Українська душа просто неба
І
До монголо-татарської навали у цій місцевості на південь від Києва діяв печерний монастир, що довжиною своїх підземних галерей не набагато поступався Києво-Печерськiй Лаврi. Славилася своєю цілющою водою криниця преподобного Антонiя Печерського, засновника тої ж Лаври. Згодом ці родючі землі разом із давнім селом Пироговим належали відомому Видубецькому монастирю, а також Софiївському митрополичому домові. У 1821 році замість старої дерев’яної церкви тут звели величний Хрестовоздвиженський храм. Проте з приходом в Україну привиду комунізму пирогівський храм було знищено, а духовне життя геть занепало…
ІІ
Відродження Пирогівської оази розпочалося в 1960-тi. Знайшлися подвижники, котрі узялися втілити в життя давню ідею кількох поколінь української iнтелiгенцiї: зафіксувати на землі ту Україну, що відпливає у небуття. Таким чином i було започатковано Музей народної архітектури та побуту України.
Засновували його як заповідник української культури. Щоправда, різні люди вкладали в це означення різний зміст. Одні — вбачаючи в музеї останню резервацію навіки втраченої старосвітської минувшини: мовляв, нехай останні малороси потішаться до повного злиття націй в єдиний радянський народ. А от самі малороси, які чомусь воліли називатися українцями, сподівалися на інше. Новостворений скансен вони уявляли як духовну вісь, що з’єднає та скріпить собою усю Україну — i в просторі, i в часі.
ІІІ
Це було велике мистецтво: скристалізувати таку велику країну за її останні 450 — 500 років (а саме такого віку найдавніші музейні експонати) в 150 гектарів території Музею. Але таки вдалося. Для нащадків було врятовано те, чого б вони ніколи не видобули з-під згарищ i соціалістичних новобудів. I тепер київський скансен не лише найбільший у світі — він i один з найбагатших. Адже в його колекції окрім 300 пам’яток народної архітектури налічується понад вісімдесят тисяч одиниць побутового начиння, знарядь праці, одягу, взагалі різноманітних виробів народної творчості.
Тож нині Музей має сотні смислових прив’язок, завдяки яким пробуджується генетична пам’ять, а разом із тим отримує виправдання й нинішнє буття народу. Ось лише деякі з них — хронологічно.
ІV
Курна поліська хата середини XVI сторіччя складена із грубезних колод. Пізніше такі вже не використовували: чи то люди здрібніли, чи дерева.
Храм святого Архистратига Михаїла з Київщини (1600 р.) викликає захват і своїми монументальними формами, і чудовим бароковим іконостасом. У світі зовсім небагато дерев’яних церков, старших за нього. Та радіовуглецевий аналіз деревини храму «занурив» унікальну пам’ятку ще глибше у минуле — аж у 1528 рік!
Витончена церква святої мучениці Параскеви-П’ятниці з Черкащини (1742 р.) — свідчення блискучого злету українського храмобудівництва у XVIII столітті. Пізніше українці не будували нічого подібного… Бо наступний вік — це вже ніч бездержавності та тривожного сну. А вночі мерехтять лише віконця сільських хатинок. На щастя, в одній з них, неподалік П’ятницької церкви, не згасає завтрашній день. Це хата дядька Тараса Шевченка, де бував i сам Поет. Та чи знав Великий Кобзар, як важко буде виконати його «Заповіт»?
На музейних пагорбах між класично золотими ланами та блакитним небом здіймаються українські вітряки, що вже півтора століття незворушно перемелюють на порох весь пафос i прекраснодушні мрії українських донкiхотенкiв про Шевченкового «Вашингтона з новим та праведним законом». Цікава деталь: коли в Музеї знімали фільм «Голодомор-33», то кулемети, з яких комісари та їхні поплічники розстрілювали зголоднілий селянський люд, що пробивався з вимираючих сіл до більш-менш ситих міст, поставили якраз під вітряками. Такі епізоди були насправді… Куди тому Сервантесу до українських реалій ХХ сторіччя!..
V
Але час сумувати, i час веселитися. Бо ж Музей — це перш за все свято, яке завжди з нами. Святковий тон насамперед задають діючі храми на його території (окрім вже згаданих святинь молитва лунає i в Миколаївській (1817), Воскресенській (1784) та Покровській (1792) церквах). Тому й виходить, що духовна територія Музею простягається далеко за його фізичні межі. Українська Церква ніколи не жила окремо від народу. Тому навіть суто етнографічні заходи виглядають у Пирогові набагато привабливіше, ніж деінде. А Великдень, Різдво Христове, Водохреща, Спас та десятки інших церковних свят органічно сполучаються з усією поезією народних обрядів. Влаштовують у Музеї i дні ремесел, i рiзноманiтнi ярмарки. Тоді з усієї України сюди з’їжджаються народні майстри та заквітчують ярмарковий майдан строкатими килимами, сорочками, всіляким плетенням, різьбленням, малярством i ковальством.
Погодьтеся, це трохи дивна річ — Музей просто неба. Бо з цього неба не лише лагідне сонце посилає на нього своє проміння, а і ллють дощі, i падає сніг, i навіть б’ють блискавки. Тому в Пирогові у багатьох непомітно з’являється відчуття, що це вже не музей, а справжнє дивовижне село вільно розкинулося на мальовничих пагорбах. І прикрашає, i радує собою світ — як i вся Україна.
I нехай так буде завжди.
Протоієрей Андрій ВЛАСЕНКО,
настоятель храму святого Архистратига Михаїла
Богослужіння в храмі відбуваються регулярно: щосуботи і у передсвяткові дні — всенішні о 17:00, щонеділі та у свята — літургія о 10:00. Також у храмі і поза ним звершуюються усі церковні треби: хрестини, вінчання, освячення тощо.
Святкові і пам’ятні заходи в Музеї та парафії
Перші субота та неділя вересня — осінній ярмарок (виставка-продаж виробів народних майстрів, народні гуляння, виступ самодіяльних хорів)
11 вересня — хресний хід і панахида пам’яті жертв голодоморів 20–40-х років ХХ ст.
Третя неділя вересня — осінь весільна (вінчання та народні обряди).
14 жовтня — Покрова Пресвятої Богородиці (служба Божа, козацьке свято)
21 листопада — Собор святого Архистратига Михаїла (служба Божа, хресний хід, храмове свято)
13 грудня — святого Андрія Первозванного (служба Божа, народні ігри та обряди)
19 грудня — святого Миколи (служба Божа, театралізоване дитяче дійство)
7 січня — Різдво Христове (служба Божа, колядування, вертепні дійства)
19 січня — Водохреща (служба Божа, хресний хід на ставок, велике водосвяття та народні обряди)
10 березня — вшанування пам’яті Тараса Шевченка (панахида в храмі, поминання у Шевченковій садибі, виступи дитячих колективів та кобзарів)
Квітень — Великдень (всенішне богослужіння, освячення пасок, виступи хорових колективів)
Перші субота та неділя травня — весняний ярмарок
Червень — Зелені свята (служба Божа, хресний хід, освячення садиб)
Передостання субота липня — Жнива (народні звичаї та обряди)
14 серпня — мучеників Маковеїв (служба Божа, мале водосвяття, освячення квітів та зілля)
19 серпня — Преображення Господнє (служба Божа, освячення плодів та меду)
24 серпня — День Незалежності (молебень і хресний хід, виступи співочих колективів та кобзарів)
