Феоктист, чернець Києво-Печерський, єпископ Чернігівський
Феоктист народився в середині XI ст. Лінія його земного життя досить проста: чернець, ігумен Києво-Печерського монастиря, а потім єпископ Чернігівський.
Уперше ім’я Феоктиста з’явилося в «Повісті минулих літ» Нестора Літописця. Там, у 1107 р., згадується, що великий князь київський Святополк Ізяславич, внук Ярослава Мудрого, мав звичай, йдучи на війну, обов’язково вклонятися гробу преподобного Феодосія Печерського, брати благословення в монастирського ігумена. А ігуменом на той час якраз і був Феоктист, шостий ігумен за час існування монастиря.
У чернецтво він був пострижений ще за життя преподобного Феодосія і свій подвиг відбував там досить тривалий час. У розповіді про Микиту Затворника, яку включено до Києво-Печерського патерика, подано лише один епізод із чернечого життя чорноризця Феоктиста. Він брав участь у спільній молитві печерських ченців із метою вигнання біса з Микити та виведення його із затвору. Потім Микита став святителем Новгородським. В інших відомостях про Феоктиста йдеться вже як про ігумена.
Він був обраний братією і призначений митрополитом Київським Никифором у 1103 р. після смерті ігумена Іоанна. 1108 р. преподобний Нестор уже згадує його як будівничого кам’яної трапезної в Печерському монастирі та про факт завершення її будівництва. Зауважимо, що залишки цієї споруди були знайдені при археологічних розкопках наприкінці XX ст. Того ж 1108 р. літописець повідомляє, що стараннями і турботами ігумена Феоктиста перед князем Святополком і митрополитом Никифором у синодики всіх єпископів Київської митрополії для загального церковного пошанування було внесено ім’я преподобного Феодосія Печерського. Це було третє ім’я після святих страстотерпців київських Бориса і Гліба. За ігуменства Феоктиста, 11 лютого 1111 р., у Києво-Печерському монастирі сталося дивне знамення: від землі до неба з’явився вогняний стовп, блискавки освітили землю, а о першій годині ночі прогримів страшний грім. Вогняний стовп виник якраз на новозбудованій трапезній, потім перейшов на церкву і став над гробом святого Феодосія, а далі, повернувшись на схід, став невидимим. Преподобний Нестор писав, що це був не вогонь і не стовп, а образ ангельський. Бо так являється ангел: то стовпом вогняним, то полум’ям. Як сказав пророк Давид про Господа: «Ти твориш духів ангелами Своїми і слугами Своїми — вогненне полум’я» (Пс. 103:4).
12 січня 1113 р. ігумен Феоктист був висвячений на єпископа Чернігівського і вже через тиждень заступив на Чернігівську кафедру. Далі Нестор Літописець описує так: «І радий був князь Давид Святославич і княгиня Феодосія, бо він був її отцем духовним. І бояри, і всі люди раділи, бо перед ними був єпископ Іоанн недужий і не міг він служити, а лежав у болісті двадцять і п’ять літ. Тому князь і люди жадали єпископської служби, і раділи вони, славлячи Бога».
Принагідно зазначити, що син згаданих тут князя Давида і княгині Феодосії, князь Святослав-Панкратій, був першим із руських князів, що прийняв чернечий постриг. Це був преподобний Микола Святоша;
Тим часом Києво-Печерська братія обрала ігумена Прохора (1113-1124), з яким єпископ Феоктист брав участь у перенесенні мощей святах страстотерпців Бориса і Гліба у Вишгороді в 1115 р. Сучасником святителя Феоктиста був священномученик Кукша, чернець Києво-Печерський, який уславився проповіддю християнської віри на землі в’ятичів, яка входила тоді до Чернігівської єпархії. В нього було добре порозуміння з князем Давидом, активна співпраця на благо землі чернігівської. Коли в князя в 1120 р. помер улюблений син Ростислав, святитель Феоктист переконав його збудувати в Чернігові Борисоглібський собор, який прикрашає місто й нині. Храм було споруджено досить швидко, його освячував владика Феоктист.
За час його десятилітнього служінні в Чернігові сталося чимало подій, багатьох князів він там поховав. У новому Борисоглібському храмі князь Давид готував і собі усипальницю.
Чергове диво сталося 1 серпня 1123 р., коли князь у своєму палаці лежав на смертному ложі. Присутній там єпископ Феоктист, побачивши, що князь помирає, наказав усім молитися. Якраз тоді через відкрите вікно в кімнату влетів білий голуб і сів на груди князя. Як тільки князь помер, голуб зразу вилетів. Спочилого князя відспівували в кафедральному Спасо-Преображенському соборі, а поховати мали в новозбудованому Борисоглібському за існуючою традицією того ж дня. Оскільки домовина ще не була готова, єпископ Феоктист хотів порушити традицію і сумний обряд перенести на завтра. Та сталося нове диво: сонце зупинилося на небі й не заходило, поки князь не був похований.
Великі приятелі князь Давид та єпископ Феоктист не довго були в земній розлуці. Єпископ помер через п’ять днів після князя.
В одному з давніх списків святих сказано, що його поховали в Печерському монастирі. Вірогідно, на підставі цього він і значиться в списку Собору Києво-Печерських преподобних у Ближніх печерах спочилих. Пам’ять єпископа Чернігівського Феоктиста вшановується 11 жовтня (28 вересня за ст. ст.).
