Страждання святих великомучеників Єфрема, Василія, Євгенія, Елпідія, Агафодора, Єферія та Капітона
На початку IV ст. під час царювання римського імператора Діоклектіана (285-305) святійший патріарх Єрусалимський Єрмон послав багатьох єпископів у різні країни, за прикладом апостолів, поширювати слово Боже й проповідувати Христа.
Двоє із цих єпископів, Єфрем і Василій, у Херсонесі Таврійському й проповідували істинного Бога, просвічуючи язичників.
Потім святий Єфрем, залишивши святого Василія в Херсонесі, пішов до скіфів, які жили на берегах Дунаю. Незважаючи на те, що він навернув до християнства багатьох язичників, Його вбили на сьомий день.
У своїх проповідях у Херсонесі святий Василій розповідав поганам про істинний шлях спасіння, викриваючи поганських божків, і цим самим викликав гнів жителів. Його побили і вигнали з міста. Василій поселився в печері, яка знаходилася за 2 км від міста в горі, яка називалася Парфенон, що значить «дівоча» бо на ній було капище й ідол якоїсь богині-діви. Святий Василій радів, що перетерпів побиття і вигнання ради Христа, оплакував загибель людських душ.
Але сталося так, що в одного херсонеського начальника помер син. Батьки довго оплакували його. У сні їм з’явився померлий син і сказав: «Чого ви оплакуєте мене? Адже ваші боги не можуть мене воскресити. Ідіть і покличте подорожнього, якого ви вигнали, щоб помолився своєму Богу, і тоді самі повірите в того Бога, бо Він є істинний, має владу над живими та мертвими і зможе мене воскресити молитвами вигнаного вами чоловіка».
Прокинувшись, батьки здивувалися, що їм приснився однаковий сон. Вони розповіли про це своїм друзям. Як тільки наступив день, почали шукати божого чоловіка і знайшли його в печері. Припали до ніг святителя й молили про воскресіння сина. Він погодився зробити це, якщо вони будуть вірити в проповідуваного Бога.
Святий Василій пішов до гробу і довго там молився, потім окропив мертвого водою і призвав Пресвяту Трійцю воскресити його. Мертвий ожив і почав славити Бога. Страх напав на всіх, але радості не було меж. Батьки припали до ніг святителя, називаючи його великим, і визнали Бога, якого він проповідував, істинним і всесильним.
Святого Василія повели в місто. Тут начальник та його сім’я охрестилися і багато людей прийняли хрещення. Христова церква почала збільшуватися.
Побачивши це, іудеї, які мешкали в місті, підмовили греків виступити проти християн і святого Василія і вбити їх.
Зібралося багато озброєних людей і напали на храм, де служив Божий угодник. Вони кидали на нього камінням і били ногами, дотягли його до того місця, де християнами був поставлений дерев’яний хрест. Під хрестом святий Василій помер. Це було того ж дня, у який святому Єфрему відсікли голову в Скіфії.
Тіло святого Василія було викинуто за місто собакам і птахам. Дуже довго воно лежало без поховання. Уночі тіло охороняв вовк, щоб його не розірвали собаки, а вдень над тілом літав орел і відганяв хижих птахів. Пізніше християни взяли тіло й поховали з почестями.
Учень святого Василія розшукав трьох єпископів Євгенія, Елпідія, Агафодора, які були також направлені патріархом Єрусалимським для проповіді слова Божого на землі таврійські. Він розповів їм про мученицьку смерть святого Василія. Єпископи звеличили Бога, який прославив Свого угодника страждальським вінцем.
Порадившись між собою, вони припливли в Херсонес, бажаючи повторити подвиг святого Василія. Єпископи проповідували віру в Христа і число вірних з кожним днем зростало. З ними сталося те ж, що із святим Василієм. Іудеї та греки-язичники напали на них, зв’язали їм ноги, кидали камінням, поки вони не померли. їхні тіла були викинуті за місто на поїдання собакам і хижим птахам, але християни таємно забрали їх і поховали з честю. Святі мученики постраждали через рік після смерті святого Василія, того ж дня — 7 березня.
Пізніше, уже при царюванні Костянтина Великого (306-337), у Херсонес був направлений єпископ Єферій. Його зустріли із злобою. Тому він повернувся у Візантію. Костянтин дав йому указ, за яким християнам дозволялося жити в Херсонесі, будувати храми і молитися. А тих, хто буде заважати, вигнати з міста. Побудувавши в місті християнську церкву, Єферій відплив до царя, щоб подякувати йому за ласку. Коли єпископ повертався назад, то захворів і помер 7 березня на острові Ааса.
Християни довго оплакували свого вчителя, потім повідомили царю Костянтину про його смерть. На місце Єферія прислали блаженнішого Капітона, єпископа херсонської церкви, і вірні з радістю його прийняли.
Язичники вимагали від нього створення чуда. Якщо в натоплену піч Капітон ввійде і вийде живий, то всі вони охрестяться.
Святий Капітон, надіючись на Бога, дав згоду. Він довго молився і ввійшов у піч, простоявши в полум’ї майже годину, молячись, держав руки, піднятими до неба. Не отримавши ніякої шкоди від вогню, він набрав гарячого вугілля в фелонь (одяг єпископа) і вийшов до народу. Усі побачили, що одяг єпископа і він сам — неушкоджені. Люди кричали: «Єдиний Бог християнський, великий і сильний, зберіг раба свого цілим і здоровим!»
Тоді весь народ і навколишні поселення прийняли християнство. Про це було повідомлено Великому Костянтину і святим отцям Першого вселенського собору в Нікеї. (Цей собор відбувся в 325 р., на якому були присутні 318 єпископів). Усі прославляли Бога і велику віру святого Капітона.
Через деякий час святий Капітон відправився на кораблі з Херсонеса в Царгород. Піднялася велика буря, корабель прибило хвилями в гирло ріки Дніпра. Невіруючі люди пограбували корабель, усіх, хто був на ньому, узяли в полон, а архієрея Божого Капітона втопили.
Він помер мученицькою смертю 21 грудня і причислений до інших шести херсонеських святителів, які постраждали 7 березня. Пам’ять про цих сімох херсонеських священномучеників ушановується 20 березня (7 березня за ст. ст.).
