Преподобний Лаврентій Чернігівський
Схимоархімандрит Лаврентій, у миру Лука Євсеєвич Проскура, народився в 1868 р. в с. Карельському Чернігівської області в сім’ї селянина. Батьки мали семеро дітей — із них 5 хлопчиків. З дитинства Лука був приучений до всякої домашньої роботи. Пас коней і корів, топив піч, пік хліб, прибирав у хаті, білив, прав, шив чоботи. Мав здібності до музики і співів. У школі навчався добре. Співав в учнівському церковному хорі. Добре вивчив Богослужіння. В 14 років став самостійним регентом.
Після смерті матері в 23 роки пішов у монастир м. Рихли, де був регентом й уставщиком.
Через три роки Луку перевели в Чернігівський чоловічий Троїцький монастир на посаду регента.
У Троїцькому монастирі його постригли в ченці й дали ім’я Лаврентій, а 1895 р. рукопоклали в ієромонаха, пізніше він став ігуменом.
Преподобний з юних літ молився Ісусовою молитвою, неустанно навчав інших. Три рази їздив на Афон, був у Єрусалимі, поклонявся святим місцям.
Любив своє село і не забував велику родину, допомагав їй матеріально.
Прийшла пора гонінь на святу церкву. В 1930 р. закрили монастир і батюшка тимчасово проживав «під горою» в однієї благочестивої вдови Олени. Там, у старому будинку, він займав одну кімнату, день і ніч молився за своїх чад. Коли закривали церкви він говорив: «Бережіть книги, вони вам будуть потрібні. Ще будуть і монастирі, і архієреї, і все буде потрібно».
Коли розпочалася війна, преподобний зібрав монашок і відновив Троїцький монастир, але не чоловічий, а жіночий, а потім Домницький. Багато праці приклав для обновлення монастирів. У 1942 р. на Пасху вперше почали службу у Великому храмі монастиря.
Отець Лаврентій мав дар прозорливості, славивсь як сповідник. До нього завжди була черга за сповіддю.
Він керував хором. Коли в Чернігів приїжджав патріарх Алексій і хор співав у кафедральному Спасько-Преображенському соборі, то патріарх був у захваті й сказав: «Подібне рідко почуєш».
Преподобний передбачив свою кончину за 8 років: «Ну, тут хто поживе 8 років, а хто і більше». А за півроку прорік: «Від цього дня я проживу рівно півроку», — що також збулося. Він сказав: «1950 рік своє покаже, а в 1952 році побачите».
І дійсно, у 1950 р. преподобний помер, а 1952 р. закрили Домницький монастир.
Отець Лаврентій усіх любив і поважав, готовий був кожному допомогти. Це відчували всі, хто був біля нього. За ним люди ходили гуртом, щоб що-небудь запитати або послухали його мудрих порад. Інколи влаштовував обіди» на яких сам обслуговував людей біля стола. Всіх своїх віруючих він закликав до миру й любові.
Господь обдаровував його даром сердечної молитви й даром зцілення. Є багато свідчень про зцілення хворих за молитвами преподобного Лаврентія. Ці приклади і свідчення докладно описано в «Житії святих».
Осінню 1949 р. отець Лаврентій став почувати себе погано. В церкву ходив і при цьому казав, що хтось іде в церкву, щоб одержати благодать, а хтось іде — щоб не загубити.
До церкви його привозили на конях. Останній раз був на службі на свято Миколая.
Коли його привели в келію, він сказав: «А зараз до Хрещення або одужаєм, або підемо».
Під час хвороби кожний день приймав Святі Тайни, а в день кончини на Хрещення ігумен отець Антоній приніс із вівтаря Святі Дари в Чаші.
Після подячної молитви отець Лаврентій віддав Богові душу. Труну преподобного поставили в усипальниці на 40 днів. Труна була відкрита 20 днів, а 20 днів закрита. Кожен день служили панахиду серед великої кількості вірян. Після 40 днів труну опустили в гробницю і закрили плитою. Це було 20 лютого 1950 р.
На Архієрейському соборі схимоархімандрита Лаврентія Чернігівського прилучено до сонму святих. 22 серпня (9 серпня за ст. ст). 1993 р. відкрили його нетлінні мощі та перенесли в усипальницю Троїцько-Ільїнського монастиря.
Пам’ять преподобного Лаврентія Чернігівського вшановуєть 22 серпня (9 серпня за ст. ст.).
Исправьте, пожалуйста. фамилию преподобного – ПРОСКУРА.
Виправили. Дякуємо! І не лише це :-) На все бракує рук.