Вступ
Церква — це не тільки громада віруючих, які живуть тепер, але й померлі. Як земна, так і небесна, церква становить єдину Христову церкву, єдине благодатне тіло, главою якої є Господь наш Ісус Христос.
Славою Христової Церкви є її святі, які жили і спасалися вірою в майбутнє пришестя Спасителя. Серед них праотці, патріархи, пророки і ті, які добровільно з радістю й любов’ю взяли на себе приємне ярмо і легкий тягар Христового закону. Це апостоли, великомученики, мученики, преподобні, преподобномученики, святителі, священномученики, сповідники, безсрібники і велика кількість відомих і невідомих Божих угодників. Святі це борці за правду Христову. Це ті, які не мали нічого свого на землі, а були тут справжніми подорожніми, йшовши до однієї мети, осягнення блаженства на небі. Це ті, які служили Богові, виконуючи Його святі заповіді, — любові до Бога й ближнього свого, жили і діяли на славу Божу й творили добро для інших людей. Це ті, які провадили рівноапостольну працю, поширювали віру Христову й проповідували Царство Боже, маючи його у своїх душах. Усі вони, перебуваючи в сяйві вічної слави Божої, належать до Небесної Церкви.
Православна церква закликає нас, віруючих, прославляти пам’ять святих, які від початку віків догоджали Богові, священний подвиг усіх тих, хто відрікся від себе, узяв свій хрест і пішов за Христом, тих, кого Бог, за висловом премудрого Соломона, «випробував як золото в чорнилі й прийняв їх як жертву вседосконалу» (Прем. З, 6).
До святих церкви Христової належать люди, які жили в різні часи, походили з різних племен і народів, різних верств населення. Серед них немало українських святих. На жаль, у церковних календарях їх не виокремлюють як українських святих, більшість із них фігурують як російські.
Я поставив собі за мету виокремити святих нашої землі, Руси-України, показати їхнє життя. Знати своїх угодників Божих — це релігійний і національний обов’язок українців.
Прийняти у свої душі смиренну, просту, подвижницьку високу святість наших святих для нас необхідно насамперед із патріотичного боку, як для громадян Батьківщини, а з духовного боку — як членів нашої десятивікової Христової Церкви з її мільйонами віруючих.
Кількість українських святих дійсно велика. Серед них ми дізнаємося й про мучеників, які віддали життя за віру Христову, і рівноапостольних, які поширювали її, і святителів-єиископів. які відзначилися взірцевим християнським життям або прославились як славні місіонери, які переконували людей у світлі віри Христової, і священномучеників (єпископів і священиків), які прийняли мученицький вінець за поширення віри сповідників, які за віру терпіли муки й страждання, й велике число преподобних, які своїми чернечими подвигами догодили Богові. Серед них було багато затворників, які закривалися в печері й засипали вхід до неї, залишаючи лише отвір для одержання їжі, або закривалися в невеликій келії в монастирях, щоб на самоті віддаватися молитві й роздумуванням про Бога. Було в нас багато і постників, які в пості й молитві проводили час. Одні преподобні брали на себе подвиг мовчання, інші — тяжкої праці, а ще інші служили ближнім своїм у світі, наставляючи їх на добру дорогу. Маємо й преподобномучеників, ченців, які прийняли мучеництво від рук поган або й своїх недобрих людей. Серед українських святих є ряд князів страстотерпців, які невинно терпіли страждання і переносили їх з терпеливістю й надією на Бога. Існували благовірні князі, які своїм благочестивим життям здобули вічну славу в Бога. Відомо й про інших святих і блаженних, які життям і ділами засвідчили про свою святість. Багато з українських святих творили чудеса й мали різні особливі дари від Бога, серед них дар передбачення того, що має статися. Усі ці святі — слава і честь Української Православної Церкви й нашого народу.
Ця книжка допоможе читачеві в загальних рисах дізнатися про українських святих, а потім довідатися про життя кожного з них окремо. Правда, про деяких святих узагалі не збереглося відомостей, ми знаємо тільки їхнє ім’я.
Проте про життя більшості українських святих є багато даних» Широку інформацію про святих подав святитель Димитрій Ростовський, Києво-Печерський патерик та інші джерела.
Ці матеріали я збирав понад десять років, але є ще багато літератури, яка мені невідома.
При написанні книжки були труднощі в тому, кого зараховувати до українських святих. Тому я визначив, що ними є ті святі, які канонізовані церквою» були українцями, жили та діяли в Україні від світанку історичного буття українського народу і впродовж подальшої його історії. Ними є також ті, які народилися в Україні, але з якихось причин опинилися поза її межами і там прославилися як святі До таких необхідно зарахувати всіх Поморських святих, які відбували свій подвиг у Києво-Печерському монастирі. Серед них є справді невелике число тих, які прибули до цього монастиря з інших земель, але їхня діяльність проходила в Україні, тому їх зараховуємо до українських святих. До них відносимо також неукраїнців, які були в Україні єпископами за княжих часів і прославилися як святі. Деякі з них померли в Україні, їхні мощі залишилися тут, а потім були канонізовані. їх також не можна не зарахувати до українських святих, бо український народ визнав їх за своїх святих і шанував нарівні з іншими святими.
Певну трудність становило також установлення належності до українських святих деяких князів, які жили не на українських землях. Таких випадків маємо багато. Наприклад, навіть святі князі Борис і Гліб не князювали в Україні. Проте вони без усяких застережень належать до українських. Вони князювали на своїх землях за дорученням батька, який був київським князем, та мали постійний зв’язок із Києвом як столицею Київської держави. Отже, коли йдеться про часи князювання Володимира та Ярослава Мудрого в XI ст„ зрозуміло, що вищезазначені князі жили в цей час й опісля були канонізовані, належать до українських святих. Пізніше відбувся поділ Київської держави на окремі удільні князівства, які знаходилися на цій території, і тепер не належить Україні. Були такі князі, які походили з Київської Русі й тривалий час жили тут, а пізніше на неукраїнських землях підтримували тісний зв’язок із Києвом. Цих князів зараховуємо до українських святих.
Потрібно зараховувати до святих і тих митрополитів, які мали титул Київських і всієї Русі, але не жили в Києві. Наприклад, святитель Петро (1328), який був українцем, хоча вже після висвячення на митрополита більше часу провів на півночі. Трапився мені й такий факт. У православному календарі за 1967 р. Московського патріархату за 12 лютого записано: «Митрополита Алексия, святого Московского и всея России, чудотворца» (1378). У православному календарі за 2006 р. УПЦ Київського патріархату 12 лютого записано: «Святого Олексія, митрополита Київського і всієї Русі, чудотворця» (1378). Ви здогадалися, що це один і той же святий. Він був сином чернігівського боярина Б яконта, який переїхав до Москви. Там народився його син, який пізніше став міпрополитом Олексієм і був, як стверджує історія, московським патріотом, а мав титул митрополита Київської і всієї Русі, даний йому Вселенським патріархом Філофеєм в 1354 р. у Царгороді. Він керував церквою до смерті, 1378 р. Я цього святого також відніс до українських.
Інший приклад. Священномученик Володимир, митрополит Київський і Галицький, росіянин із Тамбовської губернії. Своє призначення владика Володимир отримав у Києві 23 листопада 1915 р. Він був убитий більшовиками в Київській лаврі 25 січня 1918 р., похований у Хрестовознесенській церкві Київської лаври, а канонізований Архієрейським собором Російської Православної Церкви, який відбувся 31 березня—4 квітня 1992 р.
Незважаючи на те, що владика Володимир виступав проти автокефалії української церкви, а у своїх посланнях називав Україну «Южной Россией», він був пастирем Божим нашого народу, не покинув пастви до своєї мученицької смерті й заслуговує називати його українським святим.
До українських святих я зараховую і преподобного архімандрита Лаврентія Чернігівського. Він народився в 1868 р. в селі Карельському Чернігівської губернії. У Троїцькому монастирі був рукопокладений в ієромонахи, а пізніше став ігуменом. Помер у 1950 р. На Архієрейському соборі Російської Православної Церкви причислений до сонму святих. 22 серпня (9 серпня) 1993 р. були відкриті святі нетлінні та чудотворні мощі преподобного й богомольного отця Лаврентія і перенесені з усипальні Троїцько-Улінського монастиря до собору Святої Трійці колишнього монастиря.
Прочитавши повчання і пророцтва преподобного Лаврентія Чернігівського, я його теж зарахував до українських святих.
Окрему групу святих становлять ті, які жили в І тис. після Різдва Христового і не мали безпосереднього зв’язку з українським народом. Це стосується кримських святих. Хоча ми не зараховуємо їх до українських святих, але не можемо не згадати. їм я присвятив окремий розділ книжки як попередникам українських святих.
Потрібно зазначити, що Україна вже має власних святих. Так, у 1643 р. в Києво-Печерському монастирі був видрукований спеціальний молебень із каноном до українських святих під назвою: «Правило молебное ко преподобним отцем нашим Печерским, и всъм святым, в Малой Россіи просіявшим, пъваемое, когда и где кто изволить». Цей молебень із каноном написав грек ієромонах Мелетій Сірич, який жив у Києво-Печерському монастирі за часів митрополита Петра Могили, з благословення якого його перекладено на церковнослов’янську мову й видано друком. Пізніше він перевидавався ще декілька разів.
Звичайно, що найвища слава, честь і поклоніння належить тільки Богу в Трійці Святій, єдиній і нероздільній, пресвяте ім’я Якого буде благословенне від нині аж до кінця віків. Як навчає нас свята церква, ми вшановуємо і для допомоги призиваємо святих, щоб вони молили за людей Господа.
Отже, святі є нашими небесними покровителями й молитовниками за український народ. До їхнього заступництва звертаймося під час молитов і благаймо їх: «Усі святі землі Української, моліть Бога за нас!»
