Вступ
Після прийняття християнства на Русі з’явилося чернецтво. Митрополит Іларіон у «Слові про закон і благодать» говорив, що вже за часів Володимира Великого «монастирі на горах стали». А за часів князя Ярослава Мудрого, як каже літописець, «чорноризці почали множитися і монастирі почали виникати». Ченці жили при парафіяльних церквах, допомагали в душпастирстві. А справжні монастирі почали організовувати при Ярославі Мудрому. Як відомо, Ярослав Мудрий заснував перший монастир у Києві. Це були: так званий святий Юріївський монастир — для ченців і святий Ірининський монастир — для черниць.
Створення «ктиторських» (родово-приватних) монастирів запозичили з Греції. Потім появилися княжі монастирі в удільних містах Київської Русі: Переяславі, Чернігові, Володимир-Волинському, Турові, Галичі. Однак вони не користувалися такою популярністю, як монастирі, які будував «слезами, постом, молитвою і трудом» побожний народ, як про це писав літописець.
Найбільшу славу здобув Києво-Печерський монастир, який мав назву від печер у Київських горах над Дніпром. Цей монастир, якому пізніше дано назву Лавра, має велике значення в історії українського народу. Тут була не тільки духовна святиня, де процвітало християнське подвижницьке життя, а й культурний осередок науки та мистецтва. Засновником монастиря був преподобний Антоній, а впорядкував його Феодосій Печерський.
