«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том І. Книга 2

Про Лазаря. Слово третє

Про Лазаря і про те, чому Авраам не сказав:
«Узяв уже блага твої за життя твого»,
але: «Одержав»; і чому праведники часто піддаються
небезпекам, а грішники їх уникають

Притча про Лазаря принесла нам чимало користі: і багатим, і вбогим. Одних, навчивши легко переносити убогість, а інших, налаштувавши не величатися багатством, на ділі показала, що найбільш нещасним є той, хто живе в розкоші і ні з ким не ділиться своїм майном. Тому і сьогодні знову займемося тим же, подібно до тих, котрі, трудячись у рудниках, продовжують копати там, де побачать багато золотих жил, і не зупиняться доти, поки не витягнуть усе, що відкрили.

Повернемося до того місця, де ми недавно зупинилися, і від того почнемо. Звичайно, можна було й за один день розтлумачити вам усю цю притчу, але ми турбуємося не про те, щоб тільки багато сказати і піти, а щоб ви, уважно прийнявши і засвоївши сказане, отримали від цієї уважності духовну користь. Так і любляча мати, яка хоче грудне дитя перевести на тверду їжу, якщо почне відразу ж вливати в його уста багато поживи, то нічого доброго не вийде. Бо дитя вибльовує те, що йому подається, і заливає на грудях сорочку. Але якщо вона буде давати поступово і потрохи, то дитя без шкоди для себе приймає те, що йому подається.

Тож, щоб і ви не викинули поданого, я не відразу запропонував вам чашу повчання, а розділив її на багато днів. А поміж них дав вам можливість перепочити від трудів слухання, щоб те, що вже подано, міцно укоренилося, улюблені, у вашій свідомості, а те, що буде сказано, ви сприйняли з душею врівноваженою і бадьорою. Тому я часто за декілька днів наперед говорю вам про зміст того, про що буде сказано, щоб ви за ці дні, узявши Біблію, прочитавши з неї весь розділ й уяснивши, що вже сказано, а що ще залишилося, зробили свій розум більш здатним для сприйняття того, що буде сказано далі.

Я завжди закликаю і не перестану закликати, щоб ми не тільки тут слухали те, що говориться, але і вдома постійно займалися читанням Божественних Писань. До цього я завжди закликав і тих, котрі інколи бувають зі мною. І нехай ніхто не говорить мені цих холодних і гідних осуду слів: «Я прив’язаний до суду, займаюся справами суспільними, найнятий ремеслом, маю дружину, виховую дітей, управляю домом — я людина світська. Читати Писання не моя справи, а тих, котрі відмовилися від світу, поселилися на вершинах гір і ведуть таке життя постійно».

Для чого ти, чоловіче, говориш, начебто займатися Писаннями не твоя справа, бо в тебе є безліч турбот? Ні, це твоя справа більше, ніж їхня. Бо допомоги від Божественних Писань потребують не так вони, як ті, що крутяться серед безлічі справ. Ченці, відійшовши від торговищ і торгівельних турбот, облаштувавши келії в пустелі і не маючи ні з ким будь-якого спілкування, а у своїй мирній тиші, ніби сидячи в пристані, безперешкодно роздумуючи, насолоджуються великою безпечністю, а ми, що перебуваємо ніби серед бурхливого моря, впадаючи у безліч гріхів, завжди потребуємо постійної і безупинної розради від Писань. Ті сидять удалині від боротьби, завдяки чому отримують мало ран. А ти постійно знаходишся в бойовому строю й отримуєш постійні удари, тому і маєш більше потреби у ліках. І дружина тебе дратує, і син засмучує, і слуга сердить, і ворог влаштовує підступи, і друг заздрить, і сусід обмовляє, і товариш по службі підставляє ногу, часом і суддя погрожує, й убогість засмучує, і недбалість домочадців змушує плакати, й удача бундючить, і горе доводить до засмучення — з кожного боку оточує нас чимало випадків і причин то для гніву, то для турбот, то для зневіри і печалі, то для марнославства і гордості — звідусіль несеться безліч стріл.

Тому нам повсякчас необхідне всеозброєння Писань. «Знай, — говорить премудрий, — що ти посеред сітей ідеш і по зубцях міських стіл проходиш» (Сир. 9, 18). Плотські похоті сильніше повстають проти тих, котрі перебувають серед людей. Бо і миле обличчя, і красиве тіло уражають нас через зір, і вульгарне слово, увійшовши через слух, збурює нашу думку. А часто порушує добрий настрій душі і талановито проспівана пісня. Але що я говорю про це? Навіть те, що здається абсолютно незначним, — запах аромату, розвіяний десь на дорозі розпутними жінками, ненароком заполонює людину.

2. Є чимало подібних обставин, які заполонюють нашу душу. Задля цього нам необхідні божественні ліки, щоб ми могли і лікувати вже отримані рани, і запобігати від ще не отриманих, які нам загрожують, заздалегідь знешкоджуючи і відбиваючи стріли диявола постійним читанням Божественних Писань. Бо неможливо, неможливо врятуватися нікому з тих, хто постійно не вправляється в духовному читанні. Тому добре, якщо ми, неустанно використовуючи ці ліки, встигнемо завчасно врятуватися. Якщо ж, отримуючи щодня рани, ми не будемо вживати жодних ліків, то яка тоді надія на спасіння?

Хіба не бачиш, як майстри мідних, золотих і срібних справ, або ті, що займаються будь-яким іншим ремеслом, старанно бережуть усі знаряддя свого ремесла? І хоч би їх змушував голод чи пригнічувала убогість, краще будуть терпіти все, ніж заради їжі продадуть що-небудь зі знарядь свого ремесла. Чимало часто зважувалися скоріше ввійти в борги, щоб прокормити дім і дітей, ніж продати бодай найменше зі знарядь свого ремесла. І це справедливо, Вони знають, що коли продадуть знаряддя, то від їхньої майстерності вже не буде користі і втратиться будь-яка можливість заробітку. А коли знаряддя цілі, то, постійно займаючись своїм ремеслом, вони зможуть згодом сплатити борги. А коли поспішать продати їх іншим, то вже не зможуть бодай якось зарадити своїй убогості і голоду.

Так і ми повинні налаштовувати себе. Як для них знаряддями ремесла є молот, ковадло і кліщі, так і для нас знаряддями нашого мистецтва є апостольські і пророчі книги і все Писання, богодухновенне і корисне (2 Тим. 3, 16). І як вони тим знаряддям виробляють усякий посуд, за який би не взялися, так і ми цими посібниками формуємо свою душу, виправляємо пошкоджену, обновляємо постарілу. При цьому вони показують своє мистецтво тільки у зовнішньому виді, оскільки не можуть перемінити сам матеріал виробів — зробити срібло золотом, а тільки змінюють їхню форму. Зовсім інакше ти — ти можеш зробити більше, ніж вони. Узявши дерев’яну посудину, можеш зробити її золотою. Свідком є Павло, який говорить: «У великому домі є посуд не тільки золотий та срібний, а й дерев’яний та глиняний; і один у почесному, а інший у низькому вживанні. Отже, хто буде чистий від цього, той буде посудом на честь, освяченим і благопотрібним Владиці, придатним на всяке добре діло» (2 Тим. 2, 20–21).

Отже, щоб не зазнати смертельних ран, не будемо нехтувати придбанням (священних) книг. Не будемо закопувати золото в землю, а будемо збирати собі скарб духовних книг. Золото, коли його стає багато, зазвичай шкодить тим, хто його збирає. А ці книги для тих, хто їх має, приносять велику користь. Як царська зброя, що зберігається у певному місці, хоч би її ніхто і не використовував, є належним захистом для тих, що проживають у тому місці, бо ні розбійники, ані ті, що підкопуються, ані будь-які інші лиходії не насміляться напасти на цей дім. Так само, де є духовні книги, звідти проганяється всяка диявольська сила, а живе там велике повчання в чеснотах. Тільки сам вигляд таких книг робить нас більш стриманими від гріха. Якщо ми й наважимося на будь-що заборонене і себе осквернимо, то, повернувшись додому і глянувши на ці книги, суворо засуджуємо себе своєю совістю і стаємо менш схильними до повторення тих гріхів. А коли, навпаки, будемо жити благочестиво, то отримаємо від них чималу користь. Якщо хтось тільки торкається Євангелія, він тут же впорядковує свої думки і тільки при одному погляді на нього відходить від усього земного. Якщо ж додається до цього й уважне читання, то душа, ніби вступаючи в таємниче святилище, очищається і стає кращою, оскільки через ці Писання з нею розмовляє Бог.

Можуть сказати: «А що, коли ми не розуміємо того, що написано в них?» Навіть якщо ти і не розумієш того, що написано в них, то тільки від самого читання відбувається велике освячення. Однак неможливо, щоб ти взагалі нічого не розумів. Благодать Духа саме так і влаштувала, що ці книги склали митарі, рибаки, виготовлювачі наметів, пастирі овець і кіз, люди прості і невчені, щоб ніхто з простих людей не зміг вдаватися до подібної відмовки, — щоб для всіх було зрозуміло те, що написано. Щоб і ремісник, і слуга, і вдова, і найбільш неосвічений зі всіх людей отримували користь і повчання від слухання. Бо не для суєтної слави, як світські (мудреці), а для спасіння тих, що слухають, склали все це ті, котрі від початку сподобилися благодаті Духа.

3. Світські філософи, і ритори, і письменники, котрі шукали не загальної користі, а прагнули здобути славу тільки для себе, якщо і говорили що-небудь корисне, то прикривали це прозаїчною неясністю, ніби якимсь мороком. Апостоли ж і пророки робили навпаки: вони, як учителі всього світу, дали вчення ясне і зрозуміле для всіх, щоб при читанні кожен сам міг зрозуміти сказане. Провіщуючи це, пророк говорив: «Будуть усі навчені Господом… І вже не будуть учити один одного і говорити: «Пізнай Господа», бо всі самі будуть знати Мене від малого до великого» (Іс. 54, 13; Єр. 31, 34; Ін. 6, 45). І Павло говорить: «Коли я приходив до вас, браття, приходив провіщати вам свідчення Боже не пишномовним словом або мудрістю…». І далі: «Слово моє і проповідь моя не в переконливих словах людської мудрості, а в явленні Духа і сили…». І ще: «Мудрість же ми проповідуємо не віку цього і не володарів віку цього скороминучих» (1 Кор. 2, 1, 4, 6).

І хто ж не зрозуміє того, що сказано в Євангеліях? Хто, слухаючи, що «блаженні лагідні, блаженні милостиві, блаженні чисті серцем» (Мф. 5. 5, 7, 8) і тому подібне, буде потребувати вчителя, щоб бодай трохи зрозуміти сказане? А хіба явлення знамень і чудес та історичні оповідання не зрозумілі і не ясні для кожного? Вищесказане є тільки приводом, відмовкою і прикриттям лінощів. Ти не розумієш того, що сказано? Але як ти можеш зрозуміти, коли не хочеш навіть глянути в книгу? Візьми в руки книгу, прочитай всю історію, зрозуміле збережи в пам’яті, а неясне і незрозуміле прочитай декілька разів. Якщо ж і після неодноразового читання не в змозі будеш зрозуміти того, про що йдеться, піди до мудрішого, до вчителя, поспілкуйся з ним щодо сказаного, прояви велике старання. І Бог, бачачи, що ти проявляєш таке старання, не знехтує твоєю невсипущою дбайливістю. Якщо людина не розтлумачить тобі того, що ти шукаєш, то безсумнівно Він Сам відкриє.

Згадай про євнуха ефіопської цариці, який, будучи чужинцем, зайнятий безліччю турбот і, маючи з кожного боку чимало справ, хоч не розумів того, що читав, однак, сидячи в колісниці, читав. Якщо він показав таку ретельність у дорозі, то уяви, яким він був, перебуваючи вдома. Якщо під час подорожі він не хотів облишати читання, то тим більше, сидячи вдома. І якщо, не розуміючи того, що читав, він не покидав читання, то тим більше після того, коли став розуміти. А те, що він не розумів того, що читав, послухай, що говорить йому про це Филип: «Чи розумієш, що читаєш?» (Діян. 8, 30). Він же, почувши це, не почервонів, не засоромився, а зізнався у своєму незнанні і сказав: «Як можу розуміти, коли ніхто не наставить мене?» (Діян. 8, 31). І за те, що ще не маючи керівника, він читав так старанно, незабаром отримав і керівника. Бог побачив його ревність, прийняв старанність і скоро послав йому вчителя.

Немає сьогодні Филипа? Зате є Дух, Який поставив Филипа. Тож, не будемо, улюблені, нехтувати своїм спасінням. Це все для нас написано, «для повчання нам, які досягли останніх віків» (1 Кор. 10, 11).

Великим захистом від гріхів є читання Писань, а незнання Писань — це велика безодня і глибока прірва. Великою втратою для спасіння є нічого не знати з божественних постанов. Ці незнання породили єресі, призвели до розпусного життя, перевернули все вверх дном. Бо неможливо, неможливо, щоб залишився без плодів той, хто постійно і ретельно займається читанням (Писань).

Ось одна притча, а скільки користі принесла нам? На скільки кращою зробила нашу душу? Я добре знаю, що завдяки слуханню багато пішло звідси, отримавши чимало користі. А коли є такі, що не так багато зібрали плодів, але й вони, принаймні того дня, коли слухали, звичайно, були кращими. Немаловажним є бодай один день провести в печалі через гріхи, спрямувати погляд до вищої мудрості і дати душі бодай трохи заспокоїтися від життєвих турбот. А коли ми будемо робити це під час кожних зборів і невідступно, то таке безперервне слухання принесе нам велике і прекрасне благо.

4. Тепер я розповім вам і про наступні події притчі. Що ж було? Коли багач сказав: «Пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій», — послухаймо, що говорить Авраам: «Чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар — тільки зло; отже, тепер він тут тішиться, а ти страждаєш. І, крім усього того, між нами і вами утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не зможуть, так само звідти до нас не переходять» (Лк. 16, 24–26).

Важкі ці слова і багато у них сумного для нас. Знаю це і я. Але чим сильніше вони діють на совість, тим більше приносять користі для душі того, хто це відчуває. Якби це було сказано нам там так, як багачеві, то воістину треба було б плакати, тужити і ридати від того, що вже не маємо часу для покаяння. А оскільки ми чуємо це тут, де є можливість і покаятися, і гріхи змити, й отримати велику відвагу, і виправитися, остерігаючись нещастя, що спіткало інших, тому будемо дякувати людинолюбному Богові, Який через покарання інших рятує нас від байдужості і будить від сну. Тому і сказано це наперед, щоб ми не зазнали подібного. Якби Бог хотів покарати нас, то не сказав би цього наперед. Але оскільки Він не хоче віддати нас на муки, тому наперед говорить про нього, щоб ми, напоумлені цим застереженням, не зазнали справжніх мук.

Але чому (Авраам) не сказав: «Ти взяв уже блага твої», а: — «Одержав»? Ви, звичайно, пам’ятаєте, мої слова, що тут відкривається перед нами велика й неосяжна безодня думок. Слово «одержав» показує і знаменує отримання чогось належного, оскільки одержують те, що належить. Якщо ж цей багач був негідний і злочинний, жорстокий і нелюдяний, то чому Авраам не сказав йому: «Ти взяв уже блага твої», але: — «Одержав», ніби ним заслужене і належне?

Що в цьому повчального для нас? Те, що хоч деякі нечестиві своїм злом і дійшли до крайності, однак інколи і вони зробили бодай одну, дві чи три добрі справи. А що я говорю це не просто так, це видно з наступного. Хто був більш злочинним, нелюдяним, нечестивим, ніж той несправедливий суддя, який ні Бога не боявся, ні людей не соромився? Але, будучи настільки нечестивим, зробив і дещо добре: він змилосердився над вдовою, яка постійно його турбувала, проявив милість, виконав її прохання і покарав тих, котрі її кривдили (Лк. 18, 2–5). Так буває, що нестриманий інколи може бути милостивим, або нелюдяний — чесним; нестриманий і жорстокий, однак інколи в житті може зробити бодай одну добру справу.

Може бути й навпаки — маються на увазі люди добрі. Як найбільш безчесні іноді роблять щось добре, так чесні і добрі нерідко в чомусь помиляються. Бо «хто може сказати, — говорить премудрий, — я очистив моє серце, я чистий від гріха мого» (Притч. 20, 9)? Отже, оскільки бачимо, що і багач, хоч дійшов до крайнього безчестя, робив щось добре, і Лазар, хоч досяг найвищої чесноти, міг погрішити у чомусь незначному, то поглянь, як на те й інше вказав патріарх словами: «Ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар — тільки зло». Зміст слів такий: «Якщо ти зробив щось добре і тобі за це належалась нагорода, то ти вже отримав усе в цьому світі, живучи у веселощах та багатстві, насолоджуючись великими благами та щастям. А Лазар, коли зробив щось негідне, то отримав усе, постраждавши від убогості, голоду і крайнього лиха. Кожен прийшов сюди голим: він щодо гріхів, а ти щодо діл правди. Тому він тут має тільки втішення, а ти терпиш тяжкі муки».

Справді, якщо наші добрі справи нечисленні і незначні, а гріхів великий і невимовний тягар, і при цьому будемо тут насолоджуватися благополуччям і не зазнаємо жодної прикрості, то підемо звідси цілком оголеними і позбавленими нагороди навіть за добрі справи, оскільки все вже отримали тут. Так само, коли наші чесноти великі і численні, а гріхи нечисленні і незначні, і водночас ми потерпимо певні прикрощі, то, звільнившись тут і від цих незначних гріхів, отримаємо там за добрі діла справжню і невід’ємну нагороду.

Отже, коли побачиш, що будь-хто живе нечестиво і не знає тут жодних прикрощів, не звеличуй його, а плач і жалій як людину, що зазнає всіх прикрощів там, як і цей багач. І навпаки, коли побачиш, що хтось турбується про доброчесність і терпить численні спокуси, звелич його і наслідуй, бо йому і тут прощаються всі гріхи, і там за терпіння приготовлено незлічимі нагороди, як було і з цим Лазарем.

5. Одні отримують кари тільки тут, інші не зазнають тут жодних прикрощів, а всі покарання одержують там, ще інші караються і тут, і там. Яких же з цих трьох (розрядів людей) ви звеличуєте? Знаю, що перших, котрі тут зазнають кар і очищаються від гріхів. А котрих поставите наступними? Може, тих, котрі тут нічого не терплять, а все отримають там? А я не цих, а тих, котрі караються і тут, і там. Оскільки той, хто зазнав покарання тут, там отримає найлегшу кару, так і той, хто має там отримати все покарання, неодмінно потрапить під суд. Як і цей багач, не отримавши тут жодного очищення у своїх гріхах, там зазнав настільки жорстокої кари, що не міг отримати бодай малої краплі води.

Однак серед грішників, котрі не зазнають тут жодних прикрощів, найбільш нещасними я вважаю тих, котрі, крім того, що тут не отримують покарань, ще й насолоджуються веселощами і щастям. Як те, що для грішників, які не отримують покарання за гріхи тут, готуються особливо тяжкі покарання там, так і те, що вони в добавок насолоджуються добробутом, веселощами і багатством, стає там для них приводом і причиною особливого покарання і мук.

Якщо ми, незважаючи на наші гріхи, маємо милості від Бога, то це може вкинути нас і в найбільший вогонь. Коли той, на кому звершується Боже довготерпіння, а він належним чином його не сприймає, за що підлягає особливо тяжкому покаранню, то хто спасе його від цього покарання, якщо він, незважаючи на те, що при довготерпінні отримує ще й великі милості, продовжує жити в безчесті? А те, що ті, котрі, зловживаючи тут Божим довготерпінням, збирають собі цим всеосяжну кару там, якщо не покаються, послухай, що говорить про це Павло: «Невже думаєш ти, чоловіче, що, засуджуючи тих, хто чинить таке, і роблячи те саме, ти втечеш від суду Божого? Або зневажаєш багатство Його милосердя, лагідності і довготерпіння, не розуміючи, що милосердя Боже веде тебе до покаяння? Але через жорстокість твою і нерозкаяність серця ти сам собі збираєш гнів на день гніву та об’явлення праведного суду від Бога» (Рим. 2, 3–5).

Отже, коли ми побачимо, що деякі мають багатство, живуть у розкоші, намащуються ароматами, проводять дні в пияцтві, мають велику владу і славу, велику популярність і знаменитість і, незважаючи на свої гріхи, не знають ніякого горя, то будемо оплакувати їх і жаліти саме тому, що вони грішать і не зазнають покарань. Коли бачиш, як хто-небудь хворіє водянкою, розладом печінки чи страждає від будь-якої інфекції і безлічі ран з кожного боку, а він попри все це пиячить і веселиться, чим усугубляє свою хворобу, то ти не тільки не вихоплюєшся ним і не вважаєш його щасливим від веселощів, а якраз через це називаєш його нещасним. Так роздумуй і про душу. Коли побачиш, що людина живе негідно, однак насолоджується великими благами і не знає жодної біди, то якраз через це пожалій її. Бо вона, піддавшись хворобі та особливо тяжкій заразі, через веселощі і непоміркованість усугубляє хворобу і стає ще гіршою. Бо злом є не покарання, а гріх — він віддаляє нас від Бога. А покарання веде до Бога і зупиняв Його гнів. Звідки це видно? Послухай пророка, який говорить: «Утішайте, утішайте народ Мій, — говорить Бог ваш; — говоріть до серця Єрусалима і сповіщайте йому…, тому що він від руки Господньої прийняв удвічі за всі гріхи свої» (Іс. 40, 1–2). І ще: «Господи Боже наш! Ти даруєш нам мир; бо і всі діла наші Ти влаштуєш для нас» (Іс. 26, 12).

А щоб ви переконалися, що одні отримують кару тут, інші — там, а ще інші — і тут, і там, то послухайте, що говорить про це Павло, викриваючи тих, котрі негідно приймають Таїнства. Сказавши, що той, хто їсть і п’є Тіло і Кров Господа не достойно, «винний буде супроти Тіла і Крові Господньої», він тут же додав: «Через це багато з вас немічних і недужих і чимало вмирає. Бо коли б ми судили самі себе, то не були б судимі. Будучи ж судимі, караємося від Господа, щоб не бути засудженими зі світом» (1 Кор. 11, 27, 30–32). Чи бачиш, як покарання тут спасає нас від мук тамтешніх? І про перелюбника він говорить, що такого необхідно «віддати сатані на виснаження плоті, щоб дух спасся в день Господа нашого Ісуса Христа» (1 Кор. 5, 5).

І на прикладі Лазаря видно, що, коли він вчинив щось зле, то омив це тут, а тому відійшов туди чистим. Це ж видно і на прикладі розслабленого, який, страждаючи від недуги тридцять вісім років, через її тривалість загладив свої гріхи. А що він так страждав за гріхи, послухай, як говорить про це Христос: «Ось ти одужав, не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого» (Ін. 5, 14). Із цього видно, що деякі отримують кару тут і звільняються від гріхів.

6. А що деякі зазнають кари тут і там, якщо тут не отримають кари відповідної тягареві гріхів, послухай, що говорить про це Христос, вказуючи на содомлян. Сказавши: «Хто не прийме вас…, обтрусіть порох з ніг ваших, — Він додав: — «Відрадніше буде землі Содомській і Гоморській у день судний, ніж місту тому» (Мф. 10, 14–15). Словом «відрадніше» Він показав, що і содомляни будуть покарані, однак легше, оскільки зазнали покарання вже тут. А те, що є такі, котрі, не зазнавши жодного лиха тут, там отримають кару сповна, це показав нам уже згаданий багач, який терпить там нестерпну муку і не має найменшої розради, оскільки вся кара ждала його там.

Отже, як грішники, котрі тут не знають жодних прикрощів, отримають більші страждання там, так праведники, котрі тут терплять чимало прикрощів, там отримають великі почесті. І як серед двох грішників, з яких один зазнав покарання тут, а інший ні, і покараний буде щасливіший за того, котрий не покараний; так і серед двох праведників, серед яких один терпів тут більші прикрощі, а інший менші, — блаженнішим буде той, котрий перетерпів більше, бо Господь віддасть кожному за його ділами.

Що ж? «Невже, — скажуть, — немає жодного, хто б і тут, і там насолоджувався спокоєм?» Важко це, чоловіче, і навіть неможливо. Неможливо, воістину неможливо сподобитися честі там для того, хто живе тут у недбальстві і байдужості, насолоджується всіма благами і веде життя розпутне і безцільне. Якщо його не мучить убогість, то мучить похіть, і він віддається їй, а в цьому чималий труд. Якщо не турбує хвороба, то розпалює гнів, а перемога над гнівом поєднана з чималими прикрощами. Якщо не нападають спокуси, то невпинно повстають лукаві помисли. Не легко приборкати порочну похіть, приборкати марнославство, смирити гордість, відійти від веселощів, вести суворий спосіб життя. Однак хто всього цього не робить, спастися не зможе.

А про те, що ті, котрі живуть у веселощах, не спасуться, послухай, як говорить Павло про вдовицю: «Сластолюбна живою померла» (1 Тим. 5, 6). Якщо так сказано про жінку, то тим більше про чоловіка. А що той, хто веде розкішне життя, не зможе ввійти до неба, це пояснив і Христос, сказавши: «Вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх» (Мф. 7, 14). «Як же, — скажуть, — Він говорить: «Ярмо Моє — благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11, 30)? Якщо дорога тісна і скорботна, то як же Він називає її доброю і легкою? Те — щодо властивості спокус, а це — стосовно волі того, хто йде. Бо легким може стати навіть те, що за своїми властивостями є нестерпним, якщо ми візьмемося за нього з охотою. Так і Апостоли, зазнавши побиття, поверталися радісними від того, що сподобилися зазнати безчестя за ім’я Господнє (Діян. 5, 41). Хоч муки зазвичай завдають болю і скорботи, однак воля тих, що зазнали побиття, перемогла саму природу речей. Тому і Павло говорить: «Усі, хто бажає жити побожно в Христі Ісусі, будуть гнані» (2 Тим. 3, 12). Тож, коли їх не переслідує людина, то повстає проти них диявол.

Тому нам необхідно мати чимало мудрості і велику терпеливість, щоб бути уважними і пильнувати у молитві, щоб не бажати чужого, щоб роздавати майно нужденним, щоб рішуче відмовитися від усякої розкоші як в одязі, так і в трапезі, щоб уникати користолюбство, пияцтва, лихослів’я, щоб стримувати язик і не кричати безчинно, як говорить Апостол: «Усяке роздратування, і лютість, і гнів, і клик, і лихослів’я з усякою злобою нехай будуть знищені у вас» (Еф. 4, 31), — щоб не лихословити і щоб не жартувати. У всьому дотримуватися цього — це великий труд. А щоб ти зрозумів, як важко проявляти мудрість і наскільки несумісний з цим спокій, послухай, що говорить Павло: «Приборкую і поневолюю тіло моє» (1 Кор. 9, 27). Цим він указав на те приневолення і чималі зусилля, які повинні вживати ті, хто хоче зробити своє тіло покірним у всьому. І Христос говорив учням: «У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ» (Ін. 16, 33). «Ця скорбота, — говорить Він, — принесе вам спокій».

Це життя є місцем боротьби. Тому той, хто хоче отримати вінець, не може на місці боротьби і перед подвигами насолоджуватися спокоєм. Отже, якщо хто хоче отримати вінець, той має обрати життя суворе і важке, щоб, потрудившись тут короткий час, там насолоджувався вічною славою.

7. Скільки прикрощів зустрічаємо щодня! То якою ж повинна бути душа, щоб не нарікати і не засмучуватися, а дякувати, прославляти і поклонятися Тому, Хто допускає такі спокуси? Скільки несподіваного, скільки незручностей! А водночас необхідно проганяти лукаві помисли і не дозволяти язикові вимовляти будь-що недоречне, подібно як блаженний Іов, — терплячи незлічимі скорботи, не переставав дякувати Богові. Однак є такі, котрі, зазнавши у будь-чому невдачі, або почують від когось лихе слово, або спіткає їх хвороба, наприклад, ніг чи голови, чи будь-яка інша, тут же починають богохульствувати, а через це і тягар хвороби несуть, і користь від неї втрачають.

Що ж ти робиш, людино, промовляючи хулу на свого Благодійника, Спасителя, Заступника і Провідника? Чи не відчуваєш, що ти несешся до прірви і кидаєш себе в безодню неодмінної погибелі? Невже ти полегшиш своє страждання, коли будеш богохульствувати? Ні, ти тільки збільшуєш його і робиш свої муки більш тяжкими. Задля цього диявол і наводить незліченні прикрощі, щоб скинути тебе до цієї безодні. І коли бачить, що ти богохульствуєш, тут же примножує і підсилює прикрощі, щоб ти, страждаючи через них, знову нарікав. А якщо бачить, що ти переносиш їх мужньо, і чим більше підсилюється страждання, тим більше дякуєш Богові, тоді тут же відступає, бо бачить, що його напади безрезультатні і даремні.

Як собака, стоячи біля столу, бачить, що людина, яка їсть, часто кидає їй що-небудь з того, що є на столі, буде стояти тут невідступно. Якщо ж, постоявши раз і два, не отримає нічого, піде геть, бо бачить, що стоїть даремно. Так і диявол постійно стоїть перед нами з відкритою пащею. Якщо кинеш йому, як псові, богохульне слово, він, схопивши його, знову приступить. Якщо ж будеш постійно дякувати Богові, то умориш його голодом і невдовзі відженеш і змусиш тікати.
Але ти, страждаючи від горя, не можеш мовчати? А я й не забороняю тобі говорити, однак замість хули — подяку, замість нарікання — благословення. Звертайся до Господа, молячись, голосно благай, голосно благай, прославляючи Бога. Від цього твоє страждання полегшиться, бо диявол через твої подяки втече, а допомога Божа наблизиться. Якщо ти будеш богохульствувати, то і поміч Божу відсторониш, і диявола налаштуєш проти себе, і сам зазнаєш великі страждання. Якщо ж будеш дякувати, то і підступи лукавого демона відіб’єш, і поміч від Бога-Промислителя отримаєш.

Часто язик за звичкою поривається вимовити погане слово. І коли він буде пориватися, то, перш ніж він промовить таке слово, прикуси його міцно зубами. Краще йому тепер обмитися кров’ю, ніж тоді відчути потребу краплі води і не отримати цієї розради. Краще йому потерпіти тимчасовий біль, ніж тоді отримати покарання вічними муками, подібно як язик того багача, що у вогні не одержав жодної прохолоди.

Бог заповів тобі любити твоїх ворогів, а ти відвертаєшся навіть від люблячого Бога? Заповів звеличувати тих, котрі зневажають, благословляти тих, котрі проклинають, а ти лихословиш Благодійника і Заступника, не зазнавши від Нього нічого злого? Хіба Він не міг відвернути спокуси? Але він допустив їх для того, щоб ти став більш досвідченим. «Але ж ось, — говориш ти, — я падаю і гину». Це не від дії спокуси, а через твою власну безпечність. Скажи мені, що легше: хула чи подяка? Чи не робить вона тих, що її слухають, твоїми ворогами і неприятелями, чи не завдає смутку і чи не приводить потім до великої скорботи? А подяка чи не приносить тобі за мудрість незліченну славу, численні знаки поваги від усіх і велику нагороду від Бога? Чому ж ти, відкидаючи корисне, вигідне і приємне, гонешся за тим, що шкодить, засмучує і мучить?

Крім того, якби причиною богохульства був тягар спокус та убогості, тоді мали б богохульствувати всі убогі. Однак багато хто з тих, що живуть у крайній нужді, постійно дякують Богові. Зате інші, насолоджуючись багатством і веселощами, не перестають богохульствувати.

Отже, не сутність речей, а наша воля є провиною того й іншого. Для того я і прочитав цю притчу, щоб ти знав, що безпечному не допоможе багатство, а уважному й убогість не може зашкодити. Що я говорю, убогість? Якщо навіть об’єднаються всі людські нещастя, то і вони не зможуть засмутити душу боголюбивого і мудрого, і не змусять відійти від чеснот (свідком є Лазар). Так само, як недбалому і розбещеному ніколи не зможуть принести користі ні багатство, ні здоров’я, ні постійне благоденство, ні будь-що інше.

8. Отже, не кажімо, що убогість, і хвороби, і небезпеки примушують богохульствувати. Не убогість, а божевілля; не хвороба, а недбалість; не випадки небезпек, а убогість благочестя доводить неуважних і до богохульства, і до всякого зла. Але чому, скажеш, одні терплять кари тут, інші там, а не всі тут?

Чому? Бо, якби так було, то ми всі загинули б, оскільки всі підлягаємо покаранню. З іншого боку, якби ніхто не отримував покарання тут, тоді дуже багато стали б ще більш байдужими, а чимало сказали б, що нема і Провидіння. Бо коли і тепер багато хто богохульствує, хоч бачать, що чимало грішників зазнають кари, то що б вони сказали, якби і цього не було? До якого зла дійшли б тоді? Тому Бог одних карає тут, а інших не карає. Деяких карає, відсікаючи їхні гріхи і полегшуючи для них тамтешнє покарання, або й зовсім звільняючи від нього, і їхнім покаранням напоумляє тих, котрі живуть у безчесті. А інших, навпаки, не карає, щоб вони, будучи уважними до себе, покаявшись і засоромившись довготерпіння Божим, звільнилися і від покарання тут, і від тамтешніх мук. А коли будуть перебувати у безчесті, не напоумляться довготерпінням Божим, тоді за свою крайню байдужість віддалися б більшому покаранню.

Якщо ж хтось із тих, котрі вважають себе розумними, почне говорити, що ті, котрі зазнають покарань, терплять несправедливо (бо вони могли б покаятися), то ми скажемо, що якби Бог передбачав їхнє каяття, то не покарав би їх. Якщо Він терпить тих, про яких знає, що вони залишаться непоправними, то тим більше тих, про яких знав би, що вони Його довготерпіння використають для блага, і пожалів би їх в цьому житті, щоб вони використали час, який залишився, для покаяння. Однак, уражаючи їх дочасно, Він цим і для них полегшує тамтешнє покарання, і їхніми покараннями напоумляє інших. Чому Він таке чинить не зі всіма грішниками? Тому, щоб ті, котрі залишаються (живими), напоумилися через страх та покарання інших і, прославляючи Боже довготерпіння та засоромившись перед Його милосердям, відійшли від безчестя.

Але вони, скажеш, нічого такого не роблять? У цьому вже винен не Бог, а безпечність тих, котрі не захотіли скористатися цими засобами ради свого спасіння. А щоб ти переконався, що Він так чинить заради цього, то послухай. Колись Пилат змішав кров галилеян із кров’ю жертв, про що деякі, прийшовши, сповістили Христові. Він же сказав: «Чи думаєте ви, що ці галилеяни були грішніші за всіх галилеян, що так постраждали? Ні, кажу вам; але якщо не покаєтеся, усі так само загинете» (Лк. 13, 2–3). Ще інші вісімнадцять загинули під руїнами якоїсь вежі, і про них Він сказав те ж саме (Лк. 13, 4–5). Словами «чи думаєте ви, що ці були грішніші за всіх…, ні, кажу вам» Він вказав, що й ті, котрі залишилися живими, теж підлягали цьому. А словами «якщо не покаєтеся, усі так само загинете» показав, що тим Бог попустив постраждати для того, щоб ті, котрі залишилися живими, налякавшись того, що сталося з іншими, і покаявшись, стали спадкоємцями Царства.

Що ж, скажеш, інший зазнає кари для того, щоб я став кращим? Не для цього він зазнає кари, а за свій гріх. Однак, крім того, для уважних він стає засобом до спасіння — через страх від того, що з ним трапилося, робить їх більш старанними. Так чинять і господарі: покаравши одного слугу, вони завдяки страху роблять більш розсудливими інших.

Отже, коли побачиш, що деякі чи то загинули під час аварії корабля, чи задавлені будівлею, чи знищені пожежею, чи потонули в річці, чи будь-яким іншим насильницьким чином закінчили життя, тоді як інші, котрі грішили так само, як і вони, а, може, й гірше, однак нічого подібного не зазнали, не бентежся і не говориш: «Чому ті, що однаково грішили, не постраждали однаково?» Вважай, що Бог одному попустив бути убитим і задавленим, щоб полегшити йому тамтешнє покарання або й зовсім звільнити від нього. А іншому не попустив зазнати нічого подібного, щоб він, напоумившись покаранням першого, навернувся. Якщо ж він буде залишатися в тих же гріхах, то через власну безпечність накличе на себе неминучу кару, і не Бог буде виною цих нестерпних мук. Знову ж, якщо побачиш, що праведник зазнає прикрощів чи терпить усе те, про що вже було сказано, не падай духом. Ці прикрощі служать йому для отримання найсвітліших вінців.

І взагалі всяка кара, якщо вона спіткає грішників, полегшує вагу їхніх гріхів, а коли праведників, то робить їхні душі більш світлими. Як для тих, так і для інших є надзвичайно велика користь від скорбот, тільки б ми переносили їх із вдячністю. Бо саме цього і вимагається від нас.

9. Тому історія Божественного Писання наповнена безліччю таких прикладів і показує нам страждаючими і праведників, і грішників, щоб чи то праведник, чи грішник, маючи подібні приклади, переносив прикрощі великодушно. Але вона показує тобі грішників не тільки стражденними, але й таких, що благоденствують. А для того, щоб ти не обурювався їхнім щастям, довідавшись про те, що трапилося з цим багачем, побачив, який вогонь очікує їх після всього, якщо вони не виправляться.

Отже, скажеш, не можна насолоджуватися спокоєм ні тут, ні там? Не можна. Тому праведники і проводили тут нелегке життя. Скажеш, а що Авраам? Але хто ще зазнав стільки нещасть? Чи не покинув він батьківщину? Чи не відокремився від усієї родини? Чи не терпів голоду в чужій землі? Чи не переходив постійно, як приблуда з Вавилона до Месопотамії, звідти до Палестини, а відтіля в Єгипет? Що сказати про його боротьбу за дружину, про битви з варварами, про поневолення сімейства родича, про інші незлічимі прикрощі? А коли отримав сина, то чи не переніс найтяжчу скорботу, почувши повеління заколоти власними руками свого жаданого й улюбленого? А приречений на заколення Ісаак чи не був постійно гнаний звідусіль сусідами? Чи не був позбавлений дружини, як і батько, і чи не залишався стільки часу бездітним?

А Яків, вихований удома, чи не зазнав ще більш жорстоких прикрощів, ніж дід? Але, щоб перераховуючи все, не зробити слово тривалим, послухай, що він говорить про все своє життя: «Малі і нещасні дні життя мого і не досягли років життя батьків моїх» (Бут. 47, 9). Хто, побачивши свого сина, який сидить на царському престолі і має велику славу, не забув би минулих прикрощів? А він настільки був розбитий скорботами, що і при такому щасті не забув колишніх нещасть.

А Давид? Які він пережив прикрощі? Чи не виражає і він те ж саме, що й Яків, словами: «Дні віку нашого — сімдесят літ, а як при силі — вісімдесят літ, і найкраща пора їх — труд і хвороби» (Пс. 89, 10)? А Єремія? Хіба через невпинні прикрощі не проклинає він навіть день свого народження (Єр. 20, 10, 14)? А Мойсей? Хіба не говорив він у знемозі: «Коли Ти так чиниш зі мною, то краще умертви мене» (Числ. 11, 15)? А Ілля, ця небесна душа, що замкнула небо, після багатьох чудес хіба не волав з плачем до Бога: «Господи, візьми душу мою, бо я не кращий за батьків моїх» (3 Цар. 19, 4)? Але для чого говорити про кожного зокрема? Павло оповідає про всіх разом: «Тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; ті, яких весь світ не був достойний» (Євр. 11, 37–38).

І взагалі, той, хто бажає служити Богові і бути доброчесним і чистим, повинен вести життя не спокійне, приємне та безтурботне, а в скорботі і численних трудах та подвигах. «Якщо хто і змагається, — говорить (Апостол), — не одержить вінка, коли незаконно буде змагатися» (2 Тим, 2, 5). І в іншому місці говорить: «Усі подвижники утримуються від усього» (1 Кор. 9, 25), — і від слова, і від погляду, і від звуку ганебного, і від лихослів’я, і від хули, і від соромних слів (Кол. 3, 8). З цього ми повчаємося, що коли і не спіткає нас спокуса ззовні, то кожен повинен сам вправляти себе постом, суворим життям, скромною їжею, простою трапезою, уникаючи розкоші в усьому. Бо інакше не можна догодити Богові.

Нехай ніхто не говорить мені цих беззмістовних слів, нібито такий-то насолоджується і цими, і тамтешніми благами. Цього не може бути з людьми, які живуть у багатстві, веселощах та гріхах. Але, коли йдеться про тих, які уражені горем та скорботами, то можна сказати, що вони насолоджуються і цими, і майбутніми благами. Майбутніми, бо одержать нагороду; а цими, — плекаючи надію на ті блага, завдяки очікуванню благ майбутніх, не відчувають цих прикрощів.
Але послухаймо і те, про що йдеться далі. «Крім усього того, між нами і вами, — говорить (Авраам), — утверджена велика безодня» (Лк. 16, 26). Отже, справедливо сказав Давид, що «людина ніколи не викупить брата свого, не дасть Богові викупу за нього» (Пс. 48, 8). Бо це не можливо, хоч би то був брат, хоч батько, хоч син. Поглянь, Авраам назвав багача чадом, однак по-батьківськи нічим допомогти йому не зміг. Багач назвав Авраама отцем, але батьківським благоволінням, яке зазвичай отримує син, скористатися не міг. Це щоб ти знав, що ні родинні взаємини, ні дружба, ні співчутливість, ані будь-що інше не може принести користі тому, хто раніше зрадив себе власним життям.

10. Говорю це тому, що багато хто часто, коли ми переконуємо їх бути уважними до себе і пильнувати, залишаються байдужими, обертають умовляння на сміх і говорять: «Ти заступишся за мене того дня, тому я безпечний і не боюся». А інший говорить: «У мене батько — мученик». Ще інший: «У мене дід — єпископ». Деякі ще вказують на всіх своїх домашніх. Але все це пусті слова, оскільки тоді чесноти інших не зможуть принести нам користі. Згадай про тих дів, які не вділили єлею п’ятьом дівам: самі вони ввійшли до весільного чертогу, а ті залишилися поза дверима. Велике благо мати надію на спасіння через власні добрі справи, бо там ніколи не захистить жодний товариш. Якщо тут, де переміни залежать від нас, Господь говорить Єремії: «Ти ж не проси за народ цей і не піднось за них молитви» (Єр. 7, 16), то тим більше там.

Що ти кажеш? У тебе батько мученик? Саме це і може спричинити особливо важким твій осуд, оскільки, маючи вдома зразок чеснот, виявишся негідним чесноти предків. Ти маєш доблесного і гарного друга? І він тоді тобі не допоможе. Як же говорить Христос: «Здобувайте собі друзів з багатства неправедного, щоб вони, як станете вбогими, прийняли вас у вічні обителі» (Лк. 16, 9)? Тут заступництвом є не дружба, а милостиня. Якби захищала тільки дружба, то було б сказано просто: «Здобувайте собі друзів». Однак, бажаючи показати, що захищає не дружба, Він додав: «…з багатства неправедного». Хтось може сказати: «Я можу придбати собі друга без багатства, і набагато кращого, ніж від багатства». Але щоб ти знав, що милостиня є для тебе захистом, як твоя особиста справа і чеснота. Тому Він і велів тобі покладатися не просто на дружбу святих, а на дружбу, яка осягається через багатство.

Отже, знаючи це, улюблені, зі всією старанністю проявляймо уважність до себе. Чи отримаємо кару, будемо дякувати; чи насолоджуємося благоденством, будемо берегти себе, і, повчаючись нещастями інших, будемо проявляти вдячність через покаяння, і печаль, і постійне сповідання. Якщо ми в цьому житті віддалися якому-небудь гріхові, то, відкинувши його і з особливим старанням очистивши свою душу від усякої скверни, будемо молити Бога, щоб Він удостоїв усіх нас після відходу звідси прийти туди так, щоб ми заспокоїлися не з багачем, а з Лазарем на лоні патріарха і насолоджувалися вічними благами. І щоб сподобитися цього всім нам через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві разом зі Святим Духом слава повік. Амінь.

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору