Український святий Климент, третій єпископ Римський
Святитель Климент, третій єпископ Римський, народився приблизно 30 р. І ст. в славному та древньому місті Римі в багатій і знатній сім’ї. Його батько сенатор Фавст походив із роду древніх римських царів, а мати Матфідія — з роду римських імператорів Августа та Тиберія. Батьки були язичниками. Вони мали ще двох старших синів — близнят Фавстина і Фавстиніана — і усіх трьох ревно вчили своєї віри.
Якось мати розповіла батькові дивний сон, у якому близнятам загрожувала небезпека. Чоловік сказав їй, щоб вона з близнятами їхала з Риму на 10 років. Батько спорудив корабель з усім необхідним і відправив їх до Греції в Афіни, наказавши віддати синів навчатися, а сам із Климентом залишився в Римі.
Пасажирам корабля не судилося допливти до Афін. Під час бурі він збився з курсу, був викинутий хвилями на острів. Жінку підібрала й дала притулок місцева жителька, яка ще в молоді роки овдовіла. Удвох вони добували їжу своєю працею, проживши разом понад двадцять років.
Фавстина і Фавстиніана захопили пірати й продали в рабство в Кесарію Палестинську Іусті. Вона виявилася доброю жінкою, ставилася до них як до рідних. Хлопці отримали добру освіту, але в язичницькій школі. Прийшов час, коли брати вперше почули євангельську проповідь про Христа, а невдовзі зустріли апостола Петра, прийняли святе хрещення і пішли за ним.
Батько, не маючи ніяких відомостей від матері та синів, відправився до Афін, але дізнався, що корабель із Риму туди не прибув. Подальші пошуки сім’ї не мали ніякого успіху. З великого відчаю він вирішив не повертатися до Риму, поневірявся в різних краях і перетворився на справжнього злидаря.
Юний Климент, який залишився в Римі, не по роках став дорослим і серйозним. Він почав роздумувати про смерть та її наслідки, про вічне життя, цікавився різними філософськими вченнями. Настав час, коли Климент дізнався про Христа та його проповіді. Бажаючи знати про Нього більше, він залишив дім і направився в Іудею. На той час йому йшов двадцять четвертий рік. Климент дуже скучав за своїми рідними, але думав, що вони померли. Буря на морі завадила йому потрапити в країну Іудейську. Корабель потрапив у Олександрію, де Климент зустрів апостола Варнаву, почув від нього багато проповідей про Христа. Його подальший путь також проліг до Кесарії Палестинської, де юнак зустрів святого апостола Петра. Прийнявши від нього святе хрещення, Климент, як і багато учнів апостола, послідував за ним. Серед тих учнів були і його брати Фавстин і Фавстиніан, але вони розлучилися, коли ще були малими, тому не впізнали один одного. Збираючись у Сирію, Петро спочатку послав туди братів, а з Климентом обійшов багато малоазійських островів, проповідуючи Святе Євангеліє.
Там, при абсолютно виняткових обставинах, і відбулася зустріч Климента зі своїми батьками, від яких він дізнався, що два учні апостола Петра і є його брати Фавстин і Фавстиніан.
Так, за волею Божою, сім’я знову зібралася й радості рідних не було меж.
Після повернення в Рим святий Климент прийняв від апостола Петра благодать єпископства.
Він був також співробітником й апостола Павла. Найвідомішою працею Климента було «Перше послання до коринтян», у якому розповідається про ієрархічний устрій церковного життя. Уважається, що апостол Павло саме про нього говорить у своєму посланні до филип’ян: «Так, благаю і тебе товаришу вірний, допомагай тим, хто в боротьбі за Євангелію допомогли мені, Климентові й іншим моїм співробітникам, яких імення записані в Книзі Життя» (Фил. 4,3).
«Перше послання до коринтян» єпископа Климента було дуже популярним, його читали з Новим Завітом на недільних богослужіннях.
Після мученицької кончини апостола Петра в 67 р. та після смерті двох попередніх єпископів Римських Ліна (67-69) й Анаклета (79-91) єпископ Климент був одноголосно обраний римськими пресвітерами третім єпископом Риму. Святитель Климент керував римською церквою в надто важкі для неї часи (91-100). Його називають папою, незважаючи на те, що папство було введено лише в V ст.
Тим часом язичницька влада імператора Доміціана всіма засобами намагалася зупинити поширення християнства по Римській імперії. Проте дякуючи особливому дару слова, який мав Климент, римська церква зміцнювалася. Святитель навернув до християнської віри багато язичників не лише з простого люду, а навіть родичів імператора Нерви (96-98). Якось під час святкування Святої Пасхи ним було охрещено 424 чоловіки, серед яких були і плебеї, і патриції, і раби, і вільні. На той час імператором Риму вже був Траян (98-117). Він одразу відреагував на донос про цю подію. Слухняний імператорський суд виніс єпископу Клименту суворий вирок: заслати на вічну каторгу в херсонеські каменоломні, у далеку Тавриду (теперішній Крим). Разом з єпископом до Тавриди відправилося багато християн, які вважали, що краще бути разом зі своїм пастирем на каторзі, аніж залишатися на свободі без нього. З ним також поїхали і два його учні — Корнилій та Фів.
Прибувши до Херсонеса, святитель Климент дізнався, що на каторжних роботах перебуває понад дві тисячі християн. Частина з них була навернута до християнства ще апостолом Андрієм Первозванним, коли він перебував на цих землях. Усі вони тесали каміння в гірських каменоломнях. Така ж каторжна праця чекала і на святителя Климента. Однак вона не могла ослабити його душевних сил. Під час добування каменю утворювалися печери, одну з яких святитель розширив й облаштував у ній церкву.
Постійно турбуючись про ближніх, він дізнався, що каторжани після виснажливої праці змушені ходити досить далеко по воду. Святитель Климент закликав всіх до спільної молитви Богу. Господь через Свого ангела відкрив йому місце, де треба копати. З-під землі забило джерело чистої води і з нього потекла справжня річка. Усі були дуже раді й благоговійно сприйняли слова святого Климента: «Річні потоки веселять місто Боже» (Пс. 45, 5).
Звістка про чудо швидко поширилася і до святителя знову прибули нехрещені. Щоденно він охрещував до 500 чоловік. За рік апостольської праці святителя Климента на таврійських землях майже не залишилося язичництва. На півострові було відкрито 75 невеликих християнських храмів,
Про всі ці події стало відомо правителю Риму Траяну. До Херсонеса прибув імператорський сановник Авфидіан із найжорстокішим завданням. За його вказівкою 25 листопада 101 р. святого Климента відвезли на човні в море і втопили, прив’язавши до шиї камінь. Сталося це в Козачій бухті, на території теперішнього Севастополя. Віруючі християни, які стояли на березі, усе бачили й гірко плакали. Його ж вірні учні КорниліЙ і Фів так звернулися до присутніх: «Помолимося всі, щоб Господь відкрив нам тіло мученика». Тоді море відступило від берега, і всі побачили мармурову печеру й нерукотворну ангельську церкву, у якій і упокоїлося тіло мученика. Та коли його захотіли забрати, Корнилію і Фіву було об’явлення, що не треба цього робити тому, що море щорічно на пам’ять священномученика Климента буде відступати на сім днів. Так було щороку, і безліч чудес являлося, аж поки на візантійський трон прийшов імператор Никифор (802-811). Якось одного року в день пам’яті священномученика море не відступило. Так продовжувалося понад 50 років, аж поки в 860-861 рр. до Херсонеса не прийшли слов’янські вчителі Кирило і Мефодій. Вони разом з єпископом Херсонським Георгієм Блаженним і прибулим із Константинополя кліром храму Св. Софії відправилися на берег із надією, що вода відступиться, але цього не сталося. Коли смеркло, християни сіли на корабель і попливли до того місця, де лежали святі мощі. Господь почув їхні щирі та сердечні молитви. Море освітилося величним сяйвом, а на його поверхні з’явилися мощі, які з великим благоговінням були перенесені в церкву Св. Созонта. Потім вони зберігалися в храмі Св. Леонтія і в головному міському храмі. Частину мощів рівноапостольні Кирило й Мефодій у 867 р. забрали, і тепер вони перебувають у базиліці Св. Климента в Римі. Іншу частину (голову) та мощі Фіва рівноапостольний князь Володимир забрав до Києва. До монгольської навали вони перебували в Десятинній церкві. Київська Русь на той час ще не мала своїх святих, і це були перші християнські святині на нашій землі. Про велике вшанування цієї святині свідчить факт хіротонії в 1147 р. Київського митрополита Клима (Смолятича), українця за походженням. Уважається, то серед багатьох мироточивих глав, які знаходяться в Дальніх печерах Києво-Печерської лаври в наш час, одна з них належить свяшенномученику Клименту. А ще частина мощей його спочиває в Інкерманському Свято-Климентіївському монастирі в Криму.
Святитель Климент залишив багато богословських праць. Крім згаданого раніше «Першого послання до коринтян», було ще й друге, а також «Правило святих апостолів», «Постанови апостольські» та ін.
Пам’ять святого Климента, Папи Римського, вшановується 8 грудня (25 листопада за ст. ст.) і 28 грудня в складі Собору кримських святих.
