Він заклав підґрунтя відкриття віку — Іван Пулюй ч. 1
(частина перша)
Поки мова твоя голосна у піснях,
Як срібло чисте дзвонить.
На що глянеш, усюди згадаєш твого бідолашного сина;
Тугодумство людське, моя нене, від тебе його не заслонить.
Пантелеймон Куліш. «На чужій чужині»
Петро Іванов
«Нехай не гасне світ науки!» — рядок з «Молитви» Пантелеймона Куліша1, яку він присвятив своєму другові Іванові Пулюю. 2-го лютого 2000 року виповнюється 155 років від дня народження великого світоча української науки і культури — Івана Пулюя.
«Про людину, що просвітила розумом науку і духовність, заговорить, невдовзі з величною повагою не лише Україна, але й світ», — сказав Пантелеймон Куліш.
«Професор Іван Пулюй був не тільки найвизначнішим фізиком Австро-Угорщини. Він належав до тих, хто у другій половині XIX — на початку ХХ-го століть формував світ», — це слова професора Вільгельма Форманна з його виступу з радіопередачі австрійського радіо, присвяченій 50-річчю від дня народження Івана Пулюя.
Менше року залишилось до того часу, коли стане історією XX століття. Наукові і технічні здобутки людства в цьому столітті трудно уявити без використання невидимих променів або, як звикли ми називати їх, рентгенівських. Ці промені давно вже здобули найширше визнання і сьогодні повсюди застосовуються для комп’ютерної томографії і рентгенографії, для рентгенівської мікроскопії, спектроскопії, лікарської діагностики.
Академік Євген Чазов у статті «Медицина ХХ-го сторіччя. Еволюція діагностики» пише: «… Ми є свідками тієї революції, яка пройшла на наших очах у можливостях як діагностики, так і лікування захворювань внутрішніх органів». Початком революції академік вважас 22 грудня 1895 року, коли, за його версією, професор Рентген отримав першу рентгенограму.
Та певно мало хто знає, рівнож і академік Чазов, що біля витоків цього епохальною відкриття, якому 1995 року виповнилося 100 років, стояв серед інших великих фізиків і наш видатний співвітчизник — фізик, електротехнік, математик, астроном, теолог, енергобудівник, педагог, політик, громадський діяч, професор доктор Іван Пулюй, котрий тривалий час працював у Віденському університеті, був засновником першої кафедри електротехніки в Європі, ректором Німецької Вищої Школи у Празі.
Чому все-таки ім’я вченого-галичанина, людини, яку визнавали такі видатні вчені-фізики як Альберт Айнштайн, Нікола Тесла, Філія Ленард, Авґуст Кундт, медик Іван Горбачевський, письменники Іван Франко, Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький, найвищі державці світу того часу, залишилося в тіні, тоді як ім’я Рентгена набуло світової слави, він отримав першу серед фізиків Нобелівську премію? До речі, цим цікавляться і наші слухачі, які вже активно відгукуються на наші передачі, зокрема, Ігор Зарицький з Болехова, що на Івано-Франківщині, пан Борис Чайка зі Львова. Принагідно дякуємо їм за цікаві відгуки на передачі.
Сьогодні, маючи надрукованими праці вчених, таких як Рентген, Ленард, Тесла, Пулюй, котрі працювали над проблемою з’ясування природи катодних променів та Х-променів, можемо однозначно стверджувати пріоритет Івана Пулюя у багатьох аспектах.
Починаючи з сімдесятих років минулого століття, проблемою проходження струму через вакуумні трубки (рурки) займалися такі вчені, як Гітторф, Крукс, Тесла, Ленард, Гольштайн, Герц, Відеман…
Іван Пулюй лише за 1880-82 роки надрукував понад 100 сторінок праці, присвяченої катодним променям. За винахід та конструкцію електронної вакуумної рурки (трубки Пулюя) вчений у 1881 році отримав срібну медаль на світовій електротехнічній виставці в Парижі. Зацікавленість працями Пулюя на той час була настільки великою, що в 1883 році вони були перевидані окремою брошурою, а згодом окремим виданням у Лондоні англійською мовою «Physical Memoirs» (1889р.).
Іван Пулюй посвятив у свої досліди із катодною лампою сербського студента Ніколу Теслу, який теж студіював у Страсбурзі, регулярно обговорював результати експериментів з професором Кундтом. Не виключено, що це було у присутності… Рентґена…
Ці молоді вчені певний час працювали в одному і тому ж фізичному кабінеті у професора Кундта. Відомо також, що Іван Пулюй подарував Рентгенові кілька своїх рурок, які він виробляв вже серійно.
Конрад Рентґен почав, за його ж словами, цікавитись цією проблемою у листопаді 1895 року. Автор «Роману дослідника Рентгена» Неґер пише, що «коли якийсь науковець у будь-якій країні ледь торкався якоїсь тематики у царині фізики, Рентґен відразу біг у лабораторію, щоб цією проблематикою зайнятися самому»…
Так було і з проблемою винаходу Х-променів.
І от 28 грудня Рентґен звернувся до свого друга Легмана, президента фізико-математичного товариства у Вюрцбургу з проханням надрукувати його статпо «Попереднє повідомлення. Про певний рід променів». 23 січня 1896 року Рентґен виступив з публічною доповіддю, в якій виклав дані про Х-промені, продемонстрував знімки і відмітив, що винахід перебуває у початковій стадії і потребує доопрцювання.
Перше невеличке повідомлення про ці невидимі промені з’явилося у місцевій газеті «Die Presse», де було заявлено, що Рентґен винайшов новий рід променів, за допомогою яких можна бачити, що є в якійсь комірці, ящику чи де-інде, і саме ця сенсаційність, підігріта газетярами, відіграла вирішальну роль у присудженні Рентгенові згодом Нобелівської премії.
Але ж пріоритети нашого співвітчизника у дослідженні сьогодні не тільки визнані, а й були визначальними. Ми можемо стверджувати однозначно ось такі пункти, в яких Іван Пулюй мав беззаперечний пріоритет:
а) сконструював власноручно вперше рурку за 14 років до відкриття;
б) пояснив природу виникнення Х-променів;
в) встановив здатність Х-променів йонізувати газ;
г) виявив їх просторовий розподіл, тобто де вони виникають і як вони виникають (фактично природа Х-променів).
Незважаючи на такі визначні результати Івана Пулюя, Нобелівська премія була присуджена Конраду Рентґену.
Сьогодні важко зрозуміти і дати відповідь, чому так сталося.
На той час, коли король шведський Оскар II вручав 12 листопада 1901 року Нобелівську золоту медаль та 13400 доларів за наукове відкриття, яке формулювалося так: «Вільгельму Конраду Рентгенові в знак визнання його визначних заслуг, доведених його відкриттям променів, що носять сьогодні його ім’я», було сотні, якщо не тисячі наукових праць з цієї ділянки фізики.
Рентген відмовився прочитати передбачувану процедурою «Нобелівську лекцію», в якій лауреати викладають суть відкриття, історичне тло і шляхи, якими бони зробили відкриття. Чому?
А на запитання, що мали науковці до його відкриття, він відповів короткою реплікою: «Було кілька експериментів Ґерца-Ленарда з катодовими променями, що потребували подальшого пояснення».
На лист Івана Пулюя, в якому він запитував Рентгена, чи користувався той подарованими йому лампами Пулюя, Рентґен зовсім не відповів.
Рентґен розумів, мені так видається, що коли він буде давати пояснення та розказувати, як ним було здійснено відкриття, то йому, звісно, довелося б сказати всю правду. Але йому цього не хотілося, бо тоді була б іншою оцінка та визнання.
А згодом, вже за радянського періоду, панувала відповідна тенденція замовчування тих видатних вчених, у яких була окреслена виразно любов до України.
Але ж у «Збірнику праць» т. 1, 2, що вийшов у видавництві «Рада», 1996 року, читаємо (стор. 21): «Професор Вісконсівської обсерваторії США Фрост свідчить: «Коли я прочитав про відкриття Рентґена, то відразу продивився всі Круксові рурки і серед них знайшов таку, що виділяла значні Х-промені. Детально оглянувши її, я констатував, що це рурка конструкції Пулюя… Ця рурка виділяє сильні промені… З нею я поводився дуже обережно, бо усвідомлював, що в ті часи ця рурка була однією з найкращих ламп в Америці. Тепер вона зберігається в Дермонтовському музеї. США». Зі спогадів сина Пулюя, Олександра, дізнаємося, що він серед батькових паперів знайшов одного короткого листа від Рентґена, який був для нього «цілковито незрозумілим». Рентґен відповідав, що користувався іншою лампою і, крім того, зауважив, що він є … дуже зайнятий.
І все-таки Іван Пулюй, як справжній науковець, виступив публічно про свої наукові досягнення. Вже 13-го лютого 1896 року він подав до Віденської Академії наук свою працю «про походження променів Рентґена і їхні фотографічні впливи». А 15 лютого він дав у Німецькій Вищій технічній школі виклад, також продемонстрував перед світом сенсаційне повідомлення, що «йому 2-го лютого вдалося сфотографувати за допомогою вакуумної лампи новонароджену дитину, таким способом, що можна виразно бачити цілий хребет і деталі грудної клітки». Цей знімок було вміщено в журналі «Богемія» за 11 лютого, а згодом ця світлина подавалася іншими медичними журналами. Відомий журналіст того часу Ервін Кіш писав з приводу виступу Івана Пулюя: «Пулюй теж дійшов до цих променів і двадцять років робив з ними досліди без того, щоб з ними виступити публічно. Під час демонстрації лампи Пулюя ми переконалися в чистоті фотознімків. Напроти того, фотознімки, зроблені Рентгеном, є неясними й для точного встановлення діагнозу в медицині, спеціально для хірургії, не мають великого значення. На дослідну роботу професора Рентґена дивилися скептично».
На жаль, поведінка Рентґена залишилася незрозумілою. Пулюєві прийшлося змиритися. Як тут не згадати важливі слова Альберта Айнштайна, з яким був добре знайомий Іван Пулюй (вчений неодноразово відпочивав на дачі у Пулюя, вони поруч мешкали у Празі в 1911-12 роках):
«Не можу Вас нічим утішити: що сталося — не відстанеться. Хай залишається при Вас сатисфакція, що й Ви вклали свою частку в епохальне відкриття. Хіба цього мало? А коли на тверезий розум, то все має логіку. Хто стоїть за Вами, рутенійцями, — яка культура, які акції? Прикро Вам це слухати, та куди дінешся від своєї долі? А за Рентгеном — уся Европа». Так говорить Альберт Айнштайн в одному із діалогів з Пулюєм в романі Романа Іваничука «Шрами на скелі».
То була правда.
А все-ж таки, чому приховувалася інформація про доробок Пулюя у відкритті Х-променів?
Можу сказати так: багатьом, на жаль, і вченим, і урядовцям впродовж довгого часу не хотілося, щоби український народ на прикладах своїх представників науки міг усвідомити свою велич.
Мав рацію професор Празької політехніки, доктор Ржезнічек, коли в передмові до книги Славка Бокшана «Нікола Тесла і його діяльність» сказав:
«Світова історія не завжди була справедливою ні до окремих націй, ні до окремих осіб. На малі нації вона не завжди зважає, нехтує ними, заслуги ж великих націй часто перебільшує. Мені здається, що тут мають або принаймні мали велике значення моменти політичної чи економічної сили, у міжнародному масштабі і внутрі окремих націй… І коли не буде справедливої, неспотвореної оцінки активної співпраці всіх націй, малих і великих, у культурному розвитку всього людства, то обов’язком кожної нації є: свою вагу серед усіх інших націй та свій вклад у підвищення матеріального та духовного добробуту людського суспільства якнайрішучіше захищати. Не з шовінізму, а тому, щоб показати світові, що вона, як культурна нація, усвідомлює свій обов’язок вказати на свій вклад у спільну вселюдську скарбницю…».
Але ж Іван Пулюй дивовижно як багато і досить успішно працював в інших ділянках науки і техніки. Рівнобіжно з роботою у Віденському університеті, трудився він ще й у віденській філії будапештської фірми «Ґанц». Тут він завідував відділом виробництва Гайслерових грубок та електричних ламп. На електротехнічній виставці в Парижі Іван Пулюй, один з усієї Австро-Угорщини, отримав срібну медаль за прилад для визначення механічного еквіваленту тепла. Через три роки, 1884 року, на електромеханічній виставці у Штаєрі показав своє прекрасне свічадо, підвішене на стіні і освітлене сотнею ламп.
Він сконструював багато наукових апаратів: дистанційний телетермометр, телефонний сигнальний апарат, срібний випрямляч зворотнього зв’язку, індуктор для трифазних струмів, патентовану телефонічну станцію для охорони життя від небезпечних електричних струмів високої напруги.
Іван Пулюй здійснював технічний нагляд як державний інспектор над проектуванням і будівництвом низки електростанцій по території Чехії, готував інженерні кадри з цієї спеціальності на створеній вперше в Австро-Угорщині кафедрі цього профілю. Керував запровадженням трамваю у Празі, близько підійшов до пояснення природи електрона, провадив роботи з ураном.
Вихований батьками на підвалинах українського світогляду, Іван Пулюй увібрав в себе змалку любов до рідної мови, історії, культури.
Про подвижницьку працю, направлену на розвій науки, культури в Україні ми довідуємося зі «Збірника праць», який ми вже згадували. В праці «О руський університет у Львові» 1909 року він закликає українську інтелігенцію до культурної праці так: «Організуйте народні кадри, щоб в тих кадрах високо стояв стяг непорочної чести і щоб під тим стягом була між людьми єдність і вірність для свого народу, пам’ятаючи, що згода будує, а незгода руйнує».
Так, саме в цій праці Іван Пулюй наголошує: «За котрим народом висша культура і освіта, за тим і побіда».
Про глибоку любов і шану великого вченого Івана Пулюя до рідного українського народу, про його родину, про дружбу і творчу співпрацю з Пантелеймоном Кулішем та внесок у розвій української культури ми розповімо у наступній нашій передачі.
- Передача прозвучала в ефірі 23 січня 2000 року. [↩]
