«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаКниги, брошуриЖиття і діяльність святих нашої землі Руси-України прославлених

З історії написання про життя святих

Розповіді та письмові свідчення про життя й діяльність подвижників і сповідників, які різними подвигами догодили Богові, існують у християнській церкві з перших часів її створення.

Такі перші письмові свідчення ми знаходимо у святого євангеліста Луки в книзі «Діяння святих апостолів про подвиги і страждання перших учнів Спасителя нашого та інших його послідовників». Святий апостол Павло в одному посланні дав християнам заповідь поминати своїх наставників, які засвідчили віру в Христа своїм життям і смертю мучеників. Наслідуючи приклад апостола Луки, виконуючи заповіді верховного апостола, християни завжди зберігали відомості про життя і діяльність святих.

Першими були письмові свідчення і розповіді про святих мучеників. Християни намагалися точно записувати дати смерті святих мучеників, збирались у ці дні для вшанування їхньої пам’яті. У християнській церкві були люди-писці, які записували все, що відбувалося з християнами в темницях і судилищах. Перших таких гаїсців у Римській імперії наставив святий Климент. У записах можна було прочитати цілі протоколи допитів і копії судових рішень. Дні смерті мучеників відзначалися не тільки в тій церкві, до якої належав мученик, а й у всіх інших. До страждань святих мучеників ставилися з великою шаною. Ці письмові свідчення читали на церковних зборах відразу ж за Святим Письмом. Як свідчить святий Ігнатій Богоносець, цей звичай уже існував у II ст. У житті мученика Євстратія вказано і час читання страждань святих — а саме під час ранішньої молитви після співання псалмів.

А вже в 418 р. у Карфагенському соборі було встановлено правило, що в дні пам’яті мучеників у церкві читали про їхні страждання.
Коли гоніння на церкву закінчилися, то першим, хто зібрав розповіді про мучеників, був Євсевій Памфіл, єпископ Кесарійський (268-340). Спочатку він зібрав відомості про життя мучеників Палестини, які постраждали при імператорі Діоклетіані. Пізніше цар Костянтин Великий дозволив йому використати всі судові мученицькі акти. На їхній основі він написав «Зібрання древніх мучеництв», яке вміщувалось у 16-20 книгах. Крім Євсевія, матеріали про життя святих збирав Маруфа, єпископ Месопотамський.

Поширивши й утвердивши свою церкву кров’ю мучеників, Господь наш Ісус Христос указав нам й інші шляхи до спасіння й прославлення Його послідовників. Серед християн були великі подвижники та проповідники слова Божого. їхні праці не забуті. Про них писали в церковних книгах. Найвідоміші з них:

  1. «Великий Лимонар Єгипетський»;
  2. «Лавсаік» — розповіді про єгипетських подвижників, життя яких у V ст. описав очевидець єпископ Палладій;
  3. «Історія боголюбців», про сирійських подвижників», складена Феодоритом Кирським (457 р.);
  4. «Діалог», який розповів про життя і чудеса італійських подвижників, написаний 533 р. святим Григорієм Великим;
  5. «Луч Духовний» — про подвиги преподобних отців Палестини, Єгипта та Сирії, зібрані монахом Іоанном Мосхом († 622 р.).

Усі перераховані мученицькі акти, збірники відомостей про подвижників взято за основу для написання місяцесловів, синаксаріїв і четьї-мінеїв, тобто розставлених по місяцях читань про життя і подвиги святих. Як свідчить Феодор Студит, наприкінці VIII ст. в християнській церкві вже було дванадцять книг четьї-міней.

Для цього великий внесок зробив відомий церковний письменник Семеон Метафраст. Він зібрав усі відомі на той час описи життя святих, розмістив їх на кожен день і на весь церковний рік місяця, описав прямою доступною мовою життя п’ятисот святих. Крім цього, сто двадцять два життєописання він доповнив новими іменами.

Як у стародавній християнській, так і в руській церкві суворо дотримувалися звичаю читання життя святих під час церковного богослужіння.

Із початку існування руської церкви були перекладені життя святих слов’янською мовою. Спочатку вони називалися синаксар, що з грецької означає «збираю». Це збірка для читання на церковних зборах християн, а пізніше були названі прологом.

У Х-ХІ ст. слов’яни мали повний переклад четьї-міней на дванадцять місяців. Слов’янський переклад був зроблений із грецьких міней.

У цей же час у слов’янських рукописах з’явилися переклади патериків (патерик — книга отців, або про отців).

Уперше на Русі патерик «Луч Духовний» був виданий у 1628 р., а «Діалог» святого Григорія Двослова було перекладено в 1671 р. Семеном Полоцьким.
З поступовим розвитком руської церкви примножувалося і описання життя руських святих.

Першими упорядниками були: Яків Монах (1074-1088), якому належить опис життя святих Бориса і Гліба, і преподобний Нестор Літописець, який описав два життя: одне про святих Бориса і Гліба, а друге — про преподобного Феодосія Печерського.

У XV ст. з’явився Печерський патерик. Це збірка коротких розповідей про життя і подвиг святих угодників Києво-Печерської лаври. У ньому святителем Кипріяном було описано життя святого Петра митрополита. Монах Єпіфаній описав життя Стефана Пермського і Сергія Радонізького. Найвидатнішим діячем в описанні життя руських святих був Пахомій Логофет. Серб за національністю, монах Афонської гори, появився в Москві приблизно 1440 р., двадцять років прослужив у Троїцькій лаврі, де працював над укладанням життя святих.

Найбільший внесок в описання життя святих зробив митрополит Макарій. Він уклав великі четьї-мінеї в 13 книгах. Місяць листопад був поданий у двох книгах. У них уміщені відомі твори духовної літератури, більша частина книг Священного Писання, багато праць святих отців, а також слов’янських і руських ієрархів і духовних письменників, патерики, у тому числі Києво-Печерський.

Пізніше в 1627-1632 рр. були укладені мінеї монаха Троїцько-Сергеєвського монастиря Германа Тулупова. Майже в той час над мінеями працював священик Христо-різдвяної церкви в Сергіївському посаді Іоанн Мілютін (1646-1654).

У Північній Русі пам’ятки стародавньої писемності добре збереглися. Церква Руси-України зазнала розорень від нападів татар, а також польсько-литовських шляхтичів. Були знищені дорогоцінні духовні книги, а разом із ними і житіє святих.

Доводилося часто користуватися західними джерелами, перекладеними польською мовою. Київський митрополит Петро Могила (1596-1647) дуже хотів видати життя святих рідною мовою. Він задумав зробити новий переклад із грецької мови і вже виписав з Афонської гори життя святих Семеона Метафраста.

Передчасна смерть святителя не дала йому можливості виконати задум. Після нього життя святих хотів видати архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель. Він був родом із Пруссії. У молодому віці переїхав до Києва, прийняв православну віру, потім був ректором Київського училища, а з 1656 р. і до смерті — архімандритом Києво-Печерської лаври. До матеріалів, зібраних Петром Могилою, Інокентій попросив у Московського патріарха Іоакима «Великі мінеї» Макарія, які через три місяці йому були вислані. Але воєнні дії перешкодили Інокентію виконати задуману справу. Його наступник архімандрит Варлаам приклав багато зусиль, щоб видати життя святих. Варлаам Ясинський, вихованець Київського училища, а пізніше його ректор і намісник Києво-Печерської лаври, був людиною вченою. У 1690 р. був обраний митрополитом Київським. Ясинський став шукати людину, яка могла б описати життя святих. Його вибір припав на монаха Крупицького монастиря Батуринського Димитрія (у світі Данило Туптало). Варлаам звернувся до нього із своєю пропозицією. На той час Димитрій був уже знаменитим проповідником слова Божого.

У 1684 р. він із натхненням приступив до описання життя святих. До переходу Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріархату Димитрій написав мінеї вересня, жовтня та листопада. Варлаам попросив, щоб із Москви вислали Макарівські мінеї (грудень, січень, лютий). Московський патріархат поставив вимогу, щоб важливі справи Київської митрополії, у тому числі й друкування, не здійснювалися без його благословення. Прохання Варлаама не виконали. 1689 р. Київська Лавра надрукувала мінеї, написані Димитрієм.

Варлаам вислав патріарху вже надруковані книги. Патріарх негайно відправив у Київ грамоту, у якій висловив незадоволення тим, що книги надруковані без його благословення, указав на деякі помилки у виданні й звелів замінити ті сторінки, де були допущені помилки, і в майбутньому без його дозволу інших книг міней не друкувати. Щодо укладання міней, то наприкінці того ж 1689 р. він особисто отримав від патріарха благословення продовжувати працю. А в наступному 1690 р. Варлаам, уже будучи митрополитом Київським, привіз Димитрію з Москви благословення і похвальну грамоту від нового патріарха Андріана. Із Москви йому були вислані мінеї (грудень, січень, лютий). І вже 9 травня 1692 р. Димитрій приніс в Лавру підготовлені рукописи. Але книга вийшла у світ лише в 1695 р. Причиною такого зволікання було те, що сам Варлаам уважно переглядав їх, а Димитрій, отримавши з Німеччини мінеї, здійснив повторну звірку зі своїми книгами.

Книги були послані патріарху з проханням вислати Макарівські мінеї (березень, квітень, травень). Після цього Димитрій отримав нову похвальну грамоту і книги. Він уклав ще три книги, які були видані в 1700 р. Остання чверть міней була закінчена в Ростові й вийшла у світ у вересні 1705 р.

Для своєї праці святий Димитрій використовував різні джерела. Це праці святих отців і вчителів церкви, твори яких дійшли до нас грецькою та латинською мовами, стародавніх церковних істориків і багатьох сучасників та очевидців описуваних подій. Крім цього, він виокремив і зазначив ті джерела, які використовував при описанні життя святих. Найчастіше в них трапляється ім’я Симеона Метафраста. Що стосується життя руських і слов’янських святих, то святий Димитрій знаходив інформацію про них у Макарівських мінеях, Прологах, Києво-Печерському патерику і в різних збірках Києво-Печерської лаври та інших руських монастирів.

Крім перерахованих джерел, святий Димитрій користувався виданням «Житія святих» Сурія (Лаврентій Сурій-Колонський, монах, уперше видав свою працю в 1569-1575 рр.). У 1618 р. з’явилося вже четверте видання. Якщо подія висвітлювалася в кількох джерелах, то святий Димитрій доповнював те, чого не було в інших. До своєї кончини святитель працював над «Житіям святих»: доповнюючи їх новими іменами, робив виправлення і поправки. Усе це було враховано при другому перевиданні книг, до якого Київська лавра приступила через рік після смерті святителя. Перша чверть була надрукована в 1711 р., а друга — у 1714-му, обидві при архімандриті Афанасії Миславському, третя була випущена у світ 1716 р. при архімандриті Іоанникії Сенютовичі. Що стосується четвертої, то вона, ще не будучи надрукованою, згоріла під час пожежі, яка у 1718 р. знищила Київську друкарню і бібліотеку.

У 1741 р. Києво-Печерська лавра мала намір знову приступити до друку третього перевиданням «Житія святих». Дозвіл на друк отримали з Москви, за умови, що книга буде надрукована слов’яно-руською мовою: «Что же касается до посодіи и наречия, въ томъ во всемъ согласить съ великороссійскими книгами непременно». Крім цього, потрібно було зробити звірку із стародавніми книгами.

Отримавши таку вказівку, архімандрит Тимофій Щербацький відповів, що він не має таких людей, яким можна було б доручити цю справу, а також усіх стародавніх книг, за якими треба було б звіряти життя святих, бо бібліотека Лаври згоріла повністю. Архімандриту було наказано прислати реєстр необхідних книг, які можна було знайти в Москві, але він наказу не виконав.

Московська патріархія вирішила сама видати мінеї і доручила підготувати їх до друку ректору Новгородської семінарії архімандриту Іоасафу Митневичу та ректору Олександро-Невської семінарії ієродиякону Никодиму Пученкову, які розпочали роботу 6 листопада 1755 р. і закінчили в жовтні 1756 р. Вони замінили малоруські слова слов’яно-руськими, просту мову — більш піднесеним складом, деякі вислови і навіть цілі розповіді викинули. Крім цих поправок, була дана вказівка провести виправлення «по великороссійськой граматике — по свойству славянскаго діалекта, перемъняя порядокъ реченій и окончанія». 31 грудня 1756 р. в московській друкарні розпочали друк і в 1759 р. з’явилося Синодальні видання «Жития святых», які без змін перевидаються до цього часу.

2 жовтня 1903 p. було дозволено надрукувати і «Четьї Мінеї» російською мовою.

До 2000-літі я Різдва Христового (1998) надруковали «Житія святих».

«Житія святих» почали перекладати українською мовою УПЦ Київського Патріархату і греко-католицька церква.

Є багато видань про життя і подвиги окремих святих Руси-України.

Збірка «Українські святі» була видана за кордоном у Мюнхені в 1962 р. протоієреєм Анатолієм Дублянським за благословенням митрополита Никанора, голови Богословсько-наукового інституту УАПЦ.

2 відгуки
to «З історії написання про життя святих»
  1. Тетяна сказав:

    Добрий вечір. У мене до вас питання на рахунок статті про книжку «ЖИТТЯ СВЯТИХ». Я маю таку книжку за січень місяць видавництва Київо-Печерської лаври. Була б дуже вдячна аби ВИ допомогли мені дізнатися якого вона року видання. Дуже цікаво прочитати українською або послухати аудіо видання. Хочу взнати точно що це за книга, бо прабабуся, від якої вона залишилась у спадок, нічого про неї не розповідала. Можу вислати фото, тільки вкажіть куди. Моя скринька PATEO@i.ua

    • Редакція Нашої Парафії сказав:

      Шановна пані Тетяно, українських книжок про життя святих кілька:
      Самбор Б.І. Святі землі української. — К.:Видавництво «Архангельський глас» 2009. — 688 с.: іл.;
      Кислашко О.П. Життя і діяльність святих нашої землі Руси-України прославлених. — К.: Грамота, 2007. — 328 с.
      Крім того Патріархія видає томи Житій Святих свт. Димитрія Ростовського.



Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору