«Наша Парафія»

Про покаяння і печаль царя Ахава.
Про пророка Іону

1. Бачили ви минулої неділі боротьбу і перемогу — боротьбу диявола, але перемогу Христа? Бачили, яким похвальним було покаяння, і диявол не витерпів поразки, але налякався і затремтів? Чому ж ти, дияволе, боїшся, коли звеличується покаяння? Чому в скорботі? Чому тремтиш?

— Так, — говорить, — не даремно я у скорботі і печалюся: це покаяння викрало мої дорогі сосуди.

Які ж сосуди?

— Блудницю, митаря, розбійника, ганьбителя.

І справді, багато сосудів викрало в нього покаяння, зруйнувало і саму його твердиню, завдало йому смертельного удару. Про це, улюблений, ти можеш довідатися з того, що недавно показав досвід. Але чому ж ми не любимо збиратися тут і не приходимо щодня в церкву для покаяння? Ти грішник? Прийди в церкву, щоб сповідувати свої гріхи. Ти праведник? Прийди, щоб не втратити праведності, — церква є пристанню для того й іншого.

Ти грішник? Не впадай у відчай, а прийди, принеси покаяння. Ти згрішив? Скажи Богові: «Я згрішив». Який же тут труд? Яке обтяження? Яка скорбота? Який тягар — сказати слово: «Я згрішив»? Якщо ти сам не назвеш себе грішником, то невже не будеш обвинувачений дияволом? То випереди його і позбав цієї честі. А його честь полягає в тому, щоб обвинувачувати. Чому ж не випереджаєш його і не сповідуєш гріха, не загладжуєш злочину, коли знаєш, що проти тебе є такий обвинувач, котрий не може змовчати? Ти згрішив? Прийди до церкви, скажи Богові: «Я згрішив». Нічого іншого я від тебе не вимагаю, крім цього. Божественне Писання говорить: «Говори ти, щоб виправдатися» (Іс. 43, 26), — відкрий гріх, щоб звільнитися від гріха. Для цього не потрібні ані труди, ані багатослівність, ані грошові витрати, ані будь-що подібне. Вимови слово, відкрий гріх і скажи: «Я згрішив».

— Але звідки можу знати, — скаже хто-небудь, — що коли я першим визнаю гріх, то звільнюся від гріха?

У Писанні є приклад такої людини, котра сповідувала гріх — і загладила його, і такої, котра не сповідувала — і була осуджена. Каїн убив свого брата Авеля через заздрощі — убивство було наслідком заздрощів. Він убив його, взявши із собою в поле. І що ж говорить йому Бог? «Де Авель, брат твій?» (Бут. 4, 9). Той, хто знає все, запитує не тому, що не знає, а щоб спонукати убивцю до покаяння. А те, що Він запитував не через незнання, це довів Сам через запитання: «Де Авель, брат твій?» Каїн відповідав: «Не знаю; хіба я сторож: братові моєму?» (Бут. 4, 9). Нехай так, ти не сторож: чому ж убив? Ти не стеріг: чому ж умертвив? Але ти признаєшся в тому? Ти і повинен би берегти його. Що ж Бог до нього? «Голос крові брата твого волає до Мене від землі» (Бут. 4, 10). Тут же викрив його і наклав на нього кару не так за убивство, як за безсоромність, оскільки Бог не так ненавидить того, хто грішить, як безсоромного. І коли Каїн каявся, (Бог), безсумнівно, не прийняв його тому, що він від початку не сповідував свій гріх. Що говорить Каїн? «Покарання моє більше, ніж можна знести» (Бут. 4, 13). Якби він сказав:

— Я тяжко згрішив, тому негідний і насолоджуватися життям.

Що ж Бог сказав йому? «Ти будеш вигнанцем і мандрівником на землі» (Бут. 4, 12), — так визначив йому страшне і тяжке покарання.

— Не позбавляю, — говорить, — тебе життя, щоб істина не була віддана забуттю, але виставлю тебе законом, який би могли читати всі, щоб твоє горе стало матір’ю мудрості.

І Каїн ходив скрізь, як живий закон, як стовп, що рухається, — безмовний і водночас голос, що звучав сильніше за всяку сурму.

— Нехай ніхто, — говорив він, — не вчинить того, що я вчинив, щоб не терпів того, що я терплю.

Він отримав кару за безсоромність. Засуджений за гріх, бо не сам сповідував його, але був викритий у ньому. А якби він сам першим визнав свій гріх, то загладив би його.

2. Але щоб ти переконався, що це справді так, поглянь, як дехто інший, першим визнавши гріх, загладив його. Звернемося до Давида, пророка і царя. Однак я з більшою охотою називаю його пророком, оскільки його царство поширювалося на Палестину, а пророцтво — до меж світу. Царство зруйнувалося за короткий час, а пророцтво приносить вічні слова. Нехай краще померкне сонце, ніж забудуться слова Давида. Він упав у перелюб та вбивство. Він побачив, говорить Писання (2 Цар. 11, 2), красиву жінку, яка купалася, і загорівся до неї любов’ю, а відтак свої помисли звершив. І ось пророк у перелюбі, дорогоцінна перлина — у бруді. Він настільки був приспаний пристрастю, що не усвідомлював, що згрішив!

Коли той, хто управляє колісницею, не тверезий, тоді й колісниця несеться безладно. А колісниця і той, хто управляє нею, є тим же, що наше тіло і душа. Якщо душа затьмарена, то й тіло грузне в нечистоті. Доки той, хто управляє колісницею, стоїть твердо, доти і колісниця біжить добре, а коли він утрачає силу і не може правити віжками, тоді і колісниця опиняється в найгіршому становищі. Так буває і з людиною. Доки душа твереза і бадьора, доти і тіло перебуває в чистоті, а коли душа затьмарена, тоді й тіло грузне в нечистоті та похотях.

Що ж Давид? Учинив перелюб, але не усвідомлював цього, і ніким не був викритий. Причому, (вчинив це) у глибокій старості, щоб ти знав, що коли будеш безпечним, то й старість не принесе тобі користі, і навпаки, якщо будеш дбайливим, то і юність не зможе тобі зашкодити. Добра вдача залежить не від віку — від настрою душі звершуються добрі справи. Ось Даниїл мав тільки дванадцять років — і судив; а старці були похилого віку — і замислили перелюб (Дан. 13, 45). Як останнім не принесла користі старість, так першому не завадила юність. І щоб ти знав, що діла цнотливості залежать не від віку, а від настрою душі, то ось Давид уже в старості впав у перелюб, учинив убивство і був у такому стані, що й сам не знав, що він згрішив, бо управитель-розум був упоєний нестриманістю.

Що ж Бог? Посилає до нього пророка Нафана. Пророк приходить до пророка. Так буває і з лікарями: коли лікар захворіє, тоді потребує іншого лікаря. Те ж саме і тут. Пророк згрішив, і пророк приніс ліки. Отже, приходить до нього Нафан і викриває його не відразу ж, переступивши поріг, не говорить:

— Ти беззаконник, негідник, перелюбник і вбивця! Стільки ласк ти отримав від Бога — і потоптав Його заповіді!

Нічого такого Нафан не сказав, щоб він не зробився безсоромним, оскільки оголошення гріхів підштовхує грішника до безсоромності. Отже, Нафан приходить до Давида і починає розповідь про судову справу. Що ж він говорить?

— Царю, у мене є до тебе скарга. Був багатий чоловік, і був інший убогий. У багатого були отари і багато волів, а вбогий мав тільки одну овечку, котра пила з його чаші, їла з його столу і спала в нього на грудях. — Тут (пророк) указує на любов чоловіка до дружини. — Але прийшов до багатого один гість, і він пошкодував своє, а взяв овечку вбогого і заколов її (2 Цар. 12, 1–4).

Бачиш, як тут Нафан сплітає розповідь, ховаючи ніж під губкою? А що ж цар? Думаючи, що судить іншого, він тут же виголошує вирок. Такими є люди! Проти інших вони з охотою і швидко складають і виносять вироки. Що ж говорить Давид? «Живий Господь! Гідний смерті чоловік, який зробив це, і за овечку він повинен заплати вчетверо» (2 Цар. 12, 5). А що Нафан? Він не став довго прикривати рану, але тут же відкриває її і дуже швидко розтинає, щоб не зменшити відчуття болю:

— Це ти, царю.

Що ж говорить цар? «Згрішив я перед Господом». Не сказав:

— Хто ти такий, що викриваєш мене? Хто послав тебе так сміливо говорити? Як ти насмілився зробити це?

Нічого такого не сказав, але усвідомив гріх і вимовив: «Згрішив я перед Господом». Що ж Нафан йому? «І Господь зняв з тебе гріх твій» (2 Цар. 12, 13). Тобто:

— Ти сам засудив себе, я звільняю тебе від осуду. Ти приніс щире визнання — і загладив гріх. Ти сам осудив себе, і я знищив вирок.

Бачиш, як сповнилося слово Писання: «Говори ти, щоб виправдатися» (Іс. 43, 26)? Який же це труд — першому визнати свій гріх?

3. Але є й інший шлях покаяння. Який же? Оплакування гріха. Ти згрішив? Плач і загладиш гріх. Який же це труд? Нічого більше не жадаю від тебе, крім плачу через гріх. Не наказую тобі ані перепливати моря, ані входити в пристані, ані подорожувати, ані відправлятися в далеку дорогу, ані витрачати гроші, ані віддавати себе бурхливим хвилям, але що? Поплач через гріх. Але звідки, скажеш, відомо, що коли буду плакати, то знищу гріх? Є для тебе доказ у божественному Писанні і стосовно цього.

Був один цар Ахав. Сам він, сказано, був справедливим, але через Єзавель, свою дружину, царював негідно. Він захотів мати виноградник одного ізраїльтянина, Навуфея, і послав до нього сказати:

— Віддай мені твій виноградник, бо я хочу його мати, і візьми від мене гроші або інше місце.

Той відповів:

— Не дай Бог, щоб я продав тобі спадщину моїх батьків.

Ахав, хоч і хотів мати виноградник (Навуфея), однак не хотів брати його силою, так що від цього захворів. Але ось приходить до нього Єзавель, жінка безсоромна і безсовісна, розпусна і негідна, і говорить:

— Чому ти засмучуєшся і не їси? Встань і поїш. Я зроблю так, що ти отримаєш виноградник Навуфея-ізраїльтянина.

І ось пише від імені царя до старійшин листа такого змісту: «Оголосіть піст і поставте лжесвідків проти Навуфея, (які б показали), що він не благословив Бога і царя, тобто висловив хулу на них». О, піст, сповнений крайнього безчестя! Оголосили піст, щоб звершити вбивство! Що ж було далі? Навуфей був побитий камінням і помер. А Єзавель, довідавшись про це, говорить до Ахава:

— Вставай, заволодіємо виноградником, бо Навуфей помер. Ахав, хоч на якийсь час і засмутився, однак пішов і заволодів виноградником. Бог посилає до нього пророка Іллю:

— Піди, — говорить, — скажи Ахавові: за те, що ти вбив (Навуфея) і заволодів його виноградником, проллється кров твоя, і пси будуть лизати кров твою, і блудниці митися в крові твоїй.

Гнів Божий, вирок рішучий, осуд остаточний! І поглянь, куди (Бог) посилає його (Іллю)? У виноградник. Де беззаконня, там і кара (3 Цар. 21, 2–18). Що ж далі? Побачивши його (Іллю), Ахав говорить: «Знайшов ти мене, вороже мій» (3 Цар. 21, 20), що означає: ти застав мене винним, бо я згрішив, тепер маєш нагоду напасти на мене, — «знайшов ти мене, вороже мій». Оскільки Ілля завжди викривав Ахава, то Ахав, знаючи, що згрішив, говорить:

— Ти завжди викривав мене, але тепер завчасно наступаєш на мене, — він усвідомлював, що згрішив.

У відповідь на це (Ілля) сповіщає йому вирок. «Так говорить Господь, — каже він: — ти убив і ще вступаєш, у спадщину, і пролив кров чоловіка праведного, тому проллється і твоя кров, і пси будуть лизати твою кров, і блудниці будуть митися у крові твоїй» (3 Цар. 21, 19, 38). Почувши це, Ахав засмутився і плакав над своїм гріхом. Він усвідомив беззаконня, і Бог скасував вирок, який був винесений йому. Водночас Бог наперед виправдав Себе перед Іллею, щоб він не виявився неправдомовцем і щоб з ним не трапилося те, що трапилося з Іоною.

А ось що трапилося з Іоною. Бог говорить йому:

— Піди і сповісти в місті Ниневії, де живе сто двадцять тисяч чоловік, крім жінок та дітей: «Ще три дні, і Ниневія буде зруйнована» (Іон. 3, 4).

Знаючи людинолюбство Боже, Іона не захотів піти, але що робить? Тікає.

— Ось, — говорить, — я піду проповідувати, а Ти, за Своїм людинолюбством, скасуєш Свій вирок, і мене вб’ють, як лжепророка.

Але море, прийнявши його, не потопило, а повернуло землі і врятувало для Ниневії саме так, як добра служниця оберігає свою помічницю. «І встав Іона, — говорить Писання, — щоб утікати…, і знайшов корабель, який вирушав у Фарсис, віддав платню за проїзд і ввійшов у нього» (Іон. 1, 3). Куди тікаєш, Іоно? В інші землі йдеш? Але «Господня земля і все, що наповнює її» (Пс. 23, 1). Чи в море? Але хіба не знаєш, що «і море — Його, бо Він створив його» (Пс. 94, 5)? Чи на небо? Але хіба ти не чув, що говорить Давид: «Погляну на небо — діло рук Твоїх» (Пс. 8, 4)? Але, незважаючи на це, він, охоплений страхом, ніби втік, бо насправді від Бога втекти неможливо. А коли море викинуло його, він прийшов до Ниневії і проповідував: «Ще три дні, і Ниневія буде зруйнована» (Іон. 3, 4). А що він справді втікав, думаючи, що Бог через людинолюбство скасує зло, яке визначив для ниневітян, і він виявиться лжепророком, це доводить він сам. Проповідавши в Ниневії, він вийшов з міста і спостерігав, що буде. Коли ж побачив, що три дні минуло і ніде нічого не трапилося з того, чим він погрожував, тоді повертається до своєї попередньої думки і говорить: «Чи не говорив я, коли ще був у країні моїй, що Ти Бог благий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, і жалкуєш, щодо нещастя людського» (Іон. 4, 2)?

Отже, щоб з Іллею не трапилося те, що з Іоною, Бог сповіщає йому причину, з якої Він простив Ахава. Що ж говорить Бог до Іллі? «Бачив, як ходив Ахав у скорботі і печалі перед обличчям Моїм? (Тому) не вчиню за його безчестям» (3 Цар. 21, 29). Дивні діла! Господь стає захисником раба, Бог перед людиною клопоче за людину.

— Не думай, — говорить, — начебто Я просто так простив його. Він перемінив свою вдачу, і Я скасував і приборкав Свій гнів. Але й ти не будеш зарахований до лжепророків, бо і ти сказав правду. Якби він не перемінив своєї вдачі, то зазнав би того, що визначено вироком. Але він перемінився, і Я приборкав Свій гнів.

І говорить Бог до Іллі: «Бачив, як ходив Ахав у скорботі і печалі? Не вчиню за гнівом Моїм». Бачиш, як плач загладжує гріхи?

4. Є в тебе і третій шлях покаяння. Я вказую тобі багато шляхів покаяння, щоб через розмаїтість шляхів зробити для тебе спасіння більш доступним. Який же це третій шлях? Смирення. Будь смиренним і мудрим і розірвеш кайдани гріхів. І про це є доказ у Божественному Писанні — в розповіді про митаря і фарисея.

Прийшли, говорить Писання, фарисей і митар у храм помолитися, і фарисей почав перераховувати свої чесноти (Лк. 18, 10). «Я, — говорить, — не такий грішник, як інші люди…, або як цей митар». Бідна і нещасна душа! Ти засудила весь світ, то для чого ж ще образила і свого ближнього? Хіба для тебе було б замало всього світу, якби ти не засудила і митаря? Тому ти обвинуватила всіх і не пощадила навіть однієї людини. «Я не такий, як інші люди…, або як цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину зі всього, що надбаю» (Лк. 18, 11–12). Гордовиті слова вимовив (фарисей)! Нещасна людина! Нехай ти засудив весь світ, але для чого ж уразив і митаря, котрий стоїть біля тебе? Для тебе було б замало осуду всього світу, якби не засудив і того, котрий стоїть поряд з тобою (митаря)?

Що ж митар? Почувши це, він не сказав:

— Ти хто такий, що таке говориш про мене? Звідки знаєш моє життя? Ми не спілкувалися, ти не жив зі мною, не був багато часу. Чому так величаєшся? Хто є свідком твоїх добрих справ? Навіщо хвалиш сам себе? Навіщо лестиш собі?

Нічого подібного митар не сказав, але, схилившись, молився і говорив: «Боже, будь милостивий до мене грішного!» (Лк. 18, 14). Через таке смирення митар зробився праведним. Фарисей вийшов із храму, втративши праведність, а митар вийшов, здобувши праведність, — слова перемогли діла. Один ділами згубив праведність, а інший словами смирення здобував праведність. Однак це ще не було смиренням. Смирення в тому, коли хтось, будучи великим, принижує себе. А сповідання митаря було не смиренням, а сущою правдою — в його словах була правда, оскільки він був грішником.

5. Справді, скажи мені, хто гірший за митаря? Він наживається на чужому горі, користується плодами чужих трудів. Про працю не думає, а від прибутку бере собі частку. Так, гріх митаря — особливо тяжкий. Митар є не що інше, як безвинне насилля, узаконений гріх, благовидне хижацтво. Хто гірший за митаря, котрий сидить біля дороги і збирає плоди чужих трудів, — який, коли потрібно трудитися, ніскільки про це не піклується, а коли має бути вигода, бере частину з того, над чим не трудився? Якщо ж митар, будучи грішником, отримав такий великий дар за смирення, то чи не набагато більше (отримає) людина доброчесна і смиренна? Отже, якщо ти сповідуєш гріхи свої і виявиш смирення, то будеш виправданий.

Хочеш знати, хто істинно смиренний? Поглянь на Павла, по-справжньому смиренного, — на Павла, учителя світу, духовного витію, обраний сосуд, пристань, що нездоланна для бурі, стовп непохитний, — (на Павла), який у малому тілі обійшов світ й облетів його наче на крилах. Поглянь, як він смиренно роздумує, він — простолюдин і мудрець, убогий і багач. Саме його називаю істинно смиренним — його, котрий звершив незліченні труди, отримав над дияволом незліченні перемоги, проповідує і говорить: «Благодать Його в мені не була марною, та й потрудився я більше за них усіх» (1 Кор. 15, 10). Він, який перетерпів ув’язнення, побиття і тортури, який посланнями пригорнув увесь світ, покликаний небесним голосом, саме він виявляє смирення, коли говорить: «Бо я найменший з Апостолів і недостойний зватися Апостолом» (1 Кор. 15, 9). Бачиш велич смирення? Бачиш, як Павло виявляє смирення, називаючи себе меншим (серед Апостолів)? «Бо я, — говорить, — найменший з Апостолів і недостойний зватися Апостолом». Саме в цьому полягає істинне смирення, щоб упокорюватися в усьому і називати себе меншим.

Подумай, хто був тим, хто сказав ці слова? Павло, громадянин небесний, хоч ще одягнений у немічне тіло, стовп Церкви, земний ангел, людина небесна. Люблю зупинятися на цьому мужеві і споглядати красу його чеснот. Не так тішить мої очі сонце, що зійшло і випускає світле проміння, як просвітлює мою душу Павло. Сонце опромінює очі, а Павло, ніби на крилах, підносить нас до самого склепіння неба і зводить душу вище сонця і місяця. Такою є сила чеснот. Вона робить людину ангелом, і душу ніби на крилах підносить до неба. Цієї чесноти нас учить Павло. Постараймося наслідувати його чесноти.

Однак ми не повинні ухилятися від свого предмета. Нашою метою було показати, що смирення є третім шляхом покаяння, що митар не виявив смирення, зате говорив правду, коли сповідував свої гріхи. Що він став праведним, хоч і не витрачав грошей, не перепливав морів, не починав далеких подорожей, не переходив через безмежні моря, не просив друзів і не витратив багато часу. Ні, тільки самим приниженням він здобував праведність і сподобився Царства Небесного, якого щоб сподобитися всім нам, через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.

Опубліковано: 14.10.2016.