«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том І. Книга 2

Проти аномеїв. Слово дев’яте

Про чотириденного Лазаря

Лазар, воскреслий сьогодні з мертвих, подає нам вирішення багатьох різних непорозумінь. Не знаю, яким чином ця Євангельська розповідь і єретикам, і юдеям дала привід для сперечання. Звичайно, що не за своєю сутністю (цього бути не може), а через підступність їхніх душ. Чимало єретиків говорить, що Син не подібний до Отця. Чому? «Тому, — говорять вони, — що Христос ради воскресіння Лазаря мусив молитися, а коли б не помолився, то не воскресив би Лазаря. Як же, — кажуть вони, — Той, Хто молиться, може бути подібним до Того, Хто приймає молитву? Тут Один молиться, а Інший приймає молитву від Того, Хто молиться». Однак вони богохульствують, не усвідомлюючи того, що молитва була проявом поблажливості до немочі присутніх.

Скажи мені, хто більший: Той, Хто вмиває ноги, чи той, кому вмивають ноги? Звичайно, ти скажеш, той більший, кому вмивають ноги. Але Спаситель умив ноги зрадникові Юді, котрий був разом з учнями. То що, якщо Христос умивав йому ноги, Юда зрадник більший за Владику Христа? Цього бути не може. А що нижче, вмивати ноги чи молитися? Звичайно, що вмивати ноги. Отже, Той, Хто не відмовився вчинити нижчу справу, як міг відмовитися від вищої? Але все було вчинено через неміч присутніх людей, як це видно із наступних слів.

Однак юдеї, знаходячи тут привід для суперечки, говорять: як християни вважають Богом Того, Котрий навіть не знав, де лежить покійний Лазар. Бо Спаситель спитав сестер Лазаря Марії та Марфи: «Де ви поклали його?» (Ін. 11, 34). «Чи бачиш, — говорять вони, — що Він не знає? Чи бачиш Його неміч? Як же Той, Котрий навіть не знав місця, може бути Богом?» Але я спитаю їх, не сумніваючись, а задля осоромлення їхніх заперечень. Ти, юдею, говориш, що Христос не знав цього, бо сказав: «Де ви поклали його»? Виходить, що й Отець у раю не знав, де заховався Адам, коли Він ходив, ніби шукаючи його, і говорив: «Адаме, де ти?» (Бут. 3, 9), тобто, де заховався? Чому до цього Він не говорив про місце, звідки Адам наважився розмовляти з Богом? «Адаме, де ти?». А що Адам? «Я почув Тебе, що Ти ходиш у раю, і налякався, бо я нагий і заховався» (Бут. 3, 10). Якщо ти, юдею, називаєш обмеженістю знання те, тоді називай обмеженістю знання й це. Христос говорив до Марфи і Марії: «Де ви поклали його?». Ти називаєш це незнанням? Що ж скажеш, коли почуєш Бога, Який говорив до Каїна: «Де Авель, брат твій?» (Бут. 4, 9)? Що ти не це скажеш? Якщо ти називаєш те незнанням, називай незнанням і це. Послухай ще приклад із Божественного Писання. Бог сказав до Авраама: «Крик Содому і Гомори великий…, зійду ж Я та й побачу, чи не вчинили вони так, як волання про них» (Бут. 18, 20–21). «Ти, Боже праведний, знаєш серця і думки» (Пс. 7, 10). «Знає Господь замисли людські» (Пс. 93, 11). І тут сказав: «Зійду ж Я та й побачу, чи не вчинили вони так, як волання про них». Якщо те означає незнання, тоді й це має означати незнання.

Однак ні Отець не міг бути незнаючим у Старому Завіті, ні Син — у Новому Завіті. Що означає «зійду ж Я та й побачу, чи не вчинили вони так, як волання про них»? Він цим говорить: «Слух дійшов до Мене, і Я хочу на ділі переконатися не тому, що не знаю, а тому, що хочу навчити людей не вірити тільки одним словам. Коли хтось скаже будь-що проти іншого, не можна вірити легковажно, а спочатку самому все досконало перевірити, переконатися і вже після цього вірити». Тому і в іншому місці Писання сказано: «Не всякому слову вір» (Сир. 19, 16). Ніщо так не спотворює життя людей, як поспішна довіра до всіляких слів. Про це говорить і пророк Давид словами: «Того, що потай очорнює ближнього свого, я прожену» (Пс. 100, 5).

2. Як бачиш, Спаситель не через незнання говорив: «Де ви поклали його?», подібно як і Отець не через незнання говорив до Адама: «Де ти», чи до Каїна: «Де Авель, брат твій», або: «Зійду ж Я та й побачу, чи не вчинили вони так, як волання про них». Тепер час виступити проти тих, які говорять, що Христос молився через Свою немічність, коли воскрешав Лазаря. Тож слухайте, прошу вас, улюблені, зі всією увагою. Коли помер Лазар, Ісуса в тих місцях не було. Він був у Галилеї і сказав до Своїх учнів: «Лазар, друг наш, заснув» (Ін. 11, 11). Вони ж думали, що Він говорить про його сон і сказали: «Господи, якщо заснув, то одужає» (Ін. 11, 12). Тоді Він сказав їм відкрито: «Лазар помер» (Ін. 11, 14).

Тоді Спаситель іде до Єрусалима, до того місця, де лежав Лазар. Його зустрічає сестра Лазаря і говорить Йому: «Господи, якби Ти був тут, не помер би брат мій» (Ін. 11, 21). «Якщо б Ти був тут…» Немічна ти жінка! Ця жінка тоді не знала, що Христос, хоч і не був присутній тілесно, зате був присутній силою Божества. Вона ж обмежила силу Учителя тілесною присутністю. Марфа говорить до Нього: «Господи, якби Ти був тут, не помер би брат мій. Але й тепер знаю, що коли чого попросиш у Бога, дасть Тобі Бог» (Ін. 11, 22). І Спаситель через її прохання звершує молитву. Бо для того, щоб воскресити мертвого Бог не має потреби у молитві. Хіба Він не воскрешав інших покійних? Коли Він зустрів мертвого юнака, якого виносили із воріт, то тільки доторкнувся до його мар і воскресив покійного (Лк. 7, 14). Хіба тоді, щоб воскресити покійного, Йому необхідно було молитися? Іншого разу Він тільки сказав до дівчини: «Таліфа кумі» (Мк. 5, 41), і тут же віддав її батькам здоровою. Хіба тоді Йому потрібно було молитися?

Але що я говорю про Учителя? Його учні воскрешали мертвих тільки єдиним словом. Чи не словом воскресив Петро Тавіфу? Чи не одягом своїм Павло звершував безліч знамень? Послухай ще більш дивне: навіть тінь Апостолів воскрешала мертвих. «Так що і на вулиці виносили недужих, — говориться в Писанні, — і клали на постелях та ліжках, щоб хоч тінь Петра, який проходив, осінила кого з них» (Діян. 5, 15), і вони тут же вставали. Що ж? Тінь учнів воскрешала мертвих, а Учитель, щоб воскресити мертвого, мусить молитися?

Ні. Спаситель звершує молитву через немічність жінки, котра говорила до Нього: «Господи, якби Ти був тут, не помер би брат мій. Але й тепер знаю, що коли чого попросиш у Бога, дасть Тобі Бог» (Ін. 11, 21). «Ти просила молитви, Я і даю молитву». Наприклад, перед нами джерело, хто принесе посудину, той наповнює її водою. Якщо посудина велика, то він набере багато води, а коли мала, то набере мало. Так і вона просила молитви, і Спаситель дає молитву. Один говорив: «Господи, я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою. Але Ти промов тільки слово, і видужає слуга мій». І Спаситель сказав йому: «Як у вірував ти, нехай буде тобі» (Мф. 8, 8, 13). Інший просив: «Прийди і зціли дочку мою». І Він відповів йому: «Піду за тобою» (Мф. 9, 18–19). Так відповідно до стану людей використовуються лікарем ліки. Інша жінка таємно торкнулася краю Його одягу і таємно отримала зцілення (Мф. 9, 21). Хто як вірував, так і отримував зцілення. Марфа сказала: «Знаю, що коли чого попросиш в Отця, дасть Тобі Отець». І як вона просила молитви, то Спаситель, не маючи Сам необхідності в молитві, молиться заради неї, заради немічності цієї жінки, бажаючи показати, що Він діє не всупереч Богові, а все, що творить Він, творить і Отець.

На початку Бог створив людину. Це творіння було спільної справою Отця і Сина. «Сотворімо, — говорив Бог, — людину за образом Нашим, за подобою Нашою» (Бут. 1, 26). Так, Він і захотівши увести до раю розбійника, сказав тільки слово, і тут же розбійник був уведений до раю. І задля цього Христос не мав необхідності молитися, незважаючи на те, що для всіх нащадків Адама Бог закрив вхід до раю, поставивши охороняти його полум’яний меч. Христос же Своєю владою відкриває рай і вводить до нього розбійника. Владико, Ти вводиш до раю розбійника? Отець Твій тільки за один гріх вигнав Адама з раю, а Ти вводиш туди розбійника, який винен у численних злодіяннях, незлічимих злочинах? І так просто одним словом вводиш його до раю? «Так. Тому що і те звершувалося не без Мене, і це — не без Отця Мого. Але як те було Моєю справою, так і це є справою Мого Отця». «Я в Отці, і Отець в Мені» (Ін. 14, 10).

3. Щоб ти зрозумів, що воскресіння покійного звершилося не через молитву, вислухай саму молитву. Що Він говорить? «Отче! Хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене» (Ін. 11, 41). Що це? Хіба за своїм видом це подібне до молитви, хіба це прохання? «Хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене. Я ж, — говорить, — і знав, що Ти завжди почуєш Мене» (Ін. 11, 42). Якщо Ти, Господи, знаєш, що Отець завжди слухає Тебе, то чому приступаєш до Нього з тим, що знаєш? «Я знаю, — говорить Він, — що Отець завжди слухає Мене, але сказав це для народу, який стоїть тут, щоб повірили, що Ти послав Мене» (Ін. 11, 42). Чи молився Він за покійного, чи просив воскресити Лазаря, чи сказав Він: «Отче, звели, щоб смерть підкорялася»? Чи сказав: «Отче, звели пеклу, щоб воно не закрило ворота, а швидко повернуло покійного»? «Але для народу, — говорить Він, — який стоїть тут, щоби повірили, що Ти послав Мене».

Отже, ця дія була не ради чуда, а ради повчання присутніх. Як бачиш, молитва була не ради покійного, а ради присутніх невірних, щоб вони пізнали, говорить Він, «що Ти послав Мене». З чого, скажуть, ми можемо знати, що Він послав Тебе? Прошу тебе, послухай дуже уважно. «Ось, — говорить Він, — Я Своєю власною владою викликаю покійного; ось Я власною силою повеліваю смерті. Бога Отця називаю Своїм Отцем і викликаю з гробу Лазаря. Якщо перше не істинне, тоді не може бути й останнього. Якщо Бог Отець є істинним Моїм Отцем, тоді ради повчання присутніх нехай підкоряється і покійний». Що сказав Христос? «Лазарю! Вийди геть» (Ін. 11, 43). Коли звершилась молитва, то мертвий не воскрес. А воскрес мертвий тоді, коли Він сказав: «Лазарю! Вийди геть». О сила смерті! О могутність сили, що утримує душу! О пекло! Звершилась молитва, і ти не звільняєш покійного? «Ні», — говорить пекло. Чому? «Тому, що мені не дано повеління. Я сторож, що утримує тут винуватця. Якщо не отримаю повеління, — не відпускаю. Молитва ж не для мене, а для присутніх невірних. Не отримавши повеління, я не відпускаю винуватців. Щоб звільнити душу, очікую голосу». «Лазарю! Вийди геть». І мертвий, почувши повеління Господнє, тут же зруйнував закони смерті.

Нехай осоромленими будуть єретики і нехай згинуть з лиця землі! Це доказує, що молитва була не ради воскресіння покійного, а ради немічності присутніх там невірних. «Лазарю! Вийди геть». А для чого Христос назвав мертвого по імені? Для чого? Для того, щоб, звернувшись до мертвих взагалі, не викликати із гробів усіх. Тому Він і говорить: «Лазарю! Вийди геть». Я у присутності цього народу викликаю тільки тебе одного, щоб особистим твоїм воскресінням показати силу майбутнього воскресіння. Бо як Я воскресив одного, так воскрешу і всесвіт. «Я є воскресіння і життя» (Ін. 11, 25).

«Лазарю! Вийди геть. І вийшов померлий, оповитий по руках і ногах поховальними пеленами» (Ін. 11, 44). О дивні діла! Той, Хто звільнив душу від пут смерті, зруйнував ворота пекла, знищив ворота мідні і двері залізні, Хто звільнив душу від пут смерті, невже не міг звільнити мертвого і від поховальних пелен? Звичайно міг. Але Він повеліває юдеям розв’язати пелени, якими вони оповили Лазаря під час поховання, щоб їх впізнали, і на підставі того, що самі зробили, переконалися, що це саме той Лазар, котрого вони приготовляли для поховання. І що тут є Христос, Який прийшов у світ з волі Отця і має владу над життям і смертю. Йому слава і держава з Безначальним Отцем і Всесвятим і Животворчим Духом нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору