«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том І. Книга 2

Проти аномеїв. Слово одинадцяте

Сказане в Константинополі проти аномеїв;
про неосяжне;
і про те, що Новий Завіт співзвучний зі Старим;
про неприсутніх на священних зібраннях

Один день я розмовляв з вами і відтоді так полюбив вас, ніби здавна, з раннього віку жив серед вас. Я так поєднався з вами узами любові, ніби безліч часу насолоджувався найприємнішим спілкуванням з вами. Це не тому, ніби я особливо схильний до товариства і любові, а тому, що ви приємніші й миліші за інших. Хто може не зачаруватися і не захопитися вашою палкою щирістю, невдаваною любов’ю, повагою до учителів, згодою між собою, чого цілком достатньо, щоб прихилити до вас навіть кам’яну душу? Тому і я люблю вас не менше, ніж ту Церкву (Антіохійську), в котрій народився, виховувався і вчився. Ця Церква є її сестрою, і ви на ділі довели спорідненість із нею. Якщо та старша часом, то ця більш палка вірою; там численніші зібрання та урочистіші видовища, а тут більше терпіння і більше доказів мужності.

Вовки зі всіх боків оточують овець, але отара не знищується. Буря, негода і заворушення невідступно переслідують цей священний корабель, а плавці не тонуть. Зі всіх боків охоплює лють єретичного полум’я, а ті, що серед палаючої печі, насолоджуються духовною росою. Бачити Церкву, насаджену в цій частині міста, так же дивно, як бачити серед палаючої печі квітучу маслину, одягнену листям і обтяжену плодами.

Якщо ви такі вдячні і достойні численних благ, то я тепер з великою насолодою сповню обіцянку, яку давав вам тоді, коли перед вами роздумував про зброю Давида та Голіафа і говорив, що один зі всіх боків був захищений безліччю всякої зброї, а другий, не маючи ніякої зброї, був захищений вірою. Один ззовні виблискував латами та щитом, а другий внутрішньо сяяв духом і благодаттю. Тому юнак переміг силача, беззбройний подолав озброєного, пастух скинув воїна, звичайний камінь пастуха розбив і знищив мідні обладунки ворога (1 Цар. 17, 40–51).

Так і я візьму в руки камінь, мається на увазі наріжний, духовний. Якщо Павлові можна було роздумувати про камінь, що був у пустині (1 Кор. 10, 4), то звичайно, ніхто не буде докоряти і мені, коли і я таким же чином використаю цей камінь. Як у юдеїв не природа видимого каменю виточила потоки вод, а сила каменю духовного, так і Давид не звичайним, а духовним каменем уразив голову чужоземця. Тому і я обіцяв тоді не говорити вам нічого від власних роздумів.

«Зброя нашого воювання не плотська, але сильна Богом на зруйнування твердинь: нею руйнуємо задуми і всяке звеличування, що повстає проти пізнання Бога» (2 Кор. 10, 4–5). Так заповідається нам відкидати роздуми, а не звеличувати їх, повелівається їх руйнувати, а не озброюватися ними. «Роздуми смертних боязливі» (Прем. 9, 14), — говорить Премудрий. Що означає «боязливі»? Боязливий не має сміливості, хоч би йшов безпечним місцем, а боїться і тремтить. Так і те, що доведене власними роздумами, хоч би й було істиною, не приносить душі цілковитого переконання і достатньої впевненості. Якщо висновки розуму є такими слабкими, то тепер я приступлю до боротьби з єретиками на підставі Писання.

З чого ж мені почати мову? Звідки хочете, із Старого чи Нового Завіту? Бо не тільки в євангельських та апостольських, але й у пророчих словах і в усьому Старому Завіті можна побачити славу Єдинородного, що сяє надзвичайним сяйвом. Тому мені здається, що і звідти можна кидати стріли в цих єретиків (аномеїв). Беручи звідти думки, ми будемо в змозі подолати не тільки цих, але й багато інших єретиків: Маркіона, Манихея, Валентина і всі юдейські секти. Як за Давида впав один Голіаф, а розбіглося все військо; смерть спіткала одне тіло, і вражена була одна голова, але втеча і страх були загальними для всього війська; так і тепер у нас, коли буде вражена і знищена одна єресь, почнеться загальна втеча всіх названих єретиків. Манихеї й ті, що страждають подібною хворобою, вочевидь, визнають проповідуваного Христа, однак пророків і патріархів, які проповідували про Нього, не вшановують. Юдеї ж навпаки: очевидно сприймають і поважають тих, що проповідували про Христа, тобто пророків і свого Законодавця, а Проповідуваного ними не визнають.

Отже, якщо я з Божою благодаттю доведу, що про славу Єдинородного багато сповіщено в Старому Завіті, то зможу посоромити всі ті богопротивні уста і загнуздати богохульні язики. Бо коли Старий Завіт виявиться таким, що проповідує про Христа, то яке оправдання можуть мати манихеї та їх послідовники, які зневажають Писання, яке провіщає про Владику всіх? Яке вибачення і прощення можуть мати і юдеї, які не визнають Того, про Кого сповіщають пророки?

2. Отже, якщо нас жде така велика перемога, то звернемося до стародавніх книг і до найдавнішої зі всіх, тобто книги Буття. І в самій книзі Буття звернемося до її початку. А що Мойсей багато говорить про Христа, послухай, як говорить про це Сам Христос: «Якщо б ви вірили Мойсеєві, то повірили б і Мені, тому що він писав про Мене» (Ін. 5, 46). Де Мойсей писав про Нього? Це я і постараюся тепер показати.

Коли було створене все творіння: небо було увінчане різноманітним сонмом зірок, а внизу під ним земля прикрасилася різними квітами, коли вершини гір, поля і долини і взагалі вся земна поверхня вкрилася рослинами, деревами і травами, забігали стада великої та дрібної худоби, хор співучих птахів за своєю природою наповнив повітря музикою, моря наповнилися морськими тваринами, озера, джерела і ріки наповнилися тим, що в них народжується, і не залишилося нічого недокінченого, а все вже було готове, тоді тіло ждало голови, місто — начальника, творіння — царя, тобто людини. І Бог, бажаючи її створити, сказав: «Сотворімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою» (Бут. 1, 26). З Ким Він розмовляє? Очевидно, що зі Своїм Єдинородним Сином. Він не сказав: «Сотвори», щоб ти не сприйняв ці слова, як наказ рабові, а: «Сотворімо», — щоб під видом ради показати рівність честі (Його і Сина).

Інколи йдеться про те, що Бог має Порадника, а інколи, — що не має. Однак Писання не суперечить собі, а через те й інше розкриває перед нами таємничі догмати. Коли воно хоче показати, що Бог ні в чому не має потреби, тоді говорить, що Він Порадника не має. А коли хоче показати рівність Його честі з Єдинородним, тоді називає Божого Сина Його Порадником. А щоб ти переконався в тому й іншому, тобто як у тому, що пророки називають Сина Порадником Божим не тому, ніби Отець відчуває необхідність в пораді, а для того, щоб ми зрозуміли честь Єдинородного, так і в тому, що Бог не має потреби в порадникові, вислухай слова Павла: «О глибино багатства і премудрості, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його! Бо хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому?» (Рим. 11, 33–34). Він показує те, що Бог ні в чому не має потреби. А Ісая, засвідчуючи про Єдинородного Сина Божого, з іншого боку так говорить: «Стане все це пожежею, їжею вогню! Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник» (Іс. 9, 4–5).

Якщо Син є «Дивний Порадник», то чому Павло говорить: «Хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому»? Тому, що Павло, як я вже сказав, хоче показати, що Отець не має потреби ні в чому, а пророк показує рівність Його честі з Єдинородним. Тому і тут Бог не сказав: «Сотвори», але: «Сотворімо». Бо слово «сотвори» означає наказ, що дається рабові. Це можна почути із наступного. Одного разу до Ісуса підійшов сотник і сказав: «Господи, слуга мій вдома лежить розслаблений і тяжко страждає». А що Христос? «Я прийду, — сказав Він, — і зцілю його» (Мф. 8, 6–7). Сотник не смів вести Лікаря до свого дому. Але Провидець і Людинолюбець Сам обіцяє прийти до нього, щоб при нагоді показати нам Свою доброчинність. Бо Христос, знаючи, що сотник хотів сказати, обіцяв прийти, щоб ти побачив благочестя цього мужа. Що говорить сотник? «Господи, я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою» (Мф. 8, 8). Навіть тяжка хвороба і прикрість не погасили в ньому благоговіння, але і в нещасті він шанував величність Владики. Тому і говорить: «Промов тільки слово, і видужає слуга мій. Бо і я — людина підвладна, але, маючи під собою воїнів, кажу одному: іди, і йде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: зроби це, і зробить» (Мф. 8, 8–9).

Тож бачиш, що слово «зроби» властиве господарю, який розмовляє з рабом? А слово «сотворімо» властиве Особі, Яка має однакову честь. Так, коли господар звертається до раба, він говорить: «Зроби». А коли Отець розмовляє з Сином, то говорить: «Сотворімо».

«Що ж, — скажуть, — можливо, так думав сотник, а насправді було не так?» Хіба сотник був апостолом? Хіба він був учнем Христа, щоб я мав зважати на його слова? «Він, — скажуть єретики, — міг помилятися». Добре. Але що ми бачимо далі? Чи виправляв Христос його слова? Чи викривав його як такого, що помиляється і висловлює помилкове вчення? Чи сказав йому: «Що ти робиш, чоловіче? Ти думаєш про Мене вище, ніж треба; ти приписуєш Мені те, що Мені не належить; ти думаєш, що Я можу владно повелівати, а Я такої влади не маю?» Чи сказав йому Христос щось подібне? Ні. Він підтвердив думку сотника і до тих, що йшли за Ним, сказав: «Істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри» (Мф. 8, 10).

Отже, схвалене Владикою є підтвердженням слів сотника. А тому — це вже не слова сотника, а одкровення Господнє. Якщо Він Сам похвалив сказані слова і відізвався про них як про слова добрі, то я сприймаю їх як Божественне одкровення, позаяк у Христовій відповіді вони отримали небесне підтвердження.

3. Чи бачиш, як Новий Завіт співзвучний зі Старим, як той і другий доказують самостійність влади Христа? Але (скажуть), що з того, коли Він, хоч і створив людину, однак створив як слуга? Це недоречне сперечання. Сказавши: «Сотворімо людину», Бог не додав: «…за образом Твоїм меншим» або: «…за образом Моїм більшим». А що? Він говорить: «За образом Нашим, за подобою Нашою», — виражаючи цим, що в Отця і Сина один образ. Він не сказав: «За образами», але: «За образом Нашим», — бо не два нерівних, а один і той же образ у Отця і Сина. Тому, щоб ти знав, що Він має з Отцем однакову честь і однакову славу, про Сина сказано, що Він сидить праворуч Отця, адже слуга не сидить, а стоїть.

А що сидіння знаменує рівність і однаковість Господньої честі і влади, а стояння притаманне рабам і підвладним, послухай, що говорить про це Даниїл: «Я бачив, аж ось поставили престоли і сів Ветхий днями…, тисяча тисяч служили Йому, і десятки тисяч стояли перед Ним» (Дан 7, 9–10). Також Ісая говорить: «Бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі… І Серафими стояли довкола Нього» (Іс. 6, 1–2). І Михей сказав: «Бачив я Господа Бога Ізраїлевого, що сидів на престолі Своїм, і все воїнство небесне стояло довкола Нього, праворуч Нього і ліворуч Нього» (3 Цар. 22, 19). Бачиш, що небесні сили завжди стоять, а Він сидить?

Отже, коли ти бачиш, що Син сидить праворуч Отця, то не приписуй Йому рабську і підвладну гідність, а пануючу і самостійну. Тому і Павло, знаючи, що стояти властиво слугам, а сидіти — повелителям і начальникам, поглянь, як розрізняє те й інше такими словами: «Про ангелів сказано: «Ти твориш духів ангелами Своїми і слугами Своїми вогненне полум’я». А про Сина: «Престіл Твій, Боже, повік віку» (Євр. 1, 7–8), де під престолом має на увазі царську владу. Тож, коли я усім, що було сказано, довів, що Син має гідність не як слуга, а як Владика, то будемо поклонятися Йому як Владиці, як рівному з Отцем. Це Він Сам звелів, коли сказав: «Щоб усі шанували Сина, як шанують Отця» (Ін. 5, 23).

Щоб ми не наполовину влаштовували своє спасіння, тому з правильним дотриманням догматів поєднуймо праведність життя та діл. А ніщо так не допоможе в праведності поведінки і чистоті життя, як часте перебування тут і старанне слухання. Чим для тіла є їжа, тим для душі є вивчання божественних одкровень. Бо «не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих» (Мф. 4, 4). Тому ті, що не беруть участі в цій трапезі, зазвичай відчувають голод. Послухай, як погрожує цим голодом Бог і ставить його в один ряд з карами та муками. «Голод пошлю Я на землю, — говорить Він, — не голод на хліб і не спрагу на воду, але спрагу почути Господні слова» (Ам. 8, 11). Хіба не безумно ради уникнення тілесного голоду робити все і вживати всіх заходів, а душевний голод добровільно накликати на себе, хоч він настільки тяжчий, наскільки більшою є від нього шкода?

Ні, прошу і благаю вас. Не будемо так погано ставитися до себе, а будемо надавати перевагу перебуванню тут перед усіма заняттями і турботами. Скажи мені, чи стільки ти придбаєш, залишивши зібрання, скільки втратиш для себе і для свого дому? Хоч би ти знайшов цілий золотий скарб і ради нього залишив це зібрання, і тоді ти втратиш більше, і настільки більше, наскільки духовні блага вище матеріальних. Останні, хоч би вони були незлічимі і текли зі всіх сторін, не будуть супроводжувати нас у майбутнє життя, не переселяться з нами на небо і не стануть перед страшним Престолом, а часто ще до нашої смерті покидають нас і зникають. А коли й залишаться до кінця, то під час смерті неодмінно відберуться. А духовний скарб є невід’ємною знахідкою. Він іде за нами скрізь і під час нашого відходу, а перед Божим Престолом додає нам великої сміливості.

4. Якщо від інших зібрань є чимало користі, то від цих — удвічі більше. Тут ми отримуємо користь не тільки від того, що зрошуємо душу Божественними речами, але й від того, що завдаємо великого сорому ворогам, а своїм братам приносимо велику радість. Під час битви корисно спішити на допомогу до тої частини війська, котра знемагає і знаходиться в небезпеці. Тому необхідно всім збиратися тут і відбивати напади неприятелів. Ти не можеш виголосити довгої проповіді і не маєш здібності повчати? Але ти тільки прийди сюди і цим виконаєш усе. Твоя тілесна присутність збільшує паству і підтримує старанність твоїх братів, а ворогів твоїх присоромлює. Коли будь-хто, підійшовши до цього священного входу, побачить, що мало зібралося, тоді й та старанність, що в нього була, охолоне, він ослабне, стане байдужим і відійде. Так з часом весь народ у нас стає безпечним і байдужим. А коли він бачить, як усі старанно збираються, сходяться зі всіх сторін, тоді їхня ревність пробуджує пильність навіть у найбільш байдужого і лінивого.

Камінь, ударяючись до каменя, може викрешувати іскри, — хоч що може бути холодніше за камінь і тепліше за вогонь, однак безперервні удари перемагають його природу. А коли це буває з каменем, то тим більше може бути з душами, які спілкуються між собою і зігріваються духовним вогнем. Хіба ви не чули, що в наших предків було всього сто двадцять віруючих, а до того було тільки дванадцять, хоч і серед цих не всі залишилися, а один з них, Юда, загинув, тому всього було одинадцять? Але з цих одинадцяти зробилося сто двадцять, а із ста двадцяти — три тисячі, потім — п’ять тисяч, а далі вони наповнили пізнанням Бога ввесь всесвіт. Уся причина в тому, що вони ніколи не припиняли спілкування між собою, а постійно всі разом проводили час у храмі, займаючись молитвою і читанням. Тому вони і запалили таке велике багаття, що, ніколи не розлучаючись, привернули до себе весь всесвіт.

Будемо і ми наслідувати їх. Хіба не було б дивним не проявляти до Церкви бодай такого піклування, яке проявляють жінки щодо своїх сусідок? Вони, побачивши будь-яку бідну безпорадну дівицю, разом допомагають їй, заміняючи родину, і на весіллі в такої дівиці буває багато шуму. Одні приносять їй гроші, інші роблять їй честь своєю присутністю. І останнє не менш важливе, бо їхня щирість служить прикриттям її бідності. Таким чином вони прикривають її убогість своєю люб’язністю. Так робіть і ви щодо цієї Церкви. Будемо разом звідусіль приходити і прикривати її убогість, або краще, — своїм постійним перебуванням тут припинимо її убогість.

«Чоловік є голова жінки» (Еф. 5, 23), а жінка є помічницею чоловіка. То нехай ні голова без тіла не наважується переступати ці священні пороги, ні тіло без голови не приходить, а нехай приходить сюди вся людина, приводячи з собою і дітей. Якщо приємно бачити дерево, яке пустило від свого коріння молоді пагони, то набагато приємніше, навіть приємніше, ніж будь-яку оливку, бачити чоловіка, біля якого, ніби молоді пагінці від його коріння, стоять діти. І це не тільки приємно, але й корисно, бо для тих, що збираються тут, буде, як я вже сказав, велика нагорода.

Ми особливо дивуємося землеробу не тоді, коли він трудиться на землі, яка вже неодноразово оброблялася, а коли, взявши неорані й незасіяні поля, з великим старанням трудиться на них. Так робив і Павло, надаючи перевагу проповіді Євангелія не там, «де вже було відоме ім’я Христове…, а кому не звіщалося про Нього» (Рим. 15, 20–21). Будемо ж і ми наслідувати його як для примноження Церкви, так і для нашої користі. Будемо збиратися тут на кожне зібрання. Якщо спалахне в тобі похіть, ти зможеш її легко загасити, як тільки побачиш цей храм. Якщо тебе охопить гнів, ти швидко приборкаєш цього звіра. Якщо тебе буде облягати будь-яка інша пристрасть, ти зможеш приборкати будь-яку бурю й оселити тишу та великий спокій у душі. Щоб цього сподобитися всім нам через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, через Якого Отцю зі Святим Духом, слава нині і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору