Вступ. Церковна письменність в період мужів апостольських
не дивлячись на їхню малочисельність
і незначний обсяг, мають надзвичайно важливе
значення як твори першохристиянського духу,
живих і найдостовірніших носителів
апостольського передання…»
Мужами апостольськими прийнято називати отців Церкви, які були безпосередніми учениками і приємниками святих апостолів. Саме словосполучення «апостольський муж» не є новим, воно було поширене ще в ранній період християнської Церкви. Климент Олександрійський у свої праці «Стромати» так називає автора «Послання» Варнави, неодноразово цей епітет вживається і в творі «Мучеництво Полікарпа». У 1672 році відомий знавець патристики Ж. Б. Котельє видав творіння п’яти авторів І і II століть, у яких назвав їх «отцями апостольських часів». Відтоді назва «апостольські отці» стала вживатися в західній науці. У вітчизняній патрологічній літературі використовується термін «мужі апостольські».
Ранньохристиянські отці Церкви І і II століть започаткували святоотцівську писемність. Їхні творіння разом з постановами Вселенських Соборів становлять Священне Передання Православної Церкви, хоча варто зауважити, що не всі їхні думки були згодом сприйняті Церквою у повному обсязі.
Не багато писемних пам’яток збереглось від часів мужів апостольських, та й ті, за словами прот. Петра Преображенського, «не вирізняються різноманітністю і повнотою богословського розкриття істин християнської віри: це період не стільки великої за обсягом і вченої писемності, скільки високих характерів, практичних діячів християнства».
Мужі апостольські беруться за перо лише в надзвичайних обставинах. Цей факт незначної літературної продуктивності першого покоління післяапостольського часу варто визнати цілком природнім явищем. Тоді ще не було потреби у науковому обґрунтуванні окремих істин віри. Для перших християн було достатньо простого викладу євангельського вчення. Свідченням його Божественності була згадка про Господа, Його життя і діяльність, про особистості та чудеса апостолів, а також надзвичайні духовні дари, що мали місце.
Писання мужів апостольських пройняті пастирським духом і свідчать про живу віру їхніх авторів. За стилем і складом вони близькі до книг Нового Завіту, особливо до апостольських послань, і є зв’язною ланкою між Священним Писанням і його християнським осмисленням у працях апологетів.
За змістом всі твори мужів апостольських, як і апостольські писання, виділяються висотою релігійного почуття, особливою патріархальною простотою і задушевністю чисто батьківського тону в спілкуванні з читачами. Релігійна думка мужів апостольських, як і в апостолів, прививається свідомості віруючих прямо, без всяких особливих доказів, як ряд самоочевидних і беззаперечних істин, не допускаючи ніякого сумніву.
Релігійна концепція мужів апостольських, зрештою, зводиться до трьох головних питань релігійної інтуїції — христології, еклезіології та есхатології, причому, серед них христологія займає центральне місце. До цього треба додати проблеми християнської моралі, які теж посідають одне із центральних місць у творах мужів апостольських.
Мужам апостольським довелося протистояти юдеям, язичникам і християнським єретикам, що теж наклало відбиток на їхні писання.
У теперішній час ці неоціненні документи першохристиянства вивчаються з різних точок зору. Літургісти черпають з них свідчення про порядок богослужіння древньої Церкви. Екзегетам вони цікаві як твори тих місцевостей, де були написані священні книги Нового Завіту. Церковні історики в них можуть знайти відомості про перші післяапостольські дестиріччя.
До сьогоднішнього часу збереглося тільки кілька творів даного періоду, які не викликають сумніву щодо своєї достовірності:
1. «Дідахі» — Учення дванадцяти апостолів.
2. Два послання до Коринф’ян св. Климента Римського.
3. Сім послань сщмч. Ігнатія Богоносця.
4. «Послання» св. Полікарпа Смирнського.
5. «Послання» Варнави.
6. «Пастир» Єрми.
Інколи буває важко встановити точний час появи цих пам’яток. Тут головне значення мають дані, які знаходяться в самому тексті твору, завдяки чому встановлюється хронологічна межа періоду, в який твір міг бути написаний, або час, раніше якого твір не міг бути написаний, або час, після якого написання його не могло мати місця.
Усі перераховані вище праці мужів апостольських були перекладені українською мовою викладачами та аспірантами Київської православної богословської академії з текстів книги «Писання мужей апостольских» протоієрея Петра Преображенського, за винятком книги «Дідахі», яка була наново перекладена з грецького оригіналу.
Нехай боголюб’язний читач пробачить упорядникам цієї книги за всі неточності та огріхи. Сподіваємося, що переклади праць святих отців та учителів Церкви українською мовою сприятимуть поширенню та утвердженню основ християнського православного віровчення та посядуть належне місце в науковому доробку українського богослів’я.
