Преподобний Прохор, чудотворець Печерський
При князеві Святополкові на Київ часто нападали половці й між князями були великі незгоди. У цей час у Печерський монастир прибув преподобний Прохор із Смоленська (приблизно 1093 р.). Ігуменом монастиря був Іоанн, який постриг Прохора в ченці. Прохор проводив суворе й подвижницьке життя. Він відмовився їсти хліб, збирав лободу, сушив її і з неї виготовляв хліб. За літо Прохор заготовив чимало хліба на цілий рік. Коли знову наставало літо, то робив те ж саме, так що він завжди мав хліб. За це отримав прізвисько Лебедик (лобода — по-староукраїнськи лебеда). Крім просфори, він нічого ніколи не їв, не їв навіть овочів, а тільки лободу, і нічого не пив, крім води. Прохор ніколи не тужив і завжди працював для Господа. Преподобний не боявся набігів половців, бо жив, як птах, нічого свого не маючи, крім лободи. Він не міг так сказати душі, як євангельський багач: «Душе, маєш багато добра, надбаного на багато років, спочивай, їж, пий і веселися» (Лк. 12, 19); але й за траву, яку заготовив на рік, корив себе, кажучи: «Безумний, у цю ніч твою душу візьмуть у тебе, і все, що ти надбав, кому дістанеться?» (Лк. 12, 20). Святий на ділі виконав це слово Боже: «Погляньте на птахів небесних, вони не сіють, і не жнуть, і не збирають у клуні, а Отець ваш Небесний годує їх» (Мт. б, 26). Подібно до птахів, він ішов у поле, де росла лобода, і звідти приносив її в монастир, наче птах на крилах. Так він харчувався, наче пташки небесні.
У той час на Русі почався великий голод. Преподобний Прохор роздавав людям хліб із лободи, який за його молитвами видавався їм кращим за пшеничний. Господь нагородив його даром чудотворця. Коли хто брав хліб без благословіння, то він був гірким, його не можна було їсти.
Сталося так, що в результаті княжих міжусобиць купці з Галичі й Перемишля не могли привезти солі до Києва. Преподобний Прохор зібрав попіл із келій і роздавав людям як сіль.
Це викликало незадоволення київських купців-спекулянтів, а пізніше й самого князя Святополка. Князь вирішив відібрати в Прохора всю сіль. Коли сіль було привезено, він вийшов із купцями подивитися на неї. І всі побачили, що перед їхніми очима попіл. Тоді князь наказав декому попробувати на смак, але це був попіл і на смак. І всі вони дивувалися цій зміні. Князь хотів впевнитися, чим це чудо закінчиться, наказав попіл зберігати три дні. А в цей час багато народу йшло до Прохора по сіль і проклинали того, хто її забрав.
Блаженний Прохор сказав їм: «Коли цю сіль князь викине, тоді ви її заберете собі».
Дійсно князь після трьох днів викинув попіл, після чого він перетворився на сіль. Люди з радістю приходили і збирали сіль. Коли сталося чудо, то все місто про це заговорило, і чутки дійшли до князя. Йому розповіли все, що творив блаженний Прохор: і про хліб із лободи, і сіль Із попелу, які перетворювалися за його благословінням. Після цього князь Святополк відправився в Києво-Печерський монастир, сотворив молитвенну подяку Пресвятій Богородиці, преподобним отцям Антонію та Феодосію, а блаженного Прохора почав поважати і вважав його істинним рабом Божим. Попросив його, що коли він помре раніше, то щоб Прохор поклав його тіло в труну, доказавши, що преподобний не має на нього зла. Якщо ж станеться так, що раніше помре блаженний, то князь своїми руками покладе його тіло в гроб. Довго ще жив преподобний. Коли відчув, що скоро помре, то дав про це знати князю. Князь був у поході. Покинувши своє військо, він приїхав у монастир. Отримав благословіння в преподобного Прохора і, коли той помер, разом із ченцями взяв тіло преподобного, відніс у печеру і своїми руками поклав у труну. Преподобний Прохор упокоївся в 1107 р. В акафісті всім преподобним Печерським про нього сказано: «Радуйся, Прохоре, чудотворче блаженний, бо ти хлібами з лободи і сіллю з попелу людей голодних нагодував». Пам’ять преподобного Прохора вшановується 23 лютого (10 лютого за ст. ст.).
