину, турбується про дітей і піклується про справи домашні. Одні зайняті службою у війську, інші — ремісники. Отже, кожний заклопотаний різними потребами. А ми маємо справу з цим, цим займаємося і в цьому проводимо свій час1. Отже, вас не треба звинувачувати у цьому2, а потрібно хвалити за ревність — за те, що ви жодної неділі не залишаєте нас, а, покинувши все, приходите до церкви. Саме це і є найбільшою прикрасою нашого міста — не його гамір, не передмістя, не позолочені будинки і харчевні, а ревні і старанні жителі. Бо і добру породу дерева ми пізнаємо не через листя, а через плоди.

Саме цим ми і відрізняємося від безсловесних тварин, що маємо дар слова, спілкуємося словом і любимо слово. Людина, котра не любить слово, набагато тупіша за скотину — вона не знає, для чого обдарована (даром слова) і звідки отримала таку честь. Добре сказав пророк: «Людина, будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами і уподібнюється їм» (Пс. 48, 13). Ти — людина, обдарована словом, і не любиш слово? То яке, скажи, можеш мати прощення?

Тому серед усіх ви для мене особливо незамінні, бо наче на крилах злітаєтеся, щоб слухати слова про чесноти, і вище за все ставите божественні слова. Тому і ми візьмемося за це і продовжимо розмову про те, про що говорили недавно. Я винен вам й охоче сплачую борг, бо це приносить мені не убогість, а подає багатство. У справах світських боржники тікають від позикодавців, щоб не віддати (боргу), а я женуся (за вами), щоб віддати. І цілком справедливо, бо у світських справах віддача спричиняє убогість, а віддача у слові народжує багатство. Наприклад, я винен кому-небудь гроші. Якщо їх поверну, то вони не можуть бути й у нього, і в мене. Ні, вони від мене пішли, а до нього прийшли. Але коли заплачу словом, то воно і зі мною перебуває, і ви всі його маєте. Якщо затримаю слово і не передам (його), тоді я убогий, а коли заплачу, тоді стаю багатшим. Якщо не заплачу словом, тоді я один багатий, а коли заплачу, тоді отримую плід разом зі всіма вами.

Отже, віддамо борг. Що ж це за борг? Недавно ми роздумували про покаяння і сказали, що є багато і різних шляхів покаяння, щоби більш легким було для нас спасіння. Якби Бог дав нам один шлях покаяння, то ми почали б відмовлятися: не можемо йти цим шляхом, не можемо спастися. Але ось, щоб не дати тобі цієї причини, Він дав тобі не один шлях, і не два, і не три, а багато і різних, щоб через цю різноманітність зробити для тебе легким сходження на небо. Сказали ми також, що покаяння неважке і що в ньому нема ніяких труднощів. Ти грішник? Увійди до церкви, скажи: я згрішив — і загладиш гріх. Для прикладу ми вказали на Давида, який згрішив і загладив гріх. Потім запропонували й інший шлях, тобто плач через гріх, і говорили: хіба це важко? Не потрібно ані грошей витрачати, ані йти в далеку дорогу, ані зробити будь-що інше подібне, а потрібно тільки плакати через гріх. Тут вказали ми з Писання на те, що Бог перемінив своє визначення щодо Ахава, бо він заплакав і засмутився. І це сказав Сам (Бог) до Іллі: «Бачив, як ходив Ахав у скорботі і печалі перед обличчям Моїм? (Тому) не вчиню за його безчестям» (3 Цар. 21, 29). Далі вказали ми і третій шлях покаяння і вказали з Писання на фарисея і митаря, тобто, що фарисей, гордовито вихваляючись, утратив праведність, а митар, виявивши почуття смиренності, вийшов із плодами праведності і, не докладаючи жодних трудів, зробився праведним — дав слово, а отримав діла.

Тепер підемо далі і вкажемо четвертий шлях покаяння. Який же це шлях? Це милостиня, цариця чеснот, яка досить скоро підносить людей до небесних височин, найкраща захисниця. Велика справа — милостиня. Тому і Соломон викликував: «Велика річ людина, і дорогим є муж, який виявляє милість» (Притч. 20, 6). Великий політ у милостині. Вона розсікає повітря, проходить повз місяць, піднімається вище сонячного проміння, досягає до самих небес. Але і там вона не зупиняється. Навпаки, проходить і через небо, охоплює і сонми ангелів, і лики архангелів, і всі вищі сили, і з’являється перед самим Царським престолом. Навчися цього із самого Писання, яке говорить: «Корнилію!… Молитви твої і милостині твої згадалися перед Богом» (Діян. 10, 4). А слова «перед Богом» означають ось що: хоч у тебе багато гріхів, та оскільки милостиня є твоєю захисницею, тому не бійся, жодна із вищих сил не зупиняє її; вона вимагає належного, маючи в руках власне рукописання. Це голос Самого Господа: «Хто зробив це одному із цих менших, Мені зробив» (Мф. 25, 40). Отже, скільки б у тебе не було інших гріхів, твоя милостиня переважить усі.

2. Хіба не знаєш євангельської притчі про десять дів, як ті, котрі не мають милостині, хоч і несуть подвиг дівоцтва, залишилися поза весільною світлицею? Були, говорить (Писання), десять дів, п’ять нерозумних і п’ять мудрих. У мудрих була олива, а в нерозумних не було, тому їхні світильники почали гаснути. Прийшовши до мудрих, нерозумні сказали: «Дайте нам вашої оливи» (Мф. 25, 1–8).

Мені соромно, я і червонію, і плачу, коли чую про дів нерозумних. Червонію, коли чую, що вони названі такими після такої великої чесноти, після подвигів дівоцтва, після того, як вони тілом піднеслися до неба і змагалися з небесними силами — перенесли жар і здолали полум’я похоті. Після цього вони названі нерозумними — і справедливо, бо, звершивши велике, були переможені малим. І прийшли, сказано, нерозумні і сказали мудрим: «Дайте нам оливи з ваших посудин». А ці відповіли: «Не можемо дати вам, а як нам і вам не стане» (Мф. 25, 9). І зробили вони так не через жорстокість і не зі злоби, але через обмаль часу — вони ждали приходу жениха. У нерозумних були світильники, але олива була у світильниках мудрих, а в тих не було. Адже дівоцтво — це вогонь, а милостиня — олива. Тому, як вогонь гасне, коли не буде для нього підливатися олива, так гасне і дівоцтво, коли не має милостині. Дайте нам оливи (сказали нерозумні) із ваших посудин. А мудрі їм у відповідь: «Не можемо вам дати». Це сказано не зі злоби, а через страх: «…а як нам і вам не стане», — як би ми, коли всі намагаємося ввійти, як би всі ми не залишилися (поза весільною світлицею). Підіть краще і купіть у тих, котрі продають.

Хто ж є продавцями цієї оливи? Убогі, які заради милостині сидять перед церквою. А за скільки (продається) вона? За скільки хочеш. Ціну не визначаю, щоб ти не посилався на убогість. Скільки в тебе є, за стільки й купи. Маєш овол3? Купи небо. Але не тому, що небо дешеве, а тому, що Господь людинолюбний. Не маєш навіть овола? Подай чашу холодної води. «Хто напоїть одного з малих цих чашею холодної води заради Мене, не втратить нагороди своєї» (Мф. 10, 42). Предметом купівлі і продажу є небо, а ми не турбуємося! Подай хліб і візьми рай, подай мале і візьми велике, подай смертне і візьми безсмертне, подай тлінне і візьми нетлінне. Якби був ярмарок і на ньому продавалися б дешево й у великій кількості їстівні припаси, і багато чого можна б придбати дешево, чи не розпродали б ви майно і, залишивши все, чи не взяли б участі у тому торзі? Ось де тлінне, там ви виявляєте стільки старання, а де йдеться про безсмертне, там ви такі недбайливі і байдужі? Подай убогому, і хоч сам ти будеш мовчати, однак тисячі вуст заговорять задля твого захисту, бо підніметься і захистить тебе милостиня. Милостиня — це викуп душі.

Тому, як перед церковними дверима стоять наповнені водою посудини, щоб ти вмивав руки, так поза церквою сидять убогі, щоб ти вмивав руки душі. Ти вмив чуттєві руки водою? Умий руки душі милостинею. Не виправдовуйся убогістю. Вдовиця навіть у крайній убогості ввела до свого дому Іллю, і убогість не була (для неї) перешкодою, але прийняла його з великою радістю, тому й отримала гідні плоди і зібрала жнива милостині. Але, можливо, слухач скаже:

— Подай мені Іллю.

Для чого шукаєш Іллю? Даю тобі Господа Іллі, і ти не подаєш Йому, то як же ти прийняв би Іллю, коли б його знайшов? Христос, Господь усіх, сказав: «Хто створив одному з цих менших, — Мені створив» (Мф. 25, 40). Якби цар покликав кого-небудь на вечерю і коли б стали слуги, він сказав би до них:

— Віддячте йому багато за мене. Він нагодував мене і прийняв до свого дому, коли я був убогим, він зробив для мене багато благ, коли я був у нужді, — чи не кожний узяв би і витратив усі свої гроші для того, кому цар виявив удячність? Хіба не кожний постарався б зблизитися з ним і подружитися?

3. Бачили ви силу слова (царського)? Якщо ж у царя-людини воно має таку честь, то уяви собі, що Христос у той день виголошує перед ангелами і всіма силами і говорить:

— Цей чоловік на землі ввів Мене до свого дому, він зробив для Мене безліч благодіянь, він прийняв Мене — мандрівника.

Потім уяви собі стан (цієї людини) серед ангелів, радість серед чинів небесних. Про кого Христос свідчить, як той не може мати відваги перед ангелами? Отже, браття, милостиня — це велика справа. Полюбімо її — для неї немає нічого рівного. Вона може і гріхи загладити, і від суду врятувати. Ти мовчиш, а вона стоїть і захищає. Чи краще, тоді, як ти мовчиш, тисячі вуст дякують за тебе. Скільки ж то благ від милостині, а ми байдужі і не піклуємося? Дай, по можливості, хліба. Немає в тебе хліба? Дай овол. Немає овола? Дай чашу холодної води. Немає й цього? Поплач з нещасливим й отримаєш нагороду — нагороду не за вимушену справу, а за добровільну.
Але ось, розмовляючи про це, ми забули про дів. Тому повернемося до цього.

— Дайте нам, — говорять, — єлею із ваших посудин.

— Не можемо вам дати, а як нам і вам не стане. Підіть краще і купіть у тих, котрі продають.

«Коли ж пішли вони купувати, прийшов жених», і ті, у яких були запалені світильники, «ввійшли з ним…, і двері весільної світлиці зачинилися. Прийшли і п’ять нерозумних і почали стукати у двері світлиці, викликуючи:

— Відчини нам.

А у відповідь із середини голос жениха:

— Відійдіть від мене, не знаю вас» (Мф. 25, 8–12).

Отже, що вони почули після таких трудів? «Не знаю вас». Це означає, як я сказав, що вони даремно і без потреби придбали собі велике надбання дівоцтва. Подумай, вони відкинуті після таких трудів, після того, як приборкали нестриманість, після того, як змагалися з небесними силами, після того, як зневажили життєві справи, пережили велику спеку, переступили через перешкоди, після того, як піднеслися від землі до неба, не порушили печаті тіла, осягли велику красу дівоцтва, ввійшли в єднання з ангелами, знехтували потребами плоті, забули про природу, з тілом звершили властиве безтілесним, після того, як тримали велике і нездоланне надбання дівоцтва — після всього вони почули: «Відійдіть від мене, не знаю вас». Не думай, начебто я вважаю гідність дівоцтва маловажною. Дівоцтво — це те, що ніхто зі стародавніх не міг зберегти. Саме тому і велика благодать, що те, котре було страшним для пророків і для стародавніх, нині стало особливо доступним.

Справді, що ж було більш за все важким і нестерпним? Дівоцтво і нехтування смерті. Але нині цього не бояться навіть слабкі діви. Справді, дотримання дівоцтва було настільки важким, що зі стародавніх ніхто не міг зберігати його. Ной був праведним, про це свідчив Бог, однак жив з дружиною. Так само Авраам та Ісаак, співспадкоємці його щодо обітниці, жили з дружинами. Цнотливий Йосиф відмовився вчинити великий гріх перелюбу, але й він жив з дружиною, бо стан дівоцтва був важким. Дівоцтво утвердилося з того часу, як піднявся цвіт дівоцтва. Отже, зі стародавніх ніхто не міг зберігати дівоцтво, оскільки приборкати тіло — це надзвичайна справа. Змалюй словами вид дівоцтва і пізнай велич цієї чесноти. У ній щоденна боротьба, яка ніколи не затихає. Ця боротьба гірша за війну з варварами. На війні з варварами буває час відпочинку, — коли ведуться переговори. Там часом б’ються, а часом ні, там є порядок і час. А на війні, що ведеться проти дівоцтва, нема відпочинку, бо тут воює диявол, котрий не знає визначеного часу для нападу, не очікує умовного сигналу до бою, а постійно стоїть і намагається впіймати діву обеззброєною, щоб завдати їй смертельної рани. І діва ніколи не може відпочити від цієї боротьби, а постійно носить у собі неспокій і готовність воїна. Не так страждають засуджені, бо начальника бачать тільки інколи, а діва, куди не піде, скрізь має біля себе судію і носить із собою ворога. Цей ворог не дає їй спокою ані ввечері, ані вночі, ані вранці, ані опівдні, а воює безупинно, пропонуючи їй насолоду, вказуючи на шлюб, щоб вирвати її із чесноти і породити в ній гріх, щоб вигнати з неї цнотливість і вселити в неї блуд, — невпинно розпалюється почуттями насолоди піч похоті.

Подумай, який важкий цей подвиг, а вони (нерозумні діви) після всього почули: «Відійдіть від мене, не знаю вас». Поглянь, яким величним є дівоцтво, коли воно має своєю сестрою — милостиню. Тоді жодне лихо не здолає його, бо воно стає вище за все. Тому вони і не ввійшли (до весільної світлиці), що не мали при дівоцтві милостині. Соромно сказати: подолавши похіть, ти не знехтувала грошима, але будучи дівою, відмовившись від життя і розіп’явши себе, любиш гроші! Не настільки великою була б провина, якби ти зажадала чоловіка, бо ти зажадала б такого, як ти за природою. Але тепер провина набагато більша, бо ти зажадала речі несумісної (тобі). Ось, заміжні злобливо виявляють нелюдськість, вказуючи на дітей. Коли скажеш їм:

— Подай мені милостиню.

— У мене діти, — говорять вони, — не можу.

Бог дав тобі дітей, ти отримала плід утроби для того, щоб ти була людинолюбною, а не нелюдяною. Не перетворюй привід до людинолюбства у причину для нелюдськості. Хочеш залишити добру спадщину своїм дітям? Залиши милостиню, щоб усі хвалили тебе, і пам’ять після тебе залишилася славною. Але ти, яка не маєш дітей і розіп’ялася для життя, — ти для чого збираєш гроші?

4. Але в нас у пам’яті живим є слово і про шляхи покаяння, і про милостиню. Сказали ми, що милостиня є великим надбанням. Потім перейшли до моря дівоцтва. Отже, у милостині ти маєш великий шлях покаяння, який може звільнити (тебе) від кайданів гріха. Але для тебе є й інший шлях покаяння, також дуже зручний, на якому можеш звільнитися від гріхів. Щогодини молися, не знемагай у молитві і не лінуйся благати людинолюбство Боже, а Бог не відвернеться від того, хто постійно молиться, і простить тобі гріхи твої, і сповнить прохання твої. Якщо ти, молячись, будеш почутий, продовжуй молитися, щоби виразити (Богові) подяку. Якщо ж не будеш почутий, перебувай у молитві, щоби бути почутим, і не говори: «Я багато молився, і не почутий», — бо і це часто буває задля твоєї ж користі. Бог знає, що ти ледачий і безпечний і, коли отримаєш потрібне, тоді відійдеш і більше не будеш молитися. І ось, через саму необхідність змушує тебе частіше розмовляти з Богом і вправлятися в молитві. Бо коли ти в такій нужді і, маючи потребу, лінуєшся, і не продовжуєш молитися, то що було б, якби ти ні в чому не мав потреби? То ж і це Він робить задля твоєї користі, бажаючи, щоб ти не облишав молитви.

Отже, улюблений, перебувай у молитві і не лінуйся, бо молитва може багато звершити, і не приступай до молитви як до справи незначущої. А що молитва подає прощення гріхів, про це можеш довідатися з Божественного Євангелія. Що ж воно говорить? Царство Небесне подібне до чоловіка, який замкнув двері і зі своїми дітьми ліг спати. Тим часом увечері прийшов хтось позичити в нього хліба і стукає, кажучи:

— Відчини, мені потрібні хліби. А він йому:

— Не можу дати тобі тепер, бо ми і діти наші лягли спати. Той продовжував стукати в двері, а цей знову говорить до нього:

— Не можу тобі дати, бо і ми, і діти лягли спати.

Але той і після цього продовжував стукати і не відходив, поки господар не сказав:

— Устаньте, дайте йому, і нехай відійде (Лк. 11, 5–8).

Отже, (Писання) повчає тебе молитися і ніколи не сумувати, і навіть тоді, як не отримаєш (того, що просив), перебувати (у молитві), поки не отримаєш.

Багато й інших шляхів покаяння знайдеш у Писанні. Ще до пришестя Христового покаяння проповідувалося Єремією, який говорить: «Хіба, упавши, не встають і, збившись з дороги, не повертаються?» (Єр. 8, 4). І далі, після того, як вона чинила перелюб, сказав їй: «Повернися до Мене» (Єр. 3, 7). Чимало й інших різних шляхів покаяння4 Бог дав нам для того, щоб відібрати в нас будь-яку причину для недбальства. Якби в нас був тільки один шлях, то ми не змогли б піти ним. А від цієї зброї диявол завжди тікає. Ти згрішив? Увійди до церкви і загладь свій гріх. Скільки б ти не падав на площі, щоразу встаєш. Так само, скільки б разів не згрішив, — покайся, не впадай у відчай. Знову згрішиш, знову покайся, щоби через недбальство не втратив цілковиту надію на обіцяні блага. Ти в глибокій старості — і згрішив? Увійди до церкви, покайся — тут лікарня, а не судилище, тут не катують, а подають прощення гріхів. Тільки Богові скажи свій гріх: «Проти Тебе єдиного я згрішив і лукаве перед Тобою вчинив» (Пс. 50, 6), — і відпуститься тобі гріх.

Є в тебе ще й інший шлях покаяння, не важкий, а найлегший. Який же це шлях? Поплач через свій гріх. Про це ти довідаєшся з Божественного Євангелія. Петро, верховний з апостолів, перший у Церкві, друг Христа, який отримав одкровення не від людей, а від Отця, як свідчить про нього Господь, кажучи: «Блаженний ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і кров відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах» (Мф. 16, 17), — цей Петро (коли називаю Петра, маю на увазі незламний камінь, непорушну скелю, великого Апостола, першого серед учнів, первозваного, який першим пішов на поклик), саме він учинив не який-небудь маловажний злочин, а дуже великий — відрікся від Самого Господа. Це говорю не для того, щоб звинувачувати праведника, а щоб дати тобі спонукання для покаяння. Так, він відрікся Самого Господа Всесвіту, Провідника і Спасителя всіх. Але розповімо про це спочатку. Спаситель знав, що тоді, коли Його візьмуть, деякі відійдуть (від Нього), і говорить Петрові:

— Чи не хочеш і ти відійти? Але Петро відповів:

— Хоч би мені довелося і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе (Мф. 26, 35).

Що ти говориш, Петре? Бог визначив, а ти противишся? Але, хоч воля (Петра) і виявила своє (бажання), однак викрилася немічність природи (його). Коли? У ніч, коли взятий був Христос. Тоді, сказано, стояв Петро біля палаючих дров і грівся, і ось підійшла до нього одна служниця і говорить:

— І ти був учора з цим Чоловіком. А він у відповідь:

— Не знаю цього Чоловіка.

Потім (відрікся) і вдруге, і втретє — і сповнилося визначення (Боже). Після цього Христос глянув на Петра і цим поглядом промовив. Не заговорив з ним устами, щоб не викрити його перед юдеями і не осоромити Свого учня, а промовив до нього поглядом:

— Ось, Петре, збулося те, про що Я говорив.

І тоді Петро отямився і почав плакати, і не просто заплакав, а гірко, і сльозами очей звершив друге хрещення. І так гірко заплакавши, він загладив свій гріх, після чого йому довірені ключі неба.

Якщо ж плач Петра загладив такий великий гріх, то як ти не загладиш гріха, якщо будеш плакати? Відректися від свого Господа — це злочин не малий, а великий і дуже важкий — однак сльози загладили гріх. Плач же і ти через свій гріх, тільки плач не просто і не для виду, а гірко, як (плакав) Петро. Виведи потоки сліз із самої глибини душі, щоб Господь, умилосердившись, простив тобі гріх. Господь людинолюбний. Він Сам сказав: «Не хочу смерті грішника, але щоб він навернувся, покаявся і залишився жити» (Єз. 33, 11). Від тебе хоче невеликих трудів, а Сам дає велике, — від тебе очікує приводу, щоб дати тобі скарб спасіння. Запропонуй сльози, а Він дасть тобі прощення. Принеси покаяння, а Він подарує тобі відпущення гріхів. Ти подай хоча б малу причину, щоб мати пригоже виправдання, бо (у справі спасіння) одне залежить від Нього, а інше від нас. Якщо ми подамо те, що залежить від нас, то і Він дарує те, що залежить від Нього. Але ось Він уже подарував те, що залежало від Нього: утвердив сонце, місяць і різноманітний хід зірок, розлив повітря, розпростер землю, відгородив море, дав гори, долини, пагорби, джерела, озера, ріки, незліченні види рослин, сади та все інше. Принеси ж і ти дещо, щоб через це Він дарував тобі і вищі блага.

Отже, маючи таку безодню людинолюбства нашого Господа, Котрий навіть кається щодо наших гріхів, не будемо байдужими щодо самих себе і не відступимося від свого спасіння. Пропонується Царство Небесне і рай, і блага, яких «не бачило око, і вухо не чуло, і на серце людині не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1 Кор. 2, 9), — а ми не будемо всіляко намагатися подати бодай щось зі свого боку, щоб не втратити ці блага? Хіба не знаєш, що говорить Павло, який багато потрудився й отримав безліч перемог над дияволом, який у тілі обійшов світ, пройшов землю, і море, і повітря і, ніби на крилах, облетів Всесвіт, який був закиданий камінням, побитий, зазнав тортур, усе переніс заради імені Божого, був покликаний звище небесним голосом? Поглянь, що говорить він, які вимовив слова:

— Ми отримали, — говорить, — благодать від Бога, але і я потрудився і звершив своє. «І благодать Його в мені не була марною, та й потрудився я більше за них усіх» і звершив своє (1 Кор. 15, 10). Знаємо, — говорить, — знаємо велич благодаті, яку ми отримали, але й мене вона знайшла не бездіяльним — діла мої відомі.

Так і ми привчімо руки до милостині, щоб зі свого боку докласти бодай щось. Будемо плакати через гріх, ридати через беззаконня, щоб видно було, що і ми докладаємо бодай щось трохи, бо те, що має бути дароване нам, велике і перевищує наші сили. Це рай і Царство Небесне, якого щоб сподобилися всі ми за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві, зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

1. Тобто із проповідництвом. [↩]
2. Тобто за те, що не пам’ятають про тему попередньої розмови. [↩]
3. Найдрібніша монета. [↩]
4. Тобто, крім милостині та молитви. [↩]

Опубліковано: 14.10.2016.