«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаМолитвиВизволення

Наука i поради святих отцiв

«« Вiсiм головних пристрастей | Зміст | Святе Письмо на допомогу »»

Слова мудрих — як голки і як вбиті цвяхи, і укладачі їх — від єдиного Пастиря.
Еккл. 12:11

Цю дорогоцінну науку складали святі та подвижники (побожні люди високого духовного подвигу) різних часів і з різних країн — від отців перших століть по Різдві Христовім аж до нашого часу.

І що вражає: усі вони говорять ніби єдиним духом, єдиними вустами, єдиною силою — у їхніх словах діє Істина і Благодать Божа, яка зціляє душу, відкриває нам очі, вказує шлях до спасіння.

Ці вислови краще читати не всі одразу, а частинами. Потроху, але щодня. Вдумуватися, робити висновки і, головне, — намагатися втілювати їх у життя. Практичне виконання цих порад доведе кожному їх істинність.

«Читаючи духовні книги, приміряйте написане в них більше до себе, ніж до інших, інакше замість того, щоб прикласти ліки до своїх ран, накладаєте шкідливу отруту» (прп. Макарій Оптинський, 1788–1860).

Що таке пристрасть

1. Пристрасті — це недуги душі, її рани та гнояки, що відлучають її від Бога. Блаженний той, хто очистився від них.

2. Пристрасті тримаються одна за одну, як ланки в ланцюзі.

3. Основа всіх пристрастей — догоджання череву прп. Ісая Відлюдник, †370.

4. Пристрасті — це гнів, марнославство, ненависть, зла похіть тощо. А гріхи — це дія пристрастей прп. Дорофей Палестинский, †620.

5. Як потужні буревії каламутять море аж до дна, змішуючи з хвилями пісок, так і пристрасті, вдираючись у душу, перевертають у ній все догори ногами та засліплюють її духовні властивості свт. Іоан Золотоустий, †407.

6. Початок усіх пристрастей — самолюбство, а кінець — гординя. Хто відсік самолюбство, той здолав і всі пристрасті прп. Максим Сповідник, 580–662.

7. Умертвлення всім пристрастям — смиренномудрість, і хто придбав цю чесноту, той подолав і всі пристрасті прп. Єфрем Сирін, ІV ст..

8. Усі пристрасті, якщо дати їм волю, діють, зростають, посилюються в душі й нарешті поневолюють її, розлучаючи з Богом прп. Ісая Відлюдник, †370.

9. Кожна пристрасть, коли поневолить нас, стає володарем поневоленого і, подібно до завойовника, зайнявши твердиню душі, мучить тих, хто підкорився їй, через них самих: наші ж думки використовуючи задля свого вдоволення. Так, дратівливість, гнів, боязнь, зухвалість, почуття туги чи насолоди, ненависть, жорстокість, заздрість, злопам’ятство, нечутливість (байдужість до духовного) і всі пристрасті, що діють у нас, — це ті мучителі й володарі, які підкорили душу своєю владою, як полоненого свт. Григорій Ниський, ІV ст..

10. Скільки пристрастей у душі, стільки й бісів. Свідчить про це й Божественне Писання: що кожен служить тому, хто його переміг. Кого перемогли блуд і нестриманість, той відпав від Христа. Також і марнославство, гордість, грошолюбство чи брехня відлучають людину, яка підкорилася цим пристрастям, від Христа прп. Євлогій Скитський, VІІ ст..

11. Захоплення вводять душу в непроглядну темряву. Душа, хвора на пристрасть, стає байдужою до духовної діяльності, слабкою, немічною, нечутливою. Озброюватися на пристрасті та перемагати їх — це головний труд ігуменя Арсенія (Серебрякова), 1833–1905.

12. Той, кого підкорили низькі пристрасті плоті, подібний до візника, що впав з колісниці й, обплутаний віжками, волочиться по землі прп. Ісидор Пелусіот, †449.

13. Пристрасть безумовно підлягає або рівноцінному покаянню, або майбутнім мукам прп. Філофей Синайський, IX–X ст..

14. Остерігайся й малих душевних пристрастей, щоб не бути втягнутим у саму безодню найглибшого ушкодження прп. Ніл Синайський, †450.

15. Наше тіло щодня бореться проти душі, i ми мусимо щодня поборювати тiло блаж. Августин, 354–430.

16. Людина не бореться мужньо з тією пристрастю, яку любить, і та поневолює людину, обтяжує її, стає для неї кайданами та перешкоджає її розуму навернутися до Бога прп. Макарій Великий, IV ст..

17. Як хворого видно за кольором обличчя, так і пристрасного викриває сум прп. Ніл Синайський, †450.

18. У всьому, що від благодаті, є радість, є мир, любов, є істина. Сама ж істина спонукає людину шукати істину. Будь-який вид гріха сповнений збентеження, у ньому немає любові та радості перед Богом прп. Макарій Великий, ІV ст..

19. Що далі від пристрастей, то більше радості в серці. Чистота серця нерозривно пов’язана з радістю сщмч. Іларіон (Троїцький), †1929.

20. Смуток корисний тільки тоді, коли зроджує каяття в гріхах, гаряче прагнення досконалості чи споглядання майбутнього блаженства. Про такий смуток апостол Павло каже так: печаль заради Бога породжує незмiнне покаяння на спасiння, а печаль мирська викликає смерть 2 Кор. 7:10.

Смертоносну печаль потрібно відкидати, виривати з корінням, як і дух розпусти, грошолюбства та гніву прп. Іоан Касіян, ІV–V ст..

21. Є вчинки від крові (плоті), які здаються необізнаним добрими, духовними, а вони не добрі й не духовні, вони від упалого єства нашого, і впізнати їх можна з того, що рвучко, гаряче порушують мир у нас і ближніх. Учинки духовні народжуються від миру і народжують мир.

Свята істина відкривається серцю тишею, спокоєм, ясністю, миром, схильністю до покаяння, до самозаглиблення, до ненадії на себе, а втішній надії на Бога. Неправда, хоча б зодягалася в личину добра, пізнається з внутрішнього збентеження, темряви, невизначеності, розсіяння, фантазій свт. Ігнатій (Брянчанинов), 1807–1867.

22. Утримуватися від пристрастей особливо потрібно майбутньому подружжю, тому що пристрасті переходять до дітей і передаються їм, і діти стають нещасними нащадками пристрастей своїх батьків, так само, як і їхніх хвороб св. прав. Іоан Кронштадтський, 1829–1908.

23. Не будь сластолюбним (хтивим), бо сластолюбних не слухає Бог прп. Антоній Великий, 251–355.

24. Як ті, що мають на ногах кайдани, не можуть ходити, так і ті, що збирають
гроші, не можуть зійти на небо. Грошолюбство — це поклоніння ідолам, дочка
невірства, хулитель Євангелія і добровільний відступник.

Хвилі не покинуть моря, а грошолюбця не покине гнів і печаль
прп. Іоан Ліствичник, †649.

25. Злість, якщо допустиш її в серце, згубить душу твою, і тіло твоє осквернить, і зродить у тобі багато недобрих намірів, спричинить сварки, розбрат, плітки, заздрість, ненависть та інші пристрасті, що обтяжують тіло і призводять до хвороби прп. Антоній Великий, 251–355.

26. Хто вбачає в серці своєму хоча б слід ненависті до людини за будь-який гріх, той зовсім позбавлений любові до Бога. Бо любов до Бога несумісна з ненавистю до людини прп. Максим Сповідник, 580–662.

27. Хто вважає, що любить Бога, а сам гнівається на ближнього, той подібний до людини, якій сниться, що вона біжить.

28. Як високодумність і без іншої пристрасті може згубити людину, так і осуд сам-один може зовсім погубити нас прп. Іоан Ліствичник, †649.

29. Хто злословить ближнього — сам себе осуджує. У злослівному є наклепництво, і ненависть, і пліткарство, і справедливо названо його братовбивцею прп. Єфрем Сирін, ІV ст..

30. Гріх осуду такий огидний Богові, що Він відвертається і від самих угодників Своїх, коли вони припускаються осуду ближнього: Він відіймає від них Свою благодать… Жодна праведність не дає права засуджувати грішного брата… Хто осуджує ближнього, той привласнює сан Бога, Якому єдиному належить суд над Його творінням, привласнює сан Христа, Який має судити живих і мертвих в останній день свт. Ігнатій (Брянчанинов), 1807–1867.

31. Діти мої! Немає більшого безчестя, коли людина завдає скорботи ближньому та підносить себе над ближнім прп. Антоній Великий, 251–355.

32. Чому людина, сама вся у гріхах, осуджує інших? Тому, що не має Бога перед собою… Не пам’ятає про Бога, ані боїться Суду Його, не жахається вічних мук, не очікує Царства Божого. «Думає він, що Бога нема. Кожного дня шляхи його осквернені» Пс. 9:25–26 свт. Дмитро (Туптало), 1651–1709.

33. Людина, яка легко осуджує інших, чинить так тому, що нерозумно звикла досліджувати не свої, а чужі вчинки та думки. Вона забуває слова Писання: не судіть, щоб і вас не судили Мф. 7:1 і яким судом судите, таким судитимуть і вас Мф. 7:2. Звичка легко засуджувати слова та вчинки інших — це хвороба душі, що виникає від зачерствіння розумних сил ума, і є насправді породженням егоїзму. Для того, щоб розпізнати та визнати наші власні хибні думки, потрібно звернути на себе пильну увагу, зміцнену докорянням собі старець Йосиф Ватопедський, 1921–2009.

34. Якщо людина передусім не матиме своїх гріхів перед очима, то на жодному місці не зможе вона зростати духовно.

35. Якщо опанує тебе пристрасть злопам’ятства — станеш оселею люті й незнання, а разом з тим і смутку. Навіть лице твоє зміниться, бо сказано: путі злопам’ятних ведуть у погибель Притч. 12:281.

36. Бути злопам’ятним і молитися — все одно що сіяти на морі й чекати жнив прп. Ісак Сирін, VІІ ст..

37. Неможливо людині прогніватися на ближнього, якщо серце її раніше не занесеться перед ним, не принизить його і не поставить себе вище за нього прп. Дорофей Палестинський, †620.

38. Де сталося падіння, там попередила гордість прп. Іоан Ліствичник, †649.

39. Пагони гордості: зверхність, самовпевненість, докоряння людям, приниження й осуд їх. Хоч би як ми намагалися творити добро, але з таким налаштуванням воно затьмарюється й не йде на користь… Причина усього нашого зла — гордість, а джерело всякого добра — смирення прп. Макарій Оптинський, 1788–1860.

40. Невже й далі зранюватимеш Господню голову терням гріхів своїх? Невже прибиватимеш Його до хреста, пробиватимеш ребра Його та знущатимешся з Його довготерпіння? Чи ти не знаєш, що, згрішаючи, береш участь у катуванні Спасителя і приєднуєшся до мучителів; а якщо покинеш гріх і покаєшся, то приєднаєшся Його долі? Вибирай одне з двох: або розпинати Його і вічно гинути, або розпинатися з Ним і життя вічне успадкувати свт. Феофан Затворник, 1815–1894.

Будь обережний з думками

1. Початок зла — хибна думка… Причина ушкодження та погибелі — хибна думка свт. Ігнатій (Брянчанинов), 1807–1867.

2. Ось сходи, якими гріх входить у нас: уява (думка), увага, зацікавленість, захопленість, пристрасть.

3. Погано не те, коли приходять недобрі думки, а те, коли ми підкоряємося їм. У них ми не вільні: така наша природа, затьмарена гріхом. Недобрі думки були й у святих. Наша вільна покора цим думкам чи боротьба з ними — ось де наша перемога чи поразка свящ. Олександр Єльчанінов, 1881–1934.

4. Подивіться, від чого сталося падіння. Воно зрідка трапляється раптово. Звичайно воно починається здалека: з помислів, найменшої прихильності та затримання на (гріховній) думці. Головне тут — позбавитися й духу не лише прихильності до помислу, але й самого помислу, щоб у душі залишилася тільки відраза та огида до гріха свт. Феофан Затворник, 1815–1894.

5. Не так страшні всі демони, як страшно слухатися власних бажань і думок, а не Закону Божого прп. Ісидор Скитський, ІV ст..

6. Самовпевненість — це велика перешкода для Божої благодаті старець Паїсій Святогорець, 1924–1994.

7. У грішниках диявол здіймає безліч поганих думок, як у Юді.

Демони бояться уважного дослідження думок, як злодії собак свт. Симеон Новий Богослов, 949–1022.

8. З думками потрібно боротися. Не допускати їх у голову, тоді вони не проникнуть у серце. З’явилася думка, а ти їй повинен сказати: «Ні, я не хочу».

Відверте викриття думок на сповіді в наш час — найкращий засіб для очищення душі, а значить, для спасіння схиархим. Іоан (Маслов), 1932–1991.

9. Іноді той, хто тільки подумав, гірший за того, хто вчинив, бо не кається… Хама, який лише задумав посміятися з батька, відкинуто, а Давида, що свідомо вчинив гріх, прощено (за каяття). І Саула, який подумки згодився на ідолослужіння, відкинуто, а Манасію, що покаявся в ідолослужінні, прийнято прп. Єфрем Сирін, ІV ст..

10. Корінь і жало гріха не в тілі, а у зволенні, тобто в серці: гріх починається і закінчується в людському волевиявленні. Звідси очищувальна сила покаяння. При цьому Бог приймає прагнення чи любов до праведного життя не менше, ніж саму доброчинність схиархим. Кирик Афонський, †1938.

11. Як люди входять у дім і виходять із нього, так і помисли від бісів заходять і можуть знову піти, якщо ми їх не приймаємо.

12. Коли помисел тобі каже: «Укради», — і ти послухався його, то цим ти дав над собою владу бісові. Коли помисел тобі каже: «Їж багато й досхочу», — і ти їстимеш, то знову біс отримає владу над тобою. І коли так буде володіти тобою помисел кожної пристрасті, то ти станеш оселею бісів. Але якщо озброїшся належним покаянням, то вони затремтять і змушені будуть відступити.

13. Пам’ятай дві думки та бійся їх. Одна каже: «Ти святий», друга — «Ти не спасешся». Обидві ці думки від ворога, і немає в них істини. А ти думай: «Я великий грішник, але Господь милостивий, Він міцно любить людей і простить мені гріхи» прп. Силуан Афонський, 1866–1938.

14. Натовпи спокусливих помислів стають нав’язливішими, якщо дозволити їм хоч трохи затриматися в душі, а тим паче розпочати з ними переговори. Але якщо їх відштовхнути сильним напруженням волі, відкиданням і зверненням до Бога, то вони негайно відійдуть і залишать атмосферу душі чистою свт. Феофан Затворник, 1815–1894.

15. Якщо ти не сперечаєшся з помислами, які таємно всіває в тебе ворог, а припиняєш бесіду з ними молінням до Бога, — це ознака, що розум твій отримав від благодаті мудрість прп. Ісак Сирін, VІІ ст..

16. Коли помітиш, що помисел обіцяє тобі людську славу, знай напевно, що він готує тобі ганьбу прп. Марко Подвижник, ІV–V ст..

17. Коли помітиш, що нудно тобі читати Святе Письмо та слухати духовні настанови, знай, що душа твоя важко захворіла. Адже це — початок злого мислення; хто на нього хворіє — пожне плід смерті.

18. Горе тому, хто міркує: «У молодості навтішуся плоттю, а на старість покаюся», — бо нагло, як сітка, накриє його смерть, і сподівання його загине прп. Єфрем Сирін, ІV ст..

19. Немає смиренномудрості в тому, що грішник визнає себе грішником; смиренномудрість полягає в тому, щоби, навіть маючи чимало великого в собі, не звеличуватися. Смиренномудрий той, хто говорить про себе, як Павло: Хоч я не почуваюся винним ні в чому, але тим не виправданий 1 Кор. 4:4; або: Христос Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішників, з яких я — перший 1 Тим. 1:15. Тож мати заслуги, але думати про себе як про грішника — ось смиренномудрість! прп. Іоан Касіян, ІV–V ст..

20. Тільки тоді істинне смирення матимеш, коли всього себе негідним визнаєш: ні їжі солодкої, ні багатого одягу, ні дому гарного, ні ліжка м’якого, ні пошани людської, ні неба, але всякої недолі гідним визнаєш себе.

Буде велике випробування тим, хто докоряв іншим, не знаючи волі Божої. Вони впадуть у великі спокуси схиархим. Віталій (Сидоренко), 1928–1992.

21. Незлобивість і простота більше за всі чесноти схиляють до нас милість Божу… Від злопам’ятного відвертається Бог.

І добре жити, і добро творити, і добре мислити — це не жертва Богові, а борг людський перед Богом прп. Парфеній Києво-Печерський, 1793–1855.

22. Якщо ми будемо з Христом і у Христі, то жодна скорбота нас не збентежить, а радість сповнить серце так, що ми й у скорботах, і під час випробування радітимемо прп. Никон Оптинський, 188–931.

23. Людина, яка щиро бажає виконати волю Божу і бути угодною Богові, не шукає виправдання, щоб чогось не зробити, та причин, аби відтягнути виконання волі Божої; вона не каже: «Виконаю, Господи, волю Твою, але не тепер… Не відмовлюся потерпіти образу, тільки б ніхто цього не бачив; усе готовий виконати, але тільки того не вимагай від мене» свт. Іоан (Максимович), †1715.

24. Найпевніший знак, за яким кожен грішник може дізнатися, чи справді Бог простив йому гріхи, — це коли ми відчуваємо таку ненависть і огиду до гріха, що краще погодилися б умерти, ніж добровільно згрішити перед Богом свт. Василій Великий, 330–379.

25. Важкі почуття і відчай — це бісівський напад… \mbox{Розум} твій нехай не звертається ні до чого, що його пригнічує… Довір Богові те, що з людського погляду неможливо виконати, і позбавишся горя і скорботи старець Паїсій Святогорець, 1924–1994.

26. З усіх бід лише гріх є справжньою бідою, а не бідність, хвороба, образа, лихослів’я чи навіть смерть. Прогнівити Бога і вчинити Йому не до вподоби — це справжнє нещастя свт. Іоан Золотоустий, †407.

27. Якщо зодягнешся в цілковиту лагідність і негнівливість, то небагато працюватимеш, щоб звільнити розум свій від поневолення прп. Іоан Ліствичник, †649.

28. Сказано у псалмах: Великим миром утішаються ті, що люблять закон Твій, і не спотикаються вони Пс. 118:165. Тому, якщо нас щось бентежить чи спокушає, маємо докоряти собі в нестачі любові до Закону Божого та смирятися і просити помилування й допомоги від Господа прп. Амвросій Оптинський, 1812–1891.

29. Що таке розсудливість? Зберігати ближнього від спокуси та обирати, що краще і що веде до спасіння прп. Єфрем Сирін, ІV ст..

30. Коли ми істинно любимо людину? Тільки коли ми спасаємо її від гріха, від пекла. Ти обманюєш себе, якщо гадаєш, що любиш людину, а сам потураєш її гріху та пристрастям, — тоді ти любиш не людину, а її смерть… Тільки коли душа вся у Христі, зверни її всю до людини і знай, що любитимеш її вічною любов’ю. Тільки Христолюбіє — сутність і джерело істинної любові. Тільки любов до Бога дає сили любити людину — любити її у гріху, ненавидячи гріх прп. Іустин (Попович), 1894–1979.

Як перемагати пристрасть

1. Викорінювати пристрасті починай з докоряння собі, з пізнання своїх (а не ближнього) немочей, і вважай себе гідним скорбот прп. Анатолій Оптинський, 1824–1894.

2. Неможливо перемогти велике, якщо не подолаєш малого прп. Ісак Сирін, VІІ ст..

3. Якби ми не зневажали малого й того, що нам здається мізерним, то не впадали б у велике й тяжке прп. Дорофей Палестинський, †620.

4. Хто трохи примусив себе, той переміг ворога, а хто трохи знехтував і затьмарився — загинув прп. Петро Дамаскин, VІІІ ст..

5. Важливо силувати себе на добро, утискати себе хоч би в чомусь заради Господа схиархим. Віталій (Сидоренко), 1928–1992.

6. Не засмучуйтесь, якщо маєте спадкові недоліки, але й не пишайтеся спадковими чеснотами, тому що Бог буде перевіряти ту працю, якою потрудився кожен задля виправлення своєї старої (гріховної) людини старець Паїсій Святогорець, 1924–1994.

7. Кожний спротив, який ми чинимо пристрасті, послаблює її; постійний спротив знищує її. Кожне захоплення пристрастю посилює її, а постійне захоплення поневолює їй того, хто захоплюється свт. Ігнатій (Брянчанинов), 1807–1867.

8. Коли почнеш виправляти погану звичку, то хоча б раз, чи два, чи три, або й двадцять разів переступив Закон, — не впадай у відчай, але знову вставай, берися за ту саму працю, і неодмінно станеш переможцем свт. Іоан Золотоустий, †407.

9. Не жахайся, якщо й щодня падатимеш, і не відступай від путі Божої, але стій мужньо; і, поза сумнівом, Ангел, який охороняє тебе, вшанує твоє терпіння. Коли рана ще нова та свіжа, тоді зручно її зціляти, але застарілі й занедбані рани важко гоїти, бо для зцілення свого вимагають багато труда, різання і припікання.

Не спокушайся духом гордині: сповідайся отцеві своєму у гріхах своїх, не криючись, бо без самозасоромлення неможливо визволитися від сорому вічного. Оголюй перед ним вади свої, як перед лікарем, і не соромся сказати йому: «Отче, це мій струп, моя рана; вона з’явилася через власне лінивство моє. Ніхто не винен у ній: ні людина, ні дух, ні тіло, ні щось інше, а тільки недбальство моє» прп. Іоан Ліствичник, †649.

10. Будь переконаний, брате, що не той досконалий, хто добре почав, а той, хто добре закінчив, бо тільки його приймає Бог свт. Василій Великий, 329–379.

11. Починати боротьбу краще за все так: хоч нам властиві всі пристрасті, але якісь більше, другі менше. Потрібно визначити, яка пристрасть над усіма бере гору, і проти неї озброїтися прп. Варсонофій Оптинський, 1845–1913.

12. Які пристрасті помічаєш у собі, з тими й змагайся. Тільки не лише своїми силами, а з Божою допомогою. Та особливу увагу зверни на головну пристрасть, яка тебе поборює схиіг. Іоан (Алексеєв), 1873–1958.

13. Визволитися від невидимого ворога і перемогти його можна трьома чеснотами: покаянням, сльозами та милостинею Володимир Мономах, 1053–1125.

14. Треба роздавати, а ми накопичуємо; треба слухатися, а ми нарікаємо; треба відсікати свою волю, а ми нею живемо; треба зненавидіти світ цей і всі його насолоди, а ми його любимо — і в підсумку ми йдемо наперекір заповідям Божим. І тоді скрізь тяжко.

Намагайтеся все роздавати, залиште тільки найпотрібніше, тоді відрада буде в душі.

Кажу: все треба роздавати, але не слухають… схиархим. Віталій (Сидоренко), 1928–1992.

15. Усе роби наперекір тому, що ворог наказує. Він велить ненавидіти тих, хто ображає нас, — ти люби їх; тих, що обмовляють, — благословляй… коли хочеш сміятися — плач; коли находить безнадія — будь радісним; коли заздрість — радій чужим успіхам; коли поборює перекірливість — негайно підкорися, погодься; коли блудні помисли — подбай про чистоту серця, усвідом високу гідність християнина, об\'{о}женого у Христі Ісусі; коли гординя — смирися; коли злоба — будь особливо добрим; коли дратівливість — збережи спокій; коли жадібність — будь щедрим; коли розсіяність — одразу замкни почуття від усього зовнішнього і розмірковуй про єдине на потребу (спасіння).

16. Корінь усякого зла — це самолюбство серця, або саможаління, самозбереження… Не жалій себе ніколи й ні в чому, розіпни себе — свою стару (грішну) людину, яка гніздиться переважно у плоті, — і ти відсічеш усі пристрасті. Терпи благодушно все, що трапляється неприємного для плоті, не жалій її, іди їй наперекір, і ти будеш істинним послідовником Христовим.

17. Якщо не докладати щодня зусиль задля викорінення пристрастей, які поборюють нас, і відновлення Царства Божого в серці, то пристрасті тиранічно, насильницьки володітимуть нами, вриватимуться, як розбійники, в нашу душу.

18. Без ненависті до гріха, що має утвердитися в серці, неможливо раз-у-раз не впадати в нього св. прав. Іоан Кронштадтський, 1829–1908.

19. Корисно віддалятися від приводів до гріха. Людина, яка стоїть поруч з приводом до гріха, подібна до того, хто стоїть на краю прірви, і ворогові зручно штовхнути її туди, коли тільки схоче прп. Пимен Великий, †450.

20. Уникнути війни (з пристрастями) неможливо, але перемагати чи терпіти поразку — від нас залежить. Під час сильних нападів потрібно утримуватися як від їжі, так і від споглядання, слухання (зайвого, того, що розпалює плоть), мати помірний сон і нарешті серце скорботне і смиренне Пс. 50:19. Без цього останнього перші мало допомагають.

Коли терпиш поразку, то знай, що покараний за самозвеличення і за осуд ближніх. Смирись — і спасе тебе Господь прп. Макарій Оптинський, 1788–1860.

21. У серці, де є місце осуду, не може бути любові.

Нічого не буде важкого, якщо любитимеш людей, щиро старатимешся їм допомогти. Тоді буде дуже легко жити.

Треба себе сварити, звинувачувати, сікти, карати, а всіх любити, вважати ангелами схиархим. Віталій (Сидоренко), 1928–1992.

22. Як полюбити людей? Передусім потрібно всім прощати. Намагатися не осуджувати. Потім користуватися кожною нагодою, коли можемо допомогти людині, послужити їй, починаючи з наменших справ… Потрібно бути вірним у малому, бо в цьому — ВСЕ. Господь не вимагає від нас великих подвигів, але малого: тут сказати добре слово, там промовчати, десь не образитися, на ущипливе слово відповісти лагідно, там простити… Ближній — це наша шпаринка, якою ми можемо пролізти до Бога з Отечника ХХ ст..

23. Ми не маємо такої заповіді, щоб вимагати від інших любові та справедливості схиігумен Іоан (Алексеєв), 1873–1958.

24. Люби труд і обмежуй себе в усьому, щоб притихли пристрасті твої.

25. Не суди брата твого, що грішить, і не зневажай його, бо впадеш у руки ворогів твоїх.

26. Не сперечайся, наполягаючи на слові своїм, щоб не утвердилось у тобі зло.

27. Люби смиренність і не будь порадником собі самому. Привчи язик твій говорити братові твоєму: «Прости мені», — і зійде на тебе смиренномудрість прп. Ісая Відлюдник, †370.

28. Не пишайся, коли тебе хвалять, і не сумуй, коли тебе несправедливо ображають.

Пам’ятай ці дві речі: не вважай себе за щось велике і нікого іншого не став нижче від себе свт. Василій Великий, 329–379.

29. Навіть якщо хтось і проживе Матусаїлові роки, але не пройде прямою дорогою, якою йшли всі святі, — кажу про дорогу безчестя і несправедливих дорікань та мужнього їх перенесення, — той не осягне ні великого, ні малого та не здобуде скарбу, який захований у заповідях, а лише даремно розтратить свої літа прп. Зосима Єгипетський, VІ ст..

30. Ми на землі гості. Наш дім не тут.

31. Утікай, як від вогню, від усього непотрібного схиархим. Іоан (Маслов), 1932–1991.

32. Знайомства і розмови спустошують… Більше мовчи. Вчися мовчанню ієросхим. Михаїл (Піткевич), 1877–1962.

33. Не терпи того, хто приносить тобі спокусу підозри на будь-яку людину прп. Максим Сповідник, 580–662.

34. Якщо подолаємо спокусу, не собі приписуймо це, а Богові, і Йому дякуймо за те, що не дав посміятися ворогові; бо ворожа хитрість і те, коли хто після отриманої перемоги впадає у високодумність і марнославство свт. Тихін Задонський, 1724–1783.

35. Відучись від заперечень і суперечок, відкинь їх як ознаку гордині та самолюбства свт. Ігнатій (Брянчанинов), 1807–1867.

36. Тричі кажи будь-кому, і якщо не схоче (зробити за твоїм словом), залиш його, тому що сперечатися — погана річ. І в кожному випадку… кажи свою думку до трьох разів, а якщо не погодиться — відійди з миром і не ображай того. Такий істинний шлях Божий.

37. Ніколи не наполягай, щоб було все по-твоєму, бо від цього породжується гнів прп. Варсонофій Великий та Іоан Пророк, VІ ст..

38. Якщо ти відчуваєш, що гнів охопив тебе, зберігай мовчання і до тих пір не говори нічого, доки безперервною молитвою і докорянням собі не втихомириться твоє серце прп. Іларіон Оптинський, 1805–1873.

39. Учіться всіх любити, вітати, тоді ніколи самотні не будете. Кривдники ваші — це Ангели Божі. Так мисліть, і добре вам буде схиархим. Віталій (Сидоренко), 1928–1992.

40. Коли захоплюєшся якимось гріхом, уяви подумки Страшний Суд і Суддю, і цим страхом утримуй душу від грішних пожадань свт. Василій Великий, 330–379.

41. Проси Бога всіма силами своїми, щоб Він послав у серце твоє Свій страх. Страх Божий знищує всі пристрасті, які поборюють нещасну душу, намагаючись відлучити її від Бога та поневолити прп. Ісая Відлюдник, †370.

42. Хто став рабом Божим, той не боїться нікого, крім свого Владики, а в кому нема страху Божого, той часто і власної тіні боїться прп. Іоан Ліствичник, †649.

43. Дивися, не догоджай занадто тілу, інакше приготуєш йому вічний вогонь прп. Йосиф Оптинський, 1837–1911.

44. Підкори черево, поки воно не підкорило тебе2 прп. Іоан Ліствичник, †649.

45. Тіло своє тримай суворо і в їжі, і у сні, і в відпочинку; нічого не давай йому тільки тому, що воно хоче прп. Никодим Святогорець, 1749–1809.

46. Коли плоть і диявол схиляють до гріха насолодою, тоді уяви, що ця насолода цілком противна, огидна Чоловіколюбцю — і Він каже тобі: «Якщо любиш Мене, то збережи заповідь Мою, що забороняє тобі чинити гріх, до якого ти схиляєшся» св. прав. Іоан Кронштадтський, 1829–1908.

47. Якщо ти щирий ревнитель добра, треба тобі самому вживати належних заходів, аби сприяти Божій волі отримати перемогу. Для цього роби ось що:

  1. Щойно відчуєш поривання нижчої, чуттєвої і пристрасної волі, одразу щосили опирайся їм і не допускай, щоб твоя воля хоч трохи схилилася до них, — придуши їх, віджени, відкинь від себе сильним напруженням волі.
  2. Щоб це успішніше здійснилося і дало добрий плід, одразу розпали сильну неприязнь до такого роду поривань, як до своїх ворогів, що намагаються вкрасти і вбити душу твою, — розгнівайся на них.
  3. При цьому не забувай взивати до першого Подвижника, Господа нашого Ісуса Христа, про допомогу, захист і зміцнення твоєї доброї волі, бо без Нього ми ні в чому не зможемо мати успіху.
  4. Ці три внутрішні дії, щиро відтворені в душі, щоразу даруватимуть тобі перемогу над недобрими пориваннями. Але це — тільки прогнання ворогів. А якщо хочеш їх вразити в саме серце, то відразу, якщо це можливо, зроби що-небудь протилежне тому, до чого спонукало пристрасне поривання. І, коли можливо, постанови робити так завжди. Це останнє нарешті визволить тебе від нападів, що ти відчував прп. Никодим Святогорець, 1749–1809.

48. Головне ж — завжди пам’ятай, що ти, як християнин, не повинен гніватися, дратуватися, підвищувати голос, не повинен говорити лайливі, образливі слова єп. Арсеній (Жадановський), 1874–1937.

49. Ми не хочемо ходити в Божий Храм, а там Господь і Його Таїнства, молитви, служби, Сповідь, Причастя — усе для нас, а ми не хочемо… Храм веде в рай схиархим. Віталій (Сидоренко), 1928–1992.

50. Хто віддаляється від Церкви та Причастя, стає ворогом Божим і другом демонів прп. Єфрем Сирін, VІІ ст..

51. Сама тільки розповідь про свій стан, виявлення перед іншими, особливо перед духівником (своїх гріховних думок і бажань) — часто бувають достатніми, щоб спокуса минулася. Духи пітьми бояться світла, бояться, що їх викриють, і зникають, коли їхні підступи відкриваються перед іншими. Ось чому так цінується відкриття помислів перед старцями в монастирях прп. Макарій Великий, ІV ст..

52. Чому тобі буває важко від постійних нападів пристрастей — що більше бажаєш противитися їм, то більше вони лютують? Є у переданні старців повість, як біс казав одному подвижникові, що встав на молитву: «Лягай і спи. З лінивими ми не воюємо». Так і тут: спротив спричинює боротьбу прп. Іларіон Оптинський, 1805–1873.

53. Якщо захочеш, можеш стати рабом пристрастей, і, якщо захочеш, — можеш залишатися вільним, не підпадаючи під ярмо пристрастей. Бог створив тебе самовладним. Той, хто перемагає пристрасті, вінчається нетлінням прп. Антоній Великий, 251–356.

54. Спасіння полягає не лише в тому, щоб не чинити зла, але у тому, щоб самим мужньо терпіти зло свт. Іоан Золотоустий, †407.

55. За гріхи хоч щось мусимо терпіти — якщо не тут, то в майбутньому житті. Тільки в майбутньому житті скорботи надто жахливі прп. Йосиф Оптинський, 1837–1911.

56. Хоч би яка трапилася тобі скорбота, нікого в тому не звинувачуй, окрім себе, і кажи: «Це сталося зі мною за мої гріхи» прп. Антоній Оптинський, 1795–1865.

57. Терпи, смиряйся, кайся і бережи понад усе мир душевний. Усе, що порушує мир, відсікай, уникай, обминай — це необхідно ієросхим. Михаїл (Піткевич), 1877–1962.

58. Хто не шкодить собі самому, тому ніхто не заподіє шкоди свт. Іоан Золотоустий, †407.

59. Якщо ти хочеш здолати ворогів своїх без боротьби, перемогти без зброї, приборкати без труда і підкорити собі, — будь лагідним, терплячим, тихим, незлобивим, мов ягня, і ти здолаєш, переможеш, приборкаєш і підкориш свт. Дмитро (Туптало), 1651–1709.

60. Здобудь дух мирний, і тисячі навколо тебе спасуться прп. Серафим Саровський, †1833.

Чи легко долати пристрасть

Завжди викорінюйте пристрасті, поки вони малі, перше ніж вони зміцняться у вас і пригнічуватимуть вас, бо тоді доведеться вам багато потерпіти від них; тому що одна справа вирвати маленьку бадилинку, а інша — викорінити велике дерево.

Один великий старець прогулювався зі своїми учнями в тому місці, де були різні кипариси, великі й малі. Старець сказав одному зі своїх учнів: «Вирви цей кипарис». Той кипарис був малий, і брат одразу ж вирвав його однією рукою. Потім старець вказав йому на інший, більший від першого, і мовив: «Вирви і цей». Брат розхитав його двома руками і вирвав. Знову вказав йому старець на інший, ще більший. Той із великим зусиллям вирвав і цей. Відтак указав йому на ще більший. Брат з величезним зусиллям спершу довго розхитував його, трудився і обливався потом, але нарешті вирвав і цей. Потім указав йому старець на ще більший, але брат, хоча й багато трудився й обливався потом над ним, не міг його вирвати. Коли ж старець побачив, що тому не під силу це зробити, то звелів іншому братові встати й допомогти йому, і так вони разом ледве спромоглися його вирвати. Тоді Старець сказав братам: «Ось так і пристрасті, браття: поки вони малі, то, якщо захочемо, легко можемо їх вирвати; якщо ж занедбаємо це, як незначне, то вони зміцняться, і що більше зміцняться, то більшої вимагатимуть від нас праці; а коли дуже укріпляться в нас, тоді навіть із зусиллям ми не зможемо самі вирвати їх із себе, якщо не отримаємо допомоги від певних святих, які допомагають нам задля Бога прп. Дорофей Палестинський, †620.

Хронічні недуги виліковують лише завдяки великій старанності та тривалим зусиллям. Те саме можна сказати й про гріховні пристрасті свт. Василій Великий, 330–379.

Що таке покаяння

1. Що таке покаяння? Покидання колишнього та вболівання за нього прп. Ісак Сирін, VІІ ст..

2. Розкаяння — це повернення через зусилля і труд з неприродного стану в природний та від диявола до Бога прп. Іоан Дамаскин, VІІ–VІІІ ст..

3. Покаяння — це відновлення Хрещення… це завіт з Богом про виправлення життя. Покаяння — це примирення з Господом, звершення благих діл на противагу колишнім гріхам… це донька надії та смерть відчаю прп. Іоан Ліствичник, †649.

4. Почуття своєї глибокої гріховності у святих — від наближення джерела світла — Христа свящ. Олександр Єльчанінов, 1881–1934.

5. Хто не вважає себе немiчним, ніколи не буде сильним блаж. Августин, 354–430.

6. Хто вболіває за свій гріх, вищий за того, хто молитвою воскрешає померлих. Хто сподобився бачити самого себе, вищий за тих, хто сподобився бачити ангелів прп. Ісак Сирін, VІІ ст..

7. Просити у Бога покаяння — це значить просити просвіти. Перебуваючи в покаянні, людина зберігає благодать Божу.

Зло в тому, що людина, не маючи покаяння, перешкоджає Богові втручатися і допомагати їй. Якби було покаяння, то все б налагодилося.

8. Кайтеся і сповідайтеся, щоб диявола було позбавлено прав, а ви позбавилися бісівського впливу старець Паїсій Святогорець, 1924–1994.

9. Покаяння здійснюють трьома чеснотами: 1) очищенням помислів; 2) постійною молитвою; 3) терпінням скорбот, що трапляються прп. Макарій Великий, ІV ст..

10. Хто виправдовує себе, той відлучає себе від покаяння прп. Ісая Відлюдник, †370.

11. Не поспішай виправдовувати себе, бо читав ти у старців: «З тими, хто себе виправдовує, диявол з’єднується». А краще намагайся докоряти собі — це спасительно прп. Анатолій Оптинський, 1824–1894.

12. Коли людина, як фарисей, бачить свої добрі справи, то вона на хибному шляху. Істинний шлях — бачити власні гріхи незчисленними, як пісок морський прп. Петро Дамаскин, ХІІ ст..

13. Доки людина живе недбало, доти гадає в серці своєму, що вона друг Божий. Коли ж звільняється від пристрастей — соромиться підняти очі до неба перед Богом, відчуваючи себе вкрай віддаленою від Нього прп. Ісая Відлюдник, †370.

14. Немає нікого добрішого і милосерднішого за Бога, але тому, хто не кається, і Він не прощає прп. Марко Подвижник, ІV–V ст..

15. Тільки тим і належить довічне ув’язнення з дияволом у пеклі, хто не хоче каятися та позбавлятися гріхів. А тим, хто кається і позбавляється, двері милосердя Божого відкриті свт. Тихін Задонський, 1724–1783.

16. Істинно кається той, хто сповідає гріхи свої, шкодує про них, має тверде переконання з Божою допомогою не вертатися до них та всіляко їх берегтися.

17. Не будемо обманювати себе: поки труди нашого покаяння не зрівняються з важкістю наших гріхів, ми не можемо бути певними у своєму спасінні свт. Дмитро (Туптало), 1651–1709.

18. Неможливо, щоб вогонь горів у воді. Неможливе й покаяння без посту свт. Іоан Золотоустий, †407.

19. Той, хто впав у смертний гріх, нехай не впадає у відчай! Нехай вдається до ліків покаяння, які подає йому Спаситель до останньої хвилини його життя свт. Ігнатій (Брянчанинов), 1807–1867.

20. Ми ще не усвідомили, що покаянням людина може змінити рішення Бога. Покаяння сприяє зникненню зла старець Паїсій Святогорець, 1924–1994.

Чи є гріхи, що неможливо простити

1. Немає гріха непрощеного, крім гріха нерозкаяного прп. Ісак Сирін, VІІ ст..

2. Немає жодної рани душевної, яку не можна було б вилікувати. Тіло має багато невиліковних ран, а рани душі всі виліковні, але про тіло ми постійно піклуємося, а про душу зовсім не дбаємо свт. Іоан Золотоустий, †407.

3. Якщо ти зробив багато зла, то не сумуй надмірно, але виріши твердо надалі не грішити прп. Ісая Відлюдник, †370.

4. Важка провина — не впасти, а після падіння лежати.

Коли ми спотикаємось і падаємо, Господь, знаючи неміч нашої природи, вимагає від нас лише того, щоб ми не впадали у відчай, але покинули гріх і поспішили до сповіді. І якщо ми це зробимо, Він обіцяє нам скоре помилування свт. Іоан Золотоустий, †407.

5. Починати спочатку — такий закон духовного життя. Кожен день потрібно вважати першим днем життя, зі страхом Божим забуваючи все минуле, крім своєї гріховності, в якій постійно належить каятися свт. Феофан Затворник, 1815–1894.

6. Відчай — найсильніша зброя диявола. Корінь, годувальниця і мати відчаю — недбалість.

Не піддаватися відчаю — зброя проти диявола свт. Іоан Золотоустий, †407.

7. Чим чорніше та безнадійніше скоробота тих, які впали у гріх, тим більше виявляється, що вони надто покладалися на себе і дуже мало — на Бога. Саме тому скорботу їхнього падіння не просвітлює радість прп. Никодим Святогорець, 1749–1809.

Непоборна зброя — терпеливість, мужність і смирення

1. Без терпеливості та мужності ніхто не може досягти жодної чесноти. Бо хто не має мужності в душі, той не матиме й терпеливості, а в кого немає терпеливості, той нічого не може здійснити. Тому і сказано: Терпінням вашим спасайте душі ваші Лк. 21:19 прп. Дорофей Палестинський, \dag 620.

2. Терпеливість — це корінь усіх благ.

3. Диявола потрібно перемагати терпеливістю свт. Іоан Золотоустий, †407.

4. Без терпеливості нічого не буває. Хто не має терпеливості, багато мучиться.

Майте терпеливість, і ви будете мати віру в Бога. Ми ще не усвідомили, наскільки Бог присутній у нашому житті. Якщо зрозуміємо це, то будемо у великій безпеці й віддамо і душу, і всього себе Богові старець Паїсій Святогорець, 1924–1994.

5. Потерпи Господа в день скорботи, щоб покрив тебе у день гніву.

6. Немає меж терпеливості, якщо вона сполучена з любов’ю.

7. Якщо облягатимуть тебе скорботи, то знай, що вони відкриють тобі райські двері.

8. Горе тобі, душе, якщо не переносиш жодної скорботи, заподіяної тобі ближнім, навіть жорстокого слова, але негайно суперечиш і протидієш; за це втрачаєш вінець терпеливості й лагідності та будеш навіки засуджена зі злопам’ятними прп. Єфрем Сирін, ІV ст..

9. Дух істинної терпеливості — цілком віддатися на волю Божу з готовністю все прийняти, як від руки Господньої. Допускаючи смуток і жалість до себе, ви знецінюєте те, що Господь дає вам у руки прп. Федір Студит, 759–826.

10. Як воду життя пий наругу від усякої людини. Тоді глибока чистота засяє в душі твоїй прп. Іоан Ліствичник, †649.

11. Блага Царства Небесного не можна отримати жодним іншим чином, як тільки випробуваннями і терпеливим перенесенням скорбот. Сказано: Багатьма скорботами належить нам увiйти в Царство Боже Діян. 14:22. І кого вінчатимуть небесними вінцями, як не тих, хто терпить випробування? Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вiнець життя Як.1:12 свт. Дмитро (Туптало), 1651–1709.

12. Хто вірує — все переносить мужньо.

13. Через те, що не хочемо потерпіти ради Господа малої скорботи, проти волі впадаємо у скорботи численні й тяжкі прп. Єфрем Сирін, ІV ст..

14. Стосовно всемогутньої і всеблагої волі Божої не може бути в людині інших відповідних почуттів, крім безмежного благоговіння і такої ж необмеженої покори. Із цих почуттів, коли утвердяться вони в людині, народжується терпеливість свт. Ігнатій (Брянчанинов), 1807–1867.

15. «Прошу тебе, отче, скажи, що значить довготерпіти?» Старець відповів: «Бути духовно міцним у напастях, терпіти всяке зло і чекати кінця випробуванню, не дозволяючи діяти гніву, чи сказати нерозумне слово, чи запідозрити щось, чи подумати щось непристойне благочестивій людині, як каже Писання: До пори-часу довготерпеливий терпить, але наприкінці радощів він зазнає» Сир. 1:23 прп. Максим Сповідник, 580–662.

16. Мужність — це ніщо інше як непохитність в істині та протидія ворогам: коли не поступишся їм, вони відійдуть і зникнуть прп. Дорофей Палестинський, †620.

17. Справжня мужність — коли людина не допускає попередніх гріхів, просить у Бога прощення за них, постійно благаючи, щоб знову не впасти в них ні думкою, ні дією, ні почуттям прп. Ісая Відлюдник, †370.

18. Коли Христос прийняв оплювання, удари по щоках і побиття, тоді зруйнувалося царство і влада диявола. Отже, духовний засіб для оборони від диявола — терпеливість, а найсильніша зброя проти нього — смирення.

Ворог має силу тільки тоді, коли ми самі складаємо нашу духовну зброю старець Паїсій Святогорець, 1924–1994.

19. Істинне смирення — у терпеливому перенесенні скорбот.

20. Смиряйся більше, і все влаштується.

21. Як смирятися? Собі докоряй. Коли інші докоряють, погоджуйся. Вважай себе гіршим за всіх.

22. Пам’ятай: усі як ангели, я гірший за всіх. Будеш так думати — усе світле в серці буде. Інакше хоч у домі Божому будеш жити, а Бога не побачиш схиархим. Іоан (Маслов), 1932–1991.

23. Потрібно досягти:

  1. пізнання своєї глибокої немочі душевної і тілесної;
  2. докоряння собі (щоб у будь-яких випадках звинувачувати себе, а не ближнього);
  3. вдячного терпіння скорбот і напастей.

Від цих трьох ступенів народжується четвертий — початок смирення прп. Амвросій Оптинський, 1812–1891.

24. Духовна вбогість, або смирення — це властивість найкращих умів, які коли-небудь існували у світі. Це свідомість своєї мізерності перед величчю Божою, свідомість своєї нечистоти порівняно з чистотою Творця свт. Микола Сербський, 1880–1956.

25. Коли людина вірує, що вона гірша за всіх, тоді єдине «Господи, помилуй», яке вона промовить за світ, буде ціннішим за тисячі «Господи, помилуй» іншого старець Паїсій Святогорець, 1924–1994.

26. Молитва смиренного крізь хмари пробивається Сир. 35:17.

27. Смирення — це єдиний стан духу, крізь який у людину входять усі духовні дарування. Воно вертає розуму його початкову чистоту, і він ясно починає розрізняти в усьому добро та зло, а в собі кожному своєму душевному поруху знає ім’я… До того, як відчуємо серцем смирення, не може бути чистої духовної молитви ігуменя Арсенія (Серебрякова), 1833–1905.

28. Смирення не падає, але підіймає тих, що впали прп. Варсонофій Великий та Іоан Пророк, VІ ст..

29. Смирення ніколи не гнівається, не запобігає перед людьми, не впадає у смуток, нічого не боїться.

30. Смирення — це Христовий образ мислення і те налаштування, яке виганяє та викидає із серця усі пристрасті свт. Ігнатій (Брянчанинов), 1807–1867.

Поради духовним дітям ігумена Никона (Воробйова), 1894—1963

Що потрібно робити? Ось що:

1. Примирися щиро, а не язиком, з усіма.

2. Завжди звинувачуй себе в усіх сутичках, хоч би ти була й невинною; говори собі так: «За колишні мої провини я зараз отримую те, що заслужила».

3. Припини надто піклуватися про тіло та зберігай пости: не лише щодо якості їжі, але й щодо кількості.

4. Неодмінно вранці та ввечері (читай) молитви.

5. Щодня хоч півгодини думай та уявляй, що ти сьогодні чи найпізніше завтра помреш, і що очікує тебе. Читай, що знайдеш (у святих отців), про смерть.

6. Головне ж — смирення. Пам’ятай незмінне слово Господнє: Бог гордим противиться… Дякуй Богові, що так довго терпить тебе, очікує твого навернення, щоб помилувати після смерті.

7. Припини осуджувати інших. Якщо побачиш, що хтось чинить недобре, то не осуджуй, а пожалій його і подумки помолися за нього, щоб Господь простив йому.

8. Припини пустословити, покинь сміятися, жартувати тощо.

9. Увечері від усього серця проси прощення за всі порушення заповідей протягом дня: ділом, словом чи думкою.

10. Старайся досягти скорботи серця і не давай йому охолонути.

11. Якщо будеш сповідатися, то не звинувачуй нікого й не жалійся, тому що це буде самовиправданням, і марною буде сповідь твоя. Бога не обманеш. Не обманюй духівника і себе.

Не виправдовуй себе жодними обставинами, не звинувачуй нікого, крім себе. У самовиправданні погибель. Це голос бісів. Смирися перед Богом і людьми. Не хвалися, не осуджуй нікого, щоб тебе не осудив Бог. Вийми колоду зі свого ока, тоді побачиш, як витягти скалку з ока іншої людини. Нехай врозумить і допоможе тобі Господь, нехай не допустить твоєї погибелі.

Щонайстаранніше проси у Господа найбільшого і найпотрібнішого з усіх дарів — бачити свої гріхи та оплакувати їх. Хто має цей дар, має все.

Усвідомленням гріха, покаянням людина ніби виштовхує із себе, вириває те, що вросло в її душу. У кого є гнояк, той не стане виправдовувати його й казати, що це добре. Ні, гнояка намагаються позбавитися і зцілитися. Так і кожний внутрішній гріх потрібно не виправдовувати, а виявити і вилікувати його. Тому що всі ми покликані до спільного життя з ангелами, зі святими, ми покликані бути учасниками божественного життя.

Якщо не навернешся з покаянням і смиренням до Господа, то ще тут очікує тебе велике страждання, а після смерті — плач, скрегіт зубів, темрява, безодня, «черв, що не вмирає, і вогонь, що не вгасає», вічна, жахлива, нестерпна і нескінченна мука.

Хоч би як було важко тут, але всьому земному настане кінець. А після смерті вічність без кінця, вічність або в невимовному щасті, або в жахливих муках. Вибір у наших руках. Господь хоче радості кожному, але силоміць нікого не тягне до Себе.

Коли людина перебуває у ворожнечі, то Бог не приймає її молитви. Тому примирися з усіма, кого чим образив, і тоді сміливо вдавайся до Господа, кайся, проси Господа не допустити тебе до загибелі.

Знай, що Бог зневаженим не буває. Господь чекає покаяння від людей грішних, тому й довго терпить. А безумні люди гадають: грішники розкошують, значить Бога нема. Бог жаліє їх і врозумляє і добром, і скорботами, очікуючи їхнього виправлення. І якщо не каються, то покидає їх у земному житті на їхню волю, щоб віддати належне після смерті. І праведникам часто нелегко вмирати, а про грішників сказано: «смерть грішників люта», — а життя після смерті ще лютіше.

Твердо знай, що коли людина до глибини душі не захоче вчинити гріха — усе пекло не зашкодить їй, тому що з нею буде завжди допомога Божа. А якщо людина сама схиляється до гріха, буде в думках спілкуватися з гріховним помислом, а не відкидати його, як отруйну гадину, то ворог знайде шпарину в серці, і Господь допустить статися гріху. Так само за високу про себе думку, гордість або постійне зле осудження ближніх допускається людині падіння.

Кожна людина до краю зіпсована. Якою була мета створення першої людини? Зробити її учасницею Божественної діяльності. Але в особі Адама і Єви люди пішли іншим шляхом. Найлегшим у сенсі догоджання собі. І найнижчим, тому й легким… Шляхом хамського ставлення до природи… не задля пізнання істини, а задля використання всього для себе.

А Господь пропонує інший шлях. Який? Потрібно вдосконалити себе, очистити себе від усякої мерзоти: догоджання череву, пияцтва, куріння, хтивості, гніву, злоби, ненависті, марнославства, гордині тощо. Потрібно все це знищити. Господь приніс на землю вічне Євангеліє… Вічне, а не для якогось певного століття. Тому всі розмови про те, що Євангеліє для нас не закон і що воно нездійсненне — це бісівська вигадка. Євангеліє дано навічно.

Любіть одне одного, співчувайте всім, понад усе бережіть мир: нехай постраждає справа, але буде збережений мир.

Мірою духовного зросту людини є смирення… Без смирення всі, навіть найбільші подвиги не лише не корисні, але можуть і зовсім погубити людину.

Сам Спаситель прикликає всіх навчитися в Нього смиренню: не посту, не молитві, навіть не любові до ближніх, а смиренню. Тільки завдяки смиренню людина стає одним духом з Господом.

«« Вiсiм головних пристрастей | Зміст | Святе Письмо на допомогу »»

  1. «В путех правди — живот, путіє же злоп\'{о}мнящих — в смерть» — так перекладено це місце із Соломонових притч церковнослов’янською мовою. А перекладачі, напевно, послуговувалися давніми грецькими текстами (за часів прп. Ісака Сиріна це місце перекладали саме так). У сучасних перекладах Біблії цей рядок має інший зміст. []
  2. Пияцтво, куріння та наркоманія теж належить до пристрасті догоджання череву, як і ласолюбство чи ненажерливість (споживання зайвого). []
2 відгуки
to «Наука i поради святих отцiв»
  1. Ігор сказав:

    Слава Ісусу Христу! А коли будуть опубліковані наступні розділи — Помiчнi молитви і Книги, якi зцiляють душу?


Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Допомога ЗСУ

Сторінки

Останні відгуки

Канали RSS


Українська Церковна Архітектура














Нагору