Володимир, митрополит Київський і Галицький
Першим священномучеником, який постраждав за віру Христову під час переслідування нашої церкви в XX ст., став митрополит Київський і Галицький Володимир.
У миру владика Василь Богоявленський народився 1 січня 1848 р. в селі Малій Морошці Маршинського уїзду, Тамбовської губернії в сім’ї священика. Отримав осві ту в духовній школі Тамбовської єпархії.
У 1874 р. закінчив Київську духовну академію. Спочатку працював учителем гомілетики, літургіки й пастирського богослов’я в Тамбовській духовній семінарії.
Після семилітньої роботи вчителем вирішив посвятити себе служінню церкви в пастирському званні. В 1882 р. служив священиком у церкві міста Козлова Тамбовської єпархії.
Після трагічної смерті дружини та єдиного сина 8 лютого 1886 р. прийняв постриг під іменем Володимира і в званні архімандрита призначений настоятелем Троїцького монастиря м. Козлова. В жовтні 1886 р. був переведений настоятелем Антонієвого монастиря у Великому Новгороді. Через два роки архімандрит Володимир був призначений вікарієм Новгородської єпархії, а 3 червня 1888 р. в Олександре-Невській лаврі висвячений у сан єпископа Староруського. Часто їздив по єпархії, служив у храмах і проповідував слово Боже.
19 січня 1891 р. преосвященніший Володимир був при значений Самарським єпископом. У цей час у Самарі був великий голод і холерна епідемія. Владика займався великою благодійницькою діяльністю. Він надавав суттєву допомогу постраждалим від голоду, організовував лікарні для хворих, безкоштовні обіди.
18 жовтня 1892 р. владику призначили екзархом Грузії в сані архієпископа.
Грузинським екзархатом Володимир керував трохи більше п’яти років. Займався будівництвом нових храмів, відвідував приходи, опікував грузинське духовенство.
21 лютого 1898 р. преосвященніший Володимир був призначений Московським митрополитом і 28 березня приступив до управління Московською єпархією. Спочатку йому було важко. Він був молодим і не дуже відомим. Сприймали його по-різному. Однак московська паства з часом полюбила владику. Він звертав велику увагу на вдосконалення церковної науки, хотів поширити християнське вчення серед робітничого класу. В Москві був відкритий так званий єпархіальний дім, якому було присвоєно ім’я Володимира.
Це було духовно-просвітницьке місце, куди збиралися різні соціальні верстви населення Москви, перед якими часто виступав владика Володимир.
Високопреосвященніший керував Московською єпархією протягом 14 років. Брав діяльну участь у засіданнях Священного синоду.
23 листопада 1912 р. митрополит Володимир почав управляти Петроградською єпархією. Три роки було важко служити в Петроградській митрополії. Це були часи революційного піднесення. Його твердість і прямолінійний характер не завжди були до вподоби окремим особам церковно-суспільних сфер. Він висловив свої думки про наслідки для Російської держави від діяльності Григорія Распутіна. Після цього владика потрапив у немилість оточення Григорія Распутіна і був переведений на Київську кафедру. 23 листопада 1915 р. він став митрополитом Київським і Галицьким. 22 грудня 1915 р. митрополит Володимир приїхав у Київ, але тут був недовго, бо виїхав у Петербург на засідання Священного синоду. Більше часу він проживав у Петербурзі й Москві. За два роки був у Києві лише декілька місяців.
Київський період в архієрейському служінні у владики був найважчим. У Священному синоді він майже не мав підтримки, це його дуже турбувало. А після перевороту в Росії в лютому-березні 1917 р. становище митрополита Володимира як першого члена Священного синоду ускладнилося. Окремі члени синоду хотіли ввести революційні традиції в церковні відносини. Місце представника революційної влади в синоді зайняла людина, зовсім не підготовлена і, як виявилося пізніше, хвора.
Покинувши синод, у квітні 1917 р. повернувся до Києва. Але тут митрополит не знаходив спокою і відпочинку. Крім цього, стався розподіл Київської єпархії, до якої владика поставився негативно і цього не приховував. У Києві був створений «Виконавчий комітет духовенства і мирян м. Києва». Митрополит із ними співпрацював і не був проти скликання надзвичайного єпархіального з’їзду.
Він написав «Архіпастирське звернення» до своєї пастви, яке закінчувалося закликом до духовенства і мирян не розривати єдину православну руську церкву.
З’їзд, який відбувся 8-9 березня 1917 р., спрямував свою роботу в іншому напрямі. На ньому митрополита так образили, що 9 березня він покинув з’їзд і захворів, а це сприйняли як втечу.
У серпні 1917 р. митрополит виїхав до Москви на Всеросійський православний церковний собор. У країні пройшли політичні зміни. Тимчасовий уряд був скинутий, до влади прийшли більшовики.
Відбулися зміни і в Україні. У неї виникла можливість стати самостійною державою.
У середині листопада 1917 р. готувався Всеукраїнський православний церковний собор духовенства і мирян. Головою підготовчого комітету став архієпископ Володимирський Олексій, який був на покої в Києво-Печерській лаврі. Членами комітету були: отець Литовський, Тарновський, Филипенко та інші. Собор мав бути скликаний на основі вимог канонів святої православної церкви. Комітет так повів роботу, щоб митрополита не допускали в Київ. Владика був проти створення Української Автокефальної церкви. Він захищав інтереси Російської Православної Церкви. Владиці пропонували патріархатство в українській церкві. Митрополит був не проти перебудови української церкви, але на це мав свої плани і погляди. 7 січня 1918 р. він привітав відкриття Всеукраїнського церковного собору, а на другий день роботи виступив на ньому, закликавши духовенство до миру й злагоди. Громадянська війна в Києві не дали можливості закінчити роботу собору.
17 січня митрополит відслужив літургію у Великій церкві Лаври, а перед тим акафіст Божій Матері.
21 січня митрополит відслужив літургію.
22 січня розпочався обстріл із гармат м. Києва більшовиками з боку Дарниці. В ніч на 23 січня була сильна канонада. Більшовики обстрілювали Київ, багато снарядів почали залітати на територію Лаври. Чимало споруд постраждали від вибухів снарядів. 23 січня більшовики заволоділи Лаврою, а 24-25 січня її грабували.
25 січня п’ять озброєних солдатів вивезли митрополита за територію Лаври і розстріляли. Архіпастиря-мученика розстрілювали розривними кулями і кололи штиками.
29 січня о 8 годині ранку тіло вбитого митрополита поклали в труну і перенесли у Велику церкву Києво-Печерської лаври. Після заукопійної панахиди його поховали в Христовоздвиженській церкві, у якій поховані й інші Київські митрополити.
Високопреосвященніший митрополит Володимир причислений до сонму святих Архієрейським собором Російської Православної Церкви, який проходив 31 березня — 4 квітня 1992 р.
