Святий Мелітон, єпископ Сардійський. Про душу та тіло і страсті Господні

Відомостей про цього святителя, як і про багатьох інших ранніх отців Церкви, збереглось не багато. В основному вони містяться в «Церковній історії» Євсевія Кесарійського. Саме він зберіг «послання» Полікарпа Ефеського до папи Віктора (понтифікат 189 -198 p.), в якому вперше згадується ім’я святого Мелітона. «Послання» написане у розпал так званих «суперечок про Пасху», і Полікарп Ефеський, захищаючи малоазійський звичай святкування її 14 нісана, посилається на «великих світил» (св. ап. Іоана Богослова, св. ап. Филипа, св. Полікарпа Смирнського та інших), серед яких називає і «Мелітона — євнуха, який жив в Дусі Святому, спочивав в Сардах і чекав пришестя Господа з небес і воскресіння із мертвих» (Церк. іст. V, 24, 2 — 6) 1. Із цього короткого свідчення можна зробити висновок, що св. Мелітон був прибічником малоазійського звичаю святкування, був суворим подвижником і в 90-х pp. ІІ ст. відійшов до Господа. В інших місцях «Церковної історії» Євсевія є ще деякі коротенькі свідчення про святого Мелітона: він був єпископом міста Сарди в Лідії при імператорі Антоніні Пії (138-161 p.), був відомий в церковних і громадських колах, а при Марку Аврелієві (161 — 180 р.) знатність його досягнула розквіту. Євсевій цитує і кілька фрагментів із творів св. Мелітона, в одному із них святитель говорить про свою подорож в Палестину: «Я відправився на Схід і дійшов до тих місць, де Писання було проповідане і виконане, в точності знав про старозавітні книги і послав тобі їх список» (IV, 26, 14) 2. Судячи з цих коротких свідчень Євсевія, можна припустити, що святий Мелітон народився приблизно на початку II ст. і дожив до глибокої старості, закінчивши життя близько 190 року. Крім Євсевія про св. Мелітона згадують і інші древні церковні письменники. Так, св. Іполітт Римський в своєму творі «Малий лабіринт» називає св. Мелітона серед тих отців Церкви, які проголошували «Христа Богом і Чоловіком». Блаж. Ієроним називав св. Мелітона «нашим пророком». Нарешті, в VII ст. прп. Анастасш Сішаїт говорить про нього як про «божественнійшого і най мудрішого вчіпеля». Bсі ці свідчення ясно вказують на високий авторитет і глибоке шанування, якими користувався св. Мелітон в древній Церкві.

Святий Мелітон був плодовитим письменником, він написав близько 20-ти творів. Найбільш повний список їх приводить Євсевій Кесарійський — 17 творів, якого доповнюють інші древні джерела. На сьогоднішній час збереглось тільки 16 фрагментів із усіх творів св. Мелітона. Серед них: «Апологія», адресована Марку Аврелію, яка датується 170 p., твір «Еклопі» («Виписки») (початок міститься б «Церковній історії» Євсевія), фрагмент твору «Про хрещення», «Про втілення Христа», «Про диявола і Одкровення Іоана», «Про душу і тіло» (у Євсевія «Про душу і тіло, або Про єдине»), і особливо твір «Про Пасху», який був відкритий недавно та цінний в богословському змісті.

Твір «Про Пасху»

Грецький текст твору встановлюється за двома папірусами, які датуються приблизно IV ст. Перший папірус містить багато фрагментів, але не має закінчення, другий зберігся краще, але не має початку. Збереглись переклади твору на інших мовах, зокрема, латинській, сирійській, коптській і грузинській. Свідчення древньоцерковних авторів підтверджують правдивість належності цього твору святому Мелітону. Датується цей твір приблизно 160-170 pp. За своїм літературним характером даний твір належить до жанру гомілій і «похвальних слів». В той же час варто зауважити, що твір святого Мелітона є гомілією особливого роду, тому що вписується в конкретно-історичний контекст малоазійської практики святкування Пасхи. За словами прихильників даної практики, які спирались на Євангеліє від Іоана і на апостольське передання, яке сягає до улюбленого ученика Господа. Пасха розглядалася як день смерті по плоті Спасителя і припадала завжди на 14 ніса-на, незалежно від того, на який день тижня випадало дане число за місячним календарем. Тому в цей день малоазійські християни перебували в суворому пості; під час нічного бдіння з 14-го на 15-те нісана читалась і коментувалась 12 гл. книги Вихід. Після цього піст переривався «агапою», за якою слідувала Свята Євхаристія. Між читанням книги Вихід і «агапою» традиційно звершувалось хрещення оголошених. Натяки на даний малоазійський звичай постійно зустрічаються в творі св. Мелітона, який в більшій мірі є типологічним тлумаченням книги Вихід.

«Про душу та тіло і страсті Христові».

Декілька фрагментів, які приписують святому Мелітону, збереглися в сирійському перекладі, хоча категорично стверджувати щодо достовірності їх навряд чи можливо. Серед них — два фрагменти з трактату «Про душу і тіло»; твір під тією ж назвою згадує і Євсевій, проте не зовсім ясно, чи відносяться сирійські фрагменти до цього твору. За змістом фрагменти стосуються сфери христології і сотеріології: один свідчить, що Отець послав Свого Сина безтілесного (у латинському перекладі даного фрагмента — sine соrроrе) з неба і Той втілився в утробі Діви, народившись як Людина, щоб оживотворити людину і зібрати його члени, розділені і розсіяні смертю. У другому фрагменті говориться про Христа розп’ятого: все творіння прийшло в жах і подив від цього «нового таїнства» (novum mysterium), бо «Суддя був судимий, Безпристрасний постраждав» і т. д. Та коли Господь воскрес з мертвих і визволив людину, зміст даного таїнства став зрозумілий творінню. Можливо, ці фрагменти належать тому ж самому твору. Уривок з його грузинського перекладу знайшов і опублікував М. Ван Есбрук в 1972 р3.

Про душу та тіло і страсті Господні

На початку чоловіколюбне Слово Отця зійшло (на землю) ради людей і жило з ними, і відділило злих від праведних, і закликало праведних стати обраним народом.

З одними Воно було вбите,

з іншими Воно було на чужині,

і з іншими рятувалося втечею,

з іншими було перепилюване,

і з іншими перебувало на кораблі,

з іншими було віддане на бичування,

і з іншими було спокушуване,

і з іншими було продане, з іншими терпіло голод і спрагу.

Отже, від початку Слово страждало зі всіма праведними і було завжди з ними:

з Авелем умертвлялося,

з Ноєм було у водному потопі,

з Авраамом подорожувало,

з Ісааком приносилося в жертву,

з Яковом було на чужині,

з Йосифом було продане,

з Мойсеєм рятувалося втечею,

і з Ісусом Навином воювало,

з Давидом рятувалося втечею,

з Ісаєю перепилювалося,

і в Тілі Своєму Воно перебувало з ними.

Одягнувся в тіло від Діви ради людей Той, Хто є Слово з вами, і Бог є Слово, і Слово є людина, і людина є з Богом. Бо відвідав Бог Своє творіння, яке сотворив за образом і подобою Своєю, послав Свого безтілесного Сина з небес на землю, і Він прийняв тіло від Діви. Він народився людиною і воскресив загиблу людину, і зібрав розсіяні члени (тіла).

Чому помирає Христос?

Невже потрібний був суд смерті?

Чому (Він прийняв плоть)?

Хіба (Він не одягнений славою)?

Чому Він став людиною?

Хіба Він не був Богом?

Чому Він зійшов на землю?

Хіба Він не був Царем на небесах?

Чому знадобилося Богу сходження на землю і зачаття тіла від Діви

і сповивання,

і положення в ясла,

і годування материнським молоком,

і хрещення в Йордані від Іоана,

і ганьба на древі хреста,

і погребіння в землі,

і воскресіння з мертвих на третій день,

і влаштування Церков?

Чому (Він) піклувався про людину? Щоб спаслися ці загиблі люди, тепер Ти віддав Себе на викуплення,

душу за душу

і кров за кров,

людину за людину

і смерть (за) смерть;

(борг, який повинна була заплатити людина, Христос знищив Своєю смертю).

Поглянете на (плату) Ізраїля:

вбили Помічника юдеїв,

відплатили злом за добро

і скорботою за радість,

і смертю за життя;

(Того), Хто воскрешав їхніх мертвих

і зціляв кульгавих,

і очищав прокаженних,

і повертав світло сліпим,

Того вбили, повісивши Його на древі.

О тайна нова і невимовна!

Повісили на древі Того, Хто заснував землю, прицвяхували до хреста

і приготували гріб Тому, Хто зміряв небеса, і напоїли оцтом Того, Хто поїть справедливістю,

і наситили жовчю Того, Хто животворить і годує їх спасінням;

(пробили руки і ноги Того, Хто)

зціляє їхні руки і ноги.

10.

О тайна нова і невимовна, бо судимий був Суддя

і зв’язаний був Той, Хто звільнив зв’язаних,

і прицвяхований був Той, Хто сотворив світ,

зміряний був Той, Хто міряє небеса і землю,

Хто животворить творіння, і похований був Той, Хто воскрешає мертвих.

11.

Тоді оніміли сили небесні,

і ангели вжахнулися,

і воїнства небесні устрашилися,

і прийшли в рух гори,

і застрибали пагорби;

і море було покорене,

і безодні затряслися,

і страх охопив все творіння Боже;

зорі потьмяніли,

сонце померкло;

і ангели в жахові вийшли з храму,

і серафими гучним голосом взивали,

завіса роздерлася,

і темрява покрила всю землю.

12.

Коли Спаситель на хресті закрив очі, світло засяяло в пеклі, бо зійшов Господь зруйнувати пекло не Тілом, а Душею,

бо зійшов Господь і Душею оволодів всім пеклом. Тілом же — землею; коли повісили на древі Господа у плоті, тоді

відкрилися гроби

і зруйнувалося пекло,

і звільнив багато душ,

і воскресли мертві,

і нестерпно було для творіння побачити Господа свого, Який висить на хресті.

13.

Вжахнулося творіння і говорило:

що це за нова тайна?

Суддя засуджується і мовчить,

Невидимий [висить] видимо на Хресті і не соромиться,

Неосяжний (осягається і не ремствує),

Безстрасний страждає і не (шукає помсти),

Безсмертний помирає і (залишається безмовним).

Цар небесний погрібається і все переносить.

Що це за нова тайна? Бо оніміло все творіння і затремтіло, але воскрес Господь з мертвих, і тоді пізнало творіння, що Суддя був судимий,

і Невидимий був видимий,

і Безстрасний страждав,

Безсмертний помер,

і Небесний похований на землі.

14.

І народився Господь людиною,

і був судимий, щоб помилувати людей,

зв’язаний був, щоб розв’язати,

переніс бичування, щоб простити,

переніс через тебе хресну смерть, щоб

звільнити тебе від пристрастей,

помер на хресті, щоб оживити тебе хрестом,

похований був, щоб воскресити тебе,

бо Господь страждав подібно до людей (і подобою цієї) буди знищені пристрасті людства), і смертю вбив (смерть).

15.

Вкусив смерть і змилувався (над тими), хто знаходився в тіні смертній, був похований і воскресив мертвих, як (Спаситель наш) оживотворив (зв’язаних) і привів до світла. Смерть же зруйнував і для цього зійшов на землю, щоб перемогти смерть і відсікти (їй) голову як людиновбивці.

16.

У чому нова тайна або навіщо Ти зійшов з неба на землю, чи не ради людей? Бо всій землі явив Твій благий образ; якби Ти тільки повелів одним словом, всі тіла мертвих постали б перед Тобою. Ти ж прийшов на землю і шукав загиблих — Твоє творіння — і знову відновив Адама в його царському достоїнстві.

17.

І (весь рід людський) жив Христом,

один був судимий та багато хто були спасенні,

один був похований, і багато хто воскресли.

Господь помер за всіх і воскрес зі всіма, і одягнувся в плоть, (вознісся) в горне на небо і приніс в дар Отцю не золото, не срібло, не дорогоцінні перлини, але людину, сотворену Ним за образом Своїм і подобою.

18.

Отець же Його звеличив і посадив праворуч Свого престолу слави в вишніх і зробив Його

Суддею народу,

і керівником ангелів,

і начальником херувимів,

будівничим Єрусалиму,

і Сином Діви,

і Царем на віки

зі всім, що ми бачимо в Ньому як в Людині;

Він старший за ранішню зірку,

світліший від сонця, що сходить,

блискучіший від блискавки,

вищий за небеса Творець творінь.

19.

Він Посередник між Богом і людиною,

Він Воскреситель мертвих

і Спаситель загиблих,

і Провідник заблудлих,

Утішитель скорботних,

і Спаситель творінь,

і Пастир овець,

і спокій втомлених,

і спасіння народу,

і прославлення апостолів,

і вінець мучеників,

і Покровитель проповідників,

Начальник херувимів,

і Господь ангелів,

і Цар Ізраїля,

і Воскреситель впалих,

і Будівничий Єрусалиму.

20.

Це Він розпростер небеса

і заснував землю,

і поклав межу безодням,

і сотворив усе,

і прикрасив світ,

бо Він Слово Отчеє і дух сили Його, і Завершувач світу, Який прийшов з небес, Він дарував Святого Духа пророкам. Тіло Своє Він взяв від єства людини,

був повитий пеленами,

покладений в ясла;

Він очистив людей.

21.

Все це Він зробив ради людей, щоб показати приклад слухняності, бо люди неслухняні закону

й іноді не вірять живому хресту і Слову, розіп’ятому на ньому, тому що Воно страждає;

а іноді зневажливо насміхаються: Він «помирає, як злодій, і огрібається, як померлий»; сумують за Ним, як за померлим, але Він воскрес з мертвих, тому що Він Бог.

22.

І тому, що Він був Богом і є Бог, малий тілом, але великий душею,

зневажений на землі і прославлений на небесах,

Який зневажається людьми, та звеличений Отцем, ця Людина, яка була послана Отцем у світ, бо Він Бог, і Людина на землі, і Бог на небесах, і над всіма творіннями Він Бог.

23.

Це Він привів тебе (до Отця) і навчив тебе вірувати в Нього, (і) любить тебе. Нині Він істинний Христос, і слава Йому навіки віків.

Переклад Андрія Хромяка

Татіан Асирієць. Слово проти еллінів | Зміст | Слово про Пасху

Евсевий Памфил. Церковная история. – Издательство Спасо-Преображенского Валаамского монастыря. – М., 1993. – С. 192. [↩]
Евсевий Памфил. Церковная история. – Издательство Спасо-Преображенского Валаамского монастыря. – М., 1993. – С. 154. [↩]

Опубліковано: 17.01.2017.